Ґу Ман не любив приймати ліки, які призначив Дзян Фулі.
Причина дуже проста: вони були надто гіркі... Дзян Фулі прописав незрівнянно гіркі ліки, які викликали у Ґу Мана кашель, щойно він їх скуштував. Дзян Фулі навіть сказав, що їх аромат абсолютно не можна змінити, інакше вони втратять свою силу.
- Хіба це не мають бути ароматизовані ліки*? - дивувався Лі Вей. - Душевні та емоційні страждання слід лікувати солодкими ліками.
*Ароматизовані ліки, які сприяють кровообігу, щоб розсіяти застій крові.
Ця фраза дісталася вух Дзяна Фулі, і він відповів:
- Що він знає? Він майстер-цілитель чи я?
Тож щодня в маєтку Сіхе можна було спостерігати сцену, як Лі Вей женеться за Ґу Маном, благаючи «його високість» прийняти його ліки - зчинявся хаос. Щоразу це займало не менше години.
Мо Сі любив спокій та тишу і ненавидів шум, тому Лі Вей зазвичай намагався влити ліки в горло Ґу Ману лише тоді, коли Мо Сі був при дворі. Але сьогодні Ґу Ман чинив серйозний опір; Лі Вей зіткнувся з більш ніж десятьма іншими слугами, але вони все ще не схопили Ґу Мана. Лі Вея люто вдарили ногою, ледь не розбивши пляшечку з ліками.
Побачивши, що Ґу Ман збирається втекти з двору, Лі Вей, продовжуючи погоню, закричав:
- Хапайте його, хапайте його! Використайте магічні троси! Як ти смієш!
Ґу Ман на ходу обернувся, і несподівано з хлопком зіткнувся зі «стіною», твердою та гарячою.
- Ой... - Ґу Ман прикрив своє підбите чоло, підняв голову і зустрівся поглядом з глибокими темними очима Мо Сі, які холодно дивилися на нього.
- Що ти робиш? — запитав Мо Сі, височіючи над Ґу Маном.
Лі Вей наздогнав його, важко дихаючи, і вигукнув:
- Мій пане! Мій пане, він не хоче приймати ліки!
Мо Сі щойно повернувся із двору, його тіло все ще випромінювало холод і мороз вулиці. Якусь мить він мовчки дивився на Ґу Мана; як тільки той зрозумів, що потрапив у безвихідне становище, і зібрався тікати, він схопив його за зап’ястя.
Мо Сі подивився на нього і, піднявши руку, тихо сказав:
- Лі Вей.
- Я тут!
- Дай мені пляшечку з ліками.
Ґу Мана затягнули в бічну кімнату. Мо Сі зачинив двері ударом чорного шкіряного військового черевика і різко штовхнув Ґу Мана до стіни. Бічна кімната була закрита бамбуковими ширмами, крізь щілини просочувалося кілька тонких смужок туманного, розсіяного світла.
У темряві очі Мо Сі сяяли; він якийсь час дивився на Ґу Мана, а потім процідив крізь зуби:
- Ти втратив усі свої хороші звички, але жодна з поганих не змінилася.
Раніше Ґу Ман також мав цю проблему. Він волів довше хворіти, ніж пити ліки, щоб врятувати своє життя.
Майже так само, як тоді.
Мо Сі пам’ятав, як прийшов до нього, а той скиглив і стогнав у наметі, згорнувшись калачиком на ліжку, закутавшись у ковдру, з якої стирчав тільки пучок чорного волосся. Почувши, що хтось увійшов, Ґу Ман подумав, що це Лу Джаньсін, і пробурмотів, не відкриваючи очей:
- Джаньсіне, не принось мені більше ліків - до біса, я не буду їх пити... Мені огидно від самого запаху...
Юний Мо Сі підійшов до нього, поставив паруючі ліки на стіл, сів на ліжко і тихо сказав:
- Це я.
- Трясця.
Ґу Ман висунув голову з ковдри, його очі були сонними, щоки розчервонілися від лихоманки. Він збентежено сказав:
- Чого ти прийшов?
Мо Сі не відповів; він просто підняв руку і торкнувся його обличчя, сказавши:
- Прийми ліки.
- Я не буду! - Ґу Ман закотив очі, знову занурюючись у ковдру, але Мо Сі його витягнув.
- Якщо ти не приймеш це, то згориш [від жару], - сказав він.
- Згорю, не згорю - я не зможу це пити. Ці ліки надто огидні, я їх не торкнуся.
Мо Сі нахмурився:
- Ти взагалі чоловік?...
