Що солодше, цукор чи я?

Ґу Ман повільно відновлював своє тіло.

Через його особливу ситуацію ні Імператор, ні Мо Сі в даний момент не могли відновити для нього справедливість. Мо Сі розумів намір Імператора - перебудувати устрій Чонхва, саме це було і бажанням Ґу Мана. І якби правду про Ґу Мана розкрили громадськості, усі його зусилля та жертви були б марними.

Тому і Імператор, і Ґу Ман сподівалися, що Мо Сі зможе зберегти цю таємницю.

Однак Мо Сі ніколи не вмів прикидатися. Ні, його аж ніяк не можна було назвати ненадійним - навпаки, він був суворим і дисциплінованим. Він точно міг тримати язик за зубами. Єдине, чого він не міг приховати - це почуття до Ґу Мана. Незважаючи на те, що він нічого не говорив і з усіх сил намагався стримуватися перед сторонніми, за наступні кілька днів майже всі в маєтку Сіхе могли помітити, що його ставлення до Ґу Мана різко змінилося.

Раніше в нього завжди був такий вираз обличчя, ніби Ґу Ман винен йому п'ять мільйонів золотом. Зараз же він навіть говорив до нього тихо і ласкаво низьким, магнетичним, дуже приємним для слуху голосом. Весь його вибуховий норов десь пропав.

Якось, коли Ґу Ман відпочивав, один нетямущий кухар прийшов попросити його допомогти розпалити вогонь. Це не було важким заняттям, лиш трохи брудним. Крім того, Ґу Ман завжди відповідав за рубку дров та розпалювання багаття, тому він пішов за кухарем. Коли ж Мо Сі повернувся в резиденцію і почув, що Ґу Мана відправили розпалювати вогонь, він пішов прямо на кухню і витяг звідти Ґу Мана на очах у приголомшених слуг.

Кухар запанікував:

- Пане, господарю…

- Що ви робите?

Кухар:

- Я просто побачив, що він без діла. Я... я хотів попросити його про допомогу.

- Він все ще на лікуванні. Як він може допомогти?

Потім до Ґу Мана:

- Повертайся назад і спи.

Кухар:

- …

Якщо говорити про подібні випадки, то не лише прислуга з кухні - слуга, що відповідав за збереження скарбів Сіхе, також мав що сказати.

- Що там розпалювання вогню? Я зараз розповім вам щось ще більш неймовірне. Того дня Ґу Ман пішов зловити Фаньдов. Собака біг дуже швидко, Ґу Ман спішив за ним і випадково перекинув зі столу глазуровану червону вазу. Так, це була найдорожча ваза на весь маєток. Вона розбилася!

Після кожної його фрази люди навколо вигукували «о-о-о» і «тцк-тцк».

Один молодий чоловік схвильовано запитав:

- А потім? Що потім? Ти доповів про це пану?

Слуга ляснув себе по стегну.

- Звичайно! Тієї вази вистачило б, щоб купити п’ять будинків у північній частині міста. Як я міг не доповісти? Я негайно розповів панові про те, що сталося.

- О небеса… Господар дуже любив цю вазу. Яким він, мабуть, був злим…

- О, він був дуже злий. Знаєте, що він мені сказав?

Усі дружно похитали головами.

Слуга промовив серйозним тоном Мо Сі.

- Навіщо поставили цю вазу в такому місці? А якщо б вона на когось впала? Він поранився?

- …

Після кількох секунд мовчання один із слуг вкрай збентежено зітхнув:

- Ого.

Ніхто не знав, що саме сталося між цими двома, проте кожен, хто не був сліпим, міг побачити зміну ставлення Мо Сі до Ґу Мана. На щастя, слуг в маєтку Сіхе було небагато, і вони були вірними Мо Сі. Крім того, Лі Вей добре керував ними, тому люди за межами маєтку поки що про все це не знали.

- Управляючий Лі, що, на вашу думку, сталося з паном? Хай там що, Ґу Ман все ще зрадник, а він так про нього піклується... Що думаєте? Що подумають інші?…

Лі Вей стояв у коридорі, його рукава хвилювалися на бурхливому вітрі. Він поглянув на чистий ставок у дворі і сказав:

- Чи можете ви довіряти нашому господарю?

- Звичайно. Хто в Чонхва може бути справедливішим за нього?

- Тоді давайте йому довіряти. Не питайте ні про що. У нього, мабуть, є свої причини так чинити і, як його люди, ми маємо робити лиш одне.

- Що?

Лі Вей:

- Тримати язика за зубами.

