Мо Сі в небезпеці

Почувши це, Мо Сі раптом завмер.

Він згадав, як випадково зустрів Мужона Чуї в Академії і відчув дуже знайомий запах. У той момент він не зміг згадати, що це було, але тепер, коли Мужон Лянь сказав про це, він раптом зрозумів, що це дуже нагадувало запах «Життя як сон».

- Мужон Ченю, - тихо мовив Мужон Лянь. - Є дещо, що тобі, мабуть, не хотілося б чути… але в такі часи ти живеш. Ти народився в цю епоху, тож обов’язково мав зіткнутися з цими внутрішніми та зовнішніми проблемами і вирішувати їх, а не думати про те, як змусити всіх слухатись тебе, використовуючи тіньові методи.
Так, в Чонхва повно марних і нічого не вартих людей. Це справді дратує і розчаровує. Але якщо ти не в силах видалити пісок із хвиль, і все, на що ти спроможний - це лиш заткнути кожен рот і перетворити всіх на безглуздих маріонеток... Це буде справжнім кінцем Чонхва.

Кілька чиновників відступилися на крок назад, недовірливо хитаючи головами.

- Ва-Ваша Величносте? Те, що він сказав - правда? І це справді не ліки для усунення демонічної ці, а пігулки для контролю над серцями людей, як і сказав Ваншу-Дзюнь?

Імператор мовчав. Він сидів на високому сидінні, його обличчя було похмурим і важко було зрозуміти, про що він думав. Через деякий час він сказав:

- Навіть якщо ви не вірите Цьому Самотньому, ви повинні принаймні вірити майстру-цілителю Дзяну.
Цілитель Дзян стільки років був у Чонхва і ви добре знаєте, що це за людина. Якщо ви думаєте, що майстер-цілитель Дзян вступив зі мною в змову, щоб зробити вас усіх слухняними живими маріонетками, тоді добре, - Імператор байдуже розвів руками, - тоді поверніть ліки цілителю. Ніхто не змушує вас їх приймати.

- …

Чиновники перезирнулися між собою.

Вони були непевні, кому вірити. Вони дуже добре знали, що якщо слова Ваншу-Дзюня виявляться правдою, то, щойно вони проковтнуть ліки, Імператор зможе легко контролювати їхні дії.

Але якщо ні?

Що, якщо Ваншу-Дзюнь хотів підставити Імператора з якихось власних мотивів?

Якщо вони зараз відмовляться від ліків, це, безсумнівно, буде для Імператора сигналом, що вони на боці Мужон Ляня. Якщо це судження буде помилковим, вони навряд зможуть знову попросити пігулки.

Поки вони стояли перед дилемою, Імператор холодно сказав:

- Зараз, коли Чонхва воює з Ляо, наші вороги використовують демонічних звірів, що викликають дощ і поширюють демонічну енергію по всьому Чонхва. Цей Самотній доклав усіх зусиль, день і ніч ламаючи собі голову над пошуком рішення – лиш для того, щоб Мужон Лянь мене обмовляв. Цей Самотній не має наміру захищатись, ви вільні віритиї йому, якщо бажаєте.

Він повернув голову:

- Дзяне Фулі.

- Так?

- Заберіть ті непотрібні пігулки. Немає необхідності давати їх усі.

- Так.

Почувши, що Імператор збирається забрати ліки, дехто запанікував, особливо ті дворяни, які не дуже довіряли Мужон Ляню. Вони відкинули обережність і тицяючи на Мужон Ляня, стали докоряти:

- Що це за божевілля?

- Мужон Ляню! Ти завжди був зарозумілим і розбещеним. Ти прогнив до кісток, сам вирішив курити своє «Життя як сон», а зараз звинувачуєш Його Величність. Як безсоромно!

- Так, він саме така безсовісна людина! Ви ж знаєте, які підлі трюки він використовував, щоб перемогти Сіхе-Дзюня на тих змаганнях.

Дехто, почувши це, подивився на Мо Сі:

- Правда ж, Сіхе-Дзюню?

Мо Сі не відповів. Люди гукали до нього, але він продовжував дивитися на Дзяна Фулі, нахмуривши брови.

Усі були збентежені:

- Сіхе-Дзюню?

Мо Сі все ще не говорив. Коли усі вже подумали, що він нічого і не скаже, він раптом звернувся до Дзяна Фулі:

- Майстру-цілителю Дзян, якщо люлька Мужон Ляня наповнена великою кількістю трави Дженьсінь, ти той, хто зможе це визначити найкраще. Чому б тобі не перевірити?

Мужон Лянь обернувся й подивився на нього:

- Мо Сі, що ти маєш на увазі? Цей на прізвище Дзян — лакей Мужон Ченя! Хочеш, щоб він перевірив мене?

