Мимоволі

Імператор підняв очі й тихо сказав:

- ... А як інакше?..

Ця кімната цілий рік була тепла, наче в ній панувала весна, але раптом тут потягнуло пронизливим холодом.

Імператор відкинувся на спинку дивану й подивився на Мо Сі. Він міцно закутався в свою лисячу шубу і повільно промовив:

- Минуле вже в минулому. Цьому Самотньому немає сенсу його зберігати.
Сіхе-Дзюню, скажи, чи можуть ці нефритові сувої, які ти відновлював, ризикуючи життям, допомогти країні чи дозволити людям жити й працювати в мирі? Чи можуть вони спричинити крах країни Ляо або ж принести мир Дев’яти Провінціям?

Імператор зробив павзу, а тоді сказав:

- Ні те, ні інше. 
Зберігання цих сувоїв може викликати лише непотрібні непорозуміння та неприємності. Вони можуть лише… Подивись: сьогодні ми двоє, імператор і підданий, стоїмо один проти одного через них. 
Ти пам’ятаєш кам’яну табличку біля входу до Зали Цензури? На ній написано «Минуле мертве». Ці слова насправді правильні. Деякі минулі події, деякі таємниці мають бути приховані часом. Як тільки їх викопають, це може зашкодити поточній ситуації.

Після миті мовчання Імператор легко промовив:

- Я не очікував, що ти сприймеш усе так важко.

Очі Мо Сі були наповнені червоною кров'ю. Здавалося, в його грудях закипала лава і змушувала кров приливати до голови.

Він стиснув кулаки й тихим хриплим голосом сказав:

- Справа не в тому, що я все важко сприймаю. Можливо, це Ваша Величність зайшли надто далеко.
Вісім років тому, тієї бурхливої ночі на Золотій платформі Ви по суті пообіцяли Ґу Манові все, чого він хотів. Ви наговорили красивих слів. Ви сказали, що ніколи не ставилися до них, як до мурах і злих створінь. Сказали, що дасте чесний і справедливий світ, в який він зможе повернутись. Сказали, що рано чи пізно особисто нагородите його стрічкою героїв. Усі ці речі, які Ви сказали, усі ці обіцянки - невже це лише ваші хитрощі? Усе це фальш?!

- Сіхе-Дзюню.

Очі Імператора раптом похололи, а ніс злегка зморщився, надавши погляду схожість з небезпечним поглядом тигра чи вовка.

- Ти надто зухвалий!

- Зухвалий?! Я просто хочу, щоб все було правильно. Я просто хочу, щоб він отримав повагу, на яку він заслуговує, а не був підставлений! Вісім років… Він зберігав цю таємницю у своєму серці вісім років. Як би це не було боляче, він ніколи не зраджував Вас і нікому не говорив правди! Тепер, коли він виснажений, він більше не може на Вас працювати. Невже Вам так важко повернути йому чесне ім’я?! Ви обманули його, а потім покинули. Ваша Величносте, вчора Вашою шаховою фігурою був він. Хто сьогодні?! Я?!

З гучним ударом фрукти та випічка впали зі столу. Тістечка з квасолі та виноград розсипались, сік розлився по підлозі.

Імператор з розчервонілим обличчям різко підвівся .

- Мо! Я нагадаю: не забувай про небесну обітницю, яку ти колись дав мені!

Його теж застали зненацька і змусили випалити ці слова. Як тільки він сказав це, то майже відразу про це пошкодував.

Як і очікувалося, очі Мо Сі спалахнули. Він приклав долоню до чола й підвів голову. Він ледь не посміхнувся, пробурмотівши:

- … Обітниця небесної скорботи…

Імператор:

- …

- Клятва на крові, що забирає десять років життя. З цього моменту раби-заклиначі не повставатимуть, і я не підніматиму їх на повстання. Я клянусь бути вірним Імператору та Чонхва.

Тоді, коли він склав кровну обітницю, він не бачив іншого виходу. Та сцена яскраво постала в його пам’яті. Горло Мо Сі ворухнулося. Він заплющив вологі очі й тихо сказав:

- …Який жарт.