Почувши це, Ґу Ман засмутився, швидко обернувся, розплющив хворі від лихоманки очі так широко як міг, і пробурмотів:
- А ти не знаєш, чи я чоловік? Ти не дізнався, коли спав зі мною? Маленька сволота! Твій ґеґе самовідданий патріот, я горю за людей і за націю! Якщо ти не аплодуватимеш мені і не підноситимеш мені квіти, я можу це прийняти, але ти ще й сумніваєшся в моїй статі, негідник...
Його свідомість була трохи затуманена і він бурмотів усяку нісенітницю.
Побачивши його таким, Мо Сі відчув водночас сум і задоволення. Ці глибокі чорні очі були добрими, коли дивилися на закутаного в ковдру шиґе.
Ґу Ман заговорив, його щоки палали червоним:
- Тобі легко говорити. Ти не знаєш, наскільки гіркі ці кляті ліки...
Якби його розум був ясним, то він промовляв би ці скарги зарозумілим негідницьким тоном. Але зараз він був не в тому стані, його очі були затуманеними, а губи вологими; лаючи Мо Сі, він не тільки не був показово нахабним, але й перетворився на м’яке море.
Тоді Мо Сі подумав, що якщо він скаже це вголос, Ґу Ман точно вибухне і спробує його задушити: йому здавалося, що Ґу Ман зараз був схожий на капризуючу дитину.
Від цієї думки він відчув жар і свербіж в серці.
Він опустив голову і глянув на закутаного у ковдри Ґу-шисьона, який не міг чи не хотів відкривати очі. Дивлячись на Ґу Мана, він простягнув руку і схопив зі столу миску з ліками.
Ґу Ман подумав, що він збирається вилити це йому в горло, розсердився й голосно вилаявся:
- Мо Сі, сволото, йди геть! Я сказав, що не буду пити, тож не буду! Ти м-м-мф...
Всі наступні слова застрягли у нього в горлі. Його Мо-шиді взяв ліки до рота, а потім опустив голову, щоб поцілувати його. Гіркі ліки текли між устами двох людей, але відчуття гіркоти було повністю затьмарене утрудненим диханням Мо Сі та його грубим, агресивним язиком; від цього Ґу Ман відчув себе все одно що п’яним, геть п’яним.
Його очі були широко розплющені; ліки були дуже концентрованими, їх було небагато, але Мо Сі поцілував його щонайменше десять разів, щоб повністю згодувати їх. Після останнього поцілунку Ґу Ман нарешті отямився з божевільним бажанням лаяти Мо Сі. Але після годування ліками, цей шорсткий язик занурився ще глибше, люто вдершись у рот, настільки, що з кутика губ Ґу Мана витекла крапля ліків...
Вони були на піку своєї юності, з новонародженою любов’ю, яка буйно розквітала в їхніх серцях, без страху перед небом чи землею. Коли вони були захоплені один одним, то навіть не турбувалися, що хтось може відкрити намет і побачити їх.
Мо Сі відпустив Ґу Мана і торкнувся носом щоки свого Ґу-шиґе.
Він подивився на Ґу Мана, в його глибоких очах віддзеркалилось це розпечене обличчя... він ніби хотів побудувати в своїх очах невразливу в’язницю й назавжди заблокувати це унікальне відображення.
Голос Мо Сі був трохи хрипким. Піднявши руку, щоб ніжно погладити вологі, трохи набряклі від поцілунків губи Ґу Мана, він тихо сказав своїм магнетичним голосом:
- Вони справді гіркі? Тому що я відчуваю, що... шисьон дуже солодкий.
Ґу Ман скрипнув зубами:
- Цей лаодзі не солодка цукерка! Солодка моя ніжка!
Мо Сі подивився йому в очі. Відстань між ними була дуже мала: моргаючи, вони майже торкалися віями один одного. Мо Сі м’яко сказав:
- Якщо ти знову відмовишся приймати свої ліки, і я дізнаюся про це, то буду годувати тебе щоразу саме так. Тож ти не зможеш сказати, що мені легко говорити, бо я сам їх не куштував.
- ...
- Гіркоту*, якої ти боїшся, я скуштую з тобою.
*Ця гіркота «ку» також використовується для опису страждань, «їсти гіркоту» = «продовжувати страждання»
Ґу Ман закотив очі:
- Я боюся гіркоти? Ха-ха, ти жартуєш? Чи може твій Ґу Ман-ґеґе боятися гіркоти? Ахахах…
У відповідь Мо Сі обережно торкнувся його чола, а потім встав і витер ліки з кутика рота.
Ґу Ман примружився на нього, довго дивився, а потім раптом усміхнувся:
- Я зрозумів, ти не такий вже й серйозний. Хоча виглядаєш нудним, у тебе є багато хитрощів.
Юний Мо Сі був чутливим, і коли почув таку оцінку, хоча і удавав, що йому на це байдуже, його вуха почервоніли.
