Три роки тому, берег річки Фушвей.
Ніч.
Мо Сі стояв на безлюдному березі річки, тихо вирівнюючи дихання. Заклинання Дзяна Фулі щойно розвіялось, але в нього все ще паморочилась голова. Він міцно стискав Камінь Вороття, який дав йому Дзян Фулі, його долоні мокріли від поту.
Він заплющив очі й підняв обличчя до прохолодного вітру.
На все русло річки Фушвей це місце було найближчим до столиці; звідси можна було побачити акуратні й величні стіни міста, що дрімало, і їх величаву тінь, що ряботіла у далекій ночі.
На той момент війна трьох років потому ще не прийшла. Мо Сі знав, що в цей час Імператор повинен був наказати Мужон Ляню таємно відправитись на річку Фушвей і повністю знищити спогади Ґу Мана.
Мужон Чуї також був іще живий. Можливо, в цей момент він возився в майстерні зі своїми кресленнями.
А він… у той час він був на північному кордоні, сповнений ненависті до Ґу Мана через його зраду, і навіть не хотів повертатися, щоб побачити його на власні очі.
Він відчув тупий біль у серці, але в нього не було багато часу, щоб потопати в жалю до самого себе. Він мав щонайбільше дві години. Протягом цих двох годин він мав отримати скриньку душі з силою Кривавого демона-звіра, щоб змінити їхнє майбутнє.
Знайти імператорських гвардійців, які відповідали за супровід Ґу Мана назад до міста, було не важко.
Він був добре знайомий із тим, як солдати Чонхва розбивали табір. Оборона, що здавалася неприступною, для нього була наче покинута земля, тож йому не знадобилося багато часу, щоб знайти центральний намет, де тримали Ґу Мана.
Мо Сі наклав заклинання, щоб відокремити намет від зовнішнього світу. Потім підійшов до бар’єру й подивився на Ґу Мана крізь схожі на клітку промені світла. Від одного тільки погляду його очі почервоніли.
Три роки тому його Ґу-шисьон був як поранений вовк. Він був весь у слідах крові і згорнувся калачиком у тюремному бар’єрі. На ньому був одяг в’язня, волосся скуйовджене, він спав на брудній повсті, очі заплющені.
Можливо, насправді він не спав, а може, він відчув щось у темряві - коли Мо Сі увійшов до намету, ніхто цього не помітив, але Ґу Ман здригнувся.
Він різко розплющив очі й насторожено підвівся. Місячне світло пробивалося крізь відкриту верхівку намету. Він сидів у ясному місячному сяйві і, побачивши обличчя візитора, вражено округлив очі.
- Мо Сі?...
Це був лише короткий тихий оклик, але він ніби валуном впав у глибину його серця.
Було так боляче, що він не міг дихати.
- …Чому це ти?…
Мо Сі відсунув світловий бар’єр і увійшов у промінь місячного світла. Він опустив очі й подивився на полоненого, що стояв на колінах на повсті.
Він дуже хотів сказати Ґу Ману «Вибач, я сумував за тобою» від імені себе трьох років тому, який так і не явився.
Він навіть хотів забрати його звідси і відпустити. Тоді Ґу Ману не доведеться два роки терпіти приниження в саду Лвомей, три роки страждати від заплямованого імені.
Він хотів стати на коліна і при цьому місячному світлі обійняти свого Ґу-шисьона. Він хотів сказати йому: «Досить, ти вже і так зробив забагато. Це моя провина. Я тоді ненавидів тебе і не повернувся з півночі. Я був останньою людиною, якій ти міг довіряти, але я… але я нічого тоді не зробив. Я проґавив усе».
Та він не міг цього сказати.
У нього було всього дві години і один шанс.
Шанс змінити долю, свою і свого Ґу-шисьона.
Мо Сі закрив очі і важко ковтнув - проковтнув усю гіркоту, що переповнювала його серце. Він знав, що мав зробити, щоб швидко і успішно отримати скриньку душі.
Він мав замінити Мужон Ляня і зробити те, що цього вечора мав зробити останній.
Лише так він міг отримати скриньку, що містила силу Кривавого демона-звіра.
Тому він намагався стримати тремтіння в голосі і приховати свої емоції в глибині очей. Він зібрався і спокійно сказав Ґу Ману:
- Це Його Величність прислав мене.
Світло, що спалахнуло в блакитних очах Ґу Мана, трохи потьмяніло.
Його серце ніби розрізали посипаним сіллю ножем і воно перетворилось на криваве місиво.
Мо Сі продовжив хриплим голосом, промовляючи слова, які мав би сказати Мужон Лянь:
- … Ґу Мане, ти зрадник.
Ґу Ман розплющив свої блакитні очі й подивився на людину, яка колись була для нього найближчою. Він не сказав ні слова.
- Його Величність сказав мені, що ти написав йому листа, в якому зазначив, що використав свою душу, аби запечатати силу Кривавого демона-звіра, створивши для цього скриньку душі, і сподіваючись, що в обмін на неї Його Величність збереже тобі життя. Я тут, щоб отримати її.
