- Гей, гей, ви чули це сьогодні опівдні?
Увечері всі офіцери армії пішли до головного намету на нараду. Кілька рядових солдатів, що були вільні, зібралися разом і перешіптувалися.
- Ти про звук, що йшов з намету генерала Мо?
- Так! То ти теж це чув? Я думав, що з моїми вухами щось не так!
- Але я не впевнений… ніхто не наважується наблизитися до намету генерала Мо. Ймовірно, це щось інше. Зрештою, це генерал Мо, - солдат ніяково облизнув губи. - Ми слідували за ним стільки років і повинні знати, що це за людина. Він не буде плутатись з жодною дівчиною в таборі.
Усі подумали, що він має рацію.
Та через деякий час хтось прошепотів:
- Це так, але не забувайте, принцеса Мендзе також прибула на передову.
З цим нагадуванням кількох людей раптом осяяло і на їх обличчях вималювалось усвідомлення.
- Зрозуміло!
- Але хіба їх стосунки вже досягли цієї точки?
- Мабуть ні...
- Чому б і ні! Я чув від Сяо Хва з сусіднього табору, що він зустрів генерала Мо з принцесою Мендзе на вулиці під час свята Двань-ян! Для зручності принцеса Мендзе одяглася як чоловік і навіть була в масці. Однак, коли вони цілувалися, Сяо Хва випадково побачив їх. Генерал Мо був надзвичайно обережним і негайно закрив обличчя принцеси Мендзе.
І дружина, яку він захищав, була тоді безмовна.
Після кожної його фрази усі видавали здивовані вигуки.
На мить майже всі присутні заклиначі повірили, що принцеса Мендзе, мабуть, була опівдні в наметі Мо Сі і спала з ним.
- Ну, це тривало довго, еге ж? Вітчим справді здатний.
- Тіло принцеси таке слабке, що вона подібного не витримає.
А дехто навіть почав хвилюватися:
- Вони всі такі, знаєте? Я думаю, нашому вітчиму не годиться вчиняти так, гадаю, для нього це неправильно, готувати рис до одруження.
- Думаєш, принцеса може випадково завагітніти?…
У головному наметі Ґу Ман, що стояв біля стіни, знову в золотій масці, не втримався і тихенько чхнув.
В наметі обговорювали як вести наступний бій, зібралося багато людей. Ґу Ман, як скромний слуга, стояв у кутку і не привертав уваги. Але коли він підвів очі після того, як чхнув, то побачив, що Мо Сі, який стояв біля пісочного столу зі схрещеними руками, здалеку дивився на нього.
Коли Ґу Ман побачив його, його обличчя і серце спалахнули.
У наметі було дуже багато людей. Мужон Лянь перед пісочним столом висказував свою думку з люлькою в роті. Принцеса Мендзе, одягнена у чорно-золотий військовий мундир і з підв’язаним золотою стрічкою волоссям, уважно слухала. Інші офіцери та лідери груп також зібралися навколо пісочного столу разом зі своїм супроводом.
Мо Сі з ним був розділений такою кількістю людей, але поглянув на нього, коли він чхнув.
Під численними поглядами у Ґу Мана виникли суперечливі почуття. Він хотів зустрітися поглядом з Мо Сі, але боявся, що хтось може щось запідозрити. Та він не міг довго зациклюватись на цих думках. Пропозиція Мужон Ляня була швидко відхилена Мендзе – їй вистачило всього двох військових підрозділів, щоб знищити лінію його атаки.
Мужон Лянь закусив люльку й примружився, розглядаючи ситуацію на пісочному столі. Зрештою він виплюнув:
- Найотруйніші жіночі серця - найближчі.
Мендзе не заперечила йому, лише перепрошуюче посміхнулася:
- Лянь-ґе, мені шкода.
Мужон Лянь пирхнув.
Далі була черга Мо Сі.
Він відвів погляд від Ґу Мана й підійшов до пісочного столу, подивився на симуляцію, яку залишив Мужон Лянь, і на мить задумливо опустив голову. Він змінив кілька прапорів, що символізували бойову силу, а потім почав пояснювати атаку.
