Того року він і Мужон Чуї були ще дуже юними, незрілими і недосвідченими.
Він не знав, що хлопець перед ним, що виглядав молодшим за нього, за старшинством був йому дядьком. Він подумав, що цей юний панич був запрошеним гостем, який крадькома пішов на подвір'я помилуватися квітами.
Мужон Чуї, здавалося, був не в гарному настрої. Він так зосереджено дивився на цвіт сливи, що не помітив, як до нього хтось підійшов.
Лише коли блакитна парасолька з промасленого паперу із зображенням журавля в небі з’явилася в полі його зору над його головою, закриваючи сніг і квіти, він злякався і різко повернув голову.
Дзян Єсюе посміхнувся йому, як старший молодшому.
- Чия ти дитина? Чому без парасольки в такий снігопад?
Очі Мужона Чуї розширилися. Він зробив крок назад, потім ще два. Вираз його обличчя поступово змінився від здивування до байдужості. Він не відповів на запитання Дзяна Єсюе, натомість прямо сказав:
- … Хто ти? Що ти тут робиш?
Ці питання були простими, грубими і неввічливими. Здавалося, він не мав бажання говорити з ним.
Однак у Дзяна Єсюе був лагідний, наче відполірований нефрит, характер. Хоча він був юний, він завжди був привітним і піклувався про інших, тому посміхнувся і сказав:
- Моє прізвище Юе. Мене звуть Юе Єсюе. Чому я тут… Тому, що це мій дім. Цвіт сливи, на який ти дивишся – я також його люблю.
Почувши це, співрозмовник чомусь примружив очі.
- О? Ти Юе Єсюе, дитина Сє Їлань?
Дзян Єсюе раптом почув, як така мала дитина безпосередньо назвала ім’я його матері, і навіть промовила його неправильно. Незважаючи на те, наскільки він був добре вихованим, він не міг не відчути подив і легке роздратування.
Проте він не розгубився. Він просто простягнув руку й підтягнув хлопця до себе, затягуючи його під свою велику парасольку з промасленого паперу, й делікатно пояснив:
- Слухай уважно. Мою маму звати Сє Ланьї, а не Сє Їлань. Крім того, зараз дуже сніжить, якщо залишишся отак стояти, можеш застудитись. Ходімо. Я відведу тебе до Квіткової зали, знайдемо твоїх старших.
Хлопець безцеремонно відштовхнув його руку.
- У тебе немає манер. Ти знаєш, з ким розмовляєш?
Дзян Єсюе не зміг стримати сміху і сказав:
- Юначе...
- Юначе? - Мужон Чуї зняв капюшон плаща й пригладив скуйовджене волосся. Він серйозно подивився на нього. - Юе Єсюе, я твій дядько.
Очі Дзяна Єсюе округлились.
- …
Через якусь мить він розреготався й, простягнувши руку, торкнувся чола хлопця.
- Ти, - сказав він із посмішкою, - ти застудився і в тебе жар?
Дзян Єсюе не міг пригадати, чим закінчився цей фарс. Він лише пам’ятав, що врешті-решт Мужон Чуї, невдоволений, пішов. Він же сам після весільного бенкету пішов за своєю матір’ю, щоб відвідати нову господиню і пригостити її чаєм, а там біля Мужон Хван стояв той юнак, якого він бачив під квітучим деревом, і дивився на нього байдужим поглядом.
Лише тоді він зрозумів, що хлопець у білому, який був приблизно такого ж віку, як він, дійсно був його дядьком.
Його звали Мужон Чуї.
Хоча Мужон Чуї жив у тому ж маєтку, що й він, він не любив спілкуватися з іншими. Він дуже рідко з’являвся на людях, три дні з десяти. Спочатку Дзян Єсюе хотів поговорити з ним, але йому так багато разів відмовляли, що він здався.
Пан Сон навчив його, що дружба між паничами має бути легка, як вода, а він завжди хотів бути самодисциплінованим. Мужон Чуї був зосереджений на своєму вдосконаленні і не хотів з ним спілкуватися, тому Дзян Єсюе не наполягав.
Проте не всі на світі були такими спокійними й добрими, як пан Сон. Після одруження Мужон Хван з Юе Дзюньтянєм він гостро відчув зміни у ставленні людей до нього - як в маєтку, так і поза ним. Першими зникли люди, які б до нього підлещувалися, опісля деякі старші перестали посміхатися йому так тепло, як раніше.
