Ти не гідний

У Мо Сі страшенно боліла голова, але він все одно стиснув зуби і спробував вивільнити руку, тихо промовивши:

- Це не твоя справа. Сядь.

- Чому ви згадуєте його батька під час святкування? - Ґу Ман не слухав. Мо Сі не був упевнений, чи не здалося йому, але в цих зазвичай порожніх блакитних очах блищав гнів, якого він ніколи раніше не бачив. Ґу Ман міцно стиснув Мо Сі за зап’ястя, виглядаючи винним, що намагається спокутувати провину. Хай там що, відпускати він не збирався. - Хіба ви не знаєте, що його батько давно помер? Чому?.. Ви намагаєтеся його засмутити?

Старі виродки не витримали удару по гордині і роззявили роти, щоб злісно виплюнути:

- Ти, мерзенний дикий звір, смієш ображати вельмож палацу?!

- Твій розум пошкоджений, і ти прийшов сюди це показати? Геть! Тут ти не маєш права щось говорити!

Ґу Ман не пішов. Він подивився на них і раптом простягнув руку, щоб грізно стягнути пов’язку, показуючи рабський нашийник на своїй блідій шиї. Він носив такий ганебний знак, але так мужньо стояв перед Мо Сі.

Побачивши його, натовп на мить був зачарований.

Ніби колись імпозантний, справедливий, чарівний і могутній Вівтарний Звір повернувся до цієї розбитої оболонки.

Ґу Ман сказав:

- Я слуга маєтку Сіхе. Він мій господар.

Мо Сі вже був готовий знепритомніти, тримаючись виключно на силі волі. Він закрив очі і тихо сказав:

- Ґу Мане, іди...

Він не договорив «геть», як Ґу Ман перервав його.

- Цей горщик вина я вип’ю на твою честь.

Говорячи, він повторив недавні дії Мо Сі, спокійно відкривши горщик, але ще не почав пити, коли розлючений старий дворянин сильно вдарив його ногою:

- Хіба тебе не вчили правил?!

Горщик з вином розбився об підлогу і розсипався.

Син цього старого дворянина загинув у битві з Ґу Маном, тому його обличчя налилося кров’ю, а рука, вказуючи на Ґу Мана, тремтіла:

- Ти... зрадник нації! Твої злочини варті тисячі смертей!! Яке ти маєш право залишатися тут і говорити!!!

Ситуація вже вийшла з-під контролю, але люди в натовпі не знали, як це ага увати. Оскільки Його Величність був божевільною людиною, яка бажала, щоб світ був хаосом - мабуть, відчуваючи, що просто їсти та пити в ніч на місячний Новий рік було недостатньо цікаво - коли він зрозумів, що вже сварка закипіла, він не потрудився втрутитись і зупинити все. Він був повністю захоплений спогляданням, спершись підборіддям на долоню й спостерігаючи за сценою.

Ґу Ман завжди був цілеспрямованою людиною.

Коли він насправді мало що розумів, він міг багато що ігнорувати.

Але на цей момент він відновив деякі спогади і зрозумів помилки, які він зробив з Мо Сі. Його знання змішувалися з інстинктом, тому він відмовився поступатися, якою б ганебною не була ця відмова.

Ґу Ман вказав на Мо Сі:

- Я робив помилки. Але він - ні.

- ...

- Всі ви, що об’єдналися проти нього – безсоромні.

У Мо Сі дедалі сильніше паморочилася голова. Він тихо намагався його зупинити:

- Ґу Мане, ні...

Ґу Ман обернувся й глянув на нього своїми яскраво-блакитними очима:

- Мені шкода. Я розумію, чому раніше ти сказав, що я брудний. Ти хороша людина. Я не дозволю їм завдати тобі болю.

Він обернувся, щоб зиркнути на тих старих виродків.

- Ходіть до мене, ви, зграя… - Він задумався, але не зміг одразу підібрати щось підходяще і недбало додав: – ...ґвалтівників*!

