Якби той рік тривав вічність...

Сказавши це, він підняв руку і наніс колючий удар мечем.

Однак у цей момент перед очима Дзяна Єсюе майнуло щось зелене. Він негайно відсмикнув меч і відступив. Здійнявши довгі брови, він вражено мовив:

- Бамбукові воїни?!

Тим, хто заблокував його вбивчий удар, був бамбуковий воїн Мужона Чуї. Зелена маріонетка, тримаючи клинок, з гучним звуком стала перед Юе Ченьціном, щоб захистити його.

Дзян Єсюе був приголомшений. Він подумав, що це прийшов до тями Мужон Чуї. Однак, обернувшись, побачив, що той все ще лежить у калюжі крові із заплющеними очима. Його серце похололо - він раптом збагнув...

Це був Юе Ченьцін!

Боягузтво Юе Ченьціна до цього моменту було блефом!

Коли він бився з демоном меча Лі Цінцянєм, він криком прикликав бамбукових воїнів захистити його. Першим господарем цих бамбукових воїнів був Мужон Чуї. Але як тільки він втратив свідомість, вони виконували накази Юе Ченьціна. І він уже потай підкликав бамбукових воїнів, що блукали по печері, поки Дзян Єсюе вів свою розповідь.

Дзян Єсюе кинув погляд на Юе Ченьціна і побачив, що хоч вираз його обличчя був надзвичайно сумним, він не виглядав таким пригніченим, як раніше. Дзяна Єсюе зціпив зуби і сказав:

- Юе Ченьціне… Я недооцінив тебе!

Юе Ченьцін закашлявся кров’ю. Важко дихаючи, він підвів голову.

- … Я вже казав… Я тепер голова сім’ї Юе… як я можу... - його рот і зуби були червоні від крові. - Як я можу дозволити тобі... творити... творити зло в печері Хуньтянь!?

І тоді суворо вигукнув:

- Всі в атаку!

Десятки бамбукових воїнів отримали наказ і миттєво кинулися з-за високих скель на Дзяна Єсюе. З різким звуком вони почали запеклий бій.

Поки Дзян Єсюе бився з великою кількістю бамбукових воїнів, Юе Ченьцін вирвався з пастки інвалідного візка, хитко встав і підійшов до Мо Сі.

- Сіхе-Дзюню... Вибачте...що вплутали Вас у справи сім’ї Юе, - сказав він до Мо Сі, який говорити не міг через отруту в своєму тілі.

Чорні очі Юе Ченьціна були сповнені вологи. Він виглядав вкрай виснаженим, але його погляд був рішучим.

- Але… я не буду… я не дозволю, щоб четвертий дядько і Ви даремно страждали…

Після цього він із зусиллям розвернув своє вкрите ранами тіло і крок за кроком попрямував до басейну крові.

Мо Сі здригнувся.

Він хотів пожертвувати мстивим духам свої кров і душу, щоб позбавити життя Дзяна Єсюе?!

Дзян Єсюе, очевидно, зрозумів наміри Юе Ченьціна. Він тихо вилаявся, меч у його руці раптом спалахнув золотим світлом. Він сильно струснув його, і більше половини бамбукових воїнів, що його оточували, розлетілися в сторони.

Наступної миті вилетів золотий ланцюг, націлений на нижню частину тіла Юе Ченьціна. Хоча фізично хлопець був слабким, та все ж він два роки слідував за Мо Сі, тож не був аж настільки слабким і бездарним, яким його вважав його брат - він зумів ухилитися від ланцюга.

Юе Ченьцін важко дихав, його очі повнились сльозами, але всередині нього здіймалася ненависть, змішана з багатьма іншими почуттями.

- Дзян Єсюе, я ніколи не любив сваритись, сперечатись чи битись за щось… Якщо твій егоїзм вимагає, щоб я повернув усе, що у тебе забрав, тоді чому ти не сказав мені раніше!?

- Що, ти готовий зректися свого спадку?- посміхнувся Дзян Єсюе. - Не будь дурнем, Юе Ченьціне. Усю владу в цьому світі потрібно захоплювати, навіть якщо ти наслідний принц.

