Фантом Чень Тана

- Звіт!

В маєтку губернатора великий ґвоши почув голос і звів очі. Його пальці не переставали грати на ґуціні. Погладжуючи струни, він сказав:

- Заходь.

Посланець поспішно ввійшов і став навколішки, віддаючи честь.

Ґвоши недбало запитав:

- Як там ситуація зовні?

- Чонхва цього ранку атакували вдруге. Північна кутова вежа пала. Гарнізон відступив на Північний ринок, щоб укріпити захист.

- Чи зможуть вони протриматися до завтра?

У гінця проступив холодний піт на лобі. Він стиснув руки й опустив голову:

- Командир гарнізону сказав, що він був некомпетентний, тож тільки може робити все, що в його силах…

- Тоді він справді некомпетентний, - тихо сказав ґвоши. Звук ґуціня поступово посилювався. Раптом ґвоши підняв палець і вигукнув: - Ліньлін*, явись!

*Злива+дзвін

Спалахнув потік світла і одне з дев'яти очей на ґуціні за його командою повністю розплющилось. Око кліпало, зіниця випромінювала слабке зелене світло, яке поволі ставало все яскравішим і яскравішим і зрештою на нього стало неможливо дивитися. Коли ж воно згасло, над ґуцінєм вже висіла сяюча луска.

Ґвоши махнув широкими рукавами і вона підлетіла прямо до посланця й зависла перед ним.

- Візьми. Це важка броня Сюаньву*.

*Про всяк нагадаю: міфічне створіння, «гібрид» черепахи і змії, символізує північ і зимовий сезон

Гонець зблід з переляку.

Хіба важка броня Сюаньву не була одним із чудес давніх часів? Це був найпотужніший і найстійкіший оборонний артефакт у світі! Чому він був захований у дев'ятиокому ґуціні ґвоши?

Перш ніж він встиг оговтатися від шоку, ґвоши додав:

- Один із фрагментів.

- ...

- Не недооцінюйте цей фрагмент. Його достатньо, щоб витримати атаку ста тисяч майстрів. Візьми його та віддай нашому нікудишньому гарнізону. Пам’ятай, гарнізон може загинути, але ми не можемо втратити важку броню Сюаньву. Хоча, якщо озирнутися – що таке втрата цієї луски?

Після павзи задзвеніли струни ґуціня. Ґвоши посміхнувся.

- Я хочу, щоб їх усіх було поховано.

Посланець поспішно вклонився, тримаючи обома руками луску над головою, й пішов. У моторошному особняку губернатора залишився лише ґвоши.

Звук ґуціня линув, як тихе дзюрчання струмка. Скупчення світла перед ґвоши під назвою «Дзінчень*» уже набуло невиразної форми. Воно виглядало як цуценя з чисто білим тілом. Кожне пасмо його шерсті випромінювало мерехтливе світло. Однак цуценя все ще перебувало без свідомості. Воно непорушно лежало на м’якому килимі в губернаторській резиденції, затуливши лапами очі. У заспокійливому звучанні ґуціня воно здавалося дуже мирним.

*Чистий пил

Ґвоши підвів очі і в них відобразилось світло, випромінюване духовним звіром.

- Дзінченю, - тихо мовив він, - я майже зняв печатки, які вони на тебе наклали. Ще через півтора дня я зможу забрати тебе звідси та повернути до твого рідного міста. Ти маєш бути слухняним, не спричиняй більше мені неприємностей, еге?

Цуценя ворухнуло вухами, а його повіки трішки розплющилися, відкриваючи холодне блакитне демонічне світло, що зовсім не відповідало його милому і мініатюрному вигляду.

В той самий час, північна частина міста.

Країна Ляо зазнала поразки в цій битві. Серед розбитих стін вже майорів прапор Північної Прикордонної Армії, летючий змій. В цьому кутку міста Дадзе розташувався авангард Мо Сі, а неподалік здіймався зелений захисний бар’єр, створений заклиначами Ляо.

Прибув розвідник і доповів про ситуацію головнокомандувачу Мо Сі, що спостерігав за поразкою Ляо, а тоді запитав:

- Головнокомандуваче Мо, чи варто нам скористатися перемогою і атакувати знову?

Мо Сі звів свої брови-мечі і, схрестивши руки, дивився на оборонний бар’єр, що здіймався все вище й вище.

- Звідки вони взяли важку броню Сюаньву?

Розвідник був шокований і обернувся, щоб поглянути на зелений бар’єр.

- Важка броня Сюаньву?! Хіба це не божественна зброя, яку мав лише наш Майстер Мудрість?! І після його смерті важка броня втратила свого власника і пропала. Як сталося, що вона опинилася в руках країни Ляо?

Мо Сі стиснув губи, його очі потемніли.

- Їхній бар’єр далекий від справжньої міцності важкої броні Сюаньву. Напевне, у Ляо не цілий артефакт, а лише один чи два фрагменти, - він зробив павзу. - Але оскільки це важка броня, навіть половини луски достатньо, щоб нас стримати.

