Божевільний

Розділ 184 - Відновлення

Мужон Чень бився в небі з десятками заклиначів. Багато з них вже були серйозно поранені і не мали сил гнатися за ним. Мужон Чень викликав свою священну зброю – сяо* - й дмухнув у неї. Більшість його переслідувачів не змогли протистояти духовному потоку і залишились далеко позаду.   *Китайська вертикальна флейта, у Лань Січеня з модао була така   Він холодно засміявся і полетів до Золотої Платформи. Але не встиг він торкнутися скриньки душі, як перед ним раптом опустився багряний полум’яний бар’єр. За мить спалахнуло вогняне кільце, яке огорнуло всю Золоту Платформу. Мужон Чень обернувся й розправив крила. Звузивши очі, він сказав: - Сіхе-Дзюню… Теж хочеш зупинити Цього Самотнього? Крізь мерехтіння золотавих і багряних спалахів Мо Сі подивився на обличчя Імператора. Цей чоловік вже показував тисячі обличь - добрих і злих, лютих і співчутливих. Можливо, саме так він жив усе своє життя – проживав тисячі масок, але давно втратив своє справжнє лице. Навіть зараз Мужон Чень дивився на нього з явною злістю, але не виглядав щирим. Мужон Чень завжди був «Його Величністю» і не міг знову стати «самим собою». Вся минула брехня та інтриги цієї людини промайнули в голові Мо Сі, як ліхтарик-карусель. Мо Сі був безмовним, а його гнів глибоко придушеним. Він більше не хотів витрачати на Імператора ані звуку. Лиш рушив уперед, замахнувся батогом в своїй руці, який майнув блискавкою і поцілив прямо в груди Мужон Ченя. Той не встиг вчасно ухилитися і використав свої крила фенікса, щоб заблокувати Шуайжань Мо Сі. Він скрипнув зубами і сказав: - Мендзе справді зробила велику справу - видалила твою маріонеточну пігулку!... Перш ніж він встиг закінчити фразу, Шуайжань знову майнув смугою світла і поцілив у живіт Мужон Ченя. - Мені нема чого тобі сказати, - холодно мовив Мо Сі. І, відірвавшись від землі, він злетів високо вгору. Червоний батіг зазміївся в небо, щоб потім різко націлитись вниз! Цього разу Мужон Чень не наважився відволікатись. Він розправив крила і ухилився від бурі атак. Однак він дуже добре розумів, що це те саме, що «вивільнення одинокого вовка» Ґу Мана. Коли заклинач розпечатує духовне тіло демонічного чи духовного звіра у своєму тілі, це хоч і значно збільшує його бойову силу за короткий проміжок часу, та все ж це відчайдушний крок. Вже за одну паличку пахощів [півгодини] він буде не в змозі контролювати силу Духовного звіра, його меридіани вибухнуть і він втратить всю свою духовну силу. Він має схопити скриньку душі за цей короткий проміжок часу і використати власну душу та життя, щоб розбити її та вивільнити руйнівну силу Кривавого демона-звіра. Однак Мо Сі був надто сильним. Нападаючи і захищаючись, Мужон Чень відчував, що не витримує. Побачивши полум’я, до імператорського двору звідусіль стали стікатись солдати і заклиначі Чонхва. Срібне світло їх мечів, на яких вони летіли, зібралося в одному місці подібно довгому звивистому дракону із страшними пазурами, що наближався до нього, маючи намір проковтнути його в його заколоті. Мо Сі обернув Шуайжань на меч і похмуро сказав: - Це кінець. По цих словах спалахнуло холодне світло, меч поцілив прямо в Мужон Ченя. Але в цей момент раптово здійнявся вітер і на небі згустилися хмари, з їх глибин спалахнуло світло, подібне гострому мечу. Перш ніж хтось встиг зреагувати, вдарила блискавка. Почувся гуркіт грому. Сліпуча блискавка вдарила в Золоту Платформу. Вона миттєво погасила захисний бар’єр навколо неї, що встановив Мо Сі. Спалахнуло полум’я, яке окрасило червоним півнеба, і миттєво залишило по собі випалену землю, що лиш шипіла і диміла. При цьому обличчя Мо Сі зблідло і він впав на одне коліно серед хмари чарів. Мужон Чень не очікував такого повороту подій, але за якусь мить він збагнув, примружив очі й пробурмотів: - Небесна Обітниця... У хаосі битви вони забули, що Мо Сі колись дав йому Небесну Обітницю. Він поклявся бути вірним Чонхва і Імператору. Першої половини обітниці Мо Сі не порушив, але порушив другу, коли атакував Мужон Ченя з наміром убити. Тож небесне покарання не тільки зламало бар’єр, встановлений Мо Сі, але й зачепило його самого, спричинивши серйозні ушкодження. Мо Сі упав навколішки, опустив голову і закашлявся кров’ю. - Ха… - Мужон Чень витріщився на Мо Сі. Через деякий час кутики