Імператор підняв очі й тихо сказав:
- ... А як інакше?..
Ця кімната цілий рік була тепла, наче в ній панувала весна, але раптом тут потягнуло пронизливим холодом.
Імператор відкинувся на спинку дивану й подивився на Мо Сі. Він міцно закутався в свою лисячу шубу і повільно промовив:
- Минуле вже в минулому. Цьому Самотньому немає сенсу його зберігати.
Сіхе-Дзюню, скажи, чи можуть ці нефритові сувої, які ти відновлював, ризикуючи життям, допомогти країні чи дозволити людям жити й працювати в мирі? Чи можуть вони спричинити крах країни Ляо або ж принести мир Дев’яти Провінціям?
Імператор зробив павзу, а тоді сказав:
- Ні те, ні інше.
Зберігання цих сувоїв може викликати лише непотрібні непорозуміння та неприємності. Вони можуть лише… Подивись: сьогодні ми двоє, імператор і підданий, стоїмо один проти одного через них.
Ти пам’ятаєш кам’яну табличку біля входу до Зали Цензури? На ній написано «Минуле мертве». Ці слова насправді правильні. Деякі минулі події, деякі таємниці мають бути приховані часом. Як тільки їх викопають, це може зашкодити поточній ситуації.
Після миті мовчання Імператор легко промовив:
- Я не очікував, що ти сприймеш усе так важко.
Очі Мо Сі були наповнені червоною кров'ю. Здавалося, в його грудях закипала лава і змушувала кров приливати до голови.
Він стиснув кулаки й тихим хриплим голосом сказав:
- Справа не в тому, що я все важко сприймаю. Можливо, це Ваша Величність зайшли надто далеко.
Вісім років тому, тієї бурхливої ночі на Золотій платформі Ви по суті пообіцяли Ґу Манові все, чого він хотів. Ви наговорили красивих слів. Ви сказали, що ніколи не ставилися до них, як до мурах і злих створінь. Сказали, що дасте чесний і справедливий світ, в який він зможе повернутись. Сказали, що рано чи пізно особисто нагородите його стрічкою героїв. Усі ці речі, які Ви сказали, усі ці обіцянки - невже це лише ваші хитрощі? Усе це фальш?!
- Сіхе-Дзюню.
Очі Імператора раптом похололи, а ніс злегка зморщився, надавши погляду схожість з небезпечним поглядом тигра чи вовка.
- Ти надто зухвалий!
- Зухвалий?! Я просто хочу, щоб все було правильно. Я просто хочу, щоб він отримав повагу, на яку він заслуговує, а не був підставлений! Вісім років… Він зберігав цю таємницю у своєму серці вісім років. Як би це не було боляче, він ніколи не зраджував Вас і нікому не говорив правди! Тепер, коли він виснажений, він більше не може на Вас працювати. Невже Вам так важко повернути йому чесне ім’я?! Ви обманули його, а потім покинули. Ваша Величносте, вчора Вашою шаховою фігурою був він. Хто сьогодні?! Я?!
З гучним ударом фрукти та випічка впали зі столу. Тістечка з квасолі та виноград розсипались, сік розлився по підлозі.
Імператор з розчервонілим обличчям різко підвівся .
- Мо! Я нагадаю: не забувай про небесну обітницю, яку ти колись дав мені!
Його теж застали зненацька і змусили випалити ці слова. Як тільки він сказав це, то майже відразу про це пошкодував.
Як і очікувалося, очі Мо Сі спалахнули. Він приклав долоню до чола й підвів голову. Він ледь не посміхнувся, пробурмотівши:
- … Обітниця небесної скорботи…
Імператор:
- …
- Клятва на крові, що забирає десять років життя. З цього моменту раби-заклиначі не повставатимуть, і я не підніматиму їх на повстання. Я клянусь бути вірним Імператору та Чонхва.
Тоді, коли він склав кровну обітницю, він не бачив іншого виходу. Та сцена яскраво постала в його пам’яті. Горло Мо Сі ворухнулося. Він заплющив вологі очі й тихо сказав:
- …Який жарт.
Якусь мить він мовчав, прикриваючи вії рукою у спробі стримати емоції, але це було марно. Ненависть, з якою він скреготав зубами, виразно відобразилася на його худому обличчі. Через деякий час він раптом опустив руку. Коли його чорні очі знову розплющились і вони були холодні й гострі.
Серце Імператора похололо. Він одразу підняв руку, щоб заблокувати це. Однак він не очікував, що незважаючи на те, що духовне ядро Мо Сі було настільки ушкоджене, він усе ще мав таку силу в своєму гніві. З тріском зміїний батіг, що прорвався крізь повітря, раптово пробив чари, які він створив. Палаючий багряним світлом батіг, люто хльоснув у повітрі, а потім вмить перетворився на гострий меч і притиснувся до горла Імператора.
