Мужон Чень бився в небі з десятками заклиначів. Багато з них вже були серйозно поранені і не мали сил гнатися за ним. Мужон Чень викликав свою священну зброю – сяо* - й дмухнув у неї. Більшість його переслідувачів не змогли протистояти духовному потоку і залишились далеко позаду.
*Китайська вертикальна флейта, у Лань Січеня з модао була така
Він холодно засміявся і полетів до Золотої Платформи. Але не встиг він торкнутися скриньки душі, як перед ним раптом опустився багряний полум’яний бар’єр. За мить спалахнуло вогняне кільце, яке огорнуло всю Золоту Платформу.
Мужон Чень обернувся й розправив крила. Звузивши очі, він сказав:
- Сіхе-Дзюню… Теж хочеш зупинити Цього Самотнього?
Крізь мерехтіння золотавих і багряних спалахів Мо Сі подивився на обличчя Імператора. Цей чоловік вже показував тисячі обличь - добрих і злих, лютих і співчутливих. Можливо, саме так він жив усе своє життя – проживав тисячі масок, але давно втратив своє справжнє лице.
Навіть зараз Мужон Чень дивився на нього з явною злістю, але не виглядав щирим.
Мужон Чень завжди був «Його Величністю» і не міг знову стати «самим собою».
Вся минула брехня та інтриги цієї людини промайнули в голові Мо Сі, як ліхтарик-карусель. Мо Сі був безмовним, а його гнів глибоко придушеним. Він більше не хотів витрачати на Імператора ані звуку. Лиш рушив уперед, замахнувся батогом в своїй руці, який майнув блискавкою і поцілив прямо в груди Мужон Ченя.
Той не встиг вчасно ухилитися і використав свої крила фенікса, щоб заблокувати Шуайжань Мо Сі. Він скрипнув зубами і сказав:
- Мендзе справді зробила велику справу - видалила твою маріонеточну пігулку!...
Перш ніж він встиг закінчити фразу, Шуайжань знову майнув смугою світла і поцілив у живіт Мужон Ченя.
- Мені нема чого тобі сказати, - холодно мовив Мо Сі.
І, відірвавшись від землі, він злетів високо вгору. Червоний батіг зазміївся в небо, щоб потім різко націлитись вниз!
Цього разу Мужон Чень не наважився відволікатись. Він розправив крила і ухилився від бурі атак. Однак він дуже добре розумів, що це те саме, що «вивільнення одинокого вовка» Ґу Мана. Коли заклинач розпечатує духовне тіло демонічного чи духовного звіра у своєму тілі, це хоч і значно збільшує його бойову силу за короткий проміжок часу, та все ж це відчайдушний крок.
Вже за одну паличку пахощів [півгодини] він буде не в змозі контролювати силу Духовного звіра, його меридіани вибухнуть і він втратить всю свою духовну силу. Він має схопити скриньку душі за цей короткий проміжок часу і використати власну душу та життя, щоб розбити її та вивільнити руйнівну силу Кривавого демона-звіра.
Однак Мо Сі був надто сильним. Нападаючи і захищаючись, Мужон Чень відчував, що не витримує. Побачивши полум’я, до імператорського двору звідусіль стали стікатись солдати і заклиначі Чонхва. Срібне світло їх мечів, на яких вони летіли, зібралося в одному місці подібно довгому звивистому дракону із страшними пазурами, що наближався до нього, маючи намір проковтнути його в його заколоті.
Мо Сі обернув Шуайжань на меч і похмуро сказав:
- Це кінець.
По цих словах спалахнуло холодне світло, меч поцілив прямо в Мужон Ченя.
Але в цей момент раптово здійнявся вітер і на небі згустилися хмари, з їх глибин спалахнуло світло, подібне гострому мечу. Перш ніж хтось встиг зреагувати, вдарила блискавка.
Почувся гуркіт грому.
Сліпуча блискавка вдарила в Золоту Платформу. Вона миттєво погасила захисний бар’єр навколо неї, що встановив Мо Сі. Спалахнуло полум’я, яке окрасило червоним півнеба, і миттєво залишило по собі випалену землю, що лиш шипіла і диміла. При цьому обличчя Мо Сі зблідло і він впав на одне коліно серед хмари чарів.
