За тобою

Коли Мо Сі отямився від запаморочення, то виявив, що його оточувала непроглядна темрява.

Його очі були широко розплющені. У грудях відчувався тупий біль, наче в серце було встромлене гостре шило. Перед його очима все ще стояло обличчя Ґу Мана в останню мить, вкрите кров’ю та сльозами, але звернене до нього з усмішкою.

Він заплющив очі, і гарячі сльози потекли по його щоках.

Однак він ще не закінчив. Ґу Ман уже пожертвував своєю плоттю та кров’ю, щоб прокласти цей шлях. Тепер, коли Ґу Ман помер, йому треба було виконати нездійснене бажання свого коханого.

Навіть якщо йому вже боліло так, ніби його лінчували.

Він ворухнув адамовим яблуком, ковтаючи безмежну гіркоту, і повільно підвівся з землі.

Так, все ще не завершилося. Це був ще не кінець.

Ґу Мана більше не було, але у Чонхва, у Дев’яти Провінцій усе ще був він. Поки він був живий, Ґу Ман не пішов остаточно. Він нестиме вуглинки Ґу Мана далі, поки сам не помре на цьому шляху.

Він повільно роззирнувся своїми почервонілими очима. Це місце було безмежним, схожим на первісний хаос, що передував створенню світу героєм Панґу. Місце, на якому він знаходився, було схоже на поверхню води, в якій неможливо було потонути, або на поверхню льоду, на якій завжди були брижі.

Він опустив голову і побачив своє відображення в цьому озері. Навколо нього плавало кілька фіолетово-чорних згустків. Ці згустки випливали з його серця, але швидко зникали. Окрім цього, навколо рухалася величезна розмита сріблясто-біла куля світла.

Він не міг розгледіти, що саме це було, бачив лише, що воно було надзвичайно велике, а його обриси трохи нагадували його священну зброю, Туньтянь.

- Це і є твоя священна зброя Туньтянь.

Раптом позаду пролунав величний і урочистий голос. Мо Сі обернувся й побачив чоловіка в білому одязі, що майорів у цій темряві. Фігура чоловіка була красива й висока, постава — велична й непорушна. Його оточував легкий духовний туман, через що його лице було розпливчастим. Можна було лиш смутно вловити, що риси його обличчя були глибокі, шкіра подібна холодному нефриту, і він створював враження надзвичайно доблесної людиною.

Мо Сі був здивований, не розуміючи, як той міг бачити його думки наскрізь.

Він не втримався і запитав:

- Хто ти?

Чоловік не відповів.

Мо Сі встав і хотів підійти до нього, однак зрозумів, що скільки б кроків не зробив, відстань між ним і чоловіком залишалася, ніби він не міг підійти ближче.

Мо Сі від початку був у похмурому настрої і не мав ніякого бажання ось так продовжувати. Він зупинився і запитав:

- Що це за місце?

Цього разу чоловік відповів:

- Ти знаходишся в Камені Вороття. Світ у цьому камені не має нічого спільного з шістьма царствами. Це інший вимір.

Мо Сі заплющив очі, придушив пульсуючий біль у лобі, зціпив зуби і сказав:

- Ти божество, що відповідає за цей камінь?

- Тобі нема потреби питати хто я. Я лише частина божественної духовної енергії, залишена охороняти цей Камінь Вороття. Моя справжня форма для тебе не має значення.

Божества справді існували на землі.

Однак, пройшовши таке потрясіння, Мо Сі втратив будь-яке благоговіння перед богами, тому, зустрівши божественний дух цього Каменю Вороття, він лише холодно сказав:

- Мені нема чого тобі сказати. Випусти мене звідси.

Божество похитало головою.

- Ти все одно не можеш піти.

Мо Сі, вкрай сумний і злий, відказав:

- Чого ще ти хочеш?!

Він був дуже грубий, але цьому божественному духу, здавалося, це було байдуже, він лиш продовжував дивитись на нього чи то з якоюсь печаллю, чи то взагалі без емоцій. Через деякий час він сказав:

- Мо Сі, тобі не потрібно так сильно мене ненавидіти. Я не керую твоєю долею. Я лише згусток духовної енергії, залишений в цьому камені верховними богами. Оскільки ти завершив долю каменю, моє завдання виконано, і тепер я перед тобою в боргу.

