Мо Сі різко підвів обличчя.
В напівтемряві вії Ґу Мана затремтіли, а потім він повільно розплющив глибокі, як море, очі.
Він дивився на Мо Сі з великим занепокоєнням, його свідомість ще не прийшла в норму, тому вираз його обличчя був природнім, розслабленим, м’яким і дуже ніжним – яким і мав бути «Ґу Ман-сьон».
- Моя принцесо... Чого ти плачеш?... – зітхаючи, пробурмотів він, але перш ніж Мо Сі встиг відповісти, сонний вираз зійшов з обличчя Ґу Мана, він поступово прокинувся і після цього неозброєним оком можна було побачити – подив, страх, впертість, жорстокість, жаль... Кожна емоція була фрагментом його минулого, здіймалася хвилею і змивала ніжність у його очах.
Коли всі ці емоції минули, Ґу Ман різко підвівся і забрав руку від серця Мо Сі. На його обличчі з’явилася звична жорстока маска.
- Мо Сі, ти з глузду з'їхав?! Хто просив тебе забирати мене з кімнати випробувань? Ти знаєш?...
Але його перервали раптові обійми Мо Сі. Вони були теплі й міцні, ніби ця людина хотіла виловити його із крижаної води озера й пригорнути до весняного світла, яке він давно втратив.
Блакитні очі Ґу Мана раптом широко розплющилися. Він був настільки здивований і наляканий, що забув, що хотів сказати. Мо Сі міцно обійняв його, притулившись підборіддям до маківки, цілував і гладив його волосся.
- Я вже все знаю.
Одна фраза – і все тіло Ґу Мана напружилось. Він хотів відштовхнути Мо Сі, але перш ніж встиг докласти хоч трохи сили відчув, що чоловік, який обіймав його, тремтів.
Він хрипко сказав:
- Шисьоне, більше не кажи і не роби ніяких дурниць.
Ґу Ман розгубився.
Протягом багатьох років він вважав свою гру хорошою. Він побудував найтвердішу мушлю, щоб світ міг бачити лише його холодну рішучість, ненависть і жорстокість. Але як тільки він прокинувся, то виявив, що його фальшива маска була розбита на друзки. Людина, яку він найбільше хотів захистити, з’явилася перед ним із почервонілими очима, простягнула руку і торкнулася його м’якого серця, якому не було куди сховатись.
Майже інстинктивно він заперечив:
- Мо Сі, може ти й знаєш якусь дещицю, але мої справи тебе не обходять! Я казав тобі, ми не разом. Я не просто...
У відповідь Мо Сі поклав руку йому на потилицю і сказав глибоким низьким голосом:
- Ти зовсім не така людина.
Ґу Ман:
- ...
Вони ніби були розділені шаром льоду і Мо Сі зовні обіймав Ґу Мана, що був вкритий цим льодом. І якою б холодною не була чорна крига, він відмовлявся відступати, тому та поступово танула і руйнувалася.
- Ти не хочеш вбивати, не хочеш воювати. Ти ніколи не хотів завдати мені болю чи комусь помститися...
Голос Мо Сі був тихим. Коли Ґу Ман спав, він просто плакав. Коли ж той прокинувся, він не хотів показувати сліз. Ґу Ман достатньо настраждався, і він не хотів, щоб ця м’яка людина переживала за нього чи страждала через нього.
- Вісім років, Ґу Мане, мені було дуже гірко…
Вибач, я тебе не розумів.
З кожним словом у Ґу Мана дедалі виразніше тремтіли руки. В кінці фрази у Ґу Мана було враження, ніби його зараз розчавить. Він так зіщулився, що навіть почув, як йому перехопило горло. Він відчував, як щось тепле просочується в його груди.
- Ні... Ні, ні... - Ґу Ман почав борсатись. Мо Сі бачив раніше, як кмітливо і вміло його Ґу Ман-ґеґе брехав, коли був загнаний в глухий кут. Його Ґу-шисьон просто захищав його і не давав йому бути поруч. Зараз же він робив це незграбно; вперто, але незграбно і жалюгідно.
