Мо Сі хотілося сильно вдарити його ногою. Але він не міг дозволити побачити своє обличчя, тому знизив голос і холодно сказав:
- Забирайся.
- Гей, як ти зі мною розмовляєш?
Молодий пан Джов відкинув дружній тон. На мить він був приголомшений, а потім обурився.
- Ти знаєш хто я?
- Мені байдуже, хто ти. Хіба ти не бачиш, що я роблю? Геть!
Здавалося, Ґу Ман захоплено спостерігав за тим, як Мо Сі грав тирана, і не моргаючи дивився йому в очі. Вони були так близько один до одного, що погляд Ґу Мана змусив Мо Сі відчути себе незатишно.
- Не дивись так на мене, - прошепотів Мо Сі.
Ґу Ман був дуже слухняним в опустив вії, перевівши погляд на бліді губи Мо Сі.
Мо Сі:
- …
Молодий пан Джов побачив, що вони досі сплетені, та, не сприйнявши слова Мо Сі всерйоз, підвищив голос і сердито скрикнув:
- Ти кажеш мені «геть»? Спершу подивись на себе!
Він скрипнув зубами.
- Твій Джов-ґе хоче, щоб отой склав йому компанію, то чому б тобі не забратися з моєї дороги? Ти знаєш, звідки я? Я з Військового Відомства! Сіхе-Дзюнь, генерал Мо - мій друг! То що, вже боїшся? Просто почекай, я поскаржуся йому і він переламає тобі ноги!
Мо Сі:
- …
Молодий пан Джов зайшов надто далеко – з кожним словом він погіршував свою ситуацію.
- А ти, на прізвище Ґу, маленький виродок, минулого разу ти не дозволив мені поцілувати себе, що б я тобі не говорив, а тепер, коли це хтось інший, ти згоден. Кажуть, твої душі пошкоджені, розум теж - ба! Як ти можеш бути таким вибагливим, якщо ти навіть несповна розуму?
Серце Мо Сі пропустило удар.
Душі пошкоджені… Розум теж?
*Згідно з китайською філософією та релігією, у людини три безсмертних душі (хунь), що залишають тіло після смерті, і сім тілесних душ, що залишаються в тілі. Кожна душа відповідає за окремий аспект буття людини – від свідомості і пам’яті до фізичних функцій та відчуття
Він подивився на обличчя Ґу Мана, що було так близько, в його голові промайнули всі дивні моменти їх недавньої бесіди. Голова загуділа, здавалося, він не міг дихати.
- Думаю, ти просто прикидаєшся божевільним, щоб викликати якусь жалість! Якої душі тобі бракує? Як ти пошкодив свій розум? Ти просто виродок! Зрадник!
Ґу Ман нахмурився і хотів щось сказати.
- Не рухайся, - у вухах ще дзвеніло, але Мо Сі зумів вчасно відреагувати і зупинив Ґу Мана. Він заплющив очі й змусив себе заспокоїтися. - Не рухайся…
Їхні губи були настільки близько, що шепіт Мо Сі при кожному слові обдавав теплом Ґу Манові вуста. Це відчуття вразило його і він інстинктивно хотів звільнитися, однак Мо Сі був напрочуд сильним і утримав його однією рукою.
- Слухай мене!
Ґу Ман не хотів слухати, але не міг і поворухнутися. Тепло Мо Сі увійшло в його легені з тим, щоб вийти з наступним видихом, її дихання сплелися в пекучому жарі між ними.
Ґу Ман глипнув на нього очима.
Мо Сі ковтнув. Він відчував легке запаморочення від звістки про стан Ґу Мана, але із зусиллям опанував себе і, розплющивши очі, знову поглянув на Ґу Мана. Побоюючись зчинити метушню, він обережно підібрав слова:
- Я бив тебе раніше?
- …
Ґу Ман на мить знітився і похитав головою.
- А він бив тебе раніше?
Він кивнув.
- Тоді слухай мене, а на нього не зважай.
Вони були так близько один до одного, повітря з глибини їх грудей спліталося між їх тілами. Мо Сі навмисно уникав ясного погляду його очей.
- Якщо послухаєшся мене, я змушу його піти.
Ще один мовчазний кивок.
Бачачи, що вони все ще обіймаються, молодий пан Джов відчув, ніби справді зіпсував їм інтимну атмосферу. Він став ще більш грубим і злим, збудженим і роздратованим.
- Що таке, Ґу Мане? Чому ти нічого не кажеш? Яке диво! Ти ігноруєш всіх, хто заходить до твоєї кімнати. Цей чоловік що, винятково красивий? Чи особливо гарний в ліжку? Чи він не дотримався нашого негласного правила і таємно дав тобі, зраднику, трохи грошей?