До речі, це був перший раз, коли Ґу Ман побачив Мо Сі в якості головнокомандувача.
У рік його «зради» Мо Сі був ще надто молодим. Хоч він і мав досвід очолення війська, але це не були особливо великі битви. Потім він пішов, а Мо Сі виріс, однак протягом багатьох років вони були ворогами.
- Заклиначі батальйону Багряного пера підготують формацію з лівого боку. Залиште 200 практикуючих цілителів у місці, де я поставив блакитний прапор, - Мо Сі опустив свої довгі вії та зняв два блакитні прапори, які Мужон Лянь розмістив на південній вершині і поставив їх на берег озера в передмісті. - Північна прикордонна армія виділить 3000 людей для співпраці з цими цілителями та активації бар’єру Сюаньву та бар’єру Відвертання Зла.
Ґу Ман притулився до стіни у найбільш віддаленому від Мо Сі місці і тихо спостерігав, як цей чоловік став центром уваги всієї кімнати, і слухав, як він уважно та ретельно планував загальний хід битви.
Раніше він займав цю посаду. Тепер Мо Сі змінив його і став основою і ядром Північної Прикордонної Армії і Ґу Ман відчував, що немає кращого порядку, ніж цей.
Він лише смутно відчував, що останнім часом його пам’ять усе швидше розсіювалась, і не знав, як довго зможе отак свідомо спостерігати за ним.
- О, ви! Так, ви! - раптом хтось увійшов до намету і тихо гукнув його.
- Шукаєте мене? – здивувався Ґу Ман. - Що трапилося?
- Ви особистий охоронець Сіхе-Дзюня, так? Прибув командир транспортування з імперської столиці, відповідальний за постачання. Мені доведеться потурбувати вас, щоб прийняти вантаж.
Ґу Ман обернувся, бажаючи подивитися на Мо Сі. Однак, оскільки той докладно пояснював досить складну тактику, багато людей, що до цього невимушено стояли навколо, зібралися ближче до пісочного столу. Ґу Ман зі свого місця більше не міг цілком бачити обличчя свого Мо-шиді, міг лише розрізнити крізь натовп його неясний силует.
Через це Ґу Ман відчув певну меланхолію і деяку втіху.
Насправді він давно знав, що так станеться. Коли він побачив Мо Сі, який сидів під деревом в Академії та серйозно читав сувій, він знав, що той одного дня опиниться в центрі уваги тисяч людей.
Це добре, що його перлина засяяла.
Відгукнувшись на прохання заклинача, Ґу Ман тихо розвернувся і вийшов з намету. Колишній головнокомандувач Північної Прикордонної Армії тепер був настільки непомітний, що ніхто не звернув уваги, коли він ось так тихенько вийшов.
Мо Сі завжди був дуже зосереджений, визначаючи маршрут армії. Коли він закінчив уже геть стемніло. Однак план був дуже вишуканим і ніхто не був знудженим. Навпаки, у багатьох від його рішень по спині пробіг холод, а одяг просочився потом. Після того, як він закінчив пояснювати план облоги, кілька командирів важко, але полегшено зітхнули.
- Це жахливо…
- Вітчим справді наважився подумати…
Військові збори закінчилися і ті люди групами розходилися до своїх наметів, перешіптуючись.
Коли Мо Сі говорив, він був дуже зосереджений і не відчував втоми. Закінчивши пояснення, він сів і нарешті його наздогнала хвиля виснаги. Він підняв руку до чола і повільно потер пальцями між бровами.
Люди з головного намету поступово розійшлись. Хоч всі вони вважали, що в його стратегії немає недоліків і що ніхто з присутніх не порушить його настанов, Мо Сі все одно відчував, що він може зменшити втрати. Тож він все ще сидів перед пісочним столом з тим, щоб трохи відпочити і знову все проаналізувати.
Потираючи міжбрів’я, щоб розслабитися, він почув, як поряд наливають чай. Через деякий час йому подали чашку теплого напою.