Він був доброю людиною, але не дурною. Він бачив усе це і розумів причину. Однак він був привітним до інших і не дбав про надбання чи втрати, тому йому було все одно.
Тільки образа пані Сє все зростала, що викликало у нього хвилювання і печаль. Вона постійно розповідала йому, які ювелірні вироби Юе Дзюньтянь подарував сьогодні Мужон Хван, скільки ці коштовності коштують і наскільки вони дорогоцінні, або ж який наряд купила сьогодні Мужон Хван...
З часом її слова ставали все більш неприємними для слуху, іноді їх взагалі краще було б не чути і Дзян Єсюе трохи хмурився. Однак, оскільки це була його мати, він міг тільки зітхати глибоко в душі. Справа не в тому, що він не втішав її, але коли він говорив щось, щоб просвітити її, вона зиркала на нього й лаяла його, кажучи, що він не прагнув прогресу і не знав болю та страждань.
З часом Дзян Єсюе міг уже тільки мовчати.
Згодом ревнощі пані Сє до Мужон Хван ставали все серйознішими, а коли та завагітніла, її обличчя перекосило від ненависті.
Мужон Хван була членом королівської сім’ї, а також законною дружиною. Усі мало не зривали зорі й місяць, щоб задовольнити її. Такого особливого ставлення пані Сє не знала ніколи, навіть будучи вагітною Дзяном Єсюе.
Слуги відчували, куди віяв вітер, і різниця в їхньому ставленні до двох господинь ставала все більш очевидною. Навіть деякі слуги, про яких Дзян Єсюе раніше піклувався, почали поводитися дивно. Пані Сє це настільки не зносила, що сказала Дзяну Єсюе:
- Ну що, ти казав, що треба обходитись з людьми з добротою та пристосовуватись до обставин. Кому ти прислуговувався? І де ти сьогодні?
Хоча Дзяну Єсюе в душі було трохи неприємно, він все одно наполягав на тому, що його спосіб обходження з людьми не був неправильним. Легко було шукати багатства й пошани, але важко мати чисте сумління.
Поступово навіть його батько віддалився від нього, зважаючи на почуття Мужон Хван. У всьому маєтку, крім пана Сона, ніхто не хотів з ним зближатися.
На серці в нього стало неспокійно.
Пізньої весни того ж року пан Сон захворів і був прикутий до ліжка, тож якийсь час не міг навчати його мистецтву вдосконалення зброї. Дзян Єсюе завжди поважав і піклувався про свого вчителя й не міг турбувати його під час хвороби, тому він узяв свої доробки і пішов шукати інших майстрів у маєтку.
Однак усе, що він отримав, – це ухиляння або ж нібито безпорадні відмови.
- Вибачте, молодий пане Єсюе. У мене ще багато роботи сьогодні.
- Мені дуже шкода, юний пане Єсюе, я погано почуваюся. Я позаймаюся з вами, коли мені стане краще. Добре?
- Я недостатньо досвідчений. Боюся, я не зможу дати вам жодної поради.
Він запитував в маєтку кожного, але ніхто не погоджувався.
Дзян Єсюе, опустивши голову, йшов порожнім коридором зі зробленим ним дерев’яним механізмом в руках. Розгублений, він раптом почув оклик позаду.
- Юе Єсюе.
Він обернувся з розчаруванням і сумом на обличчі і побачив Мужона Чуї.
- Що у тебе з лицем? – нахмурився дядько. Тоді він підійшов з-за арочних дверей і подивився на механізм в його руках.
- Ти це зробив?
- Так.
Мужон Чуї взяв один із маленьких пісочних годинників і уважно його роздивився.
- Криваві кристали донджу як пісок і сандалове дерево як корпус… Це твоя ідея?
Дзян Єсюе знав про його репутацію майстра і ніяково сказав:
- Так.
Мужон Чуї не сміявся з нього. Він поклав маленький пісочний годинник і сказав:
- … Ходи до моєї майстерні, я тебе навчу.
Дзян Єсюе не очікував, що Мужон Чуї візьме на себе ініціативу навчати його. Він залишився стояти на місці, округливши очі.