- В боргу… - слова завмерли на його устах і перетворилися на насмішку. Очі Мо Сі були червоні й налиті кров’ю. Він хрипко сказав: - Добре. Поверни борг - припини все це. Ґу Ман, Лу Джаньсін і ті безіменні солдати, яких ніхто не пам’ятатиме… За останні кілька сотень років було надто багато смертей, - він подивився на неясну фігуру божества і сказав: - Якщо ти бог, ти мав це бачити.

- … Так.

- Тоді чому б тобі не покінчити з цим?! Що робить тебе кращим за демонів?!

Божественний дух заплющив очі. Спочатку він, здавалося, не хотів відповідати, але після хвилини мовчання сказав:

- Мо Сі, боги не можуть врятувати людей. Вони можуть лише освітити їм шлях для порятунку самих себе. Причина, з якої я прикликав тебе у цей вимір Каменю Вороття полягає в тому, що я хотів сказати тобі, що все іде до завершення, лишився лиш останній крок.

- Хва По’ань живе у світі сотні років, він злився з демонами і вже не є людиною. Я повернувся в минуле, щоб знищити силу Кривавого демона-звіра, але зрештою виявилося, що Камінь Вороття не має таких можливостей. Тож скажи, як ми можемо врятуватися?

Він тиснув кожним словом, а божественний дух слухав.

Зрештою, дух зітхнув і заговорив:

- Я знаю, що у твоєму серці є образа і ненависть. Я не буду тебе переконувати, але…

Він зробив павзу, а тоді сказав Мо Сі:

- Хва По’ань не непереможний. Його сила пов’язана з Кривавим демоном-звіром. Я прикликав тебе сюди, щоб розповісти, як знищити силу цього демона-звіра.

Мо Сі мовчав. Він скреготів зубами, намагаючись стримати свій безмежний гнів.

- … Гаразд. Розкажи мені.

- Для цього, - сказав божественний дух, - тобі потрібно знати, що сталося у твоєму минулому.

Мо Сі був здивований:

- Моєму минулому?

Дух змахнув своїми широкими рукавами і вказав на озеро, вкрите брижами при відсутності вітру.

- Так. Камінь Вороття може відображати душу людини. Тіло ніби ємність, що містить усі пережиті тобою повороти долі, всю любов і ненависть — тут, під твоїми ногами, буде відображено все.

Мо Сі знову подивився вниз.

Це відображення являло його самого.

Фантом кита уособлював його найпотужнішу зброю.

Але що то були за чорні згустки, що з’являлися з його грудей і миттю зникали?

- Це отрута, яку Мужон Чень ввів у твоє тіло.

Після цих слів Мо Сі згадав: це певне була пігулка контролю, яку виявила і намагалася видалити Мендзе. У той день, коли розгорнулись події у тронній залі, Мужон Мендзе сказала, що коли вона лікувала Мо Сі, серйозно пораненого Ґу Маном в битві на озері Донтін, то виявила цю пігулку та потай від Мужон Ченя вилучила її.

Через це її духовне ядро було пошкоджено, і вона більше не могла застосовувати потужну магію.

Здавалося, божественний дух читав його думки як розкриту книгу.

- Ти помиляєшся, - сказав він. – Цю отруту вилучила не Мужон Мендзе.

Мо Сі різко підвів голову:

- Що?

Божество повторило:

- Цю отруту вилучила не Мужон Мендзе.

- …

- Людина, яка насправді видалила для тебе пігулку, розрізала тобі груди та зняла закляття, належала тоді до табору ворога. Перш за все, вона не могла дозволити Мужон Ченю дізнатися про це. Також, вона не могла залишатися з тобою наодинці надто довго на очах людей Ляо, тому могла лише сказати про це Мужон Мендзе і попросити її зберегти таємницю.

Мо Сі лише відчув, що вся кров у його тілі прилила до голови. У черепі гуділо, пальці тремтіли.