Передайте наказ всій армії: сповільнити атаку, розташуватись на півночі міста і відпочивати тут.

- Так!

- Крім того, запросіть усіх командирів до головного намету. Я хочу обговорити з ними план третього етапу облоги.

Третій етап передбачав не стільки облогу, скільки пошуки і захоплення.

Місцем, де колись Чень Тан запечатав Кривавого демона, було озеро на півночі Дадзе. Армія Чонхва вже прорвала кутові стіни міста і звідси заклиначі зі швидкою технікою пересування могли відправитись до озера на пошуки.

Однак ця справа стосувалася таємниці Чонхва, тому Мо Сі не міг все чітко роз’яснити, він розповів про залишки душі Кривавого демона-звіра лише обраній імператором пошуковій групі. Решта заклиначів були задіяні інакше.

Завдання Ґу Мана стосувалося цієї операції.

- Ось і все, - коли всі покинули командний намет, Мо Сі та Ґу Ман ще раз повторили план. - Я послав батальйони Мужон Ляня та Мендзе атакувати центр міста Дадзе. Але мета полягає не в нападі на місто, а в тому, щоб відволікти армію країни Ляо. Найважливіше завдання у команди з десяти елітних шпигунів - вони мають відправитися до озера на півночі та захопити залишки душі Кривавого демона-звіра, поки ми б’ємося з Ляо.

І він передав Ґу Ману компас та мотузку для захоплення душі, надані Імператором.

- Якщо ми повернемо залишки душі, країні Ляо буде непросто знову пробудити Кривавого демона-звіра. Тож у цій битві найважливіше не відбити місто Дадзе, а не дозволити Ляо першим забрати залишки душі Кривавого демона-звіра. Розумієш?

Ґу Ман зав’язав мотузку для захоплення душі на своїй талії, поплескав по ній і взяв компас.

- Не хвилюйся. Коли твій Ґу Ман-ґеґе провалював місію?

Зараз він був без маски. На ньому була лише форма Північної прикордонної армії з акуратними косами. На поясі були золота мотузка, клинок і маска. Його зап’ястя було оснащене прихованою скринькою зі зброєю. Чорно-синя облямівка його коміра була високо піднята, приховуючи рабський нашийник під суворим і аскетичним вбранням.

В цей момент він виглядав так само красиво і гідно, як і у часи військових походів багато років тому.

Мо Сі якийсь час дивився на нього, а тоді підняв руку й обійняв його. Потім опустив голову й ніжно поцілував його в маківку.

- Так, ти ніколи не провалював місії, - він зробив павзу. - Але цього разу ти маєш пам’ятати, що незважаючи ні на що, твоя власна безпека є важливішою. Якщо стикнешся з чимось, з чим не можеш впоратися, ти маєш покликати мене.

Він підняв руку й крізь коміри військового вбрання торкнувся шиї Ґу Мана - того місця, де вони в юності помістили символ лотоса, щоб захистити один одного.

Мо Сі притиснувся до чола Ґу Мана й тихим голосом сказав:

- Коли б ти мене не покликав, я негайно прийду. Пам’ятаєш?

У минулому Ґу Ман опікувався Мо Сі. Він волів лише надати Мо Сі якнайкращий захист і ніколи не хотів ділитися з ним своїми труднощами, тож лише сміявся і казав: «Все гаразд» або «твій Ґу Ман-ґеґе найсильніший». Але тепер Ґу Ман блимнув ніжними блакитними очима і підвів голову.

- Добре, - сказав він. - Я запам’ятаю.

Не можна було втрачати час. Вони відпочивали менше двох шичен (4 год). Коли наблизились сутінки, а призахідне сонце пофарбувало небо багрянцем, військовий порядок на півночі було змінено. Чонхва розпочав третю облогу.

Ця атака розпочалась занадто швидко. Хоч люди Ляо були давно до цього готові, та все ж це їх збентежило. 50 тис заклиначів на чолі з Мужон Лянєм як авангард зустрілися з армією Ляо лоб в лоб, тоді як армія Мо Сі зіткнулася з гарнізоном в північній частині міста. На мить сонце заслало димом, а кров на землі була багрянішою за хмари на небі.

Під прикриттям цієї величезної атаки десять елітних шпигунів, включаючи Ґу Мана, вирушили з півночі і різними шляхами пробиралися в глиб міста в сторону озера, де була колись запечатана душа Кривавого демона-звіра.

Біля озера Дадзе.

Це було велике і безкрає озеро, по обидва боки якого простягалися гори, яким не видно було кінця. У цей час небо було вже дуже темним. Промені призахідного сонця розвивалися по його поверхні. Кілька гусей злетіли і з глузливими криками попрямували в сторону заходу.

Ґу Ман, одягнений у чорне, злетів на вершину павільйону біля озера. Він стояв на вітрі, склавши руки за спину, і дивився вниз, на озеро під павільйоном.

