Квітка, що не розбиває темряву*

*Відсилка до імені Хва По’аня, яке означає «квітка, що розбиває темряву»

 

- Історія цього зв’язку почалася до того, як Хва По’ань дізнався про своє походження.

З голосом Дзяна Фулі, що звучав подібно розбитому нефриту, стали поволі розкриватися минулі події кількасотлітньої давнини.

Тоді Хва По’ань був рабом в Академії.

Однак ця людина мала жорсткий характер і відмовлялася коритись правилам. Інші раби були народжені, щоб змиритися зі своєю долею, але коли він побачив благородних молодих господарів у яскравому одязі, то потай задумався, чому не він насолоджується розкішним одягом і прекрасним спорядженням? Чому йому від народження судилося бути бідним, а інші від народження не мали турбот щодо одягу і їжі?

Ніхто не міг дати відповіді цій ницій дитині.

В міру того, як він зростав, дикість у його єстві ставала дедалі неконтрольованішою. Він став таємно практикувати заклинання. Спочатку він просто хотів спробувати, але з подивом виявив, що може легко освоїти рухи, які ті юні вельможі не могли опанувати, навіть доклавши чимало зусиль.

Він бачив власні здібності і посередність інших, і його сумніви та непокора зростали.

Спочатку він вважав, що кровна спорідненість визначає талант, тому він був рабом, а ці чоловіки та жінки - дворянами, але виявилося, що це не так.

Тоді в чому була причина?

Чому він, маючи такі здібності, мав схилятися і бути рабом?

Маленький раб ставав все більш одержимим цим секретом. Тож він використовував усі доступні методи, таємно читав різні записи… перепробував усе можливе. Його наполеглива праця в решті решт окупилася, він знайшов справжні витоки свого таланту.

Це був його предок.

Він дослідив давні події заснування Чонхва і дізнався, що його предок був всього лиш в одному кроці від трону, але через підступні дії брата зазнав цілковитої поразки.

Після цього вся його сім'я зазнала утисків, його досягнення були стерті, і його було скинуто до статусу раба.

Саме це означає «історію пишуть переможці»?

Він не міг не подумати, що якби його предок не був таким м’якосердним і першим убив рідного брата, то хіба не він мав би сьогодні найвищу славу? Чи не він був би тим, хто міг би просто так топтати своїх рабів?

Продовжуючи розмірковувати, Хва По’ань раптом зрозумів, що він не мав би бути рабом, що він був близький до влади, але не отримав її через спадковість.

Він міг бути монархом.

Після того, як він дізнався правду, дивлячись на тих молодих паничів імператорської та аристократичної крові, маленький раб вже не мав сумнівів в своєму серці. Там буяли лише ненависть, зневага та глузування. Він дивився на тих нікчем своїми орлиними очима, відмічаючи, що ці посередні дурні, хоч як будуть старатися, ніколи не зможуть досягти тих висот, яких він міг досягти з легкістю.

Огида від того, що у нього вкрали його славу, подібно бур’яну розросталася в його серці.

Він хотів змінити свою долю.

Проте Хва По’ань був розумною людиною. Він знав, що бравада може лише вбити його, тож, хоч і знав про своє походження, все одно прикидався жалюгідним і розгубленим. Він був схожий на змію, що ковзає в глибині кущів, таємно поглядаючи на вітер і траву надворі. Він сподівався, що зможе отримати законну можливість показати своє обличчя перед Імператором. Для цього йому потрібно було самостійно побудувати сходи, щоб піднятися ними над іншими.

Першим кроком, який він обрав, був найчистіший і найдобріший великий майстер Академії — Чень Тан.

Хва По’ань був дуже хитрим і ясно бачив, якою людиною був Чень Тан – доброю, з м’яким серцем і лагідною вдачею.

Тож він став час від часу з’являтись перед Чень Таном, залишаючи враження, що він слухняний і розважливий. Коли настав відповідний час, він розіграв ситуацію, буцімто його ядро вийшло з-під контролю, і, як і очікував, цим обманом викликав у Чень Тана співчуття до себе.

- Дурна дитино, я вже доповів Його Величності і, як виняток, прийму тебе в учні. Добре відпочинь. Коли одужаєш, можеш піти зі мною в Академію.

Коли Чень Тан так тепло звернувся до нього, Хва По’ань зрозумів, що його перший ризикований крок був вартий зусиль.

Чень Тан, цей дурний добряк, не розчарував його.

Після цього він безсовісно використав симпатію Чень Тана. Він прикидався милим і слухняним біля нього і поступово став його найближчим учнем.

Завдяки довірі та підтримці свого вчителя він з кожним днем ставав сильнішим, одну за одною правильно виставляв свої шахові фігури на шахівниці амбіцій і все ближче наближався до того, чого прагнув.

Але насправді не можна сказати, що він ніколи не відчував і краплі провини.

Спостерігаючи, як Чень Тан, не обмежуючись, навчав його вдосконаленню, коли бачив, як Чень Тан відверто усміхався йому, коли отримав від Чень Тана зимовий одяг...

Не те, щоб він ніколи не підозрював, що його дії були неправильними.

