Мо Сі, що стояв поряд, був розлючений.
- Мужон Ляню, не переступайте межі. Щоб одягти рабський нашийник необхідний дозвіл Імператора...
Ґу Ман перервав його.
- Такий цінний подарунок, — голосно сказав він, перекриваючи голос Мо Сі. Він випростався і взяв піднос. - Дякую, молодий господарю!
Під шокованими поглядами присутніх Ґу Ман спокійно розстібнув чорний, як смола, нашийник. Він підвів свої блискучі чорні очі й подивився на Мужон Ляня, що сидів на платформі. У цих красивих очах не було образи, вони виглядали абсолютно спокійними.
Мужон Лянь холодно сказав:
- Одягай.
Не відводячи від нього погляду, Ґу Ман підніс руки до шиї і, не кліпаючи, із клацанням застібнув на ній рабський нашийник.
- О, - Ґу Ман торкнувся своєї шиї, наче знайшов щось нове й цікаве. - Він не завеликий і не замалий. Те, що треба.
Мо Сі дивився на нього з недовірою.
- …
Інші слуги, що були близькі з Ґу Маном, виглядали так, ніби от-от заплачуть.
Але Ґу Ман був саме таким. Карколомні повороти, здавалося, були для нього нічим. Навіть якби впало небо, він, мабуть, засміявся б і використав його як ковдру, щоб укритись.
- Як виглядає?
Лу Джаньсін мовчки дивився на нього.
Мужон Лянь витер тонкими блідими пальцями кутики губ і саркастично сказав:
- Неймовірно.
Ґу Ман щиро сказав:
- Цей дякує молодому господарю за подарунок.
- Прошу, - очі Мужон Ляня були прохолодні і тьмяні. Через якусь мить він підняв руку. В його долоні спалахнуло блакитне світло і Ґу Ман раптом впав на підлогу.
Лу Джаньсін не втримався і вигукнув:
- Ґу Ман!!
З рабського нашийника зі спалахом блискавки вирвалося кілька чорних як смола дротів, які міцно зв’язали Ґу Ману торс та обидві руки. Блискавки пронизували тіло Ґу Мана і викликали у нього судоми. Він згорнувся калачиком на підлозі й нестримно тремтів.
Мужон Лянь, здавалося, подумав, що цього недостатньо, і використав інше заклинання. Світло в його долоні стало червоним, з рабського нашийника з’явилися вкриті шипами лози і обвили Ґу Манове тіло кольору меду. Шипи встромилися в плоть, вмить потекла кров...
- Досить! - Мо Сі більше не міг цього терпіти. Він скрипнув зубами і сказав: - Мужон Ляню, який в цьому сенс?!
- А як молодого пана Мо обходить те, як я караю своїх слуг? - неквапливо відповів Мужон Лянь. – Він просто низький раб. Не має значення най я навіть заб’ю його до смерті. Чого молодий пан Мо так непокоїться?
- Ми в Академії Вдосконалення. За власною примхою одягаючи учню академії рабський нашийник, Ви вже порушуєте правила. Негайно припиніть це!
Мужон Лянь повернув голову й усміхнувся Мо Сі:
- Чи не втрачу я обличчя, якщо зупинюся лише тому, що ви так сказали мені? Молодий пане Мо, ви як завжди зарозумілий. Але якщо ви просите мене про послугу, я не можу не відгукнутися, - він зробив павзу. – Та хіба ви не маєте дати мені хоча б якийсь стимул?
Говорячи, він змінив кілька методів покарання і зараз через тортури рабського нашийника навколо Ґу Мана була вже калюжа крові.
Мо Сі зупинив руку Мужон Ляня від утворення наступного заклинання та втупився в нього своїми чорними очима:
- Чого Ви хочете?
- Нічого особливого, - Мужон Лянь подивився на руку Мо Сі, що тримала його за зап’ястя, і посміхнувся. - Просто моя мати завжди скаржиться, що я ледачий у вдосконаленні і що мені не зрівнятися з іншими.
Він підвів свої красиві персикові очі і мляво глянув на лице Мо Сі.
- Я зроблю тобі таку послугу, якщо ти програєш мені в змаганнях академії напередодні Нового року.
- …
Мо Сі повернувся поглянути на Ґу Мана і побачив, що той дивиться на нього. Ґу Ман закусив нижню губу й легенько похитав головою.
