Підозра

 

Закрапала кров.

Мужон Лянь схопився за плече, але його шовковий одяг швидко промок. Крізь щілини між пальцями сочилася багряна кров. При виді цього слуги зблідли:

- Г-господарю...

Ніхто не очікував, що зрештою поранення отримає Мужон Лянь. Натовп у маєтку Ваншу заметушився.

- Принесіть ліки! Швидше давайте лікувальний порошок!

- Швидко! Джгут! Джгут!

Обличчя Мужон Ляня було попелястим. Якимось чином в той момент, коли він збирався задіяти кинджал, на шиї Ґу Мана з'явився символ червоного лотоса. Тоді пронеслася хвиля духовної енергії і з’явився десяток світлових мечів – це не тільки вибило кинджал з його руки, але і його самого відштовхнуло на кілька кроків.

Мужон Лянь на мить онімів. Він закусив нижню губу, його обличчя то червоніло, то блідло. Все ж таки він зібрався, його долоня засвітилася синім і він більш-менш зупинив кровотечу.

- Ґу Ман!! – крикнув він. Його голос був збентежений і лютий.

Ґу Ман уже скористався хаосом і скочив за стіл. В цей момент він потирав одна об одну свої босі ноги і дивився на Мужон Ляня вкрай настороженим і водночас абсолютно невинним поглядом. Ті мечі світла все ще кружляли навколо нього, захищаючи його в центрі масиву.

Після миті тиші молодий панич, який ходив у сад Лвомей шукати Ґу Мана, раптом вигукнув:

- О! Це ж той масив!

- Який масив? – сердито сказав Мужон Лянь. - Якщо ти знаєш щось про це, то поспіши і розкажи!

- Цей масив… цей підлеглий теж виявив його випадково. Трохи соромно про це говорити…

- Кажи!!

Побачивши, наскільки розлюченим був Мужон Лянь, молодий панич поспішно відповів:

- Розповім Ваншу-Дзюню усе, що знаю! Цей масив не активується, якщо ви атакуєте його магією чи висококласною зброєю. Але якщо ви використовуєте зброю низького класу або ж б’єте кулаком чи ногою, він лякається і з його тіла виривається оця купа мечів зі світла. Саме через це... – тут він трохи знітився, але змусив себе закінчити, - саме через це, попри те, що Ґу Ман так довго був у саду Лвомей, ніхто нічого не зміг йому зробити...

Мужон Лянь усе ще був розлючений. Він злісно подивився через стіл на Ґу Мана:

- Що це за дурний масив?!

Панич похитав головою:

- Ґу Ман колись був бісовим генієм у магії. Хто знає, скільки заклинань він створив? Але багато з них мали на меті лиш викликати посмішки у дівчат. Це... могло бути створено ним тоді для розваги.

Тепер, коли він це сказав, інші теж згадали.

До цього дня в бібліотеці академії все ще можна було знайти сувої з нашкрябаними Ґу Маном заклинаннями. Всі вони були типу: як швидко розігріти холодну страву, як перетворитися на кота на одну паличку пахощів (півгодини), чи як заклясти вогняну кулю, щоб зігріти взимку руки. Одним з найпопулярніших заклинань було «я згоден з генералом». Говорили, що в свої ранні роки в армії Ґу Ман любив пропускати виснажливі і нудні військові збори. Аби командир цього не виявив, він вигадав заклинання, що надавало шматку дерева його зовнішність. Це дерево і залишалось сидіти слухати генеральські дурниці, а сам він безслідно тікав, щоб знайти ту чи іншу забаву…

- Якщо подумати, дійсно могло бути саме так.

- Правда ж? Це просто смішно, що він захищає від ударів голими руками, але не від магії. Одного погляду достатньо, щоб зрозуміти - це не якийсь серйозний захисний бар’єр.

