Спогади Мужон Ляня (2)

 

Ґу Ман прослідував за Мужон Лянєм, збентежений і здивований тим, що той хотів його бачити.

Хоча він зараз мало що пам’ятав про Мужон Ляня, та все ж ясно розумів, що той ніколи не ставився до нього добре – годі й говорити про те, щоб купити йому коробку солодощів і вибачитися перед ним.

Любов і ненависть в дитинстві були не надто складними. Штовхни дитину і вона образиться, але дай їй наступного дня солодку гарбузову паличку - і образа зникне. Тому Ґу Ман був упевнений, що ніколи не отримував від Мужон Ляня коробки з солодощами. Якби отримав, їхні подальші стосунки не були б такими похмурими.

Сповнений сумнівів, він пішов за Мужон Лянєм аж до хатини тітки Лінь.

Біля хатинки росло персикове дерево. Був саме період цвітіння і воно пишно квіло. Мужон Лянь зупинився під квітучим деревом, поправив свій одяг і двічі кашлянув. Він пересвідчився, що справляє враження юного господаря, а тоді підняв руку і хотів стукати в двері.

Але перш ніж його кісточки торкнулися дверей, він почув голоси двох жінок, що розмовляли всередині.

- Як він так поранився? - голос жінки, яка заговорила першою, був величний і жорсткий - це був голос матері Мужон Ляня, пані Джао. - Я сказала тобі взяти дитину - і ось як ти доглядаєш за нею?

Коли Мужон Лянь почув голос своєї матері, на його обличчі відобразився благоговійний страх і здивування. Він опустив маленький кулачок, що був було готовий постукати.

Тоді з-за дверей почувся м’який і боязкий голос тітки Лінь:

- …Вибачте, я була необережна.

- Я не думаю, що ти була необережна, просто безмозка. Тітко Лінь, хіба ця пані маєтку Ваншу колись знущалась над тобою в останні кілька років? Ця дитина була серйозно поранена - чому ти не повідомила мені? Думала, що я не допоможу?

Тітка Лінь поспішно сказала:

- Ні, ні. Я не…

Пані Джао холодно пирхнула:

- Немає потреби пояснювати. Я знаю, що ти завжди мене ненавиділа. Усі люди з Чонхва вважають мене ревнивою жінкою і лиходійкою. Хіба ти виняток?

- Пані…

- Годі, - суворо сказала пані Джао. - Я заберу дитину. Добре виконуй свою роботу і не показуйся мені на очі.

Тітка Лінь нічого не сказала, але за дверима почулися кроки.

Через деякий час повітря прорізав підвищений голос пані Джао.

- Що ти робиш?

Тітка Лінь прошепотіла:

- Пані, будь ласка, я вас прошу, залиште його мені. А-Ман залишиться сам, він боїться чужих людей. Він не зможе у вас відпочити.

- А я чужа?

- Ні...

- Тоді чого йому мене боятись? Може я його з’їм чи отрую?

- Я не це мала на увазі…

- Тоді чому не пропускаєш? Чого хвилюєшся? Думаєш, як не бачитимеш його, йому заподіють шкоди?

- ...

- Тітко Лінь, ти ж маєш розуміти. Я голова сім’ї Ваншу, а він – дитина сім’ї Ваншу!

Мертва тиша.

Голова Ґу Мана задзижчала. Він не міг повірити своїм вухам.

Що?

Хто дитина сім’ї Ваншу?

Пані Джао… Що, що вона мала на увазі… Про що вона говорила?..

Його кров загуділа, тим часом двері хатини зі скрипом розчинилися.

Ґу Ман не єдиний був приголомшений. Мужон Лянь також.

Він хотів утекти, але все його тіло, здавалося, було наповнене ртуттю і він просто стояв біля дверей, не в змозі рухатись.

І пані Джао наштовхнулася на нього.

- М-мамо…

Пані Джао вийшла з непритомним Ґу Маном на руках. Побачивши Мужон Ляня, вона сполотніла.

- Чому ти тут?!

Мужон Лянь підвів своє бліде обличчя й, затинаючись і панікуючи, заговорив до матері:

- Я… я…

Однак пані Джао, поставивши питання, не дала Мужон Ляню на нього відповісти. Вона раптом щось збагнула й підняла руку, щоб перервати голос Мужон Ляня. Потім прикрила двері, закриваючи їх від зору тітки Лінь.

Тітка Лінь:

- Пані…

- Не виходь!

- Пані… А-Ман справді боязкий… Він завжди боїться турбувати інших… - тітка Лінь розуміла, що вона дратує пані, та все одно вперто говорила далі. - Ви… Якщо побачите, що він захворів, не залишайте його у себе. Я маю...

- Замовкни! - пані Джао з тріском захлопнула двері.