На цей момент усі вже розійшлися і Мо Сі думав, що залишився тут лише з Ґу Маном. Він заплющив втомлені очі й сказав:
- Вибач, я був зайнятий і не міг тебе бачити. Що це за чай?
- Чудесний Ліншанью.
Мо Сі різко розплющив очі й підвів голову, дещо змінившись в обличчі.
- Мендзе…
Мужон Мендзе ніжно посміхнулася і сказала:
- Звичайно, я знаю, Ви пояснювали плани на пісочному столі. Я також була дуже зосереджена. Як я можу сердитися, що Ви не дивилися на мене?
Це було непорозуміння, але Мо Сі не міг його пояснити. Інакше, що б він сказав? Що людина, яку він хотів бачити - не вона, а його наближений слуга? Це б штовхнуло Ґу Мана у штормові хвилі.
Поглянувши в очі Мендзе, він ніби побачив, як через його надто ніжні слова там щойно з’явилася крихітна надія.
- Вже пізно, - після павзи сказав Мо Сі. - Завтра ми повинні атакувати місто знову. Вам варто повернутися і відпочити.
- Але я хочу бути поруч з Вами.
Побачивши, що Мо Сі збирався заговорити знову, Мендзе негайно перервала його.
- Я знаю, що Ви хочете сказати. Ви хочете, щоб я дорожила своєю репутацією і не слідувала весь час за Вами. Або ж хочете сказати, що не маєте до мене ніяких романтичних почуттів і не хочете, щоб виникло непорозуміння.
Мо Сі:
- …
Мендзе зігнула свою струнку шию, опускаючи голову. Хоча вона не втратила самовладання, але виглядала засмученою.
- Ці слова Ви говорили мені протягом багатьох років. Я навіть можу їх прочитати напам’ять. Я добре знаю, що Ви відчуваєте до мене лише вдячність і дружні почуття, нічого більшого. І я не хочу просити Вас про щось інше крім дружби — але чи не можете Ви дозволити мені дивитися на Вас і супроводжувати Вас?
- Якщо Ви продовжуватимете дивитися на мене і будете супроводжувати мене, Ви не зможете побачити інших людей, на яких Вам дійсно варто дивитися.
Мендзе підвела очі, що блищали від сліз.
- Вам не варто хвилюватися за мене. Мендзе сама вирішуватиме, на кого дивитися і кого супроводжувати в цьому житті. Незалежно від результату, я не пошкодую про це. Я не прошу цю людину озиратися на мене, я… Я просто хочу знати, даґе, чи є зараз хтось у Вашому серці?
Мо Сі не очікував, що вона поставить прямо таке питання. Якусь мить він помовчав, потім поставив недоторкану чашку й подивився на неї.
- Завжди був.
Мендзе не надто здивувалася, почувши ці слова, але її тіло все одно затремтіло. Вона зблідла, та через деякий час змусила себе усміхнутись і сказала:
- …Це правда… Коли Ви відмовляли мені раніше… Ви говорили, що не зможете вподобати мене. Але я, я… - Вона не могла говорити далі, її голос тремтів.
Вона не закінчила речення, але Мо Сі знав, що вона мала на увазі.
Він уже висловив їй свої почуття, сказавши, що в його серці більше ні для кого немає місця. Але як могла Мендзе повірити йому? Вона думала, що це лише спосіб відмовити їй.
Зрештою, у нього не було близьких стосунків із жодною дівчиною і він не міг сказати, що людиною, яку він кохав, був Ґу Ман. Тож ніхто не думав, що слова Мо Сі про те, що він «має когось в своєму серці», правдиві.
Донедавна, коли стало з’являтися все більше двозначних натяків і багато деталей стали спливати на поверхню – тільки тоді слова Мо Сі нарешті набули переконливості.
Мендзе якийсь час трималася за край столу, а потім вимушено посміхнулася.
- З якої сім’ї? Ви… чому Ви це так довго від усіх приховували?…
- Ні з якої.
Обличчя Мендзе ще більш зблідло.
- …З простолюдинів?
