Хрусткий смажений гусак

- Сідай.

Оскільки в залі нікого більше не було, Мо Сі говорив легко.

Ґу Ман не турбувався про ввічливість, відсунув свій стілець і почав знімати кришки.

Було вісім різних страв; морський огірок, смажений із зеленою цибулею, смажений жовтий горбиль із зеленою цибулею, смажена оленина з зеленою цибулею, м'ясо, смажене в зеленій цибулі, тофу з зеленою цибулею, суп із зеленою цибулею, млинці з зеленою цибулею - усе було в зеленій цибулі. Єдиною стравою без цього зеленого овоча був цілий смажений гусак, розставлений на вугіллі біля столу.

Після цілого дня роботи сокирою, Ґу Ман був настільки голодний, що його живіт прилип до спини. Абсолютно ігноруючи реакцію Мо Сі, він сів і почав їсти голими руками.

Не звертаючи уваги на нефритові палички, тарілки і чашки, він узяв жовтий горбиль і добряче відкусив від нього; але не встиг він хоч трохи пожувати, як виплюнув все назад.

- Поганий смак, - сказав Ґу Ман.

Мо Сі навіть не кліпнув очима, схрестивши руки він спокійно дивився на нього через стіл:

- Спробуй інше.

Ґу Ман спробував іншу страву, взяв шматочок оленя, пожував і знову виплюнув:

- ...

- Теж поганий на смак?

- Угум.

- Тоді спробуй іншу.

Цього разу Ґу Ман завагався, кілька разів оглянув стіл, заставлений тарілками, і обережно простягнув руку до бамбукового кошика, щоб взяти млинці з цибулею.

Він не одразу почав їсти, як в попередні рази, а понюхав і зморщив носа. Невдоволено він понюхав ще раз, потім висунув кінчик язика, щоб лизнути.

Побачивши, як він язиком облизує млинець, Мо Сі ніби щось згадав. Його темні зіниці ледь помітно здригнулися, по смертельно серйозному обличчю пробігла тінь. Він відвернувся.

- Мені не подобається ця зелень, - із збліднілим обличчям промовив Ґу Ман. - Я не можу це їсти.

«Це абсолютно нормально, - подумав Мо Сі, - було б дивно, якби тобі це сподобалося».

Колись багато людей запрошували генерала Ґу на вечерю, але мало хто з них знав про те, що йому не подобається. З дитинства Ґу Ман отримав найсуворішу дисципліну від родини Мужон і по натурі був м'який і ввічливий, тому він завжди посміхався і дякував кожному за добрі наміри і ніколи не показував, що якісь страви на бенкеті йому не подобаються.

Навіть Мужон Лянь, який так довго його «виховував», не знав про його відразу до зеленої цибулі. А Мо Сі знав.

- Як називається зелений овоч?

Мо Сі м'яко відповів:

- Цибуля.

Ґу Ман насупився:

- Тоді я не люблю цибулю.

Мо Сі не відповів, лише ворухнув кінчиком пальця, застосувавши духовну силу, щоб дужче розпалити вогнище. Смажений гусак був начинений лісовими ягодами, нанизаний на палиці він повільно запікався на вогні, розведеному на дровах з фруктових дерев.

В даний момент гусак вже був золотисто-коричневим і хрустким. Мо Сі посипав зверху сіллю і витяг маленький ніж, неквапливо відрізав гусячу ніжку і передав її.

- Спробуйте це.

Ґу Ман взяв, але, переживши кошмар із цибулею, він був надзвичайно обережним. Перш ніж почати їсти він довго оглядав гусячу ніжку, дивлячись на мерехтливий жир та блискучу золотаву скоринку зовні; від запаху м'яса й диму його адамове яблуко мимоволі зарухалося. Незважаючи на це, він обережно запитав:

- Немає цибулі?

- Немає.

Тоді він вкусив, золотава, хрустка скоринка тріснула під його зубами. М'ясо було соковите і рот наповнився слиною, щойно воно потрапило на язик.

Ґу Ман з'їв ніжку за три укуси і навіть облизав пальці, а потім блискучими очима глянув на гусака на вогні.