Настільки незграбно, що його серце і тіло пронизав біль.
Ґу Ман не знав, як іще він міг пояснити і чим пожертвувати. Він просто весь час захищав інших. Цей захист став глибоко вкоріненим інстинктом і якщо він не міг захистити, то ставав розгубленим, наче дракон, якому осліпили очі та зламали кігті.
Він постійно повторював:
- Це не так... Ти не розумієш...
Мо Сі взяв його за руку. Його очі були трохи почервонілі.
- Ти мав відштовхнути мене?
- ...
- За ці роки, шисьоне, знаєш, що було найболючішим для мене? Не те, що ти поранив мене, не те, що ти покинув мене, а те, що ти став кимось, кого я взагалі не знав... Знаєш, як мені тоді було сумно?
Я розумію, що ти хотів мене захистити і не втягувати у це, але я вже казав тобі, що у мене не було в цьому світі близької людини, крім тебе. Чому ти, захищаючи мене, не подумав, що буде для мене найжорстокішим? Чи боявся б я страждати разом з тобою і бути засудженим іншими?...
Чого я боюся - це що ти більше не зможеш повернутися до мене. Ґу Мане, я боюся, що ти залишиш мене!
Мо Сі заплющив очі. Навіть якщо він стримував сльози, його вії були вологі.
- За стільки років я завжди був з тобою щирим. Раніше я постійно сподівався, що моя щирість може змінити твоє ставлення. Але після стількох переживань для мене вже не має значення, подобаюсь я тобі, чи ні, хочеш ти бути зі мною, чи ні... Я лише прошу тебе...
Він погладив Ґу Мана по голові, опустив очі і поцілував його в лоб.
Стримуючи тремтіння у своєму голосі, він тихо промовив:
- Я лише прошу тебе дати мені можливість захистити тебе і бути поряд... Я просто хочу вберегти тебе... Ти не можеш поділитися зі мною правдою, але чи не можеш ти хоч трохи розділити зі мною той тягар, що обтяжує тебе?
Ґу Ман, я теж твій брат. А ти радше впадеш в холодну печеру і залишиш мене жити так...
Те, що він говорив, звучало так щиро і ніжно, але Ґу Ман почувався не по собі.
Вісім років.
З того дня, як Ґу Ман прийняв рішення стати шпигуном, він планував майбутнє для Мо Сі. Але на той час вони були ще молоді й не зазнали болю кохання, тож Ґу Ман наївно думав, що якщо він буде трохи безсердечнішим, молодий чоловік відчує, що любити його дуже болісно і рано чи пізно він це відпустить.
Але він чекав, чекав.
Мо Сі поряд з ним був повний життєвих сил, а Мо Сі, якого він штрикнув, був вкритий ранами. Однак Мо Сі ніколи його не принижував. Протягом багатьох років він сподівався, що Мо Сі зможе зневажливо глянути на їх минуле кохання, сподівався, що той зможе жити стабільним життям, одружитися із ніжною і доброчесною дівчиною та мати групу жвавих і милих дітей.
Його молоде і легковажне кохання рано чи пізно змилося б роками, залишивши по собі лиш ледь помітні нерозбірливі сліди. Він думав, що саме так буде з Мо Сі.
Але зрештою він помилився: хоча любов у світі і можна було змінити на ненависть, та в його серці завжди залишалася лише одна людина.
Мо Сі ніколи не був непостійним. У той день, коли він вирішив розповісти про це Ґу Ману, він дав Ґу Ману не любов.
Він віддав своє серце.
Своє...
Раптом Ґу Ман зрозумів, що щось не так. Він подивився на груди Мо Сі і відчув, що потік енергії в його тілі був дуже слабким, а духовне ядро майже зламано. Перед очима промайнула сцена з кімнати випробувань. Коли Мо Сі рятував його, обличчя чоловіка було жахливо білим. Він сказав...
