Дадзе – дощове місто. Коли Ґу Ман закінчив підраховувати провізію, небо вже було темним. Над далекими горами зібралися густі хмари і наближалися до околиць міста.
Ґу Ман влаштував заклиначів, які супроводжували провіант, відпочити у таборі. Він також наказав людям накрити промащеною тканиною зерно. За прикордонною фортецею дув вітер. Рядові заклиначі перегукувалисьф, натягуючи тканину, коли пішов дощ. Ґу Ман почув, як хтось кричить:
- Хутчіш, хутчіш, уже дощить. Їжте швидко, а кашу пийте повільно! Ми боремося за їжу з небесами!
Це слова, які він часто вигукував, коли був в Армії Виродків, тому Ґу Ман миттю підвів очі й побачив одного зі своїх колишніх підлеглих. Він стояв із закоченими штанами на купі зерна, яку накривали, і командував.
Побачивши, що Ґу Ман дивиться на нього, він підійшов ближче:
- Ти особистий охоронець генерала Мо?
- … Так.
- Ти, мабуть, новачок. Не байдикуй. Нам, Північній Прикордонній Армії, теж треба щось робити. Поспішай і допоможи!
- О, звичайно, - Ґу Ман засукав рукави, схопився однією рукою і в кілька рухів скочив наверх та разом з цим заклиначем придавив цеглиною кут промащеної тканини.
Його колишній підлеглий кинув на нього задоволений погляд:
- Ти досить спритний. Не дивно, що ти можеш працювати поруч з генералом Мо.
Ґу Ман ступав по м’якій купі зерна й балакав із ним, далі придавлюючи тканину. Чолов’яга був балакуном і продовжував говорити до Ґу Мана:
- Гей-гей, треба покласти ще одну поруч із цією.
Цеглина в твоїй руці залегка. Ти не знаєш, які бувають бурі на кордоні. Як дмухне на маленьку цеглинку, то вона злетить, наче лист.
Що? Думаєш, я перебільшую? Зовсім не перебільшую. Я, хоч і молодий, але ветеран Північної Прикордонної Армії. Я був у казармах, коли її ще називали Армією Виродків. Я воював поруч ген... гм, Ґу Маном. Це він навчив своїх братів цього правила, притискати цеглинами.
Ґу Ману це здалося смішним і він піддражнив його:
- Ґу Ман особисто вчив вас як треба прикладати цеглу?
- Звичайно! Я швидко цьому навчився і він навіть похвалив мене за кмітливість. Чого ти смієшся? Ти мені не віриш? - солдат округлив очі. - Я не брешу тобі. Не дивись на те, ким став Ґу Ман пізніше - коли він служив в армії, він був дуже гідною і приємною людиною.
- Невже?
- Так, генерал Мо холодний і відсторонений, а Ґу Ман — привітний. Їхні стилі військового управління надто різні. Коли нас реорганізували в Північну Прикордонну Армію, для нас це було незвично.
- Генерал Мо не холодний і відсторонений, - усміхнувшись, сказав Ґу Ман. - Він просто погано володіє словами. Насправді він дуже добре до вас ставиться.
Заклинач посунув цеглину, що була криво покладена, і сказав:
- Ну, в будь-якому разі генерал Мо такий. Він дуже серйозний, коли говорить та робить щось, холодний і не любить розмовляти з людьми. Але краще звикнути до такого, ніж бути переданими Ваншу-Дзюню.
Ґу Ман на мить завмер.
- Переданими Ваншу-Дзюню?
- Так. Ходять чутки, що коли Імператор реорганізовував Армію Виродків, він хотів віддати її Ваншу-Дзюню або ж розформувати. Але пізніше - я не знаю, що сталося, але кажуть, що генерал Мо щось йому сказав, і армію передали йому.
- …
Посмішка зникла з обличчя Ґу Мана. Він глибоко задумався. Отже, початковий план імператора полягав у тому, щоб розпорядитися залишками його армії в такий спосіб.
Але він знав, що за людина Імператор: якби він не мав вигоди, то не змінив би свого початкового рішення. Що зробив Мо Сі, щоб змусити його пепедумати?
- Айя, вже дощить, - солдат тицьнув його. - Як закінчиш притискати цеглою, повертайся в табір сховатись від дощу. У зерносховищі є парасолі з промащеного паперу. Я потім покажу тобі.