Одного разу він знепритомнів від високої температури. Коли він прокинувся, то побачив Чень Тана, який втомлено дрімав біля столу з підготовленою чашею лікувального супу поряд. Він подивився на худе, витончене й гарне обличчя Чень Тана, і відчув раптовий сильний біль у серці.

Насправді протягом цих років він усе бачив. Бачив, що Чень Тан, терпляче навчав та направляв його, не зважаючи на критику інших. Бачив, як Чень Тан сперечався з іншими, кажучи, що син рабів має чисту і добру вдачу і що немає нічого, чого не можна було б навчити.

Він з’їв танхулу, яку дав йому Чень Тан, випив рисову кашу, яку приготував для нього Чень Тан, і викоричтаі ліки, які зробив для нього Чень Тан… Чень Тан був майстром Академії, але він ніколи не поводився з ним погано через його походження.

 

*Танхулу (спрощ.: 糖葫芦; кит. Трад.: 糖葫蘆; піньїнь: táng húlu; літ.: ‘Солодка калабаса’, — це традиційна північнокитайська закуска, яка складається з кількох вкритих цукром плодів китайського глоду (Crataegus pinnatifida) на бамбукових шпажках. [Вікіпедія]

 

Він навіть дав йому ім’я, назвавши його Хва По’анєм. Навіть у довгу ніч він міг розквітнути і пробитися крізь темряву.

Тому, коли він промовляв «шидзвень», спочатку це було фальшиво, та зрештою стало звучати щиро.

Але він так прагнув піднятися на вершину влади в той час; ненависть і честолюбство завжди для нього переважали. Ці щирі почуття зрештою нічого не змінили. Він добре знав, що люди аристократичної сім’ї Чень Тана були цілковито людьми Імператора і що серед родин, які скинули його предка, клан Чень грав одну з провідних ролей.

Щодо Чень Тана його серце могло бути щирим, але ніколи не могло пом’якшитись.

Карма?

Він сам був в усьому винен?

Він не знав.

Зрештою Хва По’ань не змінив свого плану. Він придушив конфлікт у своєму серці та продовжив шпигувати за секретними техніками Чень Тана, таємно вивчав заборонені темні техніки, які інші люди зневажали, і потім одну за одною змінював праведні техніки, яких навчив його Чень Тан, перетворюючи їх на темні.

Зрештою він зібрав військо і повстав. Він хотів повалити династію Чонхва.

Того року, коли він повів сотні тисяч підлеглих і Кривавого демона-звіра Дзінченя, щоб взяти в облогу своє рідне місто, зарозумілість і злість у його серці можна було тільки уявити. Дорогою він марив, як уся країна стає на коліна й схиляється перед ним, рабом, якого ніхто ніколи не сприймав серйозно, і благає про можливість жити.

Яке це задоволення.

Чи залишить він їм життя? Хва По’аню було ліньки думати так далеко. В його очах ці люди були як трава, що гине восени - це не те, про що варто турбуватись заздалегідь.

Була лише одна людина, про яку він постійно думав і не знав, як з нею обійтися. Це була його перша сходинка — Майстер Академії Чень Тан.

Понизити його до простолюдина?

Ні, ні, ні, це було б не цікаво.

Дати йому і надалі викладати в Академії?

Надто нудно.

Перерізати йому сухожилля на руках і ногах і кинути в тюрму?

… Але навіщо? Зрештою, Чень Тан був дуже добрий до нього і ніколи не ображав. Навіщо йому кидати його до в’язниці?

Але щойно у Хва По’аня виникла думка про те, щоб замкнути Чень Тана, він відчув незрозуміле хвилювання. Він облизав губи, його очі засяяли. Тоді він не зрозумів, що означав цей імпульс. Він лише смутно збагнув, що значна частина задоволення від завоювання Чонхва була в тому, що він мав би владу над Майстром Академії Ченєм.

Його зіниці злегка звузилися, на молодому та зарозумілому обличчі проявилася радість.

Це була фінальна гра.

Після сьогоднішнього дня хто наважиться, будучи богомолом, зупиняти карету*?

 

*Ідіома про переоцінення власних можливостей і спробу зробити неможливе

 

В цій шаховій партії він передбачив тисячі результатів. Єдине, чого він не врахував, це вибір Чень Тана.

Хва По’ань ніколи не міг уявити, що ще навіть до того, як почнеться фінальна гра, руками, які колись витирали його піт, Чень Тан покінчить з життям Кривавого демона-звіра, яким він найбільше пишався.

Очі, які колись звертались до нього з посмішкою, холодно дивилися на нього з відстані. Голосом, який колись лагідно пояснював йому заклинання, він безжально сказав йому:

- Все скінчено. Хва По’аню, твої амбіції можуть лише закінчитись тут.

Твої амбіції.

Твої схеми.

Твоє все... включно з твоїми нестерпними ілюзіями.

Все це може тільки завершитись тут.

Ти демон, якого я випустив. Я не розгледів ясно твого мерзенного обличчя. Це спричинило ріки крові і небезпеку для країни. Тож, з багажем своїх гріхів, я не дам тобі ступити іще бодай крок у Чонхва.