- Хочу ще, - сказав Ґу Ман.

Настрій Мо Сі був надзвичайно хорошим і він був не проти виконувати обов'язки кухаря. Він навіть підсунув Ґу Ману свою піалу з кислим сливовим соусом.

Він нарізав повну тарілку смаженого гусака для Ґу Мана, ні шматочка не взявши собі, і дивився, як той із задоволенням їсть.

- Тобі подобається цей смажений гусак?

Ґу Ман з набитим ротом виговорив:

- Мені подобається.

Мо Сі легко мовив:

- Це добре. Усі інші страви приготував кухар, тільки цю приготував я.

- Ти неймовірний, - недбало кинув комплімент шеф-кухарю Мо Ґу Ман і опустив голову, щоб продовжити їсти. Очевидно, голос Мо Сі був менш привабливим, ніж хрустка смажена гусяча шкірка.

- Насправді ні. Я нічого не розумію в кулінарії. Цю страву, смаженого гусака, багато років тому мене навчив готувати мій шисьон, коли ми двоє прямували до прикордонної фортеці.

Надворі все ще йшов сніг, який падав на віконну раму, утворюючи шар кришталю.

В кімнаті ж Ґу Ман усе ще був зайнятий їжею, а голос Мо Сі тремтів, як звір, який потрапив у трясовину старих спогадів - нездатний знову бути лютим.

- Тоді ми належали до найнижчої ланки заклиначів, піклувалися один про одного в армії... Хоча, я маю сказати, що він піклувався про мене більше, оскільки був на три роки старшим за мене, досвідченішим за мене, і його рівень вдосконалення також був вищим за мій. Тоді я думав, що на землі немає нічого, чого б він не знав. Від таємниць надприродних істот до приготування смаженого гусака - він усе міг ясно і зрозуміло пояснити.

Тоді була зима. Під час особливо важкого бою ворожі війська вдерлися на наш шлях постачання і ми були відрізані. Загону не вистачало продовольства, тому його розподіляли відповідно званням.

Мо Сі спостерігав за Ґу Маном своїм крижаним поглядом, який рідко відводив. Він спокійно продовжив:

- Ні я, ні він не їли вдосталь.

Одного разу вночі ми двоє були на варті, патрулюючи дві сторони табору. Я не знаю, як він це зробив, але він зловив жирного гусака серед снігу. Звичайно, він міг з'їсти його сам, але всупереч здоровому глузду, він радісно гукнув мене. Можливо, він знав, що я стримуюся, оскільки мій апетит був набагато більший, ніж у нього.

Тут Мо Сі раптом помітив, що Ґу Ман підняв голову.

- ... Що таке?

Ґу Ман облизав губи, відсуваючи тарілку:

- Ще одну ногу.

Мо Сі трохи підняв брову, а потім відрізав для нього гусячу ніжку, що залишилася, і тоді продовжив говорити. Не зважаючи на те, слухає інша людина чи ні, він продовжив розповідати свою історію.

- Він зірвав з дерева ягоди.

Ґу Ман знову підвів голову і витріщився, як і минулого разу.

Мо Сі стиснув губи:

- Більше немає, у гусака лише дві ноги. Крім того, ти навіть не доїв ту, що на тарілці.

Але Ґу Ман раптом випалив, не задумуючись:

- Ягоди дуже смачні.

- ...

Мо Сі деякий час задумливо дивився на нього, а потім продовжив:

- Ти маєш рацію, ягоди смачні. Ця людина, він теж любив ягоди, часто витрачав багато часу, забираючись на дерево і збираючи їх. Він запевняв, що зібрані вручну і збиті духовною енергією смакують по-різному.

Він навчив мене готувати смаженого гусака. Інгредієнти дуже прості. Крім гусака, я попросив лише трохи солі та жменю свіжих ягід.

- Їсти з ягодами? - спитав Ґу Ман.

