Ти подобаєшся мені

Мо Сі різко підвів обличчя.

В напівтемряві вії Ґу Мана затремтіли, а потім він повільно розплющив глибокі, як море, очі.

Він дивився на Мо Сі з великим занепокоєнням, його свідомість ще не прийшла в норму, тому вираз його обличчя був природнім, розслабленим, м’яким і дуже ніжним – яким і мав бути «Ґу Ман-сьон».

- Моя принцесо... Чого ти плачеш?... – зітхаючи, пробурмотів він, але перш ніж Мо Сі встиг відповісти, сонний вираз зійшов з обличчя Ґу Мана, він поступово прокинувся і після цього неозброєним оком можна було побачити – подив, страх, впертість, жорстокість, жаль... Кожна емоція була фрагментом його минулого, здіймалася хвилею і змивала ніжність у його очах.

Коли всі ці емоції минули, Ґу Ман різко підвівся і забрав руку від серця Мо Сі. На його обличчі з’явилася звична жорстока маска.

- Мо Сі, ти з глузду з'їхав?! Хто просив тебе забирати мене з кімнати випробувань? Ти знаєш?...

Але його перервали раптові обійми Мо Сі. Вони були теплі й міцні, ніби ця людина хотіла виловити його із крижаної води озера й пригорнути до весняного світла, яке він давно втратив.

Блакитні очі Ґу Мана раптом широко розплющилися. Він був настільки здивований і наляканий, що забув, що хотів сказати. Мо Сі міцно обійняв його, притулившись підборіддям до маківки, цілував і гладив його волосся.

- Я вже все знаю.

Одна фраза – і все тіло Ґу Мана напружилось. Він хотів відштовхнути Мо Сі, але перш ніж встиг докласти хоч трохи сили відчув, що чоловік, який обіймав його, тремтів.

Він хрипко сказав:

- Шисьоне, більше не кажи і не роби ніяких дурниць.

Ґу Ман розгубився.

Протягом багатьох років він вважав свою гру хорошою. Він побудував найтвердішу мушлю, щоб світ міг бачити лише його холодну рішучість, ненависть і жорстокість. Але як тільки він прокинувся, то виявив, що його фальшива маска була розбита на друзки. Людина, яку він найбільше хотів захистити, з’явилася перед ним із почервонілими очима, простягнула руку і торкнулася його м’якого серця, якому не було куди сховатись.

Майже інстинктивно він заперечив:

- Мо Сі, може ти й знаєш якусь дещицю, але мої справи тебе не обходять! Я казав тобі, ми не разом. Я не просто...

У відповідь Мо Сі поклав руку йому на потилицю і сказав глибоким низьким голосом:

- Ти зовсім не така людина.

Ґу Ман:

- ...

Вони ніби були розділені шаром льоду і Мо Сі зовні обіймав Ґу Мана, що був вкритий цим льодом. І якою б холодною не була чорна крига, він відмовлявся відступати, тому та поступово танула і руйнувалася.

- Ти не хочеш вбивати, не хочеш воювати. Ти ніколи не хотів завдати мені болю чи комусь помститися...

Голос Мо Сі був тихим. Коли Ґу Ман спав, він просто плакав. Коли ж той прокинувся, він не хотів показувати сліз. Ґу Ман достатньо настраждався, і він не хотів, щоб ця м’яка людина переживала за нього чи страждала через нього.

- Вісім років, Ґу Мане, мені було дуже гірко…

      Вибач, я тебе не розумів.

З кожним словом у Ґу Мана дедалі виразніше тремтіли руки. В кінці фрази у Ґу Мана було враження, ніби його зараз розчавить. Він так зіщулився, що навіть почув, як йому перехопило горло. Він відчував, як щось тепле просочується в його груди.

- Ні... Ні, ні... - Ґу Ман почав борсатись. Мо Сі бачив раніше, як кмітливо і вміло його Ґу Ман-ґеґе брехав, коли був загнаний в глухий кут. Його Ґу-шисьон просто захищав його і не давав йому бути поруч. Зараз же він робив це незграбно; вперто, але незграбно і жалюгідно.

Настільки незграбно, що його серце і тіло пронизав біль.

Ґу Ман не знав, як іще він міг пояснити і чим пожертвувати. Він просто весь час захищав інших. Цей захист став глибоко вкоріненим інстинктом і якщо він не міг захистити, то ставав розгубленим, наче дракон, якому осліпили очі та зламали кігті.

Він постійно повторював:

- Це не так... Ти не розумієш...

Мо Сі взяв його за руку. Його очі були трохи почервонілі.