- Майстер-цілитель Дзян практикує в Чонхва цілительство протягом багатьох років. Я не думаю, що він такий, як ти кажеш.

- Ти на прізвище Мо!...

Навіть Ґу Ман відтягнув його назад і прошепотів:

- Мо Сі, ти не правий…

Але Мо Сі обережно відвів від себе руку Ґу Мана, підійшов до Мужон Ляня, взяв люльку і під гнівним поглядом очей санпаку передав її Дзяну Фулі:

- Майстре-цілителю Дзян, будь ласка, перевір її.

Після миті мовчання Дзян Фулі взяв люльку, вийняв трохи залишків курильної суміші і став уважно розглядати їх на долоні.

Вогні свічок у залі час від часу мерехтіли від колихання повітря. Увага всіх була прикута до Дзяна Фулі, який уважно розглядав курильну суміш Мужон Ляня.

І завдяки цьому Мо Сі остаточно підтвердив свої підозри. У той момент, коли Дзян Фулі підняв голову, щоб заговорити, він раптом явив Шуайжань, миттю перетворив його на меч і спрямував на горло Дзяна Фулі.

Чиновники гадки не мали, що сталося, і вигукнули:

- Сіхе-Дзюню?!

- Це, це…

Дзян Фулі звузив свої мигдалеподібні очі й запитав:

- Сіхе-Дзюню, що це означає?

Мо Сі холодно сказав:

- Майстре-цілителю Дзян, хіба у тебе немає нічної сліпоти на ліве око?

Всі:

- !!

Так, так… Хіба Дзян Фулі не стає сліпим на одне око, коли настає ніч?!

Мо Сі холодно сказав:

- Майстре-цілителю Дзян, раніше ти використовував окуляр льовлі, щоб бачити вночі. Хочеш сказати, що раптово одужав від багаторічної нічної сліпоти? Чи... - Він зробив павзу, його голос був холодний, як лід. – Що ти взагалі не Дзян Фулі?

Почувши це, чиновники були шоковані. Дійсно, у Дзяна Фулі була нічна сліпота, і це був дуже особливий стан. Як би яскраво не світили свічки, поки тривала ніч, його ліве око не могло нормально бачити і йому треба було одягати окуляр, щоб працювати.

Дзян Фулі трохи змінився в обличчі і по якійсь миті сказав:

- Я подорожував по всьому світу. Що дивного в тому, що я зміг вилікувати власний недуг? Я маю особисто доповідати про це Сіхе-Дзюню?

Хоч він і намагався заперечити все, підозри присутніх не зменшилися. Дзян Фулі стільки років провів у Чонхва, і за весь цей час йому не вдалося вилікувати цю нічну сліпоту. Хіба міг статися такий збіг, що він раптом повністю видужав саме у цей критичний момент?

Але Мо Сі сказав:

- О? Вітаю, цілителю Дзяне.

Дзян Фулі змахнув рукавами й пирхнув.

- Але є одна річ, про яку я хотів би запитати майстра-цілителя Дзяна. Коли ти лікував Ґу Мана, то сказав, що мав до цього пацієнта зі схожою відмітиною на плечі. Майстре-цілителю Дзян, ти пам’ятаєш як виглядав цей знак?

- …

У залі запала мертва тиша. Було чути лише звук капання води.

Мо Сі чекав довго і, не отримавши відповіді, холодно сказав:

- Ти справді забудькуватий.

Після такої дивної розмови інші не могли не запитати Дзяна Фулі про речі, які знали лише вони та майстер-цілитель. Під натиском натовпу вираз обличчя Дзяна Фулі ставав все гіршим і гіршим. Мо Сі все ще тримав свій меч Шуайжань біля його горла і відчував, що духовні хвилі Дзяна Фулі стають дедалі нестабільнішими в цьому хаосі, навіть...

Тиранічними.

Мо Сі раптом здригнувся. Він відтягнув меч, сахнувся назад і різко вигукнув:

- Обережно!

Деякі люди реагували повільно і не змогли вчасно ухилитися. Мо Сі приземлився на підлогу і, здійнявши руку, створив кілька шарів бар’єру. Майже одночасно місце, де стояв «Дзян Фулі», спалахнуло сліпучим сріблястим світлом. Потужні духовні хвилі, що скидалися на північний вітер, з жахаючим звуком наштовхнулись на бар’єр.

- Що… що це таке?

- Монстр… Це монстр!

Страшний рик вирвався з епіцентру білого світла, проник через дах і сягнув неба! Рик лютого звіра був сповнений духовної сили. Деякі люди, що мали низький рівень вдосконалення або старі тіла, відчули тремтіння в грудях. Дехто упав на підлогу, дехто просто сплюнув повний рот крові.