- …
У цій тиші погляд Мендзе пробігся стрічкою у волоссі Мо Сі. Та, яку він помилково зав’язав того дня, звичайно, була змінена. Цього чоловіка не хвилювали такі дрібниці, тож він навіть не усвідомлював, що одягнув стрічку, яка йому не належала.
Мендзе тихо мовила:
- Даґе, Ви знатного роду.
Мо Сі поклав руки на стіл і подивився на неї.
- Ви думаєте, що можете бути зі звичайною дівчиною? – сумно мовила Мендзе. - Не будемо далеко ходити, згадайте попереднього Ваншу-Дзюня. В Чонхва так багато прикладів, Ви… Ви виросли при імператорському палаці, Ви маєте знати...
- Ви думаєте, попередній Ваншу-Дзюнь не знав? – відказав Мо Сі.
- Тоді Вам варто подумати про те, що з ним сталося!
Мо Сі трохи помовчав, а тоді зітхнув.
- Мендзе, дякую, що нагадали мені. Але я не маю нічого спільного ні з ним, ні з кимось іншим. Я захищу його*.
*Пам’ятаємо, «він» і «вона» китайською звучать однаково.
- …
- Тому що він мені подобається.
Очі Мендзе були повні сліз. Мо Сі підвівся і сказав:
- Вас я теж захищатиму.
- Чому? - запитала Мендзе зі сльозами на очах.
- Тому що я Вам вдячний.
Почувши це, Мендзе заплющила очі й сумно посміхнулася.
- Я давно говорив, що завдячую Вам своїм життям. Якщо Ви колись потребуватимете мене, я зроблю для Вас все, що буде в моїх силах.
Але це серце, — мовив Мо Сі, ледве розтуляючи губи, — його я дати не можу.
Мендзе знову підвела очі й тремтячим голосом запитала:
- … І Ви ніколи не зміните свого ставлення?
Мо Сі добре розумів, наскільки для неї, представниці імператорської родини, було принизливо поставити таке запитання. Однак навіть так це неможливо було змінити.
Мо Сі подивився їй в очі і сказав:
- Не зміню.
Після миті мовчання Мендзе тихо засміялася в цій мертвій тиші. Вона підвела очі і схлипнула:
- … Добре… Добре…
Більше вона не наполягала. Або, можливо, після всіх цих років вона сказала і зробила все, що могла.
- Мо-даґе…
Я б хотіла, щоб Ви були трохи лицемірнішими і збрехали мені. Але Ви навіть не залишили мені мрії.
Ви справді… справді…
Вона не знала, як закінчити цю розмову, яка була для неї повним провалом. Їй хотілося посміхнутися, щоб зберегти розбиту гідність, але у неї мало не котилися сльози. Вона широко розплющила очі і з усіх сил намагалася їх стримати.
Тоді вона розвернулася і повільно, майже хитаючись, вийшла з головного намету військового табору.
Далі
Розділ 147 - Інакший Мужон Лянь
Дадзе – дощове місто. Коли Ґу Ман закінчив підраховувати провізію, небо вже було темним. Над далекими горами зібралися густі хмари і наближалися до околиць міста. Ґу Ман влаштував заклиначів, які супроводжували провіант, відпочити у таборі. Він також наказав людям накрити промащеною тканиною зерно. За прикордонною фортецею дув вітер. Рядові заклиначі перегукувалисьф, натягуючи тканину, коли пішов дощ. Ґу Ман почув, як хтось кричить: - Хутчіш, хутчіш, уже дощить. Їжте швидко, а кашу пийте повільно! Ми боремося за їжу з небесами! Це слова, які він часто вигукував, коли був в Армії Виродків, тому Ґу Ман миттю підвів очі й побачив одного зі своїх колишніх підлеглих. Він стояв із закоченими штанами на купі зерна, яку накривали, і командував. Побачивши, що Ґу Ман дивиться на нього, він підійшов ближче: - Ти особистий охоронець генерала Мо? - … Так. - Ти, мабуть, новачок. Не байдикуй. Нам, Північній Прикордонній Армії, теж треба щось робити. Поспішай і допоможи! - О, звичайно, - Ґу Ман засукав рукави, схопився однією рукою і в кілька рухів