Якусь мить він мовчав, прикриваючи вії рукою у спробі стримати емоції, але це було марно. Ненависть, з якою він скреготав зубами, виразно відобразилася на його худому обличчі. Через деякий час він раптом опустив руку. Коли його чорні очі знову розплющились і вони були холодні й гострі.

Серце Імператора похололо. Він одразу підняв руку, щоб заблокувати це. Однак він не очікував, що незважаючи на те, що духовне ядро Мо Сі було настільки ушкоджене, він усе ще мав таку силу в своєму гніві. З тріском зміїний батіг, що прорвався крізь повітря, раптово пробив чари, які він створив. Палаючий багряним світлом батіг, люто хльоснув у повітрі, а потім вмить перетворився на гострий меч і притиснувся до горла Імператора.

Вираз обличчя монарха миттєво змінився.

- Сіхе-Дзюню, якщо ти нападеш на мене, то помреш і не залишиш по собі навіть цілого тіла, розвіявшись по вітру, наче попіл!

Очі Мо Сі були наповнені кров'ю. Він підняв меч, ступив уперед і, скрипнувши зубами, сказав:

- Нема потреби мені про це нагадувати. Ваша Величносте, Ви точно знали правду в той час. Ви вже прийняли рішення не чіпати залишки війська Ґу Мана. Але вирішили заспокоїти себе і щодо мене.

- Сіхе-Дзюнь...

- Ви двічі використали один і той самий козир. Спершу змусили його бути вічно відданим Вам. Потім зв’язали мене, щоб я ніколи не повстав. Вбили двох зайців одним пострілом. Ваша Величносте, Ви гідні називатись імператором, хороший хід!

- … - Імператор відвернувся. – Я не міг тоді сказати цього тобі … Подумай, хіба я тоді не уникав тебе весь час? Але ти стояв на колінах перед моїм палацом три дні і три ночі…

Він раптом знову обернувся. Світло меча відбивалося на його обличчі, роблячи його трохи лютим.

- Три дні і три ночі! Що ще я міг сказати? Відправити тебе геть? Не зважаючи ні на що відмовляти тобі побачитись зі мною? Будь ласка, подумай про це, Сіхе-Дзюню! Усі цивільні та військові чиновники при дворі дивилися на мене! Якщо б тобі сказали правду, що б ти робив? Чи зміг би ти дивитися, як твій добрий шисьон іде до країни Ляо і стільки років зазнає принижень і страждань?! В жодному разі!

Очі Імператора були налиті кров’ю через гнів і незадоволення. Він витріщився на Мо Сі і тремтячим голосом сказав:

- Хіба не ти мене до цього змусив?.. Думаєш, Цей Самотній хотів цього?! Думаєш, я можу спати спокійно, не відчуваючи ані краплі провини?!

Мо Сі сердито сказав:

- Якщо Ваша Величність почувається винним, як Ви могли вчинити таку жорстоку річ сьогодні?

- А який у мене вибір? – Імператор задихався і витріщався на нього налитими кров’ю очима. Він вказав на своє місце та сказав Мо Сі: - Хочеш сісти тут і подивитися? Є багато речей, які я не можу контролювати. Якщо ти не на цій позиції, ти не зможеш побачити демонів і монстрів!

- …

- Ти думаєш, я не хочу очистити його ім’я? Думаєш, що я не хочу бачити, як мій Бог війни одягне свою броню і знову піде в бій? Думаєш, я не хочу взяти його за руку і сказати усьому Чонхва, що його їх віру ніколи не зраджували, що їх генерал Ґу досі залишається їхнім генералом Ґу і його серце завжди залишалося відданим? Думаєш, Цей Самотній цього не хоче?! – на останньому слові голос Імператора зірвався. – Я скажу тобі правду…
День і ніч я мріяв про такий день…

Імператор раптом відвернувся, стримуючи хвилювання, яке було неприйнятним для правителя країни. Він повернув обличчя вбік, заспокоївся і нарешті перестав називати себе «я».

— Але Цей Самотній не може цього зробити.

Коріння старої аристократії Чонхва все ще непохитне. Становище рабів-заклиначів покращилося, але не надто сильно. Країна Ляо все ще загрожує нашим кордонам. Люди Чонхва все ще мало знають про їх демонічні чари. Як я можу очистити ім’я генерала Ґу?