Я не вважаю, що смерть – це те, чого варто боятися.

Мені лише здається, що вся доброта, тепло, повага, які ти виказував усі ці роки поряд зі мною, посміхався і називав мене «шидзвень» — це найжахливіший кошмар у світі.

Того дня люди бачили тільки, як Чень Тан помер разом з демоном. Вони не чули останніх слів, з якими він звернувся до Хва По’аня перед тим, як зникнути.

- Хва По’аню, - сказав він, - ти так довго був моїм учнем. Я чесно питав себе, чи був хоч день, коли я погано з тобою обходився?

- …

- Я не очікував… що після стількох років поваги і щирості… я отримаю у відповідь це...

Хва По’ань дивився, як фігура Чень Тана розчиняється у лютому вирі чарів.

- Хва По’аню… - Чень Тан глянув на нього й хрипло продовжив: - Ти так довго це планував, так довго використовував мене… я спитаю тебе: за ці роки… чи задумувався ти про те, щоб повернути назад, чи шкодував – хоч на мить?

У Хва По’аня ніби щось застрягло в горлі. Він подивився в очі Чень Тана, очі, які завжди були сповнені підбадьорення та очікувань, ніколи не виявляючи і натяку на упередження чи підозри… Ця гіркота надовго застрягла йому в горлі. Навіть коли Чень Тан повністю перетворився на попіл, він все ще був не в змозі дати відповіді, яку Чень Тан хотів почути.

Чень Тан помер.

Хва По’ань був підступним і дуже амбітним. Він думав, що почуття для нього взагалі нічого не означають. Але після смерті Чень Тана він став сам не свій і вкрай збодеволів.

На щастя, коли Чень Тан помер разом з демоном, він не сказав прямо: «Я шкодую, що просив за тебе перед Його Величністю». Можливо, він не встиг цього сказати, а може, хотів дочекатися відповіді Хва По’аня. Але як би там не було, це було на краще.

Інакше Хва По’ань міг би збожеволіти ще більше. Він і без того був достатньо безумним.

Чень Тан загинув, Кривавий демон-звір був запечатаний, армія країни Ляо зазнала поразки.

Це загальновідомий результат тієї битви.

Але ніхто не знав, що після того, як Хва По’ань відкликав свою армію та повернувся до країни Ляо, у глибинах його палацу його переслідували кошмари. Майже щоночі йому снився день останньої битви. Чень Тан дивився на нього і, перш ніж перетворитись на пил, запитав його:

- За ці роки… чи задумувався ти про те, щоб повернути назад, чи шкодував – хоч на мить?

Він хотів уві сні відповісти, але не знав, що сказати. Зрештою, він завжди бачив, як Чень Тан піднімає голову і сміється, а з куточків його очей капають криваві сльози.

Хва По’ань, Хва По’ань… Навіщо я дав тобі таке гарне ім’я? Ти не гідний його.

Ти жодного разу не шкодував про це, правда ж?

А я шкодую.

Найбільше в житті я шкодую про те, що взяв в учні такого демона, як ти.

У глибині своїх кошмарів Хва По’ань часто бачив обличчя Чень Тана, таке холодне, що його було майже не впізнати, і злобно випльовував одне слово:

Наволоч.

……

Наволоч!!

Він різко прокидався. Навколо ліжка колихався жовтий шовк.

Хва По’аню перехоплювало подих, груди здіймалися, він не міг заспокоїти свого шаленого серця.

Його одяг був мокрий від поту.

Жителі країни Ляо казали, що Хва По’ань збожеволів.

Після поразки в Чонхва він ставав все більш навіженим.

Так, він збожеволів. Але не через поразку, як думали люди, а через кошмари, через невдоволення і ненависть, що повнили його серце, а також через біль, який він не хотів визнавати.

Він шукав у Дев’яти Провінціях усі можливі способи виклику душі, намагаючись прикликати фрагменти душі Чень Тана.

Він волів конче випитати у Чень Тана.

Чому він мав це зробити? Чи не однаково, хто був монархом?! Чому це не міг бути він? Увійшовши до міста, навіть якби Хва По’ань убив би всіх, Чень Тана він би неодмінно залишив в живих…

Чому зрештою помер саме Чень Тан? Чому єдина людина, яку він хотів залишити, загинула разом з Кривавим демоном-звіром, щоб врятувати той непотріб, який він хотів вирубати подібно бур’яну?

ЧОМУ?!!!

Він чаклував знову і знову, щоб зібрати рештки того, що залишилося від душі Чень Тана. Щоразу як він зазнавав невдачі, образа і ненависть в його серці ставали ще сильнішими. Він думав: Чень Тан дійсно був лакеєм імператора Чонхва - він знищив його силу, а тепер знищує його серце. Мучити його таким чином - це така форма помсти, еге ж?

Він не здавався.

Ніхто не міг завадити Хва По’аню зробити те, що він хотів зробити.

Нарешті настав день, коли він знайшов двоюрідного брата Чень Тана. Завдяки узам крові невдале заклинання повернення душі нарешті спрацювало. Хва По’ань влив всю душу Чень Тана в це живе тіло, ніби силоміць забираючи його у власника, щоб викликати назад Майстра Академії Ченя.

