Я захищу тебе

Щойно прозвучав наказ імператора, усі затремтіли. Тільки у Ґу Мана розум був ушкоджений і тому він не розумів, що відбувається, та, побачивши ситуацію, збагнув, що це якось пов’язано з Мо Сі.

Він підсвідомо боявся, що Мо Сі можуть поранити, але не знав, що робити, і міг тільки інстинктивно кинутись перед ним, блокуючи незрозумілу для нього самого небезпеку.

Крім нього, всі інші розбіглися в сторони, намагаючись захистити себе. Воно й не дивно – усі знали, якою жахаючою була сила Мо Сі і, якщо Імператор взяв його під контроль, наслідки важко було уявити. До того ж їх стосунки з Мо Сі не були близькими, то чого б вони без жодної причини поспішали захищати його та й взагалі намагались зробити щось настільки марне?

Мо Сі ніколи не думав, що Імператор міг уже давно помістити в його тіло маріонеточну пігулку. Він відштовхнув Ґу Мана, але той тільки глянув на нього своїми блакитними очима, відмовляючись зрушати з місця.

- Мужон Ляню! – різко гукнув Мо Сі. – Забери його!

- Я не піду, - Ґу Ман вирвався з руки Мужон Ляня. - Я захищу тебе.

- …

Очі Мо Сі раптом сповнились вологою. Він більше не дивився на нього, а звернувся до Мужон Ляня:

- Забери його.

Імператор лише холодно посміхнувся, побачивши, що демонічний вогонь на кінчиках його пальців дико спалахнув, і тоді різко стиснув пальці.

Мо Сі відштовхнув Ґу Мана.

За мить впевнене обличчя Імператора осяяло сліпуче світло.

- Увійди в серце.

Полум’я різко спалахнуло і розсипалось на незліченну кількість іскор світла, що злетіли в повітря, а потім усі кинулися до грудей Мо Сі. Ґу Ман був вкрай стурбований і незграбно намагався відігнати їх, ніби це були комахи, але цятки світла проходиоили крізь долоні Ґу Мана і невпинно прямували до Мо Сі.

Ґу Ман майже заплакав:

- Мо Сі…

Мужон Лянь побачив, що ситуація погіршується. Побоюючись, що маріонеточна пігулка незабаром почне діяти, він міцно схопив Ґу Мана за рукав і різко сказав:

- Хай що ти робитимеш, це буде марно! Маріонеточна пігулка була зроблена з Квітки Ненависті Восьми Страждань, і ніхто не зможе її нейтралізувати, не віддавши для цього сили свого духовного ядра і витративши на це багато годин!

В очах Мужон Ченя була насмішка, коли він сказав:

- Якщо хочете піти - вже надто пізно.

Усі ці іскри світла зібралися в тілі Мо Сі. Він скрипнув зубами, востаннє подивився на Ґу Мана, а тоді заплющив очі й тихо мовив до Туньтяня:

- …Убий свого господаря!

Почувши це, Мужон Лянь був шокований. Він розумів, що Мо Сі наказує Туньтяню вбити свого господаря, коли той втратить глузд.

- Вогнекуле…

Мо Сі поглянув на Мужон Ляня.

- Забирай Ґу Мана і йдіть.

У той же момент Мужон Чень звів кінчики своїх пальців і сказав:

- Слухай мої накази!

Біле світло раптом стало надзвичайно сліпучим. Туньтянь неспокійно поплив вверх у нічне небо, так, ніби в будь-який момент був готовий пірнути вниз. Світло ж ставало дедалі яскравішим, настільки, що змушувало заплющити очі.

Ґу Ман подивився на Мо Сі, охопленого цим світлом, на його зблідле обличчя і закричав:

- Мо Сі!

- Не підходь!

Але в цей напружений момент біле світло, здавалося, раптом втратило контроль і знову розсипалося на іскри, що розлетілися у повітрі.

Мужон Чень округлив очі.

Інші також були приголомшені.

