На другий день після похорон сім’ї Юе над столицею Чонхва пролетів гігантський птах з чорним, як смола, пір’ям. Птах був схожий на орла, але, крім крил, усе його тіло було вкрите білою звіриною шерстю. Ніхто не знав, як цей дивний птах потрапив до країни. Летів він настільки швидко, що навіть найшвидший майстер меча не міг би його наздогнати.
Облетівши столицю один раз, дивний птах перетворився на чорний порив вітру і зник у хмарах. Після цього над столицею цілих три дні йшла проливна злива.
Коли дощ припинився, багато людей раптово захворіли. Оглянувши хворих одного за одним, заклиначі-цілителі платформи Шеньнон прийшли до жахливого висновку.
Демонічна ці.
Кожен з цих людей був заражений демонічною енергією. Заклиначі Чонхва ніколи не практикували демонічного вдосконалення, тому не могли контролювати міазми. Хоча цілителі Шеньнон могли частково їх усунути, це було краплею в морі. Інфікованих було надто багато і значна їх частина померла ще до того, як дійшла черга їх лікувати, ще частина не померла, але збожеволіла.
Заклиначі, які бачили на полі бою дев’ятиокий ґуцінь, почали припускати, що дивний птах був демонічним звіром, випущеним з одного з очей цього інструменту.
Інші казали, що це був новий демонічний птах, якого створили в Ляо і який міг викликати хмари та дощ, за допомогою якого заражав усіх, хто контактував ним.
Було багато різних думок, і якийсь час усі були в паніці.
Імператор через це хмурився, але Дзяна Фулі та Мендзе в цей час не було в столиці. Дзян Фулі ще не повернувся зі своєї подорожі, а Мендзе нещодавно поїхала до Палацу гарячих джерел в іншому місті, щоб відновитися. Хоча в столиці були й інші цілителі, але ситуація була надто раптовою, і вони ніколи раніше не стикалися з подібним недугом. У результаті ці цілителі були надзвичайно зайняті, хоча і зробити могли вкрай мало.
Ґу Ман також постраждав від проливної зливи, але він робив усе можливе, щоб стриматися і не втратити над собою контроль.
Ситуація між Чонхва і Ляо з кожним днем ставала все більш критичною. Нарешті одного дня армія країни Ляо зібралася на кордоні Чонхва, вибравши найкоротший і найнезвичайніший шлях для нападу на столицю.
Зіткнувшись з такою небезпечною ситуацією, Імператорський двір був у хаосі. Хтось казав, що треба вийти на передову та взяти ініціативу у війні в свої руки. Хтось - що вони повинні використати можливість і зміцнити оборону імперської столиці. Були навіть люди, які зітхали, нарікаючи, що столиця стоїть надто близько до країни Ляо. Щоб зменшити втрати, вони пропонували залишити місто і перенести столицю деінде.
Ці люди були схожі на марні вишиті подушки: від зливи трави всередині них промокли, і назовні поширився сморід.
Вони переконано казали:
- Якщо цей дивний птах знову з’явиться і заразить заклиначів хворобами, як ми будемо вести цю війну?
- Давайте спочатку відступимо. Де є життя, там є надія.
- Можливо, цей дивний птах — це новий створений ними Кривавий демон-звір, і через нього ми не зможемо перемогти, якщо вийдемо в пряме протистояння? Принаймні, нам потрібно розробити протиотруту, яка зможе здолати недуг, перш ніж виступити проти країни Ляо, інакше ми просто будемо марно витрачати нашу бойову силу.
Різні групи людей мали різні думки. Здавалося, ніби незліченна кількість голів вискочила з тіла чудовиська, і всі вони гавкали та кусали одна одну. Від шуму в Імператора розболілася голова. Він не міг вирішити проблему епідемії демонічної ці, і йому залишалося лише писати листи, закликаючи Дзяна Фулі, чиє місцезнаходження було невідомим, повернутися до міста.
На восьмий день майстер-цілитель Дзян нарешті отримав листа і помчав назад до імперської столиці.
Після трьох днів усамітнення він таки розробив протиотруту.
