Ґу Ман і Кривавий демон-звір

Хоч битва і була запланована на завтра, усі розуміли, що «завтра» - це лише припущення. Війна між Чонхва і Ляо була як заряджена гармата, готова вибухнути полум’ям бою у будь-який момент.

Тому ніхто не був здивований, коли Ґу Ман закликав армію зібратися. Насправді дехто уже прийшов самостійно, щойно побачив дивне сяйво.

Усі знали, що цієї ночі сну не буде. Перший великий бій відбудеться вже сьогодні до світанку. Якщо вони зможуть вбити Кривавого демона-звіра щойно той відродиться, тоді армія Ляо, звичайно, відступить. Якщо ж не зможуть…

- Немає нічого неможливого.

Це сказав їхній командувач, Ґу Ман. І це був не наказ, а обіцянка. Він був не надто високим, а негаразди минулого зробили його вкрай худим. Проте в шоломі з пір’ям, що хвилювалося на вітрі, він виглядав так само сповненим енергії. Він сказав їм:

- Колись я також займав цю позицію. Я ризикував своїм життям разом зі своїми братами. Я брав участь у боях різних масштабів тридцять дев’ять разів. Це буде сороковий.
Перед кожною битвою я давав одну й ту саму обіцянку. Я говорив «я поверну вас додому». Я дотримувався цієї обіцянки тридцять вісім разів. Останній раз був на горі Фен Мін, де я порушив свою обіцянку, я... я не дотримав цього слова, не зробив цього. І навіть щоб поставити їм надгробки я півдня благав грьобаного імператора.

Ґу Ман заклав руки за спину. Він був сповнений енергії і щосили намагався поводитись так само безтурботно і легко, як і колись.

Але поруч з ним стояв Мо Сі, по іншу сторону - Мужон Лянь. Вони обидва бачили, що його очі повнились вологою.

- Я дотримався своєї обіцянки тридцять вісім разів і не дотримав один раз. Сьогодні буде сороковий. Якщо ви вірите мені, ходіть зі мною. Слухайте мої накази. Ідіть і бийтеся з тим дрібним цуценям разом зі мною, і тоді... я поверну вас додому!

Я поверну вас додому.

Разом із сімдесятьма тисячами мертвих душ.

Разом із миром у світі.

Поки ви волієте повірити мені ще раз, я, Ґу Ман, виконаю свою обіцянку незалежно від того, живий я чи мертвий. Я буду гідним того, щоб ви називали мене генералом Ґу.

Я поверну вас додому.

Солдати внизу не мовчали і, підвівши обличчя, шанобливо дивилися на свого командувача Північної Прикордонної Армії, воїна імперії, свого вкритого шрамами командира.

Раптом броня засяяла і зброя попадала на землю. Лютий звук залунав, здавалося, із надр землі, забринів між небом і землею, вирвавшись з тисяч грудей.

- Разом в житті і смерті!

Він відлунював, мов величезна хвиля, що ширилась на всі Дев’ять Провінцій.

- Разом в житті і смерті!

Коли Мо Сі був молодим, через виховання, яке мав з дитинства, він вважав, що країна не може існувати без правителя.

Та нині країна Чонхва втратила Мужон Ченя, але об’єдналася як ніколи раніше. Лихо було наче кинджал: воно викликало у людей біль від здирання їхньої плоті, але також могло пробудити багатьох, хто до того перебував у сні, дозволяючи їм зазирнути в ті серця, що раніше не відали різниці між добром і злом.

Люто налаштовані, сяючи обладунками, воїни рушили. Духовні мечі і коні відірвалися від землі і понесли своїх господарів вперед. Ці заклиначі були ніби зірки, що сходились в Чумацький Шлях, який ставав усе ширшим в міру того, як все більше людей приєднувались до нього, і плинув вдалечінь.

Раптом Мужон Лянь здивовано вигукнув і запитав:

- Що там відбувається?

Ґу Ман подивився вниз і побачив, що ворота столиці Чонхва широко розчахнуті. Під його армією, що летіла на мечах, здіймала пилюку незліченна кількість бамбукових воїнів і дивних звірів, слідуючи за основними силами, що рушали на вирішальну битву.

Це був Юе Ченьцін!

А також багато заклиначів, дворян і цивільних, які не були частиною армії… Вони всі залишали місто за своїм власним покликом та прямували в сторону військового табору країни Ляо.