- Щоб захопити владу, тобі потрібно було вбити стільки людей?! І тепер ти стоїш на цих трупах, щоб тільки отримати клан Юе. Як ти можеш бути спокійним?

- Чого б мені не бути спокійним? - Дзян Єсюе холодно посміхнувся. - Я вже пройшов через неспокійні і дурні роки життя. Навіть якби всі заклиначі Дев’яти Провінцій торували мені шлях, я б анітрохи не почувався незручно, що вже казати про цих людей в печері Хуньтянь.

Юе Ченьцін подивився на нього налитими кров’ю очима. Здавалося, він не хотів більше з ним розмовляти, лиш тихо мовив:

- … Ти не отримаєш того, чого хочеш. Будь то сім’я Юе чи четвертий дядько - ти ніколи їх не отримаєш.

І він стрибнув у басейн крові.

Однак саме в цей критичний момент золотий ланцюг раптом міцно обвив талію Юе Ченьціна, не давши йому пожертвувати собою. Хлопець рвучко обернувся...

Маленька Лань-ер з відсутнім виразом обличчя тримала ланцюг і холодно дивилася на нього.

Виявилося, що Дзян Єсюе не поцілив у Юе Ченьціна, бо передав ланцюг з духовною енергією маріонетці Лань-ер, що стояла за юнаком, яка потім скористалася можливістю і напала на Юе Ченьціна ззаду. Захоплений зненацька, він був міцно зв’язаний нею і не міг вирватися.

Дзян Єсюе скористався нагодою і позбувся бамбукових воїнів, що оточували його. Серед диму і бамбукових уламків, що розліталися, цей з виду елегантний чоловік спокійно, крок за кроком, наближався. Нарешті він опинився перед Юе Ченьціном і, піднявши руку, схопив його за шию.

- Юе Ченьціне, оскільки ти так поспішаєш померти, я радо відправлю тебе на шлях до підземного світу, - Дзян Єсюе напружив свої пальці. Обличчя Юе Ченьціна миттєво почервоніло від його безжальної хватки, він не міг сказати ні слова. - Але тобі не потрібно стрибати в басейн крові. Навіть не думай використати свою душу для угоди з духами в басейні аби мене зупинити!

Тиранічне духовне ядро, яке він вилучив у маленької Лань-ер, спалахнуло, охопивши його тіло духовним полум’ям.

- До речі, будь ласка, не треба сміховинно видавати себе за голову сім’ї Юе. Цим мстивим духам в печері Хуньтянь судилося не слухати тебе. Ти щойно безглуздо пошкодив своє духовне ядро і перетворився на непотріб. Ти ніколи вже не станеш головою сім’ї Юе.

      А наступний в черзі — я.

Він підняв руку і різко вдарив Юе Ченьціна в груди – туди, де серце.

Юе Ченьцін виплюнув повний рот крові. Духовний потік миттєво розтрощив духовне ядро хлопця, яке вже було на межі.

Очі Дзяна Єсюе холодно зблиснули, як у грифа в мить перед нападом. Здавалося, він вирішив змусити Юе Ченьціна відчути себе безсилим повертатися в світ. Тож після повного знищення духовного ядра хлопця, він підняв руку і гучно гукнув:

- Слухайте мої накази!

Його голос залунав на всю печеру Хуньтянь і примножився незліченним відлунням. Мстиві духи, які раніше були збентежені і не знали, що робити, раптом впізнали нового господаря. Вони витягнули шиї й роззявили роти, випускаючи гнівний рев, який потряс печеру. В басейні крові здійнялися бурхливі багряно-червоні хвилі й інші мстиві духи, які ще не виходили з басейну, неспокійно завили всередині.

Дзян Єсюе вибухнув тривалим сміхом. Потім зі зловісною посмішкою вкрай зневажливо звернувся до хлопця:

- Юе Ченьціне, тепер зрозуміло, хто новий голова сім’ї Юе?! Ти більше не можеш наказувати їм, бо ти не компетентний!

- Він не компетентний.

Раптом за спиною Дзяна Єсюе пролунав холодний голос.

