Меморіальна табличка померлій дружині

 

 - Пан Мужон хоче переїхати з маєтку Юе? - Ґу Ман був шокований. — Він зовсім один, куди він піде?

- Не знаю, - Юе Ченьцін опустив голову і розсіяно посмикав мішечок-оберіг з пахощами. Він виглядав дуже сумним і дещо розчарованим.

В Юе Ченьціна досі ніколи не бувало такого виразу обличчя. Він стільки років слідував за Мужоном Чуї, він бував розчарованим, невдоволеним, засмученим, але ніколи не виглядав таким виснаженим, як зараз.

Ймовірно, це через те, що серце людини все ж із плоті і якщо ентузіазм довго не знаходить відгуку, неодмінно настане день, коли його буде вичерпано і людина охолоне. Крім того, Дзян Єсюе та Мужон Чуї обидва були його старшими, обидва великими майстрами вдосконалення зброї, але перший ставився до нього геть інакше, ніж другий. На такому контрасті не дивно, що його завзятість похитнулася.

- Четвертий дядько казав, що його жилах тече не наша кров і він ніколи не ставився до нас як до своєї родини. Єдина причина, з якої він залишався в Чонхва - бажання відплатити моїй матері за доброту, за те, що підібрала його. Тепер, коли я досяг повноліття, він, напевно, вважає, що повернув свій борг, тому... тому він хоче піти.

Пальці Юе Ченьціна знову і знову кружляли навколо вузла на мішечку.

- …Я також не знаю, куди він хоче поїхати. Можливо, він хоче відправитись у подорож світом, щоб знайти свою справжню сім’ю, або ж просто вважає нас дратуючими і хоче саме з’їхати від нас. Я не знаю, як переконати його. В будь-якому разі, він... він не буде слухати моїх слів...

Мо Сі з Ґу Маном перезирнулися і нічого не сказали. А що вони могли сказати?

Юе Ченьцін не був їх родичем, а Мужон Чуї й поготів. Стороннім не гоже було багато говорити про чужі сімейні справи.

Як тільки атмосфера стала незручною, позаду них почувся дзвін намистин завіси.

Першою відреагувала маленька Лань-ер. Дівчинка радісно і спритно кинулась вітати, вигукуючи:

- Сяньшен! Сяньшен!

Усі у дворі повернули голови й побачили Дзяна Єсюе, що виїхав із внутрішнього залу в дерев’яному інвалідному візку. Сьогодні він був одягнений у блакитне вбрання, а його чорне волосся було зібране темною нефритової шпилькою і спадало на плечі. Він усміхнувся й погладив маленьку Лань-ер по волоссю і та радісно сказала:

- Я штовхатиму Ваш візок.

- Добре.

Маленька дівчинка закинула повітряного змія-сороконіжку собі на спину і вивезла Дзяна Єсюе на подвір’я.

Дзян Єсюе підвів обличчя з м’якими рисами і зі сміхом сказав:

- Я був всередині, робив мішечки-обереги і не чув шуму. Я був неуважним. Мо-сьоне, Ґу-сьоне, щасливого свята човнів-драконів.

Тепер, коли всі зібралися, маленьке подвір’я, вимощене блакитним каменем, стало жвавішим.

У домі Дзяна Єсюе не було слуг, тому вони самі мали мити очерет і змішувати клейкий рис. Однак саме це принесло їм відчуття миру і людських радощів.

Юе Ченьцін та маленька Лань-ер були юними та жвавими. Високий і маленька, вони бігали по подвір’ю – приносили дрова, колодязну воду, щоб намочити листя.

Ґу Ман сів на маленький табурет, засукав рукави і мішав клейкий рис. Побачивши жвавість цих двох, він похитав головою і сказав:

- Я боюся, що з такою швидкістю до обіду вони використають всю воду з резервуару.

- Так і має бути, - з посмішкою сказав Дзян Єсюе. – На свято Двань-ян треба брати воду до опівдня, коли енергія Ян найсильніша. Кажуть, щоб відганяти зло і хвороби, вода, зібрана в цей час, підходить найкраще. Хіба не ти той, хто найбільше у це вірив?

«Айа, я забув», - подумав Ґу Ман.

Однак він глянув на Мо Сі, який мив листя біля кам’яної платформи вдалині, і таємно зрадів, що це Дзян Єсюе нагадав йому. Пізніше він може сказати це Мо Сі - той може подумати, що він все ще пам’ятає такі дрібні деталі, і йому стане легше на серці.

Ґу Ман подумав про це і звернувся до Дзяна Єсюе, змінюючи тему:

- Ти говорив Юе Ченьціну та іншим про мою ситуацію?

- Не зовсім, - сказав Дзян Єсюе. - Я тільки сказав, що у Ґу-сьона є деякі секрети, які незручно розкривати іншим. Однак я знаю, що ти не злочинець. І якщо він довіряє мені, то я сподіваюся, що він також зможе довіряти і тобі... Ченьцін дуже розумний і на багато речей йому немає потреби вказувати.