Мужон Чень не очікував такого повороту подій, але за якусь мить він збагнув, примружив очі й пробурмотів:
- Небесна Обітниця...
У хаосі битви вони забули, що Мо Сі колись дав йому Небесну Обітницю. Він поклявся бути вірним Чонхва і Імператору. Першої половини обітниці Мо Сі не порушив, але порушив другу, коли атакував Мужон Ченя з наміром убити. Тож небесне покарання не тільки зламало бар’єр, встановлений Мо Сі, але й зачепило його самого, спричинивши серйозні ушкодження.
Мо Сі упав навколішки, опустив голову і закашлявся кров’ю.
- Ха… - Мужон Чень витріщився на Мо Сі. Через деякий час кутики його рота здригнулися і він голосно і моторошно засміявся. - Ха-ха… ха-ха-ха…
Перш ніж прибуло підкріплення, він опустився на Золоту Платформу перед скринькою душі, що сяяла і переливалася різними кольорами.
Вираз обличчя Імператора був настільки спотворений ненавистю та божевіллям, що він був схожий на злісну примару.
- Вогнекуле, це все завдяки тому, що ти хотів захистити рештки військ свого Ґу Мана-ґеґе і склав Небесну Обітницю, - він підняв руку й затримав її над скринькою душі. У світлі, що випромінювала остання, його обличчя виглядало блідим, як у привида. - Запам’ятай це: ти мав силу зупинити Цього Самотнього, і тільки твоє власне рішення в минулому допомогло мені штовхнути цю непокірну країну в глибини пекла!
Мо Сі спробував підвестися. Навіть якщо від небесного покарання він перетвориться на попіл, він не може дозволити Мужон Ченю отримати ту скриньку.
На жаль, було надто пізно.
Під тортурами стародавньої клятви нелегко було навіть зберегти здоровий глузд, а Мо Сі ще й хотів піти проти небес. Хмари дев’яти небес, здавалося, розлютились, в небі пролунав слабкий звук грому, готового в будь-який момент обрушитися й розтерти на попіл цього смертного, який не знав свого місця.
У цей момент Мужон Чень зчепив руки і накрив ними скриньку.
Сліпуче золоте світло вдарило в небеса і зіткнулося там з бурхливим вітром і громом. За мить залунав страшенний крик, гори і ріки змінили колір. Земля здригнулася так, ніби з-під неї ось-ось мали вирватись мільйони привидів.
Мо Сі перехопило подих, коли він став прориватись крізь обмеження Небесної Обітниці і зіткнувся з яскравим світлом, що перетворилося на тисячі гострих лез, готових атакувати його, коли він посунув на Мужон Ченя.
- Ти… ти не можеш...
Але Мужон Чень уже злетів високо в небо. Тримаючи скриньку з запечатаною силою Кривавого демона-звіра, він влив у неї свою душу та життєву силу. Скринька, створена з душі Ґу Мана, видала дивний звук й повільно розчахнулася в його долоні. Мужон Чень підвів голову й видав жахливий, подібний нічній сові, сміх.
Це вперше в своєму житті він сміявся так вільно, нічого не приховуючи, не плануючи і не замислюючи. Він голосно й протяжно сміявся серед бушуючого вітру і дивився на столицю, що ув’язнювала його все його життя. А тоді з ревом розтрощив скриньку душі між своїми долонями.
В мить на всі боки розлетілися друзки.
З розбитої скриньки душі негайно вивільнилась жахлива темна демонічна духовна сила, величезна, як океан, і з лютим криком стала ширитись на весь світ. В одну мить з неба зникли зірки, а місяць ніби вкрився пилом. Мужон Чень уже перетворився на напівпрозору тінь, в його очах, що окидали поглядом все навколо, вже відблискував його фатум, а голос був слабким і божевільним.
- Дивіться, це вибір, який ви зробили! Ви не бажали покірно слухати моїх наказів, ускладнили життя Цьому Самотньому, тому Цей Самотній також хоче… щоб спокійні дні, на які ви чекаєте… ніколи не настали!