Ґу Ман продовжив:
- Твоїй майбутній дружині дуже пощастить.
Мо Сі різко повернувся і глянув на нього.
Тоді він хотів сказати:
Ні, це правда. Якщо я вибрав людину, я хочу бути з нею до кінця свого життя. У житті чи смерті, бідності чи багатстві я піду лише її слідами. Я хочу цю людину і тільки її.
Ти розумієш?
Його губи ворухнулися, але можна було цього і не говорити, щоб дізнатися, як відреагує Ґу Ман. Він ухилиться і скаже щось абсурдне на кшталт «для чоловіків природньо бути непостійними».
Ґу Ман не розумів. Серця деяких людей неможливо зрушити; вони ніколи не гратимуться, холодно зберігаючи ту єдину чисту й ясну прихильність. У них було лише трохи любові на все життя, і її було достатньо, щоб напоїти лише одну людину.
Ґу Ман мав гірські річки й озера, сповнені великої любові. Він би не зміг цього зрозуміти.
Зараз, у напівтемряві кімнати, Мо Сі дивився в блакитні очі Ґу Мана... Як, після стількох зламів, після вилучення душ - після стількох змін у нього все ще залишилася ця його набридлива проблема?
- Відкрий рот, - сказав Мо Сі.
Ґу Ман зиркнув на нього, ясно демонструючи відмову.
Мо Сі схопив його за підборіддя і, не видавши ні звуку, почав тиснути.
Ґу Ман не хотів відкривати рота, але Мо Сі був справді жорстоким і просто защемив Ґу Ману рот і ніс.
Переконавшись, що той не може дихати, він дочекався, поки Ґу Ман почервонів і почав боротися, а потім різко відпустив його.
Ґу Ман одразу відкрив рот, щоб ковтнути повітря, і тоді Мо Сі схопив його за підборіддя й з силою влив ліки в рот.
Ґу Ман кашлянув кілька разів, його очі почервоніли, і він хрипко запитав:
- Чому ти змушуєш мене це пити!?
Мо Сі зціпив зуби і лякаюче промовив:
- Тому що ти хворий.
- ....
- Надалі, коли Лі Вей говоритиме тобі прийняти ліки - краще слухняно випий, - сказав Мо Сі. - Якщо ти продовжуватимеш відмовлятися і мені доведеться тебе годувати, то я буду застосовувати силу.
Договоривши, він помітив залишки ліків у кутику рота Ґу Мана.
- Витрись.
І він пішов, не оглядаючись.
Після цього Ґу Ман справді став набагато слухнянішим, особливо тому, що Лі Вей після прийому ліків давав йому миску коров’ячого молока або цукерку. Мо Сі ж нічого йому не дав, просто влив ліки в горло, дивлячись на нього з незрозумілим виразом обличчя.
Ґу Ман не розумів, що означає цей вираз, лише інстинктивно відчув холод на потилиці.
Так вони продовжили курс лікування. За три дні до кінця року Мо Сі знову привів Ґу Мана для повторного обстеження в резиденцію Дзяна.
Слуга маєтку Дзян, Джов, провів їх через велику залу до розкішної екстравагантної кімнати, де Дзян Фулі розмовляв з чоловіком середнього віку. Цей чоловік був одягнений у темно-фіолетове вбрання вченого з вишитим по краях позолоченим оздобленням, що символізувало його шляхетне походження. Однак цей чоловік був помітно втомлений, зі згорбленою спиною, без найменших ознак натхнення і бадьорості.
Поруч з ним була тендітна маленька дівчинка, теж одягнена у пурпур із золотим оздобленням.
Вона опустила голову, не промовляючи ні слова і тримаючи в руці маленьку бамбукову бабку. Виглядала вона чарівною та милою.
З першого погляду Мо Сі не впізнав цього втомленого дворянина, але щойно він побачив дівчинку, то зрозумів, що це були Чанфен-Дзюнь і його дочка з божевіллям серця.
Коли вони увійшли, Чанфен-Дзюнь витирав сльози і, затинаючись, дякував Дзян Фулі. Дзян Фулі казав:
- Спочатку поверніться до свого маєтку. Ваша дочка залишиться тимчасово тут; оскільки я прийняв гроші, звичайно, я буду добре піклуватися про неї. Не варто хвилюватися.
- Справді... дякую Вам, майстере-цілителе Дзян. Через три дні відбудеться церемонія жертвопринесення. Мене не буде в столиці, і якби я залишив Лань-ер одну вдома, я б не мав спокою...
- Я беру з людей гроші і допомагаю їм впоратися з нещастям. Ви не купуєте в кредит і не винні мені гроші, тому нема за що дякувати.
Чанфен-Дзюнь погладив маленьку Лань-ер по голові, його втомлене обличчя намагалося видати посмішку.