Мужон Чуї ж, запросивши, пішов вперед. Зробивши кілька кроків, він помітив, що Дзян Єсюе не ворухнувся. Він обернувся з безвиразним обличчям і сказав:
- Чому ти не йдеш?
- … Ой, добре. Добре…
Наступні дні, до моменту народження Юе Ченьціна, були найповнішими та найщасливішими днями в житті Дзяна Єсюе.
Хоч Мужон Чуї не був набагато старшим за нього, та він був дуже досвідченим у вдосконаленні зброї і навчив його багатьом технікам роботи та секретним прийомам, яких він ніколи раніше й не уявляв.
З них двох, Мужон Чуї завжди робив все по-своєму, йому було байдуже, що про нього думають інші, і байдуже, який статус Дзян Єсюе мав у сім’ї і чи не був він не в фаворі. А Дзян Єсюе мав певну розраду у тому, що знайшов собі друга. Незалежно від того, що казала його мати, він щодня ходив до майстерні Мужона Чуї шукати його.
Через це слухати слова пані Сє ставало дедалі неприємніше, а її розчарування в ньому з кожним днем поглиблювалося. Вона казала, що він поводився «не по-синівськи» і «повернувся до неї спиною». Вона навіть думала, що Мужона Чуї підіслала Мужон Хван, щоб вбити клин між матір’ю та сином, і називала його «маленькою шльондрою».
Одного разу, коли вона лаяла Мужона Чуї, а Дзян Єсюе обірвав її, вона розлютилася і більше не хотіла з ним розмовляти. Вона відмовлялася слухати будь-які його пояснення і не хотіла, щоб він залишався у її дворі.
Дзян Єсюе не хотів знову сваритися зі своєю матір’ю чи здіймати галасу, щоб з неї сміялися. Тож йому нічого не залишалося, як запитати Мужона Чуї, чи може він поки що залишитись у нього.
Мужон Чуї глянув на меблі на подвір’ї.
На його робочому столі стояв набір ножів і лінійок Дзяна Єсюе, поряд був табурет, на якому той часто сидів. Були ще деякі дрібниці, які Мужону Чуї не подобалися але які Дзян Єсюе часто використовував.
- Думаєш, є різниця, якщо ти мене запитаєш?
Дзян Єсюе:
- ...
Коли двоє підлітків мали вільний час, Мужон Чуї був не надто зацікавленим зовнішнім світом. Він купував бамбукових воїнів завбільшки з долоню, які подобалися дітям на узбіччі дороги. Потім, ліниво лежачи на бамбуковій лавці, просив Дзяна Єсюе влаштувати з ним бій. Під час бою, він думав про нові магічні інструменти і тоді всю ніч проводив за малюванням. Часто, працюючи над схемами, він лежав на підлозі і там і засинав. А прокинувшись, продовжував малювати.
Майже кожного разу, коли Мужон Чуї засинав, Дзян Єсюе не міг втриматись щоб не роздивлятись його більше.
Як ця людина могла бути його дядьком?
Він був такий тендітний і юний. Коли він лежав на підлозі і засинав із пензлем в руці, то часто випадково забруднював своє обличчя чорнилом з його кінчика.
Так безглуздо.
Одного разу Мужону Чуї, певно, щось снилося, і він прокинувся в заціпенінні. У напівсонному стані він помітив на собі погляд Дзяна Єсюе і нетерпляче запитав:
- Чого ти на мене дивишся?
Голос Дзяна Єсюе був настільки м’яким, що здивував навіть його самого.
Він посміхнувся і тихо мовив:
- Дивлюся на свого дядька і бачу, наскільки він величний.
Мужон Чуї, напевно, не зрозумів його жарту, а може, навіть не почув його слів. Він лише тихо пирхнув, його довгі вії затріпотіли, і він знову заснув.
Дзян Єсюе пам’ятав, що саме в той момент, дивлячись на Мужона Чуї, він відчув жахливий і незрозумілий імпульс. Від цього пориву він здригнувся і навіть захотів утекти.
Тоді він не наважився надто глибоко замислюватись над цим. Якби він це зробив, він, напевно, задумався б, як він міг скоїти такий жахливий злочин. Навіть якщо вони не були кровними родичами, навіть якщо Мужон Чуї був просто покинутою дитиною, яку забрала Мужон Хван, він все одно залишався при тому ж статусі. Якби він мав такі думки про Мужона Чуї, яким би він був дзюньдзи?