Він хотів було спуститися до берега озера, як раптом відчув, ніби йому стиснуло голову, а серце вибухнуло пекучим болем, що поширився вгору по хребту. Ґу Ман тихо скрикнув від болю й схопився за пульсуючі скроні.

Чому саме зараз?...

Він кілька разів глибоко вдихнув. Через деякий час біль трохи вщух, але запаморочення не минуло. У цей момент вдалині почулися звуки бою - основні сили розпочали атаку.

Ґу Ман знав, що не може зволікати надто довго, тому покліпав очима, намагаючись якнайшвидше прояснити зір.

Але коли він підняв голову і знову подивився на величезне озеро, перед ним постала розмита ілюзія.

Ґу Ман був вражений:

- Чень... Чень Тан…?

Здавалося, в ілюзії він бачив Чень Тана, що стояв посеред водоймища. За ним здіймалися величезні хвилі, вирували вітер і грім. Чень Тан ступав по хвилях, його білий одяг майорів.

Чоловік, що досягнув рівня безсмертного, мав урочистий вигляд. Він підняв руку, викликаючи семиструнний ґуцінь, і трохи підвів підборіддя:

- Послухай, Хва По’аню. Твої амбіції знайдуть свій кінець тут. Чи то Дев’ять Провінцій, чи Чонхва - вони ніколи не потраплять у твої руки, ти ніколи не отримаєш того, чого хочеш.

Хва По’ань…

Хва По’ань.

Ці слова ніби мали глибокий зміст, який, наче квітка епіфіллуму, що проривається крізь глуху темряву, хаотично вибухнув в мозку Ґу Мана. Він лише відчув, що це ім’я, здавалося, має якусь силу, що викликає у нього божевілля і сповнює кровожерливим наміром убивства.

- Ти завжди будеш єдиним учнем Академії Вдосконалення, який не має нічого.

Здавалося, Ґу Ман в глибині свого серця чув голос, що сердито кричав: Дурниці! Маячня! Я роздеру тебе на шматки. Почекай, і я тебе вб’ю — чого в мене немає?! Як ти можеш судити про мою долю, ти... сміховинний… ти… неспроможний!

- Все скінчено, - сказав Чень Тан.

Кінчики його пальців опустилися і залунав звук ґуціня. Ґу Ман був вражений - він відчував, ніби темна демонічна енергія ось-ось вирветься з його тіла!

Зрозумівши, що ситуація ось-ось вийде з-під контролю, Ґу Ман вигукнув:

- Йон’є, явись!

У відповідь з’явилася магічна зброя. Ґу Ман взяв клинок, зціпив зуби і наніс ним удар по тильній стороні лівої руки.

Бризнула кров.

Сильний біль витягнув його з трясовини галюцинацій. Він хапнув повітря і з силою заплющив очі. Коли ж знову розплющив їх, озеро Дадзе було похмурим і чистим. Фантом Чень Тана зник.

Важко дихаючи, Ґу Ман прибрав Йон’є. Він підняв руку і швидко подбав про рану. Потім, все ще відчуваючи страх, глянув на блискуче озеро. Він не розумів, чому зміг побачити післяобраз великої битви, що мала місце сотні років тому, та це був не перший раз, коли він бачив фантом Чень Тана. Але чому?

В його голові спливли міріади думок, але він не мав часу порозмислити, лиш подумав, що треба по поверненні розповісти про свій дивний стан Мо Сі. Зараз же найважливішим було зловити фрагмент душі Кривавого демона-звіра, що залишився в озері.

З такими думками він налаштував компас, влив у нього духовну енергію і направив на велике озеро.

- Покажи шлях.

Компас отримав наказ і почав шалено обертатися. Через якийсь час стрілка у формі вербового листа стала сповільнюватись і зрештою зупинилась.

Ґу Ман був приголомшений.

Компас вказував не на озеро, як казав Імператор. Стрілка вказувала у напрямку, де стояв Ґу Ман! Ґу Ман був шокований. Він озирнувся і побачив позаду будинки - компас вказував в сторону міста Дадзе.

- Зламався?

Ґу Ман змінив свою позицію й знову потряс компасом. Стрілка тремтіла і вагалася, ніби не знала, куди вказати.

- Де в озері залишок душі Кривавого демона-звіра?

Він запитав ще кілька разів і компас почав повільно обертатися. Але врешті-решт він все одно вказав в сторону міста.

Ґу Ман прибрав компас, торкнувся свого підборіддя і задумався,.

Згідно з даними Імператора, залишки душі демона-звіра мали бути в глибинах озера Дадзе. Хтозна як у інших шпигунів, але його компас наполегливо вказував йому саме на місто. Це не могло бути випадковістю.

Чи може бути?…

Його серце тьохнуло.

Чи могло бути так, що залишок душі Кривавого демона-звіра був успішно захоплений країною Ляо за кілька днів до цього і тепер перебував десь у місті?