Рабський нашийник

 

На думку Лі Вея працювати управляючим у людини, яка ніколи не висловлює ясно свої думки, як генерал Мо, було найбільш виснажливою на світі роботою.

Якби він міг повернути час назад, то вибрав би натомість працювати на пана Льов, який мав вісімнадцять наложниць. Цілком вірогідно, що думки цього безжального і холодного генерала Мо були більш заплутані, ніж у тих вісімнадцяти наложниць разом узятих.

Але, звичайно, час назад було не повернути. Лі Вей відкашлявся й обережно запитав:

- Пане, ви бачили Ґу Мана?

- … Ні.

- Ох, - Лі Вей зітхнув з полегшенням: - Тоді краще вам його і не бачити.

- Чому?

- Ем… пане, як мені це пояснити? У тому стані, в якому зараз Ґу Ман, він, ймовірно, навіть не знає, хто він сам, не кажучи вже про вас. Згідно з діагнозом цілителів, він, скоріш за все, в глибині душі вважає себе могутнім і величним вовком.

Очі Мо Сі округлилися:

- Він вважає, що він… що?

- Могутній і величний вовк.

Мо Сі:

- …

Це була, мабуть, найбільш дика річ, яку він чув у цьому році.

Він підніс руку до чола і довго збирався з думками, перш ніж повільно промовити:

- Який цілитель оглядав його і дав такий діагноз? Ти впевнений, що в нього самого все в порядку з головою?

Лі Вей рідко міг побачити такий шок на обличчі Мо Сі і не зміг стримати смішок. Але, побачивши вираз обличчя господаря, він швидко став серйозним.

- Пане, ніхто не повірив, вперше почувши цю новину. Тому, коли Ґу Ман тільки-но повернувся до міста, багато дворян пішли до в’язниці, щоб звести з ним рахунки. Але він не міг навіть нормально говорити, що ще більше їх розлютило, - Лі Вей зробив павзу, а потім продовжив: - Пізніше Його Величність передав його Ваншу-Дзюню. Ваншу-Дзюнь також хотів витягти з нього якісь відповіді, але що б він не робив, Ґу Ман не міг відповісти на його питання.

Лі Вей зітхнув і похитав головою.

- Він справді не усвідомлював себе людиною.

Мо Сі знадобився деякий час, щоб перетравити цю інформацію, його погляд зупинився на маленькому глиняному чайничку, в якому заварювався чай. В повітря здіймалася пара, її туманні струмені пливли вгору і перепліталися.

- … Я також чув, що … його душі були пошкоджені, - павза. - Що сталося?

Лі Вей був приголомшений. Його господар був не з тих людей, хто розпитуватиме про подібні новини, то звідки він про це дізнався? Однак поспішив відповісти:

- Так, пошкоджені, але невідомо, як саме це сталося. Відомо лише, що він уже був у такому стані, коли повернувся.

- Вже був у такому стані, коли повернувся... - нахмурившись повторив Мо Сі.

- Так. Коли Ґу Мана привезли до міста, наші цілителі перевірили його пульс. Вони сказали, що його душа, серце та духовне ядро мають ознаки пошкодження. Це, скоріш за все, зробили люди Країни Ляо, використали якусь таємну темну техніку, і окрім того, що змусили вважати себе звіром, з трьох безсмертних душ і сімох тілесних витягли дві безсмертні.

- …

Мо Сі деякий час мовчав, перш ніж спитати з удаваною байдужістю:

- Як… втрата двох душ впливає на людину?

- Це залежить від того, яких двох душ не вистачає. Цілителі платформи Шеньнон кажуть, що Ґу Ман втратив дві душі, одна з яких пов’язана з пам’яттю, а інша – з розумом. Тобто у нього будуть проблеми в цих двох сферах, але на чомусь іншому це не відобразиться.

Мо Сі опустив вії й пробурмотів:

- Зрозуміло…

- Так. Оскільки він втратив душу, пов’язану з розумовою діяльністю, на початку він геть втратив здатність розмовляти. Пізніше Ваншу-Дзюнь відправив його до саду Лвомей, де доглядач майже два роки навчав його, перш ніж він зміг розуміти, що говорять люди і сам хоч якось зв’язувати слова, - Лі Вей щиро зітхнув. – Ох, колись його називали Вівтарним Звіром, а тепер він справді мало чим відрізняється від дикої тварини.

Ось чому всі були приголомшені, коли Ґу Мана привезли назад два роки тому.

