Біль у серці

Тераса Фейяо була прикрашена зробленими з бамбуку та паперу квітковими ліхтарями, розташованими на різній висоті, утворюючи потік «зірок», що сяють на нічному небі. Сніг падав на ліхтарі, тонкий шар уже вкривав решітки, покриті червоним лаком.

Дві жінки стояли серед ліхтарів і снігу, одна, в червоній сукні і короткому пальті, вишитому метеликами, сміялася і про щось говорила, а інша, одягнена в гусячо-жовте з вишитим зображенням бамбука і квітів сливи, стояла біля червоної решітки і підняла голову, щоб подивитися на ліхтар у формі риби.

Хоча його спогади були смутними, Ґу Ман майже одразу зміг впізнати у другій Мужон Мендзе.

Щойно в залі палацу він відчув, що у Мо Сі якийсь не такий вираз обличчя. Він знав його так давно і ніколи не бачив, щоб той був з кимось таким обережним, тому Ґу Ман подумав, що ця легендарна «принцеса Мендзе» має бути надзвичайною красунею. Зараз, дивлячись на неї крізь райдужний сніг, він відчув, що «краса» може бути надто поверхневим описом.

У фігурі Мужон Мендзе не було нічого особливого, але вона була стрункою, високою та елегантною, і створювала враження високої ерудованості. Світло ліхтарів освітлювало її вишукане, гарне як нефрит обличчя. Не кажучи вже про шию, що виринала з коміра, наче стебло квітки, ще більше підкреслюючи її гарний вигляд.

- ...Мендзе.

Мужон Мендзе вражено обернулась й усміхнулась:

- А, Мо-даґе. Давно не бачились.

Дівчина в червоному біля неї була її особистою служанкою Юе Нян. Юе Нян також вклонилася Мо Сі, усміхаючись:

- Ця вітає Сіхе-Дзюня, десять тисяч благословень Сіхе-Дзюню.

Мо Сі підійшов до Мендзе:

- Чому Ви тут стоїте? Вам не холодно?

- Я саме відновлювалась у палаці з термальними водами. Я бачу ці ліхтарі лише раз на рік, - Мендзе посміхнулася. – Це не проблема.

Оскільки вона так сказала, Мо Сі не знав, як продовжити її переконувати. У цей момент раптом чиясь рука простяглася до її скроні.

- Повертайся, тут холодно.

Тіло Мендзе було дорогоцінне, ніхто б не посмів торкнутись її так легко, тому вона підсвідомо відступила на крок. Щойно вона розгледіла, хто стоїть за Мо Сі, вираз її обличчя змінився.

- Генерале Ґу...

Колись він був найвправнішим чоловіком у здобутті прихильності дівчат в Чонхва, тому в ньому досі була закарбована ніжність до жінок. Тож, хоча він відчував якесь неясне невдоволення через близькість Мо Сі до цієї жінки, він м’яко сказав:

- Сніг такий сильний, її вуха вже почервоніли від холоду.

Мужон Мендзе на мить забракло слів.

Вона знала про тяжкий стан Ґу Мана ще до того, як повернулася, але раптом опинившись у такому тісному контакті зі зрадницьким монстром, вона не могла цього винести.

Темперамент Юе Нян був більш вибуховим; вона не могла приховати колючий погляд і сердито закричала на Ґу Мана:

- Ти, зрадницький виродок, ти смієш простягати свої рабські копита і торкатися пані моєї сім’ї? Якби не ти тоді…

- Достатньо, - обережно перервала її Мужон Мендзе. - Більше нічого не говори.

Юе Нян скривила губи:

- Принцесо, чому Ви завжди така добра... Я... Я відчуваю несправедливість!

- Нісенітниця, - тихо промовила Мужон Мендзе, але в її голосі відчувалася сила. - Юе Нян, не влаштовуй сцени. Повертайся назад і погрійся.

- ... Так...

Хоча Юе Нян неохоче погодилася, перед тим, як піти, вона все одно зиркнула на Ґу Мана і її щоки роздулися від злості.