Кожне слово, яке він вимовляв, здавалося, розривало йому душу.
Після цього Мо Сі деякий час більше не міг нічого сказати. Він мовчки опустив очі, не в силах бачити вираз обличчя Ґу Мана.
Його голос був вкрай хрипким, майже беззвучним.
- Дай мені скриньку душі. Я повернусь і доповім Його Величності.
У наметі було жахливо тихо. Чутно було навіть свист вітру надворі і кроки солдатів, що ходили туди-сюди.
Час плинув, але Ґу Ман скриню душі не віддавав.
Натомість він сказав:
- Мо-шиді… я… я не думав, що людиною, яка прийде, будеш ти.
- …
- Я думав, що ти більше не захочеш мене бачити. Думав, ти залишишся на півночі й не повернешся. Я не думав, що ти…
Ґу Ман не закінчив. Але ці слова були наче голки, що пронизали серце Мо Сі. Йому довелося докласти всіх сил, щоб стриматись.
Ґу Ман зітхнув і сказав:
- … Забудь. Я не буду сперечатися зі словами Його Величності, що б він не сказав. Він має рацію. Я справді зрадник.
- …
- Тільки... Мо-шиді, - він раптом легко посміхнувся. - Якщо шиґе попросить тебе зробити останню послугу, в пам’ять про роки, проведені разом - ти погодишся?
Мо Сі вже знав, чого він хотів від нього, але йому все одно довелося витерпіти сильний душевний біль. Після хвилини мовчання він запитав:
- Що за послуга?
- Я не можу сказати тобі надто багато, - тихо мовив Ґу Ман. - Деякі таємниці найкраще зберігати тільки у власному серці. Якщо хтось інший знатиме забагато, він буде залучений у це і опиниться під загрозою… Мо Сі, най небеса будуть мені за свідка, хоч в минулому я робив багато речей, які розчаровували тебе, я маю тебе попередити: ти маєш знайти вихід і маєш знати, що наш Імператор не гідний тої довіри, на яку, як може здаватися, він заслуговує.
Він зробив павзу і побачив, що Мо Сі не став заперечувати цього. Тоді він опустив голову й тихо промовив заклинання.
Нарешті скринька, яку пізніше Мужон Чень запечатав і сховав на Золотій Платформі, з’явилася у Ґу Мана на долоні.
- Це скринька душі, яку Імператор наказав тобі забрати.
Мо Сі зі слів Мужон Ляня знав, що Ґу Ман попросить його віддати цю скриньку душі Імператору, і що був іще ключ, щоб відкрити цю скриньку, який він попросить добре сховати і при нагоді знищити.
Мо Сі чекав, поки Ґу Ман заговорить. Щойно Ґу Ман це скаже, а він погодиться, він зможе покінчити з цим кошмаром: вийти назовні і знайти місце, де зможе повністю знищити скриньку. Тоді все отримало б інший кінець.
Він чекав.
Ґу Ман, як і очікувалося, заговорив. Але те, що він сказав…
- Я попрошу тебе сьогодні, зараз, вилучити одну з моїх душ і створити з неї ключ, щоб закрити цю скриньку душі.
- Що? - Мо Сі різко підвів очі й подивився з недовірою на нього.
Ґу Ман втупився в його обличчя і повторив:
- Я прошу тебе особисто вилучити одну з моїх душ та створити з неї ключ, щоб закрити цю скриньку душі.
Мо Сі раптом зробив крок назад.
Що... що відбувається? Як все може бути так?
Ґу Ман… що таке Ґу Ман говорить?!
У ясному місячному світлі Ґу Ман раптом ледь помітно посміхнувся.
Він підвівся з підлоги. Його бліді щиколотки були закуті в кайдани, шия й зап’ястки теж. Його чорнильно-чорне волосся було розпущене, а блакитні очі-озера спокійно дивилися на нього.
- Мо Сі, - він тихо зітхнув. — Здається, я вже знаю, звідки ти прийшов.
- …
- Коли ти тільки зайшов, я подумав, що ти повернувся з півночі. Але я не смів у це повірити… поки ти зараз не здивувався. Тоді я зрозумів… ти, ймовірно, не Мо Сі з півночі. Ти генерал Мо, який прибув з майбутнього.
Мо Сі округлив очі, відчуваючи, ніби всередині здійнялися бурхливі хвилі.
- Ти… як це можливо?…
Брязнули ланцюги. Цей худий, блідий в’язень підійшов до Мо Сі і, піднявши голову, уважно вдивився в його обличчя.
- Знаєш, коли ти дивився на мене, в твоїх очах не було ненависті, тільки смуток.
- …
- Отже, ти мій шиді, що якимось чином повернувся сюди після того, як я вирішив пожертвувати собою, так?
Найм’якші ділянки серця пронизав лютий біль. Мо Сі різко відвернувся. Однак, він тільки й міг, що відвернути голову – спинити сльози він був уже не в змозі і вони зацібеніли вниз.