Ґу Ман раптом підвів очі.
- Звідки ти знаєш правду?
- ...
- Ти знову відправився на Острів Кажанів? Знову Дзеркало Часу?
Мо Сі подивився на його напружений вираз обличчя і прикипів поглядом до його блакитних очей. Повільно на його лиці з’явилася ніжна й сумна посмішка.
- Ти хвилюєшся за мене?
Він не став чекати відповіді Ґу Мана, наче боявся почути «ні», опустив голову й поцілував Ґу Мана в брову.
- Я в порядку.
Але Ґу Манові, здавалося, вирвали серце. Йому в голову приходили різні здогадки і він відкидав їх одну за одною. Зрештою залишилася лише одна ясна відповідь.
Цього разу Ґу Ман не питав, а просто пробурмотів, сльози текли по його ніжному обличчю:
- Мені шкода... Це був... нефритовий літопис-сувій...
Його довгі вії зімкнулися. Ґу Ман опустив назад голову. Здавалося, він хотів сказати ще щось, щоб подолати прірву між ними.
Але...
Вісім років. Жорстокість життя і смерті не змогла зупинити Мо Сі від того, щоб погнатися за ним і піти цією дорогою, що вже заросла ожиною. Перешкоди, які Ґу Ман ставив, небезпеки, які він залишив, врешті-решт не зупинили цього хлопця.
Його шиді все одно прийшов за ним. Він озирнувся в темряві і побачив, що його коханий вже не такий молодий, як вісім років тому. Він був вкритий пилом і кров’ю. Єдиним, що не змінилося, були його вперті та яскраві очі. Коханий, якого він відштовхнув, біг за ним, наздогнав його і, зупинившись за терновим кущем, важко дихаючи, сказав йому:
- Шисьоне, Ґу Мане, я прийшов забрати тебе. Ходімо додому.
Лід розтрощився на тисячі яскравих цяток. Чоловіка, що був вкритий льодом, нарешті обійняв його шиді.
Ґу Ман раптом відчув, що більше не може стримуватись. Струна, що була натягнута вісім років, нарешті обірвалася. Він голосно плакав і промовляв:
- Вибач... Вибач...
Я зневажив твої почуття. Я не розумів твого впертого серця.
Я зробив вибір за тебе, не питаючи, яким шляхом ти хочеш піти.
Я виказав неповагу до твоєї волі, не розумів, про що ти найбільше турбуєшся, і нав’язав свій план твоїй долі.
Я тебе обманював... Не дав тобі шансу піти...
Вісім років.
Я зробив тобі боляче, я відчужив тебе, я зробив усе, щоб розчарувати тебе, я ледь не вбив тебе.
Чому ти озирнувся, моя маленька дурна принцесо?
Чому ти все ще йдеш на ризик, щоб розкрити правду, а потім приходиш до мене під дощем зі шрамами - чому ти такий дурний?
- Мо Сі, вибач...
Мо Сі на мить поклав руку йому на волосся.
- Це не має значення. Я знаю, що ти вибрав, і я знаю, що ти витримав, вистраждав і чим заплатив за цей вибір... Тобі не потрібно вибачатися переді мною.
Насправді, я вже сказав тобі, якщо я тобі дійсно не подобаюся і ти хочеш бути вільним, я більше не наполягатиму на своєму... доки ти зможеш повернутися... - Він говорив і його очі повільно червоніли. Його губи ніжно торкнулися чола Ґу Мана.
Це була ніби найпочесніша молитва.
- Поки ти в порядку, дозволь мені бути поряд з тобою, дай мені можливість ділити все з тобою. Ґу Мане, мій добрий шисьоне, цього достатньо.
Сказавши це, він подумав, що його обійми можуть змусити Ґу Мана почуватись недобре, тому знову опустив голову, обережно торкнувся підборіддям чола Ґу Мана і хотів відпустити його.