- Я чув, що цей мій раб дуже допоміг вам, коли ви приборкували демонів.
- ...
- Тож ви згодні?
Мо Сі сказав:
- … Добре. Даю слово.
Мужон Лянь усміхнувся й помахав рукою, розганяючи каральне заклинання рабського нашийника. Ґу Ман одразу впав у багряну калюжу на підлозі. Його завжди усміхнені губи вже не могли видати жодного звуку.
Щодо Мужон Ляня, то він виглядав певною мірою задоволеним.
- От і добре.
Світло рабського нашийника згасло.
- Просто залишайся тут поки не перестанеш спливати кров’ю, - глузував з Ґу Мана Мужон Лянь, – тоді не доведеться прати одяг. Я сподіваюся, що цей подарунок завжди тобі нагадуватиме, ким ти є насправді.
Його погляд був мов жало оси.
- Пам’ятай, яка брудна кров тече у твоєму тілі. Пам’ятай, кому ти належиш і кому маєш бути вірним.
Мужон Лянь був вкрай мерзенним і збоченим і справді вже давно викликав у Мо Сі огиду.
Але чого Мо Сі ніколи не міг зрозуміти, так це того, чому Ґу Ман був такий відданий Мужон Ляню попри жорстокість останнього. За більше ніж двадцять років він не виявив і найменшої ознаки непокори.
Ґу Ман не був мазохістом. Він був розумним, безстрашним і дуже наполегливим, тож така сліпа відданість викликала у Мо Сі відчуття абсурду. Він не міг зрозуміти, про що думав Ґу Ман, як і не знав достеменно, що відбувалося між Мужон Лянєм і Ґу Маном. Це залишалося загадкою і до сьогодні.
Зараз же Лі Вей знову підняв тему давніх сварок між ними. Мо Сі не міг не подумати, що це нагадування було зайвим. Ваншу-Дзюнь і раніше був вкрай підлим, то наскільки гіршим він міг стати зараз?
Він не здогадувався, що коли нарешті зустріне цю особу, та неприємно перевершить його очікування.
Одного дня, коли справи при дворі були завершені, декілька молодих людей запропонували піти відпочити до нової чайної. До веселощів долучилася і одна нова заклиначка.
- Сіхе-Дзюню, як щодо того, щоб піти з нами сьогодні?
- Мої вибачення, - сказав Мо Сі.
- Знову відмовляєте, - заклиначка стиснула губи й пробурмотіла: - Я знаю, що у вас є принцеса Мендзе, але невже Ви справді настільки зациклені на ній, що не дасте нікому іншому і шансу?
Перш ніж Мо Сі встиг відповісти, з-за спини дівчини висунувся Юе Ченьцін.
- Ге-е-ей, Сіхе-Дзюню, Ви чого? - він поплескав заклиначку по плечу, і підтримав її: - Нумо разом повеселімося. Вип’ємо чаю, пограємо у товху* - що в цьому поганого?
* 投壶; Tóuhú, англ pitch-pot (назви українською не знайшла) - традиційна китайська гра, в якій гравці цілять стрілами або палицями з заданої відстані у велику ємність.
Інші, посміхаючись, теж почали його вмовляти.
- Точно, ходімо з нами.
- Товху – це справді дуже весело.
Знадвору раптом пролунав чоловічий голос. Він звучав, наче голос привида - хрипкий, пливучий, без найменшого сліду тепла. Єдиною емоцією, що в ньому відчувалася, була зневага.
- Ідіоти кидають щось у горщики. Дозвілля імбецилів.
За цими словами від темних дверей зали почувся шурхіт кроків.
Мо Сі обернувся і побачив чоловіка з парасолькою, що йшов сходами. Його фігура була відсторонена й холодна, наче блукаючий серед сніжної ночі привид. Чоловік опустив парасольку в сторону і струсив з неї сніг. Він підвів очі й провів поглядом по людям, а тоді розплився у нещирій насмішливій посмішці.
- Всі тут?
Молодші Військового Відомства один за одним стали кланятися.
- Ваншу-Дзюнь.
- Цей молодший вітає Ваншу-Шеньдзюня.
Це був Мужон Лянь.
Неперевершений ледар нарешті явив свою особу.