- Як ти міг?… - він не міг нічого більше сказати, його охопили ридання.
- Не плач, дурненький, це моя провина. Я знав, що цей день настане, - Ґу Ман підняв свої руки в кайданах і обережно обхопив обличчя Мо Сі. - Мо Сі, зрештою, це я підвів тебе. Я б волів залучити тебе в своє життя, але я вже давно знаю, коли виберу смерть і коли моя душа буде розбита… Я не можу бачити тебе поряд з собою...
Мо Сі рвучко обернувся. Його очі палали, але в них стояли сльози.
- Звідки ти знав?! Ти знав… ти ясно…
Ти ж людина з минулого!!
Я повернувся, щоб змінити цей кінець.
- Бо коли мені влили кров демона-звіра, — Ґу Ман показав на свої блакитні очі, — я серйозно хворів сім днів і був без свідомості. Цей демон має здатність передбачити свою власну смерть і після того, як я злився з цим, я фактично побачив свою майбутню саможертву. Мені також наснився віщий сон. Уві сні я бачив сьогоднішню ситуацію — ти повернувся з майбутнього з Каменем Вороття, думаючи, що можеш все змінити.
Але я знаю, що нічого змінити не вийде.
- Неможливо!…
Ґу Ман похитав головою.
- Мо Сі, Камінь Вороття не може змінити долю людини. У стародавніх записах сказано, що «він не завдає шкоди смертному світу, його доля вже визначена».
- …
- Нічого в минулому не можна легко змінити. Причина, чому Три Великі Заборонені Техніки є забороненими, полягає в тому, що як тільки відбудуться зміни, наслідки, швидше за все, перевернуть весь смертний світ. А Камінь Вороття, який може змінити хід життя і смерті такої кількості людей без відповідних наслідків — думаєш, таке може мати сенс?
Ці слова були холодні, як лід. Кінчики пальців Мо Сі затремтіли.
- Як це можливо…
- До цієї зустрічі з тобою я також думав, що, можливо, передбачення було помилковим, — сказав Ґу Ман, — але тепер виявляється, що це зовсім не так.
Мо Сі рвучко звів голову, його очі спалахнули так, ніби всередині демони і чудовиська змінювали один одного - вкрай сумні і майже божевільні.
- Тоді чому Дзян Фулі все ж дав мені камінь?! Він уже відновив пам’ять Чень Тана - хіба він не знав суть використання цього каменю?!
- Мо Сі, цілитель Дзян дуже добре розумів, яким буде результат, коли передавав тобі Камінь Вороття. Але якби він відкрито сказав тобі, що ти маєш взяти цей камінь і повернутися в минуле, щоб завершити свою місію - власними руками вилучити мою душу і зробити з неї ключ - ти б погодився?
- …
Так, він би не міг цього зробити. Він не міг би цього пообіцяти.
Ґу Ман усміхнувся і ця усмішка була сумною.
- Справжня назва Каменю Вороття — Камінь Долі. Доля була прописана при створенні світу. Потім з’явилися закони світу і карми. Але акт створення світу був занадто масштабним. Навіть боги іноді роблять помилки, тому вони залишили на землі ці камені вороття, які можуть повертати людей у минуле і дати можливість зробити речі, які, на їх думку, можуть змінити майбутнє. Але це зовсім не так.
Ті, хто повертаються в минуле, лише слідують початково прописаній долі. Вони повертаються, щоб виправитись, зробити те, що мали зробити, але не зробили. І ти так само, Мо Сі. Ти повернувся в сьогоднішній день з майбутнього щоб нібито змінити минуле, але насправді, згідно з долею, прописаною на небесах, ти обов’язково виконаєш завдання, яке ввірив тобі Дзян Фулі – використаєш мою душу, щоб створити ключ. Це доля, яку цей камінь має відтворити.
Кров похолола наче лід.
Губи Мо Сі трохи тремтіли. Він хотів сказати: ти, мабуть, десь помилився, це не може бути так. Це ти неправильно розумієш сенс Каменю Вороття. Дзян Фулі не брехав мені.
Але коли він подивився в очі Ґу Мана, то глибоко в серці зрозумів, що сказане Ґу Маном було правдою.
Так... якщо камінь справді міг змінити світ, навіщо було потрібне ворожіння? Навіщо потрібно було дослухатись до провіщення і віддавати камінь призначеній людині, щоб вона повернулася в призначений момент?
Він ніяк не міг змінити долю.
Він лише виправляв невідповідності в циклі часу, слідуючи волі вищого світу.
Мо Сі хотів щось сказати, але був надто обтяжений тьмою емоцій. Він довго тримався і нарешті настав момент, коли він був уже не в змозі цього витримати. Його майже розчавило від смутку.
- Отже, коли ти повернувся до міста і тобі бракувало двох душ, ясного розуму… Я завжди думав, що це люди Ляо завдали тобі шкоди, що це в країні Ляо вилучили твою душу… але виявляється… виявляється…
Закрапали сльози. Жалюгідно, наче покинутий пес, він подивився на Ґу Мана почервонілими очима.
