Я тебе нагодую

Ґу Ман не любив приймати ліки, які призначив Дзян Фулі.

Причина дуже проста: вони були надто гіркі... Дзян Фулі прописав незрівнянно гіркі ліки, які викликали у Ґу Мана кашель, щойно він їх скуштував. Дзян Фулі навіть сказав, що їх аромат абсолютно не можна змінити, інакше вони втратять свою силу.

- Хіба це не мають бути ароматизовані ліки*? - дивувався Лі Вей. - Душевні та емоційні страждання слід лікувати солодкими ліками.

 

*Ароматизовані ліки, які сприяють кровообігу, щоб розсіяти застій крові.

 

Ця фраза дісталася вух Дзяна Фулі, і він відповів:

- Що він знає? Він майстер-цілитель чи я?

Тож щодня в маєтку Сіхе можна було спостерігати сцену, як Лі Вей женеться за Ґу Маном, благаючи «його високість» прийняти його ліки - зчинявся хаос. Щоразу це займало не менше години.

Мо Сі любив спокій та тишу і ненавидів шум, тому Лі Вей зазвичай намагався влити ліки в горло Ґу Ману лише тоді, коли Мо Сі був при дворі. Але сьогодні Ґу Ман чинив серйозний опір; Лі Вей зіткнувся з більш ніж десятьма іншими слугами, але вони все ще не схопили Ґу Мана. Лі Вея люто вдарили ногою, ледь не розбивши пляшечку з ліками.

Побачивши, що Ґу Ман збирається втекти з двору, Лі Вей, продовжуючи погоню, закричав:

- Хапайте його, хапайте його! Використайте магічні троси! Як ти смієш!

Ґу Ман на ходу обернувся, і несподівано з хлопком зіткнувся зі «стіною», твердою та гарячою.

- Ой... - Ґу Ман прикрив своє підбите чоло, підняв голову і зустрівся поглядом з глибокими темними очима Мо Сі, які холодно дивилися на нього.

- Що ти робиш? — запитав Мо Сі, височіючи над Ґу Маном.

Лі Вей наздогнав його, важко дихаючи, і вигукнув:

- Мій пане! Мій пане, він не хоче приймати ліки!

Мо Сі щойно повернувся із двору, його тіло все ще випромінювало холод і мороз вулиці. Якусь мить він мовчки дивився на Ґу Мана; як тільки той зрозумів, що потрапив у безвихідне становище, і зібрався тікати, він схопив його за зап’ястя.

Мо Сі подивився на нього і, піднявши руку, тихо сказав:

- Лі Вей.

- Я тут!

- Дай мені пляшечку з ліками.

Ґу Мана затягнули в бічну кімнату. Мо Сі зачинив двері ударом чорного шкіряного військового черевика і різко штовхнув Ґу Мана до стіни. Бічна кімната була закрита бамбуковими ширмами, крізь щілини просочувалося кілька тонких смужок туманного, розсіяного світла.

У темряві очі Мо Сі сяяли; він якийсь час дивився на Ґу Мана, а потім процідив крізь зуби:

- Ти втратив усі свої хороші звички, але жодна з поганих не змінилася.

Раніше Ґу Ман також мав цю проблему. Він волів довше хворіти, ніж пити ліки, щоб врятувати своє життя.

Майже так само, як тоді.

Мо Сі пам’ятав, як прийшов до нього, а той скиглив і стогнав у наметі, згорнувшись калачиком на ліжку, закутавшись у ковдру, з якої стирчав тільки пучок чорного волосся. Почувши, що хтось увійшов, Ґу Ман подумав, що це Лу Джаньсін, і пробурмотів, не відкриваючи очей:

- Джаньсіне, не принось мені більше ліків - до біса, я не буду їх пити... Мені огидно від самого запаху...

Юний Мо Сі підійшов до нього, поставив паруючі ліки на стіл, сів на ліжко і тихо сказав:

- Це я.

- Трясця.

Ґу Ман висунув голову з ковдри, його очі були сонними, щоки розчервонілися від лихоманки. Він збентежено сказав:

- Чого ти прийшов?

Мо Сі не відповів; він просто підняв руку і торкнувся його обличчя, сказавши:

- Прийми ліки.