Ґу Ман був приголомшений, спостерігаючи ніколи не бачене видовище. Потік не ділився на дві частини, не було розділу на бідних і багатих. Вони всі об’єдналися і кинулися проти ворога.

- Я помилявся, - пробурмотів Ґу Ман.

Мужон Лянь:

- Що?

- Цього разу їм не потрібен я, щоб повернути їх додому, — сказав Ґу Ман із трохи почервонілими очима. - Тому що це і є наш дім.

Він подивився на берег річки Фушвей, по якому пролягав найбільший бар’єр, що захищав столицю Чонхва – імперський столичний бар’єр. За прозорими чарами стояли сотні тисяч демонічних заклиначів країни Ляо, а також Кривавий демон-звір, що відроджувався.

Ґу Ман склав два пальці і прискорив свій меч до вирішальної битви поблизу річки.

Стояла ніч і вони все чіткіше бачили магічний бар’єр відродження Кривавого демона Ляо. По той бік річки Фушвей, він сяяв все яскравіше, поглинаючи жертвоприношення. У центрі магічного масиву вже стояв величезний напівпрозорий фантом, заввишки з гірську вершину - це і був Кривавий демон-звір в процесі відродження.

Ґу Ман завис на краю столичного бар’єру, його одяг майорів, і подивився на зародкову форму велетенського звіра. Раптом він відчув біль у скронях, і перед очима знову явився привид Чень Тана вікової давнини.

Сотні років тому була така ж битва не на життя, а на смерть, як і сьогодні. Це теж було біля води, на березі річки.

Чень Тан нахмурився і холодно подивився на Хва По’аня:

- Ти зайшов надто далеко. Як я можу і далі тебе терпіти?

Ґу Ман заплющив очі через головний біль, але цей раз відрізнявся від попередніх. Відновивши свої свідомість і всі спогади, він дуже добре знав, чому він міг бачити постать Чень Тана вікової давності.

Корінь цього зв’язку було закладено п’ять років тому, коли йому наказали увійти в країну Ляо, щоб дізнатися таємниці їх темних демонічних технік, особливо секрети, пов’язані з Кривавим демоном-звіром. Він витратив багато часу і нарешті завоював довіру офіцера вищого рангу, що був наглядачем демона-звіра, та встановив з ним більш менш близькі стосунки.

По цьому він часто відвідував залишки сутності демона-звіра. Хоча на той час звір був лиш сріблястим туманом, а його душа, сила та спогади були неповними, Ґу Ман усе ще міг відчувати його потужну темну енергію.

- Хе-хе, Ґу-сьоне, поглянь, протягом останніх років наша країна постійно шукала способи його пробудити. Коли він відновиться, усі Дев’ять Провінцій будуть під міцним контролем Великої Ляо!

Ґу Ман дивився на хмару сріблястого туману й усміхнувся, не моргнувши оком.

- Так.

Наглядач мав рацію. Якби кривавому демону дозволили повернутися в світ, це неминуче стало б великою катастрофою. Навіть якби двадцять сім країн вдосконалення зрештою об’єдналися для боротьби проти нього, це все одно вилилось би в десятки тисяч жертв.

У той час він ще не до кінця виявив справжні наміри свого Імператора, але смутно відчував, що така жахлива машина вбивства, як Кривавий демон-звір, хай якій країні чи окремій людині він належав, була надзвичайно небезпечною. Він поки ще довіряв своєму монарху та міг допомогти йому забрати силу Кривавого демона, але він не віддав би так просто цю силу Мужон Ченю.

Ще вперше побачивши сріблястий туман залишків демона-звіра в таємній кімнаті країни Ляо, він уже став обдумувати, чи є кращий спосіб всіх убезпечити.

І якщо колись Кривавий демон-звір дійсно повернеться в світ, незалежно від того, чи буде той відновлений країною Ляо і вірний їй, чи буде перехоплений Чонхва і служитиме там, він хотів мати спосіб покінчити з ним найменшими жертвами.

Це був би найбільш безпечний шлях.

Протягом днів і ночей у країні Ляо Ґу Ман висував багато припущень і дійшов багатьох висновків.

Зрештою, йому залишився один шлях:

Техніка єдиного серця.

Насправді це була не така вже й складна чи екстраординарна техніка. Взагалі початкова мета її створення була по дитячому наївною.