- …

- І в такий час Цей Самотній має оголосити світові, що Ґу Ман насправді мій шпигун, який проник до країни Ляо?

      Або ж не пояснювати все про Ґу Мана, але бути до нього милосердним?

Імператор гірко засміявся, трохи сумно і трохи безглуздо.

- Сіхе-Дзюню, прокинься. Руки Ґу Мана забруднені кров’ю. Останнє неможливо. А які будуть наслідки, якщо зробити перше? Заспокойся і подумай про це. Так, його ім’я буде очищено, але тоді що?
Країна Ляо дізнається, що Ґу Ман колись викрав їхні секрети магії та передав їх Чонхва, тому вони встановлять суворий захист. Старі дворяни здогадаються про угоду, яку Цей Самотній уклав із генералом Ґу, їхні серця будуть у сум’ятті і вони зчинять хвилювання. Внутрішні та зовнішні проблеми переплетуться. Ґу Ман перебував під прикриттям п’ять років, три роки його принижували… Весь біль, якиого він зазнав, і всі зусилля, яких він доклав, стануть марними! - Імператор на мить замовк і повернувся до Мо Сі з палаючими очима. - Це не те, чого він хотів.

- …

- Сіхе-Дзюню, ти людина, якою він дорожив найбільше. Ти знаєш його вибір.

Довгий меч Мо Сі тремтів і його серце теж.

Як він міг не знати?

У ті роки Ґу Ман незліченну кількість разів нашіптував йому цю мрію. Спершу він проговорив її так обережно, наче боявся, що його наївна мрія може викликати сміх у супутника.

Пізніше він казав це рішуче. На той момент Ґу Ман уже вирішив, що ніколи не звертатиме з цього шляху.

Як він міг не знати його вибору?

З того моменту, коли він побачив як Ґу Ман став на коліна на Золотій платформі, він уже знав, який шлях Ґу Ман обрав у своєму серці… але…

Думаючи про закривавлену людину, що впала йому в руки зі сльозами, що котилися по обличчю, і благала не забирати її спогади - як він міг бути спокійним?…

Тисячі думок обплутували його серце, його нутро горіло. Здавалося, усе його єство було розрізане надвоє. Одна частина відчувала жаль через страждання Ґу Мана і вимагала, щоб він це облишив. Яка вірність країні, шанобливість, праведність, яка справедливість до кожного? Його шисьон був надто дурним. Він явно нічого не отримав від цього світу, але все ж віддав своє гаряче серце, свою репутацію, свою плоть і кров. Мо Сі, він так благав тебе, коли його волю було зруйновано. Він боявся болю, як можна було його не врятувати?

Але інша його половина бурмотіла: ні... Ґу Ман з дитинства прагнув, щоб до всіх ставилися справедливо. До цього дня його шисьон йшов цим шляхом стільки років, вкриваючи своє тіло кров’ю і ранами. Якби він був при тямі, він би вперто стояв на своєму… Мо Сі, як ти можеш його зрадити?

Ці дві його половини билися і мучили одна одну.

Його духовне ядро вже було на межі. Хоч старійшині платформи Шеньнон вдалося його підлікувати, воно було ще надто слабким. У цей момент його кров і серце прискорилися в духовне ядро, яке вже було в поганому стані, відчуло сильний біль, змушуючи його задихатися і закашляти кров’ю!

Імператор побачив його стан і його напружене обличчя трохи розслабилося:

- Сіхе-Дзюню...

Мо Сі повернув руку і встромив довгий меч у землю. Лезо меча могло розрізати залізо, як багнюку, і зараз просто занурилося в золоті цеглини. Задихаючись, він витер кров із кутика рота, але його губи й зуби все ще були багряно-червоні. Він хрипко запитав:

- …Навіть якщо… Ваша Величність не може зараз очистити його ім’я, тоді дозвольте мені запитати Вас…

Він важко заплющив очі, меридіани на його шиї випнулися. Він стиснув кулаки й процідив між зубів слово за словом:

- Для чого було темне демонічне випробування?!

