Спогади Мужон Ляня (1)

Чорні ворони на березі річки тривожно каркнули, змахнули крилами й розлетілися в різні сторони.

Вітер сповнився сильним запахом крові. Яскравий багрянець повільно просочився з рани Мужон Ляня на каміння під ним.

Напад почався в долю секунди і так само швидко закінчився.

Ця група людей діяла швидко, очевидно пройшовши найретельніше навчання: Ґу Ман з Мужон Лянєм були дуже близько один до одного, але заклинання атакували лише одного і абсолютно не зачепили іншого.

Крім того, використовувані нападниками стріли були створені з духовної енергії так, що вони вибухaли, щойно проникнувши в плоть. Тому, хоч на тілі Мужон Ляня не було видно жодного наконечника стріли, в ньому було вже більше десяти кривавих дір.

Отримавши ці рани, він не впав одразу. Однак у міру того, як він втрачав все більше крові, біль ставав все сильнішим. Зрештою він не зміг більше триматися і рухнув на коліна й викашляв повний рот крові.

Ґу Ман дивився на нього. В голові гуділо так, наче щось вибухнуло.

- Му... Мужон...

Мужон Лянь прикрив найглибшу рану на грудях, важко хапаючи ротом повітря. Неозброєним оком було видно, як його тонкі губи швидко втрачали колір, стаючи синювато-блідими.

Раптом один із убивць на верхівках дерев глухим голосом сказав:

- Пане, хтось іде!

- Відступаємо!

Кілька чорних тіней з тихим шелестом майнули – вбивці розчинилися в лісі так само швидко, як і з’явилися.

Мужон Лянь тихо лаявся:

- Дідько… курва… не тікайте… кха-кха-кха...

І він ще раз викашляв повний рот крові, хитнувся і впав на кам’янистий берег річки.

Яскравий місяць сяяв в небі, освітлюючи розбризкану всюди кров. За якусь мить на березі залишилися лише Ґу Ман і тяжко поранений Мужон Лянь.

Хоча в пам’яті Ґу Мана залишилося небагато хороших спогадів про Мужон Ляня, та коли він побачив, як той падає, весь в крові, найпотаємніший нерв у його мозку все ж відчув укол болю.

Кінчики його пальців похололи. Якийсь час він стояв нерухомо, як раптом, отямившись, поспішив уперед, щоб перевірити рани Мужон Ляня. Зблизька це виглядало ще більш шокуючим. Одні тільки груди були перетворені духовною стрілою на криваве місиво, кров текла безупинно.

Ґу Ман інстинктивно хотів прикрити рану руками, але це було марно. Його долоні одразу були забруднені липкою кров’ю, але це ніяк не могло зупинити втрату крові Мужон Лянєм.

- Мужон... Мужон...

У цей момент Мужон Лянь вже не міг його чути. Його очі почали втрачати фокус, він лежав на кам’янисто-піщаній землі, його грудна клітка швидко здіймалася й опускалася, і з кожним вдихом спливало все більше крові.

Він із зусиллям звів свої осклянілі очі, якийсь час дивився на Ґу Мана, а тоді прошепотів:

- Ти…

- …

- Ти… дійсно… не… кха-кха... не пам’ятаєш нічого, пов’язаного зі мною?

Якби це питання було задане місяцем раніше, до того, як відновлені спогади Ґу Мана розвіялися, тоді він міг би сказати йому правду.

На жаль, зараз було надто пізно.

Ґу Ман подивився на трохи зведені догори персикові очі Мужон Ляня. Це були очевидно гарні очі, але через те, що зараз вони скляніли, та ще й мали вроджену особливість – санпаку* – виглядали вони жахаюче.

 

*Нагадаю: це коли видно білий проміжок над або під райдужкою ока

 

- Ти маєш принаймні… принаймні… - Мужон Лянь хапнув повітря і простягнув тремтячу руку, ніби хотів щось зробити. Але його рани були настільки серйозними, що він не міг використовувати духовні сили. Він втупився в обличчя Ґу Мана, і його очі зблиснули якимись складними емоціями і впертістю. Він відкрив рота і хотів щось сказати, але звідти вилетів не звук, а застійна кров.

