Дитинство Мужон Ляня

Мужон Лянь лежав на бамбуковому ліжку у дворі й курив люльку. На маленькому столику в узголів’ї було кілька книжок і горщик вина.

Побачивши, що зайшов Ґу Мана, він затягнувся «життям як сон», повільно випустив дим, а тоді наказав слугам:

- Ви можете йти.

- Так.

Слуги пішли і на подвір’ї лишилися тільки вони двоє.

Мужон Лянь ліниво розвалився на ліжку, висипав попіл з люльки, потім знову взяв її в рота і, не дивлячись на Ґу Мана, посміхнувся:

- Вогняна куля справді цікавий: відправив до мене додому спеціального посланця в плащі і масці. Ну, в чому справа?

- Це я, - сказав Ґу Ман.

Почувши його голос, Мужон Лянь поперхнувся димом і закашлявся. Через деякий час він підвівся, на його обличчі відображалася тьма емоцій. Шок, тривога, ненависть, сумніви… Були ще якісь складні почуття, які стороннім оком було не вловити.

- Ти? Чому ти прийшов сюди, прикидаючись спеціальним посланцем? Хочеш, щоб тебе побили?

Ніхто у всьому Чонхва, за винятком кількох людей, не знав, що Ґу Ман наразі відновив пам’ять, тож, звичайно, він не став би проявляти долю розкмності перед Мужон Лянєм. Він протягом п’яти років був шпигуном в країні Ляо, йому не важко було прикидатися, тож він вдав із себе тугодума і сказав:

- Не гнівайся, я прийшов, щоб повернути твої речі.

- …

- Господар сказав, що я не можу просто так користуватись послугами інших. Тож я тут, щоб повернути тобі цей перстень.

Він зняв сапфірові каблучку і простягнув її Мужон Ляню.

- Дякую, що дав її мені, але вона марна. Мені вона не подобається.

- …

Мужон Лянь, здавалося, був сильно ображений і майже підскочив:

- Ти знаєш, що говориш?

- В маєтку Сіхе сотні таких каблучок. Якщо тобі подобаються блискучі кільця, я можу подарувати тобі ще декілька.

- Маячня! Як можна порівняти його речі з цим?! - Мужон Лянь сердито вихопив перстень. – Це...

Ґу Ман спокійно чекав, поки він договорить.

- Це, це, але… - Мужон Ляню ніби перехопило подих. Через деякий час його очі спалахнули мерехтливим світлом, а потім він люто мовив: - … Забудь. Навіщо тобі про це говорити. До того ж це від початку було тобі позичено, коли це стало подарунком? Не прийди ти повернути його, я б через два дні відправився до маєтку Сіхе, щоб попросити його назад. Не лести собі!

Він знову одягнув перстень на великий палець.

Ґу Ман подумки зітхнув. Звісно, Мужон Лянь не розповість йому таємницю каблучки так легко. Однак він просто хотів спробувати. Справжньою метою було повернутися до маєтку Ваншу і окинути його оком. Зрештою, тут залишалося те, що викликало ностальгію.

Побачивши, що той не говорить, Мужон Лянь деякий час дивився на нього, а тоді запитав:

- Що з тобою? Подурнішав після тортур Джов Хе? Скажи хоч щось.

- Я не дурний, - глухо промовив Ґу Ман. Потім глянув на люльку Мужон Ляня. - Дурний той, хто курить.

- Ти!...

- Ти знову злишся, - сказав Ґу Ман. - Ти завжди злишся. Гаразд, я добрий вовк, я не буду робити тебе нещасним. Я прийшов, щоб принести це. Уже повертаюся. До побачення.

Побачивши, як той розвертається, Мужон Лянь примружив свої довгі вузькі очі. Коли Ґу Ман підійшов до місячних воріт двору, Мужон Лянь раптом зловісно сказав:

- Стій.

Він підійшов до Ґу Мана обійшов його по колу і сказав:

- Ґу Мане. Наскільки я пам’ятаю, до поїздки на острів кажанів… ти трохи відновив свою свідомість...

- …

Він простягнув свою золоту люльку з довгою ручкою до підборіддя Ґу Мана і з силою підвів його обличчя. Він звузив свої персикові очі й сказав:

- Не кажи мені, що ти все ще вважаєш себе альфа-вовком.

- …

- Дай-но подумати… Можливо, ти прийшов сюди сьогодні, щоб оплакати свою тітку Ні?