- Ні, вони для того, щоб набити гусяче черево. Гусака нанизують на палиці і запікають на вогнищі, розведеному на дровах сосни та лічі, - сказав Мо Сі. - Ми сиділи біля вогню, і він час від часу додавав ще гілок, чекаючи, поки гусак не стане золотистим, тоді посипав сіллю. Знявши його, він виймав ягоди і починав їсти саме м'ясо. Тоді він навіть сказав мені, що, щоб правильно їсти, потрібно бути дуже обережним.

- З чим обережним?

- Так довго спостерігати, відчувати його запах, бачити, як він над вогнем поступово стає золотистим і хрустким, як капає жир - це неминуче зробить тебе дуже, дуже голодним. Хтось міг одразу нетерпляче кусати. - Мо Сі легко сказав: - Було важко не обпекти язика.

- То ти обпік язика?

- Як я міг, - очі Мо Сі були затуманені. - Але ти...

Ґу Ман пожував ніжку, облизав губи:

- Дивися, я свого теж не обпік.

- Я не це мав на увазі. Забудь, вважай, ніби я нічого не говорив.

Ґу Ман просто продовжував їсти. Він з'їв половину гусака, а потім зупинився якийсь час просто дивився на решту м'яса.

Мо Сі запитав:

- Все?

Ґу Ман кивнув.

Мо Сі смутно відчував, що це дивно. Апетит у цієї людини, здається, був чималий, тож як цього вечора могло вистачити половини смаженого гусака? Він не встиг подумати далі, як почув запитання Ґу Мана:

- Твій шисьон, як його звати?

Єдине речення було неначе стріла, що пронизала його серце.

Мо Сі швидко підняв голову, втупившись очима в Ґу Мана.

Коли Ґу Ман запитав це, його очі були сповнені неприхованої цікавості. Під цим поглядом Мо Сі поступово відчув, що його серце болісно забилося.

«Ґу Мане...ти прикидаєшся?»

«Якщо ти прикидаєшся, як ти можеш бути таким спокійним...»

- Та людина, - Мо Сі зробив паузу, - його звати ...

«Як його звати?»

Ці останні два слова застрягли у нього в горлі і ніяк не могли вирватися звідти. Мо Сі був задушений цим ім'ям; раніше він стільки разів говорив ці два слова, але тепер вони здавалися уламками давньої мрії, які кололи його так, що серце й легені кровоточили.

Він не міг назвати імені Ґу Мана.

Він продовжував мовчати, куточки його очей почервоніли.

Раптом Мо Сі відвернувся, його тон став набагато жорсткішим, ніж раніше.

- Чого ти питаєш? Яке це має відношення до тебе?

Ґу Ман:

- ...

Їхня вечеря закінчилася. Після того як Ґу Ман пішов, погляд Мо Сі впав на кислий сливовий соус, що стояв біля ліктя Ґу Мана. Під час трапези він не пояснював як його вживати, тому соус залишився абсолютно недоторканим, повністю проігнорованим.

Мо Сі заплющив очі, ніби почувши знайомий голос...

«Шиді, просто їсти смаженого гусака - це нецікаво. Спробуй цей сливовий соус, він кисло-солодкий. Додай його до хрусткої скоринки та вкуси, - в голосі почулася посмішка. - Це так смачно, що і язика проковтнеш».

Мо Сі й досі чітко пам'ятав окремі деталі того вечора: відкрита місцевість, вкрита незайманим снігом, трохи рознесений вітром попіл, мерехтливий вогонь.

А поруч з ним сидів Ґу Ман і сміявся, зайнятий сосновими гілками.

Ґу Ман повернув голову, відблиски помаранчевого полум'я грали на його обличчі і в його темних очах, таких глибоких та яскравих.

"Давай, спробуй цей шматочок. Він змащений кислим сливовим соусом.

Ну як?

Ха-ха-ха, звичайно, хіба твій Ґу Ман-ґеґе тобі колись брехав? Я найчесніша людина на небі й на землі, ніколи нікого не обманюю".

Пальці Мо Сі мимоволі стиснулись в кулаки, нігті глибоко впились у плоть.

Сьогодні він спеціально розрізав для Ґу Мана гусака на дуже багато шматочків, і навмисно балакав з ним, знаючи, що людей, які зосереджені на двох справах одночасно, легко відволікти.

