Правда про Гору Душ Воїнів

Імператор вивів Мо Сі на терасу Палацу Фенікса.

Там був Басейн Перетворення Мрії, який міг відтворити перед глядачами сцени минулого.

Імператор став біля басейну й подивився на їх з Мо Сі відображення. Потім він повільно зняв низку намистин зі свого зап’ястя і став перебирати їх у руці. Теплі та гладкі, він перебирав їх одну за одною і, дійшовши до сьомої, зупинився.

- Мо Сі, хоча я… вирішив знищити нефритові сувої з Зали Цензури, але…

Він заплющив очі й заломив руки.

- Але, будь ласка, повір мені, я ніколи не думав обманювати Ґу-ціна.

      Запис з цієї намистини може довести його невинність. Я завжди ношу її з собою. Якщо я зможу виконати свою обіцянку за життя, я особисто оголошу про це людям. Однак, якщо я не зможу кинути виклик волі небес, тоді я залишу світові цю намистину із записаною в ній правдою. Одного дня, коли настане відповідний час, нащадки відкриють світові угоду з Золотої Платформи.

Здійнявся нічний вітер, від якого зашелестіло листя дерев біля басейну.

- Тоді я нарешті матиму обличчя в підземному світі і зможу спокійно зустрітись із вірним підданим.

Говорячи, він постукав кінчиком пальця по намистині і та почала випромінювати сліпуче світло. Зсередини випливла сріблясто-біла нитка пам’яті й опустилася в Басейн Перетворення Мрії. Вода вкрилася брижами, розбиваючи відображення місяця, після чого з басейну розповсюдився ледь помітний холодний туман.

Цей туман поступово формувався в картинку, з його глибини долинув звук – спершу слабкий, але поволі він ставав все яснішим.

На їхніх очах поступово вималювався публічний будинок.

- «Запах ожини, завіса вітру,

      Голос Ду Ю лунає серед червоних дерев.

      Порожнє щастя*, бажання віднайти того,

      Хто розділяє твої прагнення».**

 

*Порожнє щастя — відсилання до історії губернатора Нанке, та сама історія з опери «Сон під південною гілкою», яку Юе Ченьцін слухав у другому розділі.

** Вірш 147 «Весняна ніч» поета Лі Джіюаня, династія Юань. Пробуджує меланхолію розлуки через символізм рослин.

 

Бордель. Чиста і ніжна мелодія водяної феї* наче шовкова стрічка віяла серед поля рум’яної пудри.

 

* Водяна фея — це особливий тип поезії з жорсткою схемою римування, що походить від династії Тан. Звучить, як набір парних строф.

 

- «Сонце хилиться, тіні від квітів важкі. Цвіт лілії безжальний,

      Квіти граната* спричиняють ще глибшу тугу.

      Печаль втрати дуже важка».

 

*Вважалося, що лілейники допомагають забути про свої нещастя, тому читачеві здається образливим бачити, як вони так красиво цвітуть, така сама ідея і у квітів граната.

 

Туман, що випливав із басейну, ставав усе густішим і густішим, огортаючи всю терасу зали Фенікса, створюючи міраж із перлів і нефриту.

Будинок Абрикосовий цвіт.

Мо Сі та Імператор стояли посеред туману. Поволі картина навколо прояснилася. Мо Сі знову дивився на сцену із Дзеркала часу. Це була ніч перед зрадою Ґу Мана вісім років тому, коли той був у кімнаті публічного будинку і розмовляв із таємничим чоловіком у чорному.

Тоді Мо Сі не знав, ким був цей чоловік. Тепер же можна було не сумніватися - це був Імператор.

Як і очікувалося, Імператор підійшов до Мо Сі, подивився на чоловіка в чорному плащі, що виринув з туману, і сказав:

- Це був останній раз, коли я бачив Ґу-ціна перед його зрадою. Тоді він знав, що скоро піде, і його душевний стан був у сум’ятті. Тому я домовився з ним, що знайду його тут опівночі й приведу на Гору Душ Воїнів, щоб дещо показати.

Все було так само, як і в Дзеркалі Часу. В ілюзії Імператор, закутаний у чорний плащ, поклав на стіл пакунок і підштовхнув його Ґу Ману.

- Я приніс це тобі. Іди перевдягнись.

Дії Ґу Мана були точно такими ж. Він підняв руку і відгорнув край пакунку, але швидко закрив його знову.

Ґу Ман запитав:

- Що це означає?

- Ти збираєшся туди, тож варто підготуватися, - сказав Імператор. - Якщо просто розказати тобі про ситуацію там, боюся, що ти мені не повіриш. Сьогодні ввечері я проведу тебе, щоб ти побачив це своїми очима. Побачити означає повірити.