- Ти мав відштовхнути мене?

- ...

- За ці роки, шисьоне, знаєш, що було найболючішим для мене? Не те, що ти поранив мене, не те, що ти покинув мене, а те, що ти став кимось, кого я взагалі не знав... Знаєш, як мені тоді було сумно?

      Я розумію, що ти хотів мене захистити і не втягувати у це, але я вже казав тобі, що у мене не було в цьому світі близької людини, крім тебе. Чому ти, захищаючи мене, не подумав, що буде для мене найжорстокішим? Чи боявся б я страждати разом з тобою і бути засудженим іншими?...

      Чого я боюся - це що ти більше не зможеш повернутися до мене. Ґу Мане, я боюся, що ти залишиш мене!

Мо Сі заплющив очі. Навіть якщо він стримував сльози, його вії були вологі.

- За стільки років я завжди був з тобою щирим. Раніше я постійно сподівався, що моя щирість може змінити твоє ставлення. Але після стількох переживань для мене вже не має значення, подобаюсь я тобі, чи ні, хочеш ти бути зі мною, чи ні... Я лише прошу тебе...

Він погладив Ґу Мана по голові, опустив очі і поцілував його в лоб.

Стримуючи тремтіння у своєму голосі, він тихо промовив:

- Я лише прошу тебе дати мені можливість захистити тебе і бути поряд... Я просто хочу вберегти тебе... Ти не можеш поділитися зі мною правдою, але чи не можеш ти хоч трохи розділити зі мною той тягар, що обтяжує тебе?

      Ґу Ман, я теж твій брат. А ти радше впадеш в холодну печеру і залишиш мене жити так...

Те, що він говорив, звучало так щиро і ніжно, але Ґу Ман почувався не по собі.

Вісім років.

З того дня, як Ґу Ман прийняв рішення стати шпигуном, він планував майбутнє для Мо Сі. Але на той час вони були ще молоді й не зазнали болю кохання, тож Ґу Ман наївно думав, що якщо він буде трохи безсердечнішим, молодий чоловік відчує, що любити його дуже болісно і рано чи пізно він це відпустить.

Але він чекав, чекав.

Мо Сі поряд з ним був повний життєвих сил, а Мо Сі, якого він штрикнув, був вкритий ранами. Однак Мо Сі ніколи його не принижував. Протягом багатьох років він сподівався, що Мо Сі зможе зневажливо глянути на їх минуле кохання, сподівався, що той зможе жити стабільним життям, одружитися із ніжною і доброчесною дівчиною та мати групу жвавих і милих дітей.

Його молоде і легковажне кохання рано чи пізно змилося б роками, залишивши по собі лиш ледь помітні нерозбірливі сліди. Він думав, що саме так буде з Мо Сі.

Але зрештою він помилився: хоча любов у світі і можна було змінити на ненависть, та в його серці завжди залишалася лише одна людина.

Мо Сі ніколи не був непостійним. У той день, коли він вирішив розповісти про це Ґу Ману, він дав Ґу Ману не любов.

Він віддав своє серце.

Своє...

Раптом Ґу Ман зрозумів, що щось не так. Він подивився на груди Мо Сі і відчув, що потік енергії в його тілі був дуже слабким, а духовне ядро майже зламано. Перед очима промайнула сцена з кімнати випробувань. Коли Мо Сі рятував його, обличчя чоловіка було жахливо білим. Він сказав...

Ґу Ман раптом підвів очі.

- Звідки ти знаєш правду?

- ...

- Ти знову відправився на Острів Кажанів? Знову Дзеркало Часу?

Мо Сі подивився на його напружений вираз обличчя і прикипів поглядом до його блакитних очей. Повільно на його лиці з’явилася ніжна й сумна посмішка.

- Ти хвилюєшся за мене?

Він не став чекати відповіді Ґу Мана, наче боявся почути «ні», опустив голову й поцілував Ґу Мана в брову.

- Я в порядку.

Але Ґу Манові, здавалося, вирвали серце. Йому в голову приходили різні здогадки і він відкидав їх одну за одною. Зрештою залишилася лише одна ясна відповідь.

Цього разу Ґу Ман не питав, а просто пробурмотів, сльози текли по його ніжному обличчю:

- Мені шкода... Це був... нефритовий літопис-сувій...

Його довгі вії зімкнулися. Ґу Ман опустив назад голову. Здавалося, він хотів сказати ще щось, щоб подолати прірву між ними.

Але...