- Що… ти сказав?

- У битві на озері Донтін Ґу Ман не просто так штрикнув тебе клинком.

- !!!

- Шпигуючи в країні Ляо, він виявив, що Мужон Чень зчинив замах на тебе, тож навмисне привів тебе до військового корабля в цій битві та завдав удару, так, щоб ти втратив свідомість. 
Отямившись, ти побачив Мужон Мендзе, яка прийшла на допомогу, забрала тебе назад у військовий табір і вилікувала твою рану ціною пошкодження власного духовного ядра. Але правда в тому, що… - божественний дух на мить замовк. - Після того, як ти втратив свідомість, Ґу Ман відніс тебе до темної кімнати військового корабля та вилучив пігулку. Він навмисно дозволив силам Мужон Мендзе прорватися та передав тебе їй.

Обличчя Мо Сі було бліде, як сніг, а його кров замерзла в лід.

Що…?

- Ґу Ман дуже добре знав, якою людиною була Мужон Мендзе - вона ніколи не була простою, вона була амбітною та виношувала власні плани. Хоча вона була холоднокровною і безжальною, як і імператор, принаймні вона не була такою божевільною, як її брат. Ґу Ман також розумів, що ти був би чималою підтримкою для Мужон Мендзе. Вона готова була зробити все можливе, щоб перетягти тебе на свій бік, тож отримавши пропозицію такого дару задарма, хоч це і було небезпечно, вона її прийняла.

Мо Сі відчував, ніби його горло замерзло. Через довгий час він почув, як зазвучав дуже хрипкий голос, настільки дивний, що на мить він не усвідомив, що це говорив він сам.

- Отже… так званим рятівником-благодійником… ніколи… ніколи не була Мендзе… це Ґу Ман передав їй виконану ним роль?...

- У нього не було іншого вибору, - сказав божественний дух. - Він сподівався викликати у тебе ненависть до себе і сподівався, що ти отримаєш захист Мужон Мендзе. А ще він хотів, щоб Мужон Чень не міг контролювати тебе у майбутньому. Тож він не мав іншого вибору.

- … Отже, Мендзе… її духовне ядро завжди було…

- Так, воно ніколи не зазнавало ушкоджень. Вона майстриня-цілителька та очільниця платформи Шеньнон. Їй легко створити для інших картинку ослабленості. У цьому світі тільки двоє людей знають її таємницю. Одна — вона сама, а інша — Ґу Ман, - м’яко говорило божество. – Саме з цієї причини, дізнавшись, що пам’ять Ґу Мана ось-ось відновиться, вона підіслала Джов Хе використати жорстокі методи під час випробування, щоб завадити Ґу Ману відновити його пам’ять.

Мо Сі був ще більше шокований:

- Джов Хе також керувався її інструкціями?!

- Так, Джов Хе - поплічник Мендзе, а також її хороший друг. Ти правильно зрозумів: людиною, яка намагалася перешкодити одужанню Ґу Мана, був ніхто інший як Мужон Мендзе.

- …

- Вона знає, що твоя вдячність є для неї важливою шаховою фігурою, і, з огляду на зміну обставин, вона не була впевнена, чи не розкаже Ґу Ман тобі всієї правди, згадавши минуле. Тому вона прагнула спровокувати Ґу Мана, щоб він зірвався і знову втратив глузд - якщо він буде нетямою, ніхто інший у світі не дізнається секрету твого нею порятунку.

- Неможливо… - пробурмотів Мо Сі. - Вона… вона мала стільки можливостей зробити це… але вона терпляче доглядала за Ґу Маном. Навіть підказала мені шлях, сказала піти в Лінь’ань пошукати великого майстра...

- Підказала шлях? – божественний дух посміхнувся. – Ти по-дитячому наївний. Ти не знаєш, але інцидент із сім’єю Юе насправді врятував Ґу Мана. Тому що спочатку, згідно з планом Мужон Мендзе, розум Ґу Мана мав бути повністю знищений після того, як ви знайшли б того майстра.

