Додому

Після того як Мо Сі повернувся додому, він усамітнився на три дні поспіль.

У людей було багато припущень щодо того, що сталося. У кожного були різні думки. Усім було цікаво, яку розмову мав Мо Сі з Імператором, коли того дня прийшов до палацу. Незважаючи на те, що він зробив таку величезну помилку, Імператор не покарав його, тільки закрив вдома на три дні. Так недбало.

Але ніхто не міг знати правди.

Протягом цих трьох днів Дзян Фулі не покидав маєтку Сіхе. Травми Ґу Мана були надто серйозними, йому довелося закрити двері і лікувати його. Усі тримались подалі, нікого не підпускали до кімнати лікування.

На третій день.

Крізь віконну решітку пробивалося сонячне світло. Минав час, і чорна, як чорнило, тінь повільно пливла по підлозі. Мо Сі сидів перед столом із сандалового дерева й дивився на стос листів перед собою.

За останні дні він прочитав цю купу листів незліченну кількість разів. Це були звіти, які Ґу Ман надсилав Імператору з країни Ляо протягом кількох років. Імператор завжди носив їх у своєму мішечку цянькунь.

За ті п'ять років зібрався чималий стос листів. На найдавніших з них чорнило вицвіло, самі листи пожовкли.

Єдине, що не мінялося - це дуже добре знайомий Мо Сі почерк. Штрихи були трохи похилими, ієрогліфи дещо безладними, закінчення кожного було трохи закручене вверх.

«Ваша Величносте, я вже прибув до країни Ляо. Ґвоши Ляо дуже обережний і трохи ускладнив справи. Але зараз уже все гаразд, не варто хвилюватися. Вітаю Вашу Величність».

«Ваша Величносте, країна Ляо планує напасти на місто Лань на півночі Чонхва після осіннього збору врожаю. У місті Лань багато людей. Я сподіваюся, що Ваша Величність подбає про людей і підготується завчасно».

«Ваша Величносте, я перебуваю на горі Тяньдан з армією Ляо. Тепер, коли я генерал Ляо, вбивства на полі бою неминучі. Через сім днів, коли ми атакуємо місто Лань, ми будемо битися проти Чонхва. Цього не уникнути. Цей Ґу завчасно просить вибачення і стає на коліна».

Був навіть лист від Ґу Мана до Імператора після битви на Донтін.

Почерк у цьому листі був ще більш неохайним, ніж у всіх попередніх, ніби кінчик пера тремтів. Здавалося, Ґу Ман був надто схвильований і не міг писати спокійно. Зі слів у листі можна було побачити його тодішню тривогу.

«Ніж у серце, у мене не було іншого вибору. Генерал Мо занадто наївний і впертий. Я сподіваюся, що Ваша Величність добре про нього подбає. Крім того, у цього Ґу є прохання. У нас із генералом Мо глибокі братерські стосунки. Я боюся, що не зможу знову битися з ним в майбутньому...»

Щоразу, коли Мо Сі читав це, він не міг не думати про те, що відчував Ґу Ман, коли писав цього листа. Здавалося, для нього це було надто боляче, і йому було важко пробачити самому собі.

Мо Сі гортав листи один за одним. Окрім повідомлення про військову ситуацію країни Ляо та опису демонічної магії, найчастішою річчю, про яку писав Ґу Ман, була кількість убитих ним людей і кількість зруйнованих в результаті битви міст. Це було не вибачення перед Імператором, скоріше підрахування життєвого боргу.

До п’ятого року.

Ґу Ман раптом перестав рахувати. Він, напевно, нарешті зрозумів, що як би він не рахував, ті люди вже загинули від його рук і він був не в змозі їх повернути.

Він лише писав маленьке речення в кінці кожного листа - там, де підписував своє ім’я: «Грішник Ґу Ман, знову вклоняється».

Мо Сі погладив ієрогліфи із загорнутими вверх рисками. Грішник Ґу Ман … він гладив і гладив, і сльози текли, капаючи на чотири слова самоприниження та самозвинувачення.

Потім перегорнув до останнього листа.

У ньому Ґу Ман написав кілька простих рядків, в яких пояснював, що Імператор має використати його для експерименту з демонічною магією.