скочив наверх та разом з цим заклиначем придавив цеглиною кут промащеної тканини. Його колишній підлеглий кинув на нього задоволений погляд: - Ти досить спритний. Не дивно, що ти можеш працювати поруч з генералом Мо. Ґу Ман ступав по м’якій купі зерна й балакав із ним, далі придавлюючи тканину. Чолов’яга був балакуном і продовжував говорити до Ґу Мана: - Гей-гей, треба покласти ще одну поруч із цією. Цеглина в твоїй руці залегка. Ти не знаєш, які бувають бурі на кордоні. Як дмухне на маленьку цеглинку, то вона злетить, наче лист. Що? Думаєш, я перебільшую? Зовсім не перебільшую. Я, хоч і молодий, але ветеран Північної Прикордонної Армії. Я був у казармах, коли її ще називали Армією Виродків. Я воював поруч ген... гм, Ґу Маном. Це він навчив своїх братів цього правила, притискати цеглинами. Ґу Ману це здалося смішним і він піддражнив його: - Ґу Ман особисто вчив вас як треба прикладати цеглу? - Звичайно! Я швидко цьому навчився і він навіть похвалив мене за кмітливість. Чого ти смієшся? Ти мені не віриш? - солдат округлив очі. - Я не брешу тобі. Не дивись на те, ким став Ґу Ман пізніше - коли він служив в армії, він був дуже гідною і приємною людиною. - Невже? - Так, генерал Мо холодний і відсторонений, а Ґу Ман — привітний. Їхні стилі військового управління надто різні. Коли нас реорганізували в Північну Прикордонну Армію, для нас це було незвично. - Генерал Мо не холодний і відсторонений, - усміхнувшись, сказав Ґу Ман. - Він просто погано володіє словами. Насправді він дуже добре до вас ставиться. Заклинач посунув цеглину, що була криво покладена, і сказав: - Ну, в будь-якому разі генерал Мо такий. Він дуже серйозний, коли говорить та робить щось, холодний і не любить розмовляти з людьми. Але краще звикнути до такого, ніж бути переданими Ваншу-Дзюню. Ґу Ман на мить завмер. - Переданими Ваншу-Дзюню? - Так. Ходять чутки, що коли Імператор реорганізовував Армію Виродків, він хотів віддати її Ваншу-Дзюню або ж розформувати. Але пізніше - я не знаю, що сталося, але кажуть, що генерал Мо щось йому сказав, і армію передали йому. - … Посмішка зникла з обличчя Ґу Мана. Він глибоко задумався. Отже, початковий план імператора полягав у тому, щоб розпорядитися залишками його армії в такий спосіб. Але він знав, що за людина Імператор: якби він не мав вигоди, то не змінив би свого початкового рішення. Що зробив Мо Сі, щоб змусити його пепедумати? - Айя, вже дощить, - солдат тицьнув його. - Як закінчиш притискати цеглою, повертайся в табір сховатись від дощу. У зерносховищі є парасолі з промащеного паперу. Я потім покажу тобі. Ґу Ман виринув зі своїх думок і кивнув. - Добре. Невдовзі дощ посилився. Кольори між небом і землею ніби змилися в одну мить. Так і виникла назва цього міста, Дадзе*. *«да» - велике, «дзе» - озеро/ставок, вогке, вологе Ґу Ман стояв під навісом зерносховища. Заклиначі, які допомагали складати провізію, вже розкрили парасолі та бігали один за одним, сміючись і жартуючи. Північна Прикордонна Армія була такою ж, як і тоді, коли він ще був її частиною. Здебільшого це була молодь, сповнена енергії та оптимізму. Навіть якщо завтра на них чекала велика битва, це не заважало їм сміятися й бавитись під дощем сьогодні. - Нумо, дощ сильний, але ти можеш пройти назад, - запросив його заклинач. - Ми тут такі. Погані звички, залишені Ґу Маном, неможливо змінити. Він був галасливий і буйний і бігав під дощем швидше за всіх. Ґу Ман стояв під