Ґу Ман завмер.

Потім повернув до нього обличчя і запитав:

- Хто це?

- …

Мужон Лянь нічого не сказав, тільки деякий час дивився на Ґу Мана з дивним виразом обличчя.

Обидва зайшли в тупік. У дворі подув прохолодний вітерець і захвилював Ґу Манів плащ.

- Ти справді її не пам’ятаєш? – спитав Мужон Лянь.

Ґу Ман похитав головою.

- Краще не бреши мені. Ти був зі мною так довго і маєш дуже добре знати, які будуть наслідки, якщо мені брехати.

- Я не знаю. Я не розумію, про що ти говориш.

Сказавши це, Ґу Ман підняв руку, щоб відсунути люльку, яку Мужон Лянь притиснув до його підборіддя, і зморщив носа.

- Це дуже погано пахне. Чому тобі це подобається? - сказав він, двічі чхнув, розвернувся і не озираючись пішов із двору.

Він вдавав спокій, але насправді його серце калатало.

Чому Мужон Лянь раптом згадав при ньому тітку Ні?

Лише кілька людей знали, що він відновив пам’ять. Хтось відкрив секрет Мужон Ляню? Або Мужон Лянь просто перевіряв його, бо не був впевнений…

Ґу Ман вийшов із маєтку Ваншу з серцем, яке билося як барабан. Він постояв на місці і трохи порозмірковував, але так нічого і не зміг зрозуміти. Зрештою, він зітхнув і вирішив більше про це не думати та попрямував до маєтку Дзяна.

Йому справді не давала спокою звичка Мужон Ляня курити. Мужон Лянь був дуже диким. У нього змалку не було батька. Після того, як померла його мати, пані Джао, ніхто не міг контролювати його. Більш того, він досі був неодружений. Він був благородним паном у золоті та сріблі, але водночас просто самотньою людиною, якій було байдуже на власне здоров’я.

Ґу Ман подумав, що так продовжуватись не може, тому вирішив піти до цілителя Дзяна попросити рецепт для Мужон Ляня, аби той кинув куріння, поки ще живий.

Однак прибувши до маєтку Дзяна, він виявив, що в цей день ліки в залі призначав не Дзян Фулі, а його дружина Су Южов.

Вона, як завжди, була в бамбуковому капелюсі з вуаллю, що прикривала її обличчя, краса якого, за чутками, могла спричинити крах країни. Почувши, що прийшов відвідувач, вона підняла голову і побачила Ґу Мана.

- Ви прийшли за консультацією?

- За ліками. Цілитель Дзян тут?

- Мій чоловік вирушив у подорож кілька днів тому. Якщо Ваша хвороба не важка, я також можу поставити діагноз.

- Чому він знову вирушив у подорож?… - не втримався Ґу Ман, опустив голову і задумався.

Місцезнаходження цього Дзяна Фулі було справді важко встановити, більшу частину днів у році він проводив поза маєтком. У народі казали, що лагідна домівка вбиває честолюбство героя. Він одружився із незрівнянною красунею, але щодня залишає її на самоті. Хоча, якщо подумати, він сам був не кращим за Дзяна Фулі. Перед ним була неабияка красуня в уособленні Мо Сі, але він змусив його чекати більше десяти років.

- Вам необхідно, щоб саме він прописав Вам ліки? – спитала Су Южов.

- Не обов’язково, - зітхнув Ґу Ман. - Вибачте, що турбую пані. Я просто хочу запитати, чи є спосіб кинути курити «Життя як сон»?

- … Ви людина з маєтку Ваншу?

- Можна й так сказати.

- Тоді повертайтеся, будь ласка, назад.

Ґу Ман округлив очі.

- Чому?

- Ви маєте знати, що Ваншу-Дзюнь не має наміру кидати куріння, - сказала Су Южов. - Коли треба щось кинути, ліки завжди є помічником, а рушієм - серце. Якщо він хоче палити, то байдуже, наскільки хорошими будуть ліки, вони будуть марні. Навіщо мені псувати нашу репутацію як цілителів?

- …

Ґу Ман відкрив рота і хотів заперечити. Але, після миті роздумів, зрозумів, що пані Су мала рацію. Якщо Мужон Лянь хоче курити, хто ж може його зупинити?