Відіславши Юе Нян, Мужон Мендзе повернула голову до Мо Сі й запитала:

- Тепер він... він живе у Вашому маєтку?

Само собою було зрозуміло, кого вона мала на увазі. Мо Сі видав звук підтвердження.

Мужон Мендзе опустила вії й зітхнула:

- ...Я не хочу багато говорити про це, але одного разу Вам вже зробили боляче. З деякими речами тобі слід бути обережним.

- Я знаю.

Ґу Ман не зовсім зрозумів, що мала на увазі Мендзе, просто подумав, що оскільки вона не дозволила тій злій жінці продовжувати його лаяти, то вона, ймовірно, була хорошою людиною. Несподівано, саме в цей момент, з дерева біля тераси впала квітка сливи і опустилася на волосся Мендзе, і Ґу Ман простягнув руку з тим, щоб вийняти її для неї...

Але ця рука навіть не встигла торкнутися Мендзе - її перехопив Мо Сі.

- На її голову впала квітка... - сказав Ґу Ман.

Мо Сі перервав його беззаперечним тоном:

- Це принцеса Мендзе. Будь ввічливим.

- Облиште, - сказала принцеса. - Його розум пошкоджений, не має значення, вклониться він чи ні.

Ґу Ман не видав жодного звуку, блакитні очі рухалися, дивлячись на Мендзе, а потім на Мо Сі. Зрештою він повільно опустив голову:

- Я просто хотів допомогти...

- ...

Мо Сі зробив павзу, а тоді вирішив закрити тему, і сказав:

- Спочатку повернися до Великої зали. У мене є справи, які я хочу обговорити з нею.

Вона прогнала її, він прогнав його.

Виявляється, він і Юе Нян однакові, їх обох відсилають? 

Ґу Ман подивився на Мо Сі та Мендзе, не видавши ні звуку. Через якийсь час він мовчки розвернувся.

Він завжди був добрим і поблажливим до жінок, поки не втратив пам’ять - але і це не дуже змінило його.

Він завжди відчував, що вони тендітні, ніжні, красиві та заслуговують на найкращий захист, тоді як він був дуже сильним, тому він повинен поводитися з ними якнайкраще, проявляти до них ввічливість і покору.

Як наслідок він відчував, що те, що зробив Мо Сі, було правильним. Принцеса Мендзе була принцесою, надзвичайною, неймовірною молодою пані, яка заслуговувала на пошану та турботу навіть більше за інших.

А він сам був брудним, він був рабом.

І справді, він не повинен її торкатися.

Але - він не знав чому – він відчув якийсь сум у серці. Він повернувся до великої зали, потер замерзлі почервонілі пальці й закрив вуха... тепер зал був повний гостей, але не було нікого, з ким би він був знайомий.

Ця ситуація викликала у Ґу Мана раптове, сильне відчуття безпорадності, як у собаки, яку кинули в пустелю. Він інстинктивно обернувся, щоб знайти Мо Сі – єдиного, кому можна довіряти, але коли він обернувся, то згадав, що це Мо Сі відіслав його.

Йому не було куди подітися, і він міг лише стояти, приголомшений, біля дверей тераси, дивлячись на дві далекі постаті у світлі.

Під квітковими ліхтариками Мо Сі схилив голову, говорячи до Мендзе. Мендзе весь час сміялася, іноді покашлюючи. Потім Мо Сі, здавалося, запитав її про щось; Мендзе ворухнулася, прикрила рота, щоб покашляти, а потім похитала головою.

Відстань була надто великою і Ґу Ман нічого не чув, але обличчя Мо Сі було чітко видно, тому він добре бачив його вираз здалеку.

Було помітно, що Мо Сі зітхнув, потім розстібнув верхній ґудзик свого військового церемоніального вбрання та подав його Мужон Мендзе.

Він не поклав його на її плечі, і не робив інших рухів. Ґу Ман не знав, чому відчув раптовий пульсуючий біль у серці, коли побачив цю сцену.