Так минуло кілька місяців. Нарешті Мужон Хван народила.
І з моменту, як прозвучав голосний і ясний крик дитини, двоє людей в цій шанованій сім’ї опинилися в пеклі.
Однією з них була мати Дзяна Єсюе, пані Сє. Бо сім’я Юе вітала свого законного сина, хлопчика, народженого від першої дружини, якого Юе Дзюньтянь назвав Ченьціном.
Ченьцін, Ченьцін… Син Мужон Хван був яскравим, вранішнім сонцем на ясному небі. А що ж до її дитини? Довга сніжна ніч. Навіть якщо вона вкривала тисячу миль гір і річок, як тільки вигляне сонце, все розтане і нічого не залишиться*.
*Це її роздуми щодо значень ієрогліфів, з яких складаються імена Ченьціна (辰晴) та Єсюе (夜雪)
Як їй не відчути гіркого розчарування? Як не образитись?
Іншою людиною, що потрапила в пекло, був Мужон Чуї.
Тому що Мужон Хван померла під час пологів і він зненацька втратив «сестру» і «матір», яка усиновила його і дала йому друге життя.
Він лишився без благодійниці.
Далі
Розділ 173 - Важко стримати закоханість і не перетнути межу
Після смерті Мужон Хван Мужон Чуї ставав дедалі більш мовчазним. Він часто замикався в своїй майстерні, і єдиною людиною у всьому маєтку Юе, яка могла легко з ним побачитись, був Дзян Єсюе. В період трауру Мужон Чуї мовчки робив багато глиняних фігурок і вливав у них духовну енергію. Він повільно налаштовував їх так, щоб вони відтворювали манери та поведінку Мужон Хван, пересуваючись по його маленькому дворику. Дзян Єсюе розумів його сум і не говорив багато. Він брав креслення глиняних фігурок і також робив їх. Однак він робив не тільки фігурки, схожі на Мужон Хван. Деякі з його робіт були схожі на Мужона Чуї, деякі — на нього самого, а деякі навіть на нещодавно народжене немовля на ім’я Юе Ченьцін. Ці галасливі глиняні фігурки ходили по невеличкому подвір’ю й здіймали шум, порушуючи початкову тиху атмосферу. Мужон Чуї похмуро подивився на нього: - Що ти робиш? Шукаєш проблем? Дзян Єсюе підійшов до нього і хотів взяти за руку, але врешті взяв лише за рукав: - Чуї, ти не можеш жити тінню тітоньки Хван. Мужон Чуї різко відтягнув рукав і вперто сказав: - Я цього й не роблю. Показуючи, що він більше не хоче розмовляти з Дзяном Єсюе, він розвернувся й пішов до робочого столу сам, поглянув на осколки глиняних фігурок і повільно заплющив очі. Поряд з ним почувся лагідний голос. Хтось обережно смикав його за рукави і повторював: - Чуї, Чуї… - Я сказав, що не роблю! Ти не можеш?... Він обернувся й побачив, що тим, хто говорив до нього, була маленька глиняна фігурка з рисами Дзяна Єсюе. Вона незграбно намагалася підбадьорити його: - Не сумуй, не сумуй. Мужон Чуї: - … - Все буде добре, буде добре. Мужон Чуї мовчки дивився на неї. Через деякий час його очі почервоніли. Він обернувся й побачив Дзяна Єсюе, що стояв під широким карнизом. Позаду нього було свинцеве небо та сніжно-білі квіти. Його вбрання кольору білого лотоса хвилювалося на вітрі. Вони двоє з відстані дивилися один на одного. Мужон Чуї кілька разів хотів заговорити, але зупинявся. Зрештою він сердито пробурмотів: - … Ти зробив її надто потворною. Дзян Єсюе засміявся, ніби впало якесь обмеження. Він підійшов до Мужона Чуї і, трохи повагавшись, лагідно обійняв його. - Маєш рацію, - втішав його Дзян Єсюе. — Дядько має особисто навчити мене ліпити, добре? Мужон Чуї: - … Їхні стосунки на той момент справді були найкомфортнішими. Дзян Єсюе міг контролювати свої бажання, і Мужон Чуї був дуже близький з ним. Пізніше Дзян Єсюе часто задавався питанням, чи було б все інакше, якби він не зупинив того, що сталося пізніше. У печері Хуньтянь Дзян Єсюе підняв руку і схопив Юе Ченьціна за шию. Рука була холодна і її дотик