У Великій залі Ляо, на золотому ліжку з балдахіном, перед обличчям людини, яка була втрачена та повернулася до життя, в голові Хва По’аня промайнула тьма різних ідей, але зрештою він зробив те, чого сам від себе не очікував.

Він облишив все позаду, всі прокльони та злоба завмерли в його горлі. В решті решт, з тремтячими губами, він нахилився й поцілував його.

Чень Тан — великий майстер аристократичної Академії, пан Мудрість, відданий чиновник, який присягнув на вірність Чонхва...

Ха… Тепер він став мерцем, якого він повернув до життя! Що Чонхва зробив для свого героя? Вони навіть не змогли забезпечити спокій душі Чень Тана після його смерті!

Які вони всі марні!

Він, Хва По’ань, був наймогутнішим правителем на всі Дев’ять Провінцій!

Від цього поцілунку він раптом отримав просвітлення, наче знайшов найкращий спосіб розважитися.

Це виглядало як жарт: створити маріонетку, викликати душу в тіло, витратити стільки зусиль, щоб повернути мертву людину, і все це лише для ночі задоволення?

Але тієї ночі він люто пожирав чоловіка, якого повернув з того світу, подібно спраглому мандрівнику, який допався до солодкої джерельної води.

Чень Тан повернувся до нього як живий мрець. У той момент Хва По’ань раптом передумав запитувати, чому Чень Тан вирішив загинути разом з демоном-звіром, чому вирішив померти задля порятунку країну.

Все це вже було не важливо. Все це було в минулому. У цей момент він почувався незрівнянно спокійним, наче життя Чень Тана – це те, чого він завжди бажав, але усвідомив це лише сьогодні.

Він був задоволений.

І він єдиний, хто міг бути задоволеним.

Чень Тан, якого насильно повернули з того світу, жив в агонії, щодня бачачи наслідки своїх власних дій. Він опинився в клітці, в тілі, яке йому не належало. Душа, яка повинна була потрапити на той світ, була змушена залишитися в світі людському і страждати від муки бути живою.

Ще страшніше було те, що він не знав, коли таке життя закінчиться. Після того як Хва По’ань повернув його, він, здавалося, на якийсь час втратив інтерес до завоювань і замість цього спрагло вивчав техніки безсмертя. Здавалося, він хотів продовжити таке життя на століття.

Хва По’ань ніколи не дасть йому шансу «померти» знову.

Було дещо ще абсурдніше. Через попередню смерть Чень Тана серце Хва По’аня стало ще більш божевільним і темним. Схоже, цей демон вважав, що Чень Тан пожертвував собою через те, що надто опікувався життям тих незначних людей. Щоб змусити Чень Тана більше не піклуватися про інших, він винаходив різні методи, щоб один за одним розривати зв’язки Чень Тана із зовнішнім світом.

Зілля, щоб він забув свій рід, закляття, щоб притлумити його тугу – він вдавався до усього.

Хва По’ань навіть віднайшов темну техніку, яка могла відсікати зав’язані долею зв’язки — будь то шлюбні, родинні чи дружні.

Лише розірвавши всі записані долею зв’язки Чень Тана та зробивши життя цієї людини самотнім, він міг бути спокійним. Лише тоді він міг бути впевненим, що Чень Тан не пожертвує своїм життям заради когось іще.

Але, можливо через те, що все ще мало місце сумління, або, можливо, тому, що вона була приголомшена впертістю Чень Тана, Верховна Жриця, відповідальна за догляд за Чень Таном у палаці Ляо, сповнилась співчуття.

Цією жрицею була Су Южов.

Завдяки своїм здібностям і статусу, вона була однією з небагатьох людей, які змогли наблизитися до Чень Тана.

Протягом років вона спостерігала, як Чень Тан бореться з тими темними техніками, як він терпить біль від того, що суперечило волі небес, і весь час живе життям, гіршим за смерть. Вона захоплювалась його силою волі, і водночас ставала все менш спроможною це терпіти.

Нарешті одного дня вона прийняла рішення. Скориставшись тим, що Хва По’ань відлучився через війну на Північному Заході, вона допомогла Чень Тану втекти з палацу. Пройшовши через багато небезпек, вони двоє зрештою покинули країну Ляо.

Правду кажучи, вона не була цілком безкорисливою, допомагаючи йому. На той час Су Южов вже закохалася в Чень Тана і хотіла вийти за нього заміж. Але всі потенційні шлюбні зв’язки та почуття Чень Тана вже були розірвані Хва По’анєм. Як би щиро не піклувалася про нього Су Южов, як би не старалася, зрештою, все було марно. Ба більше, через численні тортури, яким піддавав Чень Тана Хва По’ань, його спогади ставали дедалі хаотичнішими, а біль дедалі сильнішим.

Спостерігаючи за його муками, Су Южов почувалася геть спустошеною. Зрештою вона прийняла рішення...