Здалеку почулися голоси, показалися вогні, що наближалися з густого лісу. На блідому обличчі Мужон Ляня раптом спалахнуло усвідомлення.

Він підняв свою закривавлену руку, утворив тонкий шар світла, обережно торкнувся ним грудей Ґу Мана, а потім відштовхнув його.

- Біжи.

Свідомість Мужон Ляня вже згасала, очі почали втрачати фокус, але він із зусиллям говорив:

- … Біжи… інакше…

До його горла знову підступила кров, і його голосу було майже нечутно. Його красиві персикові очі були широко розплющені, очні яблука слабко рухалися з боку в бік, віддзеркалюючи зірки на небі та перелякане обличчя Ґу Мана.

З закривавлених вуст зірвалося останнє речення:

- ……Інакше… ти… не зможеш все пояснити…

- Мужон Ляню!!

- Ґу Мане… — його розум вже затьмарювався, в він тихим голосом говорив: - …Насправді… я… я не…

Перш ніж він закінчив, з його рота хлинула ще одна порція крові. Рука Мужон Ляня ворухнулася, ніби він хотів щось зробити, але сил у нього вже не лишилося, і рука впала.

Усе це сталося так раптово, що голова Ґу Мана гула, і він не міг зреагувати.

Що хотів сказати Мужон Лянь?

Майже в цей самий момент з густого лісу вибігли патрульні заклиначі Північної прикордонної армії з вітряними ліхтарями в руках, світло яких мерехтливо бігало по її тілам. Командир патруля на мить завмер, а потім ліхтар з його руки упав на землю.

- Ваншу-Дзюнь?! – вигукнув він.

Свистів вітер, і голоси вартових пронизали небо й розносилися з берега річки в глибоку ніч.

- Швидше!! Ваншу-Дзюня вбито!!!

- Спіймати вбивцю!

- Спіймати його!

Ґу Ман не збирався тікати, але чи хвилювало це заклиначів? Збоку стрімко вилетіло магічне сяйво і сильно вдарило Ґу Мана в спину.

З тої сторони, звідки показалося сяйво, хтось крикнув:

- Влучив! Він не зможе втекти!

- Заберіть його!

Ґу Ман ошелешено впав поруч із Мужон Лянєм і опинився обличчям до його обличчя, якого ніхто не бачив.

Зараз це лице було геть знекровлене, пара персикових очей, завжди сповнених глузування, була міцно заплющена.

Що Мужон Лянь хотів сказати йому перед цим... Мужон Лянь... Що він був за людина?...

Ґу Ман, що втратив пам’ять, ошелешено думав, але не мав жодної гадки. Останнє, що він бачив перед тим, як втратити свідомість, була група людей з табору Багряного Пера, які оточували його.

Ти… дійсно… не… кха-кха... не пам’ятаєш речей, пов’язаних зі мною?

Ти маєш принаймні… принаймні…

Що?

Що він має пам’ятати?

Слова Мужон Ляня перед тим, як він впав без тями, були схожі на кошмар, що відлунював в глибині його сну.

Ґу Ман плив у безмежній темряві, і раптом промінь світла пронизав його груди. Уві сні він сів і торкнувся своїх грудей.

Місце, звідки випромінювалося світло, було місцем, куди в останню мить вказував палець Мужон Ляня.

Світло ставало все яскравішим і яскравішим, безперервно випливаючи з його грудей, і нарешті перетворилося в темряві на білого метелика.

Ґу Мана, здавалося, вабило щось, що важко було описати. Він встав з землі і пішов за цим білим метеликом.

Сон ставав все глибшим.

Слідуючи за метеликом, він побачив затуманене, спотворене обличчя пані Джао.

- Ти такий упертий. Як ти можеш успадкувати сімейний статок свого батька в майбутньому і принести славу родині Ваншу?

Він побачив, як у густому тумані до нього наблизився управляючий маєтку Ваншу.