Ґу Ман виринув зі своїх думок і кивнув.
- Добре.
Невдовзі дощ посилився. Кольори між небом і землею ніби змилися в одну мить. Так і виникла назва цього міста, Дадзе*.
*«да» - велике, «дзе» - озеро/ставок, вогке, вологе
Ґу Ман стояв під навісом зерносховища. Заклиначі, які допомагали складати провізію, вже розкрили парасолі та бігали один за одним, сміючись і жартуючи. Північна Прикордонна Армія була такою ж, як і тоді, коли він ще був її частиною. Здебільшого це була молодь, сповнена енергії та оптимізму. Навіть якщо завтра на них чекала велика битва, це не заважало їм сміятися й бавитись під дощем сьогодні.
- Нумо, дощ сильний, але ти можеш пройти назад, - запросив його заклинач. - Ми тут такі. Погані звички, залишені Ґу Маном, неможливо змінити. Він був галасливий і буйний і бігав під дощем швидше за всіх.
Ґу Ман стояв під навісом і посміхався.
- Це тому, що він тоді був молодим. Зараз він, мабуть, не став би бігати. Ви повертайтеся, я почекаю, поки дощ стихне, і тоді піду.
Солдат не наполягав, щоб він ішов з ним, і зник за стіною проливного дощу.
У сховищі нікого не залишилося. Ґу Ман тихо стояв біля дерев’яної огорожі, дивлячись на просторі землі. Дощ здіймав густий землистий запах. З навісу збігали струмки, земля була вкрита водою.
Він стояв осторонь і дивився, як солдати Північної Прикордонної Армії обняли один одного за плечі й голосно гомоніли і як їхні молоді постаті одна за одною зникали вдалині.
Зрештою він побачив, як двадцятирічний Ґу Ман і сімнадцятирічний Мо Сі сміються і, тримаючи над головами відрізи промащеної тканини, кидаються під дощ.
Він кліпнув блакитними очима і ці образи розчинилися.
Коли дощ трохи вщух, Ґу Ман розкрив свою парасольку з промащеного паперу й попрямував назад. Коли він проходив повз головний намет армії, то побачив всередині світло свічки. Тьмяне і тепле, воно відбивалося у воді, а коли дощ посилився, воно стало мерехтливим.
Ґу Ман зупинився. Вже так пізно, а Мо Сі ще не повернувся?
Він знав, що Мо Сі мав звичку переглядати стратегію знов і знов, але зараз це тривало надто довго - за цей час він міг переглянути її вже п’ять чи шість разів. Ґу Манові це здалося дивним, тож він закрив парасольку, прильнув до намету, обережно відкрив завісу й увійшов.
Перед пісочним столом справді стояв чоловік, глибоко задуманий, зі схрещеними на грудях руками. Але несподівано ним виявився не Мо Сі, а...
Ґу Ман був трохи здивований.
Мужон Лянь?
Мужон Лянь присів на край піщаного столу з люлькою в руці. Він примружив свої персикові очі й ліниво курив, дивлячись на карту на столі. Можливо, дощ був надто гучним, а може, чоловік був занадто зосередженим - він не почув, як увійшов Ґу Ман. Він лише підняв руку, взяв кілька маленьких прапорців і розмістив їх у різних небезпечних місцях на піщаному столі.
Ґу Ман деякий час уважно розглядав стіл, як раптом відчув, що у нього виступив холодний піт. Позиція під прапорами Мужон Ляня була підступна і холодна. Хоча план дії армії відрізнявся від того, що пропонував Мо Сі, метод був таким же безжальним і потужним. Якщо дотримуватись цієї стратегії, хоча шанси на перемогу вона мала не такі високі, як план Мо Сі, але при хорошому розкладі перемоги можна було досягти навіть швидше.
Мужон Лянь не бавився. Він серйозно все обдумував.
І постійно переглядав свої ідеї. Він багато разів змінював прапори, які представляли різні магічні сили. При кожній корекції Ґу Ман бачив його надзвичайно чіткі наміри та думки.
Тоді якою ж була стратегія Мужон Ляня, яку так легко зламала Мужон Мендзе?
— Кха-кха!