Покидаючи палац, вона викрала один із найцінніших скарбів Ляо. Реліквію сім’ї Чень Тана, священний артефакт Камінь Вороття.

Вважалося, що цей Камінь Вороття мав здатність змінювати минуле, але клан Чень Тана лише доглядав за ним і ніколи ним не користувався. Хва По’ань кілька разів намагався вивідати у Чень Тана метод пробудження каменю, та йому це так і не вдалося. Але хай там як, цей камінь містив величезну силу, яка могла кинути виклик небесам і змінити долю.

В результаті вона використала його як центр формації та застосувала техніку, щоб запечатати всі спогади та прокляття Чень Тана, давши йому нове життя. Відтоді в цьому світі більше не було Майстра Ченя. Той, хто піднявся з ліжка, був Дзяном Фулі.

Ціна використання Каменю Вороття була вкрай високою; Су Южов зазнала віддачі і частина її красивого обличчя була спотворена. Половина її лиця залишалася красивою, інша ж стала схожою на лик примари. Відтоді вона могла лише носити білу вуаль, щоб прикрити цю ваду. Що ж до Каменю Вороття, вона потай вставила його в ліве око Дзяна Фулі. Відповідно своїм властивостям камінь вночі вбирав енергію неба і землі й переходив у тимчасовий стан спокою. Це і було причиною того, що ліве око Дзяна Фулі не могло чітко бачити в темний час доби.

Після цього Су Южов і Дзян Фулі подорожували разом. Спочатку здавалося, що їхні дні можуть проходити мирно, але поступово Су Южов виявила, що відбиток, який залишив Чень Тану Хва По’ань, справді жахливий. Наприклад, Дзян Фулі під дією Каменю Вороття не міг пригадати нічого, однак якось раптом запитав її:

- Чи був у мене колись дуже кмітливий учень?

Одного разу, коли пригрівало весняне сонечко, а персик тільки починав розпускатися, він сидів біля вікна й мовчки записував керівництво з володіння мечем.

Вона зацікавилась і запитала:

- Що ти пишеш?

Дзян Фулі був байдужим, майже беземоційним – саме в такому стані він постійно перебував після впливу на нього Каменю Вороття. Цей стан часто змушував її відчувати, що він був схожий на ходячий труп. Однак тільки так він міг жити більш спокійним життям і не мучитись ночами, передиваючи нестерпний біль.

- Я не знаю, - сказав Дзян Фулі. - Я раптом подумав про це і став записувати. Здається, це хороша техніка меча.

Вона підійшла ближче, щоб поглянути – і їй відібрало мову.

Техніка Меча, що Розділяє Воду.

У палаці Ляо Хва По’ань, коли був вільний, любив практикувати цей комплекс рухів мечем найбільше. Як велося: «Меч п’ятирічний час звертає, десятирічний світ міняє. Цей меч досить гострий, щоб воду ділити… Життя ж закоротке серця нам розбити». Меч, що Розділяє Воду, перша техніка, якої Чень Тан навчив Хва По’аня, взявши його в учні. Говорили, що Чень Тан спеціально написав це керівництво, враховуючи сильні та слабкі сторони Хва По’аня.

Колись, коли Хва По’ань розповідав про це, на його обличчі був помітний натяк на гордість, але також і натяк на печаль.

Для Хва По’аня, який пізніше вивчив незліченну кількість потужних технік меча, Меч, що Розділяє Воду точно не був найсильнішою з них.

Для Чень Тана, який за життя створив багато неперевершених технік, Меч, що Розділяє Воду був ще менш визначним творінням.

Але зараз, коли Дзян Фулі забув усе, спокійно сидячи перед маленьким віконцем, він записував цей комплекс рухів. Су Южов не знала, що думати, побачивши це.

Дзян Фулі підвів голову.

- Щось не так? Ти знаєш звідки це керівництво меча?

Вона в паніці опустила очі.

- Ні. Я, я не знаю…

Багато років вони вдвох жили ось так, переховуючись в лісі.

Хва По’ань в палаці Ляо вивчав заборонену техніку безсмертя і свого часу дав Дзяну Фулі та Су Южов заборонене зілля. Су Южов хотіла дати Дзяну Фулі одужати, і боялася, що її переслідуватиме Хва По’ань, тому вона сховалася за глибоко в горах. Поступово вона втратила відчуття часу.

Коли ж їй здалося, що настав час вийти назовні, то з’ясувала, що минули сотні років.

Вона була вражена, виявивши, що секретна техніка безсмертя Хва По’аня була успішною. Потім вона запитала про ситуацію в різних країнах і виявила, що за останні сотні років було знищено та створено багато малих країн. Вона також з’ясувала, що в Чонхва змінилося кілька поколінь монархів. Коли вона запитала про країну Ляо, то дізналася, що Хва По’ань, монарх країни, який дуже прагнув навчитися техніці безсмертя, займався чаклунством і нажив собі багато ворогів. Зрештою він перестарався і був убитий. Сьогоднішня країна Ляо вже змінила кількох монархів. Однак вони були лише маріонетками. Справжнім правителем був ґвоши країни Ляо що ховався за лаштунками.

