Голова сім'ї Юе

Кров стікала лезом золотого меча й капала на землю.

Джаосюе завмер у повітрі, освітлюючи дві пари очей, які дивилися одна на одну.

Очі були видовжені й вузькі, але одна пара була холодною, а інша — крижаною.

Мужон Чуї трохи звузив очі.

- Це ви?

Мо Сі тримав рукою лезо Джаосюе. Хоч він застосував захисний бар’єр до своєї долоні, сила цієї священної зброї все ж була надто великою: на його долоні вже був поріз, і з нього сочилася кров.

- Мужоне, зупиніться, - сказав Мо Сі.

- …

Мужон Чуї не відповів. Він перетворив свій меч на світло й зробив кілька кроків назад. Його білий одяг майорів, коли Джаосюе розсипався на десятки маленьких мечів навколо нього. Потім він змахнув своїми широкими рукавами, і всі ці гострі мечі полетіли до Мо Сі.

Маленька Лань-ер, що вибігла слідом за Мо Сі, стривожено вигукнула:

- Сіхе-ґеґе, обережно!

Мо Сі відкрив величезний захисний бар’єр, закривши усіх за ним. Тоді він підняв іншу руку й вигукнув:

- Шуайжань, явись!

Змієподібний батіг вискочив з його долоні, спалахнувши червоним світлом. Він схопив батіг однією рукою і відступив до захисного бар’єру. Потім, щойно зник дощ із мечів, його висока постать кинулася до Мужона Чуї і він швидко замахнувся на нього батогом.

Б’ючись з Мужоном Чуї, він крикнув до маленької Лань-ер:

- Допоможи їм!

Лань-ер поспішно кивнула.

- Добре-добре! – спотикаючись, вона кинулась до Дзяна Єсюе з вигуком: - Сяньшене! - й поспішно взялася розв’язувати чарівну мотузку на ньому.

- Чому ти повернулася?… - пробурмотів Дзян Єсюе. - І як ти привела Сіхе-Дзюня?…

Маленька Лань-ер у відповідь тільки плакала. Все ж, вона була ще надто мала, щоб бути в змозі щось відповісти.

І Дзян Єсюе не наполягав, тільки зітхнув.

- Не плач. Йди, допоможи Ченьціну…

- Уууу... Я... я зараз допоможу!

Лань-ер швидко послабила пути Юе Ченьціна. Той лежав на землі. Він все ще тремтів, але було незрозуміло, це через гнів, страх, чи через холод… Маленька Лань-ер допомогла йому підвестися.

Юе Ченьцін подивився на Мужона Чуї, що бився з Мо Сі.

Він дивився на нього і розгубленість поволі зникала з його обличчя. Знову потекли сльози і на лице лиці відобразився біль.

Його сухі й потріскані губи затремтіли, ніби він хотів покликати Мужона Чуї. Але не встиг він сказати «четвертий», як йому перехопило подих. Він відвернувся і, схлипуючи, витер сльози.

Він підійшов до Дзяна Єсюе і з почервонілими очима сказав:

- Брате…

Дзян Єсюе був трохи здивований. Раніше Юе Ченьцін, звертаючись до нього, ніяк його не називав, після того ж, як вони налагодили стосунки, він звертався до нього тільки «старший брат Дзян». Він ніколи не називав його просто «братом». Дзян Єсюе, сидячи у своєму інвалідному візку, звів очі і якусь мить виглядав розгубленим.

З іншого боку Мо Сі та Мужон Чуї запекло билися. На всі сторони летіли іскри. Шуайжань іноді перетворювався на духовне тіло, іноді танцював, наче тінь, б’ючись з Джаосюе Мужона Чуї. Обидва вони були першокласними заклиначами з надзвичайно швидкою технікою руху. Їхні атаки були настільки швидкими, що іноді їх важко було вловити неозброєним оком. Проте атаки Мо Сі були безжальними і прямими, він був схожий на гостре лезо, що встромлялося противнику в ребра. Мужон Чуї ж рухався, як вітер зі снігом, він тиснув на суперника з усіх боків, заганяючи його в глухий кут.

Двоє чоловіків були як метеори, зіткнення змієподібного батога з довгим мечем, що супроводжувались іскрами та спалахами, спричиняли тремтіння гірських порід.

Мо Сі тихо мовив:

- Мужоне Чуї, ви казали, що підете побачитися з ним, визнаєте його та зважите на його почуття. Чому ви відмовились від своїх слів?

Мужон Чуї лише продовжував битися своїм мечем. Золотисте й червоне світло освітлювало його гарне лице і холодні очі фенікса. Він не відповів. Вираз його обличчя промовляв: «Якщо хочете битися, то бийтеся. Що тут говорити?»

- Мужоне Чуї, він усе ще чекає, коли ви прийдете до нього.

- ...