Пані Джао не хотіла, щоб тітка Лінь знала, що надворі був Мужон Лянь. Вона звела брови й зціпила зуби.

- Ходи сюди.

Мужон Лянь не рухався.

- Ходи сюди!

Мужон Лянь все ще був приголомшений і зі страхом глянув на свою матір.

- …

Пані Джао вилаялася собі під ніс і схопила його за комір. З Ґу Маном у лівій руці і Мужон Лянєм у правій вона, не озираючись, попрямувала до своєї кімнати.

Там вона відпустила всіх слуг, кинула Ґу Мана на ліжко і запитала Мужон Ляня:

- Як багато ти чув?

Мужон Лянь був дуже маленьким і ніколи з подібним не стикався. Він був так наляканий, що не міг говорити, його широко розплющені очі були повні сліз і страху.

- Я задаю тобі питання. Ти ж чоловік - як ти можеш плакати лише від пари слів?

- Я, я… - Мужон Лянь усе ще тримав маленьку коробочку. Мати насідала його і він розплакався. – Я що, не дитина А-Нян (мами)? Ти підібрала мене?

Пані Джао завмерла.

Мужон Лянь не міг стримати плачу. Він подивився на пані Джао, на непритомного Ґу Мана на ліжку, і мало не захлинувся слізьми.

Пані Джао через якусь мить нарешті зрозуміла. Вона була піднесла руку до лоба, а потім грюкнула по столу.

- …Мужон Ляню! Про що ти думаєш? Як така видатна красуня, як я, могла народити таку неподобну дитину?

Нарцисизм Мужон Ляня був таким же, як і у пані Джао. Вже тільки це говорило про те, що він був її рідним сином.

Мужон Лянь підняв маленьку руку, витер сльози, схлипнув і сказав:

- Ти щойно сказала… ти сказала, що він… він…

Пані Джао звузила очі.

Мужон Лянь відчув тиск з боку матері. Його голос знітився, але він все ж тихо закінчив:

- Він з нашої сім’ї…

Цього разу пані Джао заговорила не відразу.

Вона підійшла до Мужон Ляня, взяла коробку із солодощами, яку той насилу тримав, і поставила її на стіл, вкритий вишитим золотом білим атласом. Потім налила в чашку фруктового чаю і повільно випила.

Після цього вона взялася крутити порцелянову чашку в своїх пальцях, підвела очі, але не глянула на Мужон Ляня. Її погляд упав на Ґу Мана. Через деякий час вона сказала:

- Мужон Ляню, підійди.

Мужон Лянь нерішуче підійшов до неї.

Пані Джао поставила чашку, трохи задумалась і, зрештою, взяла його за плече та сказала:

- Мені шкода... Ти мав дізнатися про це рано чи пізно. Я хотіла розповісти тобі, коли ти будеш старшим, але оскільки ти уже почув, немає сенсу приховувати це від тебе. Та цей секрет ти маєш поховати в своєму серці. Ти не можеш розповідати про це нікому, ніхто не має про це почути - зрозуміло?

Мужон Лянь розгублено кивнув.

Але як така мала дитина могла зберігати таємниці?

Пані Джао теж подумала про це і потягнула Мужона Ляня за руку. На кінчиках її пальців зібралося світло і вона намалювала на його долонці печатку. Очевидно, це була не хороша печатка, і Мужон Лянь негайно закричав:

- Мамо, болить!

- Це лише біль від нанесення печатки, - сказала пані Джао. – Вона не дасть тобі розкрити секрет, який ти сьогодні почуєш, до того, як ти станеш господарем маєтку Ваншу. Якщо ти скажеш щось не те, то зазнаєш набагато більшого болю, ніж цей. Тобі доведеться тримати язик за зубами.

Вона відпустила його долоню.

- Не звинувачуй матір у тому, що вона занадто жорстока. Ти народився в сім’ї Мужон. Якщо проявиш якусь слабкість або зробиш найменшу помилку, можеш втратити своє життя.

Після цього пані Джао дозволила Мужон Ляню сісти.

Деякий час вона дивилася, як той зі сльозами на віях прикривав свою долоню. Потім відкрила рот, роздумуючи, як все пояснити так, щоб дитина могла її зрозуміти.

- Твій батько… наші стосунки… - Вона задумалась і нарешті скуто сказала: - Насправді це завжди… було не так добре, як ти думаєш.

Мужон Лянь:

- …

Ґу Ман чув це раніше від Мо Сі. Попередній Ваншу-Дзюнь, Мужон Сюань, не любив пані Джао, йому подобалася дівчина з Лінь’аня. Однак через перешкоди знаті Мужон Сюань врешті-решт одружився не з нею, а з пані Джао, яка мала рівний з ним статус.