Раніше Ґу Ман кожен шматочок гусака змочував в такому кисло-солодкому сливовому соусі. Навіть якщо він забував змастити, то, відкусивши, згадував і змащував. Це була його глибоко вкорінена звичка.

Мо Сі гадав, що якщо Ґу Ман прикидається, йому буде важко стежити за розмовою і не викрити себе - за звичкою він хоч раз та змакнув би шматочок.

Але він цього не зробив.

Здавалося, Ґу Ман навіть не знав, що це таке. Застиглий сливовий соус був таким же недоторканим, як і тоді, коли Мо Сі поставив його на стіл, і Мо Сі втратив надію.

Він стояв у коридорі. Надворі було сніжно, але всередині зала була холодніша за лід і вітер.

Він не знав чому, але раптом відчув шалену образу. Він аж тремтів від люті і, різко піднявши руку, перевернув стіл з холодними залишками вечері! Лі Вей прибіг на шум і побачив Мо Сі, що стояв перед вікном, виснажений, заховавши обличчя в руках.

Його голова була опущена, наче він зараз зламається, втративши будь-яку волю до життя.

- Мій пане...

- Забирайся.

- Мій пане, чому Вас хвилює, пам'ятає він минуле чи ні, прикидається він чи ні - різниці ж немає, чому Ви?..

Ні, різниця була.

Ґу Ман, якого він хотів, Ґу Ман, якого він ненавидів, Ґу-шисьон, яким він захоплювався - він має бути повноцінним. Він має бути здатним конкурувати і битися з ним.

Тільки тоді він міг спокійно ненавидіти за зраду і мати до чого прагнути. Лише тоді він міг отримати задоволення від помсти, лише тоді у нього могла бути якась надія.

А не це безсилля і враження, ніби він б'є бавовну. Йому просто не було куди вилити свою ненависть та образу.

- Пане, пане! - у цей момент ззовні раптово прибіг маленький слуга.

Лі Вей негайно обернувся і багатозначно подивився на нього, пробурмотівши:

- Чого ти кричиш? Не бачиш, що Сіхе-Дзюнь у поганому настрої!

Слуга, здавалося, опинився в пастці між молотом і ковадлом, якусь мить вагався, але все ж схилив голову, щоб доповісти:

- Мій пане, посланець Його Величності тут, чекає на Вас надворі.

Мо Сі трохи підвів голову і нахмурився:

- Офіційний наказ?

- Так, - слуга ковтнув. - Це дуже терміново, він каже, що Його Величність через... цю важливу справу має бачити Вас негайно!

 

 

Авторці є що сказати:

Ґу Манман: Чому ми маємо їсти хрусткого гусака? Чому не можна їсти хрустку качку?

Мо Сі: Яка хрустка качка*, ти дуже вульгарний! Ти можеш бути менш прямолінійним!!! Чи не можеш ти бути стриманішим, як сусід Чу Ваньнін?

 

*Качка, згадана тут Ґу Маном, (cuipiya) дещо схожа на (caopiyan), що означає анальний секс.

 

Ґу Манман: Тоді ти можеш навчитися пристрасті у Другого Пса (Мо Жаня) по сусідству?

Мо Сі: Ні! Не плутай мене з цим неуком!!

Ґу Ман: Але ж ти порівнюєш мене з тим цундере!!! Дозволь мені сказати тобі, що станеться, якщо я скопіюю його! Я покажу, якими стануть наші розмови!!

 

-Нижче невеликий театр після зміни особистості Ґу Мана-

Мо Сі: Ходи їсти.

Ґу Ман: Що? Чим це ти заслужив право так зі мною розмовляти?

Мо Сі: Ти збираєшся їсти чи ні?

Ґу Ман: Ні! Бери їжу і загубись!

Мо Сі: Ти ірраціональний!

Ґу Ман: Ти нахабний!

Мо Сі: (холодно дивиться)

Ґу Ман: (холодно дивиться)

Мо Сі: ...

Ґу Ман: ...

Таким чином в усіх наступних оновленнях зі ста розділів все повторюється по колу: вони витріщаються один на одного протягом ста розділів.

- Кінець роману -