У Мужон Ляня також з куточка губ сочилась кров. Він повільно відступив в сторону Мо Сі та Ґу Мана. Він глянув на Ґу Мана, та, зустрівши погляд його блакитних очей, відчув себе ніяково. Тоді перевів погляд на Мо Сі і запитав, насупивши брови:

- Що це, в біса, таке?

Мо Сі дивився на тінь у білому вирі, що ставала дедалі виразнішою.

- Мабуть фрагмент душі Кривавого демона-звіра, який ми захопили для нього, - сказав він.

Щойно він це промовив, ніби на підтвердження його здогаду, здійнявся сильний вітер, стався вибух духовної енергії і з гучним ударом в даху Тронної зали утворилась діра. Чиновники закричали і сахнулися в сторони. Серед бурі піску та каміння біле світло вирвалося через дах і під темним нічним небом перетворилося на величезного звіра зі схожими на золоті барабани очима.

Він мав тіло наполовину орла, наполовину собаки, і там, де пролітав, викликав грім. Він примружив очі, його великі блакитні зіниці були схожі на два сяючих дзеркала і крізь розбиту черепицю у них з різними виразами обличчя віддзеркалювались люди, що були на бенкеті.

Хтось крикнув:

- Це... це той демонічний звір, що викликав дощ!!

- Хіба то був не звір країни Ляо?!

І більшість людей збагнула. Вони обернулися з повними шоку і жаху очима і глянули на людину на троні так, ніби дивилися на божевільного.

Імператор Чонхва, Мужон Чень, сидів на високому сидінні, як і раніше, надзвичайно спокійний і байдужий. В його темних зіницях відблискували викликані демонічним звіром блискавки. Він холодно дивився на чиновників, а його губи скривилися з легкою насмішкою.

Хтось тремтячим голосом спитав:

- Чи може, чи могли це справді бути… Ви?

- Ваша Величносте...

- Мужон Ченю! Отже, демонічний дощ над Чонхва був викликаний тобою!? Він не має ніякого відношення до країни Ляо! Це ти хотів загнати нас у кут і змусити прийняти твої «ліки від демонічної ці»! Цей звір був створений тобою!!!

Питання полились, наче приплив. Імператор легко посміхнувся і на його блідому і гарному обличчі проступило якесь придушене божевілля.

Він зімкнув пальці рук разом і м’яко сказав:

- Цей Самотній дав вам шанс, сподіваючись, що ви будете покірними і слухняними. Цей Самотній чекав багато років, а ви цього шансу не цінували, тож не звинувачуйте мене у свавіллі.

- Мужон Ченю!! Ти здурів?!! Навіть країна Ляо темну магію використовувала для боротьби з чужинцями. Як правитель країни, ти без вагань створив магічного звіра, щоб завдати шкоди людям своєї країни, обманом змусити чиновників прийняти твої ліки і потрапити у твою пастку лише для того, щоб змусити твоїх підданих підкорятися тобі?!

Раптом правда з гучним гуркотом випливла на поверхню. Усі присутні вельможі, якими б боягузами вони не були в минулому, не могли не горіти люттю, їхні очі вирячилися від гніву.

- Безглуздий монарх!

- Гірший за звіра!!

Мужон Чень з насмішкою сказав:

- Що? Любі чиновники хочуть змусити мене зректися престолу?

- Ти вчиняв такі безглузді речі. З власних егоїстичних міркувань ти практикував темний шлях і вбивав людей - і все ще хочеш залишатися на троні?

- Мужон Ченю, ти не гідний бути Імператором!

- Хіба вам вирішувати, гідний я чи ні? - Мужон Чень розсміявся, облизав губи і глянув на всіх, наче яструб чи вовк. – Якщо хочете щось змінити, спершу оцініть, чи є у вас, купи марних людей, можливість це зробити! – після цього він підняв палець і сказав: - Дзінченю, ці піддані непокірні. Убий зрадників!

Лютий звір, якого він створив з фрагменту душі Кривавого демона-звіра, заревів у нічному небі. В одну мить зібралися хмари, здійнялися пісок і каміння, спалахнула блискавка і... в мить ока звір перетворився на тисячі спалахів-мечів, що кинулися до Тронної зали!!

Все, що було чути в наступні миті – це гуркіт. Скрізь посипалися цегла та черепиця, градом неслися нескінченні спалахи-мечі. Заклиначі внизу в паніці і гніві розкривали для захисту свої бар’єри. Однак Кривавий демон був надто сильним. Хоч він і був створений лиш з фрагменту душі, його все одно було важко стримати.

- Батьку!!

- Мій пане!

Все відбувалося надто швидко. Деякі старі дворяни, які не були спритними і нехтували своїм вдосконаленням, взагалі не змогли зреагувати і були насмерть пронизані мечами Кривавого демона-звіра. Тронна зала вмить наповнилася плачем і криками.

