Мужон Лянь

Мо Сі, що стояв поряд, був розлючений.

- Мужон Ляню, не переступайте межі. Щоб одягти рабський нашийник необхідний дозвіл Імператора...

Ґу Ман перервав його.

- Такий цінний подарунок, — голосно сказав він, перекриваючи голос Мо Сі. Він випростався і взяв піднос. - Дякую, молодий господарю!

Під шокованими поглядами присутніх Ґу Ман спокійно розстібнув чорний, як смола, нашийник. Він підвів свої блискучі чорні очі й подивився на Мужон Ляня, що сидів на платформі. У цих красивих очах не було образи, вони виглядали абсолютно спокійними.

Мужон Лянь холодно сказав:

- Одягай.

Не відводячи від нього погляду, Ґу Ман підніс руки до шиї і, не кліпаючи, із клацанням застібнув на ній рабський нашийник.

- О, - Ґу Ман торкнувся своєї шиї, наче знайшов щось нове й цікаве. - Він не завеликий і не замалий. Те, що треба.

Мо Сі дивився на нього з недовірою.

- …

Інші слуги, що були близькі з Ґу Маном, виглядали так, ніби от-от заплачуть.

Але Ґу Ман був саме таким. Карколомні повороти, здавалося, були для нього нічим. Навіть якби впало небо, він, мабуть, засміявся б і використав його як ковдру, щоб укритись.

- Як виглядає?

Лу Джаньсін мовчки дивився на нього.

Мужон Лянь витер тонкими блідими пальцями кутики губ і саркастично сказав:

- Неймовірно.

Ґу Ман щиро сказав:

- Цей дякує молодому господарю за подарунок.

- Прошу, - очі Мужон Ляня були прохолодні і тьмяні. Через якусь мить він підняв руку. В його долоні спалахнуло блакитне світло і Ґу Ман раптом впав на підлогу.

Лу Джаньсін не втримався і вигукнув:

- Ґу Ман!!

З рабського нашийника зі спалахом блискавки вирвалося кілька чорних як смола дротів, які міцно зв’язали Ґу Ману торс та обидві руки. Блискавки пронизували тіло Ґу Мана і викликали у нього судоми. Він згорнувся калачиком на підлозі й нестримно тремтів.

Мужон Лянь, здавалося, подумав, що цього недостатньо, і використав інше заклинання. Світло в його долоні стало червоним, з рабського нашийника з’явилися вкриті шипами лози і обвили Ґу Манове тіло кольору меду. Шипи встромилися в плоть, вмить потекла кров...

- Досить! - Мо Сі більше не міг цього терпіти. Він скрипнув зубами і сказав: - Мужон Ляню, який в цьому сенс?!

- А як молодого пана Мо обходить те, як я караю своїх слуг? - неквапливо відповів Мужон Лянь. – Він просто низький раб. Не має значення най я навіть заб’ю його до смерті. Чого молодий пан Мо так непокоїться?

- Ми в Академії Вдосконалення. За власною примхою одягаючи учню академії рабський нашийник, Ви вже порушуєте правила. Негайно припиніть це!

Мужон Лянь повернув голову й усміхнувся Мо Сі:

- Чи не втрачу я обличчя, якщо зупинюся лише тому, що ви так сказали мені? Молодий пане Мо, ви як завжди зарозумілий. Але якщо ви просите мене про послугу, я не можу не відгукнутися, - він зробив павзу. – Та хіба ви не маєте дати мені хоча б якийсь стимул?

Говорячи, він змінив кілька методів покарання і зараз через тортури рабського нашийника навколо Ґу Мана була вже калюжа крові.

Мо Сі зупинив руку Мужон Ляня від утворення наступного заклинання та втупився в нього своїми чорними очима:

- Чого Ви хочете?

- Нічого особливого, - Мужон Лянь подивився на руку Мо Сі, що тримала його за зап’ястя, і посміхнувся. - Просто моя мати завжди скаржиться, що я ледачий у вдосконаленні і що мені не зрівнятися з іншими.