Коли міську браму широко відчинили і віз з полоненими, в якому був зрадник Ґу Ман, повільно в’їхав на територію Чонхва, люди по обидва боки дороги побачили генерала Ґу, замкненого разом з кількома вовками. У возі був ще й олень, якого ці вовки шматували, кров бризкала на всі сторони. Ґу Ман же навіть не намагався сховатися від неї, просто спокійно сидів серед вовків. Здавалося, що ті ставилися до нього як до члена зграї. Одна вовчиця навіть притягла Ґу Манові ногу оленя, щоб заслужити його прихильність.

Ґу Ман простягнув руку, обмакнув її в кров і байдуже лизнув. Відчувши, що це не смакує, він знову опустив руку…

Мо Сі мовчки слухав.

Лі Вей почухав голову і сказав:

- Але пане, є дещо, чого я не розумію.

Мо Сі підвів темно-карі очі й незворушно подивився на нього:

- Хм?

- Чому Країна Ляо доклала стільки зусиль, щоб знищити дві його душі, якщо його вже відправили назад?

- … Можливо, він знає забагато секретів, - сказав Мо Сі. - Забравши дві його душі, вони повністю позбулись цієї проблеми.

Лі Вей на мить втратив дар мови.

- О небеса, це так жорстоко. Чи зможе він колись відновитись?

Мо Сі похитав головою. Він багато чого мав на думці і не відповідав.

Якщо дві душі витягли, єдиним шляхом відновити Ґу Мана було знайти ці душі та повернути в тіло. Але хто міг сказати, де саме в Дев’яти Провінціях вони є і чи взагалі ще існують?

- Кажуть, що Ваншу-Дзюнь залишив його в живих, бо хотів, щоб той пізнав життя, гірше за смерть, - сказав Лі Вей. - Але я чув, що зараз він дуже спокійний і взагалі ні про що не турбується. Ваншу-Дзюнь помилився... О, точно, - Лі Вей раптом щось згадав і обернувся до Мо Сі. – Чи бачив мій пан Ваншу-Дзюня по поверненні до міста?

Мо Сі похитав головою:

- Ні.

Хоч Ваншу-Дзюнь обіймав високу посаду у Військовому Відомстві, він не грав там важливої ролі і не мав регулярних обов’язків. Він мав знатне походження і був зарозумілим через свій статус. Було вражаючим, якщо з 365 днів року він показувався там 15.

Мо Сі підвів очі:

- Чому ти раптом питаєш про нього?

Лі Вей сказав:

- Правду кажучи, в останні кілька років його характер ставав дедалі гіршим. Якщо мій пан побачить його, будь ласка, не опускайтеся до його рівня. Ви також знаєте, що він завжди намагається ускладнити вам справи.

- …

Мо Сі не здивувався цьому.

Чонхва мав трьох великих дзюньдзи* - людей, чия вдача демонструвала буддійські якості – доброчесність, розум і мудрість. Мирна вдача Дзяна Єсюе та його спокій, незважаючи на ставлення оточуючих, заробили йому титул Розум, тоді як доброзичливість і чесність принцеси Мендзе зумовили те, що її асоціювали з Доброчесністю.


*君子 - про людину шляхетної вдачі. Історично склалося, що таке “звання”, як правило, могли отримати тільки чоловіки

На противагу ним існувало три негідники, які були ідеальною демонстрацією трьох отрут буддизму: жадібності, гніву та невігластва.

З цих трьох Мо Сі найбільше мав справу з Жадібністю. Титул Жадібність отримувала людина з надмірною жагою до задоволень, яку вона воліє задовольняти незважаючи ні на що.

Цією людиною був Ваншу-Дзюнь, про якого говорив Лі Вей.

Ваншу-Дзюня звали Мужон Лянь. Раніше він був господарем Ґу Мана. Це він колись обрав Ґу Мана своїм супровідним слугою для навчанні в Академії Вдосконалення.

Мужон Лянь тоді не очікував, що цей маленький раб матиме такий дивовижний талант. Всього за кілька років цей раб значно перевершив у вдосконаленні його самого. В результаті через заздрість він часто чіплявся до Ґу Мана, бив і лаяв його, карав щоразу, як відчував найменше невдоволення. Всі знали, що він був жорстоким і його ім’я, що означає «милосердя», геть не відповідало його характеру.

Ось простий приклад…

Якось Ґу Ман прийшов у одне село приборкати демонів. Селяни страждали від хвороб і зі співчуття він використав ім’я Мужон Ляня, щоб імператорські цілителі виписали необхідні ліки. Хоча це було проти правил, але цей вчинок було продиктовано добротою. Інший панич лиш трохи відчитав би Ґу Мана.