Колись у нього була прекрасна мрія. Хоч він знав, що його шлях в майбутньому був похмурим і тернистим, та все одно мав надію, що зможе провести решту свого життя зі своїм маленьким шиді. Саме так, як вони напівжартома проговорювали це в минулому: вони матимуть дім, кількох котів і собак, посадять персикове дерево у дворі. Вони разом знімуть обладунки і повернуться до спокійного життя, разом постаріють і разом помруть.

Ґу Ман знав, що це неможливо, та не міг не створити потай цю техніку єдиного серця. Використавши її, він міг би ділити свою свідомість з Мо Сі. Поки обидва того бажатимуть, вони зможуть побачити минуле одне одного, поділитися спогадами, емоціями, бажаннями… навіть життям.

Це було заклинання, яке передбачало безмежну довіру та близькість між тими двома, що його використовували. Це виглядало настільки ідеальним, що здавалося абсурдом.

Ґу Ман спочатку думав, що він ніколи не буде його використовувати. Він просто бавився і дозволяв собі тішитись прекрасними ілюзіями.

Але коли він стояв перед духовним тілом Кривавого демона-звіра, він раптом зрозумів...

Виявилося, доля давно розпорядилася так, що заклинання єдиного серця було призначене не для того, щоб бути поряд, а для розставання.

Зрештою, він скористався моментом та слабкістю Кривавого демона-звіра, і таємно використав цю техніку на його духовному тілі. У ту саму мить, як він наклав заклинання, він відчув надзвичайно злісний демонічний потік, що почав вливатися в його судини. Демонічні закляття, закарбовані на його кістках, збурились від енергії звіра, і велика кількість демонічної ці хлинула в його тіло.

Це було брудне життя Кривавого демона-звіра.

Незліченні жертвоприношення, кістяних метеликів і звичайних людей, що були використані для створення душі звіра — все це влилося в його тіло.

У той момент він ніби став ним. Він бачив, як сотні років тому його створив Хва По’ань, використовуючи гірську розщелину як горнило, блискавку як вогонь, а десятки тисяч живих людей як худобу для заклання. Нарешті створення цього надзвичайно лютого й лихого звіра було завершено.

Їх рев заповнив небо.

Він був цим, і це було ним.

Очима демона-звіра він бачив усе його минуле. Він бачив Хва По’аня, що стояв перед вершиною створення демона, бачив його похмуре і жахливе обличчя сотні років тому.

 

- Як смішно: Імператор Чонхва принизив мене до раба, а сім’ю Мужон зробив дворянами! – бурмотів якось Хва По’ань первинній формі Кривавого демона-звіра, вливаючи в нього всю свою ненависть. – Відколи я почав усвідомлювати навколишній світ, мені завжди було надзвичайно цікаво: чому я був слугою низького походження, тоді як хтось народжувався багатим? Ті нудотні старі казали мені, що це доля, і що мені судилося жити так.
Невже мені дійсно судилося таке життя? Я працьовитіший за тих дворян і талановитіший за них всіх. Що це за доля така? Чи це не дивно?

Обличчя Хва По’Аня було спотворене від ненависті.

Тільки така ненависть могла виховати такого звіра.

Він продовжив розповідати Кривавому демону, що був іще в зародковій формі:

- Дзінченю, ти знаєш… у ті роки, як я був рабом, я читав книги в Академії Чонхва і потроху розкопував коріння цієї країни. Я хотів знати, чому ті Мужони були дворянами, тоді як ми - слугами... І я знайшов причину, та вона мене дуже розлютила!
Виявилося, що в часи заснування Чонхва було два брати-генерали, що очолювали війська і силою придушили інші країни, щоб створити цю. Вони перетворили непокірних людей тих народів на рабів, позбавили їх права займатись вдосконаленням, щоб ті в майбутньому не змогли повстати і розвалити країну, яку вони розбудували.
Але вбивства не скінчилися. Гора не може мати двох тигрів. Після короткого періоду миру брати, що в минулому пройшли вогонь і воду, зайшли в глухий кут, визначаючи, хто має правити країною. У внутрішній боротьбі, взаємному обмані і шахрайстві, врешті-решт старший брат зробив помилку і став переможеним генералом. Його молодший брат обірвав свої кровні зв’язки, перетворив нащадків старшого на найнижчих рабів, знищив їхні духовні ядра, і вони були затавровані рабською печаткою, щоб ніколи не мати шансу отримати свободу.
Я - нащадок цієї гілки… дуже розчаровує, правда?