- Що... що відбувається?…

Біле світло, яке мало повністю змести свідомість Мо Сі, розлетілося подібно світлячкам.

І потроху згасло.

У тронній залі запала тиша. У мерехтливому світлі Мо Сі сам розгублено звів очі, поклав руку собі на груди... Він справді не втратив глузд і не став маріонеткою?

Це тому, що пігулка, яку Мужон Чень створив багато років тому, втратила свої властивості?

Чи…

Мужон Чень різко підвівся. Він вже не виглядав таким спокійним, його очі були сповнені шоку, гніву і недовіри. Він зціпив зуби і слова, які він цідив крізь них, здавалося, перетворювались на пил:

- Як це можливо? Цей Самотній бачив... на власні очі бачив, як ти прийняв її тоді... Це неможливо… неможливо!

Серед його громоподібної люті раптом почулося тихе зітхання.

Його видав хтось не з присутніх в залі. Усі поглянули на джерело звуку і побачили, що за напівзруйнованими червоними дверима певний час тому з’явилася людина.

Ця людина була одягнена в тонке чорне вбрання з золотими краями. Її довге чорнильно-чорне волосся було зібрано в пучок на потилиці. На ній не було жодної прикраси. Єдине, що можна було вважати аксесуаром – це золота шпилька.

Мужон Чень примружив очі, не готовий у це вірити:

- ...Це ти?

Людина, що прийшла, була ніким іншим, як однією із трьох дзюньдзи, а також принцесою Чонхва, Мужон Мендзе.

Мужон Чень раптом відчув, як його тілом прокотилася хвиля гніву. Він аж весь затремтів, а білки його очей налилися кров’ю, ніби вкрившись тонким червоним павутинням:

- Ти справді посміла... ти посміла зрадити мене!!

Обличчя Мендзе було прохолодним і спокійним, було незрозуміло, чи виражало воно жалість чи сум. Вона похитала головою.

- Ван-сьоне, ти перетнув межу.

Вона увійшла і, нахмурившись, поглянула на Мужон Ченя.

- Я давно радила тобі зупинитись, але ти відмовлявся слухати... Навіть удався до такої жорстокості. Мужон Ченю, Чонхва належить не одному тобі. Отямся нарешті.

Говорячи, вона підійшла і зупинилася біля Мужон Ляня.

Це наочно показувало, що в цьому протистоянні Мендзе вирішила прийняти сторону Мужон Ляня, а не іншого свого старшого брата, Мужон Ченя. Останній витріщався на них двох, і в його вухах дзвеніли слова пророцтва про війну між братами і протистояння всередині сім’ї. Мужон Лянь… Мужон Лянь… спочатку він прикидався хвастовитим і розбещеним нахабою, потім вдавав деградацію і порочність. Він справді недооцінив цього свого далекого родича!

Мужон Лянь глянув на Мендзе:

- Хіба ти не відправилась до Палацу гарячих джерел? Я думав, що ти зможеш вчасно повернутися.

Мендзе ледь помітно посміхнулася, але нічого не сказала.

Коли Мужон Чень побачив між Мендзе і Мужон Лянєм таку близьку та природню взаємодію, в нього аж волосся стало дибки і він розлютився ще більше. Раптом він щось усвідомив і небезпечно примружив очі.

- Мужон Мендзе, як довго ти таємно допомагала йому?

Перш ніж Мендзе встигла відповісти, Мужон Лянь ліниво сказав:

- Не надто довго. Вона не мала наміру ставати на мій бік. Ти — монарх Чонхва, а вона добре вихована та розумна дитина. Вона завжди слухалась твоїх наказів і таємно шпигувала за мною. Але пізніше ти занепокоївся, дізнавшись, що я збирався розповісти Ґу Ману деякі секрети, і послав людей убити мене на березі річки... Справді найбільш невдалий крок, який ти коли-небудь робив. 
 Думаєш, Мендзе була б рада побачити, як ти мене вбив? Вона б лише відчула в цьому свою провину, бо це вона тобі повідомила. Ось чому тоді патруль врятував мене. Ти попросив старійшин платформи Шеньнон залікувати мене до смерті і не дбати про мене належним чином, але вона таємно готувала для мене ліки, щоб я залишився в живих, - Мужон Лянь ледь помітно посміхнувся. — Інакше я міг би померти, як ти того й хотів, і тоді не стояв би сьогодні тут і не розмовляв би з тобою.