Але в цей момент його раптом стримала люта сила - Ґу Ман обійняв його. Як бродячий звір, який нарешті повернувся до свого супутника. Ґу Манові перехопило подих від сліз. Чоловік, який надто довго не мав дому, був самотнім, так багато пережив, протягом восьми років зберігав таємницю, нарешті розплакався в обіймах свого коханого. Його чоло було притиснуте до грудей Мо Сі, а його серце було сповнене суму... І він ніби хотів гіркоту всіх цих років влити у ці маленькі краплі сліз.
Ґу Ман міцно обійняв Мо Сі за талію, його видовженні м’які очі були вологими, їх кутики почервоніли. Нарешті він вигукнув те, що ховав у своєму серці роками:
- Це надто боляче... Мо Сі... Мені дуже боляче...
Він обіймав Мо Сі і ці обійми були схожі на те, як потопельник хапається за корягу. Він був такий розпачливий і такий втомлений. Мо Сі стиснуло серце. Він торкнувся його голови і пробурмотів:
- Я знаю, я знаю...
- Що б я не робив, я був один... Що б не робив, я міг тільки бути самотнім... Стільки років я нічого не міг сказати оточуючим. Я мав вбивати людей своєї країни, заклиначів... Вбивати своїх братів і сестер... Це справді боляче, Мо Сі...
Мо Сі теж плакав:
- Так, я знаю...
- Я справді божеволію... Ніби в мене щоночі, щомиті, встромлявся ніж, але я все одно мав говорити... «Гарна робота», «гарна робота»... - Ґу Ман здригнувся і з болем заплющив очі. - Я не хотів вбивати... Я хотів повернутися в Чонхва... Хотів думати, що Лу Джаньсін ще живий... Що нічого не сталося...
- Я знаю, знаю... Говори, тобі стане легше, коли ти це проговориш. Я з тобою. Я на твоєму боці...
Ґу Ман не відповів, але розплющив свої блакитні очі. Через деякий час він пробурмотів:
- Я не хотів залишати тебе...
- Я... - Мо Сі не міг не втішати його, повторюючи, що все знає і розуміє, але був приголомшений, почувши ці слова.
Довгий час ніхто з них не порушував тиші. Було чути лише серцебиття.
Тудум, тудум, тудум...
Так наполегливо, так швидко, ніби правда, яка була схована в глибині його серця протягом стількох років, мала от-от пробитися назовні.
Ґу Ман говорив пошепки. Цей чоловік, який завжди був витривалим і сильним, завжди випромінював мужність, у цю мить був вкрай боязким.
Ніби людина, яка боїться бідності, обережно розкриває руки й намагається обійняти дорогий скарб, який, як вона думала, їй не судилося отримати.
Він прошепотів:
- Я не хотів тобі брехати... Я не хотів, щоб ти йшов, я... я ніколи не хотів...
- ...
- Я не хотів, щоб ти йшов, я не хотів бачити тебе з кимось іншим.
Рука Мо Сі завмерла. Його гарне обличчя раптом зблідло, а потім почервоніло. Він уже геть відкинув надію. Він звикнувся з думкою, що це просто його бойовий брат. Доки Ґу Ман зможе бути здоровим, щасливим, розслабленим, будь-яким іншим – цього достатньо. Він ніколи більше не буде змушувати його і не ускладнюватиме йому справи.
Але слова Ґу Мана ніби розпалили вогонь, який він щойно власноруч загасив.
Ґу Ман заплющив очі і в цей момент його багаторічне маскування остаточно розсипалось.
Він сказав:
- Мо Сі, ти мені справді подобаєшся...
Серце Мо Сі ніби зупинилося в цей момент. Він поглянув на людину перед собою - на це мокре, виснажене, але справжнє обличчя. Йому снився найкращий в житті сон і він не смів вірити, що почув ці щирі слова Ґу Мана направду.
- Ти весь цей час мені подобався... Вибач, я був егоїстом. Я не думав про те, чого ти насправді хотів і чого ти насправді боявся. Я просто хотів захистити тебе по-своєму, але я не знав... Але я не знав...