Але в таких справах, все ж таки, стороннім було відомо не все – всю правду знали лише ті, хто був безпосередньо в цьому задіяний.

З розповіддю пані Джао правда минулого поступово випливла на поверхню.

Виявилося, що хоч пані Джао і знатного походження, та раніше вона не жила в столиці. Її батько був губернатором на східному кордоні і її сім’я весь час жила у вотчині. Тільки з нагоди щорічного свята з приводу закінчення року губернатор Джао привозив своїх дружину та дочку до столиці, щоб віддати шану.

Джао Сусу була підлітком, коли побачила, як Мужон Сюань на бенкеті грав на цитрі для Імператора і тоді ж закохалася в цього молодого та багатообіцяючого дворянина.

Проте вона була гордою дівчиною і коли інші побачили її думки, вона зніяковіла і з усіх сил намагалася це заперечити, навіть навмисно дивилася на Мужон Сюаня зверхньо. В результаті враження Мужон Сюаня про неї було не найкращим і, тим паче, в нього не виникло до неї ніяких романтичних почуттів. Пані Джао ж була дуже високої думки про себе і вірила, що Мужон Сюань неодмінно помітить її красу і закохається в неї, навіть якщо вона буде закочувати очі при кожній їхній зустрічі.

Результат же, звичайно, був не таким райдужним.

Мужон Сюань не закохався в неї, а одного року, коли він був на полюванні, він зустрів дівчину, що втекла з Лінь’аня.

Він не знав, що сталося з цією дівчиною: вона, імовірно, травмувала голову і тому багато чого не пам’ятала. Знала тільки, що її прізвище Чу. Коли ж її запитували про щось інше, вона нічого не могла згадати.

Але окрім цього, все в ній було прекрасне. Вона була жвавою і ніжною, її вдача м’якою. Поступово Мужон Сюань закохався в неї.

Насправді, якщо заспокоїтися і добре подумати, то можна було б зрозуміти, що ці стосунки не мали майбутнього. Походження панни Чу було невідоме, статус низьким... усе вказувало на те, що вона не підходила Мужон Сюаню.

Однак Мужон Сюань тоді був надто молодим і дуже оптимістичним, тож пішов до Імператора, свого брата, зізнався у своїх почуттях і попросив його про одруження з панною Чу.

Взагалі це не було чимось абсолютно неможливим. Однак, на жаль, Імператор щойно погодився на пропозицію губернатора Джао і пообіцяв заручити з Мужон Сюанєм його доньку, Джао Сусу.

Більшість шлюбів чистокровних дворян заключалися через імператора. Він не очікував, що Мужон Сюань вже має милу серцю людину. Для збереження обличчя імператорської сім’ї він відмовив Мужон Сюаню в його проханні і постановив, щоб той розірвав усі зв’язки з панною Чу.

Але Мужон Сюань кохав її - як він міг на це погодитись?

Завжди м’який і поступливий, тоді він почав сперечатися з братом при дворі. Імператор був роздратований, але не хотів надто ускладнювати справи своєму братові. Зрештою він придушив свій гнів і неохоче сказав, що якщо Мужон Сюань справді не може відпустити панну Чу, то після того, як той одружиться з Джао Сусу та матиме сина, він може зробити виняток: підвищить статус панни Чу і дозволить їй вийти заміж за Мужон Сюаня в якості наложниці.

Імператор вважав, що вже зробив велику поступку, але несподівано його завжди тактовний брат цього разу виявився дуже впертим і відмовлявся відступатися бодай на крок.

Зрештою, він був розлючений.

Тоді слово взяв Юе Дзюньтянь, до чиїх володінь відносився Лінь’ань, і сказав, що він вирішив перевірити сім’ю Чу в Лінь’ані і виявив, що дівчини на прізвище Чу там взагалі не було. Така жінка, з невідомим походженням, могла бути тільки шпигункою або злодійкою.

У своєму гніві Імператор вирішив ув’язнити дівчину Чу та відправити її до платформи Сишу.

Коли все обернулося таким чином, Мужон Сюань міг лише погодитися на заручини і одружитися з Джао Сусу, благаючи залишити панні Чу життя.

Насправді, Імператор не вважав, що пані Чу може бути шпигункою. Він знав, що Юе Дзюньтянь скористався можливістю і сказав таке через особисті образи, тому він спочатку хотів просто використати панну Чу, щоб погрожувати Мужон Сюаню, а коли той слухняно одружиться і задовольнить вимоги важливого чиновника Джао, він відпустить її.

Але сім’я Джао була іншої думки.

Окрім надзвичайно самозакоханої Джао Сусу, яка не сприймала чутки всерйоз і не вважала стосунки свого чоловіка з панною Чу чимось серйозним, для інших членів сім’ї Джао ця Чу була як бельмо на оці, якого потрібно позбутися. Ще й Юе Дзюньтянь роздмухував полум’я, тож сім’я Джао почувалася все більш неспокійно.