Картинка навколо померкла. Коли ж знову розвиднілося, сцена в тумані змінилася на підніжжя Гори Душ Воїнів.

Ґу Ман та Імператор були одягнені в чорні плащі, що закривали їх з ніг до голови.

Ґу Ман підійшов до звивистої доріжки, що вела в гору. Він зняв капюшон плаща, підвів голову й подивився далеко вгору, куди ця стежка вела.

Імператор запитав:

- Не хочеш іти?

Ґу Ман:

- Коли я думаю про те, що незабаром піду звідси, що мої руки будуть заплямовані кров’ю воїнів Чонхва, я…

Імператор перебив його:

- Поточна ситуація Чонхва така. Після поразки на горі Фен Мін ти на власні очі побачив, як ти та твоя армія опинилися в жахливій ситуації. Є лише люди, які б’ють вас ногами, коли ви лежите, і ніхто в такому ганебному становищі вам не допоможе.

Він побачив, що Ґу Ман хоче заперечити, тому додав:

- Не треба говорити, що є Сіхе-Дзюнь і він стане на твій бік. Це буде марно, навіть якщо він це зробить. Ти розумна людина, і ти вже маєш добре знати, що Чонхва завжди був в руках кровних аристократів. Ти нічого не зможеш змінити власними силами.

Ґу Ман:

- …

Імператор:

- Такі справи. Ти вже на шляху державної зради і нема про що шкодувати.

В холодну ніч він підняв руку і взяв п’ять холодних пальців Ґу Мана. Той обернувся, щоб подивитися на нього. Він трохи ворухнувся, ніби хотів вирватися, але зрештою не зробив цього.

Мо Сі дивився на сцену перед собою. Коли він вперше побачив це минуле в Дзеркалі Часу, він подумав, що людина в чорному була з Ляо. Він думав, що Ґу Мана взяли за руку через те, що він вагався. Але тепер він знав правду, його емоції були надзвичайно складними і першим повним реченням, яке видав його розум, було:

- … Було холодно?

Імператор, що стояв біля нього, завмер:

- Що?

- Його рука, - тихо сказав Мо Сі. - Тоді було дуже холодно?

Звичайно, це відбувалося вісім років тому і слід припустити, що ніхто не міг би пригадати таких подробиць. Але, через якусь мить Імператор зрозумів.

Він опустив очі й промовив:

- …Було холодно.

- …

- Вибач. Це я загнав його в цей глухий кут.

Мо Сі нічого не сказав. В ілюзії Імператор повторював розмову з Дзеркала Часу. Він сказав Ґу Ману:

- Генерале Ґу, якщо ти хочеш прокласти шлях, твої руки будуть вкриті кров’ю. Скористайся моментом поки твої руки не забрали життя невинних, підіймись на Гору Душ Воїнів ще раз. У тебе не буде такого шансу в майбутньому.

Ґу Ман різко заплющив очі. Нічний вітер ворушив його трохи скуйовджене волосся. Він довго мовчав. Потім обережно висмикнув свою руку з долоні Імператора. Кінчики його пальців усе ще трохи тремтіли. Ніхто не міг зігріти йому руки. Він сказав:

- … Ходімо.

Їхні чорні плащі хвилювалися від вітру. Імператор і Ґу Ман один за одним стали підніматися сходами.

У Дзеркалі Часу стеження Мо Сі зупинилося тут. Але цього разу все було інакше. Цього разу густий туман ніби просувався далі і змінювався і нарешті Мо Сі побачив те, що побачили Ґу Ман і Імператор на Горі Душ Воїнів того року.

Імператор і Ґу Ман прибули до зачарованої забороненої зони Гори Душ Воїнів. Імператор підняв руку, порізав долоню і мазнув своєю кров’ю край бар’єру. Кров миттєво була поглинута чарами. Залунав голос, що йшов ніби з глибин землі:

- Сміливі досягнення увіковічено в камені.

Імператор відповів:

- На надгробках героїв висічені імена.

Сміливі досягнення увіковічено в камені, на надгробках героїв висічені імена.

Хіба цей простий вірш не був мрією всього життя Ґу Мана? Очі Ґу Мана почервоніли, щойно він почув цю відповідь. Імператор побачив це, зітхнув, поплескав Ґу Мана по плечу й тихо сказав:

- Тут більше нікого не буде. Зніми плащ.

Ґу Ман підняв руку й розв’язав зав’язки плаща...

Під плащем було біле військове траурне вбрання з чорними краями.

- Ходімо.

Вони пройшли через бар’єр чарів і потрапили до забороненої території Гори Душ Воїнів.