Вираз обличчя монарха миттєво змінився.
- Сіхе-Дзюню, якщо ти нападеш на мене, то помреш і не залишиш по собі навіть цілого тіла, розвіявшись по вітру, наче попіл!
Очі Мо Сі були наповнені кров'ю. Він підняв меч, ступив уперед і, скрипнувши зубами, сказав:
- Нема потреби мені про це нагадувати. Ваша Величносте, Ви точно знали правду в той час. Ви вже прийняли рішення не чіпати залишки війська Ґу Мана. Але вирішили заспокоїти себе і щодо мене.
- Сіхе-Дзюнь...
- Ви двічі використали один і той самий козир. Спершу змусили його бути вічно відданим Вам. Потім зв’язали мене, щоб я ніколи не повстав. Вбили двох зайців одним пострілом. Ваша Величносте, Ви гідні називатись імператором, хороший хід!
- … - Імператор відвернувся. – Я не міг тоді сказати цього тобі … Подумай, хіба я тоді не уникав тебе весь час? Але ти стояв на колінах перед моїм палацом три дні і три ночі…
Він раптом знову обернувся. Світло меча відбивалося на його обличчі, роблячи його трохи лютим.
- Три дні і три ночі! Що ще я міг сказати? Відправити тебе геть? Не зважаючи ні на що відмовляти тобі побачитись зі мною? Будь ласка, подумай про це, Сіхе-Дзюню! Усі цивільні та військові чиновники при дворі дивилися на мене! Якщо б тобі сказали правду, що б ти робив? Чи зміг би ти дивитися, як твій добрий шисьон іде до країни Ляо і стільки років зазнає принижень і страждань?! В жодному разі!
Очі Імператора були налиті кров’ю через гнів і незадоволення. Він витріщився на Мо Сі і тремтячим голосом сказав:
- Хіба не ти мене до цього змусив?.. Думаєш, Цей Самотній хотів цього?! Думаєш, я можу спати спокійно, не відчуваючи ані краплі провини?!
Мо Сі сердито сказав:
- Якщо Ваша Величність почувається винним, як Ви могли вчинити таку жорстоку річ сьогодні?
- А який у мене вибір? – Імператор задихався і витріщався на нього налитими кров’ю очима. Він вказав на своє місце та сказав Мо Сі: - Хочеш сісти тут і подивитися? Є багато речей, які я не можу контролювати. Якщо ти не на цій позиції, ти не зможеш побачити демонів і монстрів!
- …
- Ти думаєш, я не хочу очистити його ім’я? Думаєш, що я не хочу бачити, як мій Бог війни одягне свою броню і знову піде в бій? Думаєш, я не хочу взяти його за руку і сказати усьому Чонхва, що його їх віру ніколи не зраджували, що їх генерал Ґу досі залишається їхнім генералом Ґу і його серце завжди залишалося відданим? Думаєш, Цей Самотній цього не хоче?! – на останньому слові голос Імператора зірвався. – Я скажу тобі правду…
День і ніч я мріяв про такий день…
Імператор раптом відвернувся, стримуючи хвилювання, яке було неприйнятним для правителя країни. Він повернув обличчя вбік, заспокоївся і нарешті перестав називати себе «я».
— Але Цей Самотній не може цього зробити.
Коріння старої аристократії Чонхва все ще непохитне. Становище рабів-заклиначів покращилося, але не надто сильно. Країна Ляо все ще загрожує нашим кордонам. Люди Чонхва все ще мало знають про їх демонічні чари. Як я можу очистити ім’я генерала Ґу?
- …
- І в такий час Цей Самотній має оголосити світові, що Ґу Ман насправді мій шпигун, який проник до країни Ляо?
Або ж не пояснювати все про Ґу Мана, але бути до нього милосердним?
Імператор гірко засміявся, трохи сумно і трохи безглуздо.
- Сіхе-Дзюню, прокинься. Руки Ґу Мана забруднені кров’ю. Останнє неможливо. А які будуть наслідки, якщо зробити перше? Заспокойся і подумай про це. Так, його ім’я буде очищено, але тоді що?
Країна Ляо дізнається, що Ґу Ман колись викрав їхні секрети магії та передав їх Чонхва, тому вони встановлять суворий захист. Старі дворяни здогадаються про угоду, яку Цей Самотній уклав із генералом Ґу, їхні серця будуть у сум’ятті і вони зчинять хвилювання. Внутрішні та зовнішні проблеми переплетуться. Ґу Ман перебував під прикриттям п’ять років, три роки його принижували… Весь біль, якиого він зазнав, і всі зусилля, яких він доклав, стануть марними! - Імператор на мить замовк і повернувся до Мо Сі з палаючими очима. - Це не те, чого він хотів.
- …
- Сіхе-Дзюню, ти людина, якою він дорожив найбільше. Ти знаєш його вибір.