- ！

Дивлячись на приголомшені очі Мо Сі, дух спокійно сказав:

- Мо Сі, думаєш, вона б допустила, щоб з Ґу Маном щось трапилось, поки вона безпосередньо піклувалася про нього?

      Мужон Мендзе вчинила декілька спроб. Перший раз це був замах на Мужон Ляня. Другий - коли Ґу Ман відновлювався в лікувальній кімнаті. Вона розповіла йому правду про Небесну Обітницю. У другій спробі вона таки довела Ґу Мана до зриву і майже досягла успіху, але твоя поява не дала Ґу Ману пасти глибже. А якби вона поспішала і зробила б так, щоб Ґу Ман збожеволів, перебуваючи під її опікою - хіба ти не став би її підозрювати?

- ...Отже… - Мо Сі відчув, ніби задихається, але наразі через злість, а через нескінченний холод і виснаження. Він пробурмотів: - Якщо б ми пішли в передмістя Лінь’аню, то не знайшли б справжнього майстра...

- Так. Був би лише замаскований під майстра заклинач, який чекав би вас, щоб зловити у свої тенета.

Почувши це, Мо Сі на мить був приголомшений. Потім підняв голову і гірко розсміявся.

Мендзе... Мендзе... Навіть вона плела свої інтриги?

Імператорські махінації, суперечки між вельможами, обмани та підступи. Якщо озирнутись на його життя, майже кожен в ньому виношував свої плани, майже все було фальшем.

Невже трон, цей символ влади, був настільки важливим? Вартий зусиль усього життя, вартий того, щоб відмовитись від щирості?

Раптом йому здалося, що все це було просто смішно.

За ці роки, з усіх обличь, що його оточували, скільки він бачив справжніх?

Хіба таке життя, повне маніпуляцій, було чогось вартим?…

- Мо Сі, тобі не слід так думати. Те, що для тебе не має цінності, має цінність для Мужон Ченя та Мужон Мендзе. Ти надто чесний, а Ґу Ман надто ідеалістичний. Такі як ви легко можуть стати святими, але вам нелегко стати правителями.

Мо Сі заплющив очі і втомлено пробурмотів:

- Мужон Мендзе хоче стати правителькою...

- Ні. Те, чого вона хоче - набагато більше, ніж просто трон Чонхва. От тільки небеса не подарували їй відповідної долі, тож вона бере все в свої руки. З давніх часів серед імператорів рідко траплялися люди чесні та чисті. Її методи справді безжальні, але… - Він зробив павзу. - Для імператора найважливіше наявність здібностей і мудрості, інші речі не такі важливі. Ці слова звучать жорстоко, здаються несправедливими, однак у людей тисячі обличь, і в кожного є своя сила. Давай не будемо говорити про правильне і неправильне; що я хочу сказати - ця людина більше підходить для керування країною, ніж Мужон Чень, Мужон Лянь, Ґу Ман чи ти.

- …

Божественний дух знову на мить замовк, а тоді продовжив:

- Добре, тепер ти все знаєш… - Його рукава хвилювалися, він подивився на співрозмовника крізь холодний туман. - Мо Сі, коли повернешся - захочеш знайти її, щоб помститися?

Якби це було три чи п’ять років тому, для Мо Сі все чітко ділилося на чорне і біле, все можна було визначити як любов або ненависть. Так, ніби на його думку все у світі можна було розділити на правильне і неправильне.

Але тепер він знав, що насправді в цьому світі є багато речей, які не відповідають твоїм бажанням, і щодо багатьох речей важко визначитись, добро це чи зло.

Однак колись його Ґу-шисьон також скеровував його, кажучи, що якими б не були інші, незалежно від того, чи була доля справедливою, найважливіше, що потрібно робити — це жити відповідно до власного серця.

Навіть в найсуворішу зиму, в найсильніший мороз, все одно знайдеться слива, що цвістиме проти снігу, і сосна, що стоятиме проти вітру.

Якщо слава й багатство, страждання і труднощі, вічна темрява чи навіть смерть не змінять твого серця, це означатиме, що ти вірний власному шляху.

Божественний дух трохи почекав і, побачивши, що Мо Сі не відповідає, допитуватись не став. Натомість він знову вказав на озеро.

