Сі-мей може пити

Коли Мо Сі та Мендзе повернулися всередину, Велика зала була повна гостей.

Принцеса Яньпін, помітивши їх, одразу підскочила і, усміхаючись, мило промовила:

- Дзєдзє, зятю! Бажаю вам миру та щастя!

Мендзе тихенько кашлянула й сказала:

- Дівчата не повинні говорити дурниці.

Мо Сі подивився на принцесу Яньпін.

Він не міг забути її спроби спокусити його в той день, коли він повернувся, але ця дівчина і справді могла вдавати, що нічого не сталося. Її обличчя було дійсно шокуюче товстошкірим.

Яньпін подивилася на нього і чарівно підморгнула:

- Хе-хе, Сіхе-Дзюнь постійно думає про мою сестру, ви двоє просто пропускаєте весілля - що поганого в тому, що я називаю Вас зятем?

Мендзе:

- ....Яньпін!

- Гаразд, гаразд, я більше не буду вас турбувати, - Яньпін кинула на Мо Сі останній кокетливий погляд. - Красеню-зятю, до зустрічі.

Вона зникла в мареві запашної пудри, залишивши позаду Мо Сі та Мендзе вкрай збентежено й розгублено дивитись одне на одного. Мо Сі якусь мить мовчав, а тоді глянув на водяний годинник і сказав:

- Його Величність скоро буде тут, я допоможу Вам присісти.

Мендзе посміхнулася:

- Немає потреби, я все одно маю поговорити з кількома сестрами і передати свої привітання. Сіхе-Дзюнь може займатися своїми справами.

І, договоривши, вона пішла.

Мо Сі трохи постояв, озираючись, але не побачив і тіні Ґу Мана й мимоволі насупився.

Куди той подівся?

Хоча він міг змусити його показатися за допомогою рабського нашийника, Мо Сі все ж відкинув цей варіант і рушив своїми довгими ногами шукати його. Зрештою він знайшов Дзян Єсюе, який розмовляв із Ґу Маном у відлюдному кутку.

- Чого ви двоє тут?

Дзян Єсюе повернув голову і, побачивши його, тихо сказав:

- Ми розмовляємо.

- ... І про що ви з ним розмовляєте?

Дзян Єсюе посміхнувся і прямо сказав:

- Про тебе.

Мо Сі глянув на Ґу Мана, але той опустив голову, неспокійно смикаючи рукава. Він збирався щось сказати, але раптом почув, як позаду нього голосно оголосив офіційний посланець:

- Його Величність прибув.

Тож Мо Сі більше нічого прокоментував, а легко мовив до Ґу Мана:

- Давай, ходи за мною назад на місце.

Щойно Його Величність прибув, бенкет з нагоди місячного Нового року офіційно розпочався.

Звичайно, він був блискучим і розкішним, з чудовими тостами та піснями, їжею, танцями, звуками музики, що наповнювали залу.

Після проведення відповідних до етикету церемоній, шум зріс, кожна сім’я виголошувала тости одна за одну, на багатьох обличчях було видно теплі посмішки.

Його Величність розкинувся на подушках свого трону, ліниво посміхаючись.

- Панове, сьогодні ввечері Цей Самотній має лише одне прохання до вас — будьте щасливі.

Натовп підхопив, бажаючи нації та престолу удачі, радісного та процвітаючого майбутнього.

Після третього раунду вельможі почали ходити і виголошувати тости один одному.

Мужон Лянь курив свою люльку, скорчено сидячи на сидінні.

Його персикові очі були опущені, обличчя було на три частини сп’яніле, на сім частин втомлене. Коли Мо Сі обернувся поглянути на нього, то виявив, що той туманним поглядом примружених очей дивиться на Ґу Мана, приховуючи, здавалося, якісь невимовно дивні емоції.

- Ходіть, Сіхе-Дзюню, я Вам скажу тост.

Чанфен-Дзюнь привів із собою свою хвору дочку. Мо Сі обернувся назад і виголосив тост за його довголіття, як годиться обмінявся з ним кількома добрими побажаннями та запитав:

- Чи покращився стан Вашої дочки?

Чанфен-Дзюнь погладив дівчинку Лань-ер по голові, куточки його очей зморщилися в посмішці:

- Так, майстер-цілитель Дзян піклувався про неї відколи він повернувся. Все завдяки майстрові-цілителю.