Довгий меч Мо Сі тремтів і його серце теж.
Як він міг не знати?
У ті роки Ґу Ман незліченну кількість разів нашіптував йому цю мрію. Спершу він проговорив її так обережно, наче боявся, що його наївна мрія може викликати сміх у супутника.
Пізніше він казав це рішуче. На той момент Ґу Ман уже вирішив, що ніколи не звертатиме з цього шляху.
Як він міг не знати його вибору?
З того моменту, коли він побачив як Ґу Ман став на коліна на Золотій платформі, він уже знав, який шлях Ґу Ман обрав у своєму серці… але…
Думаючи про закривавлену людину, що впала йому в руки зі сльозами, що котилися по обличчю, і благала не забирати її спогади - як він міг бути спокійним?…
Тисячі думок обплутували його серце, його нутро горіло. Здавалося, усе його єство було розрізане надвоє. Одна частина відчувала жаль через страждання Ґу Мана і вимагала, щоб він це облишив. Яка вірність країні, шанобливість, праведність, яка справедливість до кожного? Його шисьон був надто дурним. Він явно нічого не отримав від цього світу, але все ж віддав своє гаряче серце, свою репутацію, свою плоть і кров. Мо Сі, він так благав тебе, коли його волю було зруйновано. Він боявся болю, як можна було його не врятувати?
Але інша його половина бурмотіла: ні... Ґу Ман з дитинства прагнув, щоб до всіх ставилися справедливо. До цього дня його шисьон йшов цим шляхом стільки років, вкриваючи своє тіло кров’ю і ранами. Якби він був при тямі, він би вперто стояв на своєму… Мо Сі, як ти можеш його зрадити?
Ці дві його половини билися і мучили одна одну.
Його духовне ядро вже було на межі. Хоч старійшині платформи Шеньнон вдалося його підлікувати, воно було ще надто слабким. У цей момент його кров і серце прискорилися в духовне ядро, яке вже було в поганому стані, відчуло сильний біль, змушуючи його задихатися і закашляти кров’ю!
Імператор побачив його стан і його напружене обличчя трохи розслабилося:
- Сіхе-Дзюню...
Мо Сі повернув руку і встромив довгий меч у землю. Лезо меча могло розрізати залізо, як багнюку, і зараз просто занурилося в золоті цеглини. Задихаючись, він витер кров із кутика рота, але його губи й зуби все ще були багряно-червоні. Він хрипко запитав:
- …Навіть якщо… Ваша Величність не може зараз очистити його ім’я, тоді дозвольте мені запитати Вас…
Він важко заплющив очі, меридіани на його шиї випнулися. Він стиснув кулаки й процідив між зубів слово за словом:
- Для чого було темне демонічне випробування?!
- …
Це речення було ніби камінь, що впав у море – без відгуку.
Мо Сі розплющив очі й із сумом та обуренням подивився а обличчя Імператора, яке раптом зблідло.
Його закривавлені губи повільно рухалися, і слова, які він виплюнув, були так само солодко-кривавими:
- Коли він повернувся до міста, навіть якщо через усілякі труднощі Ви не могли захистити його …як правитель країни... хіба ви не могли дати йому страждати менше?
Голос Мо Сі був схожий на тріснутий керамічний сюнь*, а кутики його очей почервоніли ще більше.
*Сюнь (спрощ.кит. 埙; традиц.кит. 塤; піньїн: xūn) - китайська керамічна флейта, один із найдавніших відомих китайських інструментів. Найпоширеніший варіант - яйцеподібна форма зі сплощеним дном і п’ятьма отворами для пальців — три спереду та два (для великих пальців) ззаду. Діапазон приблизно одна октава.
- Темне демонічне випробування — це нестерпний біль! Ваша Величносте! Для чого Ви це робите? Граєте роль? Вислуговуєтесь перед тими, хто не знає правди? Чи хочете дізнатися більше про секрети демонічних чарів?
Обличчя Імператора було попелястим. Він, здавалося, хотів щось сказати, але вагався. Зрештою він закусив нижню губу і відвернувся.
Через деякий час він промовив:
- Сіхе-Дзюню, є багато речей, яких ти не розумієш.
- Є багато речей, яких я не розумію. Я не знаю, про що Ви думали усі ці роки, і які з Ваших слів правда, а які брехня. Мене тримали у невіданні цілих вісім років, я нічого не знав! Але Ваша Величносте, Ви думаєте, Ви знаєте всю правду?
В очах Імператора спалахнуло світло і він повільно сказав:
- …Що ти маєш на увазі?
Емоції Мо Сі дико коливалися, в горлі стояв сильний солодкий присмак крові. Він заплющив очі трохи підняв голову і заговорив не відразу. У цей момент двоє маленьких золотих звірів біля жаровні Палацу Фенікса прокинулись, втягнули з жаровні дим, відригнули й почали кричати на все горло, як робили це протягом десяти років.