Також цього дня раптом надійшло повідомлення з перевалу Йонлан про перемогу над армією Ляо і що та тимчасово відступила на північ ріки Хванхе. При дворі відчули значне полегшення. Імператор хотів, по-перше, відсвяткувати перемогу, по-друге, роздати протиотруту і, по-третє, обговорити стратегію подальшої війни. Тож він розіслав послання всім вельможам столиці про те, що цього вечора о годині сю [19:00] він влаштує банкет у тронній залі імператорського палацу.
Мо Сі спочатку не хотів йти на цей банкет, бо відчував крайню огиду до Імператора. Він не пішов зводити з ним рахунки тільки через те, що країна була в хаосі і мали місце внутрішні і зовнішні неприємності. Крім того, останнім часом стан здоров’я Ґу Мана був дуже поганим. Після інциденту в печері Хуньтянь вони відклали свій план знайти в Лінь’ані майстра керування душею.
Він хвилювався за здоров’я Ґу Мана, але не довіряв нікому іншому піклуватися про нього. За збігом обставин Мендзе не було у столиці. Він почув, що відразу після їх від’їзду Мендзе захворіла і їй довелося відправитись до палацу гарячих джерел, щоб відновитися.
Тому, оскільки Дзян Фулі також мав з’явитися на бенкеті та принести протиотруту від демонічної ці, Мо Сі, подумавши, вирішив таки піти і взяти Ґу Мана з собою.
Носити маску трохи набридало, тому, сівши у карету, Ґу Ман підняв її, відкриваючи блакитні очі. Він сперся підборіддям на одну руку, дивлячись, як колишуться тіні від ліхтарів за бамбуковою завісою, а іншою рукою грався з маленьким бамбуковим воїном, якого залишив йому Мужон Чуї.
У Ґу Мана було дві найдорожчі речі: цей бамбуковий воїн, а також парчевий мішечок невідомого походження.
Той парчевий мішечок не давав Мо Сі спокою відколи він вперше його побачив в саду Лвомей. Однак, навіть повернувши спогади, Ґу Ман не розповідав йому, звідки цей мішечок взявся. Коли ж він почав допитуватись, той міг лише жалісно сказати: «Я не маю про це жодного уявлення, взагалі не пам’ятаю. Знаю лише, що він дуже важливий».
Побачивши винуватий вираз на його обличчі, Мо Сі не міг більше нічого сказати. Після цього він не торкався цієї теми, і йому залишалося тільки мовчки терпіти і дутися кожен раз, коли на очі траплявся цей мішечок.
Ґу Ман, ймовірно, помітив його невдоволення, тому якось показав вміст парчевого мішечка. Насправді нічого рідкісного в ньому не було - лише біла мушля каурі, на якій хтось ледь помітно написав ієрогліф «вогонь».
- Це тобі дав якийсь заклинач вогню?
Ґу Ман похитав головою й пробурмотів:
- Я не знаю, - і повернув мушлю назад та прибрав мішечок. - Просто мені це дуже подобається і я не можу це викинути.
Тож хто був тим, хто дав йому цей предмет, який настільки йому подобався, що він не міг відпустити його так само, як і бамбукового воїна Мужона Чуї, досі залишалося загадкою.
Коли вони прибули до Тронної зали, більшість дворян уже були там, однак зала все одно здавалася безлюдною.
Мо Сі відвідував багато банкетів Чонхва і рідко бачив таку похмуру сцену, як цього вечора. Зайве говорити, що на банкеті не був присутній Юе Ченьцін. Місце принцеси Мендзе також було порожнім. А ще місця людей маєтку Ваншу…
Мо Сі важко було сказати, що він відчув, глянувши на місце Мужон Ляня. З того, що він бачив і чув у Лінь’ані, він уже знав, що той був ще одним старшим братом Ґу Мана. Він був навіть ближчим родичем, ніж Мужон Чуї. Однак Мужон Лянь і Мужон Чуї були абсолютно різними. Він був схожий на його «Життя як сон», що на вітрі розсіювалося туманною димкою.
Ніхто не міг зрозуміти, про що він думає.
Від дитинства до дорослого життя Мужон Лянь знущався над Ґу Маном і катував його. Він навіть кинув Ґу Мана у сад Лвомей, щоб принизити його після повернення до міста. Здавалося, що чим більше він гнобив Ґу Мана, тим впевненіше почувався. Однак, коли Ґу Ман був у небезпеці, він, відкинувши все це, зробив усе можливе, щоб врятувати його.
Вельможі навколо перешіптувалися між собою.