Мужон Чуї струснув своїми широкими рукавами, утворивши снігові хмари, потім, не кажучи ні слова, витягнув свій довгий меч і, шурхнувши ногами, відскочив назад. Він підняв меч перед собою, його яскраве світло відбилося в його очах.

- Джаосюе, зрушення гір!

Довгий меч у його руці раптом розсипався на незліченні фрагменти світла, і ці фрагменти збиралися за ним, утворюючи хвилю духовного потоку. Схожий на безсмертного в білому, він підняв руку і без всякого милосердя кинув:

- Вперед.

Снігові хвилі рушили!

Очі Мо Сі потемніли і він процідив:

- Туньтянь!

З вигуком кита важке духовне тіло кита підкорилося виклику Мо Сі. Воно гойднуло своїм напівпрозорим тілом й попливло до снігових хвиль Мужона Чуї. Здавалося, що крик кита був відлунням з давніх часів. Туньтянь розкрив свою величезну пащу і став всмоктувати нескінченний потік всередину себе…

Від сильних потоків духовної енергії чорне вбрання Мо Сі та біле Мужона Чуї майоріли на вітрі. Вітер і хвилі були такі сильні, що вони ледь могли розплющити очі. Мо Сі обернувся до Дзяна Єсюе та інших:

- Ідіть!

Почувши слова Мо Сі, маленька Лань-ер знову заплакала:

- Сіхе-ґеґе…

- Ідіть!

Дзян Єсюе відкашляв кров і тихо сказав:

- Якби я міг пробудити примар у басейні крові…

Юе Ченьцін:

- ...

Клан Юе поколіннями придушував духів у басейні крові в печері Хуньтянь. Однак, окрім придушення, ці злі духи, приймаючи жертву сім’ї Юе, також були готові слухати накази її голови.

Смерть Юе Дзюньтяня була надто раптовою, до того ж в нього було слабке тіло, він не мав шансу викликати примар з басейну крові. Однак після смерті Юе Дзюньтяня місце голови сім’ї Юе перейшло синові першої дружини, Юе Ченьціну.

Але рівень удосконалення Юе Ченьціна був ще надто низьким. Крім того, він зазвичай був ледачим і взагалі не практикував техніку контролю примар, тому не міг використовувати її як слід.

Тож в цей момент, коли він почув зітхання Дзяна Єсюе, серце Юе Ченьціна здавалося, нашпигували голками, воно стиснулось від самозвинувачення й жалю. Якби він міг пробудити примар з басейну крові, його дядько б не загинув. Слуги сім’ї Юе не загинули б...

Його четвертий дядько… Його четвертий дядько не зміг би вбити стільки людей. Він міг би це вчасно зупинити…

Такого б не сталося. Цього кривавого пекла, де людина, якою він захоплювався, стала такою невпізнаваною... Якби він більше працював... протягом багатьох днів, не був би таким бездіяльним...

Як таке могло статися?

Чому?!

Маленька Лань-ер все ще плакала:

- Ні… Сіхе-ґеґе… Я не хочу знову залишати когось і тікати…

Мо Сі скрипнув зубами:

- Слухайте мене і швидше йдіть.

Проте дитина була ще маленькою. Після стількох стимулюючих факторів, хоч Мо Сі і застосував до неї техніку заспокоєння душі, це не могло стримати її божевілля серця. Вона знову розплакалась, і з її грудей вирвалося несамовите духовне полум’я.

Дзян Єсюе нахмурився, закашлявся кров’ю, а тоді стурбовано сказав:

- Маленька Лань-ер...

Так не могло продовжуватись. Як тільки Лань-ер збожеволіє, вона не зможе відрізнити друга від ворога. Ситуація тоді ще більше вийшла з-під контролю і, в такому разі, можливо, нікому не вдасться втекти. Вони можуть навіть померти в цій печері мерців.

Тільки він збирався заклинати, щоб заспокоїти розум Лань-ер, як його руку раптом зупинила людина, що стояла поряд.

- Ченьціне? - вражено мовив Дзян Єсюе.

Обличчя Юе Ченьціна було все в сльозах. Однак його погляд не був таким порожнім і розгубленим, як раніше. Він подивився на Дзяна Єсюе і зі сльозами сказав:

- Брате, мені шкода. Весь цей час... це була моя провина. Я надто ледачий… надто бездумний… надто дурний. Я завжди хотів бути просто молодим паничем, користуватись всіма благами. Я ніколи... ніколи важко не працював…
Але цього разу… - Юе Ченьціну перехопило подих, та погляду він не відвів і схопив Дзяна Єсюе за руку. - Дозволь мені зробити це цього разу.
Я голова сім’ї Юе.

- Ченьціне, ти…

Але Юе Ченьцін вже не звертав уваги на Дзяна Єсюе. Він відпустив його руку та за допомогою цінґону стрибнув на платформу примар посеред басейну крові.