- Я не буду! - Ґу Ман закотив очі, знову занурюючись у ковдру, але Мо Сі його витягнув.

- Якщо ти не приймеш це, то згориш [від жару], - сказав він.

- Згорю, не згорю - я не зможу це пити. Ці ліки надто огидні, я їх не торкнуся.

Мо Сі нахмурився:

- Ти взагалі чоловік?...

Почувши це, Ґу Ман засмутився, швидко обернувся, розплющив хворі від лихоманки очі так широко як міг, і пробурмотів:

- А ти не знаєш, чи я чоловік? Ти не дізнався, коли спав зі мною? Маленька сволота! Твій ґеґе самовідданий патріот, я горю за людей і за націю! Якщо ти не аплодуватимеш мені і не підноситимеш мені квіти, я можу це прийняти, але ти ще й сумніваєшся в моїй статі, негідник...

Його свідомість була трохи затуманена і він бурмотів усяку нісенітницю.

Побачивши його таким, Мо Сі відчув водночас сум і задоволення. Ці глибокі чорні очі були добрими, коли дивилися на закутаного в ковдру шиґе.

Ґу Ман заговорив, його щоки палали червоним:

- Тобі легко говорити. Ти не знаєш, наскільки гіркі ці кляті ліки...

Якби його розум був ясним, то він промовляв би ці скарги зарозумілим негідницьким тоном. Але зараз він був не в тому стані, його очі були затуманеними, а губи вологими; лаючи Мо Сі, він не тільки не був показово нахабним, але й перетворився на м’яке море.

Тоді Мо Сі подумав, що якщо він скаже це вголос, Ґу Ман точно вибухне і спробує його задушити: йому здавалося, що Ґу Ман зараз був схожий на капризуючу дитину.

Від цієї думки він відчув жар і свербіж в серці.

Він опустив голову і глянув на закутаного у ковдри Ґу-шисьона, який не міг чи не хотів відкривати очі. Дивлячись на Ґу Мана, він простягнув руку і схопив зі столу миску з ліками.

Ґу Ман подумав, що він збирається вилити це йому в горло, розсердився й голосно вилаявся:

- Мо Сі, сволото, йди геть! Я сказав, що не буду пити, тож не буду! Ти м-м-мф...

Всі наступні слова застрягли у нього в горлі. Його Мо-шиді взяв ліки до рота, а потім опустив голову, щоб поцілувати його. Гіркі ліки текли між устами двох людей, але відчуття гіркоти було повністю затьмарене утрудненим диханням Мо Сі та його грубим, агресивним язиком; від цього Ґу Ман відчув себе все одно що п’яним, геть п’яним.

Його очі були широко розплющені; ліки були дуже концентрованими, їх було небагато, але Мо Сі поцілував його щонайменше десять разів, щоб повністю згодувати їх. Після останнього поцілунку Ґу Ман нарешті отямився з божевільним бажанням лаяти Мо Сі. Але після годування ліками, цей шорсткий язик занурився ще глибше, люто вдершись у рот, настільки, що з кутика губ Ґу Мана витекла крапля ліків...

Вони були на піку своєї юності, з новонародженою любов’ю, яка буйно розквітала в їхніх серцях, без страху перед небом чи землею. Коли вони були захоплені один одним, то навіть не турбувалися, що хтось може відкрити намет і побачити їх.

Мо Сі відпустив Ґу Мана і торкнувся носом щоки свого Ґу-шиґе.

Він подивився на Ґу Мана, в його глибоких очах віддзеркалилось це розпечене обличчя... він ніби хотів побудувати в своїх очах невразливу в’язницю й назавжди заблокувати це унікальне відображення.

Голос Мо Сі був трохи хрипким. Піднявши руку, щоб ніжно погладити вологі, трохи набряклі від поцілунків губи Ґу Мана, він тихо сказав своїм магнетичним голосом:

- Вони справді гіркі? Тому що я відчуваю, що... шисьон дуже солодкий.

Ґу Ман скрипнув зубами:

- Цей лаодзі не солодка цукерка! Солодка моя ніжка!