- …Добре-добре! - Погляд Мужон Ченя перебігав з одного на іншу. Через деякий час він скрипнув зубами і сказав: - Мужон Мендзе, я справді дарма тобі довіряв! Дарма проявляв до тебе прихильність! Зрештою ти все ж вирішила допомагати йому!

- Я ніколи не думала комусь допомагати, - сказала Мужон Мендзе. - Я робила лише те, що було правильним для мене та Чонхва.

Мужон Чень підвів голову і посміхнувся.

- Правильне для тебе? Правильне для Чонхва? - його погляд раптом став лютим, як у стерв’ятника. - Мужон Мендзе, ти допомогла далекому родичу розібратися з твоїм братом – це правильно? Ти користувалася прихильністю і повагою монарха, але співпрацювала з чужинцем, щоб змусити Імператора зректися престолу – це правильно для Чонхва? – він змахнув рукавами свого чорного з золотом вбрання. – Це просто смішно!

Мендзе спокійно промовила:

- Чень-ґе, якби ти не був таким жорстоким, навіщо мені було б заходити так далеко? З тих пір, як ти вступив на престол, ти завжди думав про те, як би усунути інакодумців і винищити боягузів та лиходіїв. Але як це можливо? Кожна істота, навіть якщо це тварина, матиме свої егоїстичні бажання і тисячі думок…

- Але це неправильно! – сердито сказав Мужон Чень.

- Я не говорила, що це правильно, — спокійно поглянула на нього Мендзе. - Слабкість, конфлікти, жадібність, заздрощі - як це може бути правильним? Просто ми з тобою ніколи не зможемо змінити думки інших людей. Замість того, щоб змусити всіх егоїстичних чиновників коритися тобі, чому б не подумати про те, як бути хорошим правителем і вивести їх на яскравіший шлях. Не сподіватися, що всі стануть маріонетками, а тих, хто не підкориться, годувати пігулками. Лянь-ґе якось сказав мені – і мав рацію - що коли в Чонхва залишиться лиш один голос, це буде кінцем для країни.

- Якось сказав? — холодно розсміявся Мужон Чень. – То ти дволика зрадниця: з одного боку допомагала мені, а з іншого змовлялася з Мужон Лянєм... Мужон Мендзе, ти ж одна з трьох дзюньдзи Чонхва - гадаєш, це було гідно?

Мендзе деякий час мовчала. Здавалося, вона втомилася від суперечок і не хотіла більше нічого обговорювати з Мужон Ченєм, але під його критикою і тиском все ж звела очі і сказала:

- Як громадянка Чонхва, я не можу дивитися, як ти знову і знову робиш помилки, і я також не можу дозволити тобі знову і знову завдавати шкоди твоїм солдатам, твоїм вірним чиновникам і генералам. 
Багато років тому ти поклав маріонеточну пігулку в чашу Мо-даґе, щоб у будь-який момент перетворити його на знаряддя вбивства. Пізніше ти влаштував все так, щоб змусити Ґу Мана піти дорогою «зради» і стати твоїм шпигуном. Ти знайшов вагомий стимул, щоб він не міг відмовити і у нього не залишилось іншого виходу, як шукати для тебе інформацію і прокладати тобі шлях. 

Голос Мужон Мендзе не був гучним, але всі в Тронній залі уважно слухали.

Почувши останні слова, хтось не втримався і вигукнув:

- Ґу Ман — шпигун? Він... він не був зрадником?…

- Не був, - сказала Мужон Мендзе.