Він підвів свої красиві персикові очі і мляво глянув на лице Мо Сі.

- Я зроблю тобі таку послугу, якщо ти програєш мені в змаганнях академії напередодні Нового року.

- …

Мо Сі повернувся поглянути на Ґу Мана і побачив, що той дивиться на нього. Ґу Ман закусив нижню губу й легенько похитав головою.

- Я чув, що цей мій раб дуже допоміг вам, коли ви приборкували демонів.

- ...

- Тож ви згодні?

Мо Сі сказав:

- … Добре. Даю слово.

Мужон Лянь усміхнувся й помахав рукою, розганяючи каральне заклинання рабського нашийника. Ґу Ман одразу впав у багряну калюжу на підлозі. Його завжди усміхнені губи вже не могли видати жодного звуку.

Щодо Мужон Ляня, то він виглядав певною мірою задоволеним.

- От і добре.

Світло рабського нашийника згасло.

- Просто залишайся тут поки не перестанеш спливати кров’ю, - глузував з Ґу Мана Мужон Лянь, – тоді не доведеться прати одяг. Я сподіваюся, що цей подарунок завжди тобі нагадуватиме, ким ти є насправді.

Його погляд був мов жало оси.

- Пам’ятай, яка брудна кров тече у твоєму тілі. Пам’ятай, кому ти належиш і кому маєш бути вірним.

Мужон Лянь був вкрай мерзенним і збоченим і справді вже давно викликав у Мо Сі огиду.

Але чого Мо Сі ніколи не міг зрозуміти, так це того, чому Ґу Ман був такий відданий Мужон Ляню попри жорстокість останнього. За більше ніж двадцять років він не виявив і найменшої ознаки непокори.

Ґу Ман не був мазохістом. Він був розумним, безстрашним і дуже наполегливим, тож така сліпа відданість викликала у Мо Сі відчуття абсурду. Він не міг зрозуміти, про що думав Ґу Ман, як і не знав достеменно, що відбувалося між Мужон Лянєм і Ґу Маном. Це залишалося загадкою і до сьогодні.

Зараз же Лі Вей знову підняв тему давніх сварок між ними. Мо Сі не міг не подумати, що це нагадування було зайвим. Ваншу-Дзюнь і раніше був вкрай підлим, то наскільки гіршим він міг стати зараз?

Він не здогадувався, що коли нарешті зустріне цю особу, та неприємно перевершить його очікування.

 

Одного дня, коли справи при дворі були завершені, декілька молодих людей запропонували піти відпочити до нової чайної. До веселощів долучилася і одна нова заклиначка.

- Сіхе-Дзюню, як щодо того, щоб піти з нами сьогодні?

- Мої вибачення, - сказав Мо Сі.

- Знову відмовляєте, - заклиначка стиснула губи й пробурмотіла: - Я знаю, що у вас є принцеса Мендзе, але невже Ви справді настільки зациклені на ній, що не дасте нікому іншому і шансу?

Перш ніж Мо Сі встиг відповісти, з-за спини дівчини висунувся Юе Ченьцін.

- Ге-е-ей, Сіхе-Дзюню, Ви чого? - він поплескав заклиначку по плечу, і підтримав її: - Нумо разом повеселімося. Вип’ємо чаю, пограємо у товху* - що в цьому поганого?

 

* 投壶; Tóuhú, англ pitch-pot (назви українською не знайшла) - традиційна китайська гра, в якій гравці цілять стрілами або палицями з заданої відстані у велику ємність.

 

Інші, посміхаючись, теж почали його вмовляти.

- Точно, ходімо з нами.

- Товху – це справді дуже весело.

Знадвору раптом пролунав чоловічий голос. Він звучав, наче голос привида - хрипкий, пливучий, без найменшого сліду тепла. Єдиною емоцією, що в ньому відчувалася, була зневага.

- Ідіоти кидають щось у горщики. Дозвілля імбецилів.