- Гей, ви чули? Ваншу-Дзюнь, здається, при смерті.
- Справді? Хіба Його Величність не послав найкращих цілителів із платформи Шеньнон, щоб лікувати його? Чому він усе ще…
- Його життя висить на волосині. Його Величність робить для нього все можливе.
- Хто ж крім Його Величності буде про нього дбати? Він такий непопулярний.
За червоним із візерунком хмар банкетним столом було порожньо. Мо Сі раптом згадав, що після смерті пані Джао у Мужон Ляня більше не залишилося нікого з близьких. Здавалося, що його оточували сотні людей, але насправді поряд з ним були тільки його слуги та підлеглі, що боялися його.
Мо Сі гадки не мав, що Ґу Ман означав для Мужон Ляня.
Банкет розпочався. Імператор і Дзян Фулі разом вийшли із задньої кімнати. Дзян Фулі довго пробув у мандрах і, здавалося, став простішим. Можливо тому, що доля країни опинилася під загрозою, але він не був таким непокірним, як завжди, натомість тихо стояв біля Імператора. Він був у вільному зеленому вбранні з широкими рукавами, очі його були опущені, і він виглядав спокійним і непорушним.
- Одна з причин, чому Цей Самотній викликав вас сюди сьогодні, — це дати вам протиотруту. Інша — щоб ви допомогли скласти план, як відповісти на їхні атаки, - Імператор сів у оздоблене золотом крісло з червоного дерева. - Щодо бажання відступити без бою... - Він похмуро звів очі. - Якщо хтось хоче внести подібну пропозицію, нема потреби витрачати на це повітря.
Кілька чиновників мовчки перезирнулися і опустили очі.
Імператор помітив усі ці підводні течії і посміхнувся.
- Ви все ще перезираєтесь один з одним? Раніше ви хотіли відступити через те, що було важко позбутися демонічного недугу. Цей Самотній теж про це думав. Але тепер майстер-цілитель Дзян створив протиотруту, а ви все ще хочете відступити. Ви настільки налякані?
- Ваша Величносте, - затремтів один старий вельможа, - країна Ляо порушила свою обіцянку та використала заборонену техніку. Їхнім наміром було забрати останній фрагмент душі Кривавого демона-звіра. Насправді ми можемо дещо зробити із тим фрагментом - повернути його країні Ляо. Таким чином їм не доведеться битися з нами на смерть. Вони не зможуть зараз відновити його, тож ця битва може бути відкладена ще на вісім чи десять років...
Імператор посміхнувся.
- Який сенс тягнути ще вісім-десять років?
- Ну, за вісім-десять років багато що може статися. Чонхва може знайти спосіб зруйнувати їхній план відродження Кривавого звіра. Або дослідити записи про безсмертних звірів, які залишив майстер академії Чень, і створити такого звіра для боротьби з ними. Словом, я вважаю, що Чонхва зараз надто слабкий, і сподіваюся, що Ваша Величність передумає.
- Юшу-Дзюню, - засміявся Імператор, - Цей Самотній думає, що вісім-десять років недостатньо для того, щоб Чонхва міг підготуватися, але достатньо, щоб ви пішли на покій - так? Який у вас вік? Через вісім-десять років ви підете, і вас уже не хвилюватиме потоп, що наближається.
Імператор поцілив Юшу-Дзюню прямісінько в серце, той змінився в обличчі, але все ж продовжував наполягати:
- Ваша Величносте, небеса можуть бути мені свідком: я вірний у своїх словах і діях...
Імператор все ще посміхався, але посмішка не торкалася його очей.
- Мм. Заберіть його.
- Ваша Величносте!
Посмішка згасла. Чоловік на троні виглядав надзвичайно холодним, ніби все його тіло перетворилося на глибу льоду.
- Цей Самотній сказав забрати його.
- Так!
- Немає потреби залишати дозу протиотрути цілителя Дзяна для маєтку Юшу, - безвиразно сказав Імператор. - Якщо хтось іще хоче піти на покій, скористайтесь нагодою зняти свої обладунки і піти. Але, звичайно, протиотрути Цей Самотній вам не дасть. Цей Самотній буде берегти життя тих, хто готовий стояти на захисті Чонхва та працювати для людей. Що ж до таких, як Юшу-Дзюнь, хто воліє сховатися в кутку і відсиджуватися вдома...
