Тераса Фейяо була прикрашена зробленими з бамбуку та паперу квітковими ліхтарями, розташованими на різній висоті, утворюючи потік «зірок», що сяють на нічному небі. Сніг падав на ліхтарі, тонкий шар уже вкривав решітки, покриті червоним лаком.
Дві жінки стояли серед ліхтарів і снігу, одна, в червоній сукні і короткому пальті, вишитому метеликами, сміялася і про щось говорила, а інша, одягнена в гусячо-жовте з вишитим зображенням бамбука і квітів сливи, стояла біля червоної решітки і підняла голову, щоб подивитися на ліхтар у формі риби.
Хоча його спогади були смутними, Ґу Ман майже одразу зміг впізнати у другій Мужон Мендзе.
Щойно в залі палацу він відчув, що у Мо Сі якийсь не такий вираз обличчя. Він знав його так давно і ніколи не бачив, щоб той був з кимось таким обережним, тому Ґу Ман подумав, що ця легендарна «принцеса Мендзе» має бути надзвичайною красунею. Зараз, дивлячись на неї крізь райдужний сніг, він відчув, що «краса» може бути надто поверхневим описом.
У фігурі Мужон Мендзе не було нічого особливого, але вона була стрункою, високою та елегантною, і створювала враження високої ерудованості. Світло ліхтарів освітлювало її вишукане, гарне як нефрит обличчя. Не кажучи вже про шию, що виринала з коміра, наче стебло квітки, ще більше підкреслюючи її гарний вигляд.
- ...Мендзе.
Мужон Мендзе вражено обернулась й усміхнулась:
- А, Мо-даґе. Давно не бачились.
Дівчина в червоному біля неї була її особистою служанкою Юе Нян. Юе Нян також вклонилася Мо Сі, усміхаючись:
- Ця вітає Сіхе-Дзюня, десять тисяч благословень Сіхе-Дзюню.
Мо Сі підійшов до Мендзе:
- Чому Ви тут стоїте? Вам не холодно?
- Я саме відновлювалась у палаці з термальними водами. Я бачу ці ліхтарі лише раз на рік, - Мендзе посміхнулася. – Це не проблема.
Оскільки вона так сказала, Мо Сі не знав, як продовжити її переконувати. У цей момент раптом чиясь рука простяглася до її скроні.
- Повертайся, тут холодно.
Тіло Мендзе було дорогоцінне, ніхто б не посмів торкнутись її так легко, тому вона підсвідомо відступила на крок. Щойно вона розгледіла, хто стоїть за Мо Сі, вираз її обличчя змінився.
- Генерале Ґу...
Колись він був найвправнішим чоловіком у здобутті прихильності дівчат в Чонхва, тому в ньому досі була закарбована ніжність до жінок. Тож, хоча він відчував якесь неясне невдоволення через близькість Мо Сі до цієї жінки, він м’яко сказав:
- Сніг такий сильний, її вуха вже почервоніли від холоду.
Мужон Мендзе на мить забракло слів.
Вона знала про тяжкий стан Ґу Мана ще до того, як повернулася, але раптом опинившись у такому тісному контакті зі зрадницьким монстром, вона не могла цього винести.
Темперамент Юе Нян був більш вибуховим; вона не могла приховати колючий погляд і сердито закричала на Ґу Мана:
- Ти, зрадницький виродок, ти смієш простягати свої рабські копита і торкатися пані моєї сім’ї? Якби не ти тоді…
- Достатньо, - обережно перервала її Мужон Мендзе. - Більше нічого не говори.
Юе Нян скривила губи:
- Принцесо, чому Ви завжди така добра... Я... Я відчуваю несправедливість!
- Нісенітниця, - тихо промовила Мужон Мендзе, але в її голосі відчувалася сила. - Юе Нян, не влаштовуй сцени. Повертайся назад і погрійся.
- ... Так...
Хоча Юе Нян неохоче погодилася, перед тим, як піти, вона все одно зиркнула на Ґу Мана і її щоки роздулися від злості.
Відіславши Юе Нян, Мужон Мендзе повернула голову до Мо Сі й запитала:
- Тепер він... він живе у Вашому маєтку?
Само собою було зрозуміло, кого вона мала на увазі. Мо Сі видав звук підтвердження.
Мужон Мендзе опустила вії й зітхнула:
- ...Я не хочу багато говорити про це, але одного разу Вам вже зробили боляче. З деякими речами тобі слід бути обережним.
- Я знаю.
Ґу Ман не зовсім зрозумів, що мала на увазі Мендзе, просто подумав, що оскільки вона не дозволила тій злій жінці продовжувати його лаяти, то вона, ймовірно, була хорошою людиною. Несподівано, саме в цей момент, з дерева біля тераси впала квітка сливи і опустилася на волосся Мендзе, і Ґу Ман простягнув руку з тим, щоб вийняти її для неї...
Але ця рука навіть не встигла торкнутися Мендзе - її перехопив Мо Сі.
- На її голову впала квітка... - сказав Ґу Ман.
Мо Сі перервав його беззаперечним тоном:
- Це принцеса Мендзе. Будь ввічливим.
- Облиште, - сказала принцеса. - Його розум пошкоджений, не має значення, вклониться він чи ні.
Ґу Ман не видав жодного звуку, блакитні очі рухалися, дивлячись на Мендзе, а потім на Мо Сі. Зрештою він повільно опустив голову:
- Я просто хотів допомогти...
- ...
Мо Сі зробив павзу, а тоді вирішив закрити тему, і сказав:
- Спочатку повернися до Великої зали. У мене є справи, які я хочу обговорити з нею.