Ґу Ман не знав, що сказати. Зрештою він опустив очі і мовив:

- … Дякую.

- За що ти мені дякуєш? - зітхнув Дзян Єсюе. - Насправді, я також підвів тебе, я не мав твердої віри в тебе і дуже вдячний, що ти не звинувачуєш мене.

Він кинув погляд на подвір’я, так, наче дивився крізь роки і бачив те надзвичайно просте весілля, яке справляли тут багато років тому.

Пара молодят, нечисленні гості. Інші цуралися їх, як чуми. Однак Ґу Ман, здавалося, боявся, що світ не дізнається про його ставлення і заграв на своні «Пісню Датін». Серед двору, повного кольорового паперу, він всміхався до Дзяна Єсюе.

- Коли мене всі цуралися, ти не відвернувся від мене. А я не зберіг твердої віри в тебе. Це я перед тобою боргу.

Ґу Ман був трохи збентежений його словами. Він почухав потилицю й сказав:

- Айя, що за борги можуть бути між братами? - йому знову захотілося змінити тему. Його блакитні очі оглянули двір і зупинилися на маленькій Лань-ер. Він поспішно сказав: - Точно, що з Лань-ер? Чому вона живе у тебе?

- Ти знаєш її ситуацію, - зітхнув Дзян Єсюе. – У неї надзвичайно потужне духовне ядро, майже співставне з ядром Сіхе-Дзюня. Однак її тіло слабке і не може витримати таку силу - це вилилось у хворобу, божевілля серця. Тому хоч вона зазвичай тиха й слухняна, але як тільки її симптоми проявляються, вона нікого не впізнає і стає дуже жорстокою...

- У неї знову був напад?

- Так, нещодавно у неї знову стався напад, в Академії, - Дзян Єсюе поглянув на маленьку дівчинку, що поралась вдалині. - Хоча старші Академії вчасно зупинили її, вона все одно поранила кількох дітей. Один із них - далекий племінник Імператора.

- …

- Спочатку вони хотіли виключити її з Академії та знищити її духовне ядро. Я не міг цього допустити, тому взяв її в учениці та залишив поруч із собою. Я не цілитель, але трохи розуміюся на цьому. Я знаю, що з божевіллям серця людина дуже чутлива до зовнішніх подразників, тому не варто, щоб інші ранили її словами, - Дзян Єсюе зітхнув. – В Академії повно ще незрілих дітей, які під впливом деяких старших продовжують називати її монстром. Їй не стане краще, якщо вона залишиться там.

- Це правда, - кивнув Ґу Ман. – Діти легко наслідують інших.

- Тому я переконав Чанфен-Дзюня дозволити його дочці залишитися у мене. Я можу, по-перше, продовжувати вчити її, по-друге, повільно позбавляти її від надмірної енергії духовного ядра. По-третє… - Дзян Єсюе зробив павзу, а тоді сказав: - Мій маєток – безлюдне, тихе і спокійне місце. Тут нікому знущатися над нею. Це також буде добре в її стані.

Ґу Ман усміхнувся і сказав:

- Маєш рацію. Ти назвав три причини, чи є четверта?

Дзян Єсюе в задумі зігнув пальці і легенько постукав себе по чолу. Через деякий час він посміхнувся і сказав:

- По-четверте, вона дуже слухняна і завжди готова штовхати мій візок. Ніби я підібрав додаткову половину маленького інвалідного крісла.

Вони усміхнулись один до одного. Тут до них обернувся Мо Сі.

- Листя вимито. Мені принести його?

- Тоді мені доведеться потурбувати Мо-сьона.

Створення дзондзи було складною роботою. Найпопулярнішим варіантом дзондзи в столиці Чонхва були дзондзи-подушечки. Для них використовували листя бамбука, дикого рису або очерету. Начинка всередині могла бути солодкою або солоною. Дзян Єсюе був дуже уважним, він пам’ятав смаки кожного, рано вранці сходив на ринок і купив найсвіжіші продукти. На цей момент овочі та м’ясо були вимиті, рівно нарізані і розкладені в маленькі глиняні горщики. Клейкий рис також був підготовлений. Юе Ченьцін потер руки і схвильовано сказав:

- Давайте починати! Я хочу готувати м’ясні дзондзи!

Маленька Лань-ер принесла невеличкий табурет і тихо сказала:

- Тоді я робитиму солодкі дзондзи.

- Ти вже не хочеш підкидати в піч дрова? – трохи піддражнив її Юе Ченьцін.

Лань-ер тихо, але рішуче мовила:

- Ні. Підкидати дрова — це не весело. Робити дзондзи веселіше…

Дзян Єсюе, усміхаючись, дивився на них, аж раптом щось згадав:

- О...

Ґу Ман обернувся до нього.

- Що таке?

- Я забув взяти дев’ятикольорову нитку, щоб зв’язувати дзондзи.