Але я не знав, що ти вісім років спотикатимешся, щоб наздогнати мене, витратиш найкращі роки своєї молодості тільки щоб віднайти мене. Я не знав, що ти вибрав людину на все життя, будучи ще таким молодим. Я не знав, чи захотів би ти супроводжувати мене, навіть якщо це була б дорога в пекло.
Ґу Ман не продовжував. Мо Сі підвів своє обличчя, його очі були вологі. Він підняв руку і потроху витер сльози з лиця Ґу Мана.
- Ти не знав, що так сильно і так довго мені подобаєшся? – прошепотів він.
Ґу Ман опустив вії й тихо сказав:
- Вибач, що брехав тобі стільки років.
- ...
- Ти все ще хочеш мене?
- Дурень, я ще як вперше зізнався тобі сказав, що знаю, що це одна людина на все життя, - серце Мо Сі тремтіло, але він намагався зберігати спокій.
Він більше не міг плакати перед Ґу Маном. Він зарікся. Тож він підвів свої вологі очі фенікса й показав усмішку, яка здавалася нескінченно блискучою і водночас нескінченно сумною.
- Я обіцяв тобі все життя. Це лише вісім років. У нас з тобою попереду ще довгий шлях. Як я можу тебе не хотіти?
Ці двоє людей, які витерпіли колосальну вимушену брехню і пережили багато радощів і горя, відверто дивилися один на одного. Вони більше не плакали через возз’єднання розбитого дзеркала. Тому що обидва в глибині душі знали, що хоча дорога життя була довгою, їм судилося ніколи більше не бути здоровими як колись, тому жоден із них не міг відпустити своєї радості.
Їх мучили доля та ситуація, що склалася, але коли дві пари вологих очей дивилися одна на одну, їм підступали сльози. Повільно збираючи всю мужність і тепло своїх сердець, вони спроміглися показати одне одному найніжніші посмішки, на які тільки були здатні.
Пара поранених тварин, що потрапили в пастку, нарешті обійнялися без будь-яких перешкод і лід розтанув. Нарешті вони змогли ввібрати тепло один одного і поділитися теплом одне з одним.
Відтоді, будь то безкрайнє холодне озеро чи весна на землі, він завжди буде з ним і вони ніколи не розлучаться.
Авторці є що сказати:
Ба-ха-ха-ха, candy time ;)
Далі
Розділ 133 - Що солодше, цукор чи я?
Ґу Ман повільно відновлював своє тіло. Через його особливу ситуацію ні Імператор, ні Мо Сі в даний момент не могли відновити для нього справедливість. Мо Сі розумів намір Імператора - перебудувати устрій Чонхва, саме це було і бажанням Ґу Мана. І якби правду про Ґу Мана розкрили громадськості, усі його зусилля та жертви були б марними. Тому і Імператор, і Ґу Ман сподівалися, що Мо Сі зможе зберегти цю таємницю. Однак Мо Сі ніколи не вмів прикидатися. Ні, його аж ніяк не можна було назвати ненадійним - навпаки, він був суворим і дисциплінованим. Він точно міг тримати язик за зубами. Єдине, чого він не міг приховати - це почуття до Ґу Мана. Незважаючи на те, що він нічого не говорив і з усіх сил намагався стримуватися перед сторонніми, за наступні кілька днів майже всі в маєтку Сіхе могли помітити, що його ставлення до Ґу Мана різко змінилося. Раніше в нього завжди був такий вираз обличчя, ніби Ґу Ман винен йому п'ять мільйонів золотом. Зараз же він навіть говорив до нього тихо і ласкаво низьким, магнетичним, дуже приємним для слуху голосом. Весь його вибуховий норов десь пропав. Якось, коли Ґу Ман відпочивав, один нетямущий кухар прийшов попросити його допомогти розпалити вогонь. Це не було важким заняттям, лиш трохи брудним. Крім