Ти і я не одинокі

Мо Сі не очікував почути в цій історії ім’я свого батька. Якийсь час у нього були змішані почуття.

- Панна Чу розпитувала і дізналася, - продовжив власник ресторану, - що Мо Цінчи вже мав жінку в своїй сім’ї, яка була дуже ревнива, тож зрештою вона націлилася на Мужон Сюаня, який досі ще був неодружений.

- Але… - тихим голосом запитав Мужон Чуї, - якщо молодша панна Чу була такою суворою, як вона могла згодитись вислухати і прийняти план своєї сестри? Більше того, якщо б вона дізналася, що її сестра спланувала це і все терпіла тільки заради неї, як вона могла погодитись таємно піти?

- Ніяк, - відповів власник ресторану. - Тож старша панна Чу не збиралася розповідати все своїй сестрі.

Вона сподівалася, що та зможе прожити добре життя без страждань. Тож одного разу… коли імператорська сім’я вирушила на полювання в передмістя, вона взяла з собою сестру і підсипала їй у воду заздалегідь вкрадений порошок забуття.

- ...！

- Випивши його, її сестра забула всі хвилювання, все минуле і впала без тями. Тоді панна Чу тихо перенесла її до дороги, якою проходив Мужон Сюань. Той побачив безтямну дівчину-сироту, що була в біді. Як і очікувалося, його серце сповнилось співчуття і він наказав своїм людям її врятувати.
Покінчивши з цим, панна Чу розуміла, що після цього її попередню люб’язність викриють як брехню, тому вирішила ризикнути і втекти вночі. Але не встигла вона далеко піти, як дворянин, який викрав її, дізнався, що вона зробила, миттю розлютився і послав людей переслідувати її. У паніці панна Чу впала з крутого схилу в долину п’яти отрут.

- В долину міазм на схід від передмістя столиці Чонхва? – пробурмотів Мужон Чуї.

- Так… Поки панна Чу намагалася вибратися звідти, вона вдихнула забагато міазм. Її розум став неясним і думки трохи плутались. Але сяньдзюнь має знати, що ефект міазм не зникає, а навпаки, з часом стає все більш серйозним.
Коли панна Чу була ще при пам’яті, вона хотіла повернутися до Лінь’аню, маючи слабку надію знайти своїх батька та молодшого брата. Але розпитавши людей в різних місцях, вона відчула безнадійність, а коли дізналася, що вагітна від цього дворянина, це ще більш збентежило її розум — її свідомість майже рухнула.

В сусідній кімнаті запала в’язка тиша. Що казати про самого Мужона Чуї, коли навіть Мо Сі відразу зрозумів, що той був дитиною панни Чу та дворянина, що забрав її силою.

Ґу Ман подивився на Мо Сі й тихо сказав:

- Чого ти такий блідий?

Мо Сі похитав головою.

Він справді не хотів більше слухати, хотів забрати Ґу Мана і піти. Але якби вони зараз вийшли, це привернуло б увагу сусідів, а він не знав, як зараз зустрітися з Мужоном Чуї.

У цій збентеженій тиші Мужон Чуї раптом без жодних емоцій запитав:

- Чому вона не позбулася дитини?

- Як це можна чітко пояснити? – хазяїн ресторану зітхнув і сказав: - Мабуть, вона до кінця не розуміла, що відчуває. Але... Ох, людські емоції — це найнепередбачуваніша річ. Хіба не кажуть, що одна думка про демона, інша про будду? Я думаю, вона довгий час сумнівалася: залишити дитину чи позбутися її. Вона вагалася, вагалася, і зрештою стало надто пізно позбутися її у череві, тож згодом вона подумала про те, щоб лишити її у воріт храму.

Мужон Чуї різко заплющив очі.

- Перед смертю панна Чу неодноразово повторювала мені, - сказав хазяїн, - що, ховаючись у лісі, бачила як жінка в розкішному одязі забрала її дитину. Панна Чу позбулася важкого тягаря, але водночас відчула душевний біль. Їй стало так боляче, що вона раптом захотіла повернути дитину, але жінка вже відбула у кареті і вона не змогла ані наздогнати її, ані докричатися.
Це була остання крапля, яка добила її, і тієї ночі вона остаточно збожеволіла.

Сказавши це, хазяїн ненадовго замовк, а тоді повільно додав:

- Що стосується молодшого сина сім’ї Чу… ця дитина завжди працювала у мене на кораблі. Пізніше, коли я став старшим, я захотів жити більш стабільним життям, тому і відкрив у Лінь’ані ресторан. Йому ж подобаються кораблі, тому він все ще працює в доках і займається нашою старою справою. Я ніколи не розповідав йому про його дитинство.