Молодий пан Джов підійшов ближче, його дихання розносило запах алкоголю. Він пробурмотів:
- Як така нікчемна шлюха як ти могла викликати в нього бажання так трахати тебе?..
П’яні люди завжди говорили незв’язно, і перескакували з одного на інше.
Вколовши Ґу Мана, він вирішив підійти і спровокувати Мо Сі.
- Гей, хто ти взагалі? Чому б тобі не обернутися і не дати старшому поглянути на тебе? З огляду на твою поведінку ти маєш бути тут частим гостем, - молодий пан Джов смикнув Мо Сі за рукав. - Скільки разів ти трахав його? Як наш Великий Генерал Ґу? Гарячий? Тугий? Тобі було добре з ним?
Мо Сі відчув надзвичайну відразу.
Він різко розвернувся і вдарив цього покидька Джов по обличчю. Удар був сильний, у панича пішла носом кров і він упав на підлогу.
Перш ніж пан Джов встиг щось розгледіти, Мо Сі вдарив його ногою так, щоб той впав обличчям вниз і не міг обернутися.
- Я ж казав тобі забиратися, - очі Мо Сі палали. Він скрипнув зубами. - Ти, в біса, не второпав?
- Як ти смієш мене бити!? Як ти посмів мене ударити!? - завив Джов. – Та х-х-хто ти такий?! Я доповім Імператору! Ні! Я доповім генералу Мо! Я розповім батькові, я…
Почувся гучний стукіт.
Мо Сі кинув щось перед ним. Одного туманного погляду паничу Джову вистачило, щоб викликати в нього шок і холодний піт. Він одразу протверезів і комічно сіпнувся, не видаючи більше ні звуку.
Через його хамство обличчя Мо Сі скривилося від огиди. Він холодно сказав:
- Все ще хочеш доповідати?
- Н-ні.
- Приходитимеш до нього ще?
- Н-ні.
Мо Сі відпустив його і ще раз вдарив ногою.
- Геть. І більше не трапляйся мені на очі.
Молодий пан Джов, хитаючись, підвівся на ноги й викотився геть, надто наляканий, щоб озирнутися.
Мо Сі ще деякий час стояв на місці, щоб заспокоїтися. Потім він нахилився й підняв командирський жетон Військового Відомства Чонхва і сховав у рукаві. Після цього обернувся поглянути на Ґу Мана, який тихо стояв біля стіни, заклавши руки за спину, і слухняно дивився нього, не видаючи ні звуку.
В цій метушні початковий шок відступив. Мо Сі хотів розпитати Ґу Мана ще, але, побачивши його спокійне обличчя, усе, що відчув – це біль, ніби його серце розрізають ножем, і журбу, яку він не міг придушити.
Сенсу питати не було і Мо Сі не знав, що може статися, якщо він залишиться ще на довше.
В цій тиші Ґу Ман раптом заговорив.
- Він боїться тебе.
- …
- Ти теж його боїшся.
Здавалося, Мо Сі був глибоко ображений, він обернувся й люто зиркнув на нього.
- Чого б це мені його боятися?
- Ти боїшся, що він тебе впізнає.
- …
Мо Сі дивився на нього. Злість уже вщухла, але на обличчі проступало невдоволення.
- Яке це має відношення до тебе?
- Він упізнав?
- Ні, - голос Мо Сі був холодним і жорстким.
Ніби пекучого дихання, що нещодавно торкалося шкіри Ґу Мана, ніколи й не існувало.
- Але він бачив твій жетон…
- Такий жетон має кожен чиновник першого рангу у Військовому Відомстві, - Мо Сі глянув на нього, застібаючи ґудзики на рукаві. – Ти теж такий мав.
Ґу Ман був здивований.
- Я?
Ця його реакція завдала Мо Сі болю. Він не хотів більше розмовляти з Ґу Маном, все ще побоюючись того, що може зробити, якщо залишиться на довше. Тому він штовхнув двері й пішов, не оглядаючись.
Холодний нічний вітер дмухнув в обличчя Мо Сі, коли він вийшов на вулицю. Він намагався заспокоїтися, але йому не вдавалося.
Душі пошкоджені… розум теж… Ха-ха-ха-ха… Розум пошкоджений?!
Нічний вітер обвівав його обличчя. Кутики очей пекло, наче їх полоснули ножем. Він так довго чекав моменту, коли зможе звести рахунки - тільки щоб отримати такий сумнівний кінець.
