Пора спокою

Маленька кухня маєтку Сіхе була встановлена на бічному дворі просто неба. Посеред двору росло старе дерево баньяна, нефритово-зелені гілки якого вкривали все обійстя.

На подвір'ї більше нікого не було. Увійшовши, Ґу Ман побачив Мо Сі, що стояв до нього спиною і порався перед столом. Цей чоловік не вмів готувати, але, схоже, вважав, що кілька кулінарних книг могли забезпечити йому моральну підтримку, тому на столі стояв стос книг, як то «Смаки кухні Хвайян» і «Записи про їжу Башу».

У даний момент він тримав у руці одну з таких книжок. Він хмурився, дивлячись у неї, і, зігнувши кісточки пальців, несвідомо постукував ними по столу.

Побачивши це, Ґу Ман не втримався від посмішки. Його шиді мав таку звичку: щоразу, зіткнувшимь з чимось неприємним, він отак постукував кісточками пальців. Однак востаннє він бачив Мо Сі таким нервовим на полі бою, коли мали зійтись дві армії. Він би ніколи не подумав, що їжа може так збентежити Сіхе-Дзюня.

- «Два ляни [1 лян = 50 грамів] крохмалю маніока, ложка солі без горки… Очистити креветку від панцира й занурити в крохмаль…»

Мо Сі однією рукою взяв креветку з кошика. Креветку рибалка вже підготував, потрібно було лише зняти твердий панцир, занурити її в крохмаль та обсмажити.

Але була одна проблема: Мо Сі не знав, як зняти панцир.

Він багато разів переглянув запис у кулінарній книзі і переконався, що там не описано, як це зробити. Його брови ще сильніше насупились. Трохи згодом на кінчиках його пальців спалахнуло червоне світло, вивільнюючи духовну енергію. Він склав два пальці разом. Нещасна креветка не витримала такої уваги Сіхе-Дзюня і вмить з хрускотом перетворилася на попіл.

Мо Сі виглядав здивованим, його очі розширилися. Він був схожий на смугастого кота, якому перша ж жертва зацідила в носа.

- … Що це? – пробурмотів він. - Я навіть не використовував заклинання…

Ґу Ман більше не міг стримуватись. Він притулився до дверей позаду себе і голосно розсміявся:

- Ха-ха-ха! Як ти міг використати на бідній маленькій креветці техніку видалення броні?

Мо Сі обернувся, на його красивому обличчі промайнула ніяковість.

- Чому ти повернувся? Так рано?

Ґу Ман швидко підскочив, з посмішкою обійняв ззаду струнку талію Мо Сі, притиснувся до широкої спини й сказав:

- Я сумував за тобою, тож прийшов подивитися, як красуня б’ється з товстою креветкою.

Мо Сі ще більш зніяковів. Сонячне світло пробивалося крізь гілля й падало на його обличчя. Було видно, що його вуха трохи почервоніли. З зусиллям зберігаючи спокій, він пояснив:

- Мені сьогодні не було чим зайнятися, я випадково побачив рибалку, що проходив повз зі свіжою рибою та креветками. Я не планував їх купувати.

Він спробував м’яко вивільнитись, але виявив, що Ґу Ман міцно тримав його, тож обернувся і сказав:

- Відпусти.

Ґу Ман не відпустив, натомість вирішив подражнити його:

- Знаєш, я давно хотів тобі дещо сказати.

- … Що?

Обіймаючи його за талію, Ґу Ман звів на нього очі і з усмішкою сказав:

- У тебе такі довгі ноги.

Мо Сі:

- …

- Така тонка талія, широкі плечі, - Ґу Ман зітхнув. – Ти б точно був номерном один в саду Лвомей.

Ці слова водночас і потішили, і розізлили Мо Сі. Його вуха все ще були червоні. Але у словах він був незграбним і не знав, що сказати. Через довгий час він повторив те саме:

- Відпусти.

Ґу Ман продовжував обіймати його і ще деякий час дошкуляв. Зрештою Мо Сі простягнув вкриту крохмалем руку до його обличчя і тільки тоді той засміявся і відскочив.

Він притягнув стілець і сів на нього, спершись ліктями на спинку.

На подвір’ї було дуже тихо. У повітрі витав запах картопляного рису, що варився під дерев’яною кришкою. Товста курка на вільному вигулі ходила неподалік у траві, клюючи комах і мурах.

Ґу Ман знав, що Мо Сі багато чого мав на думці. З того часу, як вони поділилися своїми почуттями, очі Мо Сі ставали все більш стурбованими. Він хвилювався, що пам’ять Ґу Мана скоро зникне, хвилювався, що репутація Ґу Мана не буде відновлена, хвилювався, що демонічний дух в тілі Ґу Мана ставатиме дедалі неконтрольованішим...

У його серці було стільки невирішених гострих ножів, що Мо Сі не міг розслабитися. Щойно він віднайшов свого коханого, а вони вже були оточені проблемами з усіх боків, наче йшли по тонкому льоду.