Ґу Ман хвилювався, але нічого не міг вдіяти. Важко зітхнувши, він подякував Су Южов і залишив маєток цілителів.

Насправді почуття Ґу Мана до Мужон Ляня були дуже складними.

З одного боку, багато дій Мужон Ляня йому не подобалися, з іншого, він трохи розумів його серце і не міг не співчувати йому.

Батько Мужон Ляня помер рано. Його мати, пані Джао, ймовірно, сподівалася, що він зможе стати людиною, подібною до покійного Ваншу-Дзюня, тому повністю придушила схильності Мужон Ляня і наполягла на тому, щоб окреслити йому шлях, в кінці якого він мав стати таким, як його батько.

Ґу Ман дуже чітко пам’ятав, що в дитинстві Мужон Лянь любив ілюзії. Він часто сидів у дворі і створював метеликів і квіти.

Але пані Джао увірвала це.

- Що можуть дати ілюзії? Вони можуть бути тільки підкріпленням для армії! Вони марні! Твій батько добре володів магією музичних інструментів. Ти його дитина. Вдосконалення в музиці — ось те, чим ти маєш займатися. Не ставай на хибний шлях!

      Поглянь на Мо Сі! У нього такі ж здібності, як у Фулін-Дзюня. Він талановитіший за тебе і працює старанніше за тебе. Ти не можеш подумати про себе?

      Мужон Ляню! Спробуєш ще купити ці сувої про магію ілюзій – віриш чи ні, я їх усі порву!

Після того, як вона кілька днів підряд кричала і лаялась, ілюзорні барвисті метелики і квіти в маєтку Ваншу більше не з’являлися. Речі, які Мужон Лянь вважав прекрасними, не варто було згадувати перед його матір’ю. Їх не можна було показувати на публіці.

Поки пані Джао була ще жива, фразою, яку найчастіше можна було почути в домі, була:

- Мужон Ляню, вчись сумлінно, як колись твій батько. Не спаплюж імені Ваншу.

Здавалося, його запхнули в образ його батька. Іншим було байдуже, що він зовсім не такий. Його тільки підганяли в рамки того образу. Як тільки він робив щось нестандартне, йому жорстоко відрізали його плоть і кров, повністю ігноруючи його біль від того, що його позбавляють мрії.

Поки залишалося щось, не зроблене належним чином, його повчали різкими словами.

- Що ти робиш? Ти не знаєш, як практикувати вдосконалення?

- Мужон Ляню, ти скаржишся на втому після такого маленького навантаження? Ти не міг би показати трохи прогресу?

- Так краще для тебе. Якщо ти ще можеш цього зробити, як ти можеш бути гідним?

Ґу Ман пам’ятав, що спочатку Мужон Лянь щосили опирався. Він посварився з матір’ю і з плачем вибіг з дому.

- Але мені подобаються ілюзії! Я не люблю музику! Чому ти продовжуєш мене отак змушувати? Я не хочу бути сином Мужон Сюаня! Хто захоче, той хай і буде!

Ця фраза розлютила пані Джао. То був єдиний раз, коли Мужон Ляня так сильно побили. Ця маленька дитина була була схожа на криваве місиво і лежала на ліжку, задихаючись від ридань... весь його вигляд викликав співчуття.

Ґу Ман спостерігав, як він росте. Спостерігав, як його ростили наче хворе сливове дерево, позбавляли його захоплень, знищували його натуру, спотворювали його долю і змушували стати копією свого батька.

Впродовж цього Мужон Лянь перейшов від опору до мовчазного опору, а далі до заціпеніння.

Зрештою, дитини, яка колись сиділа на дворі під сонячними променями, зачарована барвистими метеликами, якими вона заповнила подвір’я, більше не було видно. Маєток заповнювали лише звуки ґуціня та нефритової флейти, що лунали з музичної кімнати. У холод, у спекотне літо, у дощ, що дріботів по банановому листю – так промайнуло десять років.

Інші казали, що звук ґуціня був прекрасним, але тільки Ґу Ман знав, що це не так. Цією грою на найвишуканіших інструментах Мужон Лянь відспівував своїх метеликів та свої квіти.

Зрештою натура Мужон Ляня була спотворена.

У минулому Ґу Ман втратив пам’ять, тому він не відчував, що з Мужон Лянєм, що часто пив і постійно курив люльку, щось не так. Але коли завдяки Дзеркалу Часу повернулися його дитячі спогади, він подумав, що все не так просто.