- Люба, тато супроводжуватиме Його Величність протягом наступних кількох днів, щоб принести жертви. Дорога важка й холодна, тому я не можу взяти... Поводься пристойно; залишайся в маєтку цілителя Дзяна і не створюй йому ніяких проблем, добре?
Незважаючи на те, що Лань-ер була ще маленькою, через свою хворобу вона вже зазнала знущань, і виявилася надзвичайно чуйною та слухняною. Вона ніби боялася бути покинутою або ж заподіяти болю іншим, тому її рухи та голос були дуже м’якими:
- Як довго, тато?
- Дуже швидко. Щонайбільше через сім днів тато забере тебе.
Очі Лань-ер наповнились вологою, але вона нічого не сказала, тільки мовчки кивнула.
Чанфен-Дзюнь ще раз подякував Дзяна Фулі і, повернувши голову, побачив, що до кімнати увійшли Мо Сі та Ґу Ман. Ймовірно, він зазнавав утисків від інших дворян, через що цей чоловік середнього віку з сивим волоссям на скронях здригнувся, мов птах, виявляючи страх, абсолютно невідповідний його віку, і опустив голову:
- Сіхе-Дзюнь...
Мо Сі було важко бачити таке, але він ніколи не вмів добре висловлюватись, тому просто привітався з ним.
У його пам’яті Чанфен-Дзюнь завжди був чесною та завзятою людиною, і оскільки він був дуже чесним, дуже завзятим, дуже далеким від мирських справ, його влада та вплив, обумовлені благородним походженням, зменшувалися з кожним днем. Зрештою, навіть деякі звичайні столичні заклиначі не звертали на нього особливої уваги.
Після того, як Чанфен-Дзюнь висловив повагу Мо Сі, він перевів тремтячий погляд на Ґу Мана. А Мо Сі тим часом глянув на маленьку Лань-ер, що стояла поруч із Дзян Фулі.
Мабуть, вони відчули, що кожен дивиться на пацієнта, якого привів інший, і одночасно заговорили однаковим захисним тоном.
Мо Сі:
- Він не становить загрози.
Чанфен-Дзюнь:
- Вона не становить загрози.
Обидва замовкли.
Зрештою Мо Сі сказав:
- Я розумію, не переймайтесь.
У той час, куди б не йшов Чанфен-Дзюнь, йому доводилося пояснювати хворобу своєї доньки, благаючи кожну знатну родину не виганяти її з Академії та не руйнувати її духовне ядро. Він зазнав багатьох труднощів і принижень. Почувши несподівано доброзичливі слова Сіхе-Дзюня, він відчув біль у серці й був готовий розплакатись.
Він швидко схилив голову, щоб подякувати Мо Сі, і повернувся ще раз поглянути на Лань-ер.
Він боявся, що чим довше він залишатиметься, тим важче буде розлучатися, тож розвернувся і пішов з маєтку.
Дзян Фулі перевірив пульс Ґу Мана і відкоригував рецепт. Він підвівся, дивлячись на Ґу Мана та маленьку Лань-ер, і сказав:
- Сіхе-Дзюню, давайте прогуляємося в саду і поговоримо.
Мо Сі нахмурився.
- Залишимо їх тут?
Слуга Джов посміхнувся:
- Сіхе-Дзюнь може бути впевнений, я пильнуватиму. Нічого не станеться.
- Якщо б мої пацієнти могли спричинити неприємності в моєму маєтку, мені не варто було б відкривати тут зал цілителя, - Дзян Фулі заговорив, дивлячись на чорний нашийник на шиї Ґу Мана, у його тоні відчувалося презирство до об’єкта. - Крім того, хіба Ґу Ман не носить рабський нашийник, який подарував йому Сіхе-Дзюнь?
Насправді Мо Сі знав, що захист маєтку Дзян не гірший, ніж у маєтку Юе. За такий короткий час нічого не могло б статися.
Просто він відчував невимовний дискомфорт і розчарування від думки про те, що Ґу Ман буде далеко й поза його полем зору. Це почуття не зменшилося протягом днів, проведених разом з Ґу Маном, а навпаки загострювалося, ставало дедалі сильнішим.
Якщо так триватиме й надалі, то Дзян Фулі доведеться виписати рецепт і для нього.
Внутрішній сад маєтку Дзян був багатий на дивовижні рослини. Тут протягом всього року циркулювала духовна енергія, і в усі чотири сезони цвіли квіти.
Дзян Фулі та Мо Сі розмовляли, йдучи звивистим коридором. Дзян Фулі сказав:
- Післязавтра відбудеться церемонія закінчення року. Ви, чистокровні дворяни, всі супроводжуєте Його Величність до Безодні Прикликання Душ, щоб принести жертви, правильно?