Раптовий кашель повернув Ґу Мана з його думок. Мужон Лянь відклав люльку, насупився й закашляв. Його обличчя було дуже похмурим. Він притиснув одну руку до грудей, наче намагався щось придушити, — але врешті-решт все одно кашлянув кров’ю.
- …
Мужон Лянь похмуро витер багряні краплі білосніжною хусткою.
Він випрямився і ще якийсь час дивився на піщаний стіл. Пізніше він підняв руку з сапфіровою каблучкою і став знімати дбайливо розставлені на піщаному столі прапорці, повільно руйнуючи всю створену ним бойову формацію.
Зробивши це, він легким рухом своїх блідих пальців відкинув прапорці в сторону, сів на стілець, підвів голову і важко заплющив очі.
У тьмяному світлі силует Мужон Ляня виглядав дуже худим і самотнім. Він схрестив руки й несвідомо потирав каблучку з сапфіром.
Через довгий час Ґу Ман почув його бурмотіння:
- …Як смішно, я… Невже я справді не такий хороший в цьому, як ти…
Невже я не такий хороший, як ти?
Ця фраза звучала у вухах Ґу Мана майже всю дорогу.
Він не міг зрозуміти. Мужон Лянь мав свої власні ідеї і не хотів визнавати поразку. Чому під час військових зборів він плутався і відступився?
Чому він чекав настання ночі, коли навколо не буде нікого, щоб курити «Життя як сон» і серед туманного диму наодинці возитися з прапорцями, створюючи чудовий та блискавичний план битви?…
Коли він повернувся до намету головнокомандувача, Мо Сі посилав повідомлення Імператору - саме відпускав пташку. Побачивши, що до намету увійшов Ґу Ман, його обличчя трохи розслабилося.
- Де ти був? Повернувся так пізно, - він торкнувся його волосся. - Ти потрапив під дощ?
- … Пішов перевіряти зерно і фураж. Не потрапив під дощ. Є парасолька, - Ґу Ман потер носа. Він не став говорити, що бачив Мужон Ляня у головному наметі.
Мо Сі обійняв його і деякий час зігрівав у своїх обіймах.
- З кухні прислали їжу. Поїмо і будемо відпочивати?
Ґу Ман визирнув, щоб глянути. І справді, на столі було кілька простих страв. Біля них була бамбукова трубка, наповнена теплим рисом.
- Ти ще не їв?
- Чекав на тебе.
Ґу Ман відкрив рота. Він хотів сказати: «Ти ж знаєш про свої проблеми зі шлунком, чому ти чекав на мене? Просто залишив би мені трохи». Але, побачивши ніжний погляд чорних очей Мо Сі, він проковтнув ці слова, зітхнув і вщипнув нефритове обличчя Мо Сі. Він був, напевно, єдиною людиною в світі, яка могла так вщипнути генерела Мо за обличчя.
Ґу Ман безпорадно сказав:
- Ти... ох.
Коли він сів за стіл, то зрозумів, що це ті страви, які любили заклиначі Армії Виродків, але не могли собі дозволити. Була тарілка тушкованої свинини з яскравим соусом, білі парові булочки, тарілка хрустких пагонів бамбука та паростків лотоса і миска яєчного супу. Хоча це не були якісь вишукані страви, та все ж це були великі витрати, якщо так годували кожного в армії.
- Ти справді покращив їхній раціон, - сказав Ґу Ман. - Якщо я тоді хотів дати їм м’яса, мені доводилося бити у хвіст і в гриву або ж продавати себе гарній вдові сільської лавки.
Мо Сі налив миску супу й підсунув її йому.
- Ти зробив для них достатньо, - сказав він. - Тобі більше не потрібно продавати себе прекрасній вдові. Якщо дійсно хочеш продати себе - продай мені.
Ґу Ман усміхався, кусаючи палички.
Яєчну юшку в армії варили у великій каструлі і посипали зеленою цибулею. Однак Мо Сі знав, що Ґу Ман не любить її, тому вже прибрав зверху цибулю. Він дивився, як Ґу Ман ковтав гарячий суп, розвіюючи вогкість, принесену дощем, і як вираз його очей поступово м’якшав.