При виді цього Дзян Єсюе і Мужон Чуї змінилися в обличчях.

Виклик примар з басейну крові подібний до очолення армії генералом: примари слухатимуть його лише якщо він буде достатньо сильним. Простіше кажучи, сили Юе Ченціна було недостатньо.

Однак, якщо Юе Ченьцін був налаштований пожертвувати всією своєю духовною силою, щоб контролювати їх, навіть ціною спалення свого духовного ядра - тоді це була інша справа.

Мужон Чуї побачив його рішучість і холодно пирхнув. Золоте світло спалахнуло в його рукавах, коли він утворив печатку. Почулися звуки, що наближалися, наче приплив.

Маленька Лань-ер мала гострий зір. Вона першою помітила ситуацію і стривожено вигукнула:

- Сяньшене! Вони знову тут!

Бамбукові воїни.

Сотні бамбукових воїнів з алмазними лезами кинулися зі сторони входу в печеру й оточили Дзяна Єсюе та інших, деякі кинулися до платформи примар, де стояв Юе Ченьцін.

Однак, оскільки Юе Ченьцін, що був першим наступником сім’ї Юе, стояв на платформі примар, це було знаком виклику для привидів у басейні крові і звідти вискочила розмита тінь. З ревом, вона затягнула в басейн бамбукових воїнів, які намагалися кинутись до Юе Ченьціна. Та бамбукові воїни не мали свідомості і після того, як частина з них потонула в басейні крові, решта продовжила безстрашно атакувати. Ситуацію все ще не було взято під контроль.

Духовна сила маленької Лань-ер ставала все більш нестабільною. Дзян Єсюе підтягнув її і знову використав на ній заклинання заспокоєння душі. Однак духовна сила Дзяна Єсюе була не такою сильною, як у Мо Сі, і це заклинання було як крапля води на палаючий віз дров.

- Сяньшене… - кричала Лань-ер. - Бамбукові воїни… Ви теж знаєте… Ви можете…

Дзян Єсюе похитав головою. Із сумом в очах він сказав:

- Чуї колись навчив мене цього. Мої бамбукові воїни — це просто купа шматків бамбука в порівнянні з його.

- Як таке може бути… - плакала Лань-ер.

Побачивши, що ситуація стає дедалі небезпечнішою, Юе Ченьціна зблід. Тоді він прийняв рішення. Взяв тонкий клинок, намалював смугу на своїй долоні, що засочилася кров’ю, занурив руку у басейн, а на камені запечатування духів посеред платформи примар намалював складну печатку.

Він дійсно зібрався викликати примар з басейну крові.

- Ченьціне!

Дзян Єсюе намагався зупинити його, але кров в басейні між ними вже почала булькотіти і наблизитися було неможливо.

- Хуньтянь, і басейн крові в ній…

- Юе Ченьціне! Припини!

Юе Ченьцін сів на землю, сформував руками печатку і бурмотів далі:

- В басейні тім...

- Юе Ченьціне!!!

- Ченьцін-ґеґе…

Юе Ченьцін промовляв заклинання виклику.

Коли його батько навчав його цьому заклинанню, він сказав йому:

- Наша сім’я Юе – майстри артефактів. Зазвичай нам не потрібно використовувати будь-які методи вдосконалення, які споживають духовну енергію. Тільки ця техніка, що може вбити тисячу ворогів, завдає нищівної шкоди тому, хто її використовує. Але тобі не варто цього боятись. Якщо щось потрібно – варто це більше практикувати. Якщо ти матимеш в цьому добрі навички і досить сильну основу вдосконалення, це заклинання тобі не так сильно зашкодить.

Юе Ченьцін згадав, як він ліниво сидів на лавці, слухаючи це. Його очі були прикуті до Мужона Чуї, який стояв у коридорі й розмовляв зі слугами.

Юе Дзюньтянь сказав:

- Повторюй за мною і сформуй печатку. Потім проспівай заклинання. 
Хуньтянь і басейн крові в ній.

Юе Ченьцін недбало повторив:

- Хуньтянь і басейн крові в ній.

- В басейні тім солдати Їнь.

- В басейні тім солдати Їнь, - знову повторив Юе Ченьцін, незграбно складаючи печатки.

- Солдатам Їнь вкажу я шлях...

- Солдатам Їнь…

Раптом здійнявся вітер, і на подвір’ї дощем посипався абрикосовий цвіт. У цей момент Мужон Чуї закінчив розмову зі слугами й обернувся. Вітер привернув його увагу і він озирнувся й поглянув на квіти на подвір’ї. Він не очікував, що Юе Ченьцін дивиться на нього. На мить він був приголомшений, і в той же момент Юе Ченьцін кинув йому блискучу посмішку.