Мо Сі подивився йому в очі. Відстань між ними була дуже мала: моргаючи, вони майже торкалися віями один одного. Мо Сі м’яко сказав:

- Якщо ти знову відмовишся приймати свої ліки, і я дізнаюся про це, то буду годувати тебе щоразу саме так. Тож ти не зможеш сказати, що мені легко говорити, бо я сам їх не куштував.

- ...

- Гіркоту*, якої ти боїшся, я скуштую з тобою.

 

*Ця гіркота «ку» також використовується для опису страждань, «їсти гіркоту» = «продовжувати страждання»

 

Ґу Ман закотив очі:

- Я боюся гіркоти? Ха-ха, ти жартуєш? Чи може твій Ґу Ман-ґеґе боятися гіркоти? Ахахах…

У відповідь Мо Сі обережно торкнувся його чола, а потім встав і витер ліки з кутика рота.

Ґу Ман примружився на нього, довго дивився, а потім раптом усміхнувся:

- Я зрозумів, ти не такий вже й серйозний. Хоча виглядаєш нудним, у тебе є багато хитрощів.

Юний Мо Сі був чутливим, і коли почув таку оцінку, хоча і удавав, що йому на це байдуже, його вуха почервоніли.

Ґу Ман продовжив:

- Твоїй майбутній дружині дуже пощастить.

Мо Сі різко повернувся і глянув на нього.

Тоді він хотів сказати:

Ні, це правда. Якщо я вибрав людину, я хочу бути з нею до кінця свого життя. У житті чи смерті, бідності чи багатстві я піду лише її слідами. Я хочу цю людину і тільки її.

Ти розумієш?

Його губи ворухнулися, але можна було цього і не говорити, щоб дізнатися, як відреагує Ґу Ман. Він ухилиться і скаже щось абсурдне на кшталт «для чоловіків природньо бути непостійними».

Ґу Ман не розумів. Серця деяких людей неможливо зрушити; вони ніколи не гратимуться, холодно зберігаючи ту єдину чисту й ясну прихильність. У них було лише трохи любові на все життя, і її було достатньо, щоб напоїти лише одну людину.

Ґу Ман мав гірські річки й озера, сповнені великої любові. Він би не зміг цього зрозуміти.

Зараз, у напівтемряві кімнати, Мо Сі дивився в блакитні очі Ґу Мана... Як, після стількох зламів, після вилучення душ - після стількох змін у нього все ще залишилася ця його набридлива проблема?

- Відкрий рот, - сказав Мо Сі.

Ґу Ман зиркнув на нього, ясно демонструючи відмову.

Мо Сі схопив його за підборіддя і, не видавши ні звуку, почав тиснути.

Ґу Ман не хотів відкривати рота, але Мо Сі був справді жорстоким і просто защемив Ґу Ману рот і ніс.

Переконавшись, що той не може дихати, він дочекався, поки Ґу Ман почервонів і почав боротися, а потім різко відпустив його.

Ґу Ман одразу відкрив рот, щоб ковтнути повітря, і тоді Мо Сі схопив його за підборіддя й з силою влив ліки в рот.

Ґу Ман кашлянув кілька разів, його очі почервоніли, і він хрипко запитав:

- Чому ти змушуєш мене це пити!?

Мо Сі зціпив зуби і лякаюче промовив:

- Тому що ти хворий.

- ....

- Надалі, коли Лі Вей говоритиме тобі прийняти ліки - краще слухняно випий, - сказав Мо Сі. - Якщо ти продовжуватимеш відмовлятися і мені доведеться тебе годувати, то я буду застосовувати силу.

Договоривши, він помітив залишки ліків у кутику рота Ґу Мана.

- Витрись.

І він пішов, не оглядаючись.

Після цього Ґу Ман справді став набагато слухнянішим, особливо тому, що Лі Вей після прийому ліків давав йому миску коров’ячого молока або цукерку. Мо Сі ж нічого йому не дав, просто влив ліки в горло, дивлячись на нього з незрозумілим виразом обличчя.

Ґу Ман не розумів, що означає цей вираз, лише інстинктивно відчув холод на потилиці.

Так вони продовжили курс лікування. За три дні до кінця року Мо Сі знову привів Ґу Мана для повторного обстеження в резиденцію Дзяна.

