Інакший Мужон Лянь

Дадзе – дощове місто. Коли Ґу Ман закінчив підраховувати провізію, небо вже було темним. Над далекими горами зібралися густі хмари і наближалися до околиць міста.

Ґу Ман влаштував заклиначів, які супроводжували провіант, відпочити у таборі. Він також наказав людям накрити промащеною тканиною зерно. За прикордонною фортецею дув вітер. Рядові заклиначі перегукувалисьф, натягуючи тканину, коли пішов дощ. Ґу Ман почув, як хтось кричить:

- Хутчіш, хутчіш, уже дощить. Їжте швидко, а кашу пийте повільно! Ми боремося за їжу з небесами!

Це слова, які він часто вигукував, коли був в Армії Виродків, тому Ґу Ман миттю підвів очі й побачив одного зі своїх колишніх підлеглих. Він стояв із закоченими штанами на купі зерна, яку накривали, і командував.

Побачивши, що Ґу Ман дивиться на нього, він підійшов ближче:

- Ти особистий охоронець генерала Мо?

- … Так.

- Ти, мабуть, новачок. Не байдикуй. Нам, Північній Прикордонній Армії, теж треба щось робити. Поспішай і допоможи!

- О, звичайно, - Ґу Ман засукав рукави, схопився однією рукою і в кілька рухів скочив наверх та разом з цим заклиначем придавив цеглиною кут промащеної тканини.

Його колишній підлеглий кинув на нього задоволений погляд:

- Ти досить спритний. Не дивно, що ти можеш працювати поруч з генералом Мо.

Ґу Ман ступав по м’якій купі зерна й балакав із ним, далі придавлюючи тканину. Чолов’яга був балакуном і продовжував говорити до Ґу Мана:

- Гей-гей, треба покласти ще одну поруч із цією.

Цеглина в твоїй руці залегка. Ти не знаєш, які бувають бурі на кордоні. Як дмухне на маленьку цеглинку, то вона злетить, наче лист.

Що? Думаєш, я перебільшую? Зовсім не перебільшую. Я, хоч і молодий, але ветеран Північної Прикордонної Армії. Я був у казармах, коли її ще називали Армією Виродків. Я воював поруч ген... гм, Ґу Маном. Це він навчив своїх братів цього правила, притискати цеглинами.

Ґу Ману це здалося смішним і він піддражнив його:

- Ґу Ман особисто вчив вас як треба прикладати цеглу?

- Звичайно! Я швидко цьому навчився і він навіть похвалив мене за кмітливість. Чого ти смієшся? Ти мені не віриш? - солдат округлив очі. - Я не брешу тобі. Не дивись на те, ким став Ґу Ман пізніше - коли він служив в армії, він був дуже гідною і приємною людиною.

- Невже?

- Так, генерал Мо холодний і відсторонений, а Ґу Ман — привітний. Їхні стилі військового управління надто різні. Коли нас реорганізували в Північну Прикордонну Армію, для нас це було незвично.

- Генерал Мо не холодний і відсторонений, - усміхнувшись, сказав Ґу Ман. - Він просто погано володіє словами. Насправді він дуже добре до вас ставиться.

Заклинач посунув цеглину, що була криво покладена, і сказав:

- Ну, в будь-якому разі генерал Мо такий. Він дуже серйозний, коли говорить та робить щось, холодний і не любить розмовляти з людьми. Але краще звикнути до такого, ніж бути переданими Ваншу-Дзюню.

Ґу Ман на мить завмер.

- Переданими Ваншу-Дзюню?

- Так. Ходять чутки, що коли Імператор реорганізовував Армію Виродків, він хотів віддати її Ваншу-Дзюню або ж розформувати. Але пізніше - я не знаю, що сталося, але кажуть, що генерал Мо щось йому сказав, і армію передали йому.

- …

Посмішка зникла з обличчя Ґу Мана. Він глибоко задумався. Отже, початковий план імператора полягав у тому, щоб розпорядитися залишками його армії в такий спосіб.

Але він знав, що за людина Імператор: якби він не мав вигоди, то не змінив би свого початкового рішення. Що зробив Мо Сі, щоб змусити його пепедумати?

- Айя, вже дощить, - солдат тицьнув його. - Як закінчиш притискати цеглою, повертайся в табір сховатись від дощу. У зерносховищі є парасолі з промащеного паперу. Я потім покажу тобі.

Ґу Ман виринув зі своїх думок і кивнув.

- Добре.