- …

Це речення було ніби камінь, що впав у море – без відгуку.

Мо Сі розплющив очі й із сумом та обуренням подивився а обличчя Імператора, яке раптом зблідло.

Його закривавлені губи повільно рухалися, і слова, які він виплюнув, були так само солодко-кривавими:

- Коли він повернувся до міста, навіть якщо через усілякі труднощі Ви не могли захистити його …як правитель країни... хіба ви не могли дати йому страждати менше?

Голос Мо Сі був схожий на тріснутий керамічний сюнь*, а кутики його очей почервоніли ще більше.

 

*Сюнь (спрощ.кит. 埙; традиц.кит. 塤; піньїн: xūn) - китайська керамічна флейта, один із найдавніших відомих китайських інструментів. Найпоширеніший варіант - яйцеподібна форма зі сплощеним дном і п’ятьма отворами для пальців — три спереду та два (для великих пальців) ззаду. Діапазон приблизно одна октава.

 

- Темне демонічне випробування — це нестерпний біль! Ваша Величносте! Для чого Ви це робите? Граєте роль? Вислуговуєтесь перед тими, хто не знає правди? Чи хочете дізнатися більше про секрети демонічних чарів?

Обличчя Імператора було попелястим. Він, здавалося, хотів щось сказати, але вагався. Зрештою він закусив нижню губу і відвернувся.

Через деякий час він промовив:

- Сіхе-Дзюню, є багато речей, яких ти не розумієш.

- Є багато речей, яких я не розумію. Я не знаю, про що Ви думали усі ці роки, і які з Ваших слів правда, а які брехня. Мене тримали у невіданні цілих вісім років, я нічого не знав! Але Ваша Величносте, Ви думаєте, Ви знаєте всю правду?

В очах Імператора спалахнуло світло і він повільно сказав:

- …Що ти маєш на увазі?

Емоції Мо Сі дико коливалися, в горлі стояв сильний солодкий присмак крові. Він заплющив очі трохи підняв голову і заговорив не відразу. У цей момент двоє маленьких золотих звірів біля жаровні Палацу Фенікса прокинулись, втягнули з жаровні дим, відригнули й почали кричати на все горло, як робили це протягом десяти років.

- Потік удачі Імператора сягає небес!

- Міць Імператора переповнює море!

Мо Сі мовчки слухав двох маленьких золотих звірів, які змагалися один з одним у гучності.

Поволі він розсміявся, трохи іронічно й безмежно сумно.

Вираз обличчя Імператора ставав дедалі напруженішим.

- Щодо Ґу-ціна - є щось, чого я не знаю?

Мо Сі не відповів йому прямо, а замість цього сказав:

- Ваша Величносте. Мужон Лянь дав Вам цю жаровню, щоб заспокоїти Ваше серце та продемонструвати свою відданість. Безліч людей ставали перед Вами на коліна та хвалили Вас через титул і офіційний статус, багатство та життя... Якщо Ви хочете знайти в Чонхва когось із твердим, як камінь, серцем і непохитною вірністю Чонхва, їх насправді буде дуже, дуже небагато. І Ґу Ман — один із них.

- …

- Через різні ваші труднощі Ви не виконали своєї обіцянки. Але він відрізняється від вас. Те, що він обіцяв Вам, він виконав. Він дотримав свого слова.

Коли Мо Сі промовляв це, він тихо сміявся, і його посмішка була сповнена нескінченного смутку та спустошення.

- Ваша Величносте, Ви знаєте, коли ми були на Острові Кажанів, Ґу Ман відновив більшість своїх спогадів.

В очах Імператора ворухнулося світло, він на мить завмер, а потім вражено сказав:

- …Він уже…?

Майже жорстоко дивлячись в обличчя Імператора, яке миттєво змінило колір, Мо Сі одне за одним встромляв слова у серце цього монарха.

- За винятком п’яти років, коли він був у країні Ляо, він згадав майже все. Звичайно, він також згадав, що Ви йому обіцяли, згадав, якою він був людиною, смерть Лу Джаньсіна, поразку на горі Фен Мін, те, що Ви сказали йому на Золотій платформі — він все це згадав.