Вона прогнала її, він прогнав його.
Виявляється, він і Юе Нян однакові, їх обох відсилають?
Ґу Ман подивився на Мо Сі та Мендзе, не видавши ні звуку. Через якийсь час він мовчки розвернувся.
Він завжди був добрим і поблажливим до жінок, поки не втратив пам’ять - але і це не дуже змінило його.
Він завжди відчував, що вони тендітні, ніжні, красиві та заслуговують на найкращий захист, тоді як він був дуже сильним, тому він повинен поводитися з ними якнайкраще, проявляти до них ввічливість і покору.
Як наслідок він відчував, що те, що зробив Мо Сі, було правильним. Принцеса Мендзе була принцесою, надзвичайною, неймовірною молодою пані, яка заслуговувала на пошану та турботу навіть більше за інших.
А він сам був брудним, він був рабом.
І справді, він не повинен її торкатися.
Але - він не знав чому – він відчув якийсь сум у серці. Він повернувся до великої зали, потер замерзлі почервонілі пальці й закрив вуха... тепер зал був повний гостей, але не було нікого, з ким би він був знайомий.
Ця ситуація викликала у Ґу Мана раптове, сильне відчуття безпорадності, як у собаки, яку кинули в пустелю. Він інстинктивно обернувся, щоб знайти Мо Сі – єдиного, кому можна довіряти, але коли він обернувся, то згадав, що це Мо Сі відіслав його.
Йому не було куди подітися, і він міг лише стояти, приголомшений, біля дверей тераси, дивлячись на дві далекі постаті у світлі.
Під квітковими ліхтариками Мо Сі схилив голову, говорячи до Мендзе. Мендзе весь час сміялася, іноді покашлюючи. Потім Мо Сі, здавалося, запитав її про щось; Мендзе ворухнулася, прикрила рота, щоб покашляти, а потім похитала головою.
Відстань була надто великою і Ґу Ман нічого не чув, але обличчя Мо Сі було чітко видно, тому він добре бачив його вираз здалеку.
Було помітно, що Мо Сі зітхнув, потім розстібнув верхній ґудзик свого військового церемоніального вбрання та подав його Мужон Мендзе.
Він не поклав його на її плечі, і не робив інших рухів. Ґу Ман не знав, чому відчув раптовий пульсуючий біль у серці, коли побачив цю сцену.
Він нахмурився, підняв руку і притиснув її до грудей... він не встиг подумати про те, що це за відчуття, як у його голові спалахнув якийсь дивний діалог...
- Шисьон, ти мені дуже подобаєшся.
Це був голос Мо Сі, та сама юнацька щирість, що й в його сні.
- Його Величність призначив мене Сіхе-Дзюнєм. У майбутньому мені більше ніколи не доведеться турбуватися про думку інших людей, я можу зробити все, що обіцяв тобі, я хочу відкрито бути з тобою.
Ґу Мане, я збираюся дати тобі дім. Просто зачекай на мене, добре?
Повір мені...
Серце боліло дедалі лютіше, наче будяк пускав коріння і проростав зсередини, а потім скажено виривався назовні.
Ті давні слова ще не розвіялися в голові, картинка перед очима роздвоїлась.
Від цього смутку Ґу Ман схилився, притулившись до одвірка, опустивши голову й важко дихаючи.
Він не зовсім розумів, що означають ті слова, які він щойно згадав, і не міг згадати причини та наслідки, не міг згадати реальності, що стояла за цими клятвами.
Але цей біль...
Так само, як і його почуття в той момент – вони наче були закарбовані в його кістковий мозок, і зараз йому перехопило подих.
Він підсвідомо відчував, що цей біль був передбачуваний, ніби він у минулому очікував такого дня, як сьогодні, ніби він ніколи не сприймав клятву Мо Сі серйозно.
Окрім опису прекрасного майбутнього, цей молодий чоловік у його пам’яті, здавалося, вкладав своє життя, своє серце, своє тіло, свої груди, наповнені теплою кров’ю, всю свою любов – усе вкладав у цю клятву.
Ґу Ман відчув, що колись хотів вірити.
Хотів до болю, до тремтіння, хотів до розбиття на уламки. Він хотів тримати Мо Сі за руку, хотів відкинути обережність на вітер, бути байдужим до наслідків, довіряти йому, любити його.
Але зрештою він все одно був дуже наляканий.
Мо Сі був улюбленцем небес, нащадком дворян Чонхва, сином чотирьох поколінь генералів.
А він був лише маленькою фігуркою. Ця любов була для нього надто важкою, і він не витримав її врешті-решт.
Він знав, що настане день, коли Мо Сі виросте і зрозуміє, збагне, що почуття, які він відчував до нього, були лише імпульсом його юності. Ціле життя – це дуже довго; той, хто міг йти за ним далі, не міг бути низьким і підлим рабом.
Але в той момент він не видав усі ці слова Мо Сі, і тепер, коли він згадав їх, здавалося, що тоді він був наляканий.
Скидалося на те, ніби сказати їх вголос було б дуже жалюгідною поразкою. Того, що дійсно належало йому, було дуже мало, тому він не міг дозволити собі віддати своє щире серце.
Порівняно з серцями дворян його серце не мало значення; його можна було поранити, його можна було доторкнутися, його можна було викинути і навіть перетворити на порох під чиєюсь ногою.
Але для нього це маленьке серце було цілим життям. Це було все, що належало йому.
Тож Мо Сі міг любити, міг пограти у це табу в момент імпульсу.