Хто це зробив?! Хто?!!
Країна Ляо? Мужон Лянь? Або... сам Ґу Ман не витримав приниження і вирішив?..
У Мо Сі дико розгулялася уява. В решті решт його переповнив жаль.
Розум Ґу Мана був пошкоджений.
Чому це викликало такий біль у серці?… Так, це правда, Ґу Ман подарував йому дружбу та порятунок, але Мо Сі зробив усе, що міг, щоб відплатити за це – навіть мало не пожертвував своїм життям, щоб повернути його з хибного шляху! Хіба він йому щось іще винен? Хіба він якимось чином підвів його? А якби душі Ґу Мана були цілі, а розум повноцінним – як це мало обходити Мо Сі?
Глибокої ночі Мо Сі зупинився посеред порожньої вулиці і глибоко вдихнув.
Стільки років одержимості тільки щоб отримати цю порожнечу...
Його руки нестримно тремтіли. Раптом в його долоні яскраво спалахнуло полум’я і сформувалося у вогняну кулю, яка майнула і з вибухом вдарилася в поверхню річки вдалині. Піднялася пара і почулося шипіння.
Ґу Ман зрадив його.
Лише небеса знали, як сильно він хотів почути від Ґу Мана: «Я шкодую, що втік, що покинув тебе і брехав тобі. Я піклувався про тебе». Чому він не міг отримати навіть такої дрібниці? Чому все, що йому лишилося - це психічно неповноцінний божевільний, який абсолютно забув його?! Чому?!!
Мо Сі заплющив очі від болю.
Через стільки років він думав, що вже позбувся свого захоплення, але насправді він просто обманював себе. Ґу Ман був дуже важливим для нього.
Мо Сі розділив з ним надто багато того, що було для нього першим: перший раз, коли він приборкав демонів, перша довга розмова біля вогнища, перший бій пліч-о-пліч…
І та особлива ніч, коли йому виповнилось 20 років, ніч його повноліття – можливо, він тоді забагато випив, а можливо це було ніяк не пов’язано з алкоголем – коли він вперше зробив Ґу Мана своїм.
Він все ще пам’ятав вираз обличчя Ґу Мана в той вечір. Коли справа стосувалася подібних речей, Ґу Ман дуже турбувався про те, щоб зберегти своє обличчя. Незважаючи на те, що його очі були вологі, а губи кровили, він тримався, наполягаючи, що серед десяти тисяч квітів він не залишив і червоної краплі*.
*万花丛中过不留⼀点红, що означає, що він мав дуже великий досвід з жінками.
«Все добре. Ми обидва чоловіки, все нормально, поки нам обом це подобається. Давай, хочеш, Ґу Ман-ґеґе дасть тобі кілька підказок?»
Але Ґу Манові не варто було цього говорити. В той момент здоровий глузд Мо Сі висів на волосинці.
Його серце палало і він не знав, чи згасне коли-небудь полум’я пристрасті в його грудях. Він знав, що він не робив би щось подібне просто через випите вино. Ні, його дії народилися з палкого бажання і глибокої, беззаперечної любові.
Але Ґу Ман не розумів цього. Ґу Ман лише хотів зберегти своє обличчя, тому сказав ці божевільні слова. Зрештою, він власними руками знищив останню частинку раціональності Мо Сі.
Пізніше тієї ночі Ґу Ман досягнув своєї межі. Він лежав на животі, хитав головою і плакав, благаючи Мо Сі бути ніжнішим, завиваючи, що, насправді, навіть якщо він і спав з багатьма дівчатами, але він збрехав про те, що робив це з іншими чоловіками, і, звичайно, його ніколи не мав інший чоловік. Але хоч би в чому він зізнався і як би не благав...
Мо Сі вже не міг зупинитися.
Зрештою він довів Ґу Мана до сліз – той так плакав, що вже не міг нормально говорити, лише дивився на Мо Сі червоними очима – і тільки тоді бажання в очах Мо Сі нарешті стало згасати.
Він торкнувся щоки Ґу Мана й сказав:
- Вибач, тобі боляче?
Вії Ґу Мана були вологі від сліз, його обличчя було червоне, а губи тремтіли. Мо Сі справді довів його до жалюгідного стану. Навіть гірше - хто б міг повірити, що цей армійський хуліган насправді ніколи раніше не спав з жодною дівчиною?
Побачивши, що він мовчить, Мо Сі нахилився і знову поцілував його. Коли їхні вологі губи переплелися, сльози Ґу Мана побігли по його скроням, щоб сховатися у волоссі. Мо Сі погладив його волосся, потім без слів обійняв його ще раз, цілуючи в заплакані очі і отримуючи тепло від чоловіка в своїх обіймах.