- Якщо ти ще не обдумав це як слід, тобі не потрібно відповідати мені. Незалежно від того, хочеш ти помститися чи ні, повертайся до Чонхва. Коли ти побачиш її, то приймеш власне рішення. Дозволь мені поговорити з тобою про іншу важливу річ.

- … Про що?

- Поглянь на Туньтяня в озері. Не вважаєш дивним, що на твоєму відображенні тінь цього звіра?

- Туньтянь — моя священна зброя, - сказав Мо Сі. - Звичайно, вона може бути відображена...

- Тоді чому не з’явився Шуайжань?

Почувши це, Мо Сі був здивований і підвів очі.

Божественний дух спокійно мовив:

- Чи замислювався ти коли-небудь про те, чому Туньтянь має таку колосальну руйнівну силу, значно потужнішу за будь-яку іншу священну зброю смертних?

- …

Побачивши, що Мо Сі не відповідає, дух продовжив:

- Насправді Туньтянь не є звичайною священною зброєю.

Мо Сі округлив очі.

- Ти вже знаєш, що попередній Імператор Чонхва хотів використати заборонену техніку, залишену Чень Таном, щоб створити духовного звіра, який міг би боротися з Кривавим демоном-звіром. Усі думали, що він зазнав невдачі, включаючи самого попереднього Імператора. Але це не так.

Одяг божественного духа легенько тріпотів, і він глибоким голосом продовжував:

- Люди, що брали участь у створенні звіра, батько Мужон Ляня, батько Джов Хе… Дехто з них повністю розділяли думку і прагнення Імператора, але дехто з них бачив, що самоконтроль самого Імператора поступово підривався, коли той стикався з темними техніками. Одним із них був твій батько.

Мо Сі був як водою облитий.

- У той час духовний звір уже був успішно створений, але він був чутливим і демонстрував свою силу лише перед людьми, яких визнавав. Тож інші думали, що вони зазнали невдачі у створенні, але насправді вони просто не пройшли перевірку звіра і не знали, що той уже існував, маючи форму перлини. А твій батько, Мо Цінчи... Він був єдиним, кого звір визнав. 
Духовний звір показав свою силу лише перед ним, визнавши його своїм господарем. І з сумом розповів йому, що незабаром той загине в битві, а його родина зануриться в хаос. Єдине, що могло захистити його сина від знущань, це найпотужніша магічна сила – сам духовний звір.

Мо Сі не втримався і зробив крок назад.

- Що...

- Я знав, що ти будеш дуже здивований. Але це правда. Мо Сі, коли твій батько дізнався, що незабаром помре, він запечатав перлину духовного звіра у твоєму тілі, дав йому визнати тебе за господаря і захищати тебе, поки ти ростимеш. Інакше звідки б у тебе взялася така неймовірна сила та надзвичайні можливості? Твої здібності повністю виходять за рамки природного таланту, вони абсолютно ненормальні.

Мо Сі затремтів, згадуючи минуле, а також убивчу силу, що могла знищити тисячі, яку він завжди придушував. Кінчики його пальців ставали все холоднішими.

- Ти думав, що Туньтянь – це священна зброя, яку ти зміг прикликати, коли прийшов час, але це не так, - вів далі божественний дух. - Це душа духовного звіра, яку Мо Цінчи залишив для тебе. І вона ж є джерелом твоєї надзвичайної духовної сили.

Божество дивилося в очі Мо Сі і слово за словом промовило:

- Божественний духовний звір завжди був запечатаний у твоєму тілі.

- !!!

- Тож єдина людина у світі, яка може повністю знищити Кривавого демона-звіра… це ти.

Обличчя Мо Сі зблідло.

Він широко розплющив очі від шоку й подивився на божественного духа Каменю Вороття. Коли той договорив, оточуючий його духовний туман став ще більш ефірним і фігуру за ним стало ще важче розгледіти. Голос божества також став далеким, ніби звучав з-за гір і рік.