Щойно він це сказав, його розірвало на частини духовною енергією демона-звіра. Лише його сміх, від якого волосся ставало дибки, досі відлунював у вирі демонічної енергії.
- Сила Кривавого демона-звіра розпечатана!
- Це погано!
В імператорському містечку лунали крики та плач, полум’я спалахувало по всій столиці. Енергія, що продовжувала вивільнятись зі скриньки душі, ставала все сильнішою. Місце, де був поглинутий Мужон Чень, наразі яскравіло надзвичайно сліпучим світлом.
Мо Сі перебував найближче до епіцентру і відчував, ніби вага тисячі тон тисне на його хребет. Відчуття нікчемності перед великим лихом мало не знищило його.
Він був на межі втрати свідомості.
Але раптом Мо Сі ніби побачив промінь золотого світла, який геть відрізнявся від жорстокої темної демонічної сили, що виривалася зі зруйнованої скриньки душі.
Це золоте світло перетворилося на розмитий відблиск. То був молодий Ґу Ман у броні й шоломі. З безтурботним виразом очей він вилетів із розбитої скриньки душі назустріч мінливому небу.
Мо Сі простягнув руку і хотів був промовити його ім’я, але його горлянка була повна солоної й гіркої крові.
Ці два слова застрягли йому в горлі.
Ґу… Ман…
А тоді він упав. Упав з висоти запеклого бою в повітрі …
І нарешті провалився у важку темряву.
***
Прокинувшись, Мо Сі побачив, що лежав на ліжку, а навколо нього рухалися розмиті зелені фігури. Його довгі вії затріпотіли, і поступово картина навколо прояснилася.
Це був лікувальний павільйон платформи Шеньнон, а рухомі фігури були заклиначами-цілителями. Вони снували туди-сюди між ліжками, лікуючи поранених. Мо Сі трохи опанував себе. У вухах дзижчало, але слух поступово став розрізняти людські голоси. Звук плачу на сусідньому ліжку, заспокійливі голоси родичів постраждалих і заклинання цілителів.
Від цих голосів він поволі прийшов до тями. У його пам’яті промайнуло те, що сталося до того, як він втратив свідомість.
Заколот у Тронній залі, поява Дзінченя, скринька душі, яскраве світло…
- Ґу Ман!
Він різко сів і його травмоване тіло пронизав біль. Він миттю нахмурився, під темними бровами виднілися міцно заплющені очі й акуратні довгі вії.
Його пробудження привернуло увагу оточуючих. Хтось поспішив до його ліжка.
- Мо-даґе.
Мо Сі підніс руку до чола і потер скроню, де пульсував біль, від якого, здавалося, ось-ось розколеться череп. Коли він звів свої налиті кров’ю очі, то зустрів погляд Мужон Мендзе.
Мендзе виглядала так, ніби не доглядала за собою багато днів. Її волосся було зібрано в простий пучок, сама ж вбрана у чорний одяг із золотистими краями, а на щоках були сліди сажі.
Мо Сі відкрив рота. У горлі геть пересохло. Він насилу зковтнув і тільки тоді його голос зазвучав не надто жахливо:
- Це… що сталося? Де Ґу Ман? Що з демоном-звіром? Країна Ляо…
Мендзе роззирнулася сповненими вологи очима. Їй не було потреби говорити багато. Мо Сі вже міг здогадатися про поточну ситуацію Чонхва. Найбільший лікувальний павільйон платформи Шеньнон вже був заповнений серйозно пораненими заклиначами. Дехто отримав поранення духовною зброєю, а дехто був інфікований демонічною енергією. Останні були прикуті до холодних кам’яних ліжок ланцюгами, що блокують духовну енергію.
З першого ж погляду він помітив багато своїх колег. На певній відстані від нього Юе Ченьцін розмовляв з одним із цілителів. З їх останньої зустрічі минуло лише півмісяця, але Юе Ченьцін уже не був схожий на юнака. Між бровами пролягла складка, і при розмові він не усміхався. Він пояснював цілителю, як управляти бамбуковим воїном, щоб той міг допомогти в цьому хаосі.