Його очі були холодні, а зуби зціплені.
- Попіклуйтесь про себе самостійно.
Протиотрута, яка могла розвіяти демонічну ці і врятувати життя, була в руках Імператора. За мить всі, хто мали намір щось сказати, заткнули роти.
Імператор окинув орлиними очима всю тронну залу, а тоді знову посміхнувся:
- Якщо ви завжди будете такими одноголосними та покірними, то у Чонхва буде надія об’єднати Дев’ять Провінцій і принести мир чотирьом морям.
Мо Сі, почувши це, не міг не відчути відрази.
Що б не говорив Імператор, він завжди посилався на щастя народу і добробут своїх підданих. Хоча він давно знав, що серце Імператора було дуже важко прочитати і що не всі його слова були цілком правдивими, та він не думав, що той може бути аж настільки лицемірним. Зрештою, ставлення Імператора до демонічних технік можна було описати не словом «використанням», а словом «жадання». Він, мабуть, довго сходив слиною над техніками, які Ґу Ман передавав йому, переживаючи такий нестерпний біль.
Слова про мир для чотирьох морів були фальшем, просто трюком, прапором, яким він мотивував героїв і вірних чиновників. Справжньою метою було завоювання Дев’яти Провінцій.
Оскільки поки що ніхто не хотів відправлятись на покій, Імператор наказав Дзяну Фулі роздати протиотруту з парчевої коробки голові кожної сім’ї. Поки вони чекали, Ґу Ман поруч з Мо Сі мовчки слідкував за Дзяном Фулі своїми блакитними очима.
- Чому ти постійно на нього дивишся?
- Що він роздає? – спитав Ґу Ман. - Здається, усі цього хочуть.
- Це ліки, - пояснив Мо Сі.
- Хіба ліки не гіркі? - нахмурився Ґу Ман. - Чому вони чекають, щоб з’їсти їх ... Нам теж дадуть?
Мо Сі підняв руку й торкнувся його голови.
- Я знайду можливість дати тобі солодощі.
Побачивши, що Ґу Ман заспокоєно кивнув, Мо Сі подумки зітхнув та обернувся поглянути на Дзяна Фулі, що трохи далі від них роздавав ліки. Він хотів дочекатися закінчення бенкету, щоб поговорити з майстром-цілителем наодинці і дізнатися, чи можна якось полегшити недуг Ґу Мана.
Дзян Фулі розмовляв з Чанфен-Дзюнєм. Після битви в Печері Хуньтянь маленька Лань-ер досі не приходила до тями. Її духовне ядро було відібрано Дзяном Єсюе, а вона перетворена на маріонетку. Її маленьке тіло забагато перенесло. Чанфен-Дзюнь був сповнений жалю і цими днями дуже переживав за здоров’я дочки. Він чіплявся за Дзяна Фулі і продовжував щось говорити, але той як завжди був байдужим. Він відповів лише одним-двома реченнями, і зрештою просто смикнув рукави й відійшов.
Маленька пігулка від демонічної ці, яку перед тим він дав Чанфен-Дзюню, випадково впала на підлогу. Чанфен-Дзюнь же, не отримавши бажаної відповіді, був дуже засмучений і не переживав за власне життя. Він не переймався тим, куди покотилася пігулка.
Дзян Фулі глянув на нього, але не став нічого говорити, просто підняв ліки з підлоги і штовхнув своїми довгими пальцями назад на бенкетний стіл, а тоді розвернувся і пішов до наступного.
Однак Мо Сі, який спостерігав за цією сценою, смутно відчув, що щось не так. Він ще не зрозумів, що саме, але по спині побігли сироти.
Він придивився до Дзяна Фулі і не помітив нічого дивного. Однак відчував, що змінилося щось дуже важливе і очевидне, просто поки він не міг зрозуміти, що саме.
Із Дзяном Фулі щось було не так, було щось дуже дивне, але що саме…
Глибоко задуманий, він нахмурився, як раптом почув холодний голос за дверима Тронної зали.
- Покладіть ліки, які тримаєте. Не приймайте.
Усі були здивовані і як один поглянули на двері.
Вони побачили чоловіка у вбранні сапфірового кольору, який повільно йшов сходами, з лисячими рисами обличчя і хворобливим лицем. Він виглядав вкрай слабким, але принаймні міг ходити, і його розум був ясним.