Будь-хто інший на його місці подумав би, що натрапив на одержимого, побачивши погляд Мо Сі, але не Ґу Ман. Випивши супу, він звів на Мо Сі очі і, звичайно, знову посміхнувся.
Мо Сі зітхнув. Він дістав білу хустку й витер кутики губ Ґу Мана, а потім сказав:
- Чому ти такий же, як і раніше: випивши суп, забуваєш витертись?
- Айо, молодий пане, я не такий дріб’язковий, як ти. Я виріс, жуючи землю.
- …
Вони ще трохи побалакали. З’ївши половину вечері, Ґу Ман задумався і нарешті вирішив це проговорити:
- До речі, Мо Сі, я хочу тобі дещо сказати.
Далі
Розділ 148 - Чутки (1)
- Що? - Я щойно бачив в головному наметі Мужон Ляня, - сказав Ґу Ман. - Він розбудовував план битви. Мо Сі черпав суп порцеляновою ложкою і, почувши це, сказав: - Невже? - Так, і я бачив його бойовий порядок. Це зовсім не те, що він показував вдень. У нього дуже хороша ідея, але він, здається, не збирається її озвучувати, просто розглядає її сам. Мо Сі опустив очі й ще кілька разів зачерпнув суп, але ложку до рота не підносив і, зрештою, відклав її. - Ти не здивований? – спитав Ґу Ман. - Чесно кажучи, це не так вже й неочікувано, - сказав Мо Сі. – Насправді, я думаю, що Мужон Лянь останнім часом дещо дивно себе поводить. - Наприклад? - Коли Джов Хе приїхав забрати тебе на демонічне випробування, він намагався зупинити його. Коли ж не зміг, то одягнув тобі на великий палець перстень, сказавши, що так він знатиме твою ситуацію, а тоді прийшов до Академії повідомити мені. - … Ґу Ман ніби спокійно вислухав ці слова, але його очі раптом забігали. Мо Сі не став говорити про це, тільки уважно дивився на вираз його обличчя. Потім продовжив: - Пізніше я дізнався, що Мужон Лянь хотів завадити Джов Хе забрати тебе, бо він також хотів провести темне демонічне випробування. - ...Мм... - Боюся, що такого збігу в цьому світі бути не може. - … - І навіть якщо демонічне випробування таки було випадковим збігом обставин і він з Джов Хе одночасно потребували для цього людину - чому він не просив передати йому тебе після того, як ти покинув володіння Джов Хе? Ґу Ман опустив голову й мовчки взявся за свій суп. Зробивши кілька ковтків, він сказав: - Може, він не хотів знову тебе розсердити? - Тоді як пояснити перстень на великому пальці? - спитав Мо Сі. - Мужон Лянь дав тобі його, щоб з його допомогою відстежувати твій стан. Спочатку я не задумувався про це, але пізніше, обдумавши, зрозумів, що в цьому немає сенсу. Джов Хе забрав тебе на випробування за наказом Його Величності. Якщо Мужон Лянь не мав наміру сваритися з Імператором, то не міг би втрутитись незалежно від ситуації. Ґу Ман кивнув. Він продовжував пити суп і навіть почав використовувати для цього ложку. Мо Сі дуже добре знав, що Ґу Ман ніколи не любив їсти суп ложкою, хіба тільки потребував якоїсь дії, щоб не зустрічатися з ним поглядом. Ґу Ман міг зберігати свої таємниці перед багатьма людьми, але перед Мо Сі подібні дрібні деталі часто розкривали його справжні думки. - Тож він дав тобі перстень і я думаю, що на це можливі дві причини. По-перше, якби твоє життя було справді в небезпеці, він би пішов проти волі Імператора і зупинив би випробування, навіть якби я не втрутився. Ґу Ман повільно проковтнув повний рот супу, а тоді підняв голову і засміявся: - Шиді, що ти собі думаєш? Він мене ненавидить. І ти не знаєш, як він обходився зі мною в саду Лвомей. Чого б йому іти через мене проти Імператора? - Є другий варіант, - сказав Мо Сі. - Мужон Лянь збрехав і цей перстень взагалі не для відстеження стану, а для інших цілей. Коли він сказав це, Ґу Ман трохи змінився в обличчі. Через деякий час він сказав: - Хм… коли він одягнув його мені, я відчув щось дивне, але не знаю, що