Мо Сі кивнув:
- Так відбувається кожного року.
- Чанфен Дзюнь довірив свою доньку мені, а як щодо Вас? Що Ви плануєте?
- Ґу Ман дуже небезпечний. Я доповім Його Величності й візьму його з собою.
- Я передбачав, що саме такою буде Ваша відповідь, - відгукнувся Дзян Фулі. - Однак я маю сказати Вам дещо важливе, - він уповільнив кроки, обернувся на фоні квітів і хмар, тримаючи одну руку за спиною. - Пульс Ґу Мана дуже стабільний, є ознаки одужання. На шляху до Безодні Прикликання Душ Ви маєте бути обережним: щонайменше через п’ять днів, щонайбільше через місяць, він почне згадувати деякі фрагменти.
Серцебиття Мо Сі різко прискорилось, пальці скрутились в кулаки.
- Я дам Вам ще сім ліків, сподіваюся, це затримає відновлення спогадів до вашого повернення в місто. Якщо раптом спогади будуть несприятливими для Чонхва, Ви можете негайно взяти це під контроль.
Але такі речі важко передбачити. Сіхе-Дзюню, відновлення його пам’яті почнеться в цей період часу. Ви повинні бути готові.
Авторці є що сказати:
[Картка персонажа]
Дзян Фулі
Зріст: 179 см
Статус: той, хто кладе край усім порушенням в медичних закладах.
Відверто кажучи: зарозумілий і зневажливий лік
ар.
Псевдонім: уб’є вас вибухом роздратування, але отримає те, що хоче; король демонів.
Відверто кажучи: Гнів Чонхва.
Подобається: гроші.
Не подобається: бідність.
Улюблений колір: синьо-зелений/чорний.
Неоцінений колір: червоний.
Улюблена їжа: Окунь з кедровими горішками.
Їжа, яку він не любить: качка.
Далі
Розділ 55 - Я тебе нагодую
Мо Сі отримав ліки і настав час відвести Ґу Мана додому. Він і Дзян Фулі пліч-о-пліч повернулись назад до зали і побачили Ґу Мана, який сидів на підлозі й розмовляв з маленькою Лань-ер. Точніше, маленька Лань-ер вчила Ґу Мана говорити. - Бабка, - тихо промовила вона до нього, піднявши в руці бамбукову бабку. Ґу Ман кивнув, повторюючи за нею: - Бабка. - Якщо бабки літають низько, буде дощ. Ґу Ман знову кивнув і не моргаючи дивився на бамбукову бабку. Маленька Лань-ер вловила його жадаючий погляд, схилила голову, замислившись на мить, і передала бамбукову бабку йому: - Да-ґеґе, якщо тобі подобається, я віддам її тобі. Очі Ґу Мана одразу ж округлилися: - Мені? Ця дівчинка також давно не спілкувалася з іншими людьми, тому на її тендітному обличчі з'явилася ніжна, сором'язлива посмішка. Вона махнула і сказала: - Угум, я тобі її дарую. Очі Ґу Мана сяяли від здивування і захоплення, коли він прийняв бамбукову бабку. Він ніби взяв якийсь рідкісний скарб, довго тримав цю бабку в руках, а потім підняв її і відправив у «політ» перед Лань-ер. Один був великий, інша маленька, але обидва сміялися. Вони були зачаровані іграшкою і не помітили, що Дзян Фулі та Мо Сі вже повернулися. Ґу Ман поклав маленьку бабку їй у волосся і посміхнувся: - Ось так виглядає гарно. - На голові Да-ґеґе теж буде гарно виглядати. Ґу Ман і справді поклав її собі на голову, і вони обоє знову засміялися. Ґу Ман на мить задумався і все ж поклав бабку в руку маленької Лань-ер: - Я припиняю з тобою гратися і повертаю її тобі. Маленька Лань-ер здивувалася: - Чому? - Я не можу брати чужі речі, коли хочу. У моїй сім'ї* є дуже-дуже-дуже зла людина, - Ґу Ман рукою описував кола, ніби хотів жестами компенсувати неймовірну обмеженість свого словникового запасу, щоб показати, наскільки ця людина зла. - Дуже жорстока. Коли я перебуваю на його території, я повинен робити те, що він каже. Якщо я не послухаюся, він нагодує мене дуже гіркими ліками. І буде вити на мене. *Тут, як ви розумієте, не про родинні зв'язки, а про належність до певної групи. Мо Сі: -... Маленька Лань-ер не могла не виразити співчуття. Вона простягла свою маленьку руку й погладила Ґу Мана по голові: - Да-ґеґе справді можна пожаліти. Після павзи вона продовжила: - Але ця бабка дуже маленька, вона не дорога, тож він не буде тебе звинувачувати. Я дарую її тобі. Наступного разу... наступного разу ти можеш пограти зі мною знову? Ґу Ман щиро відповів: - Мені подобається грати з тобою. Але я не можу взяти бабку. Коли дівчинка почула першу