нагадував дотик змії. Дзян Єсюе нахилився й небезпечно звузив очі, дивлячись на хлопця. - Юе Ченьціне, ти знаєш, що якби не я, ти б помер від рук моєї матері? Юе Ченьцін здригнувся. Карі очі Дзяна Єсюе були настільки близько до нього, що здавалося, ніби в них можна розгледіти тіні багаторічної давнини. Невдовзі після смерті Мужон Хван Дзян Єсюе взяв дерев’яну іграшку, яку Мужон Чуї зробив для дитини, і хотів пограти з Юе Ченьціном у бічній кімнаті. Хоча він знав, що багато людей у маєтку змінили своє ставлення до нього через народження Юе Ченьціна, він не відчував до немовляти ніякої ворожості чи злоби. Мужон Чуї ж навпаки, хоч і жалував дитину, та не брав на себе ініціативи шукати його через свою гордість. Лише передавав ретельно виготовлені іграшки Дзяну Єсюе і просив принести їх Юе Ченьціну. За весь цей час колиска малюка заповнилась виробами Мужона Чуї. Там були маленький дерев’яний чоловічок, маленький дерев’яний кінь, маленька дерев’яна рибка, маленький кролик з підведеними вухами… Дзян Єсюе подивився на дерев’яну білку в своїй руці й безпорадно зітхнув. Він подумав, що йому слід переконати Мужона Чуї прийти і поглянути на власні очі: якщо він продовжуватиме в тому ж дусі, де буде спати сам маленький Ченьцін? Він розмірковував усю дорогу до кімнати немовляти. Коли він штовхнув двері й увійшов, то почув, як щось розбилося. Няня Дзяна Єсюе, яка доглядала за Юе Ченьціном, рвучко озирнулася, наче сполохана птаха. Перекинута чаша з ліками впала на підлогу і розлетілася на друзки. Ліки, що були всередині, розтікалися кам’яною підлогою з дивним шиплячим звуком. - М-молодий пане Єсюе! Він одразу зрозумів, що ліки в чаші були отрутою, що руйнує душу. У шоці й гніві він схопив няню, що запанікувала. - Що відбувається?! Що ти робиш?! Няня була жадібною людиною, а ще боялася смерті. Вона негайно вклонилася і стала на коліна перед Дзяном Єсюе, щоб розказати йому правду. Вона сказала, що пані Сє змусила її влити отруту в рот Юе Ченьціна, коли ніхто не бачитиме. Якби вона цього не зробила, життя її рідних було б в небезпеці. Почувши про дії своєї матері, Дзян Єсюе ніби впав у крижану печеру. Він не міг повірити, що його мати справді буде такою жорстокою заради влади, тож він узяв няню із собою й пішов шукати пані Сє. Однак в результаті пані Сє стала бити і лаяти його в істериці. - За що ти можеш мене звинувачувати? Я розчищаю перешкоди для твого майбутнього! Ти ж нікчема, який ні за що не бореться! Яка мораль, яка совість?… В цьому світі діє закон сильного і слабкого. Ти надто наївний, Юе Єсюе! Ти знаєш, як я крок за кроком діставалася туди, де я сьогодні? Ти не борсався в багнюці, ти не знаєш, як це бути рабом! От побачиш, через двадцять років... Ні, це не займе стільки часу... через десять років ти зрозумієш, що всі ці жорстокі речі твоя мати робила заради тебе! Це маєток Юе. Або ти, або він, третього не дано! Юе Єсюе, як я могла народити такого м’якосердого виродка, як ти? У той момент він сам відчував печаль і злість. - Мамо, це людське життя! Як ти стала такою… - Якщо ти ставиш таке питання, то ти не розумієш, що таке знатний рід! Юе Єсюе, сьогоднішня я – це майбутній ти! Почекай! Якщо залишиш його, все, що належить тобі, в майбутньому стане його!... - Пронизливий сміх жінки, здавалося, долинав з тієї ночі багато років тому, подібний жахливому звуку дряпання нігтями по дну каструлі. - Ти пошкодуєш, що зупинив свою мати сьогодні… Ти про це пошкодуєш! Ти про це пошкодуєш… Її очі налилися кров’ю, ніби вкрившись щільним червоним павутинням. Після цього вона ставала все божевільнішою і, зрештою, навіть грубо заговорила до Юе Дзюньтяня