це було. У мене розболілась голова, серцебиття раптово прискорилося… Чи може бути так, що на той перстень накладено якесь заклинання? - Важко сказати, - Мо Сі похитав головою. - Я боюся, що він єдиний, хто це знає. Після того, як Джов Хе забрав тебе, Мужон Лянь прийшов до Академії Вдосконалення, шукаючи мене. Тоді він залишив кілька слів Дзяну Єсюе. Він не згадав нічого іншого, найважливіше було проінформувати мене, що тебе забрали на темне демонічне випробування до платформи Сишу. Якщо його перстень справді міг відстежити твій стан, навіщо йому шукати мене? Він міг сам звернутись до Імператора в крайньому випадку. І він знав, що якщо знайде мене, результат буде один, - Мо Сі зробив павзу. - Він був упевнений, що я зупиню Джов Хе. Суп закінчився. Ґу Ман опустив голову й, здавалося, машинально грав ложкою, тоді як думки його були далеко. - Я вже думав про це, - сказав Мо Сі. – І що більше я думаю про це, то більше відчуваю, що Мужон Лянь тоді мав на меті лише одне – завадити проведенню випробування. Окрім цієї, немає жодної іншої причини, яка б мала сенс. Ґу Ман не вимовив ні слова. Його м’які довгі вії опустилися, відкидаючи легкі тіні на повіки. Після тривалого мовчання Ґу Ман сказав: - Мо Сі, між мною і ним, насправді… Здавалося, він завагався, наче хотів розкрити якусь таємницю, яку довго замовчували, але коли слова дійшли до його вуст, вони розчинилися і він стиснув губи. - Якщо це щось, про що тобі важко говорити - не говори, - сказав Мо Сі. - … - Ти так довго жив в маєтку Ваншу – це нормально, що є речі, про які ти не можеш говорити. Я більше не маю, що сказати тобі сьогодні. Я довіряю тобі, тому немає необхідності щось мені пояснювати. Я хочу запитати тебе лиш одне — що ти думаєш про Мужон Ляня? Мо Сі припускав, що Ґу Ман уважно подумає, перш ніж щось сказати, але несподівано він відповів дуже швидко. - Я не знаю, - сказав він. Мо Сі подивився йому в очі. Блакитні, ясні та яскраві, вони нічого не приховували. - Те, що я пам’ятаю… - Ґу Ман не хотів згадувати про це, та все ж не міг цього уникнути, тому сказав: - Мої спогади про це не повні. Я не знаю, чи я пам’ятаю всю важливу інформацію про нього, тому не можу нічого сказати. - Тоді - виходячи з того, що ти пам’ятаєш - чи нормально для нього курити «Життя як сон»? - Ненормально, - сказав Ґу Ман. Мо Сі зітхнув і кивнув. - Я теж так думаю. Коли я тільки повернувся до столиці і побачив його, мені було огидно, що він опустився до такого стану. Але, після певних спостережень я почав думати, що те, що я бачу, може бути неправдою. Якось Імператор сказав, що він хотів закрити сад Лвомей, і що у попереднього Імператора якось виникла ідея усунути спадкоємця від наслідування престолу і передати трон Мужон Ляню. Можливо, він пішов на це, щоб убезпечити себе. Цього разу Ґу Ман похитав головою: - Те, що ти говориш - неправильно. Мо Сі був трохи здивований: - Чому? - Мужон Лянь колись був найближчим до того, щоб успадкувати трон, це відомо всьому Чонхва. Здається, що він є найбільшою загрозою для позиції Імператора, але це не так. За ним надто уважно стежили, щоб він зміг створити якісь хвилювання. А якщо так, Його Величності не було сенсу його карати. Імператор навіть ставився до нього поблажливо, щоб показати свою доброзичливість. Ґу Ман на мить замовк, а тоді продовжив: - Ти пам’ятаєш, яким був Мужон Лянь до того, як почав вживати «Життя як сон»? Мо Сі зітхнув і сказав: - Він і тоді був не кращим - дурний, розпусний, любив конкурувати. - Останнє найважливіше, - кивнувши, сказав Ґу Ман. - Так, Мужон Лянь колись дуже любив змагатись, але чи не хотів він тоді захистити себе? Хіба йому було байдуже, що тоді про нього думав Імператор? До