Але він не міг дозволити собі любити. Доля має свою ієрархію. Хоч він і не хотів цього визнавати, життя було таким; він не міг просто заплющити очі, щоб сховатися від реальності.
Його доля була надто мізерною.
Те, чого хотів Мо Сі, він не міг дати.
Те, що давав Мо Сі, він не міг прийняти.
Найкращим місцем для нього було те, яке він мав зараз, стоячи на терасі, в темному кутку, дивлячись на любовні справи, які ніяк його не стосувалися.
А тоді трохи посміятися...
Але Ґу Ман не міг сміятися. Він смутно відчував, що йому має бути комфортно з усмішкою, що це його вкорінений захисний інстинкт; але, в будь-якому разі, він уже не був колишнім генералом Ґу.
Він не міг сміятися.
Він повернув голову до каскадних столів, не наважуючись більше дивитися на сцену на терасі, і стояв там, намагаючись заспокоїти своє пульсуюче, зболіле серце.
Гостей на бенкеті ставало все більше. Стоячи там один, як злочинець, Ґу Ман не міг уникнути їх косих поглядів. Деякі з них ворогували з Ґу Маном, їхні очі були просто прикуті до нього. Якби не обставини й нагода, з якої всі зібралися, вони, здавалося, підбігли б до нього й проковтнули його цілком.
Оговтавшись після тривалого заціпеніння, Ґу Ман відчув, що щось не так. Він роззирнувся й побачив, що навколо нього крижані, ненависні обличчя, і тоді поспіхом навмання схопив щось із каскадних столів і притиснув до грудей. Наче бродячий щур, якого кожен міг облаяти і вдарити, він безладно втік і, зрештою, знайшов тихий куточок, щоб присісти.
І лише зараз він зрозумів, що взяв щось несмачне.
Його здатність вибирати їжу була справді жахливою. Зі столу, повного делікатесів, він схопив лише два млинця з кунжутом і цибулею.
Вони були з зеленою цибулею і холодні...
Але в цей момент він не міг дозволити собі вибирати. Ґу Ман опустив голову, щоб трохи відкусити млинця. Поки він мовчки жував, позаду нього пролунав теплий низький голос:
- Ґу Мане? Чому ти тут?
Ґу Ман підніс млинець до рота, повернувся й побачив Дзян Єсюе, що сидів у своєму дерев’яному інвалідному візку й дивився на нього з подивом.
Це той чоловік, що допоміг йому одягнути «намисто»...
Ґу Ман зітхнув із полегшенням. Він не відчував ніякої ненависті від цього чоловіка і навіть здавалося, що вони близькі, тому відкусив млинця і тихо сказав:
- Тут ніхто не непокоїть.
Дзян Єсюе зрозумів, яке ставлення він міг побачити від інших людей і зітхнув.
- Де Сіхе-Дзюнь?
- Він із принцесою.
- То от у чому справа. Не дивно, що він залишив тебе самого...
Ґу Ман проковтнув шматок млинця і тихо спитав:
- Чому ти теж тут? Ти теж не подобаєшся людям?
Дзян Єсюе посміхнувся:
- Фактично.
Він кинув погляд в сторону. Юе Ченьцін весело балакав до свого четвертого дядька, сяючи від радості, але Мужон Чуї, як завжди, ігнорував його з байдужим виразом на обличчі, тож було не зрозуміло, слухає він чи ні.
Дзян Єсюе на якусь мить затримав на них погляд, а потім відвів очі й сказав:
- Я справді не подобаюся людям.
Ґу Ман трохи відсунувся, звільняючи йому більше місця.
Двоє мовчки дивилися, як надворі падають сніжинки. Ґу Ман раптом подивився на свої ноги й запитав:
- Чому ти завжди сидиш?
- ...Мене поранили в бою. Я вже ніколи не зможу встати*.
*Гадаю, тут мається на увазі тільки неможливість повного відновлення, адже він пересувався без візка, з тростиною
Ґу Ман не заговорив одразу; він відкусив ще кілька шматочків млинця, але не зміг стерпіти смаку цибулі. І раптом запропонував його Дзян Єсюе:
- Хочеш?
Дзян Єсюе:
- ...
Після хвилини мовчання Дзян Єсюе зітхнув:
- Ти такий же, яким був раніше.
Очі Ґу Мана трохи розширилися:
- Ти знав мене раніше?
Дзян Єсюе посміхнувся:
- ...Хто під небом тебе не впізнає*?
*«...Хто тебе під небом не впізнає». Є частиною вірша поета династії Тан Ґао Ши «天下谁人不识君»
- Я... не розумію, - сказав Ґу Ман.
- Раніше я справді тебе знав. Я, ти, Сіхе-Дзюнь і Лу Джаньсін часто билися разом проти всіх чотирьох сторін, - говорячи, Дзян Єсюе подивився на млинець у руці Ґу Мана. – Тоді ти так само міг віддати нам те, що не міг доїсти.
Ґу Ман подивився на нього:
- То ти теж мій старий друг?
- Так, - сказав Дзян Єсюе. - Ми ділили життя і смерть разом.
Він тихо зітхнув:
- Тому я не можу тебе ненавидіти.
Ґу Ман подивився вниз:
- Але Мо Сі ненавидить мене.
Дзян Єсюе тихо усміхнувся, ці темні очі, що дивилися в ніч, блищали спокоєм, але сяяли світлом:
- Хоч твої слова не є помилковими, але, боюся, єдиною людиною на землі, яка найменше хоче тебе ненавидіти – також є він.
- ... Справді?
- Так.