Видав майже божевільний смішок.
- А виходить, що це був я?!
- …
Ґу Ман заплющив очі.
- Така моя доля?
Сьогодні Мужон Лянь прийде шукати тебе. У мій час він якось сказав, що знайшов тебе закривавленим, на межі смерті. Він думав, що це тебе мучили на допитах – але насправді це було не так!... Насправді це я тільки-но вилучив твою душу! Завершив прописану долею місію, призначену цим каменем!
- Мо Сі…
- За кого ви всі мене маєте?! За кого мене мають небеса?! Ти можеш бачити майбутнє, тобі сняться віщі сни - тобі коли-небудь снилося, що я відчував після того, як ти загинув разом із демоном-звіром?! Я не міг плакати, не міг горювати, я навіть не міг забрати твоє тіло! – йому перехопило подих, він взяв руку Ґу Мана і притиснув до своїх грудей. - Ґу Мане! Я теж жива людина. Ти коли-небудь передбачував, що я відчуватиму?…
Мо Сі опустив голову, з очей дощем лилися сльози.
Ґу Ман знав його стільки років. Його шиді ніколи не плакав так журно, так, ніби вистраждався до межі.
Ґу Мана переповнили змішані почуття, але він не знав, як подолати прірву долі і стерти весь біль.
Зрештою, вони не могли все це змінити.
Він би також волів, щоб це був не Мо Сі, він би хотів самостійно завершити створення ключа. Але його духовне ядро було пошкоджено і він не міг цього зробити.
Він міг лише підійти і обійняти Мо Сі, що прибув з поля бою трьох років потому, уже втративши свого Ґу Мана-ґеґе.
Він обійняв його і відчув виснаження, відчай, безпорадність в тілі цього чоловіка. У його очах генерал Мо, видатний полководець імперії, завжди був тим юнаком, якого відшмагали батогами за те, що він дав гроші бідним рабам, брату з сестрою, і сидів на самоті під кипарисом.
Він хотів все життя захищати його. Але зрештою він, Ґу Ман, захистив усіх у світі, крім нього.
- Шисьоне... – почув він через деякий час голос Мо Сі. Це було не так експресивно, як раніше, більш стримано. Ніби вогонь розгорівся до своєї межі і раптом згас. Мо Сі продовжив глухим голосом: - Я повернувся… не для того, щоб завершити прописане долею й завдати тобі болю…
- Я знаю.
- Я вже втратив тебе в майбутньому.
- …
Мо Сі раптом захлинувся риданнями, його висока фігура схилилася й низько обвисла. Він був схожий на того безпорадного юнака з минулого, якого позбавили будь-якої підтримки. Майже нечутно він промовив:
- Я не хочу знову втратити тебе в минулому…
- Я знаю, Мо Сі. Вибач…
- Чому я?…
Слухаючи його плач, що скидався на крики загнано звіра, Ґу Ман теж заплакав. Він міцно обняв свого Мо-шиді і його сльози тихо просякали одяг Мо Сі.
Чому доля обрала Мо Сі?
Насправді вони обоє дуже добре розуміли, чому.
Бо людиною, якій Ґу Ман довіряв найбільше, був Мо Сі. Бо єдиним, хто міг вислухати Ґу Мана і завершити цей останній жорстокий акт, був Мо Сі. Бо якби не було ключа, Імператор заволодів би силою Кривавого демона-звіра одразу по передачі йому скриньки душі і не далі як за три-п’ять років Дев’ять провінцій занурились би в хаос.
Бо людиною, яка найкраще розуміла Ґу Мана і була найбільш схожою на нього, був Мо Сі.
Ґу Ман якось сказав, що є деякі речі, які мають бути зроблені, і є жертви, на які потрібно піти. Коли доля знаходить тебе, ти не хочеш бути боягузом і маєш зустріти її.
У кожного був свій шлях.
І зараз це був шлях, яким вони мали пройти.
Останні кроки.
Образа, невдоволення чи біль – ніщо з цього не може переважити закарбоване в їх кістках розуміння. З самого початку, коли вони пішли в армію, коли стали командирами, вони вже ніколи не могли уникнути своїх обов’язків.
Генерал Ґу був генералом Ґу, а не зрадником.
Генерал Мо також не був боягузом.
У них як командувачів не було сили, що потрясає землю, для них не існувало військової слави. Перед ними була лише тягар обов’язків, ноша, яку вони мали нести навіть якщо їх розривало від болю.
Ось що означало бути генералом.
- … Зроби те, що вимагає Камінь Вороття, Мо Сі, — нарешті тихо сказав Ґу Ман, — я знаю, що ти прийшов з місця, яке вже перетворилося на море крові. Але я вірю, що це ще не кінець. Якби смертний світ зазнав знищення на цьому моменті, навіщо Камінь Вороття повертав би тебе сюди, щоб доповнити минуле?
Він замовк і став втішати його так само, як коли вони разом були в армії. Розуміючи, що майбутнє непередбачуване, він все одно втішав і підбадьорював його.
