Чотирнадцять років першому коханню

Наступного дня Ґу Ман відправився до маєтку Ваншу, щоб повернути перстень.

Щоб приховати себе він одягнув плащ та срібну маску - у світі вдосконалення заклиначі часто одягаються подібним чином, тому це не те, що кидалося б в очі.

Перед тим, як він пішов, Мо Сі дав йому нефритовий кулон. Ґу Ман покрутив кулон в руці і зацікавлено запитав:

- Що це?

- Це кулон посланця маєтку Сіхе. А інакше що ти скажеш охоронцям Ваншу, коли вони спитають тебе?

Ґу Ман засміявся:

- ... Я не планую заходити через вхідні двері. Я збираюся перелітати через стіни.

Мо Сі потягнув його і серйозно сказав.

- Не будь дурним. Ти знаєш вдачу Мужон Ляня. Він знову може з тебе знущатися.

В нього була сильна хватка, а ще Ґу Ман був заскочений зненацька. Вони були дуже близько. Мо Сі опустив голову і його дихання торкнулося вуха Ґу Мана, коли він прошепотів:

 - Стань і не рухайся.

І він взявся пов'язувати нефритовий кулон на талії Ґу Мана. Він був дуже зосереджений і нахилив обличчя з цими правильними рисами, його вії м’яко рухались, наче два маленьких віяла, відкидаючи тінь на перенісся. Шкіра Мо Сі була особливо чистою і гладкою - Ґу Ман дивився на нього так близько, але не міг помітити ніяких недоліків. Наче порцеляновий нефрит в потоці води.

- Гаразд, - мовив Мо Сі. - Просто скажеш, що ти мій посланець і покажеш цей нефритовий кулон - вони не наважаться зупинити тебе.

Ґу Ман посміхнувся і погладив нефритову підвіску. Потім раптом підняв руку, взяв Мо Сі за підборіддя і поцілував його.

- Добре, тоді я просто скажу, що я твій.

Mo Сі:

- ...

Мо Сі поглянув на нього і побачив перед собою свого шисьона, наче в найкращому в своєму житті сні, і раптом відчув небажання його відпускати.

- Або я піду з тобою і зачекаю на тебе за межами маєтку Ваншу.

- Навіщо? - здивувався Ґу Ман. - Навіть з цим нефритовим кулоном ти все ще боїшся, що Мужон Лянь буде створювати мені проблеми?

Мо Сі опустив голову.

- ... Я просто так.

Ґу Ман посміхнувся і повільно промовив:

- Ти не хочеш розлучатися зі своїм Ґу Маном-ґеґе?

Мо Сі стиснув губи.

Справа не в тому, що він не хотів - він боявся.

Він боявся розлучитися з Ґу Маном. Можливо через те, що він знав, що ясна свідомість Ґу Мана обмежена в часі, або, можливо, через те, що вони з Ґу Маном були в розлуці надто довго. І тому такий сильний чоловік, як він, так боявся, що Ґу Ман вийде з його поля зору.

Ґу Ман підняв руку і по-братерськи торкнувся його голови, через що серце Мо Сі ще більш розм’якло. Він давно не отримував від Ґу Мана такої ласки.

- Я хочу зробити це сам, але тобі не варто хвилюватися. Я скоро повернусь, - сказав Ґу Ман і ніжна посмішка торкнулась навіть його брів. – Хіба було таке, щоб твій Ґу Ман-ґеґе тобі брехав?

Це було вже занадто.

- Часто, - сказав Мо Сі.

Ґу Ман не міг не засміятися.

- Ха-ха-ха, добре, добре, маєш рацію. Не витріщайся так на мене – це була моя помилка. Можеш мене покарати.

Мо Сі сказав низьким голосом:

- А ти в своєму нинішньому стані зможеш витримати моє покарання?

Коли він говорив це, в його очах загорілося природне бажання домінувати і контролювати. Хоча він цього не показував відкрито, та воно було бездонним. Від цього погляду у Ґу Мана в грудях розпалився жар, серце розм’якло.

Саме таким був його шиді. Він здавався стриманим, але насправді був дуже пристрасним. Всередині цього тіла з вузькою талією та довгими ногами ховалися сильні почуття, що вирували, наче лава. Чого інші не могли прочитати по цьому аскетичному, стриманому обличчі, Ґу Ман бачив наскрізь. Мо Сі тоді був недосвідченим, грубим, навіть спраглим.

Але Ґу Мана це не відвертало.