- Силу демона-звіра було вивільнено. Після того, як Дзінчень поглинув її, він виконав останнє бажання Мужон Ченя і повернувся до країни Ляо, - вираз обличчя Мендзе був жахливий. - Ляо отримали силу Кривавого демона-звіра і тепер їх не спинити. Вони вже досягли меж столиці. Лянь-ґе очолив армію і чинив їм опір протягом семи днів, але боюся, що до післязавтра він вже не протримається. Ґвоши Ляо от-от має вийти з усамітнення – він завершує створення Дзінченя – і тоді Кривавий демон-звір відродиться.
- … Я лежав без тями сім днів? – спитав Мо Сі.
Мендзе кивнула. Але, побачивши вираз його обличчя, поспішно сказала:
- Не хвилюйся. Навіть якщо все дійшло до цього, можливо, це ще не безвихідь. Хіба майстер академії Чень Тан не завадив Кривавому демону-звіру зруйнувати світ? Лянь-ґе уже реорганізовує всі військові сили у столиці, готує три великі армії, щоб завтра дати бій країні Ляо.
Мо Сі заплющив очі.
- Незалежно від того, наскільки здібний Мужон Лянь, він не може керувати трьома великими арміями одночасно, не може контролювати три військові формування.
- Але ж ти уже отямився, хіба ні? - після павзи вона продовжила: - Ти можеш командувати батальйоном «Багряне перо». Лянь-ґе очолить військо заклиначів, яких уже добре знає. Що ж стосується Північної Прикордонної Армії…
Вона стиснула губи, а її очі зблиснули незрозумілою емоцією.
Мо Сі трохи здивувався, а тоді, ніби щось відчувши, його серце раптом забилося швидше. Він глянув в очі Мендзе.
- Що з Північною Прикордонною Армією?
- Я... У мене хороші новини, - здавалося, Мендзе боялася шокувати його ще більше, тому знизила голос, але яка з того була користь? Те, що вона збиралась сказати, було як крапля води в киплячу олію, що обов’язково мала спричинити сплеск. - Ґу Ман, він…
Губи Мо Сі трохи розтулилися. Він витріщився на неї, і його голос був ледве чутний:
- Він що?
- Він повністю відновився. Після цього лиха його репутація була очищена. Три дні тому він знову прийняв командування Північною Прикордонною Армією. Зараз він на тренувальному полі готує своїх солдатів до завтрашнього бою.
Мо Сі:
- !!!
Далі
Розділ 185 - Старший брат і стрічка героя
Мо Сі вже не міг хвилюватись за свої травми. Щойно почувши цю новину, він кинувся на тренувальне поле. Дорогою в його вухах продовжувала відлунювати розмова з Мендзе. - Після того, як Мужон Чень за допомогою своєї життєвої сили зламав скриньку душі і вивільнив силу Кривавого демона-звіра, душа, яку Ґу Ман залишив, щоб захистити скриньку, також була вивільнена. Зазвичай в такому випадку душа мала б відлетіти куди інде в цьому світі і ніхто б не знав, де вона. Однак коли ми знайшли тебе серед руїн Золотої Платформи, то виявили, що вона кружляла навколо тебе. Ніби маючи якийсь слід свідомості, вона захищала тебе від падаючих уламків. Мо Сі довго не міг нічого сказати. Коли ж нарешті заговорив, його голос був настільки хрипким, що він сам з трудом упізнав його. - Тоді… як щодо іншої душі? Хіба Мужон Лянь не знищив ту, яку він перетворив на ключ до скриньки душі? - Лянь-ґе не знищив її, він збрехав Мужон Ченю. Подумай сам: якщо Ґу Ман створив цей ключ лише для того, щоб його знищили, то навіщо взагалі було його створювати? Він міг просто зробити скриньку душі так, щоб її неможливо було відкрити. Мо Сі: - ... - Але на той момент, - продовжила Мендзе, - Мужон Чень уже втратив розум, і ситуація була критичною - звичайно, він не помітив проріхи в словах Лянь-ґе. Навіть ми з тобою її не помітили. Пізніше Лянь-ґе сказав мені, що коли Ґу Ман дав йому ключ, він не казав знищити його, а просив знайти спосіб повністю знищити