Юнак, що вперше куштує на смак плотське бажання, не зможе зупинитись, яким би доброчесним він не був.
Крім того, Мо Сі ніколи насправді не був по-справжньому доброчесним. Просто до Ґу Мана він не зустрічав нікого, хто міг би змусити його втратити контроль.
Ґу Ман був першим, у кого він закохався.
Тому весь цей час він поводився дуже обережно. Він ніколи не наважувався просити у Ґу Мана щось перше, лише дбайливо і бережно передавав в його руки те, що було першим для нього самого. Він вперто відмовлявся проговорити вголос, наскільки ці речі були важливі для нього, та в глибині душі сподівався, що Ґу Ман буде дорожити цими моментами.
Але Ґу Ман розтоптав його серце.
Так, Мо Сі не хотів ставати на заваді Чонхва у тому, щоб Ґу Мана притягнули до суду, бодай і убили його. Він навіть думав, що якщо Ґу Манові прийде час зустріти смерть, він хотів би бути його останнім суддею і останнім катом, власними руками розчавити його в криваву кашу та розтерти в пил його кістки.
Все заради народної відплати.
Але, якщо відсунути в сторону цю відплату, він мав визнати, що насправді ніколи не бажав бачити смерть Ґу Мана. Він хотів лише отримати від Ґу Мана правду, почути єдину відповідь, сказану від чистого серця.
Минуло стільки часу... він... він просто хотів задати єдине питання: Ґу Мане, коли ти залишив Чонхва, коли ти залишив мене... ти хоч колись шкодував про це? Хоч трохи?
Тоді всі ці роки любові й ненависті, вдячності і образи нарешті скінчилися б і Мо Сі зміг би вільно вдихнути.
А тепер він почув ці слова: душа пошкоджена, розум теж.
Ґу Ман все забув. Він не буде страждати.
І Мо Сі був приречений назавжди залишитись без цієї відповіді.
Ніхто не знав, що Мо Сі приїздив у сад Лвомей зустрітися з Ґу Маном, але протягом наступних кількох днів люди у Військовому Відомстві могли ясно відчути роздратування генерала Мо.
Хоча він завжди був чимось незадоволений і вираз його обличчя при розмові з іншими ніколи не можна було назвати добродушним, та останнім часом його настрій став навіть гіршим. Хоча він не відволікався під час військових зборів, його слова ставали дедалі грубішими. Коли ж під час зборів інші перекидувались кількома словами, Мо Сі не перебивав їх, лише кидав на них жорсткий суворий погляд і дивився, доки ті, ображені, не ковтали назад свої нісенітниці.
Це важко було назвати проблемою, та одного дня генерал Мо незрозуміло за що протягом цілої години лаяв молодого пана сімейства Джов, називаючи його «лінивим щодо своїх військових обов’язків» і «надмірно розбещеним».
- Перепиши правила Військового Відомства сто разів і завтра віддай мені, - сказав Мо Сі. - Якщо скоїш ще щось неправомірне, можеш кликати батька, щоб забрав тебе додому.
Молодий пан Джов з жахом підкорився і пішов – все його тіло тремтіло від страху.
Юе Ченьцін схилився до молодого Джов і зацікавлено спитав:
- Гей, що ти зробив не так?
- Я, я не знаю…
- Якщо ти не зробив нічого поганого, чому б це крижане обличчя стало таким злим? - Юе Ченьцін роззирнувся й багатозначно посміхнувся. - Скажи мені правду, у тебе є таємний сховок портретів принцеси Мендзе?
Молодий пан Джов виглядав так, наче його вразила блискавка. Його обличчя зблідло і він сказав:
- Пощади мене, брате. Я б не посмів!
Юе Ченьцін потер підборіддя й глянув на Мо Сі вдалині, який, схрестивши руки, дивився на піщаний стіл.
- Це справді дивно, чому він виглядає так, ніби щойно випив дуже гіркі ліки?…
Мо Сі, що «випив дуже гіркі ліки», не втримався. Після того, як два дні вдавав, що йому байдуже, він нарешті запитав управляючого про те, що трапилося з Ґу Маном за останні два роки.
В ту пору посада управляючого була важкою. Треба було вміти бути і в залі, і на кухні, давати поради господарю і вміти втішити господиню, вгамовувати сльози наложниць і розбиратися зі сварками юних паничів.