Хтось здивовано вигукнув:
- Айя, Ваншу-Дзюнь?!
Ким ще міг бути цей чоловік, що повільно наближався до них, як не Мужон Лянєм, який був серйозно хворий і чиє життя, за чутками, висіло на волосині?
Далі
Розділ 179 - У палаці
У залі на мить запала мертва тиша. Лише свічки із оздобленням у вигляді драконів яскраво горіли, освітлюючи обличчя всіх присутніх. Мужон Лянь повільно вийшов із тіні і ступив у залу, прикувавши до себе море очей. Він підвів обличчя і його очі санпаку холодно поглянули на чоловіка на троні. - Ваша Величносте. - … Чоловік на троні не дивився на нього, а кинув майже жахаючий погляд на старійшину платформи Шеньнон, і тільки потім обернувся й зустрівся очима з Мужон Лянєм. Він наче опинився перед прірвою, але все одно неохоче вкрив своє обличчя шаром тепла і легкого занепокоєння, і посміхнувся: - Ваншу-Дзюнь домі нездужає, чому він все-таки прийшов на банкет? Мужон Лянь легко мовив: - Мені вже набагато краще, дякуючи Вашій милості, - а тоді звернувся до всіх: - Покладіть ліки, що тримаєте: це не протиотрута, це отрута. Всі були шоковані: - Що!? - … Якусь мить Імператор мовчав, його очі потемніли, потім трохи підвів підборіддя, вказуючи на Старійшину платформи Шеньнон, щоб він допоміг з Мужон Лянєм: - Старійшино Чень, Ваншу-Дзюнь цими днями постійно говорить нісенітниці. Ти головний цілитель і не знаєш, як про нього подбати? Чому б тобі не забрати його, щоб він відпочив? - Ах... - старійшина Чень на мить завмер, а тоді поспішно спустився. - Так, Ваншу-Дзюню, у вас знову істерика, швидше, пройдіть до внутрішньої кімнати з цим старим чиновником і трохи відпочиньте. Сказавши це, він хотів смикнути Мужон Ляня за рукав, але той лише глянув на нього й холодно відказав: - Дорогенький старий, ти дуже добре знаєш, що ти додав до ліків, які давав мені останні кілька разів. Геть звідси, поки я по-справжньому не розсердився, інакше продемонструю тобі, що таке біль. Голова старійшини Ченя вкрилася потом. Подібно черепасі він втиснув голову в шию від звинувачень Мужон Ляня і зі страхом подивився на Імператора. Обличчя Імператора поволі набуло зеленуватого відтінку, але він придушив злість і вичавив посмішку: - Мужон Ляню, здається, тобі погано і паморочиться в голові. Мужон Лянь не видав жодного звуку. З усіх родичів він був найбільш схожим на Імператора, але у цей момент, коли він стояв при вході в залу, він байдуже дивився в сторону трону і на його обличчі, настільки схожому на імператорське, не було ані краплі поваги. Від цього Імператор здригнувся. У його серці раптом спливло давнє пророцтво про «хаос зірки Дзивей, війну між братами, війну всередині сім’ї». Однак Мужон Лянь був з побічної гілки родини, а не з основної. Як це міг бути він? Яким чином це міг бути він? Поволі він міцно стиснув кулаки на підлокітниках крісла, від чого його жили випнулися. Проте він все одно стиснув зуби й усміхнувся: - Це також вина Цього Самотнього, що я не зміг тебе вилікувати і дав тобі, втративши глузд, прийти до тронної зали і влаштувати сцену. - Що Ваша Величність має на увазі? – легко мовив Мужон Лянь. – Ваша Величність ці кілька днів просив старійшину Ченя добре піклуватися про мене. Ви не могли дозволити мені померти негайно, щоб не викликати підозр, але і не могли дозволити мені відновити моє здоров'я, тому що я забагато знаю. Імператор усміхнувся і похмуро сказав: - Ти занадто багато курив «Життя як сон» і вів розпусний і п’яний спосіб життя. Здається, ти навіть не можеш відрізнити сон від реальності. Він неодноразово повторював, що Мужон Лянь втратив глузд і що він говорить нісенітниці. Спочатку всі були шоковані і на обличчях проступала недовіра. Однак коли згадали «Життя як сон», лиця багатьох розслабилися. Усі знали, що у того, хто куритиме занадто багато цього зілля, будуть галюцинації. За