Стільки років минуло, але коли давній господар Ґу Мана знову з’явився перед Мо Сі, то був таким само м’яким і витонченим, як завжди. Його колючі очі були вузькими й видовженими, з трішки опущеними кутиками, наче вербові бруньки. В його чарівності відчувалась нещадність, в тендітності - холод, а його обличчя було тоншим і різкішим, ніж пам’ятав Мо Сі. Його зарозумілість і злісна пиха також стали ще більш виразними.
Зміїний погляд Мужон Ляня ковзнув по обличчю Мо Сі - так, наче він тільки зараз помітив його в натовпі. Він облизав губи і посміхнувся.
- О, Сіхе-Дзюнь також тут. Як не ввічливо з мого боку... Давно не бачилися.
Юе Ченьцін без задньої думки міг заговорити до будь-кого. Він посміхнувся і привітав Мужон Ляня.
- Мужон-даґе, ми з Вами теж давно не бачилися.
Але Юе Ченьціна ніби не існувало - Мужон Лянь навіть не глянув на нього.
Юе Ченьцін:
- …
Мужон Лянь деякий час чекав, але Мо Сі не відповідав. Тоді він холодно посміхнувся і сказав:
- Сіхе-Дзюню, ми з вами так довго не бачилися. Чому, побачивши мене, ви не показуєте хоч найменшої радості? Ваша горда і відсторонена вдача геть не змінилася.
Мо Сі байдуже подивився на нього.
- А Ваншу-Дзюнь значно змінився. Імовірно, справи в столиці були вкрай напруженими, через що Ваншу-Дзюнь так сильно схуд.
Мужон Лянь усміхнувся.
- Так. На відміну від вас, я належу до близького кола Його Величності і мені доводиться ділити з ним його тягар.
- Як зворушливо, - холодно сказав Мо Сі.
Сіхе-Дзюнь і Ваншу-Дзюнь були як грім проти блискавки чи камінь проти леза. Атмосфера вмить стала натягнутою. Серед присутніх у залі тільки добросердечний Юе Ченьцін був готовий щось говорити. Він глянув на обох і продовжив.
- Ваншу-Дзюню, вже так пізно. Що змусило Вас прийти до палацу?
- …Я просто проходив повз, - Мужон Лянь нарешті відповів йому. – Так сталося, що я зараз вільний, тому захотів запросити всіх провести вечір в маєтку Ваншу.
Договоривши, він відвів погляд, що став ще прохолоднішим.
- Випити вина і таке інше.
Ніхто не наважився відхилити пропозицію Мужон Ляня, не кажучи вже про те, що серед присутніх було багато людей, які хотіли вислужитись перед ним.
- То он воно що! – швидко відгукнулись вони.
- Звісно, оскільки Ваншу-Дзюнь запрошує нас, було б неввічливо відмовитися.
Мужон Лянь глянув на Мо Сі.
- Сіхе-Дзюню, ви приєднаєтесь?
Мо Сі подивився на Юе Ченьціна. Той був ще молодий і легко піддавався чужому впливу, тож на думку Мо Сі йому краще було триматися подалі від Мужон Ляня.
- Я і Юе Ченьцін маємо справи, тому не приєднаємось до вас сьогодні.
- Гей, Ви серйозно? Вже геть пізно – які можуть бути справи? - Юе Ченьцін округлив очі. - Я не хочу обговорювати з Вами військові справи! Я хочу піти випити до маєтку Ваншу… - він швидко забіг за спину Мужон Ляня, виглядаючи так, ніби радше вибере бути забитим до смерті, ніж продовжить читати військові звіти.
Оскільки вже Юе Ченьцін відкрито висловив свою позицію, Мо Сі не міг його змушувати. Все, що він міг – це лиш трохи насупитись.
Мужон Лянь обернувся, заклавши руки за спину, і поглянув на те, як за межами зали падав сніг. Раптом він сказав:
- До речі, Сіхе-Дзюню, ви ж давно не бачилися з Ґу Маном, правда?
- …
- Я знаю, ви ненавидите його. Раніше, коли Ґу Ман пішов на зраду, ви продовжували захищати його, запевняючи, що він би ніколи не зрадив Чонхва, - Мужон Лянь знову посміхнувся. - Пізніше ви особисто зустрілися з ним під час битви, сподіваючись отримати якесь підтвердження з його власних вуст. Однак він серйозно поранив вас - ви ледь не втратили життя.
