Замах на А-Ляня

У наметі знову залишилися лише вони двоє.

Мо Сі підійшов до ліжка й сів поруч із Ґу Маном. Він підняв руку й торкнувся його чола — воно все ще було трохи загаряче, але вже набагато краще, ніж кілька днів тому.

- Мендзе сказала, що ти прокидався вдень, але, мабуть, мені не щастить: кожного разу, коли я приходжу до тебе, ти спиш, — тихо мовив Мо Сі, ніби сподіваючись, що той почує це, але водночас ніби не бажаючи йому заважати.

Коли людина зустрічається зі своїм справжнім коханням, якою б сильною вона не була, вона завжди буде слабкою.

- Фрагмент душі Кривавого демона-звіра заново запечатано. Надійно запечатано. Ти знову виконав своє завдання, - тихо сказав Мо Сі. - Незалежно від того, наскільки важким є доручення і наскільки суворими вимоги, ти завжди його виконаєш. Імператор ніколи не помилявся в тобі… Ти здатен зробити більше, ніж будь-хто інший.

Він опустив голову й притиснувся лобом до чола Ґу Мана.

- Але коли ти почнеш більше дбати про себе?

Людина на ліжку мовчала. Її м’які й довгі вії відкидали глибокі тіні на повіки.

Мо Сі тихо мовив:

- Ти ясно розумів, що не зможеш стримати демонічну енергію, але все одно вирішив вивільнити кров демона-вовка. Ти хотів затримати ґвоши, щоб Мужон Лянь мав час передати мені парчовий мішечок, - він заплющив очі. Його очні яблука неспокійно рухалися під тонкими повіками. - Шисьоне...

Людина, що спала, не відповіла. Мо Сі притиснувся своїм лобом до його. Через довгий час він сказав:

- Ти зробив усе можливе. Коли ми повернемося до столиці, ти маєш добре відпочити. Ні про що не турбуйся, я про все подбаю.

- …

- Я не знаю, як довго я зможу тебе захищати, але поки я живий, я нікому не дозволю знущатися над тобою.

- …

- Добре відпочинь.

Мо Сі ще довго сидів поряд з ним. Він піднявся і вийшов з намету лише тоді, коли гонець повідомив про термінову ситуацію з постраждалими на сході міста.

Надворі було дуже вітряно. Коли завісу намету було піднято, почувся свист вітру, коли ж завіса опустилася, всередині знову запала тиша.

У цій мовчазній тиші вії людини на ліжку затріпотіли, а по скронях заструмились сльози, збігаючи вглиб у волосся. Ґу Ман повільно розплющив очі.

Насправді він зовсім не спав. Щовечора, коли Мо Сі приходив до нього, він був при тямі.

Він просто не знав, як це витримати, як подивитись йому в очі.

Він не боявся ні неба, ні землі – тільки розлуки.

Того дня для битви з ґвоши він вивільнив і стимулював всю кров демона-вовка у своєму тілі, і з того моменту демонічна енергія всередині нього вийшла з-під контролю. Він відчував, як його пам’ять руйнується, і це неможливо було приховати, хоч як він намагався.

А Мо Сі вже стільки пережив. Якби, приходячи до нього кожного дня, він щоразу виявляв, що його розум став ще менш ясним, ніж напередодні – як би почувався Мо Сі?

Страшно обрізати все швидким гострим ножем, але ще болісніше було б різати по сантиметру тупим лезом. Ґу Ман не хотів втягувати Мо Сі в ці тортури, тому вирішив не говорити з ним.

Але глухої ночі, коли в наметі нікого не було, він міг витягти записи своїх спогадів, і обережно їх гортав. Як потопельник, що тримається за уламок коряги, він майже параноїдально перечитував їх знову і знову.

Спочатку він все ще пам’ятав написане там, але з часом слова на папері ставали все більше схожими на чиюсь чужу історію. Сьогодні він ледве міг згадати половину із записаного.