- .......

 

*В оригіналі це звучить як «крадії квітів», тож, гадаю, Ґу Ман міг не знати достеменного значення, а просто чув, що так називали злочинця (укр.перекладачка)

 

Імператор:

- Пфф!

Спочатку це була ворожа сцена, але коли натовп почув від Ґу Мана таку фразу, ніхто не зміг втриматися від сміху. В Юе Ченьціна вино бризнуло з рота, він вдарив рукою по столу, сміючись:

- Хахахахахах!!!!

Але ті старі не витримали і підняли руки, щоб його вдарити. Усі ці люди справді збожеволіли від злості, сп’яніння та емоцій, що виринули на поверхню, і бездумно атакували.

Мо Сі із зусиллям кліпав очима, хитаючи головою.

Його розум був просто місивом; все, що залишилося, це якийсь інстинкт, єдиний хід думок. Він подумав про символ червоного лотоса на шиї Ґу Мана і побачив, як на нього накинувся той натовп людей. Раптом він відчув якесь сильне неприйняття й біль.

Чому?

Чому всі, хто був йому не байдужий, опинилися в такому розсіяному і враженому стані? Його батько помер молодим, Мендзе була тяжко хвора, Ґу Ман вже не зможе відновитися... Йому судилося залишитися самотнім?

- Не бийте його...

Очі Мо Сі були налиті кров’ю, з його горла линуло тихе бурчання. На щастя, воно було дуже тихим, і його ніхто не міг почути.

Це було схоже на «вічність», про яку він благав, не маючи змоги ані досягти небес, ані торкнутися землі. Його найщиріше серце було тим, у що ніхто не вірив, так само як ніхто його не знав.

- Не... бийте... його.

Він ледь не задихнувся, рушивши, щоб захистити й утримати Ґу Мана, що жалюгідно захищався. Його руки тремтіли, голос тремтів. Картинка перед очима була розмита і волога, усе дрижало.

Він був дуже п’яний, його рухи та наміри були незрозумілими. Хоча він несвідомо намагався захистити Ґу Мана, ніхто зі сторони не міг помітити суті його рухів, напевне можна було тільки сказати, що почалася бійка і Сіхе-Дзюня було втягнуто в неї. На мить вирази обличь людей змінилися, але коли вони підняли голову й поглянули на Його Величність, той усе ще не вимагав від них зупинитися. Він тримав у руках фрукт і спостерігав за дійством, ніби про щось замислившись.

Першими, кому урвався терпець, були старші офіцери Північної прикордонної армії.

Незважаючи на їхні жарти, вітчим все ж був батьком; вони ділили життя і смерть. Чи могли вони дозволити іншим так принижувати його? Їх більше не цікавили ставки, усі підбігли й, усміхаючись, спробували втрутитися.

- Айя, Йонле-Дзюню, заспокойтеся трохи.

- Сінхе-Дзюню, не гнівайтесь, зараз Новий рік.

Вмовляючи, вони видавали старим дворянам порцію ударів від себе.

Як старі вельможі могли зрівнятися з цими армійськими хуліганами? Вони майже одразу охололи.

Однак залишились декілька, що мали кровні борги з Ґу Маном – вони геть втратили розум, більше не піклуючись про своє становище чи ситуацію. Все ще атакуючи Ґу Мана, вони люто кричали:

- Ти заслуговуєш на смерть! Чому б тобі не померти!

Принцеса Мендзе не могла більше терпіти.

Вона боялася, що Мо Сі в хаосі буде поранено; ігноруючи спроби Яньпін втримати її, вона теж втрутилася. Але чи послухалися б її ті старі?

Горе від оплакування своїх дітей, кровний борг, висічений у них в кістках... коли вони були при тямі, то завжди придушували це, але зараз усе придушене спалахнуло. На принцесу не звернули уваги.