силу демона-звіра, і тоді за допомогою ключа відкрити скриньку та повністю усунути можливість відновити Кривавого демона-звіра. Генерал Ґу завжди був обережним. Він знав, що хоч він і запечатав цю демонічну силу, печатка є печаткою, а не повним знищенням. Шкода, що Лянь-ґе підозріло ставився до Ґу Мана й не взявся серйозно за пошук способу знищення демонічної сили. І хоча його підозри поступово зникли, він не мав можливості знову дослідити це. Зрештою, силу демона-звіра було вивільнено. Мужон Мендзе заплющила очі й зітхнула: - Лянь-ґе нічого не каже, але я бачу, що він у поганому настрої. Він звинувачує себе. Голова Мо Сі гуділа, він усе ще був у вкрай поганому стані. Хоча він безпосередньо не вбивав Мужон Ченя, його дії вже перетнули межу Небесної Обітниці. Хоча зворотна реакція не вбила його, та все ж завдала йому важких травм, через що після бою на Золотій Платформі він і пробув без свідомості цілих сім днів. Але здавалося, що хоч яким виснаженим буде його тіло, його розум завжди буде ясним, коли справа стосуватиметься Ґу Мана. Подібно до того, як вивільнена душа Ґу Мана затрималася біля нього, щоб захистити його - довгий зв’язок між ними сформував у обох свого роду інстинктивну звичку. Тому Мо Сі мовчав лише якусь мить, перш ніж вловити фрагменти своїх спогадів і зрозуміти. - ... Це перстень для великого пальця. Мендзе: - Що? - Ключ — це перстень для великого пальця, який носить Мужон Лянь, - пробурмотів Мо Сі. - Отже, коли Джов Хе хотів знищити свідомість Ґу Мана, Мужон Лянь дав тому той перстень, бо знав, що в ньому була частинка душі Ґу Мана, яка могла допомогти йому протриматись довше. Саме тому пес Ґу Мана так поводився, коли бачив Мужон Ляня – він ніби бачив свого господаря, і особливо любив обнюхувати перстень на його руці... Губи Мо Сі затремтіли і він не зміг продовжити говорити. Тож все було так. Він завжди відчував, що вони з Ґу Маном надто багато страждали. Почувши, як Мужон Лянь в Тронній залі сказав, що душа Ґу Мана була знищена, він відчув себе спустошеним. Він зрозумів, що Ґу Ман ніколи не зможе відновити своє здоров’я. Але все одно пішов завадити Мужон Ченю розбити скриньку душі. У той момент, окрім думки про захист Чонхва, у нього також була надія знайти спосіб зберегти душу зі скриньки душі. Навіть якщо Ґу Ману судилося вже не бути цілісним, це було б краще, ніж нічого. Він завжди наполегливо за щось боровся. Усе, що він пережив за три десятки років, дало йому зрозуміти, що це надто важко, прагнути цілісності; неповні фрагменти - це також добре. Він був готовий використати своє життя, щоб по шматочках зібрати ті фрагменти до купи і такого варіанту цілісності йому було б достатньо. Але цього разу, здавалося, небеса побачили всі труднощі, які він переніс, і подарували йому небувалу милість: дві душі, яких бракувало, дві безсмертні душі Ґу Мана все ще були тут і вже возз’єднались з його тілом - він повністю відновився. Мо Сі йшов стежкою до тренувального поля, і чим далі, тим швидшою ставала його хода. Коли він прибув на полігон і побачив фігуру, що стояла посеред тисяч людей, його очі вже були наповнені сльозами. Він рідко плакав від смутку, але в цей момент це було від щастя. Командувач Північної Прикордонної Армії нарешті повернувся. Його Ґу Ман-ґеґе, яскравий і непереможний генерал Ґу, який міг дати надію незліченній кількості людей, нарешті повернувся. Він ніколи не наважувався просити багато. Але доля нарешті змилосердилася над ним і подарувала найкращий сон в його житті. Ні, це був не сон. Це було реально. Залишки бруду нарешті було змито. Ґу Ман врешті решт перестав