Він нахмурився, підняв руку і притиснув її до грудей... він не встиг подумати про те, що це за відчуття, як у його голові спалахнув якийсь дивний діалог...

- Шисьон, ти мені дуже подобаєшся.

Це був голос Мо Сі, та сама юнацька щирість, що й в його сні.

- Його Величність призначив мене Сіхе-Дзюнєм. У майбутньому мені більше ніколи не доведеться турбуватися про думку інших людей, я можу зробити все, що обіцяв тобі, я хочу відкрито бути з тобою.
Ґу Мане, я збираюся дати тобі дім. Просто зачекай на мене, добре?
Повір мені...

Серце боліло дедалі лютіше, наче будяк пускав коріння і проростав зсередини, а потім скажено виривався назовні.

Ті давні слова ще не розвіялися в голові, картинка перед очима роздвоїлась.

Від цього смутку Ґу Ман схилився, притулившись до одвірка, опустивши голову й важко дихаючи.

Він не зовсім розумів, що означають ті слова, які він щойно згадав, і не міг згадати причини та наслідки, не міг згадати реальності, що стояла за цими клятвами.

Але цей біль...

Так само, як і його почуття в той момент – вони наче були закарбовані в його кістковий мозок, і зараз йому перехопило подих.

Він підсвідомо відчував, що цей біль був передбачуваний, ніби він у минулому очікував такого дня, як сьогодні, ніби він ніколи не сприймав клятву Мо Сі серйозно.

Окрім опису прекрасного майбутнього, цей молодий чоловік у його пам’яті, здавалося, вкладав своє життя, своє серце, своє тіло, свої груди, наповнені теплою кров’ю, всю свою любов – усе вкладав у цю клятву.

Ґу Ман відчув, що колись хотів вірити.

Хотів до болю, до тремтіння, хотів до розбиття на уламки. Він хотів тримати Мо Сі за руку, хотів відкинути обережність на вітер, бути байдужим до наслідків, довіряти йому, любити його.

Але зрештою він все одно був дуже наляканий.

Мо Сі був улюбленцем небес, нащадком дворян Чонхва, сином чотирьох поколінь генералів.

А він був лише маленькою фігуркою. Ця любов була для нього надто важкою, і він не витримав її врешті-решт.

Він знав, що настане день, коли Мо Сі виросте і зрозуміє, збагне, що почуття, які він відчував до нього, були лише імпульсом його юності. Ціле життя – це дуже довго; той, хто міг йти за ним далі, не міг бути низьким і підлим рабом.

Але в той момент він не видав усі ці слова Мо Сі, і тепер, коли він згадав їх, здавалося, що тоді він був наляканий.

Скидалося на те, ніби сказати їх вголос було б дуже жалюгідною поразкою. Того, що дійсно належало йому, було дуже мало, тому він не міг дозволити собі віддати своє щире серце.

Порівняно з серцями дворян його серце не мало значення; його можна було поранити, його можна було доторкнутися, його можна було викинути і навіть перетворити на порох під чиєюсь ногою.

Але для нього це маленьке серце було цілим життям. Це було все, що належало йому.

Тож Мо Сі міг любити, міг пограти у це табу в момент імпульсу.

Але він не міг дозволити собі любити. Доля має свою ієрархію. Хоч він і не хотів цього визнавати, життя було таким; він не міг просто заплющити очі, щоб сховатися від реальності.

Його доля була надто мізерною.

Те, чого хотів Мо Сі, він не міг дати.

Те, що давав Мо Сі, він не міг прийняти.

Найкращим місцем для нього було те, яке він мав зараз, стоячи на терасі, в темному кутку, дивлячись на любовні справи, які ніяк його не стосувалися.

А тоді трохи посміятися...

Але Ґу Ман не міг сміятися. Він смутно відчував, що йому має бути комфортно з усмішкою, що це його вкорінений захисний інстинкт; але, в будь-якому разі, він уже не був колишнім генералом Ґу.