- Юний пане, вже досить пізно. Вам потрібно поспішити назад до музичної кімнати, щоб практикуватися з ґуцінєм. Якщо ви запізнитеся, пані Джао неодмінно знову покарає вас.

Ще в глибині туману він побачив юного Мо Сі, що стояв на стрільбищі з луком і стрілами в руках. Його широкий чорний з золотом одяг хвилювався на вітрі. Довкола нього стояли старійшини Академії з розмитими обличчями, і хвалили його.

Мужон Лянь похмуро дивився на нього з кутка, тримаючи в руках сувої з музики, які він не любив читати.

Уві сні припливами залунали різні голоси.

Пані Джао говорила:

- Тобі ніколи з ним не зрівнятись.

Потім старійшини Академії:

- Тобі ніколи не стати кращим за нього.

Нарешті ці голоси зловісно засміялися і перетворилися на голос Мужон Ляня до самого себе:

- Мужон Ляню, тобі ніколи не стати кращим за нього.
Ти блазень, темний блазень… Ти навіть не можеш робити того, що тобі подобається…
Ти Мужон Лянь? Ні, ти просто копія свого батька… маріонетка… Ха-ха-ха…

Ґу Ман продовжував іти вперед.

Ці голоси поволі згасали, а світло білого метелика ставало дедалі сильнішим. Коли він змахував крилами, за ним мерехтливо розсипалося яскраве сяйво, поступово розсіюючи нескінченну темряву. Ґу Ман побачив промінь світла неподалік перед собою. Спочатку з цього променю вирвався вітер, потім пелюстки світла потроху опускалися вниз, і звідти стали вилітати нові ілюзорні метелики.

Він підійшов до центру цього світла.

І почув дитячий голос Мужон Ляня, що тихо долинав із його глибин:

- Це ти…

Не встиг Ґу Ман відповісти, як метелик перед ним раптом перетворився на розмиту тінь.

У білому світлі стояв маленький Мужон Лянь, він обернувся й подивився на нього:

- Це ти…

Майже в ту ж мить, як він сказав це, спалахнуло сліпуче сяйво, і Ґу Ман різко заплющив очі. Через деякий час він почув дзвін вітряних дзвіночків, що висіли на карнизі.

Улесливий голос промовив:

- Юний пане Мужон, будь ласка, подивіться уважніше на коробку з десертом, яку ви берете. Якщо щось вас не влаштовує, я негайно попрошу кондитера забрати це назад і переробити.

Ґу Ман повільно розплющив очі.

Сон змінився.

Перед ним була червона з золотом будівля. Зала повнилася камеліями, кожна розміром із чашу. Більшість прислуги були простими і пишними жінками років сорока-п’ятдесяти. Вбрані в однаковий грубий квітчастий одяг, з посмішками на обличчях вони метушилися в залі.

Це був Лінлонджай*.

 

*Вишукана кімната

 

Найпопулярніша в Чонхва кондитерська.

Маленький Мужон Лянь стояв перед високим кедровим прилавком і, піднявши голову, зарозуміло розмовляв із крамарем.

Йому було всього чотири чи п’ять років - зовсім маленька дитина. З ніг до голови він був у розкішних прикрасах, навіть нігті були оздоблені самоцвітами. Але він був такий маленький і настільки обвішаний золотом, сріблом, нефритом і перлами, що з першого погляду на нього інші бачили не живу людину, а рухому скриню зі скарбами на коротких ніжках.

Хазяї лавок, звичайно, радо вітали такого клієнта, у якого на лобі було написано «Я багатий». Крім того, Мужон Лянь був одним із найбагатших юних паничів Чонхва, тож хоч він і був малою дитиною, крамар у свої п’ятдесят з гаком років був готовий стати перед ним на коліна й назвати його батьком.

Мужон Лянь простягнув свою коротку руку й узяв коробку з десертами. Відкривши її, він побачив блискучу і хрустку золотисту випічку, красиво оформлені світло-рожеві лотосові тістечка, а також унікальне молочне желе Лінлонджай, кришталево чисте і маленьке, з весняною квіткою персика зверху.