Дізнавшись про це, Су Южов не могла не відчути полегшення. Вона зрозуміла, що вони з Дзяном Фулі можуть нарешті повернутися до мирського життя, не хвилюючись про переслідування зі сторони Хва По’аня.

Але вона все одно відчувала певну тривогу. Таємничий ґвоши їй здавався смутно знайомим і зловісним.

Через кілька років виявилось, що її побоювання були небезпідставні.

Вона та Дзян Фулі сотні років жили на самоті в горах і здебільшого практикували техніки цілительства. Покинувши гори, вони мандрували на північ і південь, пізнавали сучасний світ і врятували багатьох невинних від полум’я війни.

Одного разу вони проходили через маленьке селище в країні Лічунь і побачили різанину, яку влаштували заклиначі Ляо. Дзян Фулі тоді врятував пару сиріт. Старший тримав свого молодшого брата і кланявся Дзяну Фулі, благаючи забрати їх з собою.

Дзян Фулі був людиною з запечатаними емоціями, ніщо не могло його зворушити. Але того дня він подивився на юнака, що стояв перед ним на колінах і благав, і зробив те, чого Су Южов не очікувала.

Він дав цьому юнаку свою копію керівництва Меча, що Розділяє Воду.

- Мені це керівництво не потрібне, техніка заслабка. Але якщо ти уважно його вивчиш, то, можливо, зможеш освоїти кілька прийомів. Цього буде достатньо, щоб захистити себе.

Коли вони повернулися, Су Южов запитала його, чому він це зробив. Недбало подрібнюючи лікувальний порошок, Дзян Фулі сказав:

- Я не знаю. Просто те, як він стояв переді мною на колінах і благав - мені це здалося знайомим.

Су Южов відчула тривогу.

Так, була людина, яка ось так стояла перед тобою на колінах.

Сотні років тому в Академії Чонхва був амбітний юний раб, який став перед тобою на коліна і благав тебе врятувати його, залишити йому життя.

Су Южов не сказала цього, лише звела погляд в сіре небо.

Був сезон дощів. За темними хмарами спалахували блискавки.

Вона розуміла, що знову насувається шторм.

Згодом країна Ляо почала полювати на них. Через кілька років після того, як Дзян Фулі дав тому юнаку керівництво з Меча, що Розділяє Воду, вбивці з країни Ляо стали влаштовувати на них атаки. В паніці вони тікали і кілька разів врятувалися. Після найнебезпечнішого замаху Су Южов втратила останні сумніви щодо того, чи може це бути випадковістю. Вони більше не могли вільно подорожувати маленькими країнами. Вони мали сховатись у досить сильній країні.

І вона привела Дзяна Фулі назад до Чонхва.

За сотні років Чонхва змінився. Ніхто не знав, ким був Дзян Фулі. Навіть сам Дзян Фулі не знав. Вони ніби заспокоїлись і осіли, але Су Южов все ще хвилювалася, що люди Ляо можуть знову напасти на них. Їй завжди здавалося, що на неї дивляться орлині очі Хва По’аня. Але як це було можливо? Хва По’ань був давно мертвий. А навіть якщо і ні, чому він раптом націлився на Дзяна Фулі, особистість якого була прихована?

Її інтуїція зробила її більш обережною. Щоб дізнатися більше, а заразом нормально влаштуватися в Чонхва, через кілька місяців вони з Дзяном Фулі зіграли велике весілля.

Насправді це була лише формальність. У Дзяна Фулі усі зв’язки зі світом людей були обірвані і ніхто не міг насправді стати йому партнером у шлюбі.

Але новина ширилася. У день весілля вона навмисне показала неуражену половину обличчя, гарну, з прекрасною родимкою. Усі, хто це бачив, були приголомшені.

Потім вона тихо чекала на реакцію від країни Ляо.

Результат не змусив довго чекати – і він був жахливим.

Ґвоши країни Ляо раптом почав шукати жінок, схожих на неї. Він запросив їх до палацу бути Жрицями. Потім усіх цих жінок він перевдягнув у наречених і жорстоко убив.

Юнак, якому Дзян Фулі дав керівництво з меча, на жаль, також був залучений. Зрештою, він перетворився на демона меча і прийшов до Чонхва, створивши проблеми.

Все було занадто божевільно.

В очах людей все виглядало так, ніби ґвоши країни Ляо кохав цю незрівнянно красиву жрицю. Через її зраду він одружився на всіх жінках світу, схожих на неї, і вбив їх усіх, щоб показати свою зневагу. Так вважав навіть демон меча Лі Цінцянь.

Думали, що вона була фатальною жінкою, незрівнянною красунею. Ось чому ґвоши був таким одержимим.

Тільки Су Южов знала, що це не так.

Нарешті вона зрозуміла - Хва По’ань насправді не помер. Ймовірно, він був серйозно поранений під час тої атаки, і, щоб уникнути інших спроб помсти, йому довелося влаштувати все так, ніби він помер. Можливо, всі ці роки Хва По’ань переховувався в палаці Ляо і в якості ґвоши з-за лаштунків керував країною Ляо протягом сотень років.