Голос Мужона Чуї був низьким і трохи хриплим:

- Як він зараз?

- Має дружину і сина. Його життя спокійне. Він сказав, що поки молодий і сильний хоче заробити більше грошей. А через кілька років він забере свою дружину та дитину назад до Лінь’аня, щоб створити сімейну справу і дати своїй дитині можливість вчитися.

Знову мовчання. Через деякий час Мужон Чуї сказав:

- Це добре.

Трохи згодом він знову запитав:

- Господарю, чи знаєте ви, хто був той дворянин, що викрав сестер Чу?

Той трохи змінився в обличчі, його товсті губи затремтіли. Хоча він під час своєї розповіді жодного разу не згадав титулу та імені аристократа, він, очевидно, знав, хто це був, однак одна справа розповісти історію, і зовсім інша - назвати ім’я людини, яка скоїла зло.

У цьому світі в кожного була своя справедливість. Люди могли іти назустріч іншим тільки до певної межі. Але хай скільки в них було сміливості, вони проявили свою доброту, тому краще було не просити зайвого.

Мужон Чуї це дуже добре розумів. Крім того, йому не потрібне було підтвердження. В своєму серці він уже мав відповідь.

Хто ще це міг бути?

Навіть Мо Сі, який намагався ніколи не втручатися в чужі справи, міг легко здогадатися про особистість лиходія.

Мужон Чуї побачив реакцію власника ресторану і більше нічого не питав, лише сказав:

- Розумію. Дякую.

- О, ні, айо... За що мені дякувати?

Знову запала тиша.

Раптом:

- Господарю, дайте відповідь на ще одне питання.

- Сяньдзюню, я б хотів взяти на себе сміливість запитати.

Вони двоє заговорили майже одночасно.

- Будь ласка, питайте, - сказав Мужон Чуї.

- Ви… - вагаючись, заговорив власник ресторану. – Насправді... дитина панни Чу?...

- …

- Забудьте, забудьте. Я не питатиму, не питатиму. Про що ви хотіли запитати мене?

- Я хочу запитати, - після павзи заговорив Мужон Чуї, - чи багато сімей в Лінь’ані роблять тату на плечах своїх дітей відразу після їх народження?

Почувши це, Мо Сі трохи підняв руку, почуваючись приголомшеним.

- О… Люди Юе добре роблять татуювання. Такий звичай дійсно існує, але не всі з сім’ї Юе це роблять.

Насправді це залежить від предків. Я не знаю деталей, але чув, що дуже давно деякі предки поклонялися Богу Квітів і брали собі різні квіти за родинні символи, щоб відігнати злих духів, і робили собі відповідну мітку на руках. Наприклад, хто вибрав собі символом півонію, мав мітку півонії.

Обличчя Мо Сі ставало все блідішим, і на цих словах воно вже було білим як полотно.

Власник ресторану продовжував:

- У той час заклинання для накладення символу, яке використовував великий заклинач, було дуже довготривале. Символ залишався не тільки на тому віруючому, якому його наносять, але й передавався у спадок: їхні діти також матимуть такі символи-мітки вже від самого народження.
Однак великий заклинач наклав заклинання дуже давно, тож родові символи повільно зникають. Деякі з них були менш потужні, тому їх більше не видно. Ще через кілька поколінь родові символи зникнуть взагалі.

- …

Мужон Чуї мить помовчав, а потім запитав:

- Тоді сім’я Чу… Вони теж мали такий символ?

Хазяїн трохи подумав і відповів:

- Так.

Повітря наче застигло.

- Який саме?

- Лотос.

Ніби грім із блискавкою вразили його серце, у вухах Мо Сі загуло. Він звів очі й у тьмяному світлі свічок ресторану побачив обличчя Ґу Мана, який гадки не мав, що сталося.

Лотос… Лотос…

Багато фрагментів минулого промайнули в голові Мо Сі: чутки про Ваншу-Дзюня та панну з Лінь’аня, конфлікт між Ґу Маном і Мужон Лянєм, певна схожість між Мужоном Чуї та Ґу Маном…

Нарешті в його пам’яті пролунав м’який і спокійний голос - не так давно Дзян Фулі говорив йому, лікуючи Ґу Мана:

- Цей шрам у формі пелюсток лотоса…Чомусь мені здається, що я вже бачив подібний у іншого пацієнта…

 

Це був Мужон Чуї.

Мабуть, колись він звертався до Дзяна Фулі з приводу своєї хвороби, і той побачив вроджену відмітину на його плечі.

Холод хвилями пробирав Мо Сі до кісток. Правда була схожа на величезний океан, що закрив Мо Сі небо і огортав його, забираючи дихання.