останні кілька років Мужон Лянь не відривався від своєї люльки, тож здавалося, що він справді докурився до ручки. З огляду на поточний вигляд Мужон Ляня з його неохайним вбранням, він справді скидався на божевільного. Однак Мо Сі не був в числі цих людей. Він надто добре знав, як виглядав Мужон Лянь, коли був серйозним. Навіть якщо його вигляд був неналежним, його очі були безжальними й холодними, як у грифа, що кружляв синім небом. Не кажучи вже про те, що тепер він знав, якою людиною був Імператор, і дивне відчуття, яке викликав у нього Дзян Фулі... Мужон Лянь не був божевільним. Це Імператор хотів виставити його таким. Бо словам божевільного ж ніхто не повірить. У цей момент його раптом обережно смикнули за рукав. Мо Сі обернувся й побачив Ґу Мана, що заціпеніло дивився на Мужон Ляня. Його серце легенько тьохнуло, і він запитав: - Що таке? - … Ґу Ман не міг відповісти. Стиснувши губи, він продовжував витріщатись. Через деякий час він сказав: - Він виглядає знайомо. Коли мене ув’язнили, всі казали, що я когось убив. Це був він? Мо Сі поплескав його по руці і заспокоїв: - Ти цього не робив. Ґу Ман знову нічого не сказав. Його блакитні очі, не кліпаючи, дивилися на Мужон Ляня. Раптом він сказав: - Я маю... - Що? Ґу Ман, здавалося, був приголомшений власною реакцією, але все одно слідував своїм відчуттям і сказав: - Я пам’ятаю, що маю підкорятися йому і не можу його ненавидіти. - … А тоді, трохи засмутившись, він додав: - Але я не пам’ятаю, хто він. Поки він бурмотів, Мужон Лянь раптом обернувся. Його очі пробіглися іншими присутніми і зупинилися на обличчі Ґу Мана. З огляду на поточний стан душі Ґу Мана, йому було важко визначити, що виражав зараз погляд Мужон Ляня — роздратування, суперництво, визнання, полегшення… Ніби всі ці емоції проходили одна за одною, і, зрештою, всі змішались разом. Ґу Ман широко розплющив очі й дивився на нього з розгубленістю. Він відчув слабкий біль у голові. У його пам’яті ніби промайнуло закривавлене обличчя Мужон Ляня на березі річки. Він простягнув руку і закликав його: - Біжи! …Інакше ти не зможеш все пояснити… Ґу Ман не зміг стримати тихого стогону і підняв руку до свого пульсуючого чола. - Низький раб! Ти смієш торкатися речей мого батька? Зніми це!!! Зніми! - Носи цей рабський нашийник і завжди будеш псом на побігеньках цього Мужон Ляня. Різкий голос з дитячих і підліткових років, сповнений злоби, підозри і ніби вкритий шипами, пронизував його голову. Але згодом його змінив ніжний жіночий голос: - А-Мане, вона врятувала життя тобі та твоїй матері. Тож, будь ласка, не ображайся на цих мати й сина... І хрипкий голос пораненого Мужон Ляня, що наполягав: - Біжи… Ґу Ман не витримав, опустив голову й нахмурився. Він зціпив зуби, в очах повний хаос. Побачивши, що з ним щось не так, Мо Сі негайно запитав: - Що з тобою? - Я… — тихо пробурмотів Ґу Ман, — я не знаю. Він звів очі й знову подивився на Мужон Ляня. Цього разу він зустрівся з ним поглядами. Той швидко відвів очі, але потім знову звернув до нього трохи невдоволений погляд, який, однак, поволі пом’якшав. Ґу Ман раптом тихо сказав: - Я йому вірю. Він не божевільний. Мужон Лянь був надто далеко, щоб почути слова Ґу Мана, але з цим обміном поглядами, здавалося, прийняв в душі якесь рішення. Він повернувся, щоб знову поглянути на Імператора, і підвищив голос. - Я, Мужон Лянь, дуже довго хотів лише забезпечити процвітання мого маєтку Ваншу і мене не хвилювало життя інших. Через це я завжди ховався по кутках. Я був зарозумілим і свавільним, щоб у Його Величності не було причин підозрювати мене. За ці три десятки років я не зробив нічого, чим міг би пишатися. Але так сталося, що у мене є брат, який не забував того, що він має робити, навіть коли його втоптували в бруд, і який завжди дотримувався