і після того, як він почав вживати «Життя як сон», його становище в Імператорському дворі взагалі не змінилося. Тому курить він не з тим, щоб приспати підозри. Має бути інша причина. Він надув щоки і повільно видихнув. - Просто я не розумію, з чим це може бути пов’язано. Я теж думав, що, можливо, Мужон Лянь зіткнувся з якимись невідомими нам проблемами, тому сильно змінився і став деградувати. Але тільки зараз, побачивши, як він вибудовує військову стратегію, я зрозумів, що в глибині душі він все той же молодий пан сім’ї Мужон, що любить змагатись. Він не змінився. Знаєш, що він сказав у військовому наметі? - Що? - Він сказав… «Невже я справді не такий добрий в цьому, як ти?» - … - Бачиш, він усе ще хоче змагатися з тобою. Якусь мить Мо Сі не знав, що сказати. Аж тут надворі зчинився галас. Звуки кроків супроводжувалися сваркою кількох людей. Вони змогли розчути: - Я просто мимохідь згадав це. Чому ти такий суворий? Не тримай мене так міцно. Хіба ти не звичайний охоронець, який колись був рабом? Потім почулася штовханина і охоронець біля намету доповів: - Генерале Мо! У таборі Багряного Пера є люди, які порушуть військову дисципліну та поширюють чутки перед боєм! Трьох головних винуватців затримано. Генерале Мо, будь ласка, покарайте їх! Поширюють чутки перед боєм? Люди з Багряного Пера? Мо Сі та Ґу Ман перезирнулися. - Зачекайте хвилинку, - сказав Мо Сі. Ґу Ман знову одягнув свою золоту маску і тільки тоді він впустив людей всередину. Батальйон Багряного Пера відрізнявся від Північної Прикордонної Армії. Туди приймали лише чистокровних дворян, і на їхній уніформі були вишиті символи їхнього клану. Мо Сі роздивився трьох людей одного за одним. Один був з сім’ї Лінь, інший з сім’ї Джов, а третій неочікувано виявився далеким родичем Мендзе. Мо Сі вже зустрічався з ним на церемонії наприкінці року. - Що відбувається? – нахмурився Мо Сі. Охоронець стиснув кулаки й доповів: - Сіхе-Дзюню! Ці три заклиначі з табору Багряного Пера говорять про особисті справи генерала та поширюють чутки. Вони кажуть... кажуть, що Ви... - Що вони кажуть про мене? Охоронець настільки трепетав перед Мо Сі, що довго не міг знайти правильних слів, щоб описати це. І тут далекий родич сім’ї Мужон вигукнув: - Які чутки я поширював? Весь світ знає, що генерал Мо і моя племінниця закохані одне в одного! Вони зустрілися поговорити наодинці. Як її дядько, я був радий це почути і щось сказати з цього приводу. Чи мені це заборонено?! Охоронець сердито мовив: - Ба! Чому б вам не замовкнути?! - Хочеш, щоб я замовк? В тобі жодної краплі благородної крові, як ти смієш наказувати мені? Ти знаєш, які у мене стосунки з Його Величністю? Якщо мені щось не сподобається, я можу змусити всю твою сім’ю зібрати речі й залишити Чонхва! Мо Сі нарешті почав розуміти. Він перервав галас імператорського родича і сказав: - Пане, боюся, Ви неправильно зрозуміли. - Що? - Ми з Мендзе були наодинці в головному наметі і говорили про справи, а не про особисте життя. Ви заклинач з Багряного Пера і повинні знати, що можна говорити, а чого не варто. От-от розпочнеться битва між Чонхва та Ляо. Я поки що не буду розбиратися з цією справою. Сподіваюся, старший буде обережним зі своїми словами і подібного більше не трапиться. Імператорський родич не оцінив цього жесту і зиркнув на Мо Сі, як жаба-бик. Через деякий час він скрипнув зубами: - Добре! Сіхе-Дзюню, ти справді дволика людина. Це так! Ти генерал, але ти також мій молодший! Ти тільки спав з моєю племінницею, а тепер проявляєш таку непоштивість! Віриш чи ні... Мо Сі підняв руку і перебив його: - … Коли це я спав з Вашою племінницею?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!