- Навіщо згадувати минуле? – холодно спитав Мо Сі.
- Ха-ха, якщо я не нагадаю про це, ви ж самі не згадаєте. Сіхе-Дзюню, ми з вами не ладнаємо, але так вже сталося, що Ґу Ман обманув, розчарував і зрадив нас обох, - Мужон Лянь розтягував слова. - Тож, хоча ви не хочете цього визнавати, та боюсь, що єдина в усьому світі людина, яка може зрозуміти мої ненависть і розчарування, це тільки ви.
На цьому Мужон Лянь повернув в сторону своє хворобливо-бліде обличчя, його очі спалахнули незбагненним вогнем.
- Раніше він був моїм рабом, а тепер він у саду Лвомей, що під моїм контролем, - він підвів голову, виглядаючи знудженим. - Як щодо того, щоб поглянути на нього?
Юе Ченьцін невинно висунув свою голову.
- Гей, піти в сад Лвомей? Ваншу-Дзюню, Ви, мабуть, жартуєте. У Військовому Відомстві є й дівчата, для них було б не дуже доречно іти розважатися в павільйон Лвомей.
Почувши це, кілька заклиначок поспішно замахали руками.
- Ні, ми не підемо. Сподіваємось, Ваншу-Дзюнь приємно проведе час.
Юе Ченьцін почухав голову.
- Ну, навіть якщо ви, дівчата, не підете, Сіхе-Дзюнь ненавидить публічні будинки більше за все. Навряд він захоче піти в таке місце.
- О, справді, — Мужон Лянь посміхнувся. - Генерал Мо — найпочесніший командувач Чонхва, завжди такий поважний і непорочний, чистий і непохитний. Це абсолютно неможливо, щоб він опустився до того, щоб увійти до такого непривабливого будинку насолод. Це надто брудно.
Мо Сі:
- …
- Тоді як щодо цього, - Мужон Лянь зробив коротку павзу і повернув голову, трохи розтягнувши м’язи шиї. - У будь-якому випадку, сад Лвомей неподалік від мого маєтку. Я накажу своїм людям привести Ґу Мана - нехай він оживить для нас атмосферу цього вечора.
Його губи були вологі, а слова зловісні.
- Теплий прийом вдома.
Авторці є що сказати:
Мей Ханьсюе: Коли всі називали мене жиголом, я не думав, що з цим щось не так. Але, побачивши сьогодні Мужон-сьона, я зрозумів, що просто безсоромно окупував це місце. Титул жиголо номер один має бути переданий тобі, Мужон-сьоне, ти справді його заслуговуєш.
Мужон Лянь: Братику, ти не на своєму місці.
Коментар від перекладачки: «Ви» з великої літери у репліках всіх персонажів і «ви» з маленької в репліках Мужон Ляня – то не помилка, якщо що, це я намагаюсь передати його нібито ввічливу манеру спілкування;)
Далі
Розділ 14 - Запрошення від Мужон Ляня
- Га? Тільки Ґу Мана? Ваншу-Дзюню, можливо, варто привести ще кількох з них, - пролунав голос одного панича. Два шляхетних пана, Сіхе і Ваншу, обидва мали причини ненавидіти Ґу Мана, тож молодий чоловік не вагаючись із сарказмом сказав: - З нинішнім станом Ґу Мана буде вражаюче, якщо він не зіпсує всім настрою. Мужон Лянь спершу проігнорував його, усе ще дивлячись на Мо Сі. Але коли почув останню фразу, його губи скривилися в усмішці. Побачивши це, молодші чини, що шукали його прихильності, теж посміхнулися. - Ха-ха, і справді. Одного Ґу Мана дійсно буде недостатньо. Щоб він був люб’язним? Дратуючим – оце скоріше. - Чи мали ви колись з ним справу? - Крім усього іншого раніше він був відомим бабієм. Мені було цікаво, і я хотів пограти з ним – але знаєте, він… Не встиг молодий панич закінчити, як раптом по його шиї пробіг холодок. Він озирнувся і зловив на собі морозний погляд Мо Сі. Цей погляд був як лезо у холодну ніч, настільки лякаючий, що хлопець забув, що збирався сказати. Він важко ковтнув, на спині проступив холодний піт. Він здригнувся – що він не так сказав? Але не встиг він як слід задуматися над цим, як Мо Сі відвів погляд. До його гострого профілю уже повернулася прохолодна байдужість, без жодного натяку на якесь