й образила його при всіх, назвавши жорстокою та невдячною людиною. Результат був очевидним. Юе Дзюньтянь раніше любив її за її шанобливість і ніжність. Він відчував від неї безмежну лагідність, якої не міг знайти в благородній жінці. Тепер, коли її ніжність перетворилася на глек ревнощів, чого йому від неї хотіти? Прихильність до пані Сє зникла за одну ніч. Побачивши, що вона викликала у Юе Дзюньтяня зневагу, усі один за одним розійшлися від неї, навіть цілителів до неї більше не приводили. Дзян Єсюе бачив усе це. Вони були матір’ю і сином - як він міг почуватися добре, коли його мати божеволіла? Він підійшов до ліжка хворої, щоб доглядати за нею, і намагався залучити інших цілителів, щоб лікували її. Однак, як тільки пані Сє побачила його, вона закричала і почала лаятись, битись і кусатись, навіть ледь не пробила ножицями горло Дзяна Єсюе. Вона нікого не впізнавала і нікого не слухала. А трохи згодом пані Сє повісилася на балці. Коли слуги знайшли її труп, вона була вбрана у найцінніші прикраси. Її чорне волосся було прикрашено найдорожчими барвистими перлами, які вона коли-небудь отримувала. Її руки та шия були прикрашені сліпучими, оздобленими коштовностями, золотими браслетами й намистами. На ній навіть було яскраве вбрання, яке могла носити лише перша дружина вельможі - його вона поцупила з речей Мужон Хван. А ще вона написала сповнену абсурду передсмертну записку. Поміж рядків було зрозуміло, що вона раптом подумала, ніби вона головна жінка в сімействі та має дуже високий статус і владу… Амбіції та мрії цієї жінки мали в цьому світі надзвичайно трагічний і смішний кінець. Її передсмертна записка викликала у Юе Дзюньтяня лише втрату будь-якої симпатії до неї. В одному вона була права: Юе Дзюньтянь був бездушною і невдячною людиною. Він наказав швидко розібратися з її похороном, а сам навіть не глянув на неї востаннє. Її гарне плаття господині змінили на біле траурне вбрання. Її сліпуча мрія перетворилася на холодний і непривабливий пам’ятник. У передсмертній записці пані Сє писала: «Мій син — молодий господар маєтку Юе, Юе Єсюе». Там навіть було написано: «Мій син займе місце Юе Дзюньтяня». Хоч Юе Дзюньтянь знав, що це божевілля, та все ж у нього з’явився вузол в серці щодо Дзяна Єсюе, а його ставлення вплинуло на ставлення інших членів сім’ї Юе до юнака. Відчуження, яке вони колись йому виказували, миттєво перетворилося на відверту насмішку та зневагу. - Син божевільної жінки. - Мати і син такі амбітні. Ха-ха-ха. Дзян Єсюе втратив свою родину, тож був у поганому настрої і не хотів спілкуватися з іншими. Крім того, він завжди був елегантним, начитаним та благочестивим і не хотів втягуватись у трясовину. Тому він нічого не говорив, коли його ображали. Коли казали, що він і пані Сє були шакалами одного племені, він теж не сперечався. Про що він міг сперечатися? Чи міг він розповісти іншим, що раніше не дав своїй матері отруїти свого молодшого брата? Незалежно від того, наскільки жорстокою і злісною вона була, вона добре ставилася до нього. Тепер, коли вона померла, він не міг заплямувати її ім’я. Тільки забути. Проковтнути цю гіркоту на самоті. Проте прокляття пані Сє було наче білий прапор, що майорів перед його очима. Все, що належало тобі, рано чи пізно стане його… Ти про це пошкодуєш… Сьогоднішня я – це майбутній ти. Ти просто не знаєш, що таке дворянський рід. Він з жахом прокидався серед ночі, рясно потіючи. У паніці, він визирнув назовні. Мужон Чуї все ще возився під світлом з дерев’яними запчастинами. Він видихнув і повернувся у ліжко. На щастя, принаймні Мужон Чуї все ще вірив йому. Не вважав, що він був жадібний