Невдовзі дощ посилився. Кольори між небом і землею ніби змилися в одну мить. Так і виникла назва цього міста, Дадзе*.

*«да» - велике, «дзе» - озеро/ставок, вогке, вологе

Ґу Ман стояв під навісом зерносховища. Заклиначі, які допомагали складати провізію, вже розкрили парасолі та бігали один за одним, сміючись і жартуючи. Північна Прикордонна Армія була такою ж, як і тоді, коли він ще був її частиною. Здебільшого це була молодь, сповнена енергії та оптимізму. Навіть якщо завтра на них чекала велика битва, це не заважало їм сміятися й бавитись під дощем сьогодні.

- Нумо, дощ сильний, але ти можеш пройти назад, - запросив його заклинач. - Ми тут такі. Погані звички, залишені Ґу Маном, неможливо змінити. Він був галасливий і буйний і бігав під дощем швидше за всіх.

Ґу Ман стояв під навісом і посміхався.

- Це тому, що він тоді був молодим. Зараз він, мабуть, не став би бігати. Ви повертайтеся, я почекаю, поки дощ стихне, і тоді піду.

Солдат не наполягав, щоб він ішов з ним, і зник за стіною проливного дощу.

У сховищі нікого не залишилося. Ґу Ман тихо стояв біля дерев’яної огорожі, дивлячись на просторі землі. Дощ здіймав густий землистий запах. З навісу збігали струмки, земля була вкрита водою.

Він стояв осторонь і дивився, як солдати Північної Прикордонної Армії обняли один одного за плечі й голосно гомоніли і як їхні молоді постаті одна за одною зникали вдалині.

Зрештою він побачив, як двадцятирічний Ґу Ман і сімнадцятирічний Мо Сі сміються і, тримаючи над головами відрізи промащеної тканини, кидаються під дощ.

Він кліпнув блакитними очима і ці образи розчинилися.

Коли дощ трохи вщух, Ґу Ман розкрив свою парасольку з промащеного паперу й попрямував назад. Коли він проходив повз головний намет армії, то побачив всередині світло свічки. Тьмяне і тепле, воно відбивалося у воді, а коли дощ посилився, воно стало мерехтливим.

Ґу Ман зупинився. Вже так пізно, а Мо Сі ще не повернувся?

Він знав, що Мо Сі мав звичку переглядати стратегію знов і знов, але зараз це тривало надто довго - за цей час він міг переглянути її вже п’ять чи шість разів. Ґу Манові це здалося дивним, тож він закрив парасольку, прильнув до намету, обережно відкрив завісу й увійшов.

Перед пісочним столом справді стояв чоловік, глибоко задуманий, зі схрещеними на грудях руками. Але несподівано ним виявився не Мо Сі, а...

Ґу Ман був трохи здивований.

Мужон Лянь?

Мужон Лянь присів на край піщаного столу з люлькою в руці. Він примружив свої персикові очі й ліниво курив, дивлячись на карту на столі. Можливо, дощ був надто гучним, а може, чоловік був занадто зосередженим - він не почув, як увійшов Ґу Ман. Він лише підняв руку, взяв кілька маленьких прапорців і розмістив їх у різних небезпечних місцях на піщаному столі.

Ґу Ман деякий час уважно розглядав стіл, як раптом відчув, що у нього виступив холодний піт. Позиція під прапорами Мужон Ляня була підступна і холодна. Хоча план дії армії відрізнявся від того, що пропонував Мо Сі, метод був таким же безжальним і потужним. Якщо дотримуватись цієї стратегії, хоча шанси на перемогу вона мала не такі високі, як план Мо Сі, але при хорошому розкладі перемоги можна було досягти навіть швидше.

Мужон Лянь не бавився. Він серйозно все обдумував.

І постійно переглядав свої ідеї. Він багато разів змінював прапори, які представляли різні магічні сили. При кожній корекції Ґу Ман бачив його надзвичайно чіткі наміри та думки.

Тоді якою ж була стратегія Мужон Ляня, яку так легко зламала Мужон Мендзе?

— Кха-кха!

Раптовий кашель повернув Ґу Мана з його думок. Мужон Лянь відклав люльку, насупився й закашляв. Його обличчя було дуже похмурим. Він притиснув одну руку до грудей, наче намагався щось придушити, — але врешті-решт все одно кашлянув кров’ю.

- …

Мужон Лянь похмуро витер багряні краплі білосніжною хусткою.