Він не міг сміятися.

Він повернув голову до каскадних столів, не наважуючись більше дивитися на сцену на терасі, і стояв там, намагаючись заспокоїти своє пульсуюче, зболіле серце.

Гостей на бенкеті ставало все більше. Стоячи там один, як злочинець, Ґу Ман не міг уникнути їх косих поглядів. Деякі з них ворогували з Ґу Маном, їхні очі були просто прикуті до нього. Якби не обставини й нагода, з якої всі зібралися, вони, здавалося, підбігли б до нього й проковтнули його цілком.

Оговтавшись після тривалого заціпеніння, Ґу Ман відчув, що щось не так. Він роззирнувся й побачив, що навколо нього крижані, ненависні обличчя, і тоді поспіхом навмання схопив щось із каскадних столів і притиснув до грудей. Наче бродячий щур, якого кожен міг облаяти і вдарити, він безладно втік і, зрештою, знайшов тихий куточок, щоб присісти.

І лише зараз він зрозумів, що взяв щось несмачне.

Його здатність вибирати їжу була справді жахливою. Зі столу, повного делікатесів, він схопив лише два млинця з кунжутом і цибулею.

Вони були з зеленою цибулею і холодні...

Але в цей момент він не міг дозволити собі вибирати. Ґу Ман опустив голову, щоб трохи відкусити млинця. Поки він мовчки жував, позаду нього пролунав теплий низький голос:

- Ґу Мане? Чому ти тут?

Ґу Ман підніс млинець до рота, повернувся й побачив Дзян Єсюе, що сидів у своєму дерев’яному інвалідному візку й дивився на нього з подивом.

Це той чоловік, що допоміг йому одягнути «намисто»...

Ґу Ман зітхнув із полегшенням. Він не відчував ніякої ненависті від цього чоловіка і навіть здавалося, що вони близькі, тому відкусив млинця і тихо сказав:

- Тут ніхто не непокоїть.

Дзян Єсюе зрозумів, яке ставлення він міг побачити від інших людей і зітхнув.

- Де Сіхе-Дзюнь?

- Він із принцесою.

- То от у чому справа. Не дивно, що він залишив тебе самого...

Ґу Ман проковтнув шматок млинця і тихо спитав:

- Чому ти теж тут? Ти теж не подобаєшся людям?

Дзян Єсюе посміхнувся:

- Фактично.

Він кинув погляд в сторону. Юе Ченьцін весело балакав до свого четвертого дядька, сяючи від радості, але Мужон Чуї, як завжди, ігнорував його з байдужим виразом на обличчі, тож було не зрозуміло, слухає він чи ні.

Дзян Єсюе на якусь мить затримав на них погляд, а потім відвів очі й сказав:

- Я справді не подобаюся людям.

Ґу Ман трохи відсунувся, звільняючи йому більше місця.

Двоє мовчки дивилися, як надворі падають сніжинки. Ґу Ман раптом подивився на свої ноги й запитав:

- Чому ти завжди сидиш?

- ...Мене поранили в бою. Я вже ніколи не зможу встати*.

 

*Гадаю, тут мається на увазі тільки неможливість повного відновлення, адже він пересувався без візка, з тростиною

 

Ґу Ман не заговорив одразу; він відкусив ще кілька шматочків млинця, але не зміг стерпіти смаку цибулі. І раптом запропонував його Дзян Єсюе:

- Хочеш?

Дзян Єсюе:

- ...

Після хвилини мовчання Дзян Єсюе зітхнув:

- Ти такий же, яким був раніше.

Очі Ґу Мана трохи розширилися:

- Ти знав мене раніше?

Дзян Єсюе посміхнувся:

- ...Хто під небом тебе не впізнає*?

 

*«...Хто тебе під небом не впізнає». Є частиною вірша поета династії Тан Ґао Ши «天下谁人不识君»

 

- Я... не розумію, - сказав Ґу Ман.