Вісім років. Жорстокість життя і смерті не змогла зупинити Мо Сі від того, щоб погнатися за ним і піти цією дорогою, що вже заросла ожиною. Перешкоди, які Ґу Ман ставив, небезпеки, які він залишив, врешті-решт не зупинили цього хлопця.

Його шиді все одно прийшов за ним. Він озирнувся в темряві і побачив, що його коханий вже не такий молодий, як вісім років тому. Він був вкритий пилом і кров’ю. Єдиним, що не змінилося, були його вперті та яскраві очі. Коханий, якого він відштовхнув, біг за ним, наздогнав його і, зупинившись за терновим кущем, важко дихаючи, сказав йому:

- Шисьоне, Ґу Мане, я прийшов забрати тебе. Ходімо додому.

Лід розтрощився на тисячі яскравих цяток. Чоловіка, що був вкритий льодом, нарешті обійняв його шиді.

Ґу Ман раптом відчув, що більше не може стримуватись. Струна, що була натягнута вісім років, нарешті обірвалася. Він голосно плакав і промовляв:

- Вибач... Вибач...

Я зневажив твої почуття. Я не розумів твого впертого серця.

Я зробив вибір за тебе, не питаючи, яким шляхом ти хочеш піти.

Я виказав неповагу до твоєї волі, не розумів, про що ти найбільше турбуєшся, і нав’язав свій план твоїй долі.

Я тебе обманював... Не дав тобі шансу піти...

Вісім років.

Я зробив тобі боляче, я відчужив тебе, я зробив усе, щоб розчарувати тебе, я ледь не вбив тебе.

Чому ти озирнувся, моя маленька дурна принцесо?

Чому ти все ще йдеш на ризик, щоб розкрити правду, а потім приходиш до мене під дощем зі шрамами - чому ти такий дурний?

- Мо Сі, вибач...

Мо Сі на мить поклав руку йому на волосся.

- Це не має значення. Я знаю, що ти вибрав, і я знаю, що ти витримав, вистраждав і чим заплатив за цей вибір... Тобі не потрібно вибачатися переді мною.

Насправді, я вже сказав тобі, якщо я тобі дійсно не подобаюся і ти хочеш бути вільним, я більше не наполягатиму на своєму... доки ти зможеш повернутися... - Він говорив і його очі повільно червоніли. Його губи ніжно торкнулися чола Ґу Мана.

Це була ніби найпочесніша молитва.

- Поки ти в порядку, дозволь мені бути поряд з тобою, дай мені можливість ділити все з тобою. Ґу Мане, мій добрий шисьоне, цього достатньо.

Сказавши це, він подумав, що його обійми можуть змусити Ґу Мана почуватись недобре, тому знову опустив голову, обережно торкнувся підборіддям чола Ґу Мана і хотів відпустити його.

Але в цей момент його раптом стримала люта сила - Ґу Ман обійняв його. Як бродячий звір, який нарешті повернувся до свого супутника. Ґу Манові перехопило подих від сліз. Чоловік, який надто довго не мав дому, був самотнім, так багато пережив, протягом восьми років зберігав таємницю, нарешті розплакався в обіймах свого коханого. Його чоло було притиснуте до грудей Мо Сі, а його серце було сповнене суму... І він ніби хотів гіркоту всіх цих років влити у ці маленькі краплі сліз.

Ґу Ман міцно обійняв Мо Сі за талію, його видовженні м’які очі були вологими, їх кутики почервоніли. Нарешті він вигукнув те, що ховав у своєму серці роками:

- Це надто боляче... Мо Сі... Мені дуже боляче...

Він обіймав Мо Сі і ці обійми були схожі на те, як потопельник хапається за корягу. Він був такий розпачливий і такий втомлений. Мо Сі стиснуло серце. Він торкнувся його голови і пробурмотів:

- Я знаю, я знаю...

- Що б я не робив, я був один... Що б не робив, я міг тільки бути самотнім... Стільки років я нічого не міг сказати оточуючим. Я мав вбивати людей своєї країни, заклиначів... Вбивати своїх братів і сестер... Це справді боляче, Мо Сі...

Мо Сі теж плакав:

- Так, я знаю...

- Я справді божеволію... Ніби в мене щоночі, щомиті, встромлявся ніж, але я все одно мав говорити... «Гарна робота», «гарна робота»... - Ґу Ман здригнувся і з болем заплющив очі. - Я не хотів вбивати... Я хотів повернутися в Чонхва... Хотів думати, що Лу Джаньсін ще живий... Що нічого не сталося...

- Я знаю, знаю... Говори, тобі стане легше, коли ти це проговориш. Я з тобою. Я на твоєму боці...