Управляючого маєтком Сіхе звали Лі Вей. Йому заздрили управляючі резиденцій інших чиновників, бо знали, що у генерала Мо небагато слуг і він не має ні дружини, ні дітей, ні наложниць – це звучало як блаженна безтурботна робота. Лиш сам Лі Вей знав, як важко було працювати під керівництвом генерала Мо... бо генерал Мо міг задавати дуже неочікувані питання.
Іноді Сіхе-Дзюнь міг довго мовчки мучитись цими питаннями і озвучував їх лише тоді, коли вже був нездатний цього терпіти. На той момент його терпець вже сягав своєї межі, тож він вимагав негайної відповіді і ставав ще більш роздратованим, якщо на її отримання потрібен був ще якийсь час.
Працюючи у свого господаря, управляючий Лі завжди мав бути обережним в своїх діях. За ці роки він вже набрався досвіду і коли помічав, що Мо Сі мовчки дується, то вже намагався визначити, що саме генерал Мо намагається придушити і скільки часу лишається до моменту, коли він вибухне, а також продумував те, що йому слід відповісти, коли генерал Мо нарешті спалахне.
Так само було і цього разу.
Мо Сі закусив нижню губу і сказав лише два слова:
- Ґу Ман…
Управляючий Лі одразу поспішив відповісти:
- Так, господарю. Розум Ґу Мана геть пошкоджений!
- ...Я про це питав? – сказав Мо Сі.
Іноді погано бути занадто розумним, тож управляючий Лі слухняно замовк.
Мо Сі повернув голову і кинув погляд на гарячий чай на печі. Довгий час він нічого не говорив, а тоді з байдужим виразом обличчям спитав:
- … Як він був пошкоджений?
Авторці є що сказати:
Перед посадкою в корабель.
Ґу Ман (Безсоромне обличчя): Цей лаодзі серед десяти тисяч квітів не залишив і червоної краплі!
При посадці на корабель:
Ґу Ман (заплакане обличчя): Я брехав тобі, я брехав тобі, брехав, не будь таким лютим, аааах!!!!
Після посадки на корабель:
Ґу Ман (Безсоромне обличчя): Цей лаодзі серед десяти тисяч квітів не залишив і червоної краплі!
Мо Сі: … Чому деякі люди не можуть вчитися на своїх помилках? Вони забувають про біль, коли шрам заживає... Ти видужав? Якщо так, дозволь мені ще раз тебе навчити. Ти маєш бути чесним.
Далі
Розділ 12 - Рабський нашийник
На думку Лі Вея працювати управляючим у людини, яка ніколи не висловлює ясно свої думки, як генерал Мо, було найбільш виснажливою на світі роботою. Якби він міг повернути час назад, то вибрав би натомість працювати на пана Льов, який мав вісімнадцять наложниць. Цілком вірогідно, що думки цього безжального і холодного генерала Мо були більш заплутані, ніж у тих вісімнадцяти наложниць разом узятих. Але, звичайно, час назад було не повернути. Лі Вей відкашлявся й обережно запитав: - Пане, ви бачили Ґу Мана? - … Ні. - Ох, - Лі Вей зітхнув з полегшенням: - Тоді краще вам його і не бачити. - Чому? - Ем… пане, як мені це пояснити? У тому стані, в якому зараз Ґу Ман, він, ймовірно, навіть не знає, хто він сам, не кажучи вже про вас. Згідно з діагнозом цілителів, він, скоріш за все, в глибині душі вважає себе могутнім і величним вовком. Очі Мо Сі округлилися: - Він вважає, що він… що? - Могутній і величний вовк. Мо Сі: - … Це була, мабуть, найбільш дика річ, яку він чув у цьому році. Він підніс руку до чола і довго збирався з думками, перш ніж повільно промовити: - Який цілитель оглядав його і дав такий діагноз? Ти впевнений, що в нього самого все в порядку з головою? Лі Вей рідко міг побачити такий шок на обличчі Мо Сі і не зміг стримати смішок. Але, побачивши вираз обличчя господаря, він швидко став серйозним. - Пане, ніхто не повірив, вперше почувши цю новину. Тому, коли Ґу Ман тільки-но повернувся до міста, багато дворян пішли до в’язниці, щоб звести з ним рахунки. Але він не міг навіть нормально говорити, що ще більше їх розлютило, - Лі Вей зробив павзу, а потім продовжив: - Пізніше Його Величність передав його Ваншу-Дзюню. Ваншу-Дзюнь також хотів витягти з нього якісь відповіді, але що б він не робив, Ґу Ман не міг відповісти на його питання. Лі Вей