Ґу Ман підняв руку й притиснув зім’яту сторінку до грудей. Притиснув з такою силою, що на тильній стороні його долоні випнулись меридіани, притиснув так, ніби намагався замкнути ці розрізнені спогади у глибині свого серця.

Він згорнувся калачиком на ліжку і ще довго лежав без сну.

Реорганізація міста Дадзе після битви зайняла сім днів.

На вечір сьомого дня військо вже було зібране і готове до відбуття. І на цей момент повернені Дзеркалом Часу спогади Ґу Мана майже зникли. Але це було не найгірше. Навіть якщо його спогади були втрачені, він міг бути таким же, як до відвідання острову кажанів. Найгіршим було те, що через безконтрольність демонічної енергії розум Ґу Мана був на межі колапсу і він в будь-який момент міг збожеволіти.

Мендзе щодня доводилося давати йому ліки, щоб заспокоїти розум, і лише тоді він ледве міг придушити темну ці.

Ця ніч не стала винятком. Ґу Ман як завжди випив ліки, що йому дала Мендзе, а потім сів на край ліжка і став мовчки перебирати пальцями, думаючи про те, як йому завтра зустрітися з Мо Сі.

Він не міг продовжувати вдавати, що спить.

Занурений в роздуми, він раптом почув охоронця:

- Принцесо, Ваншу-Дзюнь хоче бачити Вас.

Мендзе прибирала ліки. Почувши це, вона завмерла і подивилася на Ґу Мана.

Той був здивований.

- Чому він тут?…

- Я не знаю, але ти маєш одягти маску, — сказала Мендзе і передала йому її.

Хоча більшість заклиначів в армії зараз були впевнені, що цим таємничим «охоронцем» був саме Ґу Ман, але просто «очевидно» і «привселюдно відкрито» - не одне й те саме. Якась видимість таємниці ще була необхідна.

Щойно Ґу Ман одягнув маску, увійшов Мужон Лянь.

Погляд його персикових очей одразу впав на Ґу Мана, а вже потім на Мендзе. Мендзе поклала останню пачку лікувального порошку в коробку з ліками, а потім повернулася до Мужон Ляня й посміхнулася:

- Лянь-даґе, ми повертаємося до столиці завтра вранці. Чому б не піти відпочити й не відновити сили? Навіщо приходити сюди шукати мене?

Мужон Лянь нічого не сказав. Він двічі затягнувся «Життям як сон», після чого його погляд знову впав на Ґу Мана.

Нарешті він видихнув хмару диму і вказав на Ґу Мана люлькою.

- Я шукав не тебе, а його.

Вираз обличчя Мендзе трохи змінився, але вона все одно м’яко сказала:

- Він лише низький охоронець. Якщо у тебе є до нього якісь справи, краще…

- Низький охоронець? - посміхнувся Мужон Лянь. - Мендзе, добре, що ти допомагаєш Мо Сі приховати це від інших. Але навіщо приховувати від мене? Думаєш, я не знаю, хто він?

- …

- Коли він дав мені парчовий мішечок і просив про допомогу, він відкрив мені свою особистість.

Мендзе на мить забрало мову.

- Ґу Мане, ходи сюди, - сказав Мужон Лянь.

- Лянь-даґе, - поспішно мовила Мендзе, - він вичерпав багато енергії, коли вивільнив кров демона-вовка. Крім того, його розум сьогодні нестійкий, він легко може збожеволіти. Краще спершу повернутися. Якщо у вас з ним є якісь справи, не буде пізно поговорити про це по поверненні до столиці.

- Що ти маєш на увазі? Ти думаєш, що я його поб’ю? Чи він поб’є мене?

- …

Мужон Лянь холодно подивився на неї.

- Не хвилюйся, твій брат не буде битися з марним нахабою, - потім він нетерпляче махнув Ґу Ману: - Іди сюди. Я хочу тобі дещо сказати.

Ґу Ман мить подумав і підвівся.

- Ти психічно нестабільний, - сказала Мендзе. – Краще тобі не йти...

Мужон Лянь проігнорував її. Без зайвих слів він схопив Ґу Мана за руку й витяг із намету.