- Потік удачі Імператора сягає небес!
- Міць Імператора переповнює море!
Мо Сі мовчки слухав двох маленьких золотих звірів, які змагалися один з одним у гучності.
Поволі він розсміявся, трохи іронічно й безмежно сумно.
Вираз обличчя Імператора ставав дедалі напруженішим.
- Щодо Ґу-ціна - є щось, чого я не знаю?
Мо Сі не відповів йому прямо, а замість цього сказав:
- Ваша Величносте. Мужон Лянь дав Вам цю жаровню, щоб заспокоїти Ваше серце та продемонструвати свою відданість. Безліч людей ставали перед Вами на коліна та хвалили Вас через титул і офіційний статус, багатство та життя... Якщо Ви хочете знайти в Чонхва когось із твердим, як камінь, серцем і непохитною вірністю Чонхва, їх насправді буде дуже, дуже небагато. І Ґу Ман — один із них.
- …
- Через різні ваші труднощі Ви не виконали своєї обіцянки. Але він відрізняється від вас. Те, що він обіцяв Вам, він виконав. Він дотримав свого слова.
Коли Мо Сі промовляв це, він тихо сміявся, і його посмішка була сповнена нескінченного смутку та спустошення.
- Ваша Величносте, Ви знаєте, коли ми були на Острові Кажанів, Ґу Ман відновив більшість своїх спогадів.
В очах Імператора ворухнулося світло, він на мить завмер, а потім вражено сказав:
- …Він уже…?
Майже жорстоко дивлячись в обличчя Імператора, яке миттєво змінило колір, Мо Сі одне за одним встромляв слова у серце цього монарха.
- За винятком п’яти років, коли він був у країні Ляо, він згадав майже все. Звичайно, він також згадав, що Ви йому обіцяли, згадав, якою він був людиною, смерть Лу Джаньсіна, поразку на горі Фен Мін, те, що Ви сказали йому на Золотій платформі — він все це згадав.
Обличчя Імператора було зовсім бліде. Він похитав головою й бурмотів, відступаючи назад. Він був приголомшений, наче не міг переварити змісту цих слів, але й ніби все зрозумів, тому його все тіло злегка тремтіло.
- … Як це можливо?…
Він раптом відступив і недовірливо подивився на Мо Сі. Але його очі були порожні, наче те, що завжди підтримувало його жорсткість, рухнуло.
Його розбили на частини.
На зазвичай холодному обличчі Імператора з’явилася невидима тріщина, а потім з цієї тріщини почали проступати все більш очевидні емоції. Імператор похитав головою, і його голос зазвучав повільно, ніби трохи вийшов з-під контролю.
- Як він міг згадати? … Якщо він справді все згадав, то… то хіба це не…
Мо Сі стримав сльози і сказав:
- Він знав правду, розумів, що Ви вже покинули його, але він все ще зберігав Вашу таємницю.
- …
- Минуло вісім років, він не отримав нічого з того, що Ви йому обіцяли, тільки зруйновану репутацію та побої — але він все одно оберігав її для вас. Він не прийшов розпитати Вас і нікому не сказав ні слова скарги. Коли Джов Хе розрізав його плоть і проливав його кров, виконуючи Ваш наказ про демонічне випробування… він усе ясно усвідомлював… - Мо Сі придушив тремтіння у своєму голосі, але його очі вже затуманилися. – Ваша Величносте, Ви розумієте? … Коли він пішов із Джов Хе, він уже знав, що його звинувачували несправедливо!
Імператор знову впав на диван. Здавалося, його хвороба холоду ось-ось знову повернеться. Його губи були надзвичайно бліді.
- Він знав… він уже знав… тоді він… у той момент…
Зрештою, він не міг вимовити повного речення. Імператор підняв свої бліді та худі пальці, глибоко сховав обличчя в долонях і пробурмотів низьким й хриплим голосом:
- Ґу-цін… Ґу-цін…
Як він почувався, знаючи, що його покинули, але не говорячи ні слова дорогою до кімнати випробувань?
Імператор заплющив очі від смутку, і його голос обірвався й перетворився на скорботне ридання.
Шок від цієї правди був для нього надто сильним. Довго-довго Імператор не міг заспокоїтися. Він продовжував бурмотіти собі під ніс. Його долоні вже були просочені слізьми, навколо очей також було мокро. Він опустив голову так, ніби його шию зламав невидимий пазур, його плечі здригалися.
Мо Сі знав Імператора стільки років, але ніколи не бачив його таким.
Імператор занурився глибоко у м’яке сидіння. Через довгий час він тупо дивився на палаючу жаровню перед собою і на дрова в ній. З порожніми очима він пригнічено промовив:
- Мо Сі.
- …
- Ти думаєш, що у Цього Самотнього кам’яне серце, і що, сповна використавши Ґу-ціна, я покинув його без будь-яких старих почуттів та не дотримавши жодної обіцянки?