Незважаючи на те, що Мо Сі вже здогадався і був готовий до цього, та коли він справді побачив цю картину, та все ж відчув, ніби його серце зазнало сильного удару.

Вся заборонена територія Гори Душ Воїнів була заповнена могилами з надгробками. На деяких надгробках були написані золотом імена, на деяких нічого не було написано. Їх було багато на цій великій площі. Ніби героїчні душі повернулися з підземного світу і зібралися на вершині гори.

Ґу Ман довгий час був приголомшений. Потім, ніби не наважуючись розбити хороший сон, обережно зробив кілька кроків уперед. Поступово його обережність змінилася спотиканням. Він підійшов ближче, а коли побачив напис на першому надгробку, на його очі навернулися сльози.

- …

Він підняв руку й торкнувся золотого напису на могильній плиті. Сльози текли по його обличчю.

- Ви вдома...

Потім він став навколішки. Його горло повільно стискалося від ридань. У скорботі він став кланятись могилкам. Знову і знову він схилявся перед 70 000 товаришів, яких залишив на горі Фен Мін.

- Ви вдома ...

Імператор стояв біля нього. Через деякий час він поклав руку йому на плече.

- Ця заборонена територія є першою обіцянкою, яку Цей Самотній дав тобі. Сімдесят тисяч надгробків, кожне ім’я було висічено особисто Цим Самотнім, і кожна могила була споруджена мною особисто. Генерале Ґу, якщо ми з тобою разом втілимо мій план, Цей Самотній вірить, що одного дня ця заборонена територія перестане бути забороненою.

Ґу Ман нічого не сказав. У військовій траурній формі і з зібраним в пучок волоссям, захлинаючись від ридань, він вклонявся знову й знову.

В його очах уже не було живих людей, лише його загиблі брати. Побачивши його таким, Імператор більше не турбував його, просто був поряд і дивився.

Через довгий час Ґу Ман, хитаючись, підвівся. Він склав руки, знову вклонився надгробкам, приклав руки до чола й щось пробурмотів.

Імператор запитав:

- Що ще ти хотів би, щоб я зробив?

Ґу Ман заплющив очі. Через довгий час з вологою в очах він сказав:

- … Якщо це можливо… у мене … є ще три речі, на які я хотів би спитати дозволу Вашої Величності.

- Говори.

Кінчики пальців Ґу Мана потерли золотий напис на надгробку.

- … По-перше, якщо я зрештою не зможу повернутися… я прошу Вашу Величність не встановлювати мені надгробок на горі Душ Воїнів. Я відправлюсь до Країни Ляо, стану шпигуном і мої руки обов’язково будуть забруднені кров’ю моїх товаришів. Незалежно від того, чи був я змушений це робити, чи була в мене прихована причина, люди, яких я вб’ю, будуть убитими. Я не можу бути похованим поряд з ними.

Імператора, здавалося, стурбували його слова. Він сказав:

- Але...

- Будь ласка, дайте мені закінчити.

- …

- По-друге - Сіхе-Дзюнь. Він чесна і добра людина. Він представник знаті, але у нього глибокі особисті стосунки зі мною. Він уже образив незліченну кількість вельмож. Після моєї зради він може не повірити в неї, виявити непокору і навіть вдатись до якихось крайніх дій. Я прошу Вашу Величність не говорити йому правди і прошу пробачити йому його печаль.

Почувши це, Мо Сі більше не міг стримувати сліз. Він ступив вперед і подивився на Ґу Мана, урочистого в його військовій формі, й пробурмотів:

- Ґу Ман…

Зображення Ґу Мана восьми років тому нічого не почуло. Він стояв на холодному гірському вітрі, його одяг майорів. Він не збирався помирати, але те, що він збирався зробити, було гірше за смерть. І зараз він розповідав Імператору, що має бути після.

- По-третє...

Сказавши це, Ґу Ман замовк.

Він опустив очі й підняв руки, щоб поглянути на свої долоні. Через довгий час він тихо промовив:

- … По-третє, поки мої руки ще чисті, я хочу зіграти для них Пісню Прикликання Душ.
Але, Ваша Величносте, у мене є лише маленька суона, яку не годиться використовувати для цього. Чи можете Ви позичити мені священний інструмент?

Сказавши це, він підняв голову. Прохолодний вітерець хвилював пасмо волосся на його лобі. У місячному світлі він благально дивився на Імператора.

Пісню Прикликання Душ Чонхва часто грав церемоніальний чиновник, використовуючи священний інструмент. Однак Ґу Ман не міг сподіватися, що церемоніальний чиновник втішить його братів. Єдине визнання, про яке він міг просити, могло прийти лише від людини, що стояла перед ним.

