Старший брат і стрічка героя

Мо Сі вже не міг хвилюватись за свої травми. Щойно почувши цю новину, він кинувся на тренувальне поле.

Дорогою в його вухах продовжувала відлунювати розмова з Мендзе.

- Після того, як Мужон Чень за допомогою своєї життєвої сили зламав скриньку душі і вивільнив силу Кривавого демона-звіра, душа, яку Ґу Ман залишив, щоб захистити скриньку, також була вивільнена. Зазвичай в такому випадку душа мала б відлетіти куди інде в цьому світі і ніхто б не знав, де вона. Однак коли ми знайшли тебе серед руїн Золотої Платформи, то виявили, що вона кружляла навколо тебе. Ніби маючи якийсь слід свідомості, вона захищала тебе від падаючих уламків.

Мо Сі довго не міг нічого сказати. Коли ж нарешті заговорив, його голос був настільки хрипким, що він сам з трудом упізнав його.

- Тоді… як щодо іншої душі? Хіба Мужон Лянь не знищив ту, яку він перетворив на ключ до скриньки душі?

- Лянь-ґе не знищив її, він збрехав Мужон Ченю. Подумай сам: якщо Ґу Ман створив цей ключ лише для того, щоб його знищили, то навіщо взагалі було його створювати? Він міг просто зробити скриньку душі так, щоб її неможливо було відкрити.

Мо Сі:

- ...

- Але на той момент, - продовжила Мендзе, - Мужон Чень уже втратив розум, і ситуація була критичною - звичайно, він не помітив проріхи в словах Лянь-ґе. Навіть ми з тобою її не помітили. Пізніше Лянь-ґе сказав мені, що коли Ґу Ман дав йому ключ, він не казав знищити його, а просив знайти спосіб повністю знищити силу демона-звіра, і тоді за допомогою ключа відкрити скриньку та повністю усунути можливість відновити Кривавого демона-звіра.
Генерал Ґу завжди був обережним. Він знав, що хоч він і запечатав цю демонічну силу, печатка є печаткою, а не повним знищенням. Шкода, що Лянь-ґе підозріло ставився до Ґу Мана й не взявся серйозно за пошук способу знищення демонічної сили. І хоча його підозри поступово зникли, він не мав можливості знову дослідити це. Зрештою, силу демона-звіра було вивільнено.

Мужон Мендзе заплющила очі й зітхнула:

- Лянь-ґе нічого не каже, але я бачу, що він у поганому настрої. Він звинувачує себе.

Голова Мо Сі гуділа, він усе ще був у вкрай поганому стані. Хоча він безпосередньо не вбивав Мужон Ченя, його дії вже перетнули межу Небесної Обітниці. Хоча зворотна реакція не вбила його, та все ж завдала йому важких травм, через що після бою на Золотій Платформі він і пробув без свідомості цілих сім днів.

Але здавалося, що хоч яким виснаженим буде його тіло, його розум завжди буде ясним, коли справа стосуватиметься Ґу Мана. Подібно до того, як вивільнена душа Ґу Мана затрималася біля нього, щоб захистити його - довгий зв’язок між ними сформував у обох свого роду інстинктивну звичку.

Тому Мо Сі мовчав лише якусь мить, перш ніж вловити фрагменти своїх спогадів і зрозуміти.

- ... Це перстень для великого пальця.

Мендзе:

- Що?

- Ключ — це перстень для великого пальця, який носить Мужон Лянь, - пробурмотів Мо Сі. - Отже, коли Джов Хе хотів знищити свідомість Ґу Мана, Мужон Лянь дав тому той перстень, бо знав, що в ньому була частинка душі Ґу Мана, яка могла допомогти йому протриматись довше. Саме тому пес Ґу Мана так поводився, коли бачив Мужон Ляня – він ніби бачив свого господаря, і особливо любив обнюхувати перстень на його руці...

Губи Мо Сі затремтіли і він не зміг продовжити говорити.

Тож все було так.

Він завжди відчував, що вони з Ґу Маном надто багато страждали. Почувши, як Мужон Лянь в Тронній залі сказав, що душа Ґу Мана була знищена, він відчув себе спустошеним. Він зрозумів, що Ґу Ман ніколи не зможе відновити своє здоров’я. Але все одно пішов завадити Мужон Ченю розбити скриньку душі. У той момент, окрім думки про захист Чонхва, у нього також була надія знайти спосіб зберегти душу зі скриньки душі. Навіть якщо Ґу Ману судилося вже не бути цілісним, це було б краще, ніж нічого.

Він завжди наполегливо за щось боровся.

Усе, що він пережив за три десятки років, дало йому зрозуміти, що це надто важко, прагнути цілісності; неповні фрагменти - це також добре. Він був готовий використати своє життя, щоб по шматочках зібрати ті фрагменти до купи і такого варіанту цілісності йому було б достатньо.