Ґу Ман був тим, хто скоро все забуде, а Мо Сі тим, хто завжди пам’ятатиме.

Пам’ятати набагато болючіше, ніж забути.

Ґу Ман не знав, що робити зі своєю принцесою. Він не знав, як заспокоїти свого шиді, щоб той не так сильно за нього переживав.

Тож він міг лише дражнити його.

Насправді Ґу Ман не був таким безсоромним, щоб легко говорити ніжні слова. Він і Мо Сі були однакові. Його перше кохання так само тривало 14 років. Вони обидва були зелені й недосвідчені. Але поки Мо Сі був щасливий, Ґу Ман відчував, що ці слова не так уже й важко говорити.

Життя таке довге, але у нього може не бути іншого шансу висказати щось, якщо він не зробить цього зараз.

- Принцесо, ти такий гарний.

- …

- Дійсно. Я не міг раніше говорити тобі компліментів, але насправді завжди так думав.

- …

- Ти мені подобаєшся.

- …

- Я дуже щасливий, коли бачу тебе.

- …

- Я щасливий тебе обіймати.

- …

- І ще щасливіший спати з тобою.

Мо Сі поставив миску з крохмалем і зніяковіло й безпорадно подивився на нього:

- Ти це навмисно?

Ґу Ман усміхнувся і, спершись на спинку стільця, підняв руку:

- Я щиро.

Мо Сі нічого не сказав. Він опустив голову й став мити руки у мисці. Миючи, він раптом легко мовив:

- Ходи сюди.

- Що?

- Іди сюди і допоможи мені засукати рукава.

Тоді Ґу Ман підвівся зі стільця і підійшов до Мо Сі. Він нахилив голову, щоб поглянути:

- Твої рукава не… О!

Мо Сі раптом потягнув його вперед і, знаючи, що той скрикне від несподіванки, закрив йому рота.

Ґу Мана обійняли ззаду і притулили до краю столу. Широкі та сильні груди притиснулися до спини.

Надворі стояло літо і одяг Мо Сі був дуже тонким, його тепло палючим, сповненим власництва, ніби він намагався цілковито охопити людину в своїх обіймах. Ґу Ман наче ошпарився. Його блакитні очі розширилися і він затремтів. Коли Мо Сі підняв руку і повільно ковзнув пальцями по шиї, Ґу Ман відчув, як по спині побігли сироти.

Ноги Мо Сі були дуже довгими. Настільки довгими, що, стоячи позаду Ґу Мана, він міг повністю огорнути шисьона своїми обіймами. Хватка його великих рук не послаблювалася, і він продовжував тримати його так, обіймаючи все міцніше.

Від знайомих жару, запаху й агресії Ґу Ман вмить розм’як. Долоні Мо Сі торкнувся його вологий подих.

- Ти це відчуваєш?

- …

Мо Сі нахилився і вкусив його за мочку вуха. Його голос був глибоким і гарячим.

- Тоді не провокуй мене, - і відпустив Ґу Мана.

Той взявся за горло й кілька разів кашлянув. Він повернув голову і поглянув на Мо Сі. Цей чоловік уже опустив свої довгі вії і повернувся до рецепту з крохмалем маніока та креветками.

Таким був Мо Сі. Він добре вмів утримуватись перед спокусою і чітко розумів, що треба робити, а чого робити не треба. Коли він схопив Ґу Мана, у ньому, без сумнівів, вирувала пристрасть, а його гаряче бажання було готове до дій, але він розумів, що тіло Ґу Мана зараз не може витримати занадто сильної стимуляції.

Він завжди був дуже впертим і знав міру у всьому, що робив. Коли він розумів, що міра змінилася, або що її перевищено, то вже ніхто не зміг би переконати його діяти далі.

Навіть Ґу Ман.

Тож у останнього не було іншого вибору, окрім як сісти назад на стілець і, притулившись до спинки, спостерігати, як порається Мо Сі. Він подивився на спину чоловіка, і його серце в тріснутих грудях, яке, як він думав, ніколи вже не буде ясним і чистим після всіх труднощів, через які він пройшов, поступово почало сочитися солодким нектаром.

Звичайно, він знав, що тільки-но одужав і не годився для такого гарячого сплетіння. Але вони з Мо Сі думали по-різному. На відміну від останнього, Ґу Ман не дуже піклувався про власне тіло.

В будь-якому разі, воно вже було уражене. Він просто хотів запропонувати своїй принцесі всього себе, поки його розум ще був ясним і він міг висловити свою любов.

Але його принцеса цього не прийняла.

Його принцеса дуже дорожила його зламаним, ураженим темною магією тілом. Кохання Мо Сі, його бажання були такими сильними, терпіння таким непохитним і справжнім, що попри все у Ґу Мана теж почали виникати прекрасні фантазії. Ніби його зламане тіло все ще було цінним і його можна було врятувати.

Що настане день, коли його коханий виведе його на берег, що зрештою вони зможуть бути разом, без турбот, як і мріяли в своїй юності.

Потрудившись півдня, Мо Сі нарешті закінчив готувати.