Ґу Ман писав: «П’ять років тому, коли я тільки прибув до країни Ляо, мені загартували тіло, влили вовчу кров і вирізьбили на моїх кістках демонічні прокляття. Протягом цих п’яти років мій розум поступово ставав більш хаотичним, а я ставав дедалі неконтрольованішим. Я вже відчуваю наміри країни Ляо. Невдовзі вони відокремлять мою свідомість, знищать мої спогади, а потім відішлють мене назад до Чонхва як подарунок до мирної угоди. Вашій Величності не потрібно витрачати час на те, щоб зцілити моє заплямоване кров’ю тіло. Якщо Ваша Величність дійсно співчуває болю, якого я зазнав, будь ласка, ув’язніть мене та дослідіть моє тіло. Це може допомогти знайти спосіб протистояти демонічній магії країни Ляо. Таким чином, моє бажання буде виконано».

В кінці листа залишився рядок вкрай скромних слів.

«Грішник Ґу Ман, знову вклоняється».

Останні слова Імператора в Палаці Фенікса все ще звучали у Мо Сі в голові:

- Вогняна Куля, ти знаєш, що відчув Цей Самотній, коли побачив цього листа?

      У першому листі за п’ять років до цього він писав Цьому Самотньому, що країна Ляо ускладнила йому справи, однак усе вже налагодилося і Цьому Самотньому не варто хвилюватися. Однак через п’ять років він зрозумів, як країна Ляо могла вчинити з ним і лише тоді розповів мені про минуле. Те, що він назвав «ускладненням», було насправді загартуванням тіла і висіченням проклять на його кістках.

      Тепер ти розумієш? Причина, з якої країна Ляо відправила його назад, полягала в тому, що темні закляття та тиск демонічної крові в тілі Ґу Мана виходили з-під контролю. Ніхто не знав, що станеться з Ґу Маном після того, як його свідомість буде повністю поглинута демонічною частиною. Ніхто не наважувався вбити це тіло, що зазнало демонічної мутації, тому вони відправили його назад до Чонхва.

Імператор зробив павзу, а потім продовжив.

- Вогняна Куля, у Цього Самотнього не було іншого вибору. Незважаючи на жорстокість демонічних випробувань, це був єдиний спосіб, який міг придумати Цей Самотній. Можливо, так його можна врятувати. А інакше, коли в тілі Ґу Мана спалахне демонічна аура, це буде непоправно як для Чонхва, так і для самого Ґу Мана...

Хтось постукав у двері. Мо Сі різко виринув із болісних спогадів. Він підняв руку й швидко витер сліди сліз, відклав листа, а тоді сказав:

- Заходьте.

Увійшов Лі Вей.

У ці дні тільки він міг входити в цю кімнату з тим, щоб його не вигнали. Лі Вей сказав:

- Господарю, гарні новини! Його врятовано!

Мо Сі вмить підвівся і хотів вибігти. Лі Вей поспішно сказав:

- Він все ще спить. Майстер-цілитель Дзян наказав нам не будити його. Крім того, пан Дзян чекає Вас на задньому дворі. Він сказав, що має щось з Вами обговорити.

Дзян Фулі сидів на задньому дворі маєтку Сіхе, біля лотосового ставка, притулившись до стовпа павільйону. Він дивився на ставок, повний розквітлих квітів лотоса. У глибині його очей перетікали світло й тіні, які інші не могли б зрозуміти. Здавалося, він думав про щось, що його бентежило. Його брови були злегка насуплені, а тонкі губи міцно стиснуті.

Мо Сі пройшов звивистим коридором і підійшов до нього:

- Майстер-цілитель Дзян.

Можливо, через те, що три дні лікування були надто виснажливими, чи з якоїсь іншої причини, але Дзян Фулі відреагував не відразу. Натомість він тупо дивився на рибу, що плавала в лотосовому ставку.

- ... Майстре-цілителю Дзян?

Коли його покликали вдруге, Дзян Фулі ніби отямився від сну:

- О, це Ви. Ви тут.

У цей момент думки Мо Сі були зайняті лише Ґу Маном, тому він не звернув уваги на незвичну поведінку Дзяна Фулі. Натомість він запитав:

- Як мій шисьон?