Сніжинки чіплялися за віконну раму, насичену помаранчевим кольором від світла вогнів, що лилося з палацової зали.
Дзян Єсюе поправив свій накинутий на плечі зимовий одяг, милуючись снігом разом із Ґу Маном, і сказав:
- Колись він справді добре до тебе ставився.
Ґу Ман не видав жодного звуку.
Голос Дзян Єсюе був дуже теплим і низьким.
- Коли ти потрапив в оточення, він ладен був віддати своє життя, щоб врятувати тебе. Коли ти знепритомнів від поранень, він залишався біля твого ліжка день і ніч, захищаючи тебе. Коли ти отримував будь-які почесті чи нагороди, він радів за тебе більше, ніж за себе при отриманні будь-яких власних досягнень. Коли ти жартував... Сам він такий серйозний, але завжди сидів серед інших солдатів, дивився на тебе, із задоволенням слухав тебе і сміявся першим.
Але ти все це забув.
Зрештою, ця людина пережила біль, страждання, життя і смерть; він не проявляв сильних емоцій, здавалося, що він просто тихо балакав про минуле зі старим другом.
Його тон і вираз обличчя були дуже легкими.
Але Ґу Ман був вражений, почувши ці слова. Він майже міг вловити якісь розмиті тіні, якісь залишки минулого — маленька корчма, людна й гамірна, атмосфера піднесення й тепла, галас солдатів.
Він стояв на кріслі і, посміхаючись, вихвалявся й теревенив з людьми внизу.
Його погляд швидко рухався, ті веселі, галасливі обличчя внизу були неясними, але ось він побачив молодого чоловіка, що сидів біля шафи з алкогольними напоями.
Спина пряма, ніжний погляд поверх жвавого натовпу був прикутий лише до нього.
В теперішньому Ґу Ман відчув відлуння серцебиття з того моменту.
А ще були обіцянки, які він щойно згадав. Навіть якщо в минулому він вирішив їм не вірити, це не мало значення - принаймні він відчував, що Мо Сі був щирим, коли говорив це.
«Ти мені дуже подобаєшся.»
«Я дам тобі дім».
«Зачекай на мене...»
Ґу Ман мовчки заплющив очі.
Дзян Єсюе сказав:
- Якби ти не покинув його, не завдав йому болю, не перейшов межі і не пішов би проти нього - як би він міг тебе ненавидіти? Він завжди захищав тебе, бажав закривати від усіх негараздів ззовні. Але ти штрикнув його.
Серце Ґу Мана здригнулося.
Чи це було правдою?
Все було так...
Він згадав як Мо Сі міцно схопив його руку і притиснув її до грудей.
Він тоді сказав: «Ти мало не вбив мене».
- Серця людей з плоті і крові. Він довго тебе захищав; все, що він міг дати, він уже віддав. Честь його сім’ї абсолютно незрівнянна, але для тебе він зробив майже все, чого не повинен був.
Той останній удар, який ти завдав йому, зробив його неспроможним більше захищати тебе.
Ніхто ніколи не говорив такі речі Ґу Манові, не кажучи вже про те, що, почувши таке раніше, він би не повірив. Але цей період спілкування з Мо Сі, минулі події, які він нещодавно згадав - усе це призвело до того, що думки Ґу Мана сплітались і змішувались від розповіді Дзян Єсюе.
Блакитні очі Ґу Мана блиснули.
- Чому ти мені все це розповідаєш?
- Я колись був твоїм і його товаришем, - відповів Дзян Єсюе.
Він на мить замислився зі складним виразом обличчя.
- Я не хочу більше бачити як один з вас завдає болю іншому.
Ґу Ман якийсь час сидів приголомшений, ніби чіпляючись за соломинки, щоб пояснити свої минулі помилки. Він мовив майже безпорадно:
- Але він… він дуже лютий. Він сказав, що я дуже брудний…
- Це тому, що ти не знав, що найбільше він ненавидить зраду.
Ґу Ман здивувався:
- Чому він ненавидить це найбільше?
Дзян Єсюе на мить замислився і сказав:
- Сьогодні я спочатку просто хотів побалакати з тобою, але...
Він зробив павзу і зітхнув.
- Не має значення.
Половину я вже сказав, шкоди не буде. Я спитаю тебе: чи знаєш ти, як загинув його батько Фулін-Дзюнь?
Ґу Ман похитав головою.
— Це сталося через зрадника, - говорячи, Дзян Єсюе обернувся, щоб поглянути на нього. - Фулін-Дзюнь у той час воював з арміями країни Ляо, але він не очікував, що його заступник переметнеться на сторону ворога й відчайдушно форсує місто, де вони стояли табором. Він допомагав громадянам евакуюватися і був схоплений тим зрадником.
Очі Ґу Мана були широко розплющені:
- І що далі?
- Цей зрадник, щоб отримати прихильність правителя Ляо, власноруч убив Фулін-Дзюня, відрубав йому голову, вийняв його духовне ядро та представив його ворожій державі. За це він отримав великі винагороди... як і ти тоді, він був негайно призначений генералом.
Ці криваві події увійшли в його вуха, пронизавши до глибини серця. Руки Ґу Мана злегка тремтіли.
- Іронічно те, що в листі, який Фулін-Дзюнь встиг надіслати, він хвалив вірність цього зрадника, писав, що коли він має такого брата його родині не варто хвилюватися, - Дзян Єсюе подивилася на свої коліна й зітхнув. - Він також казав: «хто каже, що у нас немає одягу? Ми ділимося бойовим одягом*».