- Ти, на ім’я Ґу! Краще послухай! Нікого не хвилює, що сталося з твоїм мозком, навіть якщо ти усе забув! Ти просто вбивця! Зрадник нації!! Підеш до пекла, ніколи не потрапиш до кола перевтілення!! Всі мертві дивляться на тебе!! Вони всі спостерігають за тобою…!!!

Серце Ґу Мана сильно здригнулося.

Усі мертві дивляться на нього... як і того разу біля Безодні Прикликання Душ, так?

Усі дивилися на нього, вимагаючи його життя.

- Чому ти не помер?!! Цей день і ніч чекає, щоб побачити, як ти помреш!!!

- Собачий покидьок!

Усі вони втратили контроль. Забули про своє становище, своє багатство, свою гідність.

Основні інстинкти людей — любов, ненависть і ворожнеча — були такими ж, як і в диких тварин.

Ґу Мана жорстоко штовхнули; він не втримався і різко впав, вдарившись об уставлений чашками стіл позаду. Вино бризнуло на підлогу, осколки влучили йому в спину. Потекла кров, але Ґу Ман не відчував сильного болю. Він дивився на люту й зловісну ненависть цих старих, не в змозі сказати жодного слова.

Тут хтось підняв горщик з вином з наміром запустити в нього, але раптом щось промайнуло і розбило горщик!

На підлогу попадали уламки, хлюпало вино.

Ґу Ман підняв руку, щоб прикрити обличчя, і примружився під легким дощем з винних крапель.

Коли його очі прояснилися, він побачив, що поряд лежала люлька. Саме її кинули, щоб розбити ємність з вином.

Він був збентежений і покрутив головою.

Чи справді тим, хто допоміг йому уникнути цього удару, був Мужон Лянь?

Мужон Лянь покинув своє місце і схопив за зап’ястя цього неконтрольованого старого вельможу.

Геть п’яний, він простягнув руку і, ліниво сміючись, постукав чоловіка по черепу:

- Що трапилось, баобей? Хочеш скористатися хаосом і втілити свою помсту? Хто ти такий? Навіть цей лорд ще не втілив своєї помсти. Ставай в кінець черги.

- Мужон Лянь! Ви!.. Ви смієте звертатися до мене так! Ви, Ви...

- О, ти не радий, що тебе називають баобеєм? - Мужон Лянь облизав губи, усміхаючись. – То ти фліртуєш. Добре, добре, тоді як щодо «солоденького»?

- Ви!!..

Тепер, коли були втягнуті Сіхе, Ваншу та Мендзе, настав час Його Величності це зупинити, хоч би як сильно він хотів подивитися шоу.

Імператор на троні нарешті відкашлявся, ніби тільки зараз помітив шокуючі дії. Він урочисто заговорив:

- Що це таке? Сьогодні Новий рік. Мене не хвилює, що ви не бажаєте мені удачі, але ви смієте влаштовувати сцени і створювати тут неприємності? Імперська гвардія! Сюди! Розбороніть їх!

- Так!

Ґу Мана нарешті вивільнили з цієї катастрофи - його відтягнула імператорська охорона, відборонила від тих старих дворян. Він різко охнув, несвідомо глянув на Мо Сі і побачив, що Мендзе вже допомогла тому сісти неподалік від нього.

Мо Сі був поранений; хтось глибоко порізав його плече і тепер воно кровило. Зараз, коли рукопашна сутичка закінчилася, йому більше не потрібно було тримати себе. Тепер, коли він полишив свою впертість, то виглядав геть втомленим від міцного вина.

- Відхилися назад, - сказала Мендзе, - я огляну твою рану.

Мо Сі заплющив очі, повільно відкинувшись на кам’яну колону. Ніжні руки Мендзе боляче потерли його плече, вона пробурмотіла:

- Чому ти не залишився осторонь?

- Я в нормі, - вії Мо Сі опустилися. - Не міг не втрутитись.