Але цього разу, здавалося, небеса побачили всі труднощі, які він переніс, і подарували йому небувалу милість: дві душі, яких бракувало, дві безсмертні душі Ґу Мана все ще були тут і вже возз’єднались з його тілом - він повністю відновився.

Мо Сі йшов стежкою до тренувального поля, і чим далі, тим швидшою ставала його хода. Коли він прибув на полігон і побачив фігуру, що стояла посеред тисяч людей, його очі вже були наповнені сльозами.

Він рідко плакав від смутку, але в цей момент це було від щастя.

Командувач Північної Прикордонної Армії нарешті повернувся. Його Ґу Ман-ґеґе, яскравий і непереможний генерал Ґу, який міг дати надію незліченній кількості людей, нарешті повернувся.

Він ніколи не наважувався просити багато. Але доля нарешті змилосердилася над ним і подарувала найкращий сон в його житті.

Ні, це був не сон.

Це було реально.

Залишки бруду нарешті було змито. Ґу Ман врешті решт перестав бути зрадником, злочинцем чи шпигуном - він знову був тим командиром, який міг стояти під сонцем на помості під майоріючим багряним військовим прапором, й дивитися на тренувальне поле, заклавши руки за спину.

Його Ґу-шисьон, спотикаючись, стираючи руки і ноги, зазнаючи різного болю, принижень, горя та розлук, нарешті повернувся на те місце, яке йому належало займати.

Найкращий генерал Чонхва.

Один з рядових солдатів побачив на краю тренувального поля Мо Сі, і не міг не вигукнути:

- О, це генерал Мо!

- Генерал Мо тут…

- Сіхе-Дзюнь тут!

Ніби вітер дмухнув поверхнею озера, викликавши в натовпі брижі, що сягнули командного помосту. Ґу Ман саме розмовляв із Мужон Лянєм, коли відчув цей рух, і примружив очі проти полуденного сонця та сильного вітру на тренувальному полі, в пошуках джерела звуку.

Потім серед моря людей і блиску зброї він побачив Мо Сі.

Ґу Ман на мить завмер, а тоді усміхнувся. Чорних очей уже не було, але блакитні були такими ж ясними, як і в юності.

Він підняв руку і помахав Мо Сі під майоріючим військовим прапором Північної Прикордонної Армії.

- Генерале Мо! - покликав він з якоюсь дитячою веселістю та лагідністю старшого брата. – Ходи сюди! Ти єдиний, хто так довго спав!

Північна Прикордонна Армія, яку стільки років дисциплінував Мо Сі до стану, коли серйозність була ніби викарбувана на їхніх кістках, не втрималась від сміху. Мо Сі раптом зрозумів, що ця армія геть не змінилася. Вони так довго були слухняними під його керівництвом, але насправді всередині у них не було ані краплі серйозності. Жартівливість і сміх, які міг дати їм генерал Ґу – ось справжня душа Північної Прикордонної Армії.

Він стримав сльози радості, що мало не хлинули з його очей, звів погляд вверх, побоюючись, що солдати можуть помітити в його очах вологу і засміятись. Але коли він пройшов крізь натовп людей, що розступалися, пропускаючи його, і попрямував до помосту, де стояв Ґу Ман, він зрозумів, що зрештою таки заплаче. Він уже не міг бути ні серйозним, ні відстороненим.

Він міг відчувати біль, міг відчувати сум, міг відчувати радість. Він мав усі ті емоції, які мали інші люди з плоті і крові.

У цей день лід і сніг розтанули, і всі його радості і печалі вже не можливо було приховати – все це зараз проявилося перед його солдатами. Але, що здивувало його, ніхто з нього не сміявся. Ті грайливі та теплі усмішки поступово були придушені. Всі дивилися на нього так, наче бар’єр, що так довго відділяв їх від нього, рухнув.

Раптом хтось безстрашний вигукнув:

- Ласкаво просимо додому, Сіхе-Дзюню!

Всі інші мовчали, Мо Сі також нічого не сказав.

Потім Ґу Ман засміявся і сказав з помосту:

- Ласкаво просимо додому, генерале Мо.

Так, у них був дім. Це не обов’язково мала бути будівля чи вежа, павільйон чи подвір’я – це означало бути разом з тими людьми, яких вони колись захищали і які захищали їх у відповідь.

Виявилося, що у них був дім з того дня, як вони приєдналися до армії.

Тепер, будь то генерал Ґу, генерал Мо чи Мужон Лянь, що стояв з виглядом крайнього нетерпіння, але не виказував ні найменшого наміру йти.

Вони всі повернулись додому.