Договоривши, Імператор підняв голову. Його очі й кінчик носа все ще були червоні. Він заплющив очі. Запала тиша. І у цій тиші він нарешті прийняв рішення. Він підвівся і сказав:
- Незалежно від того, що скаже Цей Самотній, ти в це не повіриш. Але… Ті нефритові сувої-літописи... насправді один із них залишився. Цей Самотній завжди тримав його при собі.
Мо Сі завмер.
Імператор виснажено сказав:
- … Оскільки все вже дійшло до цього, Цьому Самотньому нема чого приховувати. Будь ласка, пройди зі мною.
Авторці є що сказати:
Як швидко закінчити:
Імператор: А як інакше?
Мо Сі: Не говоріть дурниць! Я вас заріжу на смерть!
Система: [Імператор] помер.
Система: [Мо Сі] помер, тому що порушив свою Обітницю небесної скорботи.
Система: [Ґу Ман] був легко вбитий босом, тому що помер його партнер [Мо Сі] і він не мав сторонньої допомоги.
Система: Перемога та поразка є звичайним явищем у війні. Сімани, будь ласка, почніть спочатку.
Далі
Розділ 130 - Правда про Гору Душ Воїнів
Імператор вивів Мо Сі на терасу Палацу Фенікса. Там був Басейн Перетворення Мрії, який міг відтворити перед глядачами сцени минулого. Імператор став біля басейну й подивився на їх з Мо Сі відображення. Потім він повільно зняв низку намистин зі свого зап’ястя і став перебирати їх у руці. Теплі та гладкі, він перебирав їх одну за одною і, дійшовши до сьомої, зупинився. - Мо Сі, хоча я… вирішив знищити нефритові сувої з Зали Цензури, але… Він заплющив очі й заломив руки. - Але, будь ласка, повір мені, я ніколи не думав обманювати Ґу-ціна. Запис з цієї намистини може довести його невинність. Я завжди ношу її з собою. Якщо я зможу виконати свою обіцянку за життя, я особисто оголошу про це людям. Однак, якщо я не зможу кинути виклик волі небес, тоді я залишу світові цю намистину із записаною в ній правдою. Одного дня, коли настане відповідний час, нащадки відкриють світові угоду з Золотої Платформи. Здійнявся нічний вітер, від якого зашелестіло листя дерев біля басейну. - Тоді я нарешті матиму обличчя в підземному світі і зможу спокійно зустрітись із вірним підданим. Говорячи, він постукав кінчиком пальця по намистині і та почала випромінювати сліпуче світло. Зсередини випливла сріблясто-біла нитка пам’яті й опустилася в Басейн Перетворення Мрії. Вода вкрилася брижами, розбиваючи відображення місяця, після чого з басейну розповсюдився ледь помітний холодний туман. Цей туман поступово формувався в картинку, з його глибини долинув звук – спершу слабкий, але поволі він ставав все яснішим. На їхніх очах поступово вималювався публічний будинок. - «Запах ожини, завіса вітру, Голос Ду Ю лунає серед червоних дерев. Порожнє щастя*, бажання віднайти того, Хто розділяє твої прагнення».** *Порожнє щастя — відсилання до історії губернатора Нанке, та сама історія з опери «Сон під південною гілкою», яку Юе Ченьцін слухав у другому розділі. ** Вірш 147 «Весняна ніч» поета Лі Джіюаня, династія Юань. Пробуджує меланхолію розлуки через символізм рослин. Бордель. Чиста і ніжна мелодія водяної феї* наче шовкова стрічка віяла серед поля рум’яної пудри. * Водяна фея — це особливий тип поезії з жорсткою схемою римування, що походить від династії Тан. Звучить, як набір парних строф. - «Сонце хилиться, тіні від квітів важкі. Цвіт лілії безжальний, Квіти граната* спричиняють ще глибшу тугу. Печаль втрати дуже важка». *Вважалося, що лілейники допомагають забути про свої нещастя, тому читачеві здається образливим бачити, як вони так красиво цвітуть, така сама ідея і у квітів граната. Туман, що випливав із басейну, ставав усе густішим і густішим, огортаючи всю терасу зали Фенікса, створюючи міраж із перлів і нефриту. Будинок Абрикосовий цвіт. Мо Сі та Імператор стояли посеред туману. Поволі картина навколо прояснилася. Мо Сі знову дивився на сцену із Дзеркала часу. Це була ніч перед зрадою Ґу Мана вісім років тому, коли той був у кімнаті публічного будинку і розмовляв із таємничим чоловіком у чорному. Тоді Мо Сі не знав, ким був цей чоловік. Тепер же можна було не сумніватися - це був Імператор. Як і очікувалося, Імператор підійшов до Мо Сі, подивився на чоловіка в чорному плащі, що виринув з туману, і сказав: - Це був останній раз, коли я бачив Ґу-ціна перед його зрадою. Тоді він знав, що скоро піде, і