Напередодні від’їзду всі заклиначі були зайняті своїми справами. Біля головного намету нікого не було. Мужон Лянь відтягнув Ґу Мана на досить велику відстань, не кажучи ні слова, і відпустив руку тільки коли вони підійшли до затишного берега річки в передмісті.

Нічого не розуміючи, Ґу Ман потер своє почервоніле зап’ястя.

- Що сталося?

Мужон Лянь не відповів йому одразу, а став ходити туди-сюди берегом річки. Місячне світло освітлювало блискучу поверхню води й відбивалося на блідому обличчі Мужон Ляня. Виглядав він дещо стурбованим. Його одяг був трохи розкритий і на тілі було видно бинти. У попередньому бою він теж отримав важкі поранення. Навіть після кількох днів відпочинку він усе ще виглядав трохи втомленим.

Шовкові черевики Мужон Ляня з шумом ступали по гравію на березі річки. Пройшовшись кілька разів, він зупинився.

Він витріщився на Ґу Мана, підняв руку й кілька разів затягнувся «Життям як сон» і сухо сказав:

- Є одне питання. Я хочу вирішити його з тобою.

- …

Ще дві затяжки.

Він знову підвів свої персикові очі й люто подивився на Ґу Мана.

- Але перед цим я хочу запитати тебе про дещо. Як багато спогадів ти зрештою відновив?

Ґу Ман щиро відповів:

- … Я був трохи одужав. Але зараз не пам’ятаю і п’ятої частини.

Мужон Ляню ніби на мить забракло повітря. Потім його обличчя стало похмурішим:

- Ти все ще пам’ятаєш тітку Ні?

Ґу Ман похитав головою, але перш ніж він встиг хитнути нею двічі, його зупинив суворий голос Мужон Ляня.

- Що ти головою крутиш?! Кілька дні тому, коли ти благав передати парчовий мішечок, ти її пам’ятав. Краще добре подумай, перш ніж відповісти!

- … Здається, я пам’ятав її кілька днів тому, але зараз не пам’ятаю.

Мужон Лянь тихо вилаявся і невдоволено пробурчав:

- Коли ти був в маєтку Ваншу, я просив сказати мені правду, але ти прикинувся нетямою і обдурив мене. Тепер ти, в біса, справді нетяма. Яка з тебе користь?

Він вилаявся і пнув ногою камінь.

- Про що ти хочеш зі мною поговорити? – безпорадно спитав Ґу Ман. – Чи ти пройшов лише для того, щоб лаяти мене?

- Дурниці! – сердито відказав Мужон Лянь. - Звичайно, мені є про що з тобою поговорити. Інакше хто б захотів бачити твоє обличчя?

Ґу Ман торкнувся своєї маски і переконався, що його обличчя повністю закрито. Мужон Лянь просто чіплявся без причини.

- Тоді продовжуй, - сказав Ґу Ман.

Мужон Лянь відкрив рота, але не видав жодного звуку. Повторивши так кілька разів, він вилаявся і відвернувся. Він підійшов до краю берега, двічі глибоко затягнувся «Життям як сон» і видихнув дим.

Серед зеленуватої димки Мужон Лянь похмуро мовив:

- Ти дещо сказав мені, коли був ще з ясною головою. Я хочу пересвідчитись з тобою ще раз.

- …

- Але тоді твої слова здалися мені надто абсурдними. Я не дуже в це вірив. Донедавна.

Очі Ґу Мана трохи округлилися:

- А? Я тобі колись щось казав?

Мужон Лянь пирхнув.

- Сказав тільки тобі?

Той знову пирхнув.

- Коли?

Мужон Лянь ще раз пирхнув і відповів:

- Коли тебе тільки-но відправили назад на Чонхва.

Ґу Ман подивився на своє відображення в озері.

- Правда? Але я мав бути нестямним тоді. Я все ще дещо пам’ятаю. До того, як країна Ляо відправила мене назад, вони знищили мою пам’ять.