- Раніше я справді тебе знав. Я, ти, Сіхе-Дзюнь і Лу Джаньсін часто билися разом проти всіх чотирьох сторін, - говорячи, Дзян Єсюе подивився на млинець у руці Ґу Мана. – Тоді ти так само міг віддати нам те, що не міг доїсти.

Ґу Ман подивився на нього:

- То ти теж мій старий друг?

- Так, - сказав Дзян Єсюе. - Ми ділили життя і смерть разом.

Він тихо зітхнув:

- Тому я не можу тебе ненавидіти.

Ґу Ман подивився вниз:

- Але Мо Сі ненавидить мене.

Дзян Єсюе тихо усміхнувся, ці темні очі, що дивилися в ніч, блищали спокоєм, але сяяли світлом:

- Хоч твої слова не є помилковими, але, боюся, єдиною людиною на землі, яка найменше хоче тебе ненавидіти – також є він.

- ... Справді?

- Так.

Сніжинки чіплялися за віконну раму, насичену помаранчевим кольором від світла вогнів, що лилося з палацової зали.

Дзян Єсюе поправив свій накинутий на плечі зимовий одяг, милуючись снігом разом із Ґу Маном, і сказав:

- Колись він справді добре до тебе ставився.

Ґу Ман не видав жодного звуку.

Голос Дзян Єсюе був дуже теплим і низьким.

- Коли ти потрапив в оточення, він ладен був віддати своє життя, щоб врятувати тебе. Коли ти знепритомнів від поранень, він залишався біля твого ліжка день і ніч, захищаючи тебе. Коли ти отримував будь-які почесті чи нагороди, він радів за тебе більше, ніж за себе при отриманні будь-яких власних досягнень. Коли ти жартував... Сам він такий серйозний, але завжди сидів серед інших солдатів, дивився на тебе, із задоволенням слухав тебе і сміявся першим.

Але ти все це забув.

Зрештою, ця людина пережила біль, страждання, життя і смерть; він не проявляв сильних емоцій, здавалося, що він просто тихо балакав про минуле зі старим другом.

Його тон і вираз обличчя були дуже легкими.

Але Ґу Ман був вражений, почувши ці слова. Він майже міг вловити якісь розмиті тіні, якісь залишки минулого — маленька корчма, людна й гамірна, атмосфера піднесення й тепла, галас солдатів.

Він стояв на кріслі і, посміхаючись, вихвалявся й теревенив з людьми внизу.

Його погляд швидко рухався, ті веселі, галасливі обличчя внизу були неясними, але ось він побачив молодого чоловіка, що сидів біля шафи з алкогольними напоями.

Спина пряма, ніжний погляд поверх жвавого натовпу був прикутий лише до нього.

В теперішньому Ґу Ман відчув відлуння серцебиття з того моменту.

А ще були обіцянки, які він щойно згадав. Навіть якщо в минулому він вирішив їм не вірити, це не мало значення - принаймні він відчував, що Мо Сі був щирим, коли говорив це.

«Ти мені дуже подобаєшся.»

«Я дам тобі дім».

«Зачекай на мене...»

Ґу Ман мовчки заплющив очі.

Дзян Єсюе сказав:

- Якби ти не покинув його, не завдав йому болю, не перейшов межі і не пішов би проти нього - як би він міг тебе ненавидіти? Він завжди захищав тебе, бажав закривати від усіх негараздів ззовні. Але ти штрикнув його.

Серце Ґу Мана здригнулося.

Чи це було правдою?

Все було так...

Він згадав як Мо Сі міцно схопив його руку і притиснув її до грудей.

Він тоді сказав: «Ти мало не вбив мене».

- Серця людей з плоті і крові. Він довго тебе захищав; все, що він міг дати, він уже віддав. Честь його сім’ї абсолютно незрівнянна, але для тебе він зробив майже все, чого не повинен був.

Той останній удар, який ти завдав йому, зробив його неспроможним більше захищати тебе.