хвилювання. Здавалося, що безжалісність у його погляді мить тому була лише ілюзією. - Ну ви і смішні, - мовив Мужон Лянь, являючи собою картину владної ліні. - Хто такий по-вашому Ґу Ман? Він був головнокомандувачем Чонхва, моїм колишнім рабом і шисьоном генерала Мо. Мо Сі: - … - Можливо він і не вміє бути люб’язним, але як ми можемо допустити, щоб його не було на сьогоднішньому бенкеті? – Мужон Лянь опустив на Мо Сі свій отруйний погляд. - Тепер, коли генерал Мо повернувся і збирається долучитись до цієї невеличкої вечірки в моєму маєтку, як я можу знехтувати обов’язками хорошого господаря і... не поділитись? З кожним словом Мужон Ляня очі Мо Сі ставали дедалі похмурішими. Під кінець вони нагадували чорні хмари, що тиснули на стіни міста* - полум’я гніву перетворилося на тисячну армію, що, затамувавши в собі вбивчий намір, дрімала під його опущеними віями. *З «Пісні правителя Яньмень» Лі Хе Він не хотів бачити Ґу Мана в такому жалюгідному стані перед цими людьми. Але кожне слово Мужон Ляня мітило в його слабке місце, кожне пронизувало його серце. Сказавши це, Мужон Лянь повернув на своє обличчя прохолодну усмішку. - Генерале Мо, ваш великий ворог, ваш Ґу-шисьон - вам не цікаво, як я приборкав його? Хіба ви не хочете побачити це на власні очі? Зрештою, група все ж зголосилася поїхати. Маєток Ваншу був розташований на східній стороні Чонхва - це була грандіозна і розкішна споруда. Над маєтком висіла тотемна печатка у формі кажана - емблема роду Ваншу. Більшість людей в маєтку були одягнені в темно-сині вбрання із золотистими краями. Це було правило Чонхва. Одяг знатних сімей зазвичай був оздоблений золотими краями. Але колір фону призначався імператорським указом. Наприклад, одяг маєтку Сіхе був чорний із золотистими краями, маєтку Юе - білий із золотистими краями. В небі сяяло вісім тисяч вишуканих небесних ліхтариків, створюючи атмосферу пишності і задоволень. Бенкет тривав уже деякий час і всі були розслаблені. Молодші чини, що спочатку були стримані, також пожвавились, випивали і грали в пальчикові ігри*. Атмосфера була дуже жвавою. *Ігри для компаній, де той, хто програє, має випити обумовлений об’єм алкоголю. Детальніше про хід і правила гри можете почитати, забивши в пошук finger-guessing game або finger spoof (українською можете не шукати) Мужон Лянь розкинувся на дивані з бамбуку сянфей. В його тонкій й блідій руці була срібна паличка, якою він безцільно шурхав в курильниці. Всередині неї був особливий вид пахощів з країни Ляо. Він безпечний, якщо вдихати його здалеку, а от тих, хто знаходився безпосередньо біля джерела запаху, він накривав хвилями екстазу. Але депресія, що настає по закінченні ефекту пахощів, втричі сильніша, ніж попереднє задоволення. Щоб і далі відчувати це задоволення, пахощі треба використовувати регулярно і часто, через що важко зупинитися. Попередній Імператор у своє правління заборонив їх... Захоплений вираз обличчя Мужон Ляня, трохи затуманений димом, викликав у Мо Сі роздратування. Юе Ченьцін сів поруч з Мо Сі. Він побачив, як Мужон Лянь вдихає дим, зацікавився і хотів підійти ближче, але Мо Сі зупинив його. - Сядь. - Що це? Обличчя Мо Сі спохмурніло. - «Життя як сон». Юе Ченьцін був шокований. - Ого! «Життя як сон» країни Ляо? - він стурбовано подивився на чоловіка. - … Ваншу-Дзюнь, здається, дуже залежний. Не дивно, що сьогодні він такий втомлений. - Якщо ти хоч доторкнешся до цих пахощів, батько неодмінно замкне тебе на кілька років. - Мій батько? – сказав Юе Ченьцін. - Мій батько не такий суворий. Щонайбільше він би пригрозив мене підвісити та побити. Замкнути на кілька років — це більше