Кілька разів все обдумавши, вони обійшли Імператора та підкупили заклиначів платформи Сишу з тим, щоб ті «відпустили» підставну панну Чу, справжню ж залишили й надалі використовували як тіло для випробувань і експериментів.

Спочатку вони думали, що це усуне камінь спотикання на шляху кохання їхньої дочки, але не існувало стіни без тріщини. Про підступні дії родини Джао швидко стало відомо Мужон Сюаню, який у той час був на передовій. Він уже був у дуже пригніченому стані, і ця новина ще більше похитнула його. У битві він був важко поранений ворогом і помер на зворотному шляху до міста, випустивши дух на березі річки Фушвей.

Сім’я Джао не думала, що цей план матиме такий зворотний ефект: вони не тільки не допомогли своїй доньці, але й залишили пані Джао вдовою. Коли прийшли погані новини, вона була вже на сьомому місяці вагітності і від горя та переживань народила хлопчика передчасно. Це був Мужон Лянь.

Після пологів пані Джао була пригнічена, переживаючи біль від втрати чоловіка. Вона не знала, що Мужон Сюаня примусили до весілля і насправді він не мав до неї ніяких почуттів. Вона думала, що вони двоє глибоко кохали одне одного, але їх розлучила смерть.

Трохи оговтавшись, вона пішла до кабінету покійного чоловіка, щоб зібрати його речі, і знайшла там стос листів – його переписку з панною Чу.

Побачивши в рядках безперервний потік почуттів та теплих слів, пані Джао нарешті збагнула, що була надто зарозумілою і що насправді ті чутки були правдою. Його чоловікові подобалася не вона, а та нікчемна біженка.

І, звичайно, така горда людина, як пані Джао не могла не розлютитись.

Вона влаштувала сварку зі своїми родичами, на яких була зла за те, що ті приховували від неї правду, бажаючи, щоб вона вийшла заміж саме в сім’ю Мужон. Вона вдарила по столу і з силою бахнула дверима, але легше від цього не стало. Коли ж вона подумала про пані Чу, то розлютилася ще більше.

Вона несвідомо стала посміховиськом, і все це сталося через клан Джао, що використав її як шахову фігуру, і через цю улесливу курву на прізвище Чу!

Розібравшись зі своїм кланом, як пані Джао могла залишити в спокої панну Чу? Після численних розпитувань вона зрештою дізналася, що ту на той час утримували в Кімнаті Асури платформи Сишу і вона пішла туди зі сповненим образи серцем. Дівчина Чу на той момент перебувала в розпорядженні заклинача-цілителя, що випробовував зілля.

«Улеслива курва», яку вона побачила на платформі, була заморожена за допомогою заклинань, з понівеченим до невпізнаваності обличчям, вкрай худим і кістлявим тілом, і...

З явно виступаючим животом.

- Минуло вже кілька місяців, але вона весь час була заморожена в секретному темному льоді. Перебування в такому протягом року еквівалентно лише двом-трьом дням зовні, - пояснив їй заклинач. - Ваш батько хотів одразу вбити її, але це було б надто очевидно і він боявся, що це може викликати підозри в Імператора, тому спочатку заморозив її.
Хочете вбити її зараз, пані? 

Пані Джао:

- …

Вона була трохи ошелешена.

Коли вона побачила любовного листа, який її чоловік написав цій жінці, її серце сповнилося ревнощів і ненависті.

Але тепер через кригу вона дивилася на жінку приблизно такого ж віку, як і вона. Жінку, яка лише через невідповідне походження не могла вийти заміж за людину, яка їй подобалася. Її обличчя було зіпсоване, її життя під загрозою, вона навіть дитину свою не могла вберегти. І все це через її, пані Джао, родину.

Зрештою, панна Чу була такою ж, як і вона, жертвою на шахівниці.

Серце пані Джао повнилося змішаними почуттями. Вона знову подивилася на живіт, всередині якого було ще одне життя. Вона не була милосердною людиною, але нещодавно сама народила, і зараз серце її було м’якше, ніж раніше. Після довгих вагань вона, зрештою, не витримала і врятувала жінку.

Джао Сусу сховала панну Чу від усіх в темній кімнаті маєтку Ваншу. Вона також найняла небагатослівну акушерку, щоб та доглядала за нею, поки не народиться дитина.

Щоб зберегти це в таємниці, вона змінила прізвище панни Чу, взявши лиш верхню половину ієрогліфа – вийшло Лінь*.

 

*楚 – «Чу», в верхній його частині林 – «Лінь»

 

Відтоді панни Чу більше не існувало на світі, а в резиденції Ваншу з’явилася потворна жінка.

Ґу Манова тітка Ні.