- Я навчаю тебе техніки! Не відволікайся!

- Ой!

- Чому ти не повторюєш за мною?

- Навіщо це? – сказав Юе Ченьцін. - Нащо мені викликати примар у печері Хуньтянь? - Тоді він навмисне підвищив голос і закричав: - Якщо зі мною щось трапиться, мій четвертий дядько першим мене захистить!

- Хто він по-твоєму? - розлютився Юе Дзюньтянь. - Він просто сторонній!

- Ні! Четвертий дядько — найкращий. Він не сторонній! Він - мій улюблений дядько! – кричав маленький Юе Ченьцін.

Що б не сталося, він перший мене захистить.

Він найкращий.

Він мій улюблений дядько…

Юе Ченьцін розплющив очі. Сльози тихо котилися по його щоках. Його тіло випромінювало криваво-червоне світло і по каменю платформи примар поповзли мітки солдатів Їнь. Вони потягнулися по його щиколотках, талії та ногах і вкрили все тіло.

Через цей вимушений виклик він відчув, ніби тисячі мурах кусають його серце і тисячі гострих голок пронизують його шкіру та плоть, проростаючи колючками в його кістках і крові…

Батько якось сказав йому, що біль від виклику з басейну крові найнестерпніший в світі.

Але це було не так.

Крізь сльози Юе Ченьцін дивився на Мужона Чуї, який все ще люто бився з Мо Сі. Це було схоже на ту сцену, коли він вперше вчив це заклинання багато років тому, дивлячись на юнака в білому, що стояв в коридорі серед дощу з квітів.

Юе Ченьцін викашляв повний рот багряної крові. Зі сльозами на очах він хрипко промовив:

- Солдати Їнь, вкажу вам шлях…

Мужон Чуї під дощем абрикосового цвіту ставав все більш розмитим, а його власний сміх на маленькому подвір’ї все віддалявся.

Четвертий дядько завжди захистить мене.

Він не сторонній.

Він…

Раптом його серце вибухнуло нестерпним болем, ніби розколювалось надвоє. Юе Ченьцін знав, що не зможе протриматись довго. Усе його тіло було охоплене палаючою багряною енергією. Він різко вдарив закривавленою правою долонею по центру каменю запечатування. За мить подув холодний вітер і в печері стало темно, з басейну крові навсібіч бризнули десятки яскраво-багряних хвиль і пронизливі крики розірвали землю й люто ринули вгору.

- Убийте всіх, хто спроти нас!

Сказавши останню фразу, Юе Ченьцін упав навколішки на платформі примар, з рота знову хлинула кров. Він смутно відчував, як похмура сила поглинає всю духовну енергію, яку він накопичив за роки свого вдосконалення. Його сила слабшала й слабшала, і відновити її було неможливо .

В цей момент з басейну крові показався нескінченний потік солдатів Їнь. Слухаючись наказу Юе Ченьціна, вони кинулися на бамбукових воїнів Мужона Чуї.

За мить бризнула кров, посипалися мечі, полетіли уламки бамбуку, почався бій, що міг сколихнути небо.

Зрештою, солдати Їнь були давніми примарами, що померли кілька сотень років тому. Якими б сильними не були бамбукові воїни, вони не могли їх побороти. Незабаром перевага в бою стала переходити на бік Юе Ченьціна. Примари, що прорвались через бамбукових воїнів, з ревом кинулися до Мужона Чуї, який бився з Мо Сі.

Мужон Чуї поступався Мо Сі в навичках ближнього бою. Наразі він уже був на межі сил, а його тепер атакували з двох сторін. В хаосі цього бою одна з примар відібрала меч у бамбукового воїна поряд і, зловивши момент, коли Мужон Чуї блокував атаку Мо Сі, вдарила його клинком.

Почувся гливкий звук.

Погляд засклянілих очей Мужона Чуї змістився. Його біле обличчя було в плямах крові і виглядало надзвичайно похмуро. Він опустив голову й побачив, що меч, пробивши його зі спини, вийшов під ребрами.

Він на мить завмер, його тіло похитнулося. Коли його погляд звернувся назад до Мо Сі, він виглядав розгубленим.

- Мо Сі…

Зустрівшись з ним поглядом, Мо Сі раптом відчув тривогу. Ніби якийсь первісний інстинкт підказував йому, що щось було не так. Потім йому спиною і до потилиці пробігся холодок.

- Ви…

Погляд Мужона Чуї раптом змінився. Він нахмурився і тихо пробурмотів:

- Я… я не…

Здавалося, він хотів щось сказати, але перш ніж встиг бодай щось промовити, примара витягнула клинок, яким атакувала його.

Тіло Мужона Чуї раптом обм’якло, йому пішла ротом кров і він став падати. Подібно білому метелику, що опускається в гніздо павука, він упав у пил.