- Цей негідник Ґу Ман просто любив подібні дурниці. Але так сталося, що це маленьке безглузде заклинання справді захистило його, - засміявся хтось, - інакше його б уже давно затрахали до смерті. У Чонхва є тьма бажаючих вкласти його під себе. Шкода, але нікому не вдалося пробитись крізь цей масив.

Юе Ченьцін почухав голову і пробурмотів:

- Що це в біса за масив такий? Масив «Недоторканної квітки високо в горах»?

- Зачекай, Ґу Ман – недоторканна квітка? - засміявся інший молодий панич. Він понизив голос і сказав до Юе Ченьціна: - Ми могли б скласти куплет.

- Ґу Ман – недоторканна квітка високо в горах, - зацікавлено повторив Юе Ченьцін. – А наступний рядок?

- Генерал Мо – зрадливий розпусник.

Юе Ченьцін вдарив себе по стегну й розсміявся:

- Ха-ха-ха, це абсолютна неправда, але…

- З чого ти смієшся! - перервав Мужон Лянь, розлючений від приниження. - Ти такий невихований – дивись, щоб я не дав твоєму батькові малого взуття*!

 

*给他⼩鞋⼦穿 буквально - змусити когось носити маленьке взуття, фігурально – старший по статусу ускладнює ситуацію для когось із підлеглих

- Я не сміюся! Як би я посмів? – поспішно відповів Юе Ченьцін. – Дозвольте сказати, що якщо Ваншу-Дзюню це приносить задоволення, можете чим завгодно обтяжувати мого батька - навіть дати йому носити жіноче взуття!

Мужон Лянь зиркнув на нього. Він не тільки не зміг похизуватись на сьогоднішньому банкеті, а ще й зазнав удару – по тілу і по гідності. Йому важко було це прийняти, тож він розвернувся і гаркнув:

- Де слуги?

- Чекають розпоряджень господаря!

Мужон Лянь, змахнувши рукавом, вказав на Ґу Мана:

- Забирайте звідси цю дурну свиню. Я не хочу його знову бачити. Приведіть ще декілька чутливих та розумних людей з саду Лвомей. А щодо покарання...

Він зціпив зуби і кинув косий погляд на Мо Сі. З якоїсь причини після появи цього бар’єру, вираз обличчя у того став трохи дивним. Його погляд кілька разів зупинявся на шиї Ґу Мана.

- Генерале Мо ... маєте щось сказати?

- ...

Мо Сі отямився, відвів погляд від Ґу Мана і, схрестивши руки, холодно сказав:

- Хіба Ваншу-Дзюнь не виказував наміру розділитися зі своїм любим Ґу Маном і подарувати його мені?

Мужон Лянь був здивований, а потім безсоромно сказав:

- Не сприймайте мої слова так серйозно. За указом Його Величності я маю бути тим, хто карає його. Як він може так легко змінити хазяїна?

Мо Сі і так знав, що той не дотримається сказаного. Вислів «дворянин твердий на слово» відносно Мужона Ляня було повною нісенітницею. Крім того, ця обіцянка від початку була сміховинною. Доки Імператор сам не відкликав свій указ, ніхто не міг цього змінити.

Мо Сі підняв очі і зустрів агресивний погляд Мужон Ляня.

- Оскільки це так, - сказав він, - Ваншу-Дзюнь має сам справлятися зі своїми людьми. Навіщо запитувати мене?

- Як скажете, - посміхнувся Мужон Лянь, повернув голову і наказав: - Заберіть його. Дайте йому 80 батогів і уріжте їжу та воду на місяць.

Він зробив павзу, а тоді злісно додав.

- Якщо він помре від голоду, то це те, чого він заслужив.

- ...

Ґу Мана забрали. Слуги маєтку Ваншу прибрали безлад на столі і поставили кілька нових страв, банкет продовжився.

Серед гомону та перешіптувань, що відновилися, лише Мо Сі не говорив ні слова. Коли знову були підняті винні чаші і почалися ігри на випивку, він підняв очі і зі складним виразом на обличчі подивився в напрямку, куди забрали Ґу Мана. В тіні, де ніхто не міг бачити, його пальці стиснулись в кулак.