- З твоїми ногами це незручно. Де вона? Я принесу.

Дзян Єсюе трохи зніяковіло посміхнувся:

- Тоді мені доведеться потурбувати Ґу-сьона. Нитка у шафі в маленькій залі - це друга зліва.

Ґу Ман встав і пішов у дім.

Будинок Дзяна Єсюе був дуже простим, без додаткових прикрас. Ґу Ман швидко знайшов у шафі пучок ниток дев’яти кольорів. Тільки-но зібрався його взяти, як помітив боковим зором меморіальну дошку. Вирізана з кипарисового дерева, чорна з написом білими символами:

Пам’яті померлій Дзян Мудзінь, в дівоцтві Цінь

- …

Ґу Ман не міг не зупинитися, дивлячись на меморіальну дошку.

Цінь Мудзінь була першою дружиною Дзяна Єсюе. Тоді у її родини були проблеми й інші уникали її, а Дзян Єсюе досі дотримується даної їй шлюбної обітниці. Після весілля вони були люблячою і гармонійною парою, та хто б міг подумати, що невдовзі після цього Цінь Мудзінь загине в битві. На той час вони ще були молодятами, з ніжністю, притаманною цій порі взаємин.

Оскільки вони були знайомі недовго, Ґу Ман не встиг сформувати свого враження про пані Цінь. Найбільше запам’яталося, як вона була вбрана нареченою на весіллі. На ній була яскраво-червона сукня і вуаль, тонка і легка, крізь яку виднвлося обличчя.

Крім цього він пам’ятав тільки, що наречена дуже добре вміла пити. Вона виглядала тендітною і слабкою, але вона пила з кожним гостем, хто пив за неї, і всі ті гості були п’яні. Ґу Ман не став винятком. Після весільного бенкету він трохи похитувався і Мо Сі був тим, хто супроводив його назад. Однак він не дав йому повернутись додому, натомість потягнув його до себе.

У той час Мо Сі все ще жив у старому маєтку родини Мо. Його могутній дядько ще не помер, тому в особняку було багато шпигунів, які стежили за молодим паном. Однак того дня чомусь Мо Сі був дуже імпульсивним. Не зважаючи на те, що по той бік стіни були очі й вуха, він притиснув Ґу Мана до ліжка, щоб злитись із ним. Ґу Ман справді випив забагато. Він продовжував прикривати рукою очі. Все його тіло розм’якло і було настільки гарячим, що Мо Сі все більше і більше втрачав контроль. Під час цього у двері постукав слуга й запитав, чи не треба молодому пану поміняти свічку для вечірнього читання. У відповідь Мо Сі загасив свічку в кімнаті, після чого, у темряві, став ще більш розпусно знущатись над своїм шисьоном.

Трохи згодом Ґу Ман запитав Мо Сі, що на того найшло, і після довгого мовчання Мо Сі сказав, що він просто заздрив Дзяну Єсюе, бо той зміг одружитися з людиною, яку він кохав.

На той момент у Ґу Мана зовсім не лишилося сил. Він не знав, сміятися йому чи плакати. У світі дуже багато наречених – ти будеш так реагувати кожного разу, коли бачитимеш когось із них?

Мо Сі не видав ні звуку. Трохи згодом він сказав, що насправді йому здалося, ніби очі нареченої за червоною вуаллю були схожі на очі Ґу Мана.

Ґу Ман ледь не вибухнув роздратованим сміхом від виправдання, яке той знайшов для своєї звірячої поведінки. Він сказав, її очі схожі на мої? Чому мені здається, що її ніс схожий на твій?

Не схожий.

Думаєш? А я гадаю, дуже схожий. А губи у неї, як у Мужон Ляня.

Абсолютно ні.

А форма обличчя як у Мужона Чуї.

…

Мо Сі більше не став заперечувати, ніби відчувши, що не має сперечатися із своїм шисьоном, над яким щойно так познущався. А можливо, що через згасання пам’яті Ґу Ман просто міг забути більшу частину розмови.

Що б відчув Мо Сі зараз, побачивши цю меморіальну табличку? Тоді вони були ще молоді і могли заздрити тому, що хтось одружується з коханою людиною. Але хто знав, що на світі є така печаль, як розлука подібних пар?

Можливо, люди ніколи не зможуть перемогти долю.

Ґу Ман зітхнув. Він склав руки і вклонився перед меморіальною табличкою пані Дзян, в дівоцтві Цінь. У будь-якому випадку, він і Дзян Єсюе були товаришами і якби Цінь Мудзінь була ще жива, він мав би назвати її невісткою. Поклонившись, він глянув на табличку ще раз, вагаючись, чи сказати про це Дзяну Єсюе і запропонувати запалити пахощі. Але раптом йому здалося, що щось не так.

Він не міг сказати, що саме, нічого не впадало в око. Але після того, як він оглянув її ще кілька разів, занепокоєння зросло — все ж, щось справді було не так.