Лань-ер була дуже маленька, не набагато вища за бенкетний стіл. Коли вона побачила Ґу Мана, її очі заблищали, і вона тихо зраділа:

- Да-ґеґе!

Блакитні очі Ґу Мана кліпали, кутики його очей, як весняне листя, потягнулися вгору в усмішці:

- Маленька бабка.

- Хе-хе, мене звуть Лань-ер, я...

Вона не змогла закінчити. На бенкеті було багато людей; не годиться говорити надто довго до об’єкту суспільного осуду, тому Чанфен-Дзюнь торкнувся голови своєї дочки, натякаючи, щоб вона більше не говорила.

Лань-ер розгублено спитала:

- Тату?

Але Ґу Ман уже не був таким нетямою, як раніше. Зараз він уже знав, що він «зрадник», а зрадники — це соромно. Не кажучи вже про те, що йому щойно розповів Дзян Єсюе.

Раніше він не відчував глибоких емоцій до слова «зрадник», просто знав, що в очах кожного, хто скаже йому це слово, буде ненависть, яку він не в силах описати. Але коли це слово сказав Мо Сі, окрім ненависті, здавалося, там був біль глибший за море.

Сім років.

Як вовченя, що ще не навчилося полювати. І через того «зрадника», якого вважали братом, навіть труп його батька не був цілим.

І він зробив те саме, що й та людина. Не дивно, що всі відчували до нього огиду, зневажали його — вовк, який зрадив свою зграю, заслуговував на те, щоб його розтерзали й з’їли живцем.

- Да-ґеґе, ти засмучений...

Обличчя Ґу Мана потьмяніло. Він опустив голову, занурившись у свої думки, і мовчав.

Лань-ер була ще маленька і не знала світу. Вона думала, що він ігнорує її через божевілля серця і не змогла стримати сліз, що навернулися на очі:

- Да-ґеґе, ми раніше разом грали, я...

- Досить, Лань-ер, - Чанфен-Дзюнь вимушено посміхнувся й перервав її, пригорнувши до себе. - Сіхе-Дзюню, ми підемо першими, щоб привітатися з іншими сім’ями. Бажаю Вам миру та щастя, Сіхе-Дзюню.

Потім він швидко відвів доньку, яка на кожному кроці озиралася.

Мо Сі відчув, що з Ґу Маном щось не так, і повернув до нього голову:

- Що не так?

- Нічого.

Ґу Ман втягнув носом повітря і звернувся Мо Сі.

- З Новим роком. Я…, - він повторив дії інших людей, які піднімали келихи з вином за іншими столами. - Я теж скажу тост за тебе.

Мо Сі:

- ...

Дзян Єсюе, цей допитливий добряк, точно наговорив Ґу Манові чогось зайвого.

Мо Сі не прийняв вино, яке Ґу Ман подав йому, а просто дивився в ці блакитні очі, наче хотів зазирнути крізь них прямо в його плоть і кров.

Він скрипнув зубами:

- Що саме ти чув?

Але Ґу Ман ще не встиг нічого сказати, як інша група людей підійшла підіймати тости. Для Мо Сі було незручно обговорювати з ним особисті справи в присутності інших людей, тому спочатку довелося віддати належне тонкощам етикету.

Він був військовим офіцером з найвищим серед усіх дворян Чонхва рангом, багато людей підходили, щоб привітати його. Коли одна група йшла, її місце займала інша.

Хоча Мо Сі хотів схопити Ґу Мана й допитати його, він поступово зрозумів, що ця ідея була надто наївною.

- Сіхе-Дзюню, бажаю вам миру та щастя.

- Ходіть, випийте цю чашу, щоб Сіхе-Дзюнь наступного року здобув ще більше заслуг.

Дворян Чонхва було так багато, вони все підходили й підходили, і кожен підносив чашу, чого було вже достатньо, щоб в голові запаморочилося.

Терпимість Мо Сі до алкоголю була не такою низькою, як у Ваншу-Дзюня. Мужон Лянь уже був п’яний і, відкинувшись на спинку сидіння, кусав люльку й курив Життя як сон.