схоже на вашу ідею, а не його, генерале Мо. Не чекаючи, поки Мо Сі розсердиться, Юе Ченьцін посміхнувся і сказав: - Але Вам не варто хвилюватися. Я ні на дрібку не зацікавлений у такому ілюзорному задоволенні. Я дуже привабливий, мені не потрібне «життя, як сон», щоб відчути щастя, і не маю потреби від чогось в ньому забуватись. Несподівано кілька його останніх слів випадково долинули до вух Мужон Ляня. Той грався з пахощами, що залишилися в курильниці, зробленій у формі золотого звіра. По його обличчі пробіг натяк на прохолодну насмішку. Млявим, як дим, голосом він промовив: - Забутись? Хм. «Життя як сон» тут на вагу золота. З фінансовими ресурсами твоєї родини ти не зможеш курити це навіть якщо забажаєш. Юе Ченьцін не хотів з ним сперечатися і байдуже сказав: - Так, Ваншу-Дзюнь має таке благородне походження. Ваші багатства можуть варті статка цілої країни. Як я можу зрівнятися з Вами? Мужон Лянь був задоволений. Він повернув голову і запитав: - Сіхе-Дзюню, не хочете приєднатися? Побачивши холодне вираз обличчя Мо Сі, Мужон Лянь відкинувся назад й засміявся. - Я мало не забув. Генерал Мо дуже ощадлива людина. Ви не любите екстравагантність і марнотратство. Ох, здається, на весь Чонхва я єдиний, хто може насолоджуватися цим скарбом країни Ляо. Мо Сі абсолютно не мав бажання розмовляти з цією людиною більше, ніж це було необхідно. Мужон Лянь, якого він пам’ятав, уже був втіленням покидька. Хто б міг подумати, що за ці роки він зможе стати навіть гіршим? Мужон Лянь пишався своїм статусом чистокровного дворянина, але відмовлявся сумлінно працювати, натомість дедалі глибше занурювався в трясовину. Тепер його можна було назвати безмозким, зануреним у п’яні сни марнотратником. Лі Вей мав рацію: Мужон Лянь справді прогнив до кісток. - Мій пане, - у цей момент увійшов управляючий маєтку Ваншу і доповів Мужон Ляню. – Люди з павільйону Лвомей вже тут, як Ви й наказували. - О, прекрасно. Впускайте їх. Бенкет досяг свого апогею. Гості були трохи напідпитку. Управляючий отримав наказ і, звичайно, його виконав - поплескав у долоні, даючи розпорядження слугам завести найкращих чоловіків і жінок саду Лвомей, щоб пожвавити атмосферу. Мо Сі повернув голову і його темні очі по-соколиному вчепилися у вхідні двері. Зашурхотіли оздоблені намистинами завіси і управляючий увів всередину кілька рядів чоловіків і жінок. Кожен і кожна з них мали свій шарм - деякі з них були милими і яскравими, деякі невинно чистими, скромними чи зарозумілими, неохочими чи готовими на все. Але Ґу Мана серед них не було. - Це повії, яких прислали з саду Лвомей. Якщо хтось з них вам подобається - не соромтеся брати їх і розважатися, - Мужон Лянь ліниво махнув рукою. - Вони не більше ніж нікчемні виродки, якщо помруть - це буде моя відповідальність. Сьогодні цей пан піклується про вас. Хіба ви усі не маєте зараз співати хвалу і слізно дякувати мені? Всі одразу ж взялися йому лестити. - Ваншу-Дзюнь просто ковток свіжого повітря! - Як і очікувалося від двоюрідного брата Імператора. Йому варто сказати лиш одне слово, щоб отримати бажане. Цьому можна позаздрити! Натовп вилизав Мужон Ляню чоботи і став розбирати цих бідолах, щоб випити з ними та повеселитися. На мить картина бенкету перетворилася на розмитий хаос. — Красуне, як тебе звати? — Ходи, наповни чашу ґеґе. Вираз обличчя Мо Сі ставав дедалі похмурішим. Він вже довго це терпів і, зрештою, його терпіння вичерпалось. Але щойно він збирався встати й піти, як почув Мужон Ляня, що з ноткою веселощів в голосі сказав: - Сіхе-Дзюню, тут немає нікого, хто б задовольнив вас? - Ви випили забагато вина. - Не