- Це…

- Битва на горі Фен Мін була лише способом Його Величності залучити шпигуна, який міг би витримати приниження. Щоб отримати цього шпигуна, Його Величність використав секретну техніку Дзяна Єсюе, щоб тимчасово контролювати Лу Джаньсіна, і змусив його вбити посланця, що було величезною помилкою перед битвою.

- Лу Джаньсіна тоді контролювали?!

- Саме так, — продовжила Мужон Мендзе. – Контролювали за допомогою неякісно створеної шахової фігури Дженьлон. Після того, як Лу Джаньсіна було несправедливо звинувачено і ув’язнено, Ґу Ман був загнаний у глухий кут, і Його Величність дав йому таємний наказ піти до країни Ляо, вдати, що він здався, та стати шпигуном, який би постійно надсилав до Чонхва звіти та інформацію про темні демонічні техніки.

Це було справді шокуюче. Якби раніше хтось сказав такі слова дворянам, його б висміяли як божевільного. Але Тронна зала щойно перебула катастрофу, тут були мертві й поранені, і демонічний звір Дзінчень усе ще ширяв у повітрі й ревів і лише через захист кита Туньтяня не наважувався наблизитись.

Тому зараз, хоча зміст слів Мендзе був неймовірним, вони не сумнівалися в їх правдивості.

Мужон Чень все ще сидів на троні; його бойові навички були гірші, ніж у присутніх, Дзінчень також був ізольований за межами зали. Він не міг увірвати розповідь Мендзе, міг лише сумно дивитися на неї, ніби розмірковуючи про те, як спростувати її слова, або ж про те, як розірвати її на шматки.

Раніше він так довіряв їй… вона була єдиною... єдиною людиною, якій, як він вважав, він може довіряти, його власною сестрою…

Він і уявити не міг, що людиною, яка покладе край його злочинам і розкриє їх перед усіма, буде вона!!!

Мужон Чень не втримався і глузливо розсміявся.

Хтось підвищив голос:

- Але навіть так Ґу Ман допомагав злочинцеві! Він допомагав Його… допомагав Мужон Ченю збирати темні заборонені техніки – за яку винагороду? Йому пообіцяли достаток і місце при дворі по поверненні, чи незліченні золото й скарби?

Мо Сі це розізлило:

- Він робив це заради сімдесяти тисяч надгробків і миру. Яке місце при дворі, золото й скарби? Ґу Ман давно повернувся – і ви не знаєте, яким життям він жив?!

- …

Побачивши, що Мо Сі розгніваний, Мендзе підняла руку, зупиняючи його, легко похитала головою й сказала:

- Тоді Його Величність переконав Ґу Мана відправитись до країни Ляо, але не сказав йому своєї справжньої мети. Приймаючи його накази, Ґу Ман вважав, що той зосереджений на боротьбі з країною Ляо, хоче пізнати свого ворога, щоб знайти спосіб його подолати, тому він продовжував передавати інформацію в Чонхва. Тоді він не знав, що егоїстичність Його Величності зайшла так далеко.

- Отже, Ґу Ман гадки не мав, що Мужон Чень хотів для власних потреб використати ті демонічні техніки, ба навіть хотів скористатись ними для контролю над серцями чиновників?

- Саме так. Він не знав.

Однак у цей момент раптом заговорив Мужон Лянь.

- Ні, Мендзе, ти помиляєшся. Щодо того, що Його Величність хотів використати демонічні техніки, щоб завдати шкоди своїм людям… Спочатку Ґу Ман не знав про це, але пізніше все зрозумів.

Почувши це, Мо Сі насупив брови:

- Як це можливо? Якби він знав, він би повідомив про це Чонхва.

Мужон Лянь похитав головою:

- Він не міг повідомити про це. Повідомлення нічого б не зупинило, натомість марно знищило б довіру імператора до нього. Але він справді давно все зрозумів.

Він зробив павзу, а тоді повільно сказав Мо Сі під приголомшеними поглядами натовпу:

- Вогнекуле, Ґу Ман виявив справжні наміри імператора ще до того, як поранив тебе у битві на озері Донтін. Вівтарний Звір імперії не дурень, якого можна постійно використовувати.