Особистість Дзяна Фулі було розкрито через те, що він передав Лі Цінцяню керівництво з Меча, що Розділяє Воду. Лі Цінцянь кілька років вивчав його і опанував частину, що й привернуло увагу Хва По’аня, який весь шукав місцезнаходження Чень Тана. Тож він пройшов за слідом і натрапив на Дзяна Фулі.

Тож того дня, коли демон меча лютував, а Су Южов підійшла до нього і лише показавши своє обличчя за вуаллю та додавши кілька слів, розвіяла його одержимість – це було тому, що вона знала про його помилкові судження.

Лі Цінцянь вважав, що Хоншао вбили через її схожість з людиною, якою захоплювався ґвоши. Але як це могло бути правдою? Ґвоши був розлючений, бо подумав, що прокляття, яке він наклав на Чень Тана, за сотні років втратило свою силу і він нарешті міг з кимось одружитися і сформувати узи. Вона, Су Южов, супроводжувала його століттями і була красивою жінкою, тож могла нарешті здобути любов Чень Тана і стати його супутницею.

Суть дій ґвоши полягала не в тому, щоб зібрати з усього світу подоби своєї коханої. Він пихато попереджав Чень Тана: Дивись, в жінці, з якою ти одружився, немає нічого визначного. Я можу мати таких стільки, скільки захочу. Тобі ж подобаються такі жінки? Тоді я зберу їх усіх і кину собі під ноги.

Та, що тобі подобається, а також ті суки, що схожі на ту, що тобі подобається - усі помруть жахливою смертю.

Я не можу розірвати всі зв’язки, прописані тобі долею, тож моїм прокляттям для тебе буде це.

Обличчя, яке Су Южов показала Лі Цінцяню – яка ж це могла бути незрівнянна краса? Лише половина його була нормальною, тоді як інша скидалася на обличчя примари. Вона також сказала Лі Цінцяню: Об’єктом одержимості ґвоши Ляо насправді була людина, яка врятувала тебе в країні Лічунь. Ти неправильно зрозумів. Це ніколи не була я.

Причиною, з якої ґвоши так збожеволів, була та людина, яка дала тобі керівництво з Меча, що Розділяє Воду.

Дзян Фулі.

 

 

Оповідь про минулі події добігла кінця.

У теплій кімнаті стояла мертва тиша. Обличчя Мо Сі зблідло, він подивився на чоловіка, що сидів перед ним – чоловіка, який за допомогою сили священного дерева відновив свою пам’ять і зняв печатку – і не знав, що сказати.

Він міг зрозуміти стан Дзяна Фулі в цей момент.

Ким був майстер-цілитель Дзян?

Живою людиною? Маріонеткою?

Здавалося, він був Чень Таном, що жив сотні років тому, але не повністю.

Він так довго жив як Дзян Фулі, та завжди був самотнім, без емоцій чи бажань. Сотні років проминули у мить ока, а він не знав ні задоволення від життя, ні сенсу свого життя.

Дотепер.

Дзян Фулі торкнувся тонкими пальцями Каменя Вороття й легко сказав:

- Южов використала цей камінь, щоб запечатати мої сім емоцій і шість бажань, а також усі мої спогади. Тепер я вийняв його сам і віддаю цей духовний камінь, який поколіннями охороняла сім’я Чень Тана, тобі. Згідно з ворожінням біля священного дерева, є шанс усе це закінчити, якщо ти його активуєш.

- …

- Сіхе-Дзюню, я можу битися з Хва По’анєм. Він учень Чень Тана, тому я маю його вбити. Але я не можу зупинити розширення басейну крові Кривавого демона-звіра. Це може зробити лише Камінь Вороття.

Він підняв чорний як смола кристал і на його фоні його пальці здавалися ще білішими.

- Цей духовний камінь єдиний на всі Дев’ять Провінцій, він передавався з давніх часів. Це один із кристалів сили, які Фусі використовував при створенні Трьох Заборонених Технік. Якщо його активувати, він відкриє просторово-часову тріщину і носій каменю може повернутись в минуле.

Мо Сі змінився в обличчі.

- Хіба це не Просторово-Часова Брама Життя і Смерті з Трьох Заборонених Технік?!

- Це не те саме, — сказав Дзян Фулі. — Камінь Вороття походить із Небесного Царства, це духовний камінь, який Фусі приніс у світ смертних. Він передував створенню Просторово-Часової Брами Життя та Смерті і не такий потужний – він може відправити тебе щонайбільше на десять років назад, не далі. При відкритті Просторово-Часової Брами, окрім того, що заклинач майже приречений на трагічний кінець, світ також може зазнати наслідків і бути знищеним. А Камінь Вороття інакший.

- Чим він відрізняється?

- Він не несе за собою прокляття. Інформація про нього розпливчаста через його давність. Згідно з давніми записами сім’ї Чень Тана він може «віддзеркалювати душу і бачити твоє серце». Також там говорилось, що він «не шкодить смертному світу, його доля вже вирішена». Однак ніхто не наважувався стверджувати, що достеменно означають ці слова. Сім’я Чень Тана лише була впевнена, що його не можна використовувати за бажанням – спочатку треба дізнатися волю небес, провести ворожіння на долю. Інакше наслідки цього можуть бути ще страшнішими, ніж відкриття справжньої Просторово-Часової Брами Життя і Смерті.