Де б не був генерал Ґу, там буде вогонь і світло.
І у людей зародиться відчуття, що це ще не кінець.
- Ще будуть зміни на краще.
Погляд Мо Сі був розсіяним, коли він тихо пробурмотів:
- Але ці зміни... Чи будеш при них ти?
Ґу Ман мовчав.
- Ти передбачував це? – хрипко спитав Мо Сі.
- …
Ґу Ман відпустив руку Мо Сі, встав перед ним і серйозно сказав:
- Був сон, який я бачив багато разів. Але я не міг бути впевненим, що сон про тебе був віщим, поки сьогодні не побачив тебе; так само я не можу бути впевненим, що цей повторюваний сон був віщим, чи просто був викликаний тим, що я... я дуже сумував за тобою.
Ґу Ман глибоко вдихнув. Він ніби з усіх сил намагався віддати всю любов і світло, які мав у своєму житті, Мо Сі, щоб втішити його вкрите шрамами серце.
Його блакитні очі волого і м’яко блистіли.
- Мені снилося, що ми виграли війну. Дощило. І під дощем я знайшов тебе.
Можливо, через слабку надію.
А може, він просто жадав якоїсь розради.
Мо Сі подивився в ті блакитні очі й запитав:
- І що було далі?
- Далі я сказав тобі «ходімо додому».
- …
Губи Мо Сі затремтіли, очі були вологі. Він тихо опустив погляд і кліпнув.
- Потім дощ припинився, і ми пішли додому.
Це був найкращий сон. Як і Ґу Ман, він не наважувався повірити, що цей сон був віщим.
Очевидно ж, Ґу Ман уже втратив життя в майбутньому.
Але незважаючи на це, крапля відваги в його серці відродилася — він так любив його, що поки існувала іскра надії, він готовий був заради неї розпалити вогонь.
Із сумом і благанням Мо Сі запитав:
- І чим все закінчилося?
- Закінчилось тим, що ми з тобою завжди були разом.
На худому обличчі Ґу Мана розцвіла тепла посмішка.
Він підняв руку й переплів свої пальці з пальцями Мо Сі.
- Поки ми не дійшли до кінця, завжди залишається надія. Після того, як я пожертвував собою, ти ж не очікував, що я все ще зможу отак говорити з тобою і тримати тебе за руку?
- …
- Мо Сі, яким би не був результат, ти ніколи не захочеш прийняти поразку. Як і я. Я знаю, ти також маєш співчуття до звичайних людей і ставиш країну понад усе. Ми завжди йшли одним шляхом. Тож зроби те, чого вимагає Камінь Вороття.
Він став навшпиньки і ніжно поцілував Мо Сі в губи.
- В житті чи смерті, я завжди кохатиму тебе і пишатимусь тобою.
Далі
Розділ 193 - Угода минулого
Відділити душу, створити ключ. Це скидалося на кошмар, на маяння в пеклі. Мо Сі навіть не пам’ятав, як він робив кожен крок. Він ніби вже був мертвий. Він наче бачив свою душу, яка плинула до верхівки намету, дивлячись вниз на двох людей всередині. Він бачив усе, що робив, бачив, як з рани на грудях Ґу Мана текла кров, коли його душа була вилучена, а цей молодий чоловік продовжував йому повторювати: - Все добре... все добре. Багато років тому, перед багаттям, його Ґу-шисьон посміхнувся йому і сказав, що сподівається на мир у Дев’яти Провінціях і на справедливе ставлення до кожного. Заради цього він був готовий пройти через вогонь і воду. Зараз, якщо озирнутись назад, це здавалося схожим на прокляття. Ключ нарешті сформувався у сапфіровий перстень для великого пальця. Мо Сі тремтячими руками простягнув його Ґу Ману. По цьому він використав усі відомі йому техніки цілительства, щоб залікувати шрами Ґу Мана та прибрати плями крові. Крапля за краплею, наче перлини з розбитого намиста, вниз котилися сльози і змішувалися з кров’ю. Ґу Ман кашляв. Він мав би знепритомніти від болю від вилучення душі, але він з усіх сил намагався тримати свої ясні очі широко відкритими і, не мигаючи, дивився в обличчя Мо Сі. Він знав, що втратив дві свої смертні душі. Його останні спогади і здоровий глузд скоро щезнуть. Біль для нього був тим, до чого він давно звик. Це те, що він проживав з моменту, як прибув до країни Ляо в якості шпигуна. Він міг дивитися на свого Мо-шиді і витерпіти це ще якийсь час. Він знав, що його життя можна було описати як абсолютно позбавлене егоїзму, коли це стосувалося тільки його. Але відносно Мо Сі він завжди був егоїстом. Він віддав всю свою кров, життя і навіть душу миру у світі, якого так прагнув, а усе, що він залишив Мо Сі — це рани і розставання. Можливо, лише в цей момент він, трьох років раніше, який ось-ось втратить спогади, і Мо Сі трьох років потому, який скоро покине це місце, нарешті змогли відчути щирість і спокій, яких вони прагли все життя. Мо