навісом і посміхався. - Це тому, що він тоді був молодим. Зараз він, мабуть, не став би бігати. Ви повертайтеся, я почекаю, поки дощ стихне, і тоді піду. Солдат не наполягав, щоб він ішов з ним, і зник за стіною проливного дощу. У сховищі нікого не залишилося. Ґу Ман тихо стояв біля дерев’яної огорожі, дивлячись на просторі землі. Дощ здіймав густий землистий запах. З навісу збігали струмки, земля була вкрита водою. Він стояв осторонь і дивився, як солдати Північної Прикордонної Армії обняли один одного за плечі й голосно гомоніли і як їхні молоді постаті одна за одною зникали вдалині. Зрештою він побачив, як двадцятирічний Ґу Ман і сімнадцятирічний Мо Сі сміються і, тримаючи над головами відрізи промащеної тканини, кидаються під дощ. Він кліпнув блакитними очима і ці образи розчинилися. Коли дощ трохи вщух, Ґу Ман розкрив свою парасольку з промащеного паперу й попрямував назад. Коли він проходив повз головний намет армії, то побачив всередині світло свічки. Тьмяне і тепле, воно відбивалося у воді, а коли дощ посилився, воно стало мерехтливим. Ґу Ман зупинився. Вже так пізно, а Мо Сі ще не повернувся? Він знав, що Мо Сі мав звичку переглядати стратегію знов і знов, але зараз це тривало надто довго - за цей час він міг переглянути її вже п’ять чи шість разів. Ґу Манові це здалося дивним, тож він закрив парасольку, прильнув до намету, обережно відкрив завісу й увійшов. Перед пісочним столом справді стояв чоловік, глибоко задуманий, зі схрещеними на грудях руками. Але несподівано ним виявився не Мо Сі, а... Ґу Ман був трохи здивований. Мужон Лянь? Мужон Лянь присів на край піщаного столу з люлькою в руці. Він примружив свої персикові очі й ліниво курив, дивлячись на карту на столі. Можливо, дощ був надто гучним, а може, чоловік був занадто зосередженим - він не почув, як увійшов Ґу Ман. Він лише підняв руку, взяв кілька маленьких прапорців і розмістив їх у різних небезпечних місцях на піщаному столі. Ґу Ман деякий час уважно розглядав стіл, як раптом відчув, що у нього виступив холодний піт. Позиція під прапорами Мужон Ляня була підступна і холодна. Хоча план дії армії відрізнявся від того, що пропонував Мо Сі, метод був таким же безжальним і потужним. Якщо дотримуватись цієї стратегії, хоча шанси на перемогу вона мала не такі високі, як план Мо Сі, але при хорошому розкладі перемоги можна було досягти навіть швидше. Мужон Лянь не бавився. Він серйозно все обдумував. І постійно переглядав свої ідеї. Він багато разів змінював прапори, які представляли різні магічні сили. При кожній корекції Ґу Ман бачив його надзвичайно чіткі наміри та думки. Тоді якою ж була стратегія Мужон Ляня, яку так легко зламала Мужон Мендзе? — Кха-кха! Раптовий кашель повернув Ґу Мана з його думок. Мужон Лянь відклав люльку, насупився й закашляв. Його обличчя було дуже похмурим. Він притиснув одну руку до грудей, наче намагався щось придушити, — але врешті-решт все одно кашлянув кров’ю. - … Мужон Лянь похмуро витер багряні краплі білосніжною хусткою. Він випрямився і ще якийсь час дивився на піщаний стіл. Пізніше він підняв руку з сапфіровою каблучкою і став знімати дбайливо розставлені на піщаному столі прапорці, повільно руйнуючи всю створену ним бойову формацію. Зробивши це, він легким рухом своїх блідих пальців відкинув прапорці в сторону, сів на стілець, підвів голову і важко заплющив очі. У тьмяному світлі силует Мужон Ляня виглядав дуже худим і самотнім. Він