*Рядок із дійсно давньої поеми до династії Цінь, 475-221 рр. до н.е., описує моральний стан армії Цінь, яка об’єдналася проти спільного ворога. (Цінь, як і в Ціньши Хван, вони були зразком для теракотових воїнів) 岂曰无衣, 与子同袍 останні два символи буквально означають «один одяг», але стосується супутників. [Оскільки я перекладаю з англійської, можуть бути неточності]
- ...
- Фулін-Дзюнь віддав своє життя в руки іншого, але цей «брат» не залишив від нього його сім’ї навіть цілого трупа. Коли труна в’їхала в місто, плоть і кров Фулін-Дзюня були змішані, кінцівки відділені від тіла; його тіло не було цілим, коли він помер. - Дзян Єсюе обернувся, щоб поглянути на блідого Ґу Мана. - Тоді Мо Сі було лише сім років.
Ґу Ман виглядав так, ніби був ошелешений каменем по голові, він не міг видати жодног
о звуку.
- Ґу Мане, тепер ти розумієш, чому Сіхе-Дзюнь ненавидить зрадників?
Дзян Єсюе зробив павзу, а тоді продовжив.
- Ти зробив майже те саме, що зробив чоловік, який убив його батька.
Ґу Ман витріщився на нього, відчуваючи лише мурахи по шкірі:
- ...
- Спитай себе чесно, подумай про це сам, - Дзян Єсюе тихо зітхнув. – Наскільки він має бути святим, щоб не тримати на тебе зла.
Далі
Розділ 65 - Сі-мей може пити
Коли Мо Сі та Мендзе повернулися всередину, Велика зала була повна гостей. Принцеса Яньпін, помітивши їх, одразу підскочила і, усміхаючись, мило промовила: - Дзєдзє, зятю! Бажаю вам миру та щастя! Мендзе тихенько кашлянула й сказала: - Дівчата не повинні говорити дурниці. Мо Сі подивився на принцесу Яньпін. Він не міг забути її спроби спокусити його в той день, коли він повернувся, але ця дівчина і справді могла вдавати, що нічого не сталося. Її обличчя було дійсно шокуюче товстошкірим. Яньпін подивилася на нього і чарівно підморгнула: - Хе-хе, Сіхе-Дзюнь постійно думає про мою сестру, ви двоє просто пропускаєте весілля - що поганого в тому, що я називаю Вас зятем? Мендзе: - ....Яньпін! - Гаразд, гаразд, я більше не буду вас турбувати, - Яньпін кинула на Мо Сі останній кокетливий погляд. - Красеню-зятю, до зустрічі. Вона зникла в мареві запашної пудри, залишивши позаду Мо Сі та Мендзе вкрай збентежено й розгублено дивитись одне на одного. Мо Сі якусь мить мовчав, а тоді глянув на водяний годинник і сказав: - Його Величність скоро буде тут, я допоможу Вам присісти. Мендзе посміхнулася: - Немає потреби, я все одно маю поговорити з кількома сестрами і передати свої привітання. Сіхе-Дзюнь може займатися своїми справами. І, договоривши, вона пішла. Мо Сі трохи постояв, озираючись, але не побачив і тіні Ґу Мана й мимоволі насупився. Куди той подівся? Хоча він міг змусити його показатися за допомогою рабського нашийника, Мо Сі все ж відкинув цей варіант і рушив своїми довгими ногами шукати його. Зрештою він знайшов Дзян Єсюе, який розмовляв із Ґу Маном у відлюдному кутку. - Чого ви двоє тут? Дзян Єсюе повернув голову і, побачивши його, тихо сказав: - Ми розмовляємо. - ... І про що ви з ним розмовляєте? Дзян Єсюе посміхнувся і прямо сказав: - Про тебе. Мо Сі глянув на Ґу Мана, але той опустив голову, неспокійно смикаючи рукава. Він збирався щось сказати, але раптом почув, як позаду нього голосно оголосив офіційний посланець: - Його Величність прибув. Тож Мо Сі більше нічого прокоментував, а легко мовив до Ґу Мана: - Давай, ходи за мною назад на місце. Щойно Його Величність прибув, бенкет з нагоди місячного Нового року офіційно розпочався. Звичайно, він був блискучим і розкішним, з чудовими тостами та піснями, їжею, танцями, звуками музики, що наповнювали залу. Після проведення відповідних до етикету церемоній, шум зріс, кожна сім’я виголошувала тости одна за одну, на багатьох обличчях було видно теплі посмішки. Його Величність розкинувся на подушках свого трону, ліниво посміхаючись. - Панове, сьогодні ввечері Цей Самотній має лише одне прохання до вас — будьте щасливі. Натовп підхопив, бажаючи нації та престолу удачі, радісного та процвітаючого майбутнього. Після третього раунду вельможі почали ходити і виголошувати тости один одному. Мужон Лянь курив свою люльку, скорчено сидячи на сидінні. Його персикові очі були опущені, обличчя було на три частини сп’яніле, на сім частин втомлене. Коли Мо Сі обернувся поглянути на нього, то виявив, що той туманним поглядом примружених очей дивиться на Ґу Мана, приховуючи, здавалося, якісь невимовно дивні емоції. - Ходіть, Сіхе-Дзюню, я Вам скажу тост. Чанфен-Дзюнь привів із собою свою хвору дочку. Мо Сі обернувся назад і виголосив тост за його довголіття, як годиться обмінявся з ним кількома добрими побажаннями та запитав: - Чи покращився стан Вашої дочки? Чанфен-Дзюнь погладив дівчинку Лань-ер по голові, куточки його очей зморщилися в посмішці: - Так, майстер-цілитель Дзян піклувався про