Свічки в кімнаті безшумно мерехтіли. До самотньої лампи летіли метелики і створювали тріскотливі звуки.

Мо Сі мовчки дивився на кристал і Дзян Фулі посунув його йому.

- Згідно з ворожінням я маю віддати його тобі. Ти повинен активувати його і повернутися до того дня, коли Ґу Мана було відправлено назад до Чонхва в якості дару до мирної угоди; до річки Фушвей, до того моменту, як Мужон Лянь прибув шукати його.

Серце Мо Сі раптом забилося швидше, кров прилила до голови.

Він вже знав, що до того, як повернутись в місто, Ґу Ман ще не втратив всі свої спогади. Це Імператор послав Мужон Ляня, щоб забрати скриню душі з силою Кривавого демона-звіра, створену Ґу Маном, після чого Мужон Лянь мав знищити його свідомість.

Іншими словами, якби він повернувся до того дня, до приходу Мужон Ляня, чи міг він?...

Він різко підвів очі й зустрівся поглядом з Дзяном Фулі.

Той кивнув і сказав:

- Якщо ти повністю знищиш джерело сили Кривавого демона-звіра в той час, він не зможе зараз відродитися. Якщо все піде добре, доля багатьох людей від того моменту може змінитися. Можливо, тобі вдасться зберегти свідомість Ґу Мана і одразу очистити його ім’я, можливо, Мужону Чуї не доведеться померти, а Хва По’аню не вдасться пробудити свого вірного слугу…

Після павзи Дзян Фулі продовжив:  

- Я не можу гарантувати, що зміни будуть позитивними. Дія Каміненю Вороття може тривати лише близько двох годин. Коли ти повернешся, ситуація навколо має змінитися. Тільки ти, той, хто тримає Камінь Вороття, можеш пам’ятати про минуле... і ти побачиш інший кінець. 
Ти можеш побачити Юе Ченьціна з зовсім іншою вдачею. Мужон Чень може отямитись і не буде змушений облишити своє місце. Він може все ще залишатися Імператором цієї країни. Ти можеш виявити, що я перебуваю в зовсім іншому стані. Зміни, які ти зробиш в минулому, можуть привести до зовсім іншого Чонхва. 
Але Сіхе-Дзюню... - Дзян Фулі подивився на залиту кров’ю землю й затягнуте димом небо. – Можливо, гіршого кінця вже не буде. Оскільки ворожіння біля священного дерева вказало так, давайте ризикнемо.
Використай Камінь Вороття, повернись у минуле. Я ж піду до табору Ляо і знайду Хва По’аня, щоб він не мав можливості зупинити тебе протягом цього часу.

По цьому він дістав вишуканий парчевий мішечок, поклав туди Камінь Вороття і прив’язав його до пояса Мо Сі.

- Є лише один такий камінь. У нас є лише один шанс. Прецедентів не було. Дай мені знати як будеш готовий, - своїм єдиним оком він подивився на Мо Сі, тоді як останнього переповнювали різні думки. Він обернувся, щоб поглянути на кров за вікном.

Його Чонхва, його коханий, їхня молодість, їх сім’я та дім — вони мали можливість почати все спочатку.

- Але також є вірогідність того, що ти можеш померти. Цього ніхто не знає, - сказав Дзян Фулі під кінець.

Мо Сі подивився на басейн крові, де Ґу Ман приніс себе в жертву, а потім знову поглянув на Дзяна Фулі.

- Я готовий.

Холодно дзвеніли мідні дзвіночки за вікном.

Це була головна ставка Чонхва перед світанком.

Тільки якщо вони зроблять кроки у правильному напрямку, вони зможуть зустріти світанок.

Яке значення у цей момент могла мати смерть?

Мо Сі був зовсім один. Не залишилося нікого, з ким би він не хотів розлучатися.

Він подивився в єдине око Дзяна Фулі. Сотні років тому таке саме око лагідно дивилось на Хва По’аня, що поклав початок кошмару епохи.

Це було таке саме око, яке холодно дивилося на Хва По’аня і його власник використав власне життя, щоб тимчасово зупинити цей кошмар.

І ось настав час покінчити з цим назавжди.

- Ти дійсно готовий? – спитав Дзян Фулі.

- Так.

- Те, з чим ти зіткнешся, може бути дуже жорстоким.

- …

Дзян Фулі востаннє запитав:

- То як?

Здавалося, промінь світла впав перед очима Мо Сі. У цьому промені світла був Ґу Ман, одягнений у яскраво-червоний плащ, схожий на полум’яну броню. Він обернувся й усміхнувся йому.

Погляд чорних як смола очей був чимось, про що він усі ці роки навіть не смів мріяти.

- Готовий, - сказав Мо Сі. – Майстре-цілителю Дзян, будь ласка, заклинайте.

Найгірший сценарій - це твоя смерть, — ось що він подумав перед тим, як увійти в Камінь Вороття.