- Тоді як щодо мене?

Дзян Єсюе завмер. Легковажний і зарозумілий вираз його обличчя ще не встиг зникнути, як він різко обернувся.

- Чуї?!

Хтозна коли Мужон Чуї встиг отямитись. Із зусиллям, прикриваючи рани, він підвівся з калюжі крові. Вигляд він мав жалюгідніший, ніж будь-коли. Його білий одяг хвилювався на вітрі, та він уже не був схожий на безсмертного. Проте ставало не по собі від того, що його спокій і байдужість анітрохи не змінилися.

Його обличчя було ще блідішим, ніж зазвичай від великої втрати крові.

Мужон Чуї байдуже глянув на Дзяна Єсюе:

- Юе Єсюе, а я компетентний?

Дзян Єсюе був сином пані Сє, а Мужон Чуї - сином панни Чу. Після того, як Юе Ченьцін втратив здатність контролювати духів, Мужон Чуї і Дзян Єсюе насправді були для них рівними.

Мужон Чуї також здійняв духовне полум’я, що яскраво відображалося в його гострих очах фенікса.

- Слухайте мій наказ! – гукнув він глибоким голосом.

Мстиві духи знову сколихнулися. Тільки но вони підкорилися наказу Дзяна Єсюе, як уже розвернулися в сторону нього та маленької Лань-ер, слідуючи вказівкам Мужона Чуї.

На обличчі Дзяна Єсюе не з’явилося хвилювання, але його вираз був холодним. Він примружив очі й сказав:

- Чуї, ти знаєш, ти мені не супротивник.

Мужон Чуї не відповів, тільки продовжив пропонувати свою духовну енергію кривавим духам.

- Чому ти знову мені заважаєш? -сказав Дзян Єсюе. - Ти не зрівняєшся зі мною духовною енергією. Крім того, я можу знову взяти під контроль твій розум. Ти...

- Вставайте всі! - крикнув Мужон Чуї і мстиві духи заревли й кинулися на Дзяна Єсюе.

Дзян Єсюе тріпнув рукавами і посилив духовний потік з тим, щоб перетягнути духів назад на свій бік, та раптом почув, як Мужон Чуї глузливо сказав:

- Юе Єсюе, ти маєш рацію. Ти забираєш у людей духовну енергію, руйнуєш їхні духовні ядра, годуєш їх отрутою та контролюєш їхні серця. Мені з тобою не зрівнятись. Я не можу з тобою зрівнятись.

- … - Дзян Єсюе витріщався на нього і якусь мить не міг зрозуміти, до чого той вів.

- Мені набридло бути твоєю маріонеткою, але, щоб захистити Юе Ченьціна, я це терпів. Хай як мені це остогидло, я це терпів.

- …

- Але, чесно кажучи, я більше не хочу це терпіти. І не хочу більше переживати через сім’ю Юе.

Почувши, що він здався, Дзян Єсюе полегшено зітхнув, зробив крок уперед і сказав:

- Чуї, якщо ти не втручатимешся сьогодні, то думаю, що ти не...

Мужон Чуї спокійно глянув на нього.

- Дзяне Єсюе, тобі не потрібно вести зі мною переговори. Можеш назавжди забути про те, щоб контролювати мене.

Дзян Єсюе був приголомшений.

Мужон Чуї зітхнув і тихо сказав:

- Це тривало більше двадцяти років, між мною і тобою – настав час покласти цьому край.

Дзяна Єсюе раптом осяяло і він кинувся вперед з криком:

- Чуї…!

Але було вже пізно. Білий одяг Мужона Чуї майнув у повітрі повз його пальці – вони схопили лиш порожнє повітря.

Перш ніж Дзян Єсюе встиг щось сказати, вкритий плямами крові білий одяг затріпотів і зник під неспокійною поверхнею басейну крові.

Запала мертва тиша.

На мить Юе Ченьцін, Дзян Єсюе і навіть Мо Сі не могли повірити, що це правда.

Мужон Чуї був дуже рішучим і прямолінійним. Як і у всіх своїх попередніх діях, він просто прийняв рішення і зробив це. Він не мав зайвих слів, не хотів ні з ким затримуватись і нікому нічого пояснювати.