свого початкового прагнення — захищати людей Чонхва. Коли я переживав, що він зажадає мого місця і забере багатство моєї сім’ї, він терпів приниження і нічого не робив для себе. Я відчуваю, що я, в біса, йому програю, - Мужон Лянь звів свої персикові очі і слово за словом виголосив: - Цьому лаодзі це не подобається. Коли це я, Мужон Лянь, визнавав поразку? Я бився з Сіхе-Дзюнєм, з Чанле-Дзюнєм, я бився з небесами і землею, я бився за своє життя – і, зрештою, програю цьому низькому нахабі? – Мужон Лянь розсміявся, але без наміру висміювати Ґу Мана. Він підняв люльку й глибоко затягнувся. Видихнувши, серед легкого диму, він сказав: - Я цього не приймаю. Імператор зіщулив свої орлині очі: - Мужон Ляню, досить нісенітниць! - ...Мужон Чень. Коли прозвучали ці два слова, вся зала з острахом захвилювалась. Обличчя Імператора було холодним і блідим. Це ім’я давно не звучало в тронній залі, але хто не знав, що це було ім’я Його Величності?! Звертатися до Імператора на ім’я при дворі було злочином, який карався смертю! - Мужон Ченю, - Мужон Лянь повільно повторив ці два слова ще раз, чітко вимовляючи кожне. Він посміхнувся: - Краще послухайте. Раніше всі казали, що я, Мужон Лянь, розбещений нахаба. Наразі цей лаодзі вирішив змінитись – сьогодні я хочу бути героєм. - Тобі далеко до того, що означає слово герой! Мужон Лянь символічно вклонився: - О, вельми дякую. А ви дуже близькі до значення слова «безсоромний». Імператор придушив свій гнів і слово за словом процідив: - Мужон Ляню, ти втомився жити і шукаєш смерті? Мужон Лянь посміхнувся: - Дорогенький, хіба ти вже не посилав людей мене вбити? Він обернувся і звернувся до цивільних і військових чиновників: - Знайте: пігулка у ваших руках — не для усунення демонічної ці, а для контролю людського серця. Усі були приголомшені та шоковані. - … Що?! - Для контролю людського серця? Імператор зморщив перенісся і його обличчя стало скидатися на тигра чи вовка. Він похмуро сказав: - Це абсурдно й смішно! Усі знають, що медичні навички Дзяна Фулі на вершині досконалості, і він вільний і нестримний. Мужон Ляню, навіть якщо хочеш звести на мене наклеп, ти повинен вигадати щось не таке обурливе, - Потім він перевів погляд, - Цілителю Дзян, Ваншу-Дзюнь сказав, що ви допомагаєте мені зачакловувати людей, і мені цікаво, чи є у цьому світі метод, за допомогою якого можна легко впливати на серця людей? - Двома найефективнішими методами, - відповів Дзян Фулі, - є Квітка Ненависті Восьми Страждань та шахова фігура Дженьлон. Однак вони не є простими. Перший потребує душу раси демонів для свого створення, до того ж квітку надзвичайно важко виростити, щоб вона розквітла. Друга - одна з трьох стародавніх заборонених технік. Тоді він холодно глянув на Мужон Ляня. - Ваншу-Дзюню, ти справді надто високої думки про мене. - Ви це чули? – похмуро і холодно мовив Імператор. - Мужон Ляню, ти ж не можеш сказати, що я створив одне з цих двох, чи не так? Крім того, будь то Квітка Ненависті Восьми Страждань чи шахова фігура Дженьлон, їх використовують точно не шляхом годування жертв ліками, - зупинившись на мить, він оглянув чиновників. - Однак, якщо хтось наляканий і повірить словам Мужон Ляня, він може повернути пігулку цілителю Дзяну і піти самотужки шукати спосіб протистояти демонічній енергії! Почувши такі слова Імператора, як боягузливі старі чинуші могли піти на це? Трохи повагавшись, хтось сказав: - Мужон Ляню, ти збожеволів? Його Величність вище усіх інших, навіщо йому марнувати час і сили для контролю над серцями людей? Я думаю, людина, яка хоче вплинути серця – це ти! Мужон Лянь посміхнувся: - Хіба щойно Його Величність не говорив, що йому потрібно контролювати інших? – і він повторив те, що Імператор сказав раніше: - «Якщо ви завжди будете такими одноголосними та