- Відкривайте бар’єри! Швидше відкривайте бар’єри!

- Хто-небудь, допоможіть моєму батькові… и-и-и…

- Цей демонічний звір надто могутній. Я вже не витримую…

Дах осипався і зверху продовжували сипатись мечі демонічного звіра, від яких не було спасіння. Серед інших була дитина, яка прийшла разом з батьком і сиділа зараз біля трупа. Побачивши, що її от-от вб’є другою хвилею мечів, Ґу Ман різко кинувся з бар’єру.

Мужон Лянь був в шоці.

- Гей! Ти хочеш померти?

Але хоч у Ґу Мана не було зараз духовної сили, його бойові навички залишились при ньому. Він схопив дитину і швидко кинувся назад. Щойно він повернувся до бар’єру Мо Сі, полилась друга хвиля мечів демонічного звіра Дзінчена. Дитині пощастило бути врятованою, але більшості людей - ні.

Друга атака Дзінчена була більш жорстокою. Багато хто не витримував, їх бар’єри давали тріщину, тоді бризкала кров і вони помирали з розплющеними очима.

Серед кривавого дощу Мо Сі обернувся поглянути на Імператора.

При спогляданні цієї раптової різанини обличчя Мужон Ченя, правителя Чонхва, залишалося рівнодушним. Здавалося, що він тисячі раз програвав цю ситуацію в своїй голові і ніби ці люди справді були для нього як бамбукові воїни - просто шахові фігури, які за бажанням можна було в будь-який момент відкинути. Демонічний звір Дзінчен спричиняв усе більше смертей. У долоні Мо Сі засяяло синє світло і, дивлячись на Імператора, він різким голосом гукнув:

- Туньтянь, явись!

З китовим криком у повітрі з’явився жезл, грізна священна зброя, повністю оповита сяючим світлом.

Показався змахуючий хвостом кит Туньтянь, що сам по собі став бар’єром, який накрив усю Тронну залу. Дзінчен, здавалося, дуже злякався духу Туньтяня, незліченні спалахи-мечі раптово відсахнулися і знову зібралися в небі, щоб утворити первісну форму з крилами орла та тілом собаки. Звір зашипів і загрозливо загарчав на примарне тіло Туньтяня, але відлетів за хмари, не наважуючись необдумано вступати в бій.

Під захистом Туньтяня Мо Сі люди в залі тимчасово змогли перевести подих. Хтось упав на підлогу, хапаючи повітря, хтось зі сльозами на очах кинувся до рідних. Були і такі, що сповнились гнівом і хотіли кинутися вбивати Мужон Ченя.

- МУЖОН ЧЕНЬ!!!

- Батьку… И-и-и-и-и! Батьку!

Однак людей занепокоїв той факт, що, хоча ситуація кардинально змінилася, Мужон Чень не виказував ні страху, ні здивування. Зі спокоєм, що леденив кістки, він опустив очі й подивився на Мо Сі. За мить кутики його губ згорнулися в ледь помітній посмішці.

Мужон Лянь звузив очі.

- Чого ти посміхаєшся?

- Я посміхаюся тому, що Сіхе-Дзюнь справді дуже здібний. Він був талановитим з дитинства, сила його Туньтяня справді завидна, - повільно мовив Мужон Чень. - Але, Мужон Ляню, чому б тобі не використати свій мозок і не подумати трохи? Гадаєш, ти перший, на кому я випробовував чари контролю? Ні, на тобі Цей Самотній використовував лише непевну і невипробувану демонічну отруту.
До того, як проводити експерименти з тобою, у мене була єдина пігулка, яку залишив Чень Тан. Вона була створена з насіння Квітки Ненависті Восьми Страждань демонічної раси. Я зробив з неї маріонеточну пігулку, здатну ховатись в серці людини і довгий час залишатися невиявленою... Десять років тому Цей Самотній вибрав досить сильну людину і помістив пігулку в її тіло з тим, щоб в раптовій скрутній ситуації, як наприклад сьогодні, активувати пігулку, під дією якої ця людина втратить свою самосвідомість і буде повністю коритися мені.

-…

Раптом пронизуючий до кісток холод охопив усе його тіло.

- Як ти думаєш, на кому Цей Самотній її використав?

Майже всі із шоком і страхом поглянули на Мо Сі. Навіть сам Мо Сі змінився в обличчі.

Мужон Чень все ще спокійно сидів на троні і так само спокійно говорив:

- Це був план на крайній випадок. Цей Самотній не очікував, що врешті-решт доведеться ним скористатися.

Він підняв палець і на ньому спалахнуло полум’я.

У глибині його чорних очей затанцювало тьмяне світло. Імператор втупив погляд в Мо Сі, який захищав усіх у залі, легенько стиснув губи, а тоді сказав:

- Маріонеточна пігулка, розчинись!