неї відколи він повернувся. Все завдяки майстрові-цілителю. Лань-ер була дуже маленька, не набагато вища за бенкетний стіл. Коли вона побачила Ґу Мана, її очі заблищали, і вона тихо зраділа: - Да-ґеґе! Блакитні очі Ґу Мана кліпали, кутики його очей, як весняне листя, потягнулися вгору в усмішці: - Маленька бабка. - Хе-хе, мене звуть Лань-ер, я... Вона не змогла закінчити. На бенкеті було багато людей; не годиться говорити надто довго до об’єкту суспільного осуду, тому Чанфен-Дзюнь торкнувся голови своєї дочки, натякаючи, щоб вона більше не говорила. Лань-ер розгублено спитала: - Тату? Але Ґу Ман уже не був таким нетямою, як раніше. Зараз він уже знав, що він «зрадник», а зрадники — це соромно. Не кажучи вже про те, що йому щойно розповів Дзян Єсюе. Раніше він не відчував глибоких емоцій до слова «зрадник», просто знав, що в очах кожного, хто скаже йому це слово, буде ненависть, яку він не в силах описати. Але коли це слово сказав Мо Сі, окрім ненависті, здавалося, там був біль глибший за море. Сім років. Як вовченя, що ще не навчилося полювати. І через того «зрадника», якого вважали братом, навіть труп його батька не був цілим. І він зробив те саме, що й та людина. Не дивно, що всі відчували до нього огиду, зневажали його — вовк, який зрадив свою зграю, заслуговував на те, щоб його розтерзали й з’їли живцем. - Да-ґеґе, ти засмучений... Обличчя Ґу Мана потьмяніло. Він опустив голову, занурившись у свої думки, і мовчав. Лань-ер була ще маленька і не знала світу. Вона думала, що він ігнорує її через божевілля серця і не змогла стримати сліз, що навернулися на очі: - Да-ґеґе, ми раніше разом грали, я... - Досить, Лань-ер, - Чанфен-Дзюнь вимушено посміхнувся й перервав її, пригорнувши до себе. - Сіхе-Дзюню, ми підемо першими, щоб привітатися з іншими сім’ями. Бажаю Вам миру та щастя, Сіхе-Дзюню. Потім він швидко відвів доньку, яка на кожному кроці озиралася. Мо Сі відчув, що з Ґу Маном щось не так, і повернув до нього голову: - Що не так? - Нічого. Ґу Ман втягнув носом повітря і звернувся Мо Сі. - З Новим роком. Я…, - він повторив дії інших людей, які піднімали келихи з вином за іншими столами. - Я теж скажу тост за тебе. Мо Сі: - ... Дзян Єсюе, цей допитливий добряк, точно наговорив Ґу Манові чогось зайвого. Мо Сі не прийняв вино, яке Ґу Ман подав йому, а просто дивився в ці блакитні очі, наче хотів зазирнути крізь них прямо в його плоть і кров. Він скрипнув зубами: - Що саме ти чув? Але Ґу Ман ще не встиг нічого сказати, як інша група людей підійшла підіймати тости. Для Мо Сі було незручно обговорювати з ним особисті справи в присутності інших людей, тому спочатку довелося віддати належне тонкощам етикету. Він був військовим офіцером з найвищим серед усіх дворян Чонхва рангом, багато людей підходили, щоб привітати його. Коли одна група йшла, її місце займала інша. Хоча Мо Сі хотів схопити Ґу Мана й допитати його, він поступово зрозумів, що ця ідея була надто наївною. - Сіхе-Дзюню, бажаю вам миру та щастя. - Ходіть, випийте цю чашу, щоб Сіхе-Дзюнь наступного року здобув ще більше заслуг. Дворян Чонхва було так багато, вони все підходили й підходили, і кожен підносив чашу, чого було вже достатньо, щоб в голові запаморочилося. Терпимість Мо Сі до алкоголю була не такою низькою, як у Ваншу-Дзюня. Мужон Лянь уже був п’яний і, відкинувшись на спинку сидіння, кусав люльку й курив Життя як сон. Однак, коли наближалася друга половина ночі, Мо Сі вже було важко впоратися з цим, а дворяни все ще підходили, щоб підняти келихи за Сіхе-Дзюня. Усі вони були сивими чоловіками, старшими за нього, і Мо Сі мусив виявляти повагу. Тож він придушив свій дискомфорт і випивав з ними. Пара високопоставлених офіцерів Північної прикордонної армії, сидячи на місцях героїв і спостерігаючи здалеку, не втрималися й пробурмотіли собі під ніс: - Здається, вони намагаються споїти вітчима. Були такі, що сміялися: - Пфф, раніше, коли Сіхе-Дзюнь був у поході, усі святкування Нового року за місячним календарем проводилися в таборі. Він був головним і не пив, хто б не піднімав за нього тости. Одного року він навіть взагалі заборонив вино. Тепер, повернувшись до столиці, він більше не може контролювати ситуацію, ха-ха-ха, то є карма*! *В оригіналі苍天绕过谁, частина приказки 不信抬头看苍 i «якщо не віриш, поглянь вгору і подивися, кого небо пощадило» (карма). Декому цього ще було замало і вони з блискучими очима говорили: - Хлопці, поб’ємось об заклад, чи нап’ється сьогодні вітчим? - Ва! Це видовище має бути дуже захоплюючим! - Я ніколи не бачив, щоб вітчим напивався, ти думаєш, він з глузду зійде? - Думаю, він засне! - Давай, давай, чого б не побитися об заклад! Б’юся об заклад, наш вітчим засне й залишиться спати! - Тоді я б’юся об заклад, що коли він сп’яніє, то