частину речення, її обличчя засяяло, але коли почула другу, на обличчі відобразилося певне розчарування, і вона м'яко промовила: - Вона зовсім не дорога... - Ти маєш працювати, щоб отримати щось. Це правило маєтку Сіхе, - сказав Ґу Ман. - Або, ти можеш взяти мене як повію і... Він не встиг закінчити - його відтягнув Мо Сі і, зиркнувши на нього, сердито сказав: - Ти хочеш, щоб семирічна дівчинка взяла тебе як повію? Тобі не соромно? Ходімо, ми повертаємось. Дзян Фулі закотив рукава і задумливо промовив: - Сіхе-Дзюню, не забувайте, що я Вам сказав. Поминальна церемонія в кінці року була пов'язана з принесенням жертви героям минулих королівств і династій, що віддали життя за країну. На південно-східному кордоні Чонхва було величезне безодне джерело, вода там була прозора й глибока. Річка шуміла й текла аж до Білої столиці Західного Шу. Говорили, що ця річка протікає через дев'ять провінцій і сягає аж до річки душі підземного світу. Це був єдиний зв'язок між світом мертвих і світом живих. Чонхва надавав великого значення цим поминальним обрядам із суворими правилами. Щороку в переддень Нового року Імператор має вести всіх державних чиновників до цього бездонного джерела для принесення жертв. Цей рік нічим не відрізнявся. Увечері перед від'їздом, як завжди, Лі Вей схопив церемоніальне вбрання Мо Сі і, тримаючи його в руках, постукав у двері кабінету. - Увійдіть. Лі Вей увійшов до кімнати. Мо Сі сидів біля чорного бамбукового вікна, згортаючи кілька офіційних книг. ...Скільки б разів він не бачив подібної картини, Лі Вей завжди зітхав: господар його сім'ї справді був рідкісним красенем. Мо Сі, безсумнівно викликав почуття героїзму, його різкість створювала неймовірно домінуючу ауру. Але, якщо на це не зважати , а говорити лише про риси його обличчя, зовнішність Мо Сі насправді була дуже витонченою та елегантною. Йому було вже тридцять років, але коли він зняв імператорський військовий мундир і одягнув вільне вбрання, щоб почитати при світлі лампи, він виглядав дуже витонченим і молодим. Але це не дивно. Він був богом війни імперії, який завжди дотримувався найефективнішої дисципліни та був надзвичайно суворим до себе. Спокуси пияцтва та збентеження інших ніколи його не обходили, тож навіть у зрілому віці він був сповнений життєвих сил, мав ясну голову, був високий і рівний, як сосна. *Сосна і кипарис означають щось чисте і непорочне. Цей чоловік справляв враження, що він перебував на піку свого розвитку і буде продовжувати підтримувати цей стан вічно. Лі Вея не приваблювали чоловіки, але, дивлячись на цього, він все одно часто був приголомшений його красою. Мо Сі перегорнув ще одну сторінку своєї книги і проглянув два рядки. Перш ніж Лі Вей встиг відкрити рота, він повернувся, нахмурив тонкі брови й запитав: - Що сталося? - Ой-ой, охохо! - Лі Вей поспішно похитав головою. - Мій пане, вже пізно. Завтра Вам потрібно буде прокинутися до їнь-ши [3-5 ранку], тож вам слід піти купатися раніше. Мо Сі подивився на водяний годинник. Справді, було вже пізно, тому він підвівся і сказав: - Гаразд. Раптом він згадав щось і запитав: - Куди подівся Ґу Ман? - Хіба мій пан не бере його з собою на церемонію жертвоприношення? Цей послав його готуватися, наказав йому трохи навести чистоту. Мо Сі кивнув; Лі Вей завжди робив все ретельно, допомагаючи йому уникнути зайвих клопотів. У найглибшому дворі маєтку Сіхе було гаряче джерело, де Мо Сі зазвичай купався. У Чонхва було багато наземних гарячих джерел, і майже в кожному дворянському будинку був подібний басейн. Кажуть, що гарячі джерела в маєтку Ваншу були облаштовані дуже екстравагантно, з диванами, сходами, ароматерапевтичною терасою - було все що забажаєш. Біля басейну також були вилиті з золота тотеми кажанів, що сліпили очі своїм блиском. Мо Сі ж не звертав особливої уваги на розкіш і задоволення. Його басейн у гарячого джерела був найпростішим і найближчим до природного у Чонхва. Це було джерело в кам'яній горі, оточене різною зеленню; воно як було викопане, таким і залишилося, він ніколи не турбувався