його душевний стан був у сум’ятті. Тому я домовився з ним, що знайду його тут опівночі й приведу на Гору Душ Воїнів, щоб дещо показати. Все було так само, як і в Дзеркалі Часу. В ілюзії Імператор, закутаний у чорний плащ, поклав на стіл пакунок і підштовхнув його Ґу Ману. - Я приніс це тобі. Іди перевдягнись. Дії Ґу Мана були точно такими ж. Він підняв руку і відгорнув край пакунку, але швидко закрив його знову. Ґу Ман запитав: - Що це означає? - Ти збираєшся туди, тож варто підготуватися, - сказав Імператор. - Якщо просто розказати тобі про ситуацію там, боюся, що ти мені не повіриш. Сьогодні ввечері я проведу тебе, щоб ти побачив це своїми очима. Побачити означає повірити. Картинка навколо померкла. Коли ж знову розвиднілося, сцена в тумані змінилася на підніжжя Гори Душ Воїнів. Ґу Ман та Імператор були одягнені в чорні плащі, що закривали їх з ніг до голови. Ґу Ман підійшов до звивистої доріжки, що вела в гору. Він зняв капюшон плаща, підвів голову й подивився далеко вгору, куди ця стежка вела. Імператор запитав: - Не хочеш іти? Ґу Ман: - Коли я думаю про те, що незабаром піду звідси, що мої руки будуть заплямовані кров’ю воїнів Чонхва, я… Імператор перебив його: - Поточна ситуація Чонхва така. Після поразки на горі Фен Мін ти на власні очі побачив, як ти та твоя армія опинилися в жахливій ситуації. Є лише люди, які б’ють вас ногами, коли ви лежите, і ніхто в такому ганебному становищі вам не допоможе. Він побачив, що Ґу Ман хоче заперечити, тому додав: - Не треба говорити, що є Сіхе-Дзюнь і він стане на твій бік. Це буде марно, навіть якщо він це зробить. Ти розумна людина, і ти вже маєш добре знати, що Чонхва завжди був в руках кровних аристократів. Ти нічого не зможеш змінити власними силами. Ґу Ман: - … Імператор: - Такі справи. Ти вже на шляху державної зради і нема про що шкодувати. В холодну ніч він підняв руку і взяв п’ять холодних пальців Ґу Мана. Той обернувся, щоб подивитися на нього. Він трохи ворухнувся, ніби хотів вирватися, але зрештою не зробив цього. Мо Сі дивився на сцену перед собою. Коли він вперше побачив це минуле в Дзеркалі Часу, він подумав, що людина в чорному була з Ляо. Він думав, що Ґу Мана взяли за руку через те, що він вагався. Але тепер він знав правду, його емоції були надзвичайно складними і першим повним реченням, яке видав його розум, було: - … Було холодно? Імператор, що стояв біля нього, завмер: - Що? - Його рука, - тихо сказав Мо Сі. - Тоді було дуже холодно? Звичайно, це відбувалося вісім років тому і слід припустити, що ніхто не міг би пригадати таких подробиць. Але, через якусь мить Імператор зрозумів. Він опустив очі й промовив: - …Було холодно. - … - Вибач. Це я загнав його в цей глухий кут. Мо Сі нічого не сказав. В ілюзії Імператор повторював розмову з Дзеркала Часу. Він сказав Ґу Ману: - Генерале Ґу, якщо ти хочеш прокласти шлях, твої руки будуть вкриті кров’ю. Скористайся моментом поки твої руки не забрали життя невинних, підіймись на Гору Душ Воїнів ще раз. У тебе не буде такого шансу в майбутньому. Ґу Ман різко заплющив очі. Нічний вітер ворушив його трохи скуйовджене волосся. Він довго мовчав. Потім обережно висмикнув свою руку з долоні Імператора. Кінчики його пальців усе ще трохи тремтіли. Ніхто не міг зігріти йому руки. Він сказав: - … Ходімо. Їхні чорні плащі хвилювалися від вітру. Імператор і Ґу Ман один за одним стали підніматися сходами. У Дзеркалі Часу стеження Мо Сі зупинилося тут. Але цього разу все було інакше. Цього разу густий туман ніби просувався далі і змінювався і нарешті Мо Сі побачив те, що побачили Ґу Ман і Імператор на Горі Душ Воїнів того року. Імператор і Ґу Ман прибули до зачарованої забороненої зони Гори Душ Воїнів. Імператор підняв руку, порізав долоню і мазнув своєю кров’ю край бар’єру. Кров миттєво була поглинута чарами. Залунав голос, що йшов ніби з глибин землі: - Сміливі досягнення увіковічено в камені. Імператор відповів: - На надгробках героїв висічені імена. Сміливі досягнення увіковічено в камені, на надгробках героїв висічені імена. Хіба цей простий вірш не був мрією всього життя Ґу Мана? Очі Ґу Мана почервоніли, щойно він почув цю відповідь. Імператор побачив це, зітхнув, поплескав Ґу Мана по плечу й тихо сказав: - Тут більше нікого