- Як це ти не міг не втрутитись?.. - Мендзе не була дурною. - Ти побачив, що він прийняв за тебе вино і дав емоціям взяти гору... Він зрадник! Чому ти щоразу забуваєшся?!

Вії Мо Сі тріпотіли, він тихо промовив:

- Я зробив це не для нього.

Більше Мендзе нічого не сказала. Вона знала його натуру: якщо він на чомусь наполягав, навіть десять волів не могли б його відтягнути.

Тому вона просто прикрила рану рукою.

- Я допоможу тобі зупинити кров.

Ґу Ман був неподалік і все це бачив.

Протягом усього цього часу Мендзе не дивилася ні на кого, крім Мо Сі.

Він раптом трохи зрозумів, чому Мо Сі був такий добрий до неї.

Усі прагнули доброти і були вдячні за ніжність.

Він дав Мо Сі рани та страждання, а Мендзе дала йому опіку та захист.

Він хотів спокутувати свої злочини. Він хотів вибачитися перед Мо Сі за все, чого не міг пригадати. Але тепер його горло стиснуло, і він не міг нічого сказати.

Так званий «зрадник». Це означало, що він був абсолютно самотній і завжди кривдив інших, так?

Ґу Ман більше не дивився на Мо Сі та Мендзе; він відвернувся, витягнув уламок розбитого посуду, що глибоко застряг у його руці, і кинув його на підлогу.

Раніше він показав свій нашийник, щоб сказати, що він належить Мо Сі, щоб допомогти Мо Сі та забрати його вино. Зараз це було схоже на якийсь жарт, і його вуха червоніли від цієї думки.

Він повільно, майже жалюгідно, згорнувся у своєму кутку — згорнувся калачиком, сподіваючись уникнути зацікавлених, зневажливих поглядів з зали.

Але не міг уникнути їх. Він щойно імпульсивно став перед Мо Сі, кричав вголос, як ідіот, і всі його чули.

Зрештою, він завдав Мо Сі ще більше проблем. Він не наважувався підійти до Мо Сі, та й Мо Сі не хотів його.

Ніхто йому не пробачив, ніхто більше не непокоївся за нього.

Він міг лише обхопити голову і згорнутися калачиком, сам один, й намагатися витримати тягар усвідомлення, від якого холоди кістки.

- Він навіть сказав, що Сіхе-Дзюнь – його господар...

- Ха-ха, хіба він не завжди був таким зарозумілим? Я впевнений, що саме тому він бився, але завжди програвав. Той, хто не знає свого місця, має погану кров, але великі амбіції – все це підтверджує, який він марний. У минулому він був генералом тільки через свою потужну духовну силу; тепер, коли його ядро зламано, ми бачимо, який він смішний.

- І справді, просто демон-невіглас, що створює неприємності. Втягнув Сіхе-Дзюня і завдав йому шкоди.

- Так обурливо...

Серед цих криків, що дедалі гучнішали, Ґу Ман втратив ту тінь минулого, яку щойно вхопив.

Він знову зігнувся.

 

Авторці є що сказати:

Ґу Манман (з зацікавленим обличчям): Чому ти приєднався до бійки?

Мо Сі (обличчя цундере): Я зробив це не для тебе.

Ґу Манман (з зацікавленим обличчям): А ти, чому ти допомогла?

Мендзе (вперте обличчя): Я зробила це не для Сіхе-Дзюня.

Ґу Манман (зацікавлено): А ти, чому ти приєднався до нас?

А-Лянь (сміється): Я просто хотів знизити рівень ненависті, спрямованої на мене.

Юе Ченьцін (здивовано): Четвертий дядько, чому Ви не допомогли? Ви не допоможете, якщо побачите несправедливість?

Мужон Чуї (байдуже обличчя): .......Як це стосується мене?

Дзян Єсюе (тепле обличчя): Твій четвертий дядько забагато випив, він п’яний, інакше він би допоміг.