Хоча жоден непохитний самець не потерпів би, щоб у нього вторгались, Ґу Ман глибоко відчував, що Мо Сі вливає в нього всю свою любов, всі свої бажання - хороші і погані, раціональні й ірраціональні. Цей юнак в той перший раз вливав у нього все.

Мить – і той юнак став уже не таким юним. Його шиді став його Сіхе-Дзюнєм. Все змінилося, за винятком очей, які дивилися на нього з такою ж глибиною і щирістю, як тоді, коли він вперше відкрив йому свою любов.

Їх першому коханню було вже чотирнадцять років*.

 

*Хз шо це за підрахунок такий. Знайомі вони 17 років, зізнався (кхе-кхем) Мо Сі за ~десять років до поточних подій. Але всюди значиться 14 – з моменту зустрічі в армії? - тому поки залишаю так

 

Зрештою, Ґу Ман все ж пішов до маєтку Ваншу сам. Він показав нефритовий кулон і спокійно пройшов повз охорону біля входу в резиденцію, після чого попрямував далі арочним коридором просто неба.

Маєток Ваншу був таким само тихим, яким Ґу Ман його пам’ятав. Скрізь відчувалася рука Мужон Ляня: по всьому дворі можна було побачити літні ліжка, м’які ковдри, маленькі віяла та чайні столики. Під арками висіли клітки, в яких на дерев’яних гілках сиділи золоті пташки, що, подібно до свого господаря, були лінивими і асоціальними.

Повідомивши про себе слугам, Ґу Ман залишився чекати у внутрішньому дворі маєтку. Там був величезний сад.

Ґу Ман пам’ятав цей двір. Коли він був маленьким, тут була гойдалка, бамбукові коні, приставлені до стіни, а ще купа курей, качок та кроликів. Діти полюбляли такі дворики і Мужон Лянь не був винятком. Час від часу він приходив сюди, щоб покататись на гойдалці і поганятись за маленькими тваринами й птахами. Коли ж юного господаря тут не було, Ґу Ман та інші діти-раби також прибігали сюди і влаштовували собі півдня байдикування під прикриттям годування курей.

Одного разу, коли у дворі нікого не було, Ґу Ман сидів і катався на гойдалці. Він не помітив як задрімав. В результаті прийшов Мужон Лянь. Побачивши Ґу Мана, він розлютився і в ту ж вмить зіштовхнув його з гойдалки.

- Ти низький раб! Як смієш торкатися моїх речей!?

Ходіть сюди! Я більше не хочу цієї гойдалки! Зніміть її! Киньте її в яму і використайте її як дрова! Вона тепер геть брудна! Оце невезіння!

Вираз обличчя Мужон Ляня в той момент і нині стояв у Ґу Мана перед очима – він виражав такі надмірні емоції, ніби Ґу Ман був отруйним і якщо він торкнеться чогось, що має якесь відношення до нього, то отруїться і помре.

Ґу Ман був виштовхнутий з гойдалки і зі сну. Минуло багато часу, перш ніж він повільно піднявся. Коли ж він сів прямо і повернув голову, лютий вираз Мужон Ляня раптом змінився.

- Ти ... ти ...

Ґу Ман підняв руку і торкнувся лоба на своєму блідому обличчі - долоня вкрилася кров’ю. Хлопчик ніколи раніше з таким не стикався. На мить він був приголомшений, а потім розплакався.

Щойно він заплакав, Мужон Лянь запанікував.

- Ти, ти... ти заслужив на це! – промовив він. - Ти низький раб!

Але побачивши, як з чола Ґу Мана все текла і текла кров, Мужон Лянь злякався. Він зробив два кроки назад, а тоді розвернувся і побіг.

Ґу Ман сидів на землі і плакав. Він вперше бачив стільки крові і його лоб дуже болів від падіння. Сльози все котилися і він не знав, що робити. Коли стемніло, через ворота дворика прибігла жінка.

- А-Мане, що з тобою сталося? Ти в порядку? О, як ти так упав? Дай тітка Лінь подивиться ...

Тітка Лінь була найпотворнішою служницею в маєтку Ваншу. Все її обличчя було спалено, риси були настільки розмитими, що вона скидалася на привида. Усі дорослі в маєтку знущалися над нею, а всі діти її боялися. Тільки Ґу Ман був близьким з нею.

Ґу Ман змалечку не мав батьків і не знав батьківської любові. А тітка Лінь таємно давала йому закуски, підганяла під нього одяг і трохи вчила його словам. Завдяки цій турботі він міг відчути дещицю сімейного затишку.

Тож, побачивши її, сповнений страху, він закричав:

- Тітко Ні! Тітко Ні! Я помру!

У той час він був малою дитиною, і ще не вмів добре говорити, тож завжди неправильно промовляв слово «Лінь», називаючи її «тіткою Ні».

- Нумо, не плач. Все добре. Тітка Лінь вже побачила - нічого страшного немає. А-Манчику, будь хорошим, тітка Лінь відведе тебе, щоб перев’язати це.

Потворна жінка підняла брудну дитину з пилу. Навіть через стільки років Ґу Ман все ще пам’ятав тепло та аромат її тіла. Тоді він думав, що якщо б він мав маму, то її обійми мали бути саме такими.

Він ніколи не вважав тітку Лінь потворною. Її очі завжди були такими ясними і ніжними, що йому повсякчас здавалося, ніби її спалені риси обличчя були маскою, яку не можливо було зняти, а за цією маскою мало бути гарне обличчя.

Він потягнувся своєю маленькою рукою і з тремтінням обійняв її за шию:

- Тітко Ні ...

Тітка Лінь принесла його до цілителя маєтку Ваншу. Дорогою рана продовжувала кровити і він без упину плакав, а, побачивши лікаря, не схотів дати себе полікувати.

Тітка Лінь схилилася до нього і дражнила, щоб відволікти його увагу:

- Скажи «тітка Лінь».

Зі сльозами на очах Ґу Ман проридав:

- Тітка Ніііі.

- Тітка Лінь ... - терпляче повторила вона.

- Тітка Ні... – незграбно повторив він.

Цілителем маєтку був чоловік середнього віку. Він дивився на дитину та потворну жінку і, хоч холодно виконував свою роботу, та слова його були сповнені насмішки:

- Нащо навчати цю дурну дитину? Після цього навчання він все одно буде лише брудним слугою для пана Мужона.

Здавалося, очі тітки Лінь затягнуло димкою, наче вона придушувала якесь незбагненне почуття. Однак вона звикла до знущань і розуміла, що з її становищем сперечатися марно. Тому посміхнулася цілителю і, повернувши голову до Ґу Мана, торкнулася його заплаканого обличчя.

- Нумо, скажи «тітка Лінь».

Ґу Ман смутно пам’ятав свій стан у той момент - здавалося, він відчайдушно хотів постояти за себе та за тітку Лінь. Він так старався, що аж почервонів і, не зважаючи на біль, схилив голову і з зусиллям промовив:

- Тітка… тітка Ні…

Цілитель, який стояв поряд і порався з бинтом, розсміявся без натяку на чемність.

Від цього пронизливого сміху Ґу Ман на мить завмер, а тоді ще дужче розплакався. Він справді щосили намагався вимовити «тітка Лінь» правильно, але, як і раніше, у нього не вийшло. Йому стало вкрай ніяково. Можливо, він справді був дурною дитиною і в майбутньому міг стати тільки брудним слугою. Цей цілитель мав рацію.

Але тітка Лінь ніжно й з любов’ю подивилася на нього:

- Дуже добре, пізніше А-Ман вимовить це правильно. Дорогенький, не сумуй.

- Потворна жінка заспокоює брудну дитину, ха-ха-ха…

Тітка Лінь потворна?

Ні, в душі Ґу Ман вважав тітку Лінь найкрасивішою дівчиною в світі. У неї була пара прекрасних очей фенікса і пара гарних рук, теплих, як нескінченна весна.

Тоді він таємно вирішив швидше вирости й натренувати язика, щоб правильно вимовляти її ім’я. Але тітонька Лінь не дочекалася.

Вона померла, коли Ґу Ману було чотири роки. Перед смертю вона дещо розповіла йому, і це стало причиною того, чому він залишався в маєтку Ваншу і не перечив Мужон Ляню протягом майже двадцяти років.

Та жінка, вона сказала…

- Спеціальний посланцю, - хтось раптом покликав його ззаду.

Ґу Ман виринув зі своїх спогадів. Він кліпнув очима, прибираючи з них сліди вологи, а тоді обернувся. Біля коридору стояв управляючий маєтку Ваншу.

- Я доповів про вас господарю. Прошу, заходьте.

 

 

Авторці є що сказати:

Мужон Чуї: У Сіманів наразі медовий місяць, тож ми з Мужон Лянєм зараз тут, щоб заповнити нотатки авторки (подяки читачам jjwxc).

Мужон Лянь: ???? Якого біса я маю заміняти цю брудну парочку?