- Мо Сі… Камінь Вороття обрав тебе не випадково. Далі я зніму печатку з Туньтяня у твоєму тілі. Ти матимеш повний контроль над силою Духовного звіра і будеш рівний по силі демону-звіру.
І перед тобою будуть два шляхи — повернувшись, ти можеш помститися Мужон Мендзе. У тебе є Священний духовний звір, ти можеш убити її, захопити місто і стати імператором, а потім захистити столицю Чонхва за допомогою бар’єру Туньтяня. Кривавий басейн демона-звіра поглине всі Дев’ять Провінцій, але місто Чонхва ця катастрофа омине. Ти можеш залишитись в безпеці у цьому куточку.
Однак також, після пробудження Туньтяня, ти можеш вибрати занурення в глибини басейну крові. Там ти відчуєш серце Кривавого демона-звіра. Своєю духовною енергією ти можеш нейтралізувати, знищити його. Кров в ньому перетвориться на звичайну прісну воду, а Хва По’ань втратить своє джерело сили і стане звичайною людиною, яку можна буде перемогти, але...

Божественний дух на мить перервався, а тоді гучним голосом промовив:

- Ти загинеш разом із Кривавим демоном-звіром. Відтоді ти назавжди вийдеш із циклу реінкарнацій і не зможеш переродитися.

Мо Сі слухав. Це звучало дуже жорстоко, але йому це не видавалося надто важким.

Він був людиною, яка щойно розколола душу Ґу Мана і пережила тяжкий злам. У цей момент, здавалося, не було нічого, що могло вразити його сильніше, ніж те, що він уже пережив.

Духовний туман навколо божественного духа був щільним і не давав побачити вираз його обличчя. Через деякий час він ніби тихенько зітхнув, а тоді сказав Мо Сі:

- Ці два шляхи… ніхто не примушуватиме тебе обирати той чи інший. Я вже казав, що боги не можуть врятувати людей, вони можуть лише вказати смертним шлях до порятунку. Так само боги не можуть схилити тебе до якогось вибору, ти сам вибираєш, яким шляхом піти.

Договоривши, він зник у холодному тумані. Тоді Мо Сі штовхнула хвиля потужної сили. Темрява в цьому просторі вмить розсипалася на незліченну кількість блискучих уламків, які тріпотіли й падали перед очима Мо Сі.

Він бачив, як у цих фрагментах віддзеркалювалось понад тридцять років його життя. Він побачив Мо Цінчи під лавровим деревом. Батько простягнув до нього руку і з посмішкою сказав:

- Маленька Вогнекуле, чому ти тут?

Він побачив першу зустріч з Дзяном Єсюе. Лагідна і скромна дитина тихо стояла біля краю балкона, розмовляючи з мамою. Отримавши від матері вказівки, Дзян Єсюе обернувся і звернувся до нього:

- Привіт, мене звуть Юе Єсюе. Ти молодий пан сім’ї Мо?

Він бачив, як Мужон Лянь знущався над Ґу Маном в Академії. У той час він не знав, що глибоко в серці Мужон Лянь, окрім ревнощів і ненависті, мав до Ґу Мана і певну сімейну прихильність.

Він побачив Мужона Чуї, гордовитого і самотнього, що самотньо ішов коридором. Він думав, що цей чоловік дійсно був таким безсердечним, як говорили люди, і тільки пізніше він дізнався, що серце Мужона Чуї насправді містило ріки та озера лагідності.

Потім він побачив день, коли вони з Ґу Маном порвали. На палубі, під час битви на озері Донтін, Ґу Ман у чорних одежах, з клинком Йон’є, наближався до нього серед диму.

У той час у Ґу Мана на лобі була стрічка героя Чонхва. Він думав, що це був акт зневаги до героїв, і не знав, що насправді це було через небажання Ґу Мана розлучатися з Чонхва.

Тоді Ґу Ман розтулив свої тонкі губи і холодно сказав йому:

- Як генерал і солдат, ти не можеш бути надто сентиментальним.

Але пізніше він дізнався, що жодної миті, проведеної в Ляо, Ґу Ман не забував про сімдесят тисяч надгробків, тридцять тисяч людей, свою країну та Дев’ять Провінцій.