За цими словами від темних дверей зали почувся шурхіт кроків.

Мо Сі обернувся і побачив чоловіка з парасолькою, що йшов сходами. Його фігура була відсторонена й холодна, наче блукаючий серед сніжної ночі привид. Чоловік опустив парасольку в сторону і струсив з неї сніг. Він підвів очі й провів поглядом по людям, а тоді розплився у нещирій насмішливій посмішці.

- Всі тут?

Молодші Військового Відомства один за одним стали кланятися.

- Ваншу-Дзюнь.

- Цей молодший вітає Ваншу-Шеньдзюня.

Це був Мужон Лянь.

Неперевершений ледар нарешті явив свою особу.

Стільки років минуло, але коли давній господар Ґу Мана знову з’явився перед Мо Сі, то був таким само м’яким і витонченим, як завжди. Його колючі очі були вузькими й видовженими, з трішки опущеними кутиками, наче вербові бруньки. В його чарівності відчувалась нещадність, в тендітності - холод, а його обличчя було тоншим і різкішим, ніж пам’ятав Мо Сі. Його зарозумілість і злісна пиха також стали ще більш виразними.

Зміїний погляд Мужон Ляня ковзнув по обличчю Мо Сі - так, наче він тільки зараз помітив його в натовпі. Він облизав губи і посміхнувся.

- О, Сіхе-Дзюнь також тут. Як не ввічливо з мого боку... Давно не бачилися.

Юе Ченьцін без задньої думки міг заговорити до будь-кого. Він посміхнувся і привітав Мужон Ляня.

- Мужон-даґе, ми з Вами теж давно не бачилися.

Але Юе Ченьціна ніби не існувало - Мужон Лянь навіть не глянув на нього.

Юе Ченьцін:

- …

Мужон Лянь деякий час чекав, але Мо Сі не відповідав. Тоді він холодно посміхнувся і сказав:

- Сіхе-Дзюню, ми з вами так довго не бачилися. Чому, побачивши мене, ви не показуєте хоч найменшої радості? Ваша горда і відсторонена вдача геть не змінилася.

Мо Сі байдуже подивився на нього.

- А Ваншу-Дзюнь значно змінився. Імовірно, справи в столиці були вкрай напруженими, через що Ваншу-Дзюнь так сильно схуд.

Мужон Лянь усміхнувся.

- Так. На відміну від вас, я належу до близького кола Його Величності і мені доводиться ділити з ним його тягар.

- Як зворушливо, - холодно сказав Мо Сі.

Сіхе-Дзюнь і Ваншу-Дзюнь були як грім проти блискавки чи камінь проти леза. Атмосфера вмить стала натягнутою. Серед присутніх у залі тільки добросердечний Юе Ченьцін був готовий щось говорити. Він глянув на обох і продовжив.

- Ваншу-Дзюню, вже так пізно. Що змусило Вас прийти до палацу?

- …Я просто проходив повз, - Мужон Лянь нарешті відповів йому. – Так сталося, що я зараз вільний, тому захотів запросити всіх провести вечір в маєтку Ваншу.

Договоривши, він відвів погляд, що став ще прохолоднішим.

- Випити вина і таке інше.

Ніхто не наважився відхилити пропозицію Мужон Ляня, не кажучи вже про те, що серед присутніх було багато людей, які хотіли вислужитись перед ним.

- То он воно що! – швидко відгукнулись вони.

- Звісно, оскільки Ваншу-Дзюнь запрошує нас, було б неввічливо відмовитися.

Мужон Лянь глянув на Мо Сі.

- Сіхе-Дзюню, ви приєднаєтесь?

Мо Сі подивився на Юе Ченьціна. Той був ще молодий і легко піддавався чужому впливу, тож на думку Мо Сі йому краще було триматися подалі від Мужон Ляня.

- Я і Юе Ченьцін маємо справи, тому не приєднаємось до вас сьогодні.