- Твоє серце щире, як Цей Самотній може не дозволити тобі? — сказав Імператор. В його долоні з’явилася зелена бамбукова флейта і він передав її Ґу Ману.

Той подякував і взяв флейту двома руками. Він підвів погляд, наче хотів закарбувати у своєму серці кожен із сімдесяти тисяч надгробків на Горі Душ Воїнів. У місячному світлі він приклав бамбукову флейту до губ і, заплющивши очі, заграв на ній.

Наші сини взяли мечі,

Кров пролили, кістьми лягли.

Торік юнак цей був живий,

Учора був він говіркий...

Я вірність вашу заповім,

Про доблесть всім я розповім.

Як браві душі будуть вдома,

Мир вже настане всюди
знову.

Пісня закінчилася.

Ґу Ман відклав бамбукову флейту, його очі були вологими.

Він обернувся, повернув флейту Імператорові і знову став на коліна перед тьмою надгробків. Після хвилини мовчання він опустив голову й тихо сказав:

- Ваша Величносте, я скоро піду. Я не знаю, чи повернуся я або ж коли зможу повернутися.

- Ґу-ціне…

- Коли мене не буде, будь ласка, приходьте і приглядайте за ними для мене… Не потрібно спалювати багато паперових грошей, просто… просто принесіть кілька глеків хорошого вина та кілька страв, – сказавши це, він уже плакав. - Коли вони йшли за мною, їм ніколи не вистачало військової плати. Вони дивилися на пайки інших армій і часто, жартуючи зі мною, казали…

Його чоло притиснулося до холодного надгробку, сльози падали, як намистини з розірваного намиста.

- Казали, що вони голодні… і хочуть добре поїсти.

Імператор:

- …

- Протягом цих років – я не казав того, але все чув - завжди були люди, які говорили, що хочуть захопити владу… хочуть перевернути небеса… які були ненаситними, жадібними й честолюбними… - Ґу Ман повільно підняв голову. – Але знаєте, Ваша Величносте, найбільшим прагненням цих людей було просто як слід поїсти.

В ілюзії Імператор був у масці. Ніхто не знав, який у нього був вираз обличчя, коли він почув ці слова.

Однак Мо Сі міг бачити нинішнього Імператора. Навіть через стільки років, коли він знову почув ці слова Ґу Мана, очі його потьмяніли від болю.

- Прийдіть і пригляньте за ними для мене. Принесіть їм побільше поїсти.

Імператор:

- Не хвилюйся, Ґу-ціне. Я обов’язково це зроблю.

- Можна їм трохи вина?

- Я принесу твоїм людям найкраще вино Чонхва.

- Не треба найкращого. Вони звикли бути бідними. Якщо вино буде надто добре, вони не зможуть його пити.

- … Гаразд.

У Ґу Мана більше не було запитів.

Він став навколішки посеред лісу й тупо дивився на своїх братів, що стали надгробками, і протягом довгого часу не рухався.

В ілюзії Імператор тихо зітхнув і підняв руку. Однак він не розвіяв зелену бамбукову флейту, а натомість приклав її до губ і заграв Пісню Прикликання Душ.

Мелодія була довгою і протяжною, місяць білим і ясним. Під цю скорботну й урочисту пісню Гора Душ Воїнів розчинилася.

Весь туман і ілюзія розвіялися, але звук бамбукової флейти, здавалося, перейшов з ілюзії в реальність та доносився з підніжжя Гори Душ Воїнів вісім років тому.

Туман розвіявся, але протяжний звук не зник.

Через довгий час на терасі Зали Фенікса Імператор повернув намистину на місце. Потім він поглянув на яскравий місяць у хмарах і тихо сказав:

- Вогняна куля...

- …

- Протягом цих восьми років Цей Самотній завжди носив цей браслет, зберігаючи цю таємницю. Кожного разу, коли я не витримую, то відтворюю цей спогад.

      Кожного разу, дивлячись на це, Цей Самотній глибоко згадує, що він не один на цьому шляху. Вісім років, день і ніч, Цей Самотній не забував про це. Не смів це забути.

Імператор погладив намистини на зап’ясті й тихо сказав:

- Серце Цього Самотнього не з каменю, але… позиція правителя схожа на позицію в’язня… - Під кінець його голос зірвався. - Насправді, Цей Самотній не може не почуватися винним перед Ґу-ціном… Перед тобою…

Жоден з них більше не говорив. Старі дерева гомоніли на подвір’ї, цикади плакали в ночі.

На терасі Зали Фенікса Мо Сі та Імператор мовчки дивилися один на одного з обличчями, сповненими смутку, і очами, мокрими від сліз.