Сі все ще намагався залікувати шрам на грудях. Ґу Ман взяв його за руку, і на його блідому обличчі з’явився ледь помітний натяк на посмішку. Він сказав: - Не витрачай енергію… Не хвилюйся, зі мною все буде добре. Ти ж знаєш, Мо Сі, я не помру так легко... Думаєш, імператор Ляо ніколи не намагався мене вбити? Чи думаєш, Його Величність не намагався мене вбити? Причина, з якої вони мене не вбили, полягала не в тому, що я нібито надто сильно мутував, і вони не знали, що може статися, якщо я помру. Вони давно намагалися, але … кха-кха … їм так і не вдалося. Вони дуже добре знали, що я злився з Кривавим демоном-звіром, і помру тільки коли помре він. Поговори трохи зі мною… Я просто хочу поговорити з тобою ще трохи… Добре? Що скажеш? Мо Сі взяв його закривавлену руку. Через деякий час він видихнув: - Добре. Ґу Ман засміявся. Коли він сміявся, у ньому завжди відчувалася якась жвавість і дикість, навіть зараз. - Про що ти хочеш поговорити?- хрипко сказав Мо Сі. - Та загалом ні про що... Ґу Ман подивився на маленьке зоряне небо крізь верхівку намету. - Я просто… просто хочу вибачитися перед тобою. Мо Сі, я… я… я занадто егоїстичний? Я приховував від тебе чимало правди, тоді як ти… Ти завжди був до мене щирим… Мо Сі похитав головою. - Я знаю, що у тебе не було вибору. Я знаю, як важко тобі було бути шпигуном, балансувати між правдою та брехнею. Ґу Ман повернув голову і Мо Сі побачив в куточках його очей кришталеві сльози. - Шиді... Він простягнув руку і хотів торкнутися обличчя Мо Сі, але йому не стало сил. Тому Мо Сі взяв його за руку, поцілував і підніс її до щоки. Ґу Ман якийсь час дивився на нього почервонілими очима. Вони довго нічого не говорили, але розуміли все без слів. Ґу Ман заплющив очі, по його щоках потекли сльози. - Я був надто жорстоким до тебе… Мо Сі перехопило подих. - У тебе не було вибору, а я… я б із готовністю… Я знаю, що у тебе є мрії, знаю, про що ти думав... — тихо мовив Мо Сі. – Ти зробив все, що було в твоїх силах… але ми… не можемо іти проти небес... Ґу Ман нічого не сказав. Деякий час він тупо дивився на маленьке зоряне небо. Через деякий час він запитав: - Але я завжди йшов… проти волі небес… - Я знаю… - Ми не перемогли, правда? Мо Сі був здивований. - Що? - Ті брати, які марно загинули на горі Фенмін… вони перемогли? - Ґу Ман нервово подивився на нього вологими очима. – Їх врешті-решт… реабілітували?... Його голос став ще тихішим. - Джаньсін, його ім’я… реабілітували?... Мо Сі зрозумів, що він мав на увазі, але від цього йому не стало легше. Він міцно стиснув його руку, повернув голову, щоб поцілувати її, і кілька разів кивнув. - Так, ти привів їх додому… Вони ніколи не помилялися, називаючи тебе генералом Ґу, Лу Джаньсін не... - Мо Сі на мить замовк. Надзвичайна печаль охопила його, і якусь мить він не міг нічого сказати. – Він не… не помилився, поклявшись бути тобі братом... - Ти знаєш про нашу клятву?... Мо Сі опустив вологі вії й тихо відповів: - Вибач, я погано до нього ставився. Ґу Ман раптом усміхнувся. Його посмішка була дуже щирою, окрім того, що виглядав виснаженим і блідим, він мало чим відрізнявся від колишнього себе. - Та нічого. Знаєш, насправді ти дуже подобався Джаньсіну… я знаю, він тебе не ненавидів, - він зробив павзу. – А Мужон Лянь… як там Мужон Лянь? Губить себе ще більше? - Ні… Здавалося, Ґу Ман відчув полегшення. Нарешті його ясні очі уважно подивилися на Мо Сі і він спитав з певною обережністю і тривогою: - Мо Сі, ці роки, коли я втратив пам’ять… я завдав тобі багато страждань? - … - Я приніс тобі чимало болю, так? Ці очі були на межі перетворитися на озера чи океани смутку. Мо Сі побачив, як його обличчя, що світилося, потьмяніло, а зірки в очах згасли. Як він міг це допустити? - Ні, - сказав він. - Справді?... - Так, - плачучи, він посміхнувся. Він хотів знову запалити зірки в тих очах. - Правда. Навіть втративши свої дві душі та свої спогади, ти все одно був добрий до мене… ти ніколи не змушував мене страждати… це правда. - Для мене… ти завжди залишався близькою людиною? - Завжди. Можливо, помітивши на обличчі Ґу Мана сумніви, Мо Сі захотілось його втішити і він сказав: - Ти певною мірою пам’ятав мене… Я залишив тобі на пам’ять сувенір, залишив, щоб ти не забув мене повністю. І він, ніби на доказ цього, хотів знайти якусь