буде кидати в людей вогняні кулі! - Робіть наскільки хочете високі чи низькі ставки, але зробивши їх, ви не зможете передумати! Цей натовп армійських хуліганів не мав добрих намірів, а група старих дворян, що пригощали Мо Сі вином, не мала добрих сердець. Незважаючи на те, що вони мали таке ж шляхетне походження, що й Мо Сі, і між ними не було станового конфлікту, їм не бракувало ревнощів та ненависті. Чому всі вони носили однакову блакитно-золоту стрічку і в їхніх жилах текла однаково благородна кров, але Мо Сі все одно був набагато вищим за їхніх синів і онуків? Ця людина рано втратила батька, його мати пішла за братом померлого чоловіка, його сімейні скандали наростали один за одним. Сім’ї Мо давно мав прийти кінець. Але хто б міг подумати, що Мо Сі буде настільки стійким, що зможе протистояти всім цим жалюгідним обставинам і досягти його теперішнього всемогутнього становища. Яке він мав право на це? Ще більше їх засмучувало те, що Мо Сі не тільки мав хист на полі бою й в інших справах, але й був надзвичайно чистою й справедливою особистістю. У порівнянні з їхніми розпещеними молодими паничами того ж покоління, різниця була як між хмарами та брудом. Не тільки колишній, навіть нинішній імператор завжди мали повний рот похвали, коли згадували про нього. Усі ці молоді майстри, що народилися у знатних родинах - кого з них не порівнювали з Сіхе-Дзюнем? Навіть коли ці старійшини порівнювали своїх синів і дочок між собою, зрештою завжди згадувалося ім’я Мо Сі. Хтось міг сказати: - Айя, мій син стає дедалі красивішим. На що інша сім’я б гірко відповіла: - Хе-хе, не таким красивим, як Сіхе-Дзюнь. Хтось міг сказати: - Мій син справді має природний талант, він підірвав стовп для перевірки духовної сили в Академії у тринадцять років, ахахах! Інша родина гірко відповіла б: - Хе-хе, Сіхе-Дзюнь підірвав їх у віці десяти років, спалив цілих десять кам’яних стовпів - чи зможе ваш син таке зробити? А інші сказали б: - Мій син не дуже багато вміє, але його сила в його моралі та вишуканості. Його Величність навіть хвалив його при дворі - як батько я дуже вдячний. Інша родина гірко відповіла б: - Хе-хе-хе, мораль вища за чистоту лотоса* Сіхе-Дзюня? *清水[出]芙蓉, рядок з《经乱离后天恩流夜郎忆旧游书怀赠江夏韦太守良宰》Лі Бая, рання династія Тан. Про лотос, що квітне в чистій воді та є ідеальним і без прикрас. Це було справді дуже дивно; цей чоловік не був безсмертним, але завжди поводився так, ніби земні людські вади його не обходять. Невже на ньому не було жодної плямочки бруду? Він ніколи не припускався ніяких помилок? Таким чином, за цей довгий період часу, Мо Сі став жорстким вузлом в серцях цих старійшин. Хоча більшість з них хвалили його на словах, їхні серця прагнули побачити, як він зробить якусь помилку та спричинить якийсь скандал, щоб їхні дорогі маленькі діти вдома могли зітхнути з полегшенням після років напруги. Щоб вони могли з більшим жалем і зверхністю сказати: «Хе-хе, я ж тобі казав, цей Сіхе-шендзюнь*, зрештою, нічим не кращий за звичайну людину». *Ще більш шанобливе звернення, ніж Дзюнь Ось чому вони старалися, щоб Мо Сі випив якомога більше вина. Спочатку ці старі виродки просто робили це через суєту та гам, але поступово на перший план вийшли їхні дурні наміри. Старі виродки вважали, що коли хтось напивається, то легко може зробити щось не так чи сказати щось не те. Зараз вони не могли знати жодної проблеми Сіхе-Дзюня, але тішилися б навіть найменшому викриттю. Нащо він притворював свої чесноти? Ці старі лиси зустрічалися поглядами один з одним - їм не потрібно було говорити це вголос, оскільки у всіх було взаєморозуміння. Вони почали по черзі атакувати Мо Сі тостами. - Сіхе-Дзюню, ще один, ха-ха-ха, за Ваш стрімкий злет, за підвищення та багатство! - Я постійно вчив свого сина завжди вчитися у Сіхе-Дзюня. Давай, підходь! Наповни чашу Сіхе-Дзюня! Мо Сі справді не міг цього довго терпіти. Якби він належав до того ж або молодшого покоління, він, звісно, міг би відмовитися, але всі ці люди були такого ж віку, як і його батько, і всі тепло посміхалися. Ні етикет, ні атмосфера не дозволили йому відмовити. Келих за келихом ці очі фенікса червоніли від алкогольної мари. Розбійники Північної прикордонної армії все бурмотіли: - Здається, вітчиму ще дві чаші випити – і буде перебір. - Дві чаші? Думаю, однієї достатньо. - Схоже, вітчим справді більше не витримає... Але Мо Сі витримав і випив ще шість повних раундів. Коли до нього підштовхнули сьому чашу, його обличчя позеленіло, а його самого ледь не вирвало: - Мої вибачення, дядьку Цінь, я… Очі цього дядька сяяли, як кришталь, говорив він з ентузіазмом і любов’ю: - Ах, Сі-ер, колись я був товаришем твого батька, від колиски до могили, ця чаша вина, я підіймаю цю чашу за твого батька! Ти не повинен відмовлятися, випий за нього! Інші почали ревіти: - Пий, пий! Якщо батько лев, то син не може бути собакою! - Випий за свого батька і його старих друзів! Як у той момент Мо Сі міг не розуміти, що вони по черзі напивають його, бажаючи побачити його приниження? Але Мо Сі мав вдачу сильну, як чавун. Не було б проблеми, якби він не розгледів їхніх намірів, але розгледівши, він був ще менше готовий визнати поразку. Його бачення було затуманене, сповнене жирних, усміхнених обличь, усі - як стерв’ятники, що нападають на свою жертву. Його груди сповнились киплячої крові. Його батько.....