Однак Мужон Лянь був не таким. Дізнавшись, що Ґу Ман наважився використати його ім’я, щоб купити протиотруту, він вибухнув шаленим шквалом прокльонів. Спочатку він призначив Ґу Ману сімдесят чи вісімдесят ударів батогом, а потім змусив його стояти на колінах на дорозі біля Академії протягом двадцяти днів.

У той час Мо Сі не був близько знайомий з Ґу Маном, вони не спілкувались багато і, крім того, він не ходив цією дорогою, тому не знав про це.

До одного дня, коли йшов сильний дощ, і Мо Сі, проходячи повз, побачив силует. Підійшовши, він впізнав Ґу Мана.

Той уже геть промок, чорне волосся липло до його замерзлих щік, краплі дощу стікали до підборіддя. Він слухняно стояв навколішках посеред натовпу, тримаючи в руках дерев’яну табличку з написом червоною кіновар’ю: «Раб, що видавав себе за господаря. Вкрай безсоромний».

Мо Сі зупинився перед ним.

Блискучі краплі дощу розбивалися об його паперову парасольку, бризки збігалися одна до одної і стікали вниз.

Перехожі кидали на них зацікавлені погляди, але, щойно помічали на вбранні молодого панича емблему змія, що підноситься, лякалися, опускали голови і йшли геть, не наважуючись глянути ще раз.

- Ти...

Здавалося, у Ґу Мана вже було запаморочення від сидіння під дощем. Він не помітив, що над його головою з’явилася парасолька, як не помітив і того, що перед ним хтось зупинився. Коли ж раптом почув, як хтось заговорив так близько від нього, він вийшов із заціпеніння і підвів очі.

Мо Сі побачив мокре розгублене обличчя. У кутиках рота юнака була кров, на щоках — сліди від батога. Він тремтів від холоду, наче пес, якого кинули в багнюку. Тільки його чорні очі досі світилися, ясні і безхмарні.

Його жалюгідний вигляд вкупі з дерев’яною табличкою викликав жаль.

Мо Сі тоді не був близьким з Ґу Маном, але знав, що той взяв ліки під чужим іменем, бо не міг залишитись осторонь, коли жителі села страждали від хвороби. Тож Мо Сі пішов до місця, де розташовувався в Академії Мужон Лянь, і попросив його проявити милосердя.

Але Мужон Лянь не погодився і завів з Мо Сі гарячу суперечку. Зрештою він наказав привести до нього Ґу Мана. В присутності Мо Сі він запитав:

- Ґу Мане, ти знаєш, чому цей благородний і нестерпно зарозумілий молодий пан Мо прийшов сьогодні до мене?

З обличчя Ґу Мана все ще стікала вода. Він заціпеніло похитав головою.

Мужон Лянь поманив його пальцем. Він погладив мокрі щоки Ґу Мана своїми страшенно блідими пальцями. Посміхнувшись, він підвів свої персикові очі.

- Він прийшов через тебе.

На якусь мить Ґу Ман був явно приголомшений. Він повернув голову і глянув на похмуре обличчя Мо Сі, а тоді повернув погляд до Мужон Ляня. Нарешті він недбало витер з обличчя дощову воду й усміхнувся:

- Юний пане, ви жартуєте?

Мужон Лянь все ще посміхався:

- Що ти собі думаєш?

- …

- Твої навички день за днем стають кращими. Якби молодий пан Мо не прийшов під дощем, щоб просити за тебе, я б навіть не дізнався, що ти зв’язався з паничем іншої сім’ї.

Мо Сі скрипнув зубами:

- Мужон Ляню, я тільки прошу бути справедливим до нього. Тримайте свої брудні натяки при собі.

Ґу Ман заціпеніло обернувся, щоб поглянути на Мо Сі. Здавалося, в його ясних, як море, очах, був натяк на вдячність, однак коли увага Мужон Ляня була зосереджена на іншому, він злегка похитав головою в сторону Мо Сі.

Мужон Лянь глянув на Мо Сі й тихо пирхнув, ніби з загрозою. Потім повернув голову до Ґу Мана й солодко мовив:

- Стань на коліна.

Ґу Ман зробив, як було сказано, і опустив голову перед Мужон Лянєм.

- Зніми свій верхній одяг.

- Мужон Лянь!!