Інші можуть не розуміти Мужон Ляня і вважати його гнилим до глибини душі, але Ґу Ман служив йому з дитинства і ясно розумів, що той не мав би зараз гнити ось так.

Дитячий досвід Мужон Ляня дуже зіпсував його характер. Він робив погані вчинки і вдавався до хитрощів, щоб перемогти своїх конкурентів. Наприклад, в Академії використав рабів, брата з сестрою, щоб обдурити Мо Сі, через що той отримав порцію ударів батогом. Пізніше використав Ґу Мана, щоб змусити Мо Сі програти йому в змаганні.

Хоча його дії, звичайно, були дуже підлими, усі вони свідчили про одне...

Мужон Лянь любив перемагати.

Як він міг не бажати перемоги? З малечку йому робили суворі догани. Він був як пес, що звик до побиття. Щоразу, коли він чув звук палиці, у нього цокотіли зуби і тремтіло все тіло. Змагання стало його інстинктом. Навіть якщо його мати померла багато років тому, він все одно не міг цього позбутися.

А що таке «життя як сон»? Це була пряність, якою обманювали себе та інших тільки слабкі. Кожен із ясним розумом міг би сказати, що як тільки людина піддається впливу такого роду галюциногену, вона стає майже недієздатною.

Чому і як у ті п’ять років, що Ґу Ман провів за межами країни, Мужон Лянь, з таким-то характером, раптом став курити щось таке, що може згноїти його до кісток?

Іще перстень.

Хоча незрозуміло, яке у нього було призначення, це не мало бути чимось шкідливим. Ґу Ман відчував дуже дивну ауру від цієї каблучки. Він був майже впевнений, що Мужон Лянь одягнув її йому, щоб допомогти.

Мужон Лянь… Мужон Лянь …

Що саме він знав? Що приховував? Що пережив?

Ґу Ман сильно насупився, не в змозі виявити жодної зачіпки і відчуваючи лише різкий головний біль. Зрештою, довелося залишити ці питання без відповіді.

Коли він повернувся, був уже полудень, обідній час. Ґу Ман увійшов до зали, але не побачив жодної страви на столі, так само як і жодної людини в кімнаті.

Він розгубився і тут побачив, як із подвір’я зайшла служниця з тарілкою фруктів. Ґу Ман підійшов до неї і запитав:

- Дзє-дзє, де Сіхе-Дзюнь?

Раніше слуги в маєтку Сіхе не надто добре ставилися до Ґу Мана, але багато хто змінив вітрила відповідно до вітру. Останніми днями Мо Сі так добре ставився до Ґу Мана, що навіть сліпий міг би це побачити, тож як вони могли не відчути натяку на зміни?

Служниця одразу посміхнулася і сказала:

- О, пане Ґу, чому називаєте мене дзє-дзє? Можете просто Сяо Су.

Ґу Ман не встиг оговтатись від шанобливого звернення «пане Ґу», як вона поставила тарілку з фруктами на стіл, витерла руки і з усмішкою вказала:

- Сіхе-Дзюнь був під апельсиновим деревом в саду. Ви можете піти спершу туди. Якщо не знайдете його там, ідіть на маленьку кухню.

- На маленьку кухню? – здивувався Ґу Ман.

- Так.

- Що він там робить?

 

 

Авторці є що сказати:

[У всіх Мужонів нелегке життя].

Мужон Лянь: Я сумую за тими днями, коли мене лаяли в розділі коментарів. Ох, з тих пір, як я одягнув одяг Пінжу, ненависть на мою адресу майже зникла, моє серце так болить.

 

*«Одягнув одяг Пінжу» — це перший рядок відомої сцени, за яким слідує відповідь: «Вау, ти такий кокетливий».

 

Імператор: Я сумую за тими днями, коли, що б я не робив, в розділі коментарів ненавиділи саме Мужон Ляня. Ох, відколи я навчився виголошувати промови, вся ненависть зосередилась на мені. Моє серце болить.

Мужон Мендзе: Я сумую за днями, коли я не з’являлася. Ох, відколи я показалася, мене починають лаяти, щойно я заговорю. Моє серце болить.

Мужон Чуї: Я сумую за тими днями, коли в розділі коментарів вважали, що я топ.

Ґу Ман: ??? Четвертий дядько даґе, прокинься, такого ніколи не було!!!