як ці люди мали нахабство згадувати його батька перед ним. Коли батько помер, дядько наніс удар, мати вийшла за іншого - як до нього ставилися ці люди? Усі вони відганяли його й уникали, ненавиділи, що не можуть усунути його, як бруд з підошв своїх чоботів. А тепер кожен називав себе «старим другом» і «побратимом» і розповідав про те, як вони його тримали на руках, коли він був малим, вчили полювати та їздити верхи... Серце Мо Сі люто палало, кутики його очей почервоніли, раптом наповнившись сильним гнівом і небажанням програвати. - Пийте-пийте! - Ха-ха-ха, терпимість сім’ї Мо до алкоголю ніколи не була високою, це нагадує мені покійного Фулін-Дзюня: він теж не міг торкатися вина. - Сі-ер і Фулін дуже схожі. Як вони посміли згадувати про нього ще раз?.. Ці обличчя були як суха трава навколо його серця, чаша вина - жменя жару, бризки киплячої олії - і раптом спалахнув вогонь! Мо Сі різко підвівся, втупивши очі в чоловіків перед собою. Напевно, через те, наскільки шокуюче червоними були його очі, вирази обличь тих старших змінилися, їхні посмішки завмерли. Вони все ж боялися, що Мо Сі розсердиться. Відразу ж знайшлися ті, хто спробував заспокоїти зі словами: - Сіхе-Дзюню, не треба пити, якщо не хочете, Ваш батько теж не любив пити, Ви і він... Чоловік ще не договорив, як почувся «бам»! Мо Сі сам відкрив горщик з міцним вином, його погляд був прикутий до їхніх обличь. Сухожилля на його руці здулися, коли він підняв горщик, передаючи його в руки іншого. А тоді відкрив собі ще один. Обличчя старого вельможі здригнулося, він вимушено усміхнувся: - Що Сіхе-Дзюнь хотів цим сказати? - Тост для дядька Ціня від імені мого покійного батька, - Мо Сі чітко вимовляв кожне слово. Піднявши вільну руку, щоб ні м’яко, ні сильно погладити зморшкувате обличчя, він тихо мовив. – До дна. Дядькові Цінь краще не залишити жодної краплі. Той, кому це не вдасться - програє. Договоривши, він підняв горщик і відкинув голову назад, заплющивши очі, щоб все випити! У цей момент не тільки група навколо Сіхе-Дзюня - майже всі в залі звернули увагу на це дійство і, приголомшені, витягнули шиї, щоб побачити це протистояння з пиття вина. Дядько Цінь побачив, що Мо Сі усе допив, а потім подивився на ємність у своїх руках, що була більшою за його обличчя. Він не втримався і нервово ковтнув, його спина похолола. Проте всі дивилися; він не міг дозволити собі втратити обличчя, міг лише розправити груди і відкинутись назад, щоб випити вино… Але він не міг зрівнятися витривалістю з Мо Сі. Він випив половину, не витримав і нахилився, щоб сплюнути. Порцеляновий горщик з гуркотом розсипався на дрібні уламки. Дядько Цінь неохоче підняв голову і зустрів зневажливий і непримиренний погляд Мо Сі. Ці очі фенікса були червоні, затуманені алкоголем, але утримувались в ясності силою волі. Очі як ножі. Вологі губи Мо Сі тихо рухалися: - Дядько Цінь продовжуватиме пити? Дядько Цінь сильно здригнувся: - Більше ні, більше не буду... Він не пив, але були й інші, які вважали, що ще трохи і Мо Сі зламається. Не бажаючи здаватися на півдорозі, вони прийняли виклик. Незабаром винесли ще одну ємність міцного вина. Мо Сі збирався її взяти, але його руку хтось перехопив. З мутними червоними очима Мо Сі обернувся. Він побачив, що підвівся Ґу Ман, вираз його обличчя був твердим і рішучим. Він не міг сказати, чи це був колишній Ґу-шисьон, чи сьогоднішній розбитий в’язень. Ґу Ман взяв горщик з вином і сказав: - Чому так багато з вас об’єднується проти однієї людини? Авторці є що сказати: [Який указ-заборону усі хочуть прийняти?] Сі-мей: Указ про заборону алкоголю. Ґу Манман: Указ, що забороняє жорстоке поводження з тваринами. Дзян Єсюе: Указ про заборону знущань над людьми з обмеженими можливостями. Мужон Чуї: Указ, що забороняє Юе Ченьціну слідувати за мною. Юе Ченьцін: Указ, що забороняє Четвертому дядькові ігнорувати мене. А-Лянь: Не має значення, доки немає указу про заборону куріння. Дзян Фулі: Мене не хвилює, що ви забороняєте, я можу все вирішити сам. Я просто хочу, щоб країна знизила розмір моїх податків. Ох, мати багато грошей так незручно.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!