того, Ґу Ман завжди відповідав за рубку дров та розпалювання багаття, тому він пішов за кухарем. Коли ж Мо Сі повернувся в резиденцію і почув, що Ґу Мана відправили розпалювати вогонь, він пішов прямо на кухню і витяг звідти Ґу Мана на очах у приголомшених слуг. Кухар запанікував: - Пане, господарю… - Що ви робите? Кухар: - Я просто побачив, що він без діла. Я... я хотів попросити його про допомогу. - Він все ще на лікуванні. Як він може допомогти? Потім до Ґу Мана: - Повертайся назад і спи. Кухар: - … Якщо говорити про подібні випадки, то не лише прислуга з кухні - слуга, що відповідав за збереження скарбів Сіхе, також мав що сказати. - Що там розпалювання вогню? Я зараз розповім вам щось ще більш неймовірне. Того дня Ґу Ман пішов зловити Фаньдов. Собака біг дуже швидко, Ґу Ман спішив за ним і випадково перекинув зі столу глазуровану червону вазу. Так, це була найдорожча ваза на весь маєток. Вона розбилася! Після кожної його фрази люди навколо вигукували «о-о-о» і «тцк-тцк». Один молодий чоловік схвильовано запитав: - А потім? Що потім? Ти доповів про це пану? Слуга ляснув себе по стегну. - Звичайно! Тієї вази вистачило б, щоб купити п’ять будинків у північній частині міста. Як я міг не доповісти? Я негайно розповів панові про те, що сталося. - О небеса… Господар дуже любив цю вазу. Яким він, мабуть, був злим… - О, він був дуже злий. Знаєте, що він мені сказав? Усі дружно похитали головами. Слуга промовив серйозним тоном Мо Сі. - Навіщо поставили цю вазу в такому місці? А якщо б вона на когось впала? Він поранився? - … Після кількох секунд мовчання один із слуг вкрай збентежено зітхнув: - Ого. Ніхто не знав, що саме сталося між цими двома, проте кожен, хто не був сліпим, міг побачити зміну ставлення Мо Сі до Ґу Мана. На щастя, слуг в маєтку Сіхе було небагато, і вони були вірними Мо Сі. Крім того, Лі Вей добре керував ними, тому люди за межами маєтку поки що про все це не знали. - Управляючий Лі, що, на вашу думку, сталося з паном? Хай там що, Ґу Ман все ще зрадник, а він так про нього піклується... Що думаєте? Що подумають інші?… Лі Вей стояв у коридорі, його рукава хвилювалися на бурхливому вітрі. Він поглянув на чистий ставок у дворі і сказав: - Чи можете ви довіряти нашому господарю? - Звичайно. Хто в Чонхва може бути справедливішим за нього? - Тоді давайте йому довіряти. Не питайте ні про що. У нього, мабуть, є свої причини так чинити і, як його люди, ми маємо робити лиш одне. - Що? Лі Вей: - Тримати язика за зубами. При дбайливому догляді рани Ґу Мана швидко загоїлись. Завдяки крові демона-вовка його тіло справлялося з цим набагато краще, ніж раніше. Однак сумно було те, що Дзян Фулі хоч і зміг зцілити рани Ґу Мана, але не міг запобігти згасанню ефекту Дзеркала Часу. Спогади, повернуті завдяки Шаньґао, почали повільно розсіюватися з пам’яті Ґу Мана. Ґу Ман, мабуть, розумів, що якщо він не скаже деякі речі зараз, у нього може не бути можливостей у майбутньому. Ясність розуму, яку він мав в цей момент, була просто благословенням небес, лише відображенням місяця у воді. Тому він попросив у Мо Сі перо і папір. Коли Мо Сі був поруч, він розмовляв із ним. Коли Мо Сі поруч не було, він залишався сам у своїй кімнаті і записував те, що пам’ятав. Щодня, прокидаючись, він проглядав те, що написав напередодні. Якщо було щось, що він