символічну річ, яку міг залишити Ґу Ману. Але він повернувся з поля бою. Крім Каменю Вороття, який він мав забрати назад, у нього більше нічого не було. Він все ще перебував у розгубленості, коли кінчики його пальців раптом торкнулися чогось м’якого. Він поглянув на це у місячному світлі - і був приголомшений. Тим, чого він торкнувся, був парчевий мішечок, у якому лежав Камінь Вороття. Він так поспішав повернутися в минуле, що не роздивився уважніше цю річ, яку дав йому Дзян Фулі. Подивившись на неї зараз, він побачив вишите золотою ниткою хмарне світанкове небо, срібною – звивисті ріки і гори, а дно прикрашала підвіска з червоним агатом. Це був... це був... Раптом у пам’яті виринув далекий спогад: це був мішечок, який Ґу Ман так вперто оберігав, коли вони вперше за довгий час зустрілися в саду Лвомей! Коли Мо Сі в перший раз побачив цю річ, він вкрай розлютився, тому що Ґу Ман тоді тримав її і незворушно сказав йому: «Дехто був добрим до мене». Він дав мені цей парчевий мішечок. Мо Сі завмер, його кров похолола. Він раптом збагнув помисли долі і відчув ще більшу печаль, на серце ніби прийшла глупа ніч. У горлі стало гірко. Він з усіх сил намагався стримати сльози, щоб більше не дозволити собі плакати. Виявилося… виявилося, що людиною, до якої він завжди ревнував і яка подарувала Ґу Ману шовковий мішечок, був він сам. Людиною, яку Ґу Ман не забув навіть після втрати пам’яті... Теж був він! Це завжди був він і лише він… - Що з тобою? - ... Ні, нічого, - Мо Сі придушив свій смуток. Обережно, тремтячими пальцями він відв’язав шовковий мішечок від поясу й поклав його на долоню Ґу Мана. Ґу Ман уважно подивився на нього й усміхнувся. - Це та символічна річ? З нею я міг пам’ятати тебе навіть втративши всі спогади? - … Так. - Тоді я… я також залишу тобі щось. Ґу Ман пройшовся руками по своєму одягу. Але що міг мати при собі в’язень? Зрештою йому вдалося знайти лише дві дрібні білі мушлі каурі. Ґу Ман активував свою слабку духовну силу, написав на одній із них своє ім’я і передав її Мо Сі. - Це тобі. Хай з чим ти зіткнешся, коли повернешся, я буду з тобою. Потім на іншій мушлі він хотів написати 熄, «Сі» - ім’я Мо Сі, щоб залишити її собі. Але він вмить згадав, що на нього чекають найсуворіші допити Мужон Ляня, Мужон Ченя і людей Чонхва. Він не міг берегти мушлю з іменем Мо Сі. Тож написав лише 火, «вогонь», без другої частини ієрогліфа, 息. Він обережно поклав білу мушлю в шовковий мішечок і сказав: - Цього достатньо, - він посміхнувся. - Я пам’ятатиму тебе. - … На цьому моменті всі питання Мо Сі щодо парчевого мішечка були повністю зняті. І хвилі скорботи остаточно накрили його. Мо Сі згадав, що до смерті Ґу Мана він якось відкрив мішечок, який той так цінував. Тоді він побачив всередині мушлю. На ній було написано 火. У той момент він відчув вузол в серці і не міг не запитати: - Хто тобі це дав? Ґу Ман сказав, що не знає. Пам’ятав лише, що це була дуже важлива для нього людина. - Мо Сі… - Ґу Ман побачив вираз його обличчя, підняв руку й легенько поплескав його по плечу. Він знав, що йому залишилося не так багато часу бути при тямі. Він також знав, що час повернення Мо Сі в майбутнє все наближався. Він відчував, як його свідомість поступово стає хаотичною. Він також бачив, що тіло Мо Сі ледь світиться і поступово стає прозорим. Це було чергове прощання між ними двома. Він, як і раніше, намагався його втішити, підбадьорити героя, який мав повернутися на поле бою. Насправді вони були однакові. В глибині душі вони хотіли лише мати сім’ю і бути разом, їм не потрібні були велика слава чи військові досягнення. Вони вирішили бути героями не тому, що їм це здавалося захоплюючим, славетним чи якимось величним. А тому, що вони пережили занадто багато гіркості та розлук і не хотіли, щоб інші відчували такий самий біль. Ось і все. - Мо Сі, повертайся, - тихо мовив Ґу Ман. Він опустив руку й схопив пальці Мо Сі, які поступово зникали. З останніх сил він їх стиснув. Йому ніхто не відповів. І коли він подумав, що Мо Сі під дією Каменю Вороття вже повертався в майбутнє та не чув його слів, то раптом виявив, що його плечі тремтять. Ґу Ман завмер і хрипким голосом промовив: - Шиді… Мо Сі не відповів, ніби якийсь важливий життєвий вогонь всередині нього згас. Його постать мив одну мить стала