бути зрадником, злочинцем чи шпигуном - він знову був тим командиром, який міг стояти під сонцем на помості під майоріючим багряним військовим прапором, й дивитися на тренувальне поле, заклавши руки за спину. Його Ґу-шисьон, спотикаючись, стираючи руки і ноги, зазнаючи різного болю, принижень, горя та розлук, нарешті повернувся на те місце, яке йому належало займати. Найкращий генерал Чонхва. Один з рядових солдатів побачив на краю тренувального поля Мо Сі, і не міг не вигукнути: - О, це генерал Мо! - Генерал Мо тут… - Сіхе-Дзюнь тут! Ніби вітер дмухнув поверхнею озера, викликавши в натовпі брижі, що сягнули командного помосту. Ґу Ман саме розмовляв із Мужон Лянєм, коли відчув цей рух, і примружив очі проти полуденного сонця та сильного вітру на тренувальному полі, в пошуках джерела звуку. Потім серед моря людей і блиску зброї він побачив Мо Сі. Ґу Ман на мить завмер, а тоді усміхнувся. Чорних очей уже не було, але блакитні були такими ж ясними, як і в юності. Він підняв руку і помахав Мо Сі під майоріючим військовим прапором Північної Прикордонної Армії. - Генерале Мо! - покликав він з якоюсь дитячою веселістю та лагідністю старшого брата. – Ходи сюди! Ти єдиний, хто так довго спав! Північна Прикордонна Армія, яку стільки років дисциплінував Мо Сі до стану, коли серйозність була ніби викарбувана на їхніх кістках, не втрималась від сміху. Мо Сі раптом зрозумів, що ця армія геть не змінилася. Вони так довго були слухняними під його керівництвом, але насправді всередині у них не було ані краплі серйозності. Жартівливість і сміх, які міг дати їм генерал Ґу – ось справжня душа Північної Прикордонної Армії. Він стримав сльози радості, що мало не хлинули з його очей, звів погляд вверх, побоюючись, що солдати можуть помітити в його очах вологу і засміятись. Але коли він пройшов крізь натовп людей, що розступалися, пропускаючи його, і попрямував до помосту, де стояв Ґу Ман, він зрозумів, що зрештою таки заплаче. Він уже не міг бути ні серйозним, ні відстороненим. Він міг відчувати біль, міг відчувати сум, міг відчувати радість. Він мав усі ті емоції, які мали інші люди з плоті і крові. У цей день лід і сніг розтанули, і всі його радості і печалі вже не можливо було приховати – все це зараз проявилося перед його солдатами. Але, що здивувало його, ніхто з нього не сміявся. Ті грайливі та теплі усмішки поступово були придушені. Всі дивилися на нього так, наче бар’єр, що так довго відділяв їх від нього, рухнув. Раптом хтось безстрашний вигукнув: - Ласкаво просимо додому, Сіхе-Дзюню! Всі інші мовчали, Мо Сі також нічого не сказав. Потім Ґу Ман засміявся і сказав з помосту: - Ласкаво просимо додому, генерале Мо. Так, у них був дім. Це не обов’язково мала бути будівля чи вежа, павільйон чи подвір’я – це означало бути разом з тими людьми, яких вони колись захищали і які захищали їх у відповідь. Виявилося, що у них був дім з того дня, як вони приєдналися до армії. Тепер, будь то генерал Ґу, генерал Мо чи Мужон Лянь, що стояв з виглядом крайнього нетерпіння, але не виказував ні найменшого наміру йти. Вони всі повернулись додому. Підготовка до битви і мобілізація перед війною пройшли гладко. А як це могло не пройти гладко? — подумав Мо Сі, дивлячись на Ґу Мана поруч із собою. Де б не з’явився Ґу Ман, там був вогонь, генерал Ґу міг розпалити його навіть якщо він уже згас. Ясно як день, що вони були на порозі страшної катастрофи, їхнім противником був Кривавий демон-звір, якого навіть майстер Академії Чень Тан сотні років тому зміг запечатати тільки ціною власного життя. Ще був жахаючий і підступний ґвоши, особистість