Дзян Фулі:

- Відповідь не дуже проста. Вам не варто надто нервуватися. Сідайте і я вам розповім.

Мо Сі був справді неспокійним, але Дзян Фулі виглядав так, ніби йому було ліньки говорити, якщо він не присяде, тож у нього не було іншого вибору, окрім як сісти навпроти майстра-цілителя.

Дзян Фулі сказав:

- Дозвольте мені спершу запитати Вас. До того, як Джов Хе провів своє демонічне випробування, Ґу Ман відновив більшу частину своєї пам’яті, так?

Він запитав прямо і Мо Сі не заперечив.

- Я не займаюся політикою і не маю наміру запитувати про інші речі. Не хвилюйтеся. Мені просто цікаво. Він втратив дві душі, а отже, його пам’ять не могла настільки відновитися. Що сталося на Острові Кажанів, що призвело до цього?

Мо Сі відповів:

- Дзеркало Часу.

Дзян Фулі мить помовчав.

- Не дивно. Тоді я розумію.

Я поясню це Вам так, Сіхе-Дзюню. Дзеркало Часу справді може відновити свідомість і пам’ять Ґу Мана, але людську душу замінити неможливо. Дзеркало Часу може лише викликати «спалах», а не дати справжнє відновлення.

- Викликати спалах...

- Саме так, - сказав Дзян Фулі. - Це схоже на останнє сяйво призахідного сонця. Воно триватиме недовго. Через місяць-два спогади, повернені Дзеркалом Часу, зникнуть.

Він зробив павзу і продовжив:

- Вибачте, навіть я не можу змінити це.

Насправді Мо Сі вже очікував цього. Коли Шань Ґао використав Дзеркало Часу зі словами, що хоче «відновити» пам’ять Ґу Мана – уже тоді його це стурбувало. Але коли він почув підтвердження від Дзян Фулі, його серце впало.

Мо Сі опустив вії та тихо сказав:

- Я розумію… Дякую.

- Я беру з людей гроші не для того, щоб вони дякували. Інші травми Ґу Мана більше не є проблемою. Йому просто потрібно відпочити, і він повільно відновиться. Але я повинен вам дещо нагадати, - сказав Дзян Фулі. Вираз його обличчя раптом став серйозним. - Його дух більше не витримає великих потрясінь.

Серце Мо Сі раптом стиснулося. Він запитав:

- Він все ще хворий?

- А він може бути в порядку? - Дзян Фулі підняв перед Мо Сі три пальці. - По-перше, його душа неповна. По-друге, він був змушений відновити пам’ять завдяки стародавньому божественному Дзеркалу. По-третє, Джов Хе розтинав йому мозок… Дозвольте сказати Вам, Сіхе-Дзюню: Ваш Ґу-шисьон справді надзвичайно міцний. Якби хоч однієї з цих трьох речей зазнав хтось інший, він би не витримав і збожеволів.

Перераховуючи, він загинав пальці. Коли всі три його пальці були загнуті, навіть така горда людина, як Дзян Фулі, не міг не зітхнути:

- Він зазнав трьох, але не втратив себе.

Прохолодний вітерець подув над ставом із лотосами, від чого вода вкрилася брижами.

Дзян Фулі обернувся, поглянув на хвилясту поверхню ставка і прошепотів:

- Насправді, як цілителю, мені дуже цікаво: яка психологічна одержимість могла зробити його таким незнищенним.

- …

Мить мовчання, його мигдалеподібні очі дивилися на риб, що плавали в лотосовому ставку.

Раптом Дзян Фулі сказав:

- Сіхе-Дзюню, дозвольте запитати Вас: Ґу Ман насправді шпигун, якого Чонхва послав до країни Ляо, так?

Мо Сі різко підняв голову й витріщився на нього. Дзян Фулі за три дні витратив чимало енергії і був дуже втомленим. Він ліниво притулився до стовпа павільйону, повернув обличчя вбік і зіщулив очі, дивлячись на хвилястий став із лотосами. Він повільно проговорив:

- Не хвилюйтеся, я не використовував лікування, щоб проникнути в його серце. Крім того, у нього неабияка психічна сила. Навіть якби я дав йому Воду Сповіді, те, що він би сказав, могло б бути неправдою. Я просто так відчуваю, тому і запитую. Вам не потрібно відповідати мені.