розгубленою і потьмяніла, нагадуючи того самотнього юнака багато років тому, який щойно вступив до армії. На той час сім’я Мо втратила свою владу, її майбутнє було невизначеним і Мо Сі сидів один, осторонь від говірких солдатів. Тоді, окрім Ґу Мана, ніхто не волів наближатись до нащадка заплямованої сім’ї Мо. Ніхто навіть не посміхнувся молодому паничу, який пав. В цей момент Ґу Ман захотів знову обійняти Мо Сі і сказати йому, що все гаразд, що він усе ще був тут і не збирався йти. Але за мить він зрозумів, що більше не мав права вимовляти ці слова. У майбутньому Мо Сі вже втратив свого Ґу Мана-ґеґе. Вже ніколи не буде когось, хто стоятиме з ним пліч-о-пліч проти світу, когось, кого він зможе тримати за руку, повертаючись додому. - Мені дуже шкода… Мо Сі заплющив очі, а потім похитав головою. Він погано володів словами. Він був незграбним, прямолінійним і часто не міг сказати нічого втішного. Він просто розумів його, поважав його і приймав його. Зрештою він мовчки взяв маленьку мушлю, яку дав йому Ґу Ман, і поклав її собі за відворот одягу, ближче до серця. Щоб зберегти. Зробивши це, він хотів встати, зберігаючи спокій і пряму поставу, як і кожного разу, коли вони розлучалися. Але зараз йому це не вдалося. Він ішов і відчував, ніби йому зламали ребра, розчавили серце, вирвали легені… Від сильного болю він зіщулився і повільно схилився. Зрештою, в цьому минулому, яке він не міг змінити, в цьому фінальному акті, він заплакав. Його стосунки з Ґу Маном тривали майже двадцять років. Але через різницю між дворянами та рабами, через конфлікт між шпигуном та генералом, через стать, через мораль, через різні інші причини його завжди зневажали, завжди залишали в невіданні і ніколи не давали жодних обіцянок. Зрештою Ґу Ман навіть вирішив пожертвувати собою і не повернувся до нього. Але Мо Сі знав, що Ґу Ман кохав його майже половину свого життя. Як шпигун Імперії, зберігаючи таємниці, Ґу Ман висушив всю свою кров і поклав своє життя. А все, що залишалося - рештки теплоти, краплинки часу та щирості – все це він віддав Мо Сі. Почуття Ґу Мана до нього насправді не поступалися прихильності, любові та безкорисливості, які будь-хто інший у світі відчував до свого партнера. Але його коханий, людина, яку він любив, через свою бутність шпигуном, зрештою, навіть не посмів, не зміг собі дозволити написати його ім’я повністю, навіть потай, щоб залишити при собі. У парчевому мішечку, що здійснив подорож у часі, була лише мушля каурі з написом «вогонь». Це був єдиний знак зв’язку між ними. Крім цього, більше нічого не було. Вони хотіли сказати один одному щось іще, але в цей момент у Мо Сі раптово запаморочилося в голові. Магічна сила Каменю Вороття досягла свого піку, і він запалав у його руці. Мо Сі не міг не гукнути востаннє: - Ґу Мане! Ґу Ман мовчки подивився на нього. В його ясно-блакитних очах стояли сльози, але він усміхався. В останню мить перед тим, як втратити свідомість, Мо Сі почув звук швидких кроків за межами намету та голос охоронця: - Ваншу-Дзюню! - Ласкаво просимо, Ваншу-Дзюню! Він знав, що от-от покине це місце, і в цей момент увійде Мужон Лянь. Коловорот долі все ще жорстоко рухався за наперед заданою траєкторією. Він також мав повернутися на криваве поле битви трьох років потому. Камінь Вороття був обманкою, залишеною богами смертним. Нічого в минулому не можливо було змінити. В останню мить перед відбуттям він побачив, як Ґу Ман підняв руку й поклав мушлю з половиною його імені за відворот одягу – за ту частину, де кров ще не висохла, частину, ближчу до серця. Ґу Ман поглянув на нього й нічого не сказав. Але ця пара очей і без того виражала його безмежну любов. Мо Сі, шиді. Іди. Неважливо, чи ясна в мене пам’ять, неважливо, скільки мине часу, я завжди в своєму серці зберігатиму почуття до тебе. Мені шкода, що я не можу завжди бути поряд з тобою. Я не можу говорити тобі все без застережень, навіть у майбутньому я приховуватиму щось від тебе, брехатиму тобі і, зрештою, піду на смерть один. Я шкодую, що потягнув тебе вниз і підвів у цьому житті. Але я ніколи... ніколи не шкодував, що кохав тебе. Повертайся, Мо Сі. Я сподіваюся, що в майбутньому ми зможемо дочекатися того воз’єднання під... під дощем, яке мені колись наснилося.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!