Він посміхнувся.

- Кров, що тече в моєму тілі, така сама, як у Мужонів, але через поразку однієї людини, егоїзм іншої та боротьбу між ними двома я закінчую тим, що навіть не знаю свого імені, - похмуро вів Хва По’ань. - Якби ти був на моєму місці, чи зміг би ти зберігати спокій?

Кривавий демон-звір Дзінчень у горнилі спалахнув, ніби відповідаючи на його запитання. Від полум’я очі Хва По’Аня зблиснули ще яскравіше.

Здавалося, в цих божевільних очах світ був зруйнований.

- Я не хотів жити таким життям. Тому я все прораховував з самого початку, з моменту як моє духовне ядро збожеволіло. Я бачив, що Чень Тан був до смішного м’якосердною людиною і в нього рука не піднялася б убити мене. Він подумав, що я досить кмітливий і моє становище достойне співчуття, навіть благав Імператора зробити виняток і дозволити мені стати заклиначем.

Полум’я в горнилі-розщелині здійнялося ніби язик мстивої примари, й шалено затанцювало, освітлюючи обличчя Хва По’аня і відображені на ньому жадання, ненависть, амбіції…

Ґу Ман бачив, що це було перше враження Кривавого демона-звіра про людський світ, враження, вкладене в нього Хва По’анєм.

- Дзінченю, я створив тебе, щоб ти допоміг мені повернути Чонхва. 
Я теж можу бути правителем цієї країни!

Це був злий звір, викуваний з ненависті та жадання. Плоть мертвих стала його плоттю, амбіції Хва По’аня стали його амбіціями. Тепер він поділився своєю злісною сутністю з Ґу Маном, його шалена кров ледь не скинула останнього в безодню пекла.

Ґу Ман відчував крайню огиду.

Та все одно продовжив злиття їх сердець.

Тільки щоб…

 

Залунав горн, загриміли бойові барабани. Ґу Ман обернувся й побачив величезну армію Чонхва, величних воїнів, тих, хто пройшов разом із ним через вогонь і воду, тих, кого він обіцяв повернути додому, тих, хто називав його генералом Ґу.

Вогонь спалахував на полі бою. Його серце забилося швидше від секрету, якого ніхто більше не знав — звичайно, він міг перемогти, звичайно, він міг досягти успіху.

Ніхто в цьому світі не знав Кривавого демона-звіра краще за нього.

Навіть сам Хва По’ань був лише його господарем, а не душею, яка жила з ним одне життя.

- Імперська гвардія, посильте бар’єр столиці справа і зліва, всі цілителі - в центр строю. Крилата кавалерія, ідіть прорвіть бойовий порядок Ляо з півночі. Північна Прикордонна Армія, слідуйте за мною.

- Так!

Примруживши очі, Ґу Ман подивився на табір армії Ляо з їх зброєю, що відбивала місячне сяйво.

Розділені великою рікою та бар’єром, що простягався між небом і землею, дві армії, Ляо і Чонхва, стояли одна проти одної. Ляо уже були готові до атаки Чонхва в будь-який момент, тож їх зіткнення було не за горами. Ґу Ман поглянув вниз на броню, яка скидалася на луску, що стрибала вгору-вниз. Він знав, що як тільки армія промине цей бар’єр, почнеться бій.

Він глибоко вдихнув і під ясним місяцем наказав:

- Крізь бар’єр!

- Так!!

З цим наказом заклиначі Чонхва злетіли, наче мисливські птахи, закриваючи небо. У той самий момент, як вони пройшли крізь бар’єр, заклиначі по той його бік атакували їх темними закляттями, що були подібні дощу зі стріл. З табору приборкання звірів було випущено незліченну кількість приручених демонічних тварин. Мертвопси з чорними крилами та демонічні соколи з отрутою в дзьобах стрімголов кинулися на заклиначів Чонхва.

На землі бамбукові воїни на чолі з Юе Ченьціном скидалися на табун мігруючих коней на луках. Вони перетнули бурхливий рів і кинулися до табору армії Ляо на іншому березі річки.

Авангард Чонхва був подібний до гострого ножа, який запустили у щит армії Ляо. Коли ніж зіткнувся зі щитом, посипались іскри. Тоді з-за щита вилетіли списи - це була контратака заклиначів Ляо. Рев стрясав небо, кров і вогонь розліталися навсібіч.