Однак, коли наближалася друга половина ночі, Мо Сі вже було важко впоратися з цим, а дворяни все ще підходили, щоб підняти келихи за Сіхе-Дзюня. Усі вони були сивими чоловіками, старшими за нього, і Мо Сі мусив виявляти повагу. Тож він придушив свій дискомфорт і випивав з ними.

Пара високопоставлених офіцерів Північної прикордонної армії, сидячи на місцях героїв і спостерігаючи здалеку, не втрималися й пробурмотіли собі під ніс:

- Здається, вони намагаються споїти вітчима.

Були такі, що сміялися:

- Пфф, раніше, коли Сіхе-Дзюнь був у поході, усі святкування Нового року за місячним календарем проводилися в таборі. Він був головним і не пив, хто б не піднімав за нього тости. Одного року він навіть взагалі заборонив вино. Тепер, повернувшись до столиці, він більше не може контролювати ситуацію, ха-ха-ха, то є карма*!

 

*В оригіналі苍天绕过谁, частина приказки 不信抬头看苍 i «якщо не віриш, поглянь вгору і подивися, кого небо пощадило» (карма).

 

Декому цього ще було замало і вони з блискучими очима говорили:

- Хлопці, поб’ємось об заклад, чи нап’ється сьогодні вітчим?

- Ва! Це видовище має бути дуже захоплюючим!

- Я ніколи не бачив, щоб вітчим напивався, ти думаєш, він з глузду зійде?

- Думаю, він засне!

- Давай, давай, чого б не побитися об заклад! Б’юся об заклад, наш вітчим засне й залишиться спати!

- Тоді я б’юся об заклад, що коли він сп’яніє, то буде кидати в людей вогняні кулі!

- Робіть наскільки хочете високі чи низькі ставки, але зробивши їх, ви не зможете передумати!

Цей натовп армійських хуліганів не мав добрих намірів, а група старих дворян, що пригощали Мо Сі вином, не мала добрих сердець. Незважаючи на те, що вони мали таке ж шляхетне походження, що й Мо Сі, і між ними не було станового конфлікту, їм не бракувало ревнощів та ненависті.

Чому всі вони носили однакову блакитно-золоту стрічку і в їхніх жилах текла однаково благородна кров, але Мо Сі все одно був набагато вищим за їхніх синів і онуків?

Ця людина рано втратила батька, його мати пішла за братом померлого чоловіка, його сімейні скандали наростали один за одним. Сім’ї Мо давно мав прийти кінець. Але хто б міг подумати, що Мо Сі буде настільки стійким, що зможе протистояти всім цим жалюгідним обставинам і досягти його теперішнього всемогутнього становища.

Яке він мав право на це?

Ще більше їх засмучувало те, що Мо Сі не тільки мав хист на полі бою й в інших справах, але й був надзвичайно чистою й справедливою особистістю.

У порівнянні з їхніми розпещеними молодими паничами того ж покоління, різниця була як між хмарами та брудом.

Не тільки колишній, навіть нинішній імператор завжди мали повний рот похвали, коли згадували про нього. Усі ці молоді майстри, що народилися у знатних родинах - кого з них не порівнювали з Сіхе-Дзюнем? Навіть коли ці старійшини порівнювали своїх синів і дочок між собою, зрештою завжди згадувалося ім’я Мо Сі.

Хтось міг сказати:

- Айя, мій син стає дедалі красивішим.

На що інша сім’я б гірко відповіла:

- Хе-хе, не таким красивим, як Сіхе-Дзюнь.

Хтось міг сказати:

- Мій син справді має природний талант, він підірвав стовп для перевірки духовної сили в Академії у тринадцять років, ахахах!

Інша родина гірко відповіла б:

- Хе-хе, Сіхе-Дзюнь підірвав їх у віці десяти років, спалив цілих десять кам’яних стовпів - чи зможе ваш син таке зробити?

А інші сказали б:

- Мій син не дуже багато вміє, але його сила в його моралі та вишуканості. Його Величність навіть хвалив його при дворі - як батько я дуже вдячний.

Інша родина гірко відповіла б:

- Хе-хе-хе, мораль вища за чистоту лотоса* Сіхе-Дзюня?

 

*清水[出]芙蓉, рядок з《经乱离后天恩流夜郎忆旧游书怀赠江夏韦太守良宰》Лі Бая, рання династія Тан. Про лотос, що квітне в чистій воді та є ідеальним і без прикрас.