до влади і ненавидів Юе Ченьціна. Принаймні, він все ще міг залишатися у дворі Мужона Чуї і, прокидаючись, бачити поруч кохану людину. Тому Дзян Єсюе не чаїв великої образи. Коли Юе Ченьцін почав говорити і, пускаючи слину й усміхаючись до нього, лепетав «ґеґе, ґеґе», він всім серцем відчував, що це тендітне маленьке життя було дуже милим і заслуговувало на захист і турботу. Він не хотів, щоб це маля зазнало такого ж болю, як і він. Поступово, Юе Ченьцін підріс. Він досягнув віку, коли міг піти до Академії Вдосконалення. Оскільки він був сином Мужон Хван і мав кров королівської родини, Юе Дзюньтянь, щоб заслужити прихильність імператора, віддав Юе Ченьціну все найкраще. Навіть забрав назад деякі артефакти, які раніше дав Дзяну Єсюе. - Твій молодший брат втратив матір, коли був геть малим. Йому можна поспівчувати. Як його старший брат, ти маєш йому поступитися. - Твій молодший брат потребує більше догляду. Ти дуже розумний. Не сперечайся зі своїм молодшим братом. - Ти з дитинства читав багато книжок і повинен знати, що таке ввічливість. Дехто з безсоромних слуг у маєтку насміхався з нього: - Молодий пане Єсюе, ви дзюньдзи тільки коли знаєте, як бути скромним. Розсерджений пан Сон хотів їх вилаяти, але Дзян Єсюе зупинив його і похитав головою: - Забудьте про це. Не опускайтесь до їхнього рівня. Однак в міру того, як речі навколо нього потроху зникали, у його серці поступово утворилася діра. Вона ставала все більшою і більшою, і в ній потроху накопичувалися розчарування, страх і образа. Поки одного разу Юе Дзюньтянь не покликав його до себе. - Єсюе, ти так довго практикуєшся з Чуї. Ти навчився всього, чого тобі потрібно було навчитися. Нехай тепер Ченьцін більше слідує за ним. Дзян Єсюе був приголомшений: - Що? - Я кажу, що дитині потрібен хороший вчитель, щоб скеровувати її. Ти співчутливий. Прибери сьогодні в будинку і дозволь своєму молодшому братові жити там. Він також любить триматися Чуї. Ви обоє справді брати, схожі в усіх відношеннях. Дзян Єсюе поступово оговтався від шоку, але не зрушив з місця. Його поведінка здивувала Юе Дзюньтяня - той звик, що він погоджувався на все, тож, не почувши миттєвої згоди, йому стало дивно. - Що з тобою? - Батьку, - Дзян Єсюе примружив очі та придушив свій гнів. - Хіба я недостатньо співчутливий? - … - Як думаєте, що у мене залишається? Чому б вам не вигнати мене з цього дому? Може так було б краще для вас? Може, Ченьціну було б більше вільного місця, щоб гратись? Юе Дзюньтяню ще ніколи так не відповідали. Він не міг не розлютитися й не ляснути по столу. - Ти зухвалий! - Я не зухвалий. Це ви заходите надто далеко! Хто я для вас? - Юе Єсюе!! Як ти смієш говорити такі нісенітниці!? Того дня між Дзяном Єсюе та Юе Дзюньтянєм сталася велика сварка. Дзян Єсюе мав добру вдачу і був чесною людиною, але не простачком. Він дійсно розсердився і ситуація трохи вийшла з-під контролю. Юе Дзюньтяню ж від злості перехопило дихання. Зрештою він вказав на ніс Дзяна Єсюе та мовив: - Ти монстр! Твоя мати сказала, що ти хочеш замінити мене. Думаю, у тебе є такі амбіції! Ти надто добре вмієш прикидатися! Не очікуй, що я буду добрим до тебе! Ти такий же, як твоя мати!! Зрештою, весь маєток почув, що батько з сином давно думали один про одного. Суперечка переросла в бійку. Однак Дзян Єсюе був ще молодим і безпомічним, Юе Дзюньтянь його швидко стримав. Батіг здійнявся буревієм і полилася кров. Почувши про це, прибіг Юе Ченьцін. Вражений, він став благати: - Батьку, не бийте його більше. Не бийте брата… - Що ти знаєш! Він такий же, як його мати! Батіг знову здійнявся над Дзяном Єсюе, який вперто не опускав