Обличчя Імператора було зовсім бліде. Він похитав головою й бурмотів, відступаючи назад. Він був приголомшений, наче не міг переварити змісту цих слів, але й ніби все зрозумів, тому його все тіло злегка тремтіло.

- … Як це можливо?…

Він раптом відступив і недовірливо подивився на Мо Сі. Але його очі були порожні, наче те, що завжди підтримувало його жорсткість, рухнуло.

Його розбили на частини.

На зазвичай холодному обличчі Імператора з’явилася невидима тріщина, а потім з цієї тріщини почали проступати все більш очевидні емоції. Імператор похитав головою, і його голос зазвучав повільно, ніби трохи вийшов з-під контролю.

- Як він міг згадати? … Якщо він справді все згадав, то… то хіба це не…

Мо Сі стримав сльози і сказав:

- Він знав правду, розумів, що Ви вже покинули його, але він все ще зберігав Вашу таємницю.

- …

- Минуло вісім років, він не отримав нічого з того, що Ви йому обіцяли, тільки зруйновану репутацію та побої — але він все одно оберігав її для вас. Він не прийшов розпитати Вас і нікому не сказав ні слова скарги. Коли Джов Хе розрізав його плоть і проливав його кров, виконуючи Ваш наказ про демонічне випробування… він усе ясно усвідомлював… - Мо Сі придушив тремтіння у своєму голосі, але його очі вже затуманилися. – Ваша Величносте, Ви розумієте? … Коли він пішов із Джов Хе, він уже знав, що його звинувачували несправедливо!

Імператор знову впав на диван. Здавалося, його хвороба холоду ось-ось знову повернеться. Його губи були надзвичайно бліді.

- Він знав… він уже знав… тоді він… у той момент…

Зрештою, він не міг вимовити повного речення. Імператор підняв свої бліді та худі пальці, глибоко сховав обличчя в долонях і пробурмотів низьким й хриплим голосом:

- Ґу-цін… Ґу-цін…

Як він почувався, знаючи, що його покинули, але не говорячи ні слова дорогою до кімнати випробувань?

Імператор заплющив очі від смутку, і його голос обірвався й перетворився на скорботне ридання.

Шок від цієї правди був для нього надто сильним. Довго-довго Імператор не міг заспокоїтися. Він продовжував бурмотіти собі під ніс. Його долоні вже були просочені слізьми, навколо очей також було мокро. Він опустив голову так, ніби його шию зламав невидимий пазур, його плечі здригалися.

Мо Сі знав Імператора стільки років, але ніколи не бачив його таким.

Імператор занурився глибоко у м’яке сидіння. Через довгий час він тупо дивився на палаючу жаровню перед собою і на дрова в ній. З порожніми очима він пригнічено промовив:

- Мо Сі.

- …

- Ти думаєш, що у Цього Самотнього кам’яне серце, і що, сповна використавши Ґу-ціна, я покинув його без будь-яких старих почуттів та не дотримавши жодної обіцянки?

Договоривши, Імператор підняв голову. Його очі й кінчик носа все ще були червоні. Він заплющив очі. Запала тиша. І у цій тиші він нарешті прийняв рішення. Він підвівся і сказав:

- Незалежно від того, що скаже Цей Самотній, ти в це не повіриш. Але… Ті нефритові сувої-літописи... насправді один із них залишився. Цей Самотній завжди тримав його при собі.

Мо Сі завмер.

Імператор виснажено сказав:

- … Оскільки все вже дійшло до цього, Цьому Самотньому нема чого приховувати. Будь ласка, пройди зі мною.

 

 

Авторці є що сказати:

Як швидко закінчити:

Імператор: А як інакше?

Мо Сі: Не говоріть дурниць! Я вас заріжу на смерть!

Система: [Імператор] помер.

Система: [Мо Сі] помер, тому що порушив свою Обітницю небесної скорботи.

Система: [Ґу Ман] був легко вбитий босом, тому що помер його партнер [Мо Сі] і він не мав сторонньої допомоги.

Система: Перемога та поразка є звичайним явищем у війні. Сімани, будь ласка, почніть спочатку.