- Це моя територія. Молодий пане Мо, незалежно від того, наскільки високим є ваш статус, ви не можете докоряти мені в моїх кімнатах, правда? - Мужон Лянь знову подивився на Ґу Мана. - Знімай.

Ґу Ман зробив, як йому сказали. Він зняв верхній одяг, відкриваючи сильне й підтягнуте тіло, опустив вії й не сказав ні слова. Мужон Лянь повільно оглянув його - натягнуті і гострі лінії м’язів, шкіру, що здавалася медовою у світлі свічок. Мужон Лянь був дуже худим і погляд, яким він оглядав тіло Ґу Мана, був схожий на погляд юного аристократа, що страждає від холоду, на високоякісне хутро тварини — наче йому не терпілося здерти з Ґу Мана шкіру й загорнутися в неї, щоб зробити себе сильнішим.

Мужон Ляню подали гарячий імбирний чай. Він зробив ковток і зітхнув:

- Ґу Мане, хіба не добре мати духовне ядро? Хіба це не приємне відчуття, коли маєш такий вплив в Академії Вдосконалення? Хіба ти не щасливий, що мав можливість подружитися з такою почесною людиною, як молодий пан Мо?

Я не розумію, хто дав тобі сміливість брехати, називаючи себе «молодим паном Мужон», щоб отримати ліки – і все задля того, щоб врятувати кілька низьких простолюдинів, - Мужон Лянь видав смішок. Він поставив на місце чашку, що тримав у своїх тонких пальцях, і різко підвів очі. - Невже ти забув, ким ти народився?!

Ґу Ман ще нижче опустив голову:

- Я не смію забути.

- Твоя священна зброя, твій одяг, твоє духовне ядро - усе, що ти маєш сьогодні, ти маєш завдяки сім’ї Мужон. Без родини і маєтку Ваншу ти ніщо!

- Юний пан має рацію, докоряючи мені.

Мужон Лянь більше нічого не сказав. Через деякий час він раптом посміхнувся:

- Однак, оскільки ти такий здібний, я, звичайно, не буду поводитися з тобою неправильно. Я не хочу, щоб у тебе виросли крила і все закінчилося тим, що ти служитимеш комусь іншому.

Він холодно наказав своїм слугам:

- Підіть, принесіть молодому пану, - він надмірно розтягував кожне слово, висміюючи Ґу Мана, який посмів прикинутись сином родини Мужон, - той подарунок, який я давно вже підготував для нього.

Тоді були присутні й інші слуги супроводу для навчання сім’ї Мужон. Одним з них був Лу Джаньсін, найкращий друг Ґу Мана. Почувши, що Мужон Лянь збирається зробити Ґу Манові саме цей «подарунок», він змінився в обличчі і глянув на Мужон Ляня поглядом, про який можна було сказати «витріщився».

Мужон Лянь підняв руку й наказав своїм слугам відкрити коробку у всіх на очах.

Усі присутні зблідли, один із них не зміг стримати вигук:

- Це рабський нашийник!

Почувши це, Ґу Ман одразу підняв голову, його очі округлились. Він заціпеніло втупився поглядом в тацю із сандалового дерева над своєю головою.

Вираз обличчя Мо Сі також змінився.

Рабський нашийник одягали на шию лиш найбільш неслухняним і непокірним рабам і використовували для їх стримування та покарання. Якщо вже його одягали, то без дозволу власника його не можливо було зняти – майже як нашийник для собак. Якщо бути рабом вже було великим приниженням, то бути закутим у рабський нашийник було ще більш принизливо - це опускало людину настільки, що навіть інші раби дивилися на неї зверхньо.

- Чому не одягаєш? - Мужон Лянь махнув рукою. – Хочеш, щоб я сказав «будь ласка, молодий пане Мужон»?

Авторці є що сказати:

Критерії вибору пари для шлюбу

Мо Сі: Я не шукаю пари. Я можу одружитись лише зі своїм колишнім.

Юе Ченьцін: Симпатична! Мила! З широкими білими стегнами!

Дзян Єсюе: Я вдівець і не планую одружуватись повторно.

Мужон Лянь: Усі жінки в цьому світі вульгарні. Я їх не люблю. Що? Кхе-кхе, чоловіків я теж не люблю.

Ґу Ман (Серйозне обличчя): Вимоги: густа шерсть, гострий профіль, міцні кінцівки, швидко бігає, має гострий слух і чутливий нюх; особа, яка вже дала життя і виростила виводок із п’яти чи більше вовченят. Бажано жіночої статі.

Мо Сі: …