Ніхто ніколи не говорив такі речі Ґу Манові, не кажучи вже про те, що, почувши таке раніше, він би не повірив. Але цей період спілкування з Мо Сі, минулі події, які він нещодавно згадав - усе це призвело до того, що думки Ґу Мана сплітались і змішувались від розповіді Дзян Єсюе.

Блакитні очі Ґу Мана блиснули.

- Чому ти мені все це розповідаєш?

- Я колись був твоїм і його товаришем, - відповів Дзян Єсюе.

Він на мить замислився зі складним виразом обличчя.

- Я не хочу більше бачити як один з вас завдає болю іншому.

Ґу Ман якийсь час сидів приголомшений, ніби чіпляючись за соломинки, щоб пояснити свої минулі помилки. Він мовив майже безпорадно:

- Але він… він дуже лютий. Він сказав, що я дуже брудний…

- Це тому, що ти не знав, що найбільше він ненавидить зраду.

Ґу Ман здивувався:

- Чому він ненавидить це найбільше?

Дзян Єсюе на мить замислився і сказав:

- Сьогодні я спочатку просто хотів побалакати з тобою, але...

Він зробив павзу і зітхнув.

- Не має значення.

Половину я вже сказав, шкоди не буде. Я спитаю тебе: чи знаєш ти, як загинув його батько Фулін-Дзюнь?

Ґу Ман похитав головою.

— Це сталося через зрадника, - говорячи, Дзян Єсюе обернувся, щоб поглянути на нього. - Фулін-Дзюнь у той час воював з арміями країни Ляо, але він не очікував, що його заступник переметнеться на сторону ворога й відчайдушно форсує місто, де вони стояли табором. Він допомагав громадянам евакуюватися і був схоплений тим зрадником.

Очі Ґу Мана були широко розплющені:

- І що далі?

- Цей зрадник, щоб отримати прихильність правителя Ляо, власноруч убив Фулін-Дзюня, відрубав йому голову, вийняв його духовне ядро та представив його ворожій державі. За це він отримав великі винагороди... як і ти тоді, він був негайно призначений генералом.

Ці криваві події увійшли в його вуха, пронизавши до глибини серця. Руки Ґу Мана злегка тремтіли.

- Іронічно те, що в листі, який Фулін-Дзюнь встиг надіслати, він хвалив вірність цього зрадника, писав, що коли він має такого брата його родині не варто хвилюватися, - Дзян Єсюе подивилася на свої коліна й зітхнув. - Він також казав: «хто каже, що у нас немає одягу? Ми ділимося бойовим одягом*».

 

*Рядок із дійсно давньої поеми до династії Цінь, 475-221 рр. до н.е., описує моральний стан армії Цінь, яка об’єдналася проти спільного ворога. (Цінь, як і в Ціньши Хван, вони були зразком для теракотових воїнів) 岂曰无衣, 与子同袍 останні два символи буквально означають «один одяг», але стосується супутників. [Оскільки я перекладаю з англійської, можуть бути неточності]

 

- ...

- Фулін-Дзюнь віддав своє життя в руки іншого, але цей «брат» не залишив від нього його сім’ї навіть цілого трупа. Коли труна в’їхала в місто, плоть і кров Фулін-Дзюня були змішані, кінцівки відділені від тіла; його тіло не було цілим, коли він помер. - Дзян Єсюе обернувся, щоб поглянути на блідого Ґу Мана. - Тоді Мо Сі було лише сім років.

Ґу Ман виглядав так, ніби був ошелешений каменем по голові, він не міг видати жодног
о звуку.

- Ґу Мане, тепер ти розумієш, чому Сіхе-Дзюнь ненавидить зрадників?

Дзян Єсюе зробив павзу, а тоді продовжив.

- Ти зробив майже те саме, що зробив чоловік, який убив його батька.

Ґу Ман витріщився на нього, відчуваючи лише мурахи по шкірі:

- ...

- Спитай себе чесно, подумай про це сам, - Дзян Єсюе тихо зітхнув. – Наскільки він має бути святим, щоб не тримати на тебе зла.