його рота здригнулися і він голосно і моторошно засміявся. - Ха-ха… ха-ха-ха… Перш ніж прибуло підкріплення, він опустився на Золоту Платформу перед скринькою душі, що сяяла і переливалася різними кольорами. Вираз обличчя Імператора був настільки спотворений ненавистю та божевіллям, що він був схожий на злісну примару. - Вогнекуле, це все завдяки тому, що ти хотів захистити рештки військ свого Ґу Мана-ґеґе і склав Небесну Обітницю, - він підняв руку й затримав її над скринькою душі. У світлі, що випромінювала остання, його обличчя виглядало блідим, як у привида. - Запам’ятай це: ти мав силу зупинити Цього Самотнього, і тільки твоє власне рішення в минулому допомогло мені штовхнути цю непокірну країну в глибини пекла! Мо Сі спробував підвестися. Навіть якщо від небесного покарання він перетвориться на попіл, він не може дозволити Мужон Ченю отримати ту скриньку. На жаль, було надто пізно. Під тортурами стародавньої клятви нелегко було навіть зберегти здоровий глузд, а Мо Сі ще й хотів піти проти небес. Хмари дев’яти небес, здавалося, розлютились, в небі пролунав слабкий звук грому, готового в будь-який момент обрушитися й розтерти на попіл цього смертного, який не знав свого місця. У цей момент Мужон Чень зчепив руки і накрив ними скриньку. Сліпуче золоте світло вдарило в небеса і зіткнулося там з бурхливим вітром і громом. За мить залунав страшенний крик, гори і ріки змінили колір. Земля здригнулася так, ніби з-під неї ось-ось мали вирватись мільйони привидів. Мо Сі перехопило подих, коли він став прориватись крізь обмеження Небесної Обітниці і зіткнувся з яскравим світлом, що перетворилося на тисячі гострих лез, готових атакувати його, коли він посунув на Мужон Ченя. - Ти… ти не можеш... Але Мужон Чень уже злетів високо в небо. Тримаючи скриньку з запечатаною силою Кривавого демона-звіра, він влив у неї свою душу та життєву силу. Скринька, створена з душі Ґу Мана, видала дивний звук й повільно розчахнулася в його долоні. Мужон Чень підвів голову й видав жахливий, подібний нічній сові, сміх. Це вперше в своєму житті він сміявся так вільно, нічого не приховуючи, не плануючи і не замислюючи. Він голосно й протяжно сміявся серед бушуючого вітру і дивився на столицю, що ув’язнювала його все його життя. А тоді з ревом розтрощив скриньку душі між своїми долонями. В мить на всі боки розлетілися друзки. З розбитої скриньки душі негайно вивільнилась жахлива темна демонічна духовна сила, величезна, як океан, і з лютим криком стала ширитись на весь світ. В одну мить з неба зникли зірки, а місяць ніби вкрився пилом. Мужон Чень уже перетворився на напівпрозору тінь, в його очах, що окидали поглядом все навколо, вже відблискував його фатум, а голос був слабким і божевільним. - Дивіться, це вибір, який ви зробили! Ви не бажали покірно слухати моїх наказів, ускладнили життя Цьому Самотньому, тому Цей Самотній також хоче… щоб спокійні дні, на які ви чекаєте… ніколи не настали! Щойно він це сказав, його розірвало на частини духовною енергією демона-звіра. Лише його сміх, від якого волосся ставало дибки, досі відлунював у вирі демонічної енергії. - Сила Кривавого демона-звіра розпечатана! - Це погано! В імператорському містечку лунали крики та плач, полум’я спалахувало по всій столиці. Енергія, що продовжувала вивільнятись зі скриньки душі, ставала все сильнішою. Місце, де був поглинутий Мужон Чень, наразі яскравіло надзвичайно сліпучим світлом. Мо Сі перебував найближче до епіцентру і відчував, ніби вага тисячі тон тисне на його хребет. Відчуття нікчемності перед великим лихом мало не знищило його. Він був на межі втрати свідомості. Але раптом Мо Сі ніби побачив промінь золотого світла, який геть відрізнявся від жорстокої темної демонічної сили, що виривалася зі зруйнованої скриньки душі. Це золоте світло перетворилося на розмитий відблиск. То був молодий Ґу Ман у броні й шоломі. З безтурботним виразом очей він вилетів із розбитої скриньки душі назустріч мінливому небу. Мо Сі простягнув руку і хотів був промовити його ім’я, але його горлянка була повна солоної й гіркої крові. Ці два слова застрягли йому в горлі. Ґу… Ман… А тоді він упав. Упав з висоти запеклого бою в повітрі … І нарешті провалився у важку темряву.   *** Прокинувшись, Мо Сі побачив, що лежав на ліжку, а навколо нього рухалися розмиті зелені фігури. Його довгі вії затріпотіли, і поступово картина навколо прояснилася. Це був лікувальний павільйон платформи Шеньнон, а рухомі фігури були заклиначами-цілителями. Вони снували туди-сюди між ліжками, лікуючи поранених. Мо Сі трохи опанував себе. У вухах дзижчало, але слух поступово став розрізняти людські голоси. Звук плачу на сусідньому ліжку, заспокійливі голоси родичів постраждалих і заклинання цілителів. Від цих голосів він поволі прийшов до тями. У його пам’яті промайнуло те, що сталося до того, як він втратив свідомість. Заколот у Тронній залі, поява Дзінченя, скринька душі, яскраве світло… - Ґу Ман! Він різко сів і його травмоване тіло пронизав біль. Він миттю нахмурився, під темними бровами виднілися міцно заплющені очі й акуратні довгі вії. Його пробудження привернуло увагу оточуючих. Хтось поспішив до його ліжка. - Мо-даґе. Мо Сі підніс руку до чола і потер скроню, де пульсував біль, від якого, здавалося, ось-ось розколеться череп. Коли він звів свої налиті кров’ю очі, то зустрів погляд Мужон Мендзе. Мендзе виглядала так, ніби не доглядала за собою багато днів. Її волосся було зібрано в простий пучок, сама ж вбрана у чорний одяг із золотистими краями, а на щоках були сліди сажі. Мо Сі відкрив рота. У горлі геть пересохло. Він насилу зковтнув і тільки тоді його голос зазвучав не надто жахливо: - Це… що сталося? Де Ґу Ман? Що з демоном-звіром? Країна Ляо… Мендзе роззирнулася сповненими вологи очима. Їй не було потреби говорити багато. Мо Сі вже міг здогадатися про поточну ситуацію Чонхва. Найбільший лікувальний павільйон платформи Шеньнон вже був заповнений серйозно пораненими заклиначами. Дехто отримав поранення духовною зброєю, а дехто був інфікований демонічною енергією. Останні були прикуті до холодних кам’яних ліжок ланцюгами, що блокують духовну енергію. З першого ж погляду він помітив багато своїх колег. На певній відстані від нього Юе Ченьцін розмовляв з одним із цілителів. З їх останньої зустрічі минуло лише півмісяця, але Юе Ченьцін уже не був схожий на юнака. Між бровами пролягла складка, і при розмові він не усміхався. Він пояснював цілителю, як управляти бамбуковим воїном, щоб той міг допомогти в цьому хаосі. - Силу демона-звіра було вивільнено. Після того, як Дзінчень поглинув її, він виконав останнє бажання Мужон Ченя і повернувся до країни Ляо, - вираз обличчя Мендзе був жахливий. - Ляо отримали силу Кривавого демона-звіра і тепер їх не спинити. Вони вже досягли меж столиці. Лянь-ґе очолив армію і чинив їм опір протягом семи днів, але боюся, що до післязавтра він вже не протримається. Ґвоши Ляо от-от має вийти з усамітнення – він завершує створення Дзінченя – і тоді Кривавий демон-звір відродиться. - … Я лежав без тями сім днів? – спитав Мо Сі. Мендзе кивнула. Але, побачивши вираз його обличчя, поспішно сказала: - Не хвилюйся. Навіть якщо все дійшло до цього, можливо, це ще не безвихідь. Хіба майстер академії Чень Тан не завадив Кривавому демону-звіру зруйнувати світ? Лянь-ґе уже реорганізовує всі військові сили у столиці, готує три великі армії, щоб завтра дати бій країні Ляо. Мо Сі заплющив очі. - Незалежно від того, наскільки здібний Мужон Лянь, він не може керувати трьома великими арміями одночасно, не може контролювати три військові формування. - Але ж ти уже отямився, хіба ні? - після павзи вона продовжила: - Ти можеш командувати батальйоном «Багряне перо». Лянь-ґе очолить військо заклиначів, яких уже добре знає. Що ж стосується Північної Прикордонної Армії… Вона стиснула губи, а її очі зблиснули незрозумілою емоцією. Мо Сі трохи здивувався, а тоді, ніби щось відчувши, його серце раптом забилося швидше. Він глянув в очі Мендзе. - Що з Північною Прикордонною Армією? - Я... У мене хороші новини, - здавалося, Мендзе боялася шокувати його ще більше, тому знизила голос, але яка з того була користь? Те, що вона збиралась сказати, було як крапля води в киплячу олію, що обов’язково мала спричинити сплеск. - Ґу Ман, він… Губи Мо Сі трохи розтулилися. Він витріщився на неї, і його голос був ледве чутний: - Він що? - Він повністю відновився. Після цього лиха його репутація була очищена. Три дні тому він знову прийняв командування Північною Прикордонною Армією. Зараз він на тренувальному полі готує своїх солдатів до завтрашнього бою. Мо Сі: - !!!