зітхнув і похитав головою. - Він справді не усвідомлював себе людиною. Мо Сі знадобився деякий час, щоб перетравити цю інформацію, його погляд зупинився на маленькому глиняному чайничку, в якому заварювався чай. В повітря здіймалася пара, її туманні струмені пливли вгору і перепліталися. - … Я також чув, що … його душі були пошкоджені, - павза. - Що сталося? Лі Вей був приголомшений. Його господар був не з тих людей, хто розпитуватиме про подібні новини, то звідки він про це дізнався? Однак поспішив відповісти: - Так, пошкоджені, але невідомо, як саме це сталося. Відомо лише, що він уже був у такому стані, коли повернувся. - Вже був у такому стані, коли повернувся... - нахмурившись повторив Мо Сі. - Так. Коли Ґу Мана привезли до міста, наші цілителі перевірили його пульс. Вони сказали, що його душа, серце та духовне ядро мають ознаки пошкодження. Це, скоріш за все, зробили люди Країни Ляо, використали якусь таємну темну техніку, і окрім того, що змусили вважати себе звіром, з трьох безсмертних душ і сімох тілесних витягли дві безсмертні. - … Мо Сі деякий час мовчав, перш ніж спитати з удаваною байдужістю: - Як… втрата двох душ впливає на людину? - Це залежить від того, яких двох душ не вистачає. Цілителі платформи Шеньнон кажуть, що Ґу Ман втратив дві душі, одна з яких пов’язана з пам’яттю, а інша – з розумом. Тобто у нього будуть проблеми в цих двох сферах, але на чомусь іншому це не відобразиться. Мо Сі опустив вії й пробурмотів: - Зрозуміло… - Так. Оскільки він втратив душу, пов’язану з розумовою діяльністю, на початку він геть втратив здатність розмовляти. Пізніше Ваншу-Дзюнь відправив його до саду Лвомей, де доглядач майже два роки навчав його, перш ніж він зміг розуміти, що говорять люди і сам хоч якось зв’язувати слова, - Лі Вей щиро зітхнув. – Ох, колись його називали Вівтарним Звіром, а тепер він справді мало чим відрізняється від дикої тварини. Ось чому всі були приголомшені, коли Ґу Мана привезли назад два роки тому. Коли міську браму широко відчинили і віз з полоненими, в якому був зрадник Ґу Ман, повільно в’їхав на територію Чонхва, люди по обидва боки дороги побачили генерала Ґу, замкненого разом з кількома вовками. У возі був ще й олень, якого ці вовки шматували, кров бризкала на всі сторони. Ґу Ман же навіть не намагався сховатися від неї, просто спокійно сидів серед вовків. Здавалося, що ті ставилися до нього як до члена зграї. Одна вовчиця навіть притягла Ґу Манові ногу оленя, щоб заслужити його прихильність. Ґу Ман простягнув руку, обмакнув її в кров і байдуже лизнув. Відчувши, що це не смакує, він знову опустив руку… Мо Сі мовчки слухав. Лі Вей почухав голову і сказав: - Але пане, є дещо, чого я не розумію. Мо Сі підвів темно-карі очі й незворушно подивився на нього: - Хм? - Чому Країна Ляо доклала стільки зусиль, щоб знищити дві його душі, якщо його вже відправили назад? - … Можливо, він знає забагато секретів, - сказав Мо Сі. - Забравши дві його душі, вони повністю позбулись цієї проблеми. Лі Вей на мить втратив дар мови. - О небеса, це так жорстоко. Чи зможе він колись відновитись? Мо Сі похитав головою. Він багато чого мав на думці і не відповідав. Якщо дві душі витягли, єдиним шляхом відновити Ґу Мана було знайти ці душі та повернути в тіло. Але хто міг сказати, де саме в Дев’яти Провінціях вони є і чи взагалі ще існують? - Кажуть, що Ваншу-Дзюнь залишив його в живих, бо хотів, щоб той пізнав життя, гірше за смерть, - сказав Лі Вей. - Але я чув, що зараз він дуже спокійний і взагалі ні про що не турбується. Ваншу-Дзюнь помилився... О, точно, - Лі Вей раптом щось згадав і обернувся до Мо Сі. – Чи бачив мій пан Ваншу-Дзюня по поверненні до міста? Мо Сі похитав головою: - Ні. Хоч Ваншу-Дзюнь обіймав високу посаду у Військовому Відомстві, він не грав там важливої ролі і не мав регулярних обов’язків. Він мав знатне походження і був зарозумілим через свій статус. Було