Він випрямився і ще якийсь час дивився на піщаний стіл. Пізніше він підняв руку з сапфіровою каблучкою і став знімати дбайливо розставлені на піщаному столі прапорці, повільно руйнуючи всю створену ним бойову формацію.

Зробивши це, він легким рухом своїх блідих пальців відкинув прапорці в сторону, сів на стілець, підвів голову і важко заплющив очі.

У тьмяному світлі силует Мужон Ляня виглядав дуже худим і самотнім. Він схрестив руки й несвідомо потирав каблучку з сапфіром.

Через довгий час Ґу Ман почув його бурмотіння:

- …Як смішно, я… Невже я справді не такий хороший в цьому, як ти…

Невже я не такий хороший, як ти?

Ця фраза звучала у вухах Ґу Мана майже всю дорогу.

Він не міг зрозуміти. Мужон Лянь мав свої власні ідеї і не хотів визнавати поразку. Чому під час військових зборів він плутався і відступився?

Чому він чекав настання ночі, коли навколо не буде нікого, щоб курити «Життя як сон» і серед туманного диму наодинці возитися з прапорцями, створюючи чудовий та блискавичний план битви?…

Коли він повернувся до намету головнокомандувача, Мо Сі посилав повідомлення Імператору - саме відпускав пташку. Побачивши, що до намету увійшов Ґу Ман, його обличчя трохи розслабилося.

- Де ти був? Повернувся так пізно, - він торкнувся його волосся. - Ти потрапив під дощ?

- … Пішов перевіряти зерно і фураж. Не потрапив під дощ. Є парасолька, - Ґу Ман потер носа. Він не став говорити, що бачив Мужон Ляня у головному наметі.

Мо Сі обійняв його і деякий час зігрівав у своїх обіймах.

- З кухні прислали їжу. Поїмо і будемо відпочивати?

Ґу Ман визирнув, щоб глянути. І справді, на столі було кілька простих страв. Біля них була бамбукова трубка, наповнена теплим рисом.

- Ти ще не їв?

- Чекав на тебе.

Ґу Ман відкрив рота. Він хотів сказати: «Ти ж знаєш про свої проблеми зі шлунком, чому ти чекав на мене? Просто залишив би мені трохи». Але, побачивши ніжний погляд чорних очей Мо Сі, він проковтнув ці слова, зітхнув і вщипнув нефритове обличчя Мо Сі. Він був, напевно, єдиною людиною в світі, яка могла так вщипнути генерела Мо за обличчя.

Ґу Ман безпорадно сказав:

- Ти... ох.

Коли він сів за стіл, то зрозумів, що це ті страви, які любили заклиначі Армії Виродків, але не могли собі дозволити. Була тарілка тушкованої свинини з яскравим соусом, білі парові булочки, тарілка хрустких пагонів бамбука та паростків лотоса і миска яєчного супу. Хоча це не були якісь вишукані страви, та все ж це були великі витрати, якщо так годували кожного в армії.

- Ти справді покращив їхній раціон, - сказав Ґу Ман. - Якщо я тоді хотів дати їм м’яса, мені доводилося бити у хвіст і в гриву або ж продавати себе гарній вдові сільської лавки.

Мо Сі налив миску супу й підсунув її йому.

- Ти зробив для них достатньо, - сказав він. - Тобі більше не потрібно продавати себе прекрасній вдові. Якщо дійсно хочеш продати себе - продай мені.

Ґу Ман усміхався, кусаючи палички.

Яєчну юшку в армії варили у великій каструлі і посипали зеленою цибулею. Однак Мо Сі знав, що Ґу Ман не любить її, тому вже прибрав зверху цибулю. Він дивився, як Ґу Ман ковтав гарячий суп, розвіюючи вогкість, принесену дощем, і як вираз його очей поступово м’якшав.

Будь-хто інший на його місці подумав би, що натрапив на одержимого, побачивши погляд Мо Сі, але не Ґу Ман. Випивши супу, він звів на Мо Сі очі і, звичайно, знову посміхнувся.

Мо Сі зітхнув. Він дістав білу хустку й витер кутики губ Ґу Мана, а потім сказав:

- Чому ти такий же, як і раніше: випивши суп, забуваєш витертись?

- Айо, молодий пане, я не такий дріб’язковий, як ти. Я виріс, жуючи землю.

- …

Вони ще трохи побалакали. З’ївши половину вечері, Ґу Ман задумався і нарешті вирішив це проговорити:

- До речі, Мо Сі, я хочу тобі дещо сказати.