Мужон Лянь пихнув і сказав:

- Якби вони справді знищили твою пам’ять, як би ти міг пам’ятати це «дещо»?

Ґу Ман:

- ...

Здавалося, його слова мали сенс.

- Послухай мене, - сказав Мужон Лянь. - Те, що я тобі скажу, це те, що ти сам сказав мені, коли ми поверталися до міста. Спочатку я думав, що ти щось задумав, відчуваючи ненависть до Чонхва, тому не хотів вірити твоїм підмовлянням, але тепер здається...

Він опустив вії й витрусив попіл з люльки. Вітер підхопив попіл і той затанцював в повітрі подібно сніжинкам.

Мужон Лянь на мить замислився, ніби приймав остаточне рішення. Нарешті він підвів погляд на обличчя Ґу Мана.

- Те, що ти сказав, не обов’язково має бути неправдою. Просто дещо мені все ще потрібно перевірити з тобою. Ти…

Не встиг він договорити, як раптом щось пронеслось вітром.

Мужон Лянь інстинктивно насторожився й підняв долоню, активуючи захисний бар’єр. З різким звуком гостра стріла з енергією дерева та води вилетіла з темного лісу і, влучивши в чари, гучно вибухнула і розлетілася.

Зрештою, Мужон Лянь тривалий час був ослабленим, та й його травми ще не загоїлися. Під цією атакою бар’єр було зруйновано і він розлетівся на пил. Мужон Лянь упав на кам’янистий берег і викашляв повний рот крові. Лише за одну атаку він зрозумів, що сила цієї людини набагато перевищує його. Він не встиг зробити другий бар’єр і крикнув до Ґу Мана:

- Біжи!!!

Ґу Ман був шокований.

Дерева навколо були схожі на привидів, з-за гілок і верхівок було чути шелест пересування вбивць. Мужон Лянь хапнув повітря і сказав:

- Бігом звідси! Чого чекаєш?!

- Але ти…

Раптом із глибини лісу почувся явно спотворений ілюзією голос:

- Ваншу-Дзюню, тобі не потрібно квапити його, щоб він втік. Ніхто не заподіє йому шкоди.

- Хто ти? – холодно мовив Мужон Лянь.

- Ха-ха, ти думаєш, я тобі скажу?- Голос був різким, як совиний сміх. - Імператорський палац, королівська кров, а ти, такий наївний і смішний. Мужон Ляню, ти справді відкрив мені очі.

Мужон Лянь закусив закривавлені губи, різко підняв руку, щоб створити захисний бар’єр і махнув Ґу Ману:

- Чого не біжиш?!

- Що за жарт!

Людина посміхнулась і бар’єр з тріском було зруйновано.

- Думаєш, з твоїм слабким тілом і пошкодженим тілом Ґу Мана хтось з вас може втекти живим?
Однак, Мужон Ляню, можеш бути впевнений: я хочу убити тільки тебе. Щодо нього… - Сміх людини гострим шипом роздирав барабанні перетинки. - Якщо я вб’ю його, хто ж візьме на себе провину за твою смерть?
Не хвилюйся, твоя смерть не буде дуже болісною чи марною. Навпаки, вона буде дуже цінною.
Нумо, зробіть це!

Фігури вбивць, що стрімко рухалися лісом, за наказом миттєво показалися. Більше десяти заклиначів у чорному стояли на верхівках кедрових дерев з луками й стрілами напоготові, оточивши їх, наче зграя вовків.

Лідером був чоловік у чорному плащі із золотими краями. Він піднявся й граціозно став на верхівку найвищого дерева, спиною до яскравого місяця в небі.

Ґу Ман підвів голову й поглянув на групу вбивць. Спочатку він хотів підняти руку, щоб викликати Йон’є, але наразі його тіло не могло витримати темної магії і тільки-но він зібрався викликати клинок, як його голову прострілив різкий біль, і він різко впав на коліна.

Перед очима попливло, у вухах дзижчало. У заціпенінні Ґу Ман почув, як вбивця в чорному холодно віддав наказ:

- Мужон Ляня убийте на місці. Вогонь!