про те, щоб щось перебудовувати. Але гарячі джерела маєтку Сіхе мали ще одну важливу відмінність від гарячих джерел інших дворян - обслуговування. Коли інші знатні дворяни купалися, їх відвідували слуги або навіть музики. Мо Сі ж навпаки ніколи не впускав всередину нікого з обслуги. Довгі роки військових походів призвели до того, що він інстинктивно насторожувався щодо «людей». Якщо поряд з ним хтось був, він не міг повністю розслабитися, навіть якщо це були вірні слуги, які служили йому протягом багатьох років. Гарячі джерела потопали в густому тумані, опалі квіти розсипалися по синій кам'яній доріжці. Мо Сі увійшов до маленького бамбукового павільйону за басейном, де він міг змінити одяг. Павільйон був дуже просто облаштований: лише кривий столик, кам'яна лавка, бамбукова вішалка, а також велике, заввишки з людину, бронзове дзеркало з маєтку Юе. Мо Сі почав знімати свій одяг предмет за предметом, акуратно складаючи все на столі. Він розпустив своє темне волосся, зібрав його у високий хвіст і попрямував до гарячих джерел. Вода була прозора, ніч тиха, місячне світло яскраве, а квіти пахучі. Він пірнув у басейн, у всі сторони розійшлися брижі. Лотоси, вирощені в басейні за допомогою духовної енергії, одні квіли багряно-червоним, як захід сонця, інші - блискуче-білим, як нефрит. Однак жоден з них не міг порівнятися з ясним відображенням Сіхе-Дзюня, а пара, що здіймалася з води робила його обличчя ще більш ясним. Він повільно розслабився, притулившись до кам'яної стінки гарячого джерела і трохи прикривши очі. Він повільно розслабився, притулившись до кам'яної стінки гарячого джерела і трохи прикривши очі. Навколо було дуже тихо; можна було почути лише дзюрчання води, тихий звук опадаючих на її поверхню квітів, а також... «Гулугулугулу-пффт!» Мо Сі відкрив очі, сплеск застав його зненацька. Він не міг повірити в те, що бачив... З якогось прихованого кутка виплив Ґу Ман і виринув зі сплеском води. Ці блакитні очі були вологі й глибокі, як атласна парча, на голову причепилась лілія. Побачивши зеленувато-біле обличчя Мо Сі, Ґу Ман як ніде нічого витер воду: -Ти теж тут, щоб помитися? -Ти!.. - Мо Сі лише відчув ком в грудях і втратив дар мови. Він подивився на чоловіка перед собою, у вухах його дзвеніло, він надзвичайно розлютився і водночас розгубився. Він довго мовчав, перш ніж скрипнути зубами: -Чого ти тут?! -Лі Вей сказав мені вимитися, - відповів Ґу Ман. - Тож я пошукав і знайшов це місце. - Негайно геть! Ґу Ман: -Але я ще не вимився... -Йди геть! Йому довелося схилити голову. Ґу Ман був дипломатичним; він знав, що характер в Мо Сі дуже важкий, і не хотів сперечатися з ним. Не кажучи більше нічого, з квіткою на голові, він підвівся і став підійматися сходами. На відміну від Мо Сі, який залишився в спідньому одязі, Ґу Ман зняв з себе усе, тому, коли Мо Сі побачив, як той виходить із води, помітив крізь туман пару струнких, але міцних ніг... ніби ошпарений чимось, Мо Сі одразу відвернув обличчя - навіть його вуха почервоніли. - Ти ще не одягнений! -О, - Ґу Ман вже йшов по землі, кроки віддалялися. Ймовірно, через пошкоджений розум він часто забував багато з того, що робив. Зараз поки він йшов, то уже забув, у який куток закинув свій одяг. Він озирнувся, помітив акуратно складене церемоніальне вбрання, яке Мо Сі склав на чорний бамбуковий стіл. Його одяг - це одяг, одяг Мо Сі - теж одяг; він не зміг знайти свого, то чому б не взяти той, що є? Подумавши так, Ґу Ман почухав потилицю й підійшов. Тут була біла внутрішня туніка, широкий пояс і шовкова стрічка. Коли Ґу Ман вже все одягнув, його погляд зупинився на цій стрічці. Він трохи розгублено взяв її в руку, не знаючи, куди подіти. Шовкова стрічка... шовкова стрічка... Куди її одягати? Він зупинився перед мутним жовтим бронзовим дзеркалом. Приміряв стрічку як ремінь - надто тонка. Приміряв як стрічку для волосся - занадто товста. Він довго дивився на неї. І раптом відчув різкий біль у черепі. Ґу Ман підняв руку і притиснув до чола - перед його очима промайнула низка фрагментарних