 

Мо Сі не любив пити, а ще більше ненавидів похмілля.

Але того дня, повернувшись з маєтку Ваншу, він сів на порожньому подвір’ї свого будинку і відкрив пляшку давнього витриманого вина. Чаша за чашою він пив, доки пляшка майже не спорожніла. Він подивився на порожнє небо: хмари, посипавши все снігом, уже розчинилися.

- Лі Вею, - звернувся він до управляючого, що стояв за ним. - Скільки років ти зі мною?

- Сім років, мій пане.

- Сім років... – пробурмотів Мо Сі.

Сім років тому він переслідував зрадника Ґу Мана. Він заглибився в стан противника, його штрикнули в груди і його життя висіло на волосинці. Коли він лежав без тями у ліжку, Імператор наказав Лі Вею прибути до маєтку Сіхе і піклуватися про нього.

Тож минуло уже сім років.

Mo Сі, невдоволений, дивувався, чому він не може цього відпустити. Чому він не може забути?

Випивши забагато, він відчув певне сп’яніння. Мо Сі хотів залишатися при ясному розумі, тож коли Лі Вей хотів налити йому ще одну чашу, він похитав головою. Лі Вей послухався. Людей, які могли втриматись перед красунями і перед хорошим вином, було небагато, і Мо Сі був одним із них.

- Що ти думаєш про мене і Ґу Мана? - раптом запитав Мо Сі.

Лі Вей трохи остовпів.

- Ви двоє... не дуже сумісні? – повагавшись, відповів він.

- Чому ти говориш про сумісність між двома чоловіками? Здається, ніби ти теж забагато випив, - Мо Сі глянув на нього. - Спробуй ще раз.

Тільки тоді Лі Вей збагнув і з посмішкою сказав:

- О, стосунки між вами двома? Усі знають, що вони погані.

- А як було раніше?

- Раніше ... - Лі Вей на деякий час замислився. - У ті дні я ще не мав щастя служити моєму господарю, але я чув, що мій пан і генерал Ґу були співучнями в Академії, товаришами в армії та двома генералами імперії... О, я не знаю. Чесно кажучи, я не можу згадати нічого іншого. Дехто каже, що ви колись були досить близькими з генералом Ґу. Інші кажуть, що так тільки здавалося, адже генерал Ґу був теплим до всіх, наче сонце, тож, можливо, він не був таким близьким до Вас. Це все.

Мо Сі кивнув, ніяк не коментуючи.

Співучні в Академії, товариші в армії, два генерала імперії.

Таким було враження більшості людей про стосунки між Мо Сі та Ґу Маном. Це не здавалося неправильним.

- А як все було насправді?

- Між мною і ним? - Мо Сі ледь помітно посміхнувся і опустив свої довгі вії. Щось гірке ховалося у цій посмішці. - Важко сказати. Я не можу цього пояснити.

Після павзи він повільно промовив:

- Про це не варто говорити.

Ніхто в Чонхва не повірив би, що Ґу Ман був для Мо Сі як чисте джерело для вмираючого від спраги мандрівника.

До зустрічі з Ґу Маном Мо Сі був амбітним, відповідальним, вольовим і безстрашним. Але найбільше він був сповнений ненависті.

В юності Мо Сі до всіх ставився відкрито і щиро, але що він отримав натомість? Його батько загинув у бою, мати зрадила його, дядько став узурпатором, а слуги пристосовувались до ситуації. В обличчя вони називали його молодим господарем, але всі виконували вказівки його дядька. Він мав бути постійно насторожі, поряд не було нікого, кому він міг довіряти.

Він не розумів, що поганого зробив, що доля так жорстоко обійшлася з ним.

Саме тоді він зустрів Ґу Мана.