Колись він ненавидів Ґу Мана за його холоднокровність і небажання повернути назад.

Насправді Ґу Ман ніколи не зраджував їх і не звертав на інший шлях. Він просто йшов один, торуючи і розчищаючи кривавий шлях для тих, хто ішов за ним.

Він думав, що Ґу Ман штрикнув його в серце, а Мендзе врятувала йому життя, але виявилося, що...

Мо Сі повільно заплющив очі. Гіркота й смуток палали в його грудях, як вогонь, обпікали до глибини серця. Його очі були вологі й червоні. Увесь світ Каменю Вороття рухнув. Незліченні голоси й посмішки його старих друзів обрушилися на нього, як всесвітня повінь. Він був виштовхнутий з цього виміру цим величезним напливом.

Слова божественного духу Каменю Вороття все ще звучали в його вухах.

Помстися і захистити місто або кинутись в басейн крові.

Ці два шляхи... Ти сам обираєш, яким іти.

Крізь тонкі повіки Мо Сі відчував, як небо поступово світлішало. Він не розплющував очей, але вже чув крики жінок і дітей за стінами міста, голоси солдатів, що підбадьорювали один одного, брязкіт зброї, шум припливу…

Він знав, що повернувся, повернувся на поле бою через три роки.

Він навіть почув, як здалеку хтось кричав:

- Відправте солдатів з лівого флангу на підкріплення майстру-цілителю Дзяну!

- Він божевільний, битися з Хва По’анєм!!

Він знав, що Дзян Фулі пішов битися з Хва По’анєм. Хоча Дзян Фулі наполягав, що він не Чень Тан, він мав усі спогади та думки Чень Тана і знову пішов на битву проти країни Ляо.

Ґу Ман якось сказав, що у кожного є те, що він мусить зробити.

Це може здатися дуже важким, жорстоким, безглуздим і не вартим втрат. Або може здатися, що хтось інший міг би взяти це на себе, і тобі не доведеться самому проходити через це. Можна було б зберегти своє життя і спокійно сховатись в кутку.

Багато людей подумали б: «Забудь про це, моє життя таке незначне. Я хочу лише безтурботності і щастя, ніхто не хоче бути героєм».

Але завжди знайдеться хтось, хто виділиться і відпустить свої особисті образи та ненависть. Вони думали б: «Забудь про це, моє життя таке незначне, але якщо я можу щось зробити, щоб покращити цей світ, цю країну, ці вулиці, це було б добре».

Ґу Ман, Мужон Чуї, Дзян Фулі, Мо Цінчи…

Усі вони вибрали цей вузький шлях, який інші висміяли б як безглуздий.

Але зараз Мо Сі знав, що всі вони чекають на нього в кінці цього шляху.

Він розплющив очі.

Ілюзія перед ним зникла. Його вії затріпотіли, і він виявив, що повернувся до кімнати, в якій був раніше з Дзяном Фулі, останнього тут вже не було.

За вікном знову наставав світанок, хмари були червоні, наче кров. Він підвів очі й побачив вдалині солдат Чонхва, які не бажали миритися з поразкою і знову крізь хмари мчали до армії Ляо. Хвилі мечів з заклиначами на них скидалися на дощ падаючих зірок, що неслись до табору Ляо на іншому березі. Басейн-ріка демонічної крові, в якій загинув Ґу Ман, уже дісталася до підніжжя палацу, де знаходилась ця кімната.

Він вийшов із кімнати на зустріч яскравому, сліпучому світлу, і став у променях світанкового сонця.

Торкнувшись пальцями поруччя, він став проти вітру, поглянув на спустошений край, і раптом збагнув так звану долю. Ця доля не була визначена наперед, але вона дарувала людям незліченну кількість випробувань, ненависті, плутанини та непорозумінь… Насправді було дуже мало людей, які могли пройти все і дістатися мети, яку мали на початку.

Він подивився вниз на кров, що текла повз. Зрештою, він викинув використаний Камінь Вороття і тихо сказав:

- Шисьоне, я оберу той самий шлях, що й ти. 
Почекай мене, я іду за тобою.