забагато, - посміхнувся Мужон Лянь. – А Сіхе-Дзюню не варто так поспішати покидати нас. Особа, яку ви хочете бачити, тут. Просто останніми днями він дивно себе поводить. Він стає дуже тривожним, якщо покидає сад Лвомей. Тож весь цей час він стоїть за дверима і відмовляється заходити. Сказавши це, він наповнив собі ще одну чашу й випив її одним ковтком. - Якщо не вірите, погляньте самі. Мо Сі обернувся до дверей. Як і сказав Мужон Лянь, за оздобленою намистинами завісою, що коливалася, виднівся силует, ніби там ховався і обережно визирав назовні насторожений звір. - Побачили?- сказав Мужон Лянь. Чому б не завести його сюди, щоб ви могли повеселитись? Мо Сі не відповів і Мужон Лянь усміхнувся. Його щоки почервоніли від вина, він витягнувся й крикнув: - Гей, усі, почекайте хвилинку! - Що сталося, Ваншу-Дзюню? Мужон Лянь звузив очі. Зневага й злоба на його обличчі вмить поглибились. Він сказав: - Як ви себе поводите? Кожен з вас поспішає обійняти красуню, але чи помітив хтось, що на колінах нашого благородного Сіхе-Дзюня досі нікого нема? Мо Сі: - … За інших обставин ніхто б не наважився жартувати з ним. Однак більшість молодих паничів були марнотратниками. З легкими пораненнями вони б не пішли на поле бою, з важкими пораненнями не встали б з ліжка. Не так багато з них раніше працювали безпосередньо з Мо Сі. Крім того, вони були напідпитку, тому говорили, не замислюючись про пристойність. - Сіхе-Дзюню, столиця не схожа на армію, - невиразно посміхнувся один із них. – К-красуні тут скрізь, а ті, що належать Ваншу-Дзюню просто к-кращі з кращих. Чому Ви в-відхиляєте його пропозицію? - Хоч Сіхе-Дзюнь в самому розквіті сил, але завжди зайнятий військовими справами. Ви маєте час від часу відпочивати. - Саме так. Генерал Мо вийшов з незліченної кількості битв, але не відвідав жодного заштореного ложа. Життя коротке і гірке, тож варто насолоджуватись ним тут і зараз, ха-ха. Юе Ченьцін ще був відносно тверезий. Побачивши вираз обличчя Мо Сі, він відчув, як всередині наростає страх. - Слухайте, - поспішно сказав він, -чому б вам усім вже не замовкнути? Мо Сі глянув на нього і подумав, що всупереч усьому ця дитина може бути серйозною. Але наступним, що він почув від Юе Ченьціна, було: - Якщо ви продовжите отак чесати язиками, генерал Мо вибухне і почне вбивати людей – тоді я буду першим, хто втече! Мо Сі: - … Усі, напівп’яні, перезирнулися з дурними усмішками на обличчях. У цій жахливій тиші Мужон Лянь глянув вбік своїми персиковими очима, їх погляд був п’яним, але гострим і холодним. - Сіхе-Дзюню, навіть коли перед вами стільки незрівнянної краси, ви не хочете ні жінок, ні чоловіків. Ох, гадаю... - він злобно посміхнувся. - Той, кого ви прагнете... це ваш ворог, чи не так? Сказавши це, він крикнув до дверей: - Ану! Приведіть зрадника Ґу Мана для нашого генерала Мо! Авторці є що сказати: Серцевий біль А-Ляня А-Лянь: Чому ви мене ненавидите? Хіба Ґу Ман, цей маленький зрадник, зможе без мене вийти онлайн? Це неможливо! А-Лянь: Справа не в тому, що я хочу розкопати інформацію, щоб використати проти цього клятого цундере Мо Сі. Я стільки зусиль доклав, щоб переконати його прийти трохи повеселитись, але мабуть, він відмовиться розмовляти з Ґу Маном ще півтора-два тижні! А-Лянь: Як я можу бути лиходієм? Ясно, що я помічник! А-Лянь: На серці цього пана гірко, але рот видає тільки лайку! А-Лянь: Ґу Мане, виходь! Я стільки працював, щоб залучити клієнтів і звести вашу парочку, а мене все одно лають! Я вимагаю компенсації за моральні збитки! Ґу Ман: (вперто) Вийду тільки якщо у тебе буде вовчиця.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!