- Убити!...

Вогні спалахували в небі, наче незліченні падаючі зірки. Звичайно, це була вкрай жорстока битва, але під оксамитовою вуаллю ночі вона породжувала хвилюючу і величну картину.

Невдовзі трупи пофарбували берег річки в багряний. Ґу Ман убив багнетом птаха-демона, що летів на нього, і різко скрикнув:

- Не залишаймося тут. За мною, до поля створення Кривавого демона-звіра!!

Біля поля, де формувався Кривавий демон-звір, була величезна жертовна клітка, заповнена кістяними метеликами, яких протягом багатьох років відловлювали і вирощували в країні Ляо. Одного за одним люди Ляо підводили їх до центру горнила створення демона. Вони були наче залізна руда, чи мармурове каміння... чи якісь інші неживі предмети, які закидали в горнило, щоб вони стали джерелом енергії для відродження демона-звіра.

- И-и-и... Мамо...

- Я не хочу вмирати… Я не хочу вмирати…

Ці люди плакали й голосили, але заклиначів Ляо не зворушували їхні благання. Вони вже бачили силует Кривавого демона-звіра і знали, що це істота, яка може змінити світ. Вони кричали, підганяли і штовхали цих живих людей, у тілі яких все ще містилась частка крові стародавніх демонів, у горнило.

Одна з красунь-жінок побачила, що вже підходила її черга і з її очей полилися крупні сльози, які через її походження були золотими – для заклиначів Ляо це було найзначнішим підтвердженням того, ким були ці люди: в тілах демонська кров, а в очах золоті сльози.

- Прошу, відпустіть мене! – у розпачі вона схопила одного з заклиначів Ляо. - Я вагітна. Я хочу, щоб моя дитина вижила… Прошу… Прошу…

Заклинач у відповідь розсміявся:

- Вагітна – це навіть краще! Вагітні мають сильнішу демонічну ці! Ха-ха-ха!!!

Очі жінки сповнились сльозами. Вона відчула ще більший розпач, як раптом з неба майнуло блакитне світло і з землі піднявся потужний бар’єр, що закрив усю решту кістяних метеликів. Жінка здивувалась і водночас була в захваті. Вона звела очі й побачила групу заклиначів Чонхва, що летіли на своїх мечах. Їх лідер попереду був у срібних обладунках і чорних чоботях, його очі мерехтіли блакиттю, а на шоломі хвилювались від вітру червоні пера. Під чубчиком була акуратно пов’язана синя з золотом стрічка нащадка героїв. То був Ґу Ман, син роду Ваншу, командувач Північною Прикордонною Армією.

Поруч із ним був Сіхе-Дзюнь Мо Сі, одягнений у чорний з золотими краями одяг, а також вбраний у синє з золотом, з виразом безтурботної легковажності Ваншу-Дзюнь Мужон Лянь.

- Це огидно, використовувати живих людей для створення демонічних звірів, - Мужон Лянь клацнув язиком. - Вони ще мерзенніші за мене - я справді вражений.

Мо Сі тим часом викликав Шуайжань, який злетів у повітря, повністю огорнув собою зачакловану клітку з жертвами і вмить розтрощив її.

- Біжіть, - опустивши свої чорні очі, сказав він до цих людей, які перебували в шоці і не могли повірити в те, що відбувалося.

Довгу мить вони стояли, завмерши, а потім раптово зреагували і стали тривожно ворушитись, подібно зграї риб у ставку. Дехто з них, склавши руки, вклонявся небу і голосно голосив. Мо Сі наказав групі імперських гвардійців супроводити їх у безпечне місце. Ще якийсь час чувся плач цих людей:

- Спасибі... Спасибі вам, сяньдзюню...

Вагітна красуня все продовжувала кланятися. Тільки коли імперський гвардієць Чонхва став її підганяти, вона ще раз глянула на них зі сльозами на очах, перш ніж розвернутися й піти.

Однак, коли Ґу Ман саме готовий був придушити армію Ляо своєю непереборною силою та звільнити жертв, в небі раптом почулася скорботна мелодія.

Ґу Ман відреагував на цей звук найшвидше і, приголомшений, підвів голову:

- Фенбо?!

В небі звіддаля наближалася напівпрозора постать, що також стояла на мечі.