покірними, то у Чонхва буде надія об’єднати Дев’ять Провінцій і принести мир чотирьом морям». - Це… Після цих слів поміж чиновників запала тиша. Дехто з них став крадькома кидати погляди на Імператора, щоб побачити вираз його обличчя. Мужон Лянь примружив очі й сказав з напускним жалем: - Мужон Ченю, не переживай, я насправді добре тебе розумію. Під час твого становлення, коли ти був наслідним принцем, тебе завжди критикували, а попередній Імператор перед смертю навіть хотів виключити з черги спадкоємців. Після таких складнощів при сходженні на трон, будь то старі консерватори чи родичі - здається, всі плели свої схеми. Ти виглядаєш високим і непохитним, але насправді ти як пташка в клітці – не здатний вилетіти, як би не махав крилами. Як ти можеш змиритись із таким становищем? Навіть уві сні ти сподіваєшся мати групу слухняних чиновників. І краще, щоб вони взагалі не мали жодної власної думки. Скажеш на схід – підуть на схід, скажеш на захід – підуть на захід. Краще мати групу бамбукових воїнів, ніж групу балакучих цивільних чиновників і військових генералів – це твої слова, я сподіваюся, ти не забув. На очах чиновників Імператор якусь мить був безмовним, а тоді почав безвиразно плескати в долоні і сказав: - Мужон Ляню, ти талановитий оповідач. І досі найбільший божевільний. Мужон Лянь ледь помітно посміхнувся: - О, я не можу прийняти таких компліментів. Я просто хотів зберегти своє життя, тож день і ніч вгадував твої наміри, щоб задовольняти їх. Я розумію тебе краще за інших. Імператор глузливо кивнув: - Добре. Навіть якщо ти маєш рацію, навіть якщо Цей Самотній має намір перетворити всіх присутніх чиновників на дурних маріонеток, то що ж використає? Квітку Ненависті Восьми Страждань чи шахові фігури Дженьлон? Якщо б Цей Самотній опанував будь-який з цих методів, Цей Самотній не докладав би зусиль, щоб роздавати вам пігулки від демонічної ці. - Справа в тому, що ти не знаєш, - сказав Мужон Лянь. - Ти не знаєш як створити Квітку Ненависті Восьми Страждань і не можеш оволодіти технікою шахової гри Дженьлон. Ось чому в останні роки ти так пожадливо вивчав темні демонічні техніки - щоб створити метод контролю, подібний до цих двох технік, тільки з не настільки потужним ефектом і не з такою великою ціною. Звичайно, як в світі може існувати щось настільки доступне? І скільки б ти не вивчав, скільки б не проводив експериментів, тобі завжди чогось бракувало і після стількох років спроб ти так і не отримав бажаного результату. Лише коли Сіхе-Дзюнь схопив для тебе фрагмент душі Кривавого демона-звіра, ти нарешті зміг створити пігулку, що може змусити жертву беззаперечно виконувати твої накази. До цього ж тобі ніколи не вдавалося досягти з жертвами бажаного результату. Імператор сидів на високому сидінні, склавши руки та трохи підвівши підборіддя: - Дуже захоплива історія. Де докази? Мужон Лянь не відповів одразу. Він неквапливо підняв в руці люльку, зробив затяжку і повільно видихнув: - Мужон Ченю. Ти думаєш, я не знаю, що Дзян Єсюе був твоїм радником? - Навіть якщо був, що з того? - Мужон Чуї був під контролем Дзяна Єсюе і лише трава Дженьсінь могла полегшити його стан. І препарат, який я потай додав до «Життя як сон», яке курю... це та сама трава Дженьсінь. Після короткої павзи Мужон Лянь байдужим тоном продовжив: - Мужон Ченю, три роки тому ти підсипав мені у вино порошок у спробі взяти під контроль мій розум. Ти думав, що твій препарат виявився абсолютно неефективним, але це не так. Хоч він тоді не був ідеальним, та ефект він мав. І тому я завжди покладався на «Життя як сон» для підтримки ясності розуму. Він знову видихнув легкий дим і посміхнувся: - Думаєш я, Мужон Лянь, справді гадки не мав про ті мерзенні речі, які ти мені заподіяв?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!