обличчя. - Зупиніться! Спалахнуло світло від талісману, сповненого духовної енергії, і перед Дзяном Єсюе відкрився бар’єр. Юе Дзюньтянь був захоплений зненацька. Його руку полоснув біль і батіг вислизнув з неї. Вражений і розлючений, він обернувся й побачив, як увійшов Мужон Чуї – в одній руці той тримав фучень, пальці іншої були складені в печатку - і холодно дивився на нього. - Юе Дзюньтяню, може досить?! - Ти? - губи Юе Дзюньтяня тремтіли. – Ти... ти справді допомагаєш цій тварі... Мужон Чуї допоміг Дзяну Єсюе піднятися, а тоді обернувся і холодно сказав: - Він мій племінник. Торкніться його ще раз і подивимося, чи можу я зробити так, щоб ви почувались ще краще. Завдяки втручанню Мужона Чуї ситуація не погіршилась. Була пізня ніч. Вони вдвох сиділи під карнизом на сходах у дворі. Мужон Чуї перев’язав йому рану на руці. Вона була глибша за звичайний слід від батога, бо його батько застосував духовну енергію. У перепалці батько справді використав священну зброю, щоб розправитися зі своїм сином - це було просто немислимо. Мужон Чуї довго мовчав, але в якийсь момент раптом спитав: - Ще болить? Дзян Єсюе не відповів. Через довгий час він тихо мовив: - Перед смертю моя мати сказала, що менш ніж за двадцять років усе, що я маю, буде належати Ченьціну. - … - Але якщо я скажу, що ніколи не думав битися з Ченьціном за сім’ю Юе, ти б мені повірив? - Я вірю тобі, - сказав Мужон Чуї. Дзян Єсюе не очікував, що той відповість так швидко – не вагаючись навіть миті. Насправді він не збирався плакати, але почувши, як Мужон Чуї так твердо сказав ці слова, він раптом відчув себе таким сумним і скривдженим, що уткнувся головою в коліна й заплакав. Він сказав, що ніколи ні за що не хотів битись. Він сказав, що ніколи не хотів бути головою сім’ї Юе. У нього не було таких амбіцій. Він сказав, що вже віддав усе, що міг. Чому в нього хотіли забрати те єдине, що він не міг віддати? Мужон Чуї залишався поруч із ним і, зрештою, тихо зітхнув й поплескав його по плечу. У той момент думки Дзяна Єсюе були в безладі. Після стількох років придушення почуттів він фактично втратив контроль. Він подивився на Мужона Чуї, що втішав його, і відчув якийсь емоційний приплив. Він не знав, про що думав. Можливо, в той момент він не думав взагалі. Коли ж збагнув, що робить, він уже прихилився до Мужона Чуї і поцілував його в губи. Лише легкий дотик, наче бабка, що ковзає поверхнею води. Але в його голові ніби вибухнув феєрверк. У обох на мить вивітрились всі думки. Хтозна скільки часу знадобилося Мужону Чуї, щоб оговтатись від шоку. Тоді він відштовхнув його, наче ужалений скорпіоном, і рвучко підвівся. Його гарне обличчя стало геть блідим. - Що ти робиш?!! Коли Дзян Єсюе побачив лице Мужона Чуї, його голова нарешті знову прояснилася. Він був збентежений і почервонів. - Чуї, я… - поспішно заговорив він. Та, перш ніж Дзян Єсюе встиг підвестися і щось пояснити, Мужон Чуї швидко відступив на кілька кроків і дивився на нього з шоком й гнівом. - Дядьку, вибач. Я... я просто… я… Слово «дядько» зачепило Мужона Чуї. В його очах вирувала буря, він був вкрай розгублений. Він кілька разів стискав губи, ніби хотів щось сказати, але водночас говорити щось здавалося повним абсурдом. Він завжди ставився до Дзяна Єсюе як старший до молодшого. Хто знав, що той матиме щодо нього подібні думки? Раптом він відчув, як спина вкрилася холодним потом. Але для того, кого щойно насильно поцілували, зараз було б не гідно докоряти іншим. Обличчя Мужона Чуї позеленіло. Зрештою, не чекаючи, поки Дзян Єсюе знову заговорить, він розвернувся і втік.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!