схрестив руки й несвідомо потирав каблучку з сапфіром. Через довгий час Ґу Ман почув його бурмотіння: - …Як смішно, я… Невже я справді не такий хороший в цьому, як ти… Невже я не такий хороший, як ти? Ця фраза звучала у вухах Ґу Мана майже всю дорогу. Він не міг зрозуміти. Мужон Лянь мав свої власні ідеї і не хотів визнавати поразку. Чому під час військових зборів він плутався і відступився? Чому він чекав настання ночі, коли навколо не буде нікого, щоб курити «Життя як сон» і серед туманного диму наодинці возитися з прапорцями, створюючи чудовий та блискавичний план битви?… Коли він повернувся до намету головнокомандувача, Мо Сі посилав повідомлення Імператору - саме відпускав пташку. Побачивши, що до намету увійшов Ґу Ман, його обличчя трохи розслабилося. - Де ти був? Повернувся так пізно, - він торкнувся його волосся. - Ти потрапив під дощ? - … Пішов перевіряти зерно і фураж. Не потрапив під дощ. Є парасолька, - Ґу Ман потер носа. Він не став говорити, що бачив Мужон Ляня у головному наметі. Мо Сі обійняв його і деякий час зігрівав у своїх обіймах. - З кухні прислали їжу. Поїмо і будемо відпочивати? Ґу Ман визирнув, щоб глянути. І справді, на столі було кілька простих страв. Біля них була бамбукова трубка, наповнена теплим рисом. - Ти ще не їв? - Чекав на тебе. Ґу Ман відкрив рота. Він хотів сказати: «Ти ж знаєш про свої проблеми зі шлунком, чому ти чекав на мене? Просто залишив би мені трохи». Але, побачивши ніжний погляд чорних очей Мо Сі, він проковтнув ці слова, зітхнув і вщипнув нефритове обличчя Мо Сі. Він був, напевно, єдиною людиною в світі, яка могла так вщипнути генерела Мо за обличчя. Ґу Ман безпорадно сказав: - Ти... ох. Коли він сів за стіл, то зрозумів, що це ті страви, які любили заклиначі Армії Виродків, але не могли собі дозволити. Була тарілка тушкованої свинини з яскравим соусом, білі парові булочки, тарілка хрустких пагонів бамбука та паростків лотоса і миска яєчного супу. Хоча це не були якісь вишукані страви, та все ж це були великі витрати, якщо так годували кожного в армії. - Ти справді покращив їхній раціон, - сказав Ґу Ман. - Якщо я тоді хотів дати їм м’яса, мені доводилося бити у хвіст і в гриву або ж продавати себе гарній вдові сільської лавки. Мо Сі налив миску супу й підсунув її йому. - Ти зробив для них достатньо, - сказав він. - Тобі більше не потрібно продавати себе прекрасній вдові. Якщо дійсно хочеш продати себе - продай мені. Ґу Ман усміхався, кусаючи палички. Яєчну юшку в армії варили у великій каструлі і посипали зеленою цибулею. Однак Мо Сі знав, що Ґу Ман не любить її, тому вже прибрав зверху цибулю. Він дивився, як Ґу Ман ковтав гарячий суп, розвіюючи вогкість, принесену дощем, і як вираз його очей поступово м’якшав. Будь-хто інший на його місці подумав би, що натрапив на одержимого, побачивши погляд Мо Сі, але не Ґу Ман. Випивши супу, він звів на Мо Сі очі і, звичайно, знову посміхнувся. Мо Сі зітхнув. Він дістав білу хустку й витер кутики губ Ґу Мана, а потім сказав: - Чому ти такий же, як і раніше: випивши суп, забуваєш витертись? - Айо, молодий пане, я не такий дріб’язковий, як ти. Я виріс, жуючи землю. - … Вони ще трохи побалакали. З’ївши половину вечері, Ґу Ман задумався і нарешті вирішив це проговорити: - До речі, Мо Сі, я хочу тобі дещо сказати.
Читати
Відгуки
Ох я розумію як Мендзе важко кохати того хто тобі просто вдячний але це добре коли ти прлишаєш надії і ідеш далі хоча це і важко 💔