Або, можливо, він розумів, що Дзян Єсюе може швидко знову взяти під контроль його тіло, тому не дав йому шансу втримати його.

Здавалося, Мужон Чуї завжди був безжальним.

Навіть до самого себе.

На мить Мо Сі подумалось, що Мужон Чуї незабаром повернеться з дна басейну на берег, явиться, наче безсмертний зі снігу, так само, як коли він з’явився і переміг демона меча Лі Цінцяня.

Але цього не сталося.

Басейн крові збурився. Знову здійнялася величезна багряна хвиля. Вона набула форми спотвореного злого духа, що заревів і кинувся до Дзяна Єсюе.

Юе Ченьцін нарешті вийшов із заціпеніння і щодуху хриплим голосом закричав:

- Четвертий дядьку!! Ні, ні!!!

Дзян Єсюе ж усе ще був у заціпенінні. Його очі були широко розплющені, навіть трохи вирячені.

Він підняв руку. Він міг спокійно заблокувати цю атаку, але перед його очима, здавалося, досі стояв образ Мужона Чуї в момент, як його поглинув басейн крові, а у вухах досі відлунювали його останні слова.

Він не міг повірити, що це правда.

У свої розрахунки він включив смерть кожного, і будь-чиє життя для нього могло бути розмінною монетою.

Однак він не врахував Мужона Чуї.

Дзян Єсюе непорушно стояв на місці. Можливо, він навіть не здогадувався, чому він залишався стояти там у заціпенінні. Не встиг він спитати власного серця, не встиг зрозуміти, що відчуває, як бурхливий потік з басейну крові люто обрушився на нього й огорнув його...

В одну мить.

Усе перед ним заповнив насичений багряний колір.

Тремтячим голосом він пробурмотів:

- … Ти справді… справді... настільки втомився від мене?..

Ніхто не відповів. Багрянець навколо був схожий на ту сливу багато років тому, що квіла яскравим цвітом біля рожево-білої стіни...

Тоді він був юний, чесний, чистий, ніколи нікого не підводив. З парасолькою в руках він підійшов до юнака, що стояв до нього спиною, ніжно посміхнувся і сказав:

- Чия ти дитина? Чому без парасольки в такий снігопад?

Мужон Чуї обернувся до нього. В його очах не було ані ненависті, ані розчарування чи смутку.

Він просто мовчки дивився на нього.

Зараз було інакше, ніж в їх реальну першу зустріч. У трансі він ніби бачив, як Мужон Чуї всміхається йому. Серед вітру й снігу, під цвітом сливи юнак сказав:

- Приємно познайомитися. Мене звуть Мужон Чуї.

Серце Дзяна Єсюе пронизав біль. Спогади про минулі двадцять років простромили йому груди. У першій половині свого життя він тримався праведного шляху, та не зміг добитися справедливості у світі. Однак, що б не сталося, Мужон Чуї довіряв йому і захищав його. У другій половині свого життя він омивав свої руки кров’ю і плів інтриги. І коли він був за крок до того, щоб повернути свою владу, то виявив...

Що на його шляху стояла та сама людина.

Однак Мужон Чуї колись захистив його.

Коли всі віддалилися від нього, а його старі друзі намагалися уникати його, саме Мужон Чуї дав йому місце для проживання. Дав йому визнання, підтримку та дім.

Можливо, Мужон Чуї не ненавидів його. Він сам вбив Дзяна Єсюе, якого Мужон Чуї поважав, у той момент, коли став на демонічний шлях.

В останні свідомі миті життя він почув нестерпні крики й голосіння Юе Ченьціна:

- Четвертий дядько!!!!!

Який твій четвертий дядько?

Подумав Дзян Єсюе.

На самому початку він явно був моїм...

Якби тільки наш час зупинився на тому році, тому дні, під тією старою сливою - як би було добре...

- Четвертий дядько… Чет… Четвертий дядько…!!

І потік мстивих духів поглинув його.