Мужон Лянь якийсь час дивився на це, потім простягнув руку, без вагань взяв один шматочок і запхав собі в рот.

- Я беру, - невиразно промовив він. – Зробіть іще одну коробку.

Хоча власнику лавки його серйозний, але жадібний вигляд здавався дуже смішним, він не смів голосно сміятися, тож лише кивнув і вклонився на знак згоди, й наказав кондитеру зробити ще тістечок. В очікуванні Мужон Лянь сів на почесне місце Лінлонджай. Він випив горнятко чаю з китайської троянди і, не вагаючись, з’їв усі десерти.

Ґу Ман не міг зрозуміти, навіщо Мужон Лянь залишив йому таку ілюзію. Він побачив, як продавець підняв бамбукову завісу і виніс Мужон Ляню коробку із солодощами.

- Юний пане Мужон, я зробив ще один набір. Хочете поглянути?

Мужон Лянь часто копіював поведінку інших. Зараз він, наслідуючи приклад своєї матері, з гідністю махнув рукою:

- Не треба, я беру. Запишіть на мій щомісячний рахунок.

Власник лавки:

- … Юний пане, у вас немає рахунку. З вашої сім’ї лише пані Джао має постійний рахунок… Можливо, записати це на неї?

- В жодному разі! - Мужон Лянь миттю відмовився і витріщився на нього, а потім сказав: - Почекайте, у мене є гроші.

І поліз до кишені.

У цій кишені він зберігав гроші, що давала йому пані Джао. Вона була дуже суворою, тож не давала йому багато, здебільшого лише дрібні гроші. Тому власник крамниці спостерігав, як одягнений у золото й срібло юний пан Мужон дістав із кишені жменю надзвичайно пошарпаних білих мушель. Він зібрав їх докупи і кілька разів перерахував. Виявивши, що цього недостатньо, він поліз шукати ще.

Але скільки грошей може мати чотирьох-п’ятирічна дитина? Він ще довго копався, та знайшов лише уламки мушель.

Мужон Лянь звів очі. Очевидно, що він почувався трохи винним, але він мав тримати обличчя, тому сказав:

- Все. Решти не треба.

- …

- Ще побачимось.

І забрав коробку з тістечками. П’ять чи шість чоловік бачили приголомшений погляд крамаря, що готовий був заплакати без сліз.

Повернувшись до маєтку Ваншу, Мужон Лянь викликав свого найближчого слугу. Спочатку він зробив вигляд, що робить ковток чаю, а потім звів очі й запитав:

- Кха-кха… Той… той маленький раб, якого я вчора штовхнув, і він упав і поранив голову - він ще живий?

Ґу Ман на мить завмер. Він ще пам’ятав дещо, тому трохи зрозумів.

Виявляється, цей спогад відноситься до часу, коли Мужон Лянь штовхнув його з гойдалки, він вдарився головою і тітка Ні носила його лікувати поранення.

Слуга не міг зрозуміти думок Мужон Ляня, тому зі страхом і трепетом відповів:

- Відповідаю юному господарю: він ще живий.

- О, - із незбагненним виразом обличчя мовив Мужон Лянь і повторив: - Він ще живий.

- Так, так, тітка Лінь вчасно відвела його до лікаря. Зараз цей хлопчик, мабуть, відпочиває в її кімнаті. Юний пане, у вас є якісь розпорядження?

- … Ні, - сказав Мужон Лянь. - Можеш іти.

Коли слуга пішов, Мужон Лянь сів перед столом і на якийсь час задумався. Зрештою він дістав зі скриньки старовинну монету, потримав її в руці і сказав до себе:

- Якщо буде орел, я піду вибачитися. Якщо решка, я сам з’їм всю коробку тістечок.

Він кинув монету, вона прокотилася по столу, і нарешті зупинилася орлом догори.

- Гаразд, - трохи насупившись, сказав Мужон Лянь. – Хай там як, це я штовхнув тебе. Я нічого не втрачу, якщо вибачуся.

Тож він зіскочив зі стільця, став навшпиньки, щоб дістати зі столу коробку з тістечками, й пішов до кімнати тітки Лінь.