У горлі Мо Сі було надзвичайно гірко. Через деякий час він сказав:

- Ви… Чому Ви так думаєте?

- Це дуже просто, - сказав Дзян Фулі. - Зрадник, який не може витримати удар і стає на шлях помсти, ніколи не матиме такої сили волі, як у нього. У мене немає жодних доказів, і я не маю наміру втягуватися в суд, але як лікар я вже можу підтвердити, що він непогана людина.

Сонячне світло відбивалося в очах Дзян Фулі і освітлювало його обличчя так, що воно вже не було таким непокірним і непохитним, як зазвичай. Дзян Фулі виглядав м’яким і зітхаючим.

І цей м’який погляд дав Мо Сі смутне відчуття, що він зустрічав його раніше.

- Дбайте про нього, Сіхе-Дзюню. Його свідомість тепер така ж крихка, як тріснута поверхня льоду. Якщо він отримає четверту психічну травму… - Дзян Фулі зробив павзу й серйозно сказав: - Він втратить розум. Тоді вже, якщо не знайти дві частинки його душі, навіть безсмертні не зможуть його врятувати.

Ніч того ж дня.

На небі висів місяць, яскраво сяяли зірки. Чумацький Шлях пролягав через темно-синій нічний небозвід подібно довгому мечу чи дракону.

Цієї ночі багато людей у місті Чонхва мали власні турботи та труднощі.

Імператор закутався в лисячу шубу в Палаці Фенікса. Його очі були закриті, він пальцями перебирав намистини браслету на зап’ясті.

В маєтку Юе Мужон Чуї підійшов до спальні Юе Ченьціна. Після тривалих вагань він нарешті підняв руку й постукав. Але почекавши деякий час, відповіді не отримав, тому обережно штовхнув двері. Він побачив всередині непогашену лампу, акуратні й охайні постіль і стіл. Юе Ченьціна не було. Тут увійшов слуга і сказав...

Що Юе Ченьцін пішов до Дзян Єсюе за порадами, щоб покращити навички. Мужон Чуї нічого не сказав. Через довгий час він заплющив очі.

В маєтку майстра-цілителя Дзян Фулі поспішно пакував речі, пояснюючи, що збирається в далеку дорогу. Його дружина стояла біля дверей. Вона ніби хотіла щось сказати, але не сказала.

В маєтку Ваншу Мужон Лянь лежав на бамбуковому дивані у внутрішньому дворику й потягував зі своєї люльки «Життя як сон». Дим повільно виходив з його рота й линув у бік розквітлих квітів павловнії. Мужон Лянь закусив люльку й ошелешено подивився на свої пальці. Його очі були темні і яскраві.

В маєтку Сіхе.

Після стількох поворотів і кривавих штормів, усе нарешті повернулося до тимчасового спокою. Ґу Ман лежав на великому ліжку в головній спальні, накритий тонкою ковдрою. Він ще не прокинувся. Мо Сі попросив слуг піти і був єдиним, хто залишився біля ліжка.

Він був дуже терплячим. Він не заперечував, що Ґу Ман надто довго спав або що він зайняв його ліжко. Це те, що він обіцяв дати Ґу Ману.

- Я обіцяв дати тобі дім, - Мо Сі взяв його руку, притягнув до своїх губ і ніжно поцілував. – Вибач, шисьоне. Я змусив тебе занадто довго чекати.

Людина на ліжку слухняно лежала. Її густі вії були опущені, наче маленькі віяла закриваючи очі. Зараз йому вже не потрібно було прикидатися, не потрібно було терпіти, не потрібно було важко працювати. Він виглядав таким втомленим і худим. Мо Сі дивився на людину перед собою. Він не міг пригадати свого Ґу Мана-ґеґе здоровим, сильним і сонячним, яким він був колись. Час надто сильно зруйнував його.

Мо Сі опустив голову, уперся чолом у прохолодну долоню Ґу Мана й тихо сказав:

- Шисьоне, ти вдома.

Теплі сльози текли по його щоках, потрапляли на долоню Ґу Мана.

Його ніби розбудили це бурмотіння та глибокі емоції. Через кілька секунд тиші кінчики пальців Ґу Мана злегка ворухнулися і він розплющив очі.