 

Підготовка до битви і мобілізація перед війною пройшли гладко. А як це могло не пройти гладко? — подумав Мо Сі, дивлячись на Ґу Мана поруч із собою. Де б не з’явився Ґу Ман, там був вогонь, генерал Ґу міг розпалити його навіть якщо він уже згас.

Ясно як день, що вони були на порозі страшної катастрофи, їхнім противником був Кривавий демон-звір, якого навіть майстер Академії Чень Тан сотні років тому зміг запечатати тільки ціною власного життя. Ще був жахаючий і підступний ґвоши, особистість якого була невідома.

Але Ґу Мана це, здавалося, не хвилювало. Перед своїми товаришами він завжди виглядав абсолютно впевненим у перемозі.

Він народився з такою харизмою. Він міг викликати у оточуючих людей відчуття, що поки він поруч, вони можуть подолати будь-які труднощі і виграти будь-яку битву, якою б важкою вона не була.

Після завершення зборів з підготовки до битви натовп поступово розійшовся. Ґу Ман підморгнув Мо Сі. Під небом, що поступово темніло, його очі виглядали майже чорними.

- Мені шкода, що я не був поруч, коли ти отямився.

Але Мо Сі сказав:

- Ні. Ти був зі мною весь час.

Після павзи він додав:

- Ти пам’ятаєш, коли ми були на Золотій Платформі? Цей фрагмент твоєї душі.

Ґу Ман усміхнувся. Мо Сі давно не бачив цієї усмішки, яскравої і сповненої енергії, в якій з-під рожевої губи виглядало маленьке гостре ікло.

- Дорогенькі, - раптом між ними виринула і помахала рука, — по-вашому я вже помер?

Ґу Ман повернув голову й побачив роздратоване обличчя Мужон Ляня.

Такою вже людиною був Мужон Лянь: підозрілою, безжальною, підступною і егоїстичною. Хоч він і розумів уже, що багато що робив неправильно, він все ще не міг облишити своєї зарозумілої поведінки.

Так само, як він не міг кинути «Життя як сон», яке змушений був вживати.

Ґу Ман усміхнувся.

- Що ти хочеш?

- Хочу дещо тобі сказати, - Мужон Лянь все ще поводився як гордовитий і зверхній господар, але його персикові очі санпаку виказували його внутрішній неспокій.

- Що таке?

- Кхем. Це тобі.

Те, що він передав, було вишитою золотом синьою стрічкою героїв, яку залишив по собі Мужон Сюань.

Вираз обличчя Мужон Ляня був якимось неприродним.

- Маєток Ваншу завжди буде моїм, і місце голови сім’ї завжди буде моїм. Але це... я подумав і мені здалося, що тобі це пасуватиме трохи більше, ніж мені.

Ґу Ман поглянув вниз. В яскравому золотистому сяйві призахідного сонця вираз його обличчя неможливо було розгледіти. Коли ж він нарешті підняв голову, Мужон Лянь не встиг побачити його лице - Ґу Ман простягнув руку й обійняв його.

- Я… дідько, - Мужон Лянь напружено розвів руки, тримаючи в одній з них люльку. Його обличчя було сповнене огиди, а сам він був схожий на маріонетку зі зламаними суглобами, якій маніпуляціями надали смішного положення.

- Не чекай, що я особисто на тебе її одягну, — нарешті сухо сказав він.

Відповіддю йому був сміх Ґу Мана.

- Якщо ти одягнеш це мені особисто, то... життя коротке і достатньо посміхнутись, щоб стерти всі образи*; я не буду сваритися з тобою через те, що ти робив мені в минулому.

 

*З одного з творів Лу Сюня; повний варіант «我们都经历了劫难后，兄弟之间的情谊还在，相逢的时候相视一笑就把过去的恩仇全部忘记了» «Після того, як ми пережили таке лихо, дружба між братами все ще існує; коли ми збираємось разом, достатньо посміхнутись, щоб стерти всі образи минулого». Словом, Ґу Ман цьою фразою говорить також про те, що вони брати.

 

Мужон Лянь відштовхнув його геть і роздратовано сказав:

- Ти з малечку був хитрющим, от я тобі і не довіряв! Але я маю сказати одну умову: якщо ти продовжиш називати мене господарем, я неохоче, але буду тебе захищати.

Ґу Ман торкнувся своєї шиї.

Рабський нашийник було знято, як той, що був у маєтку Ваншу, так і пізніший, з маєтку Сіхе - жодного більше не було.

Ґу Ман усміхнувся до Мужон Ляня й підморгнув.

- Лянь-ді*.

 

*’’ді’’ – молодший брат

 

- …

Мужон Лянь розлютився, кинув синю з золотом стрічку героя Ґу Манові в лоба, розвернувся, змахнувши рукавами, і, лаючись, пішов.