 

Це було справді дуже дивно; цей чоловік не був безсмертним, але завжди поводився так, ніби земні людські вади його не обходять. Невже на ньому не було жодної плямочки бруду? Він ніколи не припускався ніяких помилок?

Таким чином, за цей довгий період часу, Мо Сі став жорстким вузлом в серцях цих старійшин. Хоча більшість з них хвалили його на словах, їхні серця прагнули побачити, як він зробить якусь помилку та спричинить якийсь скандал, щоб їхні дорогі маленькі діти вдома могли зітхнути з полегшенням після років напруги.

Щоб вони могли з більшим жалем і зверхністю сказати: «Хе-хе, я ж тобі казав, цей Сіхе-шендзюнь*, зрештою, нічим не кращий за звичайну людину».

 

*Ще більш шанобливе звернення, ніж Дзюнь

 

Ось чому вони старалися, щоб Мо Сі випив якомога більше вина. Спочатку ці старі виродки просто робили це через суєту та гам, але поступово на перший план вийшли їхні дурні наміри.

Старі виродки вважали, що коли хтось напивається, то легко може зробити щось не так чи сказати щось не те. Зараз вони не могли знати жодної проблеми Сіхе-Дзюня, але тішилися б навіть найменшому викриттю.

Нащо він притворював свої чесноти?

Ці старі лиси зустрічалися поглядами один з одним - їм не потрібно було говорити це вголос, оскільки у всіх було взаєморозуміння. Вони почали по черзі атакувати Мо Сі тостами.

- Сіхе-Дзюню, ще один, ха-ха-ха, за Ваш стрімкий злет, за підвищення та багатство!

- Я постійно вчив свого сина завжди вчитися у Сіхе-Дзюня. Давай, підходь! Наповни чашу Сіхе-Дзюня!

Мо Сі справді не міг цього довго терпіти.

Якби він належав до того ж або молодшого покоління, він, звісно, міг би відмовитися, але всі ці люди були такого ж віку, як і його батько, і всі тепло посміхалися. Ні етикет, ні атмосфера не дозволили йому відмовити.

Келих за келихом ці очі фенікса червоніли від алкогольної мари.

Розбійники Північної прикордонної армії все бурмотіли:

- Здається, вітчиму ще дві чаші випити – і буде перебір.

- Дві чаші? Думаю, однієї достатньо.

- Схоже, вітчим справді більше не витримає...

Але Мо Сі витримав і випив ще шість повних раундів. Коли до нього підштовхнули сьому чашу, його обличчя позеленіло, а його самого ледь не вирвало:

- Мої вибачення, дядьку Цінь, я…

Очі цього дядька сяяли, як кришталь, говорив він з ентузіазмом і любов’ю:

- Ах, Сі-ер, колись я був товаришем твого батька, від колиски до могили, ця чаша вина, я підіймаю цю чашу за твого батька! Ти не повинен відмовлятися, випий за нього!

Інші почали ревіти:

- Пий, пий! Якщо батько лев, то син не може бути собакою!

- Випий за свого батька і його старих друзів!

Як у той момент Мо Сі міг не розуміти, що вони по черзі напивають його, бажаючи побачити його приниження? Але Мо Сі мав вдачу сильну, як чавун. Не було б проблеми, якби він не розгледів їхніх намірів, але розгледівши, він був ще менше готовий визнати поразку. Його бачення було затуманене, сповнене жирних, усміхнених обличь, усі - як стерв’ятники, що нападають на свою жертву.

Його груди сповнились киплячої крові.

Його батько.....як ці люди мали нахабство згадувати його батька перед ним.

Коли батько помер, дядько наніс удар, мати вийшла за іншого - як до нього ставилися ці люди? Усі вони відганяли його й уникали, ненавиділи, що не можуть усунути його, як бруд з підошв своїх чоботів.

А тепер кожен називав себе «старим другом» і «побратимом» і розповідав про те, як вони його тримали на руках, коли він був малим, вчили полювати та їздити верхи...

Серце Мо Сі люто палало, кутики його очей почервоніли, раптом наповнившись сильним гнівом і небажанням програвати.

- Пийте-пийте!