У ті дні Ґу Ман був таким добрим, таким чесним. Незважаючи на те, що він був просто рабом із низьким статусом, він ніколи нікого не ображав і не звинувачував. Коли він і Мо Сі почали разом долати демонів, Мо Сі мав погану вдачу і часто був грубим. Але Ґу Ман щоразу з посмішкою пробачав це — він завжди з увагою ставився до труднощів інших людей, хоч і сам мав складне життя.

Він повсякчас намагався вдихнути в життя частинку доброти, а потім відчайдушно намагався допомогти цій маленькій квіточці розквітнути.

Коли він прикинувся Мужон Лянєм, щоб купити ліки, він розумів, що його буде покарано, що він навіть може втратити право практикувати вдосконалення в Академії - але все одно це зробив. І після цього, коли Ґу Ман стояв навколішки на трибуні каяття в Академії, він нічого не пояснював, лише безсоромно сказав, що він знайшов це забавним.

Але який раб відкине свою важко здобуту можливість піднятися просто заради розваги?

Звичайно, що Ґу Ман зробив це, бо на власні очі бачив, як селяни вже рік потерпають від хвороби, як вони страждають від болю...

Він не міг цього витримати.

Але він мав настільки низький статус, що прийди він із найнижчим уклоном і найм’якшим голосом скажи: «Я просто хочу врятувати людей», його б безжально висміяли. Навіть якби він розірвав свої груди й дав їм побачити своє палаюче серце, вони б тільки посміхнулися з його палкості, засумнівалися в його доброті, висміяли його зухвалість і поглузували з його щирості.

Ґу Ман усе це розумів, тому не сперечався.

Люди казали, що людина в багатстві має допомагати іншим; в бідності ж подбати про себе. Сам перебуваючи в такому положенні, будучи лиш маленьким рабом маєтку Ваншу, він не турбувався про те, де дістати наступний обід і як догодити господареві, а узяв на себе тягар допомогти помираючим і зцілити поранених. Який зухвалий дурень.

Але саме його зухвалість, його щире палке серце повернули Мо Сі, який уже був розчарувався в людях, назад на правильний шлях.

- Пане, — заговорив Лі Вей, повертаючи його із заціпеніння, — зараз така пізня ніч, що вже збирається роса. Вам слід піти відпочити.

Мо Сі відповів не відразу. Його рука все ще трималася за лоба, прикриваючи очі. Почувши голос управляючого, він трохи повернув обличчя. Його пальці затремтіли, наче він витирав щось. Через деякий час він повільно і тихо мовив:

- Лі Вею.

- Так.

- … Скажи мені, - пробурмотів він. - Ґу Ман… Чи можливо, що він взагалі не втратив пам’ять? Що він прикидається?

 

 

Авторці є що сказати:

Різне ставлення маленького Юеюе

Мужон Лянь: Смійся, смійся! Я допомагав ґону*, але отримав поранення! Я йду! Чого смієшся, Юе Ченьціне?! Якщо ти знову засмієшся, я дам твоєму батькові мале взуття!

 

*攻 (Gōng), аналог японського «семе» - в bl стосунках той, що зверху

 

Юе Ченьцін: Якщо це тішить Мужон-даґе, можете дати батькові і жіноче взуття поносити!

Юе Дзюньтянь: Який невірний син!

Мужон Лянь: А ти досить безсоромний. Що, якщо я дам жіноче взуття твоєму братові?

Юе Ченьцін: Якщо це тішить Мужон-даґе, можете дати моєму братові дитяче взуття!

Дзян Єсюе: ... Ти нарешті готовий називати мене старшим братом?

Мужон Лянь: Дідько! А що, якщо я дам взути дитяче взуття твоєму четвертому дядькові?!

Юе Ченьцін: Якщо це тішить Мужон-даґе... Зачекайте! Що?! Ви хочете дати взути дитяче взуття моєму четвертому дядькові? Ні в якому разі!!! Вам не можна наближатися до мого четвертого дядька!

Містичний четвертий дядько: ...