- Гей, Ви серйозно? Вже геть пізно – які можуть бути справи? - Юе Ченьцін округлив очі. - Я не хочу обговорювати з Вами військові справи! Я хочу піти випити до маєтку Ваншу… - він швидко забіг за спину Мужон Ляня, виглядаючи так, ніби радше вибере бути забитим до смерті, ніж продовжить читати військові звіти.

Оскільки вже Юе Ченьцін відкрито висловив свою позицію, Мо Сі не міг його змушувати. Все, що він міг – це лиш трохи насупитись.

Мужон Лянь обернувся, заклавши руки за спину, і поглянув на те, як за межами зали падав сніг. Раптом він сказав:

- До речі, Сіхе-Дзюню, ви ж давно не бачилися з Ґу Маном, правда?

- …

- Я знаю, ви ненавидите його. Раніше, коли Ґу Ман пішов на зраду, ви продовжували захищати його, запевняючи, що він би ніколи не зрадив Чонхва, - Мужон Лянь знову посміхнувся. - Пізніше ви особисто зустрілися з ним під час битви, сподіваючись отримати якесь підтвердження з його власних вуст. Однак він серйозно поранив вас - ви ледь не втратили життя.

- Навіщо згадувати минуле? – холодно спитав Мо Сі.

- Ха-ха, якщо я не нагадаю про це, ви ж самі не згадаєте. Сіхе-Дзюню, ми з вами не ладнаємо, але так вже сталося, що Ґу Ман обманув, розчарував і зрадив нас обох, - Мужон Лянь розтягував слова. - Тож, хоча ви не хочете цього визнавати, та боюсь, що єдина в усьому світі людина, яка може зрозуміти мої ненависть і розчарування, це тільки ви.

На цьому Мужон Лянь повернув в сторону своє хворобливо-бліде обличчя, його очі спалахнули незбагненним вогнем.

- Раніше він був моїм рабом, а тепер він у саду Лвомей, що під моїм контролем, - він підвів голову, виглядаючи знудженим. - Як щодо того, щоб поглянути на нього?

Юе Ченьцін невинно висунув свою голову.

- Гей, піти в сад Лвомей? Ваншу-Дзюню, Ви, мабуть, жартуєте. У Військовому Відомстві є й дівчата, для них було б не дуже доречно іти розважатися в павільйон Лвомей.

Почувши це, кілька заклиначок поспішно замахали руками.

- Ні, ми не підемо. Сподіваємось, Ваншу-Дзюнь приємно проведе час.

Юе Ченьцін почухав голову.

- Ну, навіть якщо ви, дівчата, не підете, Сіхе-Дзюнь ненавидить публічні будинки більше за все. Навряд він захоче піти в таке місце.

- О, справді, — Мужон Лянь посміхнувся. - Генерал Мо — найпочесніший командувач Чонхва, завжди такий поважний і непорочний, чистий і непохитний. Це абсолютно неможливо, щоб він опустився до того, щоб увійти до такого непривабливого будинку насолод. Це надто брудно.

Мо Сі:

- …

- Тоді як щодо цього, - Мужон Лянь зробив коротку павзу і повернув голову, трохи розтягнувши м’язи шиї. - У будь-якому випадку, сад Лвомей неподалік від мого маєтку. Я накажу своїм людям привести Ґу Мана - нехай він оживить для нас атмосферу цього вечора.

Його губи були вологі, а слова зловісні.

- Теплий прийом вдома.

 

 

Авторці є що сказати:

Мей Ханьсюе: Коли всі називали мене жиголом, я не думав, що з цим щось не так. Але, побачивши сьогодні Мужон-сьона, я зрозумів, що просто безсоромно окупував це місце. Титул жиголо номер один має бути переданий тобі, Мужон-сьоне, ти справді його заслуговуєш.

Мужон Лянь: Братику, ти не на своєму місці.

 

Коментар від перекладачки: «Ви» з великої літери у репліках всіх персонажів і «ви» з маленької в репліках Мужон Ляня – то не помилка, якщо що, це я намагаюсь передати його нібито ввічливу манеру спілкування;)