спогадів про цю стрічку. У знайомій сцені на палубі корабля перед ним стояв чоловік із розпливчастими рисами обличчя, який хрипким голосом сказав: - Ґу Мане, повернись. «Повернись...» Він не знав, чому раптом побачив таку дивну сцену, але все-таки смутно відчув, що у видінні він мав на лобі таку ж синьо-золоту стрічку. Він почув, як він сам холодно засміявся, кепкуючи з відчайдуха, який прийшов його шукати: -Ця стрічка чистокровних дворян - незалежно від того, скільки свого життя я присвятив би вашій країні, чи скільки дивовижних досягнень було б на моєму рахунку - я ніколи не зможу її отримати, і все через моє походження... Голос іншого чоловіка був кривавим, сумним, але злим і дуже дивним. Чоловік, що переживав стільки емоцій, ніс у собі стільки протиріч - як міг він говорити так спокійно, так вперто? Цей чоловік сказав: -Це стрічка, яка належить лише нащадкам героїчних предків, які пожертвували собою. Зніми її! -Правда? Це носив досить молодий заклинач. Я відрізав йому голову і побачив цю гарної роботи стрічку; подумав, що буде марнотратством залишити її на голові мерця, тому взяв її побавитись. Що? І? Видіння минуло і Ґу Ман вийшов із заціпеніння. З одного боку, він був здивований діалогом, який виник у нього в голові, а з іншого, в ньому пульсував страх від дежавю, яке викликала ця стрічка. Вагаючись, він подивився на себе в бронзове дзеркало. Зрештою, стоячи перед своїм відображенням, він здригнувся, піднявши стрічку, щоб зав'язати її на своєму лобі... Так, це було саме це місце - він відчув, ніби в його серці дрімає туга, якась невимовна образа й гостра потреба. Здавалося, що він протягом довгого-довгого часу мав бажання мати таку стрічку. Мо Сі увесь цей час не обертався, і Ґу Ман, одягнувшись, повернувся до берега басейну й спитав: -Я закінчив, мені почекати на тебе? Мо Сі стиснув губи і обернувся з похмурим обличчям. В одну мить він був приголомшений. Хвиля надзвичайної ненависті та хвиля оніміння хлинули на зустріч одна одній в його голові... -Ґу Ман... Ґу Ман стояв серед квітів, освітлених місячним світлом, вбраний у білий як сніг церемоніальний одяг з оздобленими золотом рукавами, підв'язаний широким поясом в три оберти, нижній край вбрання торкався землі; але це нічого. От через що очі Мо Сі почали червоніти, то це... синьо-золота стрічка на лобі Ґу Мана - це була... офіційна прикраса, яку носили нащадки героїв Чонхва... Відзнака найкращих предків, що принесли себе в жертву! І для багатьох поколінь родини Мо під час церемонії жертвоприношення це був дуже важливий предмет. Те, що зараз одягнув Ґу Ман... було останнім, що залишилося Мо Сі від батька. Серце Мо Сі наче проштрикнули ножем, ніби він через роки відчув агонію від тієї рани. Мо Сі розлютився: -Ти... ти посмів!... -Що? - здивувався Ґу Ман. -Хто дозволив тобі торкатися цих речей?- різко спитав Мо Сі. - Зніми прикрасу з голови! Але Ґу Ман вперше відчув сильне бажання чинити опір. Він мовчки зробив крок назад, плюнувши два слова людині в гарячому джерелі: -Не буду. Ці два слова були іскрами в киплячій олії, що спричинили вибух. Ґу Ман чітко бачив гнівний блиск очей Мо Сі, здатний спалити небо та проковтнути сонце. Це зробило гарне обличчя цього чоловіка надзвичайно страшним; Ґу Ман майже бачив, як в очах Мо Сі згорає місто раціональності, перетворюючись на руїни, а обпалена деревина падає йому в очі, охоплена язиками полум'я. Мо Сі зі сплеском скочив на ноги, його спідній білий як сніг одяг розкрився, краплі води котилися по його широких м'язистих грудях. Його погляд був шалено гарячим, тіло випромінювало невимовну лють. Дим поля битви, що ховає небо і покриває землю, заповнює сусіднє місто, жадаючи його знищення* .... *з твору поета Лі Хе династії Тан Ґу Ман розвернувся, щоб втекти, а Мо Сі все ще не вийшов, половина його тіла була в басейні. Піднявши руку, він схопив Ґу Мана за зап'ястя, з різким ривком вода бризнула на всі чотири боки! Він штовхнув Ґу Мана у джерело.
Читати
Відгуки
чому всі такі високі? чому не пишеться картка ґу мана? ... я хочу їсти.