не буде. Зніми плащ. Ґу Ман підняв руку й розв’язав зав’язки плаща... Під плащем було біле військове траурне вбрання з чорними краями. - Ходімо. Вони пройшли через бар’єр чарів і потрапили до забороненої території Гори Душ Воїнів. Незважаючи на те, що Мо Сі вже здогадався і був готовий до цього, та коли він справді побачив цю картину, та все ж відчув, ніби його серце зазнало сильного удару. Вся заборонена територія Гори Душ Воїнів була заповнена могилами з надгробками. На деяких надгробках були написані золотом імена, на деяких нічого не було написано. Їх було багато на цій великій площі. Ніби героїчні душі повернулися з підземного світу і зібралися на вершині гори. Ґу Ман довгий час був приголомшений. Потім, ніби не наважуючись розбити хороший сон, обережно зробив кілька кроків уперед. Поступово його обережність змінилася спотиканням. Він підійшов ближче, а коли побачив напис на першому надгробку, на його очі навернулися сльози. - … Він підняв руку й торкнувся золотого напису на могильній плиті. Сльози текли по його обличчю. - Ви вдома... Потім він став навколішки. Його горло повільно стискалося від ридань. У скорботі він став кланятись могилкам. Знову і знову він схилявся перед 70 000 товаришів, яких залишив на горі Фен Мін. - Ви вдома ... Імператор стояв біля нього. Через деякий час він поклав руку йому на плече. - Ця заборонена територія є першою обіцянкою, яку Цей Самотній дав тобі. Сімдесят тисяч надгробків, кожне ім’я було висічено особисто Цим Самотнім, і кожна могила була споруджена мною особисто. Генерале Ґу, якщо ми з тобою разом втілимо мій план, Цей Самотній вірить, що одного дня ця заборонена територія перестане бути забороненою. Ґу Ман нічого не сказав. У військовій траурній формі і з зібраним в пучок волоссям, захлинаючись від ридань, він вклонявся знову й знову. В його очах уже не було живих людей, лише його загиблі брати. Побачивши його таким, Імператор більше не турбував його, просто був поряд і дивився. Через довгий час Ґу Ман, хитаючись, підвівся. Він склав руки, знову вклонився надгробкам, приклав руки до чола й щось пробурмотів. Імператор запитав: - Що ще ти хотів би, щоб я зробив? Ґу Ман заплющив очі. Через довгий час з вологою в очах він сказав: - … Якщо це можливо… у мене … є ще три речі, на які я хотів би спитати дозволу Вашої Величності. - Говори. Кінчики пальців Ґу Мана потерли золотий напис на надгробку. - … По-перше, якщо я зрештою не зможу повернутися… я прошу Вашу Величність не встановлювати мені надгробок на горі Душ Воїнів. Я відправлюсь до Країни Ляо, стану шпигуном і мої руки обов’язково будуть забруднені кров’ю моїх товаришів. Незалежно від того, чи був я змушений це робити, чи була в мене прихована причина, люди, яких я вб’ю, будуть убитими. Я не можу бути похованим поряд з ними. Імператора, здавалося, стурбували його слова. Він сказав: - Але... - Будь ласка, дайте мені закінчити. - … - По-друге - Сіхе-Дзюнь. Він чесна і добра людина. Він представник знаті, але у нього глибокі особисті стосунки зі мною. Він уже образив незліченну кількість вельмож. Після моєї зради він може не повірити в неї, виявити непокору і навіть вдатись до якихось крайніх дій. Я прошу Вашу Величність не говорити йому правди і прошу пробачити йому його печаль. Почувши це, Мо Сі більше не міг стримувати сліз. Він ступив вперед і подивився на Ґу Мана, урочистого в його військовій формі, й пробурмотів: - Ґу Ман… Зображення Ґу Мана восьми років тому нічого не почуло. Він стояв на холодному гірському вітрі, його одяг майорів. Він не збирався помирати, але те, що він збирався зробити, було гірше за смерть. І зараз він розповідав Імператору, що має бути після. - По-третє... Сказавши це, Ґу Ман замовк. Він опустив очі й підняв руки, щоб поглянути на свої долоні. Через довгий час він тихо промовив: - … По-третє, поки мої руки ще чисті, я хочу зіграти для них Пісню Прикликання Душ. Але, Ваша Величносте, у мене є лише маленька суона, яку не годиться використовувати для цього. Чи можете Ви позичити мені священний інструмент? Сказавши це, він підняв голову. Прохолодний вітерець хвилював пасмо волосся на його лобі. У місячному світлі він благально дивився на Імператора. Пісню Прикликання Душ Чонхва часто грав церемоніальний