Слуга маєтку Дзян, Джов, провів їх через велику залу до розкішної екстравагантної кімнати, де Дзян Фулі розмовляв з чоловіком середнього віку. Цей чоловік був одягнений у темно-фіолетове вбрання вченого з вишитим по краях позолоченим оздобленням, що символізувало його шляхетне походження. Однак цей чоловік був помітно втомлений, зі згорбленою спиною, без найменших ознак натхнення і бадьорості.

Поруч з ним була тендітна маленька дівчинка, теж одягнена у пурпур із золотим оздобленням.

Вона опустила голову, не промовляючи ні слова і тримаючи в руці маленьку бамбукову бабку. Виглядала вона чарівною та милою.

З першого погляду Мо Сі не впізнав цього втомленого дворянина, але щойно він побачив дівчинку, то зрозумів, що це були Чанфен-Дзюнь і його дочка з божевіллям серця.

Коли вони увійшли, Чанфен-Дзюнь витирав сльози і, затинаючись, дякував Дзян Фулі. Дзян Фулі казав:

- Спочатку поверніться до свого маєтку. Ваша дочка залишиться тимчасово тут; оскільки я прийняв гроші, звичайно, я буду добре піклуватися про неї. Не варто хвилюватися.

- Справді... дякую Вам, майстере-цілителе Дзян. Через три дні відбудеться церемонія жертвопринесення. Мене не буде в столиці, і якби я залишив Лань-ер одну вдома, я б не мав спокою...

- Я беру з людей гроші і допомагаю їм впоратися з нещастям. Ви не купуєте в кредит і не винні мені гроші, тому нема за що дякувати.

Чанфен-Дзюнь погладив маленьку Лань-ер по голові, його втомлене обличчя намагалося видати посмішку.

- Люба, тато супроводжуватиме Його Величність протягом наступних кількох днів, щоб принести жертви. Дорога важка й холодна, тому я не можу взяти... Поводься пристойно; залишайся в маєтку цілителя Дзяна і не створюй йому ніяких проблем, добре?

Незважаючи на те, що Лань-ер була ще маленькою, через свою хворобу вона вже зазнала знущань, і виявилася надзвичайно чуйною та слухняною. Вона ніби боялася бути покинутою або ж заподіяти болю іншим, тому її рухи та голос були дуже м’якими:

- Як довго, тато?

- Дуже швидко. Щонайбільше через сім днів тато забере тебе.

Очі Лань-ер наповнились вологою, але вона нічого не сказала, тільки мовчки кивнула.

Чанфен-Дзюнь ще раз подякував Дзяна Фулі і, повернувши голову, побачив, що до кімнати увійшли Мо Сі та Ґу Ман. Ймовірно, він зазнавав утисків від інших дворян, через що цей чоловік середнього віку з сивим волоссям на скронях здригнувся, мов птах, виявляючи страх, абсолютно невідповідний його віку, і опустив голову:

- Сіхе-Дзюнь...

Мо Сі було важко бачити таке, але він ніколи не вмів добре висловлюватись, тому просто привітався з ним.

У його пам’яті Чанфен-Дзюнь завжди був чесною та завзятою людиною, і оскільки він був дуже чесним, дуже завзятим, дуже далеким від мирських справ, його влада та вплив, обумовлені благородним походженням, зменшувалися з кожним днем. Зрештою, навіть деякі звичайні столичні заклиначі не звертали на нього особливої уваги.

Після того, як Чанфен-Дзюнь висловив повагу Мо Сі, він перевів тремтячий погляд на Ґу Мана. А Мо Сі тим часом глянув на маленьку Лань-ер, що стояла поруч із Дзян Фулі.

Мабуть, вони відчули, що кожен дивиться на пацієнта, якого привів інший, і одночасно заговорили однаковим захисним тоном.

Мо Сі:

- Він не становить загрози.

Чанфен-Дзюнь:

- Вона не становить загрози.

Обидва замовкли.

Зрештою Мо Сі сказав:

- Я розумію, не переймайтесь.