забув, він міг згадати це знову. Він щосили намагався подовжити тривалість ясності свого розуму. Одного разу коли він спав, Мо Сі подивився на папери, які він поклав біля своєї подушки. Найбільш кидалася в очі частина про їх першу зустріч в Академії. Ґу Ман написав: «Він сидів під деревом і їв вонтони. Він підняв голову і подивився на мене, та, нажаль, його обличчя нічого не виражало - він, мабуть, не мав про мене ніякого враження». Коли він хотів придивитися уважніше, Ґу Ман розплющив очі й прокинувся. Побачивши, що Мо Сі проглядає написане ним, він негайно сів і швидко вихопив записи з рук Мо Сі. - Гей, гей, гей! Не дивись, не дивись! - … Мо Сі був приголомшений. - Ти проти? - Якщо ти це прочитаєш, мені буде соромно, - Ґу Ман захищав свої записи. - Якщо хочеш подивитись на це, зачекай, поки я все повністю забуду. У будь-якому випадку, я був дурнем у той час. Моє обличчя почервоніло, серце забилося швидко - я не розумів, що то було за збентеження. У Мо Сі потемніло в очах. Ґу Ман поспішно сказав: - Айя, добре, добре. Я не обов’язково забуду все так швидко, еге ж? Слухай, я поглиблюю свою пам’ять щодня. Можливо, ще рік чи близько того, або ні - десять чи двадцять років я все ще зможу бути при пам’яті. Мо Сі нічого не сказав і не викрив брехню Ґу Мана. Він просто підняв руку, поклав її Ґу Манові на потилицю й притягнув його до себе. Чоло торкнулося чола. Через деякий час він схопив Ґу Мана за праву руку й потер своїми мозолистими пальцями його вказівний. Він мав стільки почуттів, щоб висловити, але Сіхе-Дзюнь лиш потер палець Ґу Мана й тихо сказав: - Чому твоя рука в чорнилі? Ти не знаєш, як її відмити? - він зітхнув і продовжив: - Ти… Ґу Ман усміхнувся. - Хто тут старший брат – ти чи я? Ти сильніший чи я? Чому ти мене повчаєш? - Звичайно, ти, - Мо Сі гірко посміхнувся. - Я досі не можу уявити, як ти на це пішов. Ти чітко розумів причину та наслідки, але ти нічого не сказав і пішов за Джов Хе на демонічне випробування. - А що я міг зробити? У мене не було виходу. У тебе своя безвихідь, у Імператора — своя. Насправді, ти не маєш надто ображатися на нього за те, що він зробив. Коли людина посідає високе місце, вона не може собі зарадити. Чесно кажучи, якби в його серці справді не було ні доброти, ні справедливості, він міг би знайти можливість убити мене, але врешті-решт він цього не зробив. Мо Сі нічого не сказав. Через деякий час він опустив вії й знову взяв руку Ґу Мана. Його широка долоня торкнулася Ґу Манової каблучки з сапфіром. Він уже запитував Ґу Мана про цей перстень. Дізнавшись, що його дав йому Мужон Лянь, Мо Сі справді не розумів, навіщо. Але на той час тіло Ґу Мана було ще дуже слабким, тому він не розпитував детальніше. Тепер, коли він знову кинувся йому в очі, Мо Сі завмер. Ґу Ман відчув, що той дивиться на перстень, і його вії ледь помітно затремтіли. Мо Сі помітив це, але не став зауважувати. Ґу Ман колись належав до сім’ї Мужон Ляня і брав участь в його справах протягом майже двадцяти років. Після тривалих перекручень це справді могло бути важко пояснити, тому Мо Сі не наполягав на роз’ясненні, а лише сказав: - Ти хочеш, щоб я повернув йому цей перстень? Чи хочеш побачити його особисто? Ґу Ман відповів не одразу. Він розкрив пальці й подивився на каблучку з сапфіром, що переливався. Трохи подумавши, він сказав: - Я все ж