вражаючим, якщо з 365 днів року він показувався там 15. Мо Сі підвів очі: - Чому ти раптом питаєш про нього? Лі Вей сказав: - Правду кажучи, в останні кілька років його характер ставав дедалі гіршим. Якщо мій пан побачить його, будь ласка, не опускайтеся до його рівня. Ви також знаєте, що він завжди намагається ускладнити вам справи. - … Мо Сі не здивувався цьому. Чонхва мав трьох великих дзюньдзи* - людей, чия вдача демонструвала буддійські якості – доброчесність, розум і мудрість. Мирна вдача Дзяна Єсюе та його спокій, незважаючи на ставлення оточуючих, заробили йому титул Розум, тоді як доброзичливість і чесність принцеси Мендзе зумовили те, що її асоціювали з Доброчесністю. *君子 - про людину шляхетної вдачі. Історично склалося, що таке “звання”, як правило, могли отримати тільки чоловіки На противагу ним існувало три негідники, які були ідеальною демонстрацією трьох отрут буддизму: жадібності, гніву та невігластва. З цих трьох Мо Сі найбільше мав справу з Жадібністю. Титул Жадібність отримувала людина з надмірною жагою до задоволень, яку вона воліє задовольняти незважаючи ні на що. Цією людиною був Ваншу-Дзюнь, про якого говорив Лі Вей. Ваншу-Дзюня звали Мужон Лянь. Раніше він був господарем Ґу Мана. Це він колись обрав Ґу Мана своїм супровідним слугою для навчанні в Академії Вдосконалення. Мужон Лянь тоді не очікував, що цей маленький раб матиме такий дивовижний талант. Всього за кілька років цей раб значно перевершив у вдосконаленні його самого. В результаті через заздрість він часто чіплявся до Ґу Мана, бив і лаяв його, карав щоразу, як відчував найменше невдоволення. Всі знали, що він був жорстоким і його ім’я, що означає «милосердя», геть не відповідало його характеру. Ось простий приклад… Якось Ґу Ман прийшов у одне село приборкати демонів. Селяни страждали від хвороб і зі співчуття він використав ім’я Мужон Ляня, щоб імператорські цілителі виписали необхідні ліки. Хоча це було проти правил, але цей вчинок було продиктовано добротою. Інший панич лиш трохи відчитав би Ґу Мана. Однак Мужон Лянь був не таким. Дізнавшись, що Ґу Ман наважився використати його ім’я, щоб купити протиотруту, він вибухнув шаленим шквалом прокльонів. Спочатку він призначив Ґу Ману сімдесят чи вісімдесят ударів батогом, а потім змусив його стояти на колінах на дорозі біля Академії протягом двадцяти днів. У той час Мо Сі не був близько знайомий з Ґу Маном, вони не спілкувались багато і, крім того, він не ходив цією дорогою, тому не знав про це. До одного дня, коли йшов сильний дощ, і Мо Сі, проходячи повз, побачив силует. Підійшовши, він впізнав Ґу Мана. Той уже геть промок, чорне волосся липло до його замерзлих щік, краплі дощу стікали до підборіддя. Він слухняно стояв навколішках посеред натовпу, тримаючи в руках дерев’яну табличку з написом червоною кіновар’ю: «Раб, що видавав себе за господаря. Вкрай безсоромний». Мо Сі зупинився перед ним. Блискучі краплі дощу розбивалися об його паперову парасольку, бризки збігалися одна до одної і стікали вниз. Перехожі кидали на них зацікавлені погляди, але, щойно помічали на вбранні молодого панича емблему змія, що підноситься, лякалися, опускали голови і йшли геть, не наважуючись глянути ще раз. - Ти... Здавалося, у Ґу Мана вже було запаморочення від сидіння під дощем. Він не помітив, що над його головою з’явилася парасолька, як не помітив і того, що перед ним хтось зупинився. Коли ж раптом почув, як хтось заговорив так близько від нього, він вийшов із заціпеніння і підвів очі. Мо Сі побачив мокре розгублене обличчя. У кутиках рота юнака була кров, на щоках — сліди від батога. Він тремтів від холоду, наче пес, якого кинули в багнюку. Тільки його чорні очі досі світилися, ясні і безхмарні. Його жалюгідний вигляд вкупі з дерев’яною табличкою викликав жаль. Мо Сі тоді не був близьким з Ґу Маном, але знав, що той взяв ліки під чужим іменем, бо не міг залишитись осторонь, коли