чиновник, використовуючи священний інструмент. Однак Ґу Ман не міг сподіватися, що церемоніальний чиновник втішить його братів. Єдине визнання, про яке він міг просити, могло прийти лише від людини, що стояла перед ним. - Твоє серце щире, як Цей Самотній може не дозволити тобі? — сказав Імператор. В його долоні з’явилася зелена бамбукова флейта і він передав її Ґу Ману. Той подякував і взяв флейту двома руками. Він підвів погляд, наче хотів закарбувати у своєму серці кожен із сімдесяти тисяч надгробків на Горі Душ Воїнів. У місячному світлі він приклав бамбукову флейту до губ і, заплющивши очі, заграв на ній. Наші сини взяли мечі, Кров пролили, кістьми лягли. Торік юнак цей був живий, Учора був він говіркий... Я вірність вашу заповім, Про доблесть всім я розповім. Як браві душі будуть вдома, Мир вже настане всюди знову. Пісня закінчилася. Ґу Ман відклав бамбукову флейту, його очі були вологими. Він обернувся, повернув флейту Імператорові і знову став на коліна перед тьмою надгробків. Після хвилини мовчання він опустив голову й тихо сказав: - Ваша Величносте, я скоро піду. Я не знаю, чи повернуся я або ж коли зможу повернутися. - Ґу-ціне… - Коли мене не буде, будь ласка, приходьте і приглядайте за ними для мене… Не потрібно спалювати багато паперових грошей, просто… просто принесіть кілька глеків хорошого вина та кілька страв, – сказавши це, він уже плакав. - Коли вони йшли за мною, їм ніколи не вистачало військової плати. Вони дивилися на пайки інших армій і часто, жартуючи зі мною, казали… Його чоло притиснулося до холодного надгробку, сльози падали, як намистини з розірваного намиста. - Казали, що вони голодні… і хочуть добре поїсти. Імператор: - … - Протягом цих років – я не казав того, але все чув - завжди були люди, які говорили, що хочуть захопити владу… хочуть перевернути небеса… які були ненаситними, жадібними й честолюбними… - Ґу Ман повільно підняв голову. – Але знаєте, Ваша Величносте, найбільшим прагненням цих людей було просто як слід поїсти. В ілюзії Імператор був у масці. Ніхто не знав, який у нього був вираз обличчя, коли він почув ці слова. Однак Мо Сі міг бачити нинішнього Імператора. Навіть через стільки років, коли він знову почув ці слова Ґу Мана, очі його потьмяніли від болю. - Прийдіть і пригляньте за ними для мене. Принесіть їм побільше поїсти. Імператор: - Не хвилюйся, Ґу-ціне. Я обов’язково це зроблю. - Можна їм трохи вина? - Я принесу твоїм людям найкраще вино Чонхва. - Не треба найкращого. Вони звикли бути бідними. Якщо вино буде надто добре, вони не зможуть його пити. - … Гаразд. У Ґу Мана більше не було запитів. Він став навколішки посеред лісу й тупо дивився на своїх братів, що стали надгробками, і протягом довгого часу не рухався. В ілюзії Імператор тихо зітхнув і підняв руку. Однак він не розвіяв зелену бамбукову флейту, а натомість приклав її до губ і заграв Пісню Прикликання Душ. Мелодія була довгою і протяжною, місяць білим і ясним. Під цю скорботну й урочисту пісню Гора Душ Воїнів розчинилася. Весь туман і ілюзія розвіялися, але звук бамбукової флейти, здавалося, перейшов з ілюзії в реальність та доносився з підніжжя Гори Душ Воїнів вісім років тому. Туман розвіявся, але протяжний звук не зник. Через довгий час на терасі Зали Фенікса Імператор повернув намистину на місце. Потім він поглянув на яскравий місяць у хмарах і тихо сказав: - Вогняна куля... - … - Протягом цих восьми років Цей Самотній завжди носив цей браслет, зберігаючи цю таємницю. Кожного разу, коли я не витримую, то відтворюю цей спогад. Кожного разу, дивлячись на це, Цей Самотній глибоко згадує, що він не один на цьому шляху. Вісім років, день і ніч, Цей Самотній не забував про це. Не смів це забути. Імператор погладив намистини на зап’ясті й тихо сказав: - Серце Цього Самотнього не з каменю, але… позиція правителя схожа на позицію в’язня… - Під кінець його голос зірвався. - Насправді, Цей Самотній не може не почуватися винним перед Ґу-ціном… Перед тобою… Жоден з них більше не говорив. Старі дерева гомоніли на подвір’ї, цикади плакали в ночі. На терасі Зали Фенікса Мо Сі та Імператор мовчки дивилися один на одного з обличчями, сповненими смутку, і очами, мокрими від сліз.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!