При дбайливому догляді рани Ґу Мана швидко загоїлись. Завдяки крові демона-вовка його тіло справлялося з цим набагато краще, ніж раніше. Однак сумно було те, що Дзян Фулі хоч і зміг зцілити рани Ґу Мана, але не міг запобігти згасанню ефекту Дзеркала Часу. Спогади, повернуті завдяки Шаньґао, почали повільно розсіюватися з пам’яті Ґу Мана.

Ґу Ман, мабуть, розумів, що якщо він не скаже деякі речі зараз, у нього може не бути можливостей у майбутньому. Ясність розуму, яку він мав в цей момент, була просто благословенням небес, лише відображенням місяця у воді.

Тому він попросив у Мо Сі перо і папір. Коли Мо Сі був поруч, він розмовляв із ним. Коли Мо Сі поруч не було, він залишався сам у своїй кімнаті і записував те, що пам’ятав. Щодня, прокидаючись, він проглядав те, що написав напередодні. Якщо було щось, що він забув, він міг згадати це знову.

Він щосили намагався подовжити тривалість ясності свого розуму.

Одного разу коли він спав, Мо Сі подивився на папери, які він поклав біля своєї подушки. Найбільш кидалася в очі частина про їх першу зустріч в Академії. Ґу Ман написав: «Він сидів під деревом і їв вонтони. Він підняв голову і подивився на мене, та, нажаль, його обличчя нічого не виражало - він, мабуть, не мав про мене ніякого враження».

Коли він хотів придивитися уважніше, Ґу Ман розплющив очі й прокинувся. Побачивши, що Мо Сі проглядає написане ним, він негайно сів і швидко вихопив записи з рук Мо Сі.

- Гей, гей, гей! Не дивись, не дивись!

- …

Мо Сі був приголомшений.

- Ти проти?

- Якщо ти це прочитаєш, мені буде соромно, - Ґу Ман захищав свої записи. - Якщо хочеш подивитись на це, зачекай, поки я все повністю забуду. У будь-якому випадку, я був дурнем у той час. Моє обличчя почервоніло, серце забилося швидко - я не розумів, що то було за збентеження.

У Мо Сі потемніло в очах.

Ґу Ман поспішно сказав:

- Айя, добре, добре. Я не обов’язково забуду все так швидко, еге ж? Слухай, я поглиблюю свою пам’ять щодня. Можливо, ще рік чи близько того, або ні - десять чи двадцять років я все ще зможу бути при пам’яті.

Мо Сі нічого не сказав і не викрив брехню Ґу Мана. Він просто підняв руку, поклав її Ґу Манові на потилицю й притягнув його до себе. Чоло торкнулося чола. Через деякий час він схопив Ґу Мана за праву руку й потер своїми мозолистими пальцями його вказівний.

Він мав стільки почуттів, щоб висловити, але Сіхе-Дзюнь лиш потер палець Ґу Мана й тихо сказав:

- Чому твоя рука в чорнилі? Ти не знаєш, як її відмити? - він зітхнув і продовжив: - Ти…

Ґу Ман усміхнувся.

- Хто тут старший брат – ти чи я? Ти сильніший чи я? Чому ти мене повчаєш?

- Звичайно, ти, - Мо Сі гірко посміхнувся. - Я досі не можу уявити, як ти на це пішов. Ти чітко розумів причину та наслідки, але ти нічого не сказав і пішов за Джов Хе на демонічне випробування.

- А що я міг зробити? У мене не було виходу. У тебе своя безвихідь, у Імператора — своя. Насправді, ти не маєш надто ображатися на нього за те, що він зробив. Коли людина посідає високе місце, вона не може собі зарадити. Чесно кажучи, якби в його серці справді не було ні доброти, ні справедливості, він міг би знайти можливість убити мене, але врешті-решт він цього не зробив.

Мо Сі нічого не сказав.

Через деякий час він опустив вії й знову взяв руку Ґу Мана.

Його широка долоня торкнулася Ґу Манової каблучки з сапфіром. Він уже запитував Ґу Мана про цей перстень. Дізнавшись, що його дав йому Мужон Лянь, Мо Сі справді не розумів, навіщо. Але на той час тіло Ґу Мана було ще дуже слабким, тому він не розпитував детальніше. Тепер, коли він знову кинувся йому в очі, Мо Сі завмер.