хочу піти до маєтку Ваншу сам. Мо Сі якусь мить помовчав і сказав: - Добре. Ґу Ман, почувши його глухий голос, підвів очі й усміхнувся. - Тобі це не подобається? - Ні, - Мо Сі зробив павзу. — Але не забудь закрити обличчя й одягнути плащ. Його лице спохмурніло. - Знаєш, в Чонхва є багато людей, які не проти створити тобі проблеми. - Я буду обережним. У водяному годиннику повільно крапала вода. Було вже пізно. Мо Сі: - Тоді я піду до кабінету. Тобі слід більше відпочивати. У мене ще є деякі документи, які я хочу переглянути. Якщо тобі щось знадобиться, можеш підходити безпосередньо до мене. Ніхто тебе не зупинить. Ґу Ман посміхнувся і сказав: - Тобі не потрібно надто піклуватися про мене. Не забувай, що я грішник. Я маю бути стриманим перед сторонніми. Серце Мо Сі забилося сильніше від останньої фрази. Раптом йому стало сумно. Він чекав стільки років – з юності до тридцяти літ – щоб отримати щире визнання Ґу Мана. Його охопив сум через те, що вони забагато пережили. Чимало нових і красивих речей були зношені і вони обоє були схожі на латаний-перелатаний одяг. Хоча вони все ще були цілими, та вже стали геть іншими. Помітивши його поганий настрій, Ґу Ман вирішив подражнити його. - Мо Сі. - Хмм? Ґу Ман лежав на подушці й усміхався. - Як закінчиш з документами, повертайся до мене і поспи. Не йди до своєї кімнати. Ти дозволив мені спати в головній спальні, а сам стільки днів займав бічні покої. Якщо про це дізнаються, скажуть, що я з тебе знущався. Мо Сі опустив голову й стиснув губи, але нічого не сказав. Місячного світла, що падало на нього, було достатньо, щоб побачити, як кінчики його вух зайнялись легким багрянцем. Нарешті Мо Сі тихо сказав: - Тобі краще добре відпочити. Ґу Ман ще ширше розплився в усмішці. Він опустив вії, витягнув руку з-під ковдри і торкнувся обличчя свого шиді. - Ти такий слухняний. - … - Шкода, що у твого шисьона немає цукру, щоб пригостити тебе. Мо Сі глянув на нього, а тоді нахилився і ніжно поцілував його в губи. Звичайно, він не наважився на глибокий поцілунок. В надрах його серця горів вогонь і дихання Ґу Мана могло перетворити іскру на море полум’я, тому Мо Сі просто цьомнув його і знову сів прямо. - Я повернуся. Ґу Ман підняв руку і торкнувся своїх губ. - Це солодко? Побачивши, що Мо Сі не відповідає, він продовжив безсоромно запитувати: - Гей-гей, що солодше - цукор чи я? - … Мо Сі був не дуже вправний у словах. Якщо його злили, він міг видати якісь по-звірячому короткі фрази. Але в моменти ніжності і лагідності він був дуже незграбним і відвертим. Тож він не знав, як відповісти на дражливе питання Ґу Мана і тому просто підняв руку, витягнув два пальці й обережно постукав по центру чола Ґу Мана. Ґу Манові натякали лягти в ліжко. Він ліг і штовхнув ногою ковдру. - Принаймні скажи щось. З віком ти стаєш дедалі нуднішим. Ох, забудь. Мо Сі якийсь час мовчав, а тоді справді щось сказав. - Тоді... добраніч. Ґу Ман: - … Авторці є що сказати: Мо Сі: Чому у сусіда після його зізнання здатність до любовних балачок зросла, а мені після зізнання банально бракує слів? Сусідній собака: Тому що ти не пройшов п’ять років навчання в мандрах. Думаєш, я впродовж стількох років читав лише серйозні магічні книги? Я також прочитав багато бульварних книжок, розумієш?
Читати
Відгуки
плачу від їх кохання... які ж вони дорогоцінні