Він прикрив долонями очі, по спині побігли сироти. Мужон Лянь, Мужон Чуї, попередній Ваншу-Дзюнь, сестри Чу, Ґу Ман… і та… та тітка Лінь, про яку Ґу Ман говорив йому раніше, але про яку він тоді не задумувався.

Завдяки цій ниточці зв’язки між усіма цими людьми для нього поступово прояснювалися і від цієї ясності зростало жахливе відчуття, ніби він опинився в крижаній воді.

- Мо Сі?

- …

- Мо Сі!

Хтозна скільки минуло часу, перш ніж стурбований голос Ґу Мана вирвав його із хаотичних думок. Мо Сі підвів голову і побачив у світлі свічок його ніжне й красиве обличчя.

Він дуже довго був у роздумах, Мужон Чуї вже покинув сусідню кімнату. Власник ресторану також повільно спустився вниз і з товстим животом і усміхненим обличчям знову почав обслуговувати клієнтів.

Все здавалося сном.

Але Мо Сі знав, що це не сон.

Він бачив прощання Ґу Мана з Лу Джаньсіном у своїй подорожі минулим. Ґу Ман, такий самотній, сподівався, щоб поряд з ним були родичі.

Він також згадав, як Юе Ченьцін одного разу сказав, що Мужона Чуї немовлям покинули біля дверей храму і він завжди цікавився, хто його родичі і чи живі вони.

Ці двоє, один холодний, інший теплий, один палко сподівався, інший мовчки шукав. Вони начебто ніяк не перетиналися, а виходило... виходило...

Мо Сі затремтів і заплющив очі.

- Мо Сі, що сталося?

- Нічого… - після довгої павзи хрипко прошепотів Мо Сі. Він не знав, чи в ньому переважала радість, чи стурбованість. Немає потреби говорити, від чого була радість, а хвилювався він через нинішній стан Ґу Мана. Чи витримає він шок від появи братів? І це не кажучи про те, що важкі борги сімей Юе та Мужон також впадуть на голову Ґу Мана.

У Мо Сі були змішані почуття і він не знав, що сказати. Він просто підняв руку, торкнувся голови Ґу Мана й запитав:

- Якби у тебе… якби у тебе в цьому світі знайшовся родич, ти був би щасливий?

- Хто це? - Ґу Ман був спантеличений.

- Це близька тобі людина.

- Тоді це тільки ти.

- А якщо є ще хтось?

- Але мене більше ніхто не цілував, - Ґу Ман трохи округлив очі. - Якщо є, чому він не приходив до мене?

- Він …

Мо Сі якийсь час мовчав і нарешті сказав:

- Він прийде.

 

 

У готелі Мо Сі зовсім не спав.

Він стояв перед вікном і дивився на повний місяць надворі та іній на черепиці, його голова повнилась думками.

Дворянином, що тоді викрав сестер Чу, був Юе Дзюньтянь. З вдачею Мужона Чуї, важко було сказати, що він зробить, але це однозначно буде мати погані наслідки як для сім’ї Юе, так і для нього самого.

І якщо Мо Сі хотів перешкодити Мужону Чуї піти на ризик, щоб помститися, то, очевидно, найкращим способом було сказати йому, що в нього в цьому світі ще є брат, якому він потрібен.

Він небагато знав про Мужона Чуї, але відчував, що той також хотів знати, як це «мати сім’ю». Між задоволенням від помсти та довготривалою теплотою він вірив, що Мужон Чуї вибере останнє.

Насправді так було б краще для всіх.

- Мо Сі.

Почувши голос позаду, Мо Сі обернувся, але виявив, що Ґу Ман це говорить уві сні.

Він згорнувся на ліжку калачиком, тонка ковдра була високо натягнута, так, що видно було лиш половину обличчя. Він трохи хмурився уві сні.

Мо Сі підійшов до нього й сів на край ліжка.

Підняв руку й пригладив скуйовджене волосся Ґу Мана. Той важко розплющив очі.

Мо Сі ніжно прошепотів:

- Я тебе розбудив?

Ґу Ман сонно похитав головою. Через деякий час він примружив свої блакитні очі й пробурмотів:

- Невже в мене є… брат?…

Рука Мо Сі на мить завмерла, а потім він прошепотів:

- Так.

- То він справді прийде до мене?...

- Справді.

- Я йому сподобаюся?

- Неодмінно.

Ґу Ман тихо гмикнув, і його нахмурені брови повільно розслабилися. На його обличчі було видно полегшення й очікування.

Цієї довгої ночі Мо Сі сидів біля нього, спостерігаючи, як він міцно спить, і розмірковував. Через довгий час він підгорнув тонку ковдру Ґу Мана й підвівся. Він тихо вийшов із гостьового двору й попрямував до кладовища на околиці міста.