Вона була в білому одязі з трохи розкритими відворотами і тримала священну зброю мідного кольору з білою стрічкою, що майоріла. Фігура підвела своє красиве обличчя з блискучими чорними очима і самовпевненою посмішкою.

Тепер навіть Мо Сі та Мужон Лянь були приголомшені.

- Ґу Ман?!!!

Напівпрозора постать, що стояла на мечі, справді була Ґу Маном! І це був той молодий, відважний Ґу Ман, якого ще не торкалася демонічна ці.

- Що... що відбувається? – вигукнув Мужон Лянь.

Однак Мо Сі після миті збентеження все зрозумів. Його очі налилися кров’ю, коли він дивився на фігуру свого старого друга й тихо проговорив:

- Дев’ятиокий ґуцінь.

- Що?

- Дев’ятиокий ґуцінь ґвоши країни Ляо, — сказав Мо Сі. — У цього ціня дев’ять очей, і кожне з них — це сила якогось заклинача.

Поки він говорив, його пальці злегка тремтіли і їх кінчики занурились в долоні.

Через крайню ненависть його голос був ледве чутним:

- Це техніки Чонхва, які вилучили у Ґу Мана.

Мужон Лянь:

- !!!

Він обернувся поглянути на Ґу Мана, але той не дуже змінився в обличчі, ніби слово «вилучили», сповнене кров’ю та болем, слово, що означало бути розітнутим у в’язниці, слово, за яким стояла агонія від насильного вилучення духовної енергії, не мало до нього ніякого стосунку. Ґу Ман просто дивився на напівпрозорого «себе», який міг використовувати техніки Чонхва та викликати священну зброю Фенбо.

Через деякий час він спокійно мовив:

- Схоже, ґвоши хоч і зайнятий церемонією відродження Кривавого демона-звіра, та вже не в змозі залишатись осторонь і послав мене розібратися зі мною.

- …

- А я досить гарний.

- …

Мужон Лянь:

- Ну, якоюсь мірою. Все ж не такий гарний, як я.

Ґу Ман усміхнувся і тільки-но збирався щось сказати, як побачив, як «він» знову підняв свону і торкнувся пальцями її отворів. Ґу Ман знав цю позицію як ніхто і занепокоєно гукнув:

- Відкривайте звукові бар’єри!

Всі заклиначі за ним взяли на виконання його наказ, однак не всі були достатньо швидкими – тільки половина з них встигли утворити бар’єри, перш ніж «Ґу Ман» почав грати.

- А-а-а!

Хоча звук свони був тихим, він сягав хмар й миттю розлетівся усім військом. Ті, хто не встиг відкрити бар’єри, закричали й попадали зі своїх летючих мечів на землю. У когось через звук священної зброї стали кровоточити ціцяо*, інші взагалі були не в змозі витримати його і одразу знепритомніли.

 

*Сім отворів на голові: очі, вуха, ніздрі та рот

 

Ґу Ман подумки вилаявся. Він відновив свій розум, але його духовна енергія повернутись не могла. Він міг лише викликати демонічний клинок, але той хоч і був потужною зброєю в бою один на один, та ніяк не міг протидіяти звуку Фенбо.

Військо миттю поринуло в хаос. Демонічні заклиначі Ляо, що до цього поступалися, одразу пішли в контратаку, і ситуація битви моментально змінилася на протилежну.

Дехто з заклиначів Ляо стали наздоганяти кістяних метеликів, хапати їх і одного за одним кидати в горнило духовної енергії. Колір розплавленого потоку всередині був надзвичайно яскравим, а поряд, у зоні воскресіння, силует Кривавого демона-звіра ставав все чіткішим.

- Ловіть більше! Ловіть більше! — скажено кричав заклинач Ляо високого рангу. - Він майже відродився! Майже відродився! Ще трохи!

Мо Сі спробував явити Туньтяня, але той був надто потужною зброєю. Він міг викликати його лише кілька разів на рік і наразі уже вичерпав свій ліміт. Крім того, Туньтянь був виснажений битвою з Мужон Ченєм. Цього разу він не зміг успішно явити його.

І в цей критичний момент Мо Сі раптом почув позаду себе інший звук, що міг сколихнути армії.

Він різко обернувся. Ґу Ман також озирнувся, вражений.

Людиною, яка грала цю мелодію, був… Мужон Лянь?!!