жителі села страждали від хвороби. Тож Мо Сі пішов до місця, де розташовувався в Академії Мужон Лянь, і попросив його проявити милосердя. Але Мужон Лянь не погодився і завів з Мо Сі гарячу суперечку. Зрештою він наказав привести до нього Ґу Мана. В присутності Мо Сі він запитав: - Ґу Мане, ти знаєш, чому цей благородний і нестерпно зарозумілий молодий пан Мо прийшов сьогодні до мене? З обличчя Ґу Мана все ще стікала вода. Він заціпеніло похитав головою. Мужон Лянь поманив його пальцем. Він погладив мокрі щоки Ґу Мана своїми страшенно блідими пальцями. Посміхнувшись, він підвів свої персикові очі. - Він прийшов через тебе. На якусь мить Ґу Ман був явно приголомшений. Він повернув голову і глянув на похмуре обличчя Мо Сі, а тоді повернув погляд до Мужон Ляня. Нарешті він недбало витер з обличчя дощову воду й усміхнувся: - Юний пане, ви жартуєте? Мужон Лянь все ще посміхався: - Що ти собі думаєш? - … - Твої навички день за днем стають кращими. Якби молодий пан Мо не прийшов під дощем, щоб просити за тебе, я б навіть не дізнався, що ти зв’язався з паничем іншої сім’ї. Мо Сі скрипнув зубами: - Мужон Ляню, я тільки прошу бути справедливим до нього. Тримайте свої брудні натяки при собі. Ґу Ман заціпеніло обернувся, щоб поглянути на Мо Сі. Здавалося, в його ясних, як море, очах, був натяк на вдячність, однак коли увага Мужон Ляня була зосереджена на іншому, він злегка похитав головою в сторону Мо Сі. Мужон Лянь глянув на Мо Сі й тихо пирхнув, ніби з загрозою. Потім повернув голову до Ґу Мана й солодко мовив: - Стань на коліна. Ґу Ман зробив, як було сказано, і опустив голову перед Мужон Лянєм. - Зніми свій верхній одяг. - Мужон Лянь!! - Це моя територія. Молодий пане Мо, незалежно від того, наскільки високим є ваш статус, ви не можете докоряти мені в моїх кімнатах, правда? - Мужон Лянь знову подивився на Ґу Мана. - Знімай. Ґу Ман зробив, як йому сказали. Він зняв верхній одяг, відкриваючи сильне й підтягнуте тіло, опустив вії й не сказав ні слова. Мужон Лянь повільно оглянув його - натягнуті і гострі лінії м’язів, шкіру, що здавалася медовою у світлі свічок. Мужон Лянь був дуже худим і погляд, яким він оглядав тіло Ґу Мана, був схожий на погляд юного аристократа, що страждає від холоду, на високоякісне хутро тварини — наче йому не терпілося здерти з Ґу Мана шкіру й загорнутися в неї, щоб зробити себе сильнішим. Мужон Ляню подали гарячий імбирний чай. Він зробив ковток і зітхнув: - Ґу Мане, хіба не добре мати духовне ядро? Хіба це не приємне відчуття, коли маєш такий вплив в Академії Вдосконалення? Хіба ти не щасливий, що мав можливість подружитися з такою почесною людиною, як молодий пан Мо? Я не розумію, хто дав тобі сміливість брехати, називаючи себе «молодим паном Мужон», щоб отримати ліки – і все задля того, щоб врятувати кілька низьких простолюдинів, - Мужон Лянь видав смішок. Він поставив на місце чашку, що тримав у своїх тонких пальцях, і різко підвів очі. - Невже ти забув, ким ти народився?! Ґу Ман ще нижче опустив голову: - Я не смію забути. - Твоя священна зброя, твій одяг, твоє духовне ядро - усе, що ти маєш сьогодні, ти маєш завдяки сім’ї Мужон. Без родини і маєтку Ваншу ти ніщо! - Юний пан має рацію, докоряючи мені. Мужон Лянь більше нічого не сказав. Через деякий час він раптом посміхнувся: - Однак, оскільки ти такий здібний, я, звичайно, не буду поводитися з тобою неправильно. Я не хочу, щоб у тебе виросли крила і все закінчилося тим, що ти служитимеш комусь іншому. Він холодно наказав своїм слугам: - Підіть, принесіть молодому пану, - він надмірно розтягував кожне слово, висміюючи Ґу Мана, який посмів прикинутись сином родини Мужон, - той подарунок, який я давно вже підготував для нього. Тоді були присутні й інші слуги супроводу для навчання сім’ї Мужон. Одним з них був Лу Джаньсін, найкращий друг Ґу Мана. Почувши, що Мужон Лянь збирається зробити Ґу Манові саме цей «подарунