Мужон Лянь лежав на бамбуковому ліжку у дворі й курив люльку. На маленькому столику в узголів’ї було кілька книжок і горщик вина.
Побачивши, що зайшов Ґу Мана, він затягнувся «життям як сон», повільно випустив дим, а тоді наказав слугам:
- Ви можете йти.
- Так.
Слуги пішли і на подвір’ї лишилися тільки вони двоє.
Мужон Лянь ліниво розвалився на ліжку, висипав попіл з люльки, потім знову взяв її в рота і, не дивлячись на Ґу Мана, посміхнувся:
- Вогняна куля справді цікавий: відправив до мене додому спеціального посланця в плащі і масці. Ну, в чому справа?
- Це я, - сказав Ґу Ман.
Почувши його голос, Мужон Лянь поперхнувся димом і закашлявся. Через деякий час він підвівся, на його обличчі відображалася тьма емоцій. Шок, тривога, ненависть, сумніви… Були ще якісь складні почуття, які стороннім оком було не вловити.
- Ти? Чому ти прийшов сюди, прикидаючись спеціальним посланцем? Хочеш, щоб тебе побили?
Ніхто у всьому Чонхва, за винятком кількох людей, не знав, що Ґу Ман наразі відновив пам’ять, тож, звичайно, він не став би проявляти долю розкмності перед Мужон Лянєм. Він протягом п’яти років був шпигуном в країні Ляо, йому не важко було прикидатися, тож він вдав із себе тугодума і сказав:
- Не гнівайся, я прийшов, щоб повернути твої речі.
- …
- Господар сказав, що я не можу просто так користуватись послугами інших. Тож я тут, щоб повернути тобі цей перстень.
Він зняв сапфірові каблучку і простягнув її Мужон Ляню.
- Дякую, що дав її мені, але вона марна. Мені вона не подобається.
- …
Мужон Лянь, здавалося, був сильно ображений і майже підскочив:
- Ти знаєш, що говориш?
- В маєтку Сіхе сотні таких каблучок. Якщо тобі подобаються блискучі кільця, я можу подарувати тобі ще декілька.
- Маячня! Як можна порівняти його речі з цим?! - Мужон Лянь сердито вихопив перстень. – Це...
Ґу Ман спокійно чекав, поки він договорить.
- Це, це, але… - Мужон Ляню ніби перехопило подих. Через деякий час його очі спалахнули мерехтливим світлом, а потім він люто мовив: - … Забудь. Навіщо тобі про це говорити. До того ж це від початку було тобі позичено, коли це стало подарунком? Не прийди ти повернути його, я б через два дні відправився до маєтку Сіхе, щоб попросити його назад. Не лести собі!
Він знову одягнув перстень на великий палець.
Ґу Ман подумки зітхнув. Звісно, Мужон Лянь не розповість йому таємницю каблучки так легко. Однак він просто хотів спробувати. Справжньою метою було повернутися до маєтку Ваншу і окинути його оком. Зрештою, тут залишалося те, що викликало ностальгію.
Побачивши, що той не говорить, Мужон Лянь деякий час дивився на нього, а тоді запитав:
- Що з тобою? Подурнішав після тортур Джов Хе? Скажи хоч щось.
- Я не дурний, - глухо промовив Ґу Ман. Потім глянув на люльку Мужон Ляня. - Дурний той, хто курить.
- Ти!...
- Ти знову злишся, - сказав Ґу Ман. - Ти завжди злишся. Гаразд, я добрий вовк, я не буду робити тебе нещасним. Я прийшов, щоб принести це. Уже повертаюся. До побачення.
Побачивши, як той розвертається, Мужон Лянь примружив свої довгі вузькі очі. Коли Ґу Ман підійшов до місячних воріт двору, Мужон Лянь раптом зловісно сказав:
- Стій.
Він підійшов до Ґу Мана обійшов його по колу і сказав:
- Ґу Мане. Наскільки я пам’ятаю, до поїздки на острів кажанів… ти трохи відновив свою свідомість...
- …
Він простягнув свою золоту люльку з довгою ручкою до підборіддя Ґу Мана і з силою підвів його обличчя. Він звузив свої персикові очі й сказав:
- Не кажи мені, що ти все ще вважаєш себе альфа-вовком.
- …
- Дай-но подумати… Можливо, ти прийшов сюди сьогодні, щоб оплакати свою тітку Ні?
Ґу Ман завмер.
Потім повернув до нього обличчя і запитав:
- Хто це?
- …
Мужон Лянь нічого не сказав, тільки деякий час дивився на Ґу Мана з дивним виразом обличчя.
Обидва зайшли в тупік. У дворі подув прохолодний вітерець і захвилював Ґу Манів плащ.
- Ти справді її не пам’ятаєш? – спитав Мужон Лянь.
Ґу Ман похитав головою.
- Краще не бреши мені. Ти був зі мною так довго і маєш дуже добре знати, які будуть наслідки, якщо мені брехати.
- Я не знаю. Я не розумію, про що ти говориш.
Сказавши це, Ґу Ман підняв руку, щоб відсунути люльку, яку Мужон Лянь притиснув до його підборіддя, і зморщив носа.
- Це дуже погано пахне. Чому тобі це подобається? - сказав він, двічі чхнув, розвернувся і не озираючись пішов із двору.
Він вдавав спокій, але насправді його серце калатало.
Чому Мужон Лянь раптом згадав при ньому тітку Ні?
Лише кілька людей знали, що він відновив пам’ять. Хтось відкрив секрет Мужон Ляню? Або Мужон Лянь просто перевіряв його, бо не був впевнений…
Ґу Ман вийшов із маєтку Ваншу з серцем, яке билося як барабан. Він постояв на місці і трохи порозмірковував, але так нічого і не зміг зрозуміти. Зрештою, він зітхнув і вирішив більше про це не думати та попрямував до маєтку Дзяна.
Йому справді не давала спокою звичка Мужон Ляня курити. Мужон Лянь був дуже диким. У нього змалку не було батька. Після того, як померла його мати, пані Джао, ніхто не міг контролювати його. Більш того, він досі був неодружений. Він був благородним паном у золоті та сріблі, але водночас просто самотньою людиною, якій було байдуже на власне здоров’я.
Ґу Ман подумав, що так продовжуватись не може, тому вирішив піти до цілителя Дзяна попросити рецепт для Мужон Ляня, аби той кинув куріння, поки ще живий.
Однак прибувши до маєтку Дзяна, він виявив, що в цей день ліки в залі призначав не Дзян Фулі, а його дружина Су Южов.
Вона, як завжди, була в бамбуковому капелюсі з вуаллю, що прикривала її обличчя, краса якого, за чутками, могла спричинити крах країни. Почувши, що прийшов відвідувач, вона підняла голову і побачила Ґу Мана.
- Ви прийшли за консультацією?
- За ліками. Цілитель Дзян тут?
- Мій чоловік вирушив у подорож кілька днів тому. Якщо Ваша хвороба не важка, я також можу поставити діагноз.
- Чому він знову вирушив у подорож?… - не втримався Ґу Ман, опустив голову і задумався.
Місцезнаходження цього Дзяна Фулі було справді важко встановити, більшу частину днів у році він проводив поза маєтком. У народі казали, що лагідна домівка вбиває честолюбство героя. Він одружився із незрівнянною красунею, але щодня залишає її на самоті. Хоча, якщо подумати, він сам був не кращим за Дзяна Фулі. Перед ним була неабияка красуня в уособленні Мо Сі, але він змусив його чекати більше десяти років.
- Вам необхідно, щоб саме він прописав Вам ліки? – спитала Су Южов.
- Не обов’язково, - зітхнув Ґу Ман. - Вибачте, що турбую пані. Я просто хочу запитати, чи є спосіб кинути курити «Життя як сон»?
- … Ви людина з маєтку Ваншу?
- Можна й так сказати.
- Тоді повертайтеся, будь ласка, назад.
Ґу Ман округлив очі.
- Чому?
- Ви маєте знати, що Ваншу-Дзюнь не має наміру кидати куріння, - сказала Су Южов. - Коли треба щось кинути, ліки завжди є помічником, а рушієм - серце. Якщо він хоче палити, то байдуже, наскільки хорошими будуть ліки, вони будуть марні. Навіщо мені псувати нашу репутацію як цілителів?
- …
Ґу Ман відкрив рота і хотів заперечити. Але, після миті роздумів, зрозумів, що пані Су мала рацію. Якщо Мужон Лянь хоче курити, хто ж може його зупинити?
Ґу Ман хвилювався, але нічого не міг вдіяти. Важко зітхнувши, він подякував Су Южов і залишив маєток цілителів.
Насправді почуття Ґу Мана до Мужон Ляня були дуже складними.
З одного боку, багато дій Мужон Ляня йому не подобалися, з іншого, він трохи розумів його серце і не міг не співчувати йому.
Батько Мужон Ляня помер рано. Його мати, пані Джао, ймовірно, сподівалася, що він зможе стати людиною, подібною до покійного Ваншу-Дзюня, тому повністю придушила схильності Мужон Ляня і наполягла на тому, щоб окреслити йому шлях, в кінці якого він мав стати таким, як його батько.
Ґу Ман дуже чітко пам’ятав, що в дитинстві Мужон Лянь любив ілюзії. Він часто сидів у дворі і створював метеликів і квіти.
Але пані Джао увірвала це.
- Що можуть дати ілюзії? Вони можуть бути тільки підкріпленням для армії! Вони марні! Твій батько добре володів магією музичних інструментів. Ти його дитина. Вдосконалення в музиці — ось те, чим ти маєш займатися. Не ставай на хибний шлях!
Поглянь на Мо Сі! У нього такі ж здібності, як у Фулін-Дзюня. Він талановитіший за тебе і працює старанніше за тебе. Ти не можеш подумати про себе?
Мужон Ляню! Спробуєш ще купити ці сувої про магію ілюзій – віриш чи ні, я їх усі порву!
Після того, як вона кілька днів підряд кричала і лаялась, ілюзорні барвисті метелики і квіти в маєтку Ваншу більше не з’являлися. Речі, які Мужон Лянь вважав прекрасними, не варто було згадувати перед його матір’ю. Їх не можна було показувати на публіці.
Поки пані Джао була ще жива, фразою, яку найчастіше можна було почути в домі, була:
- Мужон Ляню, вчись сумлінно, як колись твій батько. Не спаплюж імені Ваншу.
Здавалося, його запхнули в образ його батька. Іншим було байдуже, що він зовсім не такий. Його тільки підганяли в рамки того образу. Як тільки він робив щось нестандартне, йому жорстоко відрізали його плоть і кров, повністю ігноруючи його біль від того, що його позбавляють мрії.
Поки залишалося щось, не зроблене належним чином, його повчали різкими словами.
- Що ти робиш? Ти не знаєш, як практикувати вдосконалення?
- Мужон Ляню, ти скаржишся на втому після такого маленького навантаження? Ти не міг би показати трохи прогресу?
- Так краще для тебе. Якщо ти ще можеш цього зробити, як ти можеш бути гідним?
Ґу Ман пам’ятав, що спочатку Мужон Лянь щосили опирався. Він посварився з матір’ю і з плачем вибіг з дому.
- Але мені подобаються ілюзії! Я не люблю музику! Чому ти продовжуєш мене отак змушувати? Я не хочу бути сином Мужон Сюаня! Хто захоче, той хай і буде!
Ця фраза розлютила пані Джао. То був єдиний раз, коли Мужон Ляня так сильно побили. Ця маленька дитина була була схожа на криваве місиво і лежала на ліжку, задихаючись від ридань... весь його вигляд викликав співчуття.
Ґу Ман спостерігав, як він росте. Спостерігав, як його ростили наче хворе сливове дерево, позбавляли його захоплень, знищували його натуру, спотворювали його долю і змушували стати копією свого батька.
Впродовж цього Мужон Лянь перейшов від опору до мовчазного опору, а далі до заціпеніння.
Зрештою, дитини, яка колись сиділа на дворі під сонячними променями, зачарована барвистими метеликами, якими вона заповнила подвір’я, більше не було видно. Маєток заповнювали лише звуки ґуціня та нефритової флейти, що лунали з музичної кімнати. У холод, у спекотне літо, у дощ, що дріботів по банановому листю – так промайнуло десять років.
Інші казали, що звук ґуціня був прекрасним, але тільки Ґу Ман знав, що це не так. Цією грою на найвишуканіших інструментах Мужон Лянь відспівував своїх метеликів та свої квіти.
Зрештою натура Мужон Ляня була спотворена.
У минулому Ґу Ман втратив пам’ять, тому він не відчував, що з Мужон Лянєм, що часто пив і постійно курив люльку, щось не так. Але коли завдяки Дзеркалу Часу повернулися його дитячі спогади, він подумав, що все не так просто.
Інші можуть не розуміти Мужон Ляня і вважати його гнилим до глибини душі, але Ґу Ман служив йому з дитинства і ясно розумів, що той не мав би зараз гнити ось так.
Дитячий досвід Мужон Ляня дуже зіпсував його характер. Він робив погані вчинки і вдавався до хитрощів, щоб перемогти своїх конкурентів. Наприклад, в Академії використав рабів, брата з сестрою, щоб обдурити Мо Сі, через що той отримав порцію ударів батогом. Пізніше використав Ґу Мана, щоб змусити Мо Сі програти йому в змаганні.
Хоча його дії, звичайно, були дуже підлими, усі вони свідчили про одне...
Мужон Лянь любив перемагати.
Як він міг не бажати перемоги? З малечку йому робили суворі догани. Він був як пес, що звик до побиття. Щоразу, коли він чув звук палиці, у нього цокотіли зуби і тремтіло все тіло. Змагання стало його інстинктом. Навіть якщо його мати померла багато років тому, він все одно не міг цього позбутися.
А що таке «життя як сон»? Це була пряність, якою обманювали себе та інших тільки слабкі. Кожен із ясним розумом міг би сказати, що як тільки людина піддається впливу такого роду галюциногену, вона стає майже недієздатною.
Чому і як у ті п’ять років, що Ґу Ман провів за межами країни, Мужон Лянь, з таким-то характером, раптом став курити щось таке, що може згноїти його до кісток?
Іще перстень.
Хоча незрозуміло, яке у нього було призначення, це не мало бути чимось шкідливим. Ґу Ман відчував дуже дивну ауру від цієї каблучки. Він був майже впевнений, що Мужон Лянь одягнув її йому, щоб допомогти.
Мужон Лянь… Мужон Лянь …
Що саме він знав? Що приховував? Що пережив?
Ґу Ман сильно насупився, не в змозі виявити жодної зачіпки і відчуваючи лише різкий головний біль. Зрештою, довелося залишити ці питання без відповіді.
Коли він повернувся, був уже полудень, обідній час. Ґу Ман увійшов до зали, але не побачив жодної страви на столі, так само як і жодної людини в кімнаті.
Він розгубився і тут побачив, як із подвір’я зайшла служниця з тарілкою фруктів. Ґу Ман підійшов до неї і запитав:
- Дзє-дзє, де Сіхе-Дзюнь?
Раніше слуги в маєтку Сіхе не надто добре ставилися до Ґу Мана, але багато хто змінив вітрила відповідно до вітру. Останніми днями Мо Сі так добре ставився до Ґу Мана, що навіть сліпий міг би це побачити, тож як вони могли не відчути натяку на зміни?
Служниця одразу посміхнулася і сказала:
- О, пане Ґу, чому називаєте мене дзє-дзє? Можете просто Сяо Су.
Ґу Ман не встиг оговтатись від шанобливого звернення «пане Ґу», як вона поставила тарілку з фруктами на стіл, витерла руки і з усмішкою вказала:
- Сіхе-Дзюнь був під апельсиновим деревом в саду. Ви можете піти спершу туди. Якщо не знайдете його там, ідіть на маленьку кухню.
- На маленьку кухню? – здивувався Ґу Ман.
- Так.
- Що він там робить?
Авторці є що сказати:
[У всіх Мужонів нелегке життя].
Мужон Лянь: Я сумую за тими днями, коли мене лаяли в розділі коментарів. Ох, з тих пір, як я одягнув одяг Пінжу, ненависть на мою адресу майже зникла, моє серце так болить.
*«Одягнув одяг Пінжу» — це перший рядок відомої сцени, за яким слідує відповідь: «Вау, ти такий кокетливий».
Імператор: Я сумую за тими днями, коли, що б я не робив, в розділі коментарів ненавиділи саме Мужон Ляня. Ох, відколи я навчився виголошувати промови, вся ненависть зосередилась на мені. Моє серце болить.
Мужон Мендзе: Я сумую за днями, коли я не з’являлася. Ох, відколи я показалася, мене починають лаяти, щойно я заговорю. Моє серце болить.
Мужон Чуї: Я сумую за тими днями, коли в розділі коментарів вважали, що я топ.
Ґу Ман: ??? Четвертий дядько даґе, прокинься, такого ніколи не було!!!
Далі
Розділ 136 - Пора спокою
Маленька кухня маєтку Сіхе була встановлена на бічному дворі просто неба. Посеред двору росло старе дерево баньяна, чиї нефритово-зелені гілки вкривали все обійстя. На подвір'ї більше нікого не було. Увійшовши, Ґу Ман побачив Мо Сі, що стояв до нього спиною і порався перед столом. Цей чоловік не вмів готувати, але, схоже, вважав, що кілька кулінарних книг могли забезпечити йому моральну підтримку, тому на столі стояв стос книг, як то «Смаки кухні Хвайян» і «Записи про їжу Башу». У даний момент він тримав у руці одну з таких книжок. Він хмурився, дивлячись у неї, і, зігнувши кісточки пальців, несвідомо постукував ними по столу. Побачивши це, Ґу Ман не втримався від посмішки. Його шиді мав таку звичку: щоразу, зіткнувшимь з чимось неприємним, він отак постукував кісточками пальців. Однак востаннє він бачив Мо Сі таким нервовим на полі бою, коли мали зійтись дві армії. Він би ніколи не подумав, що їжа може так збентежити Сіхе-Дзюня. - «Два ляни [1 лян = 50 грамів] крохмалю маніока, ложка солі без горки… Очистити креветку від панцира й занурити в крохмаль…» Мо Сі однією рукою взяв креветку з кошика. Креветку рибалка вже підготував, потрібно було лише зняти твердий панцир, занурити її в крохмаль та обсмажити. Але була одна проблема: Мо Сі не знав, як зняти панцир. Він багато разів переглянув запис у кулінарній книзі і переконався, що там не описано, як це зробити. Його брови ще сильніше насупились. Трохи згодом на кінчиках його пальців спалахнуло червоне світло, вивільнюючи духовну енергію. Він склав два пальці разом. Нещасна креветка не витримала такої уваги Сіхе-Дзюня і вмить з хрускотом перетворилася на попіл. Мо Сі виглядав здивованим, його очі розширилися. Він був схожий на смугастого кота, якому перша ж жертва зацідила в носа. - … Що це? – пробурмотів він. - Я навіть не використовував заклинання… Ґу Ман більше не міг стримуватись. Він притулився до дверей позаду себе і голосно розсміявся: - Ха-ха-ха! Як ти міг використати на бідній маленькій креветці техніку видалення броні? Мо Сі обернувся, на його красивому обличчі промайнула ніяковість. - Чому ти повернувся? Так рано? Ґу Ман швидко підскочив, з посмішкою обійняв ззаду струнку талію Мо Сі, притиснувся до широкої спини й сказав: - Я сумував за тобою, тож прийшов подивитися, як красуня б’ється з товстою креветкою. Мо Сі ще більш зніяковів. Сонячне світло пробивалося крізь гілля й падало на його обличчя. Було видно, що його вуха трохи почервоніли. З зусиллям зберігаючи спокій, він пояснив: - Мені сьогодні не було чим зайнятися, я випадково побачив рибалку, що проходив повз зі свіжою рибою та креветками. Я не планував їх купувати. Він спробував м’яко вивільнитись, але виявив, що Ґу Ман міцно тримав його, тож обернувся і сказав: - Відпусти. Ґу Ман не відпустив, натомість вирішив подражнити його: - Знаєш, я давно хотів тобі дещо сказати. - … Що? Обіймаючи його за талію, Ґу Ман звів на нього очі і з усмішкою сказав: - У тебе такі довгі ноги. Мо Сі: - … - Така тонка талія, широкі плечі, - Ґу Ман зітхнув. – Ти б точно був номерном один в саду Лвомей. Ці слова водночас і потішили, і розізлили Мо Сі. Його вуха все ще були червоні. Але у словах він був незграбним і не знав, що сказати. Через довгий час він повторив те саме: - Відпусти. Ґу Ман продовжував обіймати його і ще деякий час дошкуляв. Зрештою Мо Сі простягнув вкриту крохмалем руку до його обличчя і тільки тоді той засміявся і відскочив. Він притягнув стілець і сів на нього, спершись ліктями на спинку. На подвір’ї було дуже тихо. У повітрі витав запах картопляного рису, що варився під дерев’яною кришкою. Товста курка на вільному вигулі ходила неподалік у траві, клюючи комах і мурах. Ґу Ман знав, що Мо Сі багато чого мав на думці. З того часу, як вони поділилися своїми почуттями, очі Мо Сі ставали все більш стурбованими. Він хвилювався, що пам’ять Ґу Мана скоро зникне, хвилювався, що репутація Ґу Мана не буде відновлена, хвилювався, що демонічний дух в тілі Ґу Мана ставатиме дедалі неконтрольованішим... У його серці було стільки невирішених гострих ножів, що Мо Сі не міг розслабитися. Щойно він віднайшов свого коханого, а вони вже були оточені проблемами з усіх боків, наче йшли по тонкому льоду. Ґу Ман був тим, хто скоро все забуде, а Мо Сі тим, хто завжди пам’ятатиме. Пам’ятати набагато болючіше, ніж забути. Ґу Ман не знав, що робити зі своєю принцесою. Він не знав, як заспокоїти свого шиді, щоб той не так сильно за нього переживав. Тож він міг лише дражнити його. Насправді Ґу Ман не був таким безсоромним, щоб легко говорити ніжні слова. Він і Мо Сі були однакові. Його перше кохання так само тривало 14 років. Вони обидва були зелені й недосвідчені. Але поки Мо Сі був щасливий, Ґу Ман відчував, що ці слова не так уже й важко говорити. Життя таке довге, але у нього може не бути іншого шансу висказати щось, якщо він не зробить цього зараз. - Принцесо, ти такий гарний. - … - Дійсно. Я не міг раніше говорити тобі компліментів, але насправді завжди так думав. - … - Ти мені подобаєшся. - … - Я дуже щасливий, коли бачу тебе. - … - Я щасливий тебе обіймати. - … - І ще щасливіший спати з тобою. Мо Сі поставив миску з крохмалем і зніяковіло й безпорадно подивився на нього: - Ти це навмисно? Ґу Ман усміхнувся і, спершись на спинку стільця, підняв руку: - Я щиро. Мо Сі нічого не сказав. Він опустив голову й став мити руки у мисці. Миючи, він раптом легко мовив: - Ходи сюди. - Що? - Іди сюди і допоможи мені засукати рукава. Тоді Ґу Ман підвівся зі стільця і підійшов до Мо Сі. Він нахилив голову, щоб поглянути: - Твої рукава не… О! Мо Сі раптом потягнув його вперед і, знаючи, що той скрикне від несподіванки, закрив йому рота. Ґу Мана обійняли ззаду і притулили до краю столу. Широкі та сильні груди притиснулися до спини. Надворі стояло літо і одяг Мо Сі був дуже тонким, його тепло палючим, сповненим власництва, ніби він намагався цілковито охопити людину в своїх обіймах. Ґу Ман наче ошпарився. Його блакитні очі розширилися і він затремтів. Коли Мо Сі підняв руку і повільно ковзнув пальцями по шиї, Ґу Ман відчув, як по спині побігли сироти. Ноги Мо Сі були дуже довгими. Настільки довгими, що, стоячи позаду Ґу Мана, він міг повністю огорнути шисьона своїми обіймами. Хватка його великих рук не послаблювалася, і він продовжував тримати його так, обіймаючи все міцніше. Від знайомих жару, запаху й агресії Ґу Ман вмить розм’як. Долоні Мо Сі торкнувся його вологий подих. - Ти це відчуваєш? - … Мо Сі нахилився і вкусив його за мочку вуха. Його голос був глибоким і гарячим. - Тоді не провокуй мене, - і відпустив Ґу Мана. Той взявся за горло й кілька разів кашлянув. Він повернув голову і поглянув на Мо Сі. Цей чоловік уже опустив свої довгі вії і повернувся до рецепту з крохмалем маніока та креветками. Таким був Мо Сі. Він добре вмів утримуватись перед спокусою і чітко розумів, що треба робити, а чого робити не треба. Коли він схопив Ґу Мана, у ньому, без сумнівів, вирувала пристрасть, а його гаряче бажання було готове до дій, але він розумів, що тіло Ґу Мана зараз не може витримати занадто сильної стимуляції. Він завжди був дуже впертим і знав міру у всьому, що робив. Коли він розумів, що міра змінилася, або що її перевищено, то вже ніхто не зміг би переконати його діяти далі. Навіть Ґу Ман. Тож у останнього не було іншого вибору, окрім як сісти назад на стілець і, притулившись до спинки, спостерігати, як порається Мо Сі. Він подивився на спину чоловіка, і його серце в тріснутих грудях, яке, як він думав, ніколи вже не буде ясним і чистим після всіх труднощів, через які він пройшов, поступово почало сочитися солодким нектаром. Звичайно, він знав, що тільки-но одужав і не годився для такого гарячого сплетіння. Але вони з Мо Сі думали по-різному. На відміну від останнього, Ґу Ман не дуже піклувався про власне тіло. В будь-якому разі, воно вже було уражене. Він просто хотів запропонувати своїй принцесі всього себе, поки його розум ще був ясним і він міг висловити свою любов. Але його принцеса цього не прийняла. Його принцеса дуже дорожила його зламаним, ураженим темною магією тілом. Кохання Мо Сі, його бажання були такими сильними, терпіння таким непохитним і справжнім, що попри все у Ґу Мана теж почали виникати прекрасні фантазії. Ніби його зламане тіло все ще було цінним і його можна було врятувати. Що настане день, коли його коханий виведе його на берег, що зрештою вони зможуть бути разом, без турбот, як і мріяли в своїй юності. Потрудившись півдня, Мо Сі нарешті закінчив готувати. Тарілка хрустких смажених креветок, кисло-солодка риба, хрустка гуска з лічі – єдина страва, на приготуванні якої він знався, а також горщик з зеленим супом. Ґу Ман схилився над кам’яним столом і дивився, як його Мо-шиді розставляв ці страви. Коли була знята дерев’яна кришка з картопляного рису, подвір’я наповнилось смачним ароматом. - Креветки трохи підгоріли, кисло-солодка риба трохи кислувата, а хрустка гуска не така смачна, як твоя, - поки Мо Сі говорив, він набирав дві миски супу з освіжаючим нефритово-зеленим листям і ніжними рибними кульками, по три в кожну миску. - Якщо тобі не подобається, ми можемо поїсти деінде. - Годі тобі, я вже давно голодний! Дай мені зараз паленого вугілля і я його з’їм, не моргнувши оком, - Ґу Ман підняв рибну кульку своїми бамбуковими паличками і відкусив. Вмить рот наповнився смаком гарячого свіжого супу, рибна кулька була гладкою і ніжною. - О, смачно! По тобі і не скажеш, що ти в цьому такий вправний. - … Я купив це в магазині рибних кульок Джандзі на східному ринку. - ... О... - Колись їх рибні кульки ти любив найбільше… Можливо, ти забув. Подумки Ґу Ман нарікнув на те, що як би він не старався, все одно не міг змінити того факту, що його пам’ять поступово зникала. Зазвичай він робив все можливе, щоб Мо Сі цього не помітив, але не очікував, що припуститься помилки з цією маленькою кулькою. Він не тільки не потішив Мо Сі, але й ще більше погіршив його настрій. - Ні, не забув, - швидко відказав Ґу Ман. - Я мав на увазі, що суп добре приготований. Ти дуже здібний. Мо Сі зачерпнув суп білою порцеляновою ложкою і нічого не сказав. Ґу Ман взявся куштувати інші страви. Йому довелося визнати, що Мо Сі не мав таланту в кулінарії, але оскільки той був дуже уважним, то серйозних помилок не припустився. Смакувало не дуже, та все ж було їстівне. Ґу Ман похвалив його: - Хоч риба і кислувата, вона добре поєднується з рисом. Хоч креветка трохи підгоріла, вона хрустка. Ця смажена гуска краща за мою. Мабуть усі так звані делікатеси можна було розділити на два типи. До першого відносяться справді дуже смачні і бездоганні страви. А до другого ось такі. Оскільки перед Ґу Маном були страви його коханого, то, навіть якщо вони були приготовані погано, він міг знайти в них те хороше, що це перекривало б. Насправді, все можна було звести до одного речення. Все, що ти робиш – прекрасно, мені подобається все. Мо Сі трохи зніяковів від його похвал. Він відвернувся, легенько кашлянув і сказав: - Якщо хочеш, я можу готувати для тебе щодня… Поступово буде виходити все краще. Ґу Ман засміявся: - Наступного разу я готуватиму з тобою, я тебе навчу. Поглянь на мене, поглянь, у мене на лобі написано два слова. Мо Сі на секунду був трохи спантеличений. - Які? Ґу Ман постукав по своєму світлому та чистому чолу і серйозно сказав: - «Кулінарна книга». Мо Сі опустив вії й усміхнувся. Потім поклав руку Ґу Ману на потилицю й поцілував його в лоб. - Не вистачає одного слова. Цього разу настала черга Ґу Мана. - Якого? Мо Сі подивився на нього своїми глибокими чорними очима і тихо мовив: - «Моя». Серце Ґу Мана застукотіло частіше. Він дивився в ці спокійні глибокі очі й думав про себе: «Ох, чому всі дівчата в Чонхва вважають його принцесу неромантичним?» Хоча його шиді Мо був дуже порядним, слова любові, сказані цим порядним і прямолінійним чоловіком, були набагато зворушливішими за будь-які квітчасті кокетливі фрази. Після обіду вони разом прибирали у дворі посуд. Мо Сі заборонив слугам приходити сюди і на цьому бічному дворику були лише він і Ґу Ман. Велике дерево, кілька курочок, прості одяг і їжа. Саме такого життя він бажав. Домивши останню тарілку, Ґу Ман потягнувся. Мо Сі підійшов і обійняв його ззаду. - Що будемо робити далі? - Ґу Ман підняв голову і притулив до шиї Мо Сі. Мо Сі задумався. Вони завжди планували, що робитимуть далі. Наприклад, треба було розбити табір, вдосконалити зброю, або ж швидко зібратись, щоб інші не здогадались про їхні стосунки. Вони завжди поспішали. Але сьогодні, коли Ґу Ман за звичкою поставив йому це питання, Мо Сі на деякий час задумався і зрозумів, що не було нічого дорожчого за спокій цієї миті. Він опустив голову й поцілував Ґу Мана у волосся. - Є одна важлива справа. - Яка? - Погрійся трохи на сонечку зі мною.
Читати
Відгуки
Мені навіть цікаво стало якій Мужон лянь🥺настільки зламати характер його