Тарілка хрустких смажених креветок, кисло-солодка риба, хрустка гуска з лічі – єдина страва, на приготуванні якої він знався, а також горщик з зеленим супом. Ґу Ман схилився над кам’яним столом і дивився, як його Мо-шиді розставляв ці страви. Коли була знята дерев’яна кришка з картопляного рису, подвір’я наповнилось смачним ароматом.

- Креветки трохи підгоріли, кисло-солодка риба трохи кислувата, а хрустка гуска не така смачна, як твоя, - поки Мо Сі говорив, він набирав дві миски супу з освіжаючим нефритово-зеленим листям і ніжними рибними кульками, по три в кожну миску. - Якщо тобі не подобається, ми можемо поїсти деінде.

- Годі тобі, я вже давно голодний! Дай мені зараз паленого вугілля і я його з’їм, не моргнувши оком, - Ґу Ман підняв рибну кульку своїми бамбуковими паличками і відкусив. Вмить рот наповнився смаком гарячого свіжого супу, рибна кулька була гладкою і ніжною. - О, смачно! По тобі і не скажеш, що ти в цьому такий вправний.

- … Я купив це в магазині рибних кульок Джандзі на східному ринку.

- ... О...

- Колись їх рибні кульки ти любив найбільше… Можливо, ти забув.

Подумки Ґу Ман нарікнув на те, що як би він не старався, все одно не міг змінити того факту, що його пам’ять поступово зникала. Зазвичай він робив все можливе, щоб Мо Сі цього не помітив, але не очікував, що припуститься помилки з цією маленькою кулькою.

Він не тільки не потішив Мо Сі, але й ще більше погіршив його настрій.

- Ні, не забув, - швидко відказав Ґу Ман. - Я мав на увазі, що суп добре приготований. Ти дуже здібний.

Мо Сі зачерпнув суп білою порцеляновою ложкою і нічого не сказав.

Ґу Ман взявся куштувати інші страви. Йому довелося визнати, що Мо Сі не мав таланту в кулінарії, але оскільки той був дуже уважним, то серйозних помилок не припустився. Смакувало не дуже, та все ж було їстівне. Ґу Ман похвалив його:

- Хоч риба і кислувата, вона добре поєднується з рисом.

      Хоч креветка трохи підгоріла, вона хрустка.

      Ця смажена гуска краща за мою. 

Мабуть усі так звані делікатеси можна було розділити на два типи. До першого відносяться справді дуже смачні і бездоганні страви. А до другого ось такі. Оскільки перед Ґу Маном були страви його коханого, то, навіть якщо вони були приготовані погано, він міг знайти в них те хороше, що це перекривало б.

Насправді, все можна було звести до одного речення.

Все, що ти робиш – прекрасно, мені подобається все.

Мо Сі трохи зніяковів від його похвал. Він відвернувся, легенько кашлянув і сказав:

- Якщо хочеш, я можу готувати для тебе щодня… Поступово буде виходити все краще.

Ґу Ман засміявся:

- Наступного разу я готуватиму з тобою, я тебе навчу. Поглянь на мене, поглянь, у мене на лобі написано два слова.

Мо Сі на секунду був трохи спантеличений.

- Які?

Ґу Ман постукав по своєму світлому та чистому чолу і серйозно сказав:

- «Кулінарна книга».

Мо Сі опустив вії й усміхнувся. Потім поклав руку Ґу Ману на потилицю й поцілував його в лоб.

- Не вистачає одного слова.

Цього разу настала черга Ґу Мана.

- Якого?

Мо Сі подивився на нього своїми глибокими чорними очима і тихо мовив:

- «Моя».

Серце Ґу Мана застукотіло частіше. Він дивився в ці спокійні глибокі очі й думав про себе: «Ох, чому всі дівчата в Чонхва вважають його принцесу неромантичним?» Хоча його шиді Мо був дуже порядним, слова любові, сказані цим порядним і прямолінійним чоловіком, були набагато зворушливішими за будь-які квітчасті кокетливі фрази.

Після обіду вони разом прибирали у дворі посуд.

Мо Сі заборонив слугам приходити сюди і на цьому бічному дворику були лише він і Ґу Ман. Велике дерево, кілька курочок, прості одяг і їжа. Саме такого життя він бажав.

Домивши останню тарілку, Ґу Ман потягнувся. Мо Сі підійшов і обійняв його ззаду.

- Що будемо робити далі? - Ґу Ман підняв голову і притулив до шиї Мо Сі.

Мо Сі задумався.

Вони завжди планували, що робитимуть далі. Наприклад, треба було розбити табір, вдосконалити зброю, або ж швидко зібратись, щоб інші не здогадались про їхні стосунки.

Вони завжди поспішали.

Але сьогодні, коли Ґу Ман за звичкою поставив йому це питання, Мо Сі на деякий час задумався і зрозумів, що не було нічого дорожчого за спокій цієї миті.

Він опустив голову й поцілував Ґу Мана у волосся.

- Є одна важлива справа.

- Яка?

- Погрійся трохи на сонечку зі мною.