- Ха-ха-ха, терпимість сім’ї Мо до алкоголю ніколи не була високою, це нагадує мені покійного Фулін-Дзюня: він теж не міг торкатися вина.

- Сі-ер і Фулін дуже схожі.

Як вони посміли згадувати про нього ще раз?..

Ці обличчя були як суха трава навколо його серця, чаша вина - жменя жару, бризки киплячої олії - і раптом спалахнув вогонь! Мо Сі різко підвівся, втупивши очі в чоловіків перед собою.

Напевно, через те, наскільки шокуюче червоними були його очі, вирази обличь тих старших змінилися, їхні посмішки завмерли.

Вони все ж боялися, що Мо Сі розсердиться. Відразу ж знайшлися ті, хто спробував заспокоїти зі словами:

- Сіхе-Дзюню, не треба пити, якщо не хочете, Ваш батько теж не любив пити, Ви і він...

Чоловік ще не договорив, як почувся «бам»!

Мо Сі сам відкрив горщик з міцним вином, його погляд був прикутий до їхніх обличь. Сухожилля на його руці здулися, коли він підняв горщик, передаючи його в руки іншого. А тоді відкрив собі ще один.

Обличчя старого вельможі здригнулося, він вимушено усміхнувся:

- Що Сіхе-Дзюнь хотів цим сказати?

- Тост для дядька Ціня від імені мого покійного батька, - Мо Сі чітко вимовляв кожне слово. Піднявши вільну руку, щоб ні м’яко, ні сильно погладити зморшкувате обличчя, він тихо мовив. – До дна. Дядькові Цінь краще не залишити жодної краплі. Той, кому це не вдасться - програє.

Договоривши, він підняв горщик і відкинув голову назад, заплющивши очі, щоб все випити!

У цей момент не тільки група навколо Сіхе-Дзюня - майже всі в залі звернули увагу на це дійство і, приголомшені, витягнули шиї, щоб побачити це протистояння з пиття вина.

Дядько Цінь побачив, що Мо Сі усе допив, а потім подивився на ємність у своїх руках, що була більшою за його обличчя. Він не втримався і нервово ковтнув, його спина похолола. Проте всі дивилися; він не міг дозволити собі втратити обличчя, міг лише розправити груди і відкинутись назад, щоб випити вино…

Але він не міг зрівнятися витривалістю з Мо Сі. Він випив половину, не витримав і нахилився, щоб сплюнути.

Порцеляновий горщик з гуркотом розсипався на дрібні уламки.

Дядько Цінь неохоче підняв голову і зустрів зневажливий і непримиренний погляд Мо Сі. Ці очі фенікса були червоні, затуманені алкоголем, але утримувались в ясності силою волі.

Очі як ножі.

Вологі губи Мо Сі тихо рухалися:

- Дядько Цінь продовжуватиме пити?

Дядько Цінь сильно здригнувся:

- Більше ні, більше не буду...

Він не пив, але були й інші, які вважали, що ще трохи і Мо Сі зламається. Не бажаючи здаватися на півдорозі, вони прийняли виклик.

Незабаром винесли ще одну ємність міцного вина. Мо Сі збирався її взяти, але його руку хтось перехопив.

З мутними червоними очима Мо Сі обернувся.

Він побачив, що підвівся Ґу Ман, вираз його обличчя був твердим і рішучим. Він не міг сказати, чи це був колишній Ґу-шисьон, чи сьогоднішній розбитий в’язень.

Ґу Ман взяв горщик з вином і сказав:

- Чому так багато з вас об’єднується проти однієї людини?

 

Авторці є що сказати:

[Який указ-заборону усі хочуть прийняти?]

Сі-мей: Указ про заборону алкоголю.

Ґу Манман: Указ, що забороняє жорстоке поводження з тваринами.

Дзян Єсюе: Указ про заборону знущань над людьми з обмеженими можливостями.

Мужон Чуї: Указ, що забороняє Юе Ченьціну слідувати за мною.

Юе Ченьцін: Указ, що забороняє Четвертому дядькові ігнорувати мене.

А-Лянь: Не має значення, доки немає указу про заборону куріння.

Дзян Фулі: Мене не хвилює, що ви забороняєте, я можу все вирішити сам. Я просто хочу, щоб країна знизила розмір моїх податків. Ох, мати багато грошей так незручно.