У той час, куди б не йшов Чанфен-Дзюнь, йому доводилося пояснювати хворобу своєї доньки, благаючи кожну знатну родину не виганяти її з Академії та не руйнувати її духовне ядро. Він зазнав багатьох труднощів і принижень. Почувши несподівано доброзичливі слова Сіхе-Дзюня, він відчув біль у серці й був готовий розплакатись.

Він швидко схилив голову, щоб подякувати Мо Сі, і повернувся ще раз поглянути на Лань-ер.

Він боявся, що чим довше він залишатиметься, тим важче буде розлучатися, тож розвернувся і пішов з маєтку.

Дзян Фулі перевірив пульс Ґу Мана і відкоригував рецепт. Він підвівся, дивлячись на Ґу Мана та маленьку Лань-ер, і сказав:

- Сіхе-Дзюню, давайте прогуляємося в саду і поговоримо.

Мо Сі нахмурився.

- Залишимо їх тут?

Слуга Джов посміхнувся:

- Сіхе-Дзюнь може бути впевнений, я пильнуватиму. Нічого не станеться.

- Якщо б мої пацієнти могли спричинити неприємності в моєму маєтку, мені не варто було б відкривати тут зал цілителя, - Дзян Фулі заговорив, дивлячись на чорний нашийник на шиї Ґу Мана, у його тоні відчувалося презирство до об’єкта. - Крім того, хіба Ґу Ман не носить рабський нашийник, який подарував йому Сіхе-Дзюнь?

Насправді Мо Сі знав, що захист маєтку Дзян не гірший, ніж у маєтку Юе. За такий короткий час нічого не могло б статися.

Просто він відчував невимовний дискомфорт і розчарування від думки про те, що Ґу Ман буде далеко й поза його полем зору. Це почуття не зменшилося протягом днів, проведених разом з Ґу Маном, а навпаки загострювалося, ставало дедалі сильнішим.

Якщо так триватиме й надалі, то Дзян Фулі доведеться виписати рецепт і для нього.

Внутрішній сад маєтку Дзян був багатий на дивовижні рослини. Тут протягом всього року циркулювала духовна енергія, і в усі чотири сезони цвіли квіти.

Дзян Фулі та Мо Сі розмовляли, йдучи звивистим коридором. Дзян Фулі сказав:

- Післязавтра відбудеться церемонія закінчення року. Ви, чистокровні дворяни, всі супроводжуєте Його Величність до Безодні Прикликання Душ, щоб принести жертви, правильно?

Мо Сі кивнув:

- Так відбувається кожного року.

- Чанфен Дзюнь довірив свою доньку мені, а як щодо Вас? Що Ви плануєте?

- Ґу Ман дуже небезпечний. Я доповім Його Величності й візьму його з собою.

- Я передбачав, що саме такою буде Ваша відповідь, - відгукнувся Дзян Фулі. - Однак я маю сказати Вам дещо важливе, - він уповільнив кроки, обернувся на фоні квітів і хмар, тримаючи одну руку за спиною. - Пульс Ґу Мана дуже стабільний, є ознаки одужання. На шляху до Безодні Прикликання Душ Ви маєте бути обережним: щонайменше через п’ять днів, щонайбільше через місяць, він почне згадувати деякі фрагменти.

Серцебиття Мо Сі різко прискорилось, пальці скрутились в кулаки.

- Я дам Вам ще сім ліків, сподіваюся, це затримає відновлення спогадів до вашого повернення в місто. Якщо раптом спогади будуть несприятливими для Чонхва, Ви можете негайно взяти це під контроль.
Але такі речі важко передбачити. Сіхе-Дзюню, відновлення його пам’яті почнеться в цей період часу. Ви повинні бути готові.

 

 

Авторці є що сказати:

[Картка персонажа]

Дзян Фулі

Зріст: 179 см

Статус: той, хто кладе край усім порушенням в медичних закладах.

Відверто кажучи: зарозумілий і зневажливий лік
ар.

Псевдонім: уб’є вас вибухом роздратування, але отримає те, що хоче; король демонів.

Відверто кажучи: Гнів Чонхва.

Подобається: гроші.

Не подобається: бідність.

Улюблений колір: синьо-зелений/чорний.

Неоцінений колір: червоний.

Улюблена їжа: Окунь з кедровими горішками.

Їжа, яку він не любить: качка.