Хвилі крові відступили. Навіть останки бамбукових воїнів на березі та духи, які вискочили з басейну крові, були зметені. Маленька Лань-ер впала на землю, непритомна.

Юе Ченьцін з глухим стуком опустився на коліна і потягнувся до басейну крові. З вкритим сльозами обличчям він голосив:

- Четвертий дядько… Ні… Я не хочу, щоб ти йшов… А-а… - під кінець цього дня він міг лише жалісно хрипіти. - Я більше не буду на вас сердитися… я вас прошу… прошу…

І ніби його благання були почуті.

З басейну крові раптом випливло тепле світло.

Юе Ченьцін рвучко підвів голову. Його зіниці звузились, все тіло тремтіло, губи геть зблідли. Він був у розпачі, але водночас сповнений надії. Він поповз до басейну крові, ледве пересуваючи руки й ноги і залишаючи на землі смуги крові.

- Четвертий дядько…

З поверхні басейну крові справді з’явився Мужон Чуї, проте він уже був у стані жертовної душі. Він не мав більше ні духовної сили, ні часу і його біле тіло поступово ставало прозорим.

Це виглядало так само, як коли він явився рятувати Юе Ченьціна, коли той потрапив у біду. Шовковий пояс Мужона Чуї майорів, одяг хвилювався. Оповитий білосніжним світлом меча, він опустився на землю, наче бог, що спускається у світ смертних.

Але раніше, рятуючи його, Мужон Чуї завжди виглядав нетерплячим, не дивився йому в очі і не говорив з ним.

А цього разу, без прокляття, накладеного на нього Дзяном Єсюе, Мужону Чуї більше не потрібно було хвилюватися про те, що він може заразити демонічною ці, якщо надто наблизиться до когось. Нарешті, як того завжди прагнув Юе Ченьцін, він опустив очі і ніжно посміхнувся. Потім підняв свою біло-прозору руку і лагідно поклав на маківку Юе Ченьціна.

У Юе Ченьціна градом котилися сльози.

- Ти добре впорався, Юе Ченьціне, - голос Мужона Чуї був ефірним, ніби дим, що ширився у печері Хунтянь після великого лиха. - Шкода, що твій четвертий дядько ніколи не супроводжував тебе належним чином, не навчав і не піклувався про тебе.

- Ні… це не так!! Ти добре зі мною обходився! Я тебе підвів, це я… Четвертий дядьку, не йди! Можеш помінятися зі мною місцями, будь ласка, поміняйся зі мною…

- Що за дурниці ти говориш? - Мужон Чуї простягнув два пальці й легенько постукав по чолу Юе Ченьціна. - Ти ще молодий, у тебе попереду довгий шлях. Це останній раз, коли я тебе рятую. У майбутньому ти маєш бути стараннішим і більше працювати. Пам’ятай, ти не лише син Мужон Хван.

Він на мить замовк, а тоді лагідно сказав:

- Ти також мій племінник, Юе Ченьціне.

Після цього він підійшов до Мо Сі, поклав руку йому на груди і поступово влив йому залишки духовної енергії, розвіюючи демонічну отруту, якої було важко позбутися.

Мо Сі перехопило подих, він сплюнув повний рот крові і нарешті зміг рухатися. Він важко і хрипко мовив:

- Мужон…

Мужон Чуї похитав головою й тихо запитав:

- Ви ж не казали Ґу Ману, що я його брат?

- …

- Тоді ніколи не кажіть, — м’яко сказав Мужон Чуї. - Мені шкода, Сіхе-Дзюню.

Його рука відірвалася від грудей Мо Сі, і тінь стала набувати дедалі менш виразних обрисів, слабшати, перетворюючись на майже невпізнавану ілюзію.

- У кожного своя доля, у когось простіша, у когось складніша. Здається, мені не судилося бути поряд з ним. Я не зможу завтра з ним зустрітись. Скажіть йому, будь ласка… скажіть йому, щоб він подбав себе.

Останні залишки туманного світла поступово розвіялися. Лише голос Мужона Чуї все ще лунав у печері. Лагідний, якого ніхто усі ці роки не чув.

- Не чекайте на мене...