Ґу Ман не відповів, але розплющив свої блакитні очі. Через деякий час він пробурмотів:

- Я не хотів залишати тебе...

- Я... - Мо Сі не міг не втішати його, повторюючи, що все знає і розуміє, але був приголомшений, почувши ці слова.

Довгий час ніхто з них не порушував тиші. Було чути лише серцебиття.

Тудум, тудум, тудум...

Так наполегливо, так швидко, ніби правда, яка була схована в глибині його серця протягом стількох років, мала от-от пробитися назовні.

Ґу Ман говорив пошепки. Цей чоловік, який завжди був витривалим і сильним, завжди випромінював мужність, у цю мить був вкрай боязким.

Ніби людина, яка боїться бідності, обережно розкриває руки й намагається обійняти дорогий скарб, який, як вона думала, їй не судилося отримати.

Він прошепотів:

- Я не хотів тобі брехати... Я не хотів, щоб ти йшов, я... я ніколи не хотів...

- ...

- Я не хотів, щоб ти йшов, я не хотів бачити тебе з кимось іншим.

Рука Мо Сі завмерла. Його гарне обличчя раптом зблідло, а потім почервоніло. Він уже геть відкинув надію. Він звикнувся з думкою, що це просто його бойовий брат. Доки Ґу Ман зможе бути здоровим, щасливим, розслабленим, будь-яким іншим – цього достатньо. Він ніколи більше не буде змушувати його і не ускладнюватиме йому справи.

Але слова Ґу Мана ніби розпалили вогонь, який він щойно власноруч загасив.

Ґу Ман заплющив очі і в цей момент його багаторічне маскування остаточно розсипалось.

Він сказав:

- Мо Сі, ти мені справді подобаєшся...

Серце Мо Сі ніби зупинилося в цей момент. Він поглянув на людину перед собою - на це мокре, виснажене, але справжнє обличчя. Йому снився найкращий в житті сон і він не смів вірити, що почув ці щирі слова Ґу Мана направду.

- Ти весь цей час мені подобався... Вибач, я був егоїстом. Я не думав про те, чого ти насправді хотів і чого ти насправді боявся. Я просто хотів захистити тебе по-своєму, але я не знав... Але я не знав...

Але я не знав, що ти вісім років спотикатимешся, щоб наздогнати мене, витратиш найкращі роки своєї молодості тільки щоб віднайти мене. Я не знав, що ти вибрав людину на все життя, будучи ще таким молодим. Я не знав, чи захотів би ти супроводжувати мене, навіть якщо це була б дорога в пекло.

Ґу Ман не продовжував. Мо Сі підвів своє обличчя, його очі були вологі. Він підняв руку і потроху витер сльози з лиця Ґу Мана.

- Ти не знав, що так сильно і так довго мені подобаєшся? – прошепотів він.

Ґу Ман опустив вії й тихо сказав:

- Вибач, що брехав тобі стільки років.

- ...

- Ти все ще хочеш мене?

- Дурень, я ще як вперше зізнався тобі сказав, що знаю, що це одна людина на все життя, - серце Мо Сі тремтіло, але він намагався зберігати спокій.

Він більше не міг плакати перед Ґу Маном. Він зарікся. Тож він підвів свої вологі очі фенікса й показав усмішку, яка здавалася нескінченно блискучою і водночас нескінченно сумною.

- Я обіцяв тобі все життя. Це лише вісім років. У нас з тобою попереду ще довгий шлях. Як я можу тебе не хотіти?

Ці двоє людей, які витерпіли колосальну вимушену брехню і пережили багато радощів і горя, відверто дивилися один на одного. Вони більше не плакали через возз’єднання розбитого дзеркала. Тому що обидва в глибині душі знали, що хоча дорога життя була довгою, їм судилося ніколи більше не бути здоровими як колись, тому жоден із них не міг відпустити своєї радості.

Їх мучили доля та ситуація, що склалася, але коли дві пари вологих очей дивилися одна на одну, їм підступали сльози. Повільно збираючи всю мужність і тепло своїх сердець, вони спроміглися показати одне одному найніжніші посмішки, на які тільки були здатні.

Пара поранених тварин, що потрапили в пастку, нарешті обійнялися без будь-яких перешкод і лід розтанув. Нарешті вони змогли ввібрати тепло один одного і поділитися теплом одне з одним.

Відтоді, будь то безкрайнє холодне озеро чи весна на землі, він завжди буде з ним і вони ніколи не розлучаться.

 

 

Авторці є що сказати:

Ба-ха-ха-ха, candy time ;)