Ґу Ман відчув, що той дивиться на перстень, і його вії ледь помітно затремтіли. Мо Сі помітив це, але не став зауважувати. Ґу Ман колись належав до сім’ї Мужон Ляня і брав участь в його справах протягом майже двадцяти років. Після тривалих перекручень це справді могло бути важко пояснити, тому Мо Сі не наполягав на роз’ясненні, а лише сказав:

- Ти хочеш, щоб я повернув йому цей перстень? Чи хочеш побачити його особисто?

Ґу Ман відповів не одразу. Він розкрив пальці й подивився на каблучку з сапфіром, що переливався. Трохи подумавши, він сказав:

- Я все ж хочу піти до маєтку Ваншу сам.

Мо Сі якусь мить помовчав і сказав:

- Добре.

Ґу Ман, почувши його глухий голос, підвів очі й усміхнувся.

- Тобі це не подобається?

- Ні, - Мо Сі зробив павзу. — Але не забудь закрити обличчя й одягнути плащ.

Його лице спохмурніло.

- Знаєш, в Чонхва є багато людей, які не проти створити тобі проблеми.

- Я буду обережним.

У водяному годиннику повільно крапала вода. Було вже пізно.

Мо Сі:

- Тоді я піду до кабінету. Тобі слід більше відпочивати. У мене ще є деякі документи, які я хочу переглянути. Якщо тобі щось знадобиться, можеш підходити безпосередньо до мене. Ніхто тебе не зупинить.

Ґу Ман посміхнувся і сказав:

- Тобі не потрібно надто піклуватися про мене. Не забувай, що я грішник. Я маю бути стриманим перед сторонніми.

Серце Мо Сі забилося сильніше від останньої фрази. Раптом йому стало сумно. Він чекав стільки років – з юності до тридцяти літ – щоб отримати щире визнання Ґу Мана.

Його охопив сум через те, що вони забагато пережили. Чимало нових і красивих речей були зношені і вони обоє були схожі на латаний-перелатаний одяг. Хоча вони все ще були цілими, та вже стали геть іншими.

Помітивши його поганий настрій, Ґу Ман вирішив подражнити його.

- Мо Сі.

- Хмм?

Ґу Ман лежав на подушці й усміхався.

- Як закінчиш з документами, повертайся до мене і поспи. Не йди до своєї кімнати. Ти дозволив мені спати в головній спальні, а сам стільки днів займав бічні покої. Якщо про це дізнаються, скажуть, що я з тебе знущався.

Мо Сі опустив голову й стиснув губи, але нічого не сказав.

Місячного світла, що падало на нього, було достатньо, щоб побачити, як кінчики його вух зайнялись легким багрянцем.

Нарешті Мо Сі тихо сказав:

- Тобі краще добре відпочити.

Ґу Ман ще ширше розплився в усмішці. Він опустив вії, витягнув руку з-під ковдри і торкнувся обличчя свого шиді.

- Ти такий слухняний.

- …

- Шкода, що у твого шисьона немає цукру, щоб пригостити тебе.

Мо Сі глянув на нього, а тоді нахилився і ніжно поцілував його в губи. Звичайно, він не наважився на глибокий поцілунок. В надрах його серця горів вогонь і дихання Ґу Мана могло перетворити іскру на море полум’я, тому Мо Сі просто цьомнув його і знову сів прямо.

- Я повернуся.

Ґу Ман підняв руку і торкнувся своїх губ.

- Це солодко?

Побачивши, що Мо Сі не відповідає, він продовжив безсоромно запитувати:

- Гей-гей, що солодше - цукор чи я?

- …

Мо Сі був не дуже вправний у словах. Якщо його злили, він міг видати якісь по-звірячому короткі фрази. Але в моменти ніжності і лагідності він був дуже незграбним і відвертим.

Тож він не знав, як відповісти на дражливе питання Ґу Мана і тому просто підняв руку, витягнув два пальці й обережно постукав по центру чола Ґу Мана.

Ґу Манові натякали лягти в ліжко. Він ліг і штовхнув ногою ковдру.

- Принаймні скажи щось. З віком ти стаєш дедалі нуднішим. Ох, забудь.

Мо Сі якийсь час мовчав, а тоді справді щось сказав.

- Тоді... добраніч.

Ґу Ман:

- …

 

 

Авторці є що сказати:

Мо Сі: Чому у сусіда після його зізнання здатність до любовних балачок зросла, а мені після зізнання банально бракує слів?

Сусідній собака: Тому що ти не пройшов п’ять років навчання в мандрах. Думаєш, я впродовж стількох років читав лише серйозні магічні книги? Я також прочитав багато бульварних книжок, розумієш?