якого була невідома. Але Ґу Мана це, здавалося, не хвилювало. Перед своїми товаришами він завжди виглядав абсолютно впевненим у перемозі. Він народився з такою харизмою. Він міг викликати у оточуючих людей відчуття, що поки він поруч, вони можуть подолати будь-які труднощі і виграти будь-яку битву, якою б важкою вона не була. Після завершення зборів з підготовки до битви натовп поступово розійшовся. Ґу Ман підморгнув Мо Сі. Під небом, що поступово темніло, його очі виглядали майже чорними. - Мені шкода, що я не був поруч, коли ти отямився. Але Мо Сі сказав: - Ні. Ти був зі мною весь час. Після павзи він додав: - Ти пам’ятаєш, коли ми були на Золотій Платформі? Цей фрагмент твоєї душі. Ґу Ман усміхнувся. Мо Сі давно не бачив цієї усмішки, яскравої і сповненої енергії, в якій з-під рожевої губи виглядало маленьке гостре ікло. - Дорогенькі, - раптом між ними виринула і помахала рука, — по-вашому я вже помер? Ґу Ман повернув голову й побачив роздратоване обличчя Мужон Ляня. Такою вже людиною був Мужон Лянь: підозрілою, безжальною, підступною і егоїстичною. Хоч він і розумів уже, що багато що робив неправильно, він все ще не міг облишити своєї зарозумілої поведінки. Так само, як він не міг кинути «Життя як сон», яке змушений був вживати. Ґу Ман усміхнувся. - Що ти хочеш? - Хочу дещо тобі сказати, - Мужон Лянь все ще поводився як гордовитий і зверхній господар, але його персикові очі санпаку виказували його внутрішній неспокій. - Що таке? - Кхем. Це тобі. Те, що він передав, було вишитою золотом синьою стрічкою героїв, яку залишив по собі Мужон Сюань. Вираз обличчя Мужон Ляня був якимось неприродним. - Маєток Ваншу завжди буде моїм, і місце голови сім’ї завжди буде моїм. Але це... я подумав і мені здалося, що тобі це пасуватиме трохи більше, ніж мені. Ґу Ман поглянув вниз. В яскравому золотистому сяйві призахідного сонця вираз його обличчя неможливо було розгледіти. Коли ж він нарешті підняв голову, Мужон Лянь не встиг побачити його лице - Ґу Ман простягнув руку й обійняв його. - Я… дідько, - Мужон Лянь напружено розвів руки, тримаючи в одній з них люльку. Його обличчя було сповнене огиди, а сам він був схожий на маріонетку зі зламаними суглобами, якій маніпуляціями надали смішного положення. - Не чекай, що я особисто на тебе її одягну, — нарешті сухо сказав він. Відповіддю йому був сміх Ґу Мана. - Якщо ти одягнеш це мені особисто, то... життя коротке і достатньо посміхнутись, щоб стерти всі образи*; я не буду сваритися з тобою через те, що ти робив мені в минулому. *З одного з творів Лу Сюня; повний варіант «我们都经历了劫难后，兄弟之间的情谊还在，相逢的时候相视一笑就把过去的恩仇全部忘记了» «Після того, як ми пережили таке лихо, дружба між братами все ще існує; коли ми збираємось разом, достатньо посміхнутись, щоб стерти всі образи минулого». Словом, Ґу Ман цьою фразою говорить також про те, що вони брати. Мужон Лянь відштовхнув його геть і роздратовано сказав: - Ти з малечку був хитрющим, от я тобі і не довіряв! Але я маю сказати одну умову: якщо ти продовжиш називати мене господарем, я неохоче, але буду тебе захищати. Ґу Ман торкнувся своєї шиї. Рабський нашийник було знято, як той, що був у маєтку Ваншу, так і пізніший, з маєтку Сіхе - жодного більше не було. Ґу Ман усміхнувся до Мужон Ляня й підморгнув. - Лянь-ді*. *’’ді’’ – молодший брат - … Мужон Лянь розлютився, кинув синю з золотом стрічку героя Ґу Манові в лоба, розвернувся, змахнувши рукавами, і, лаючись, пішов.
Читати
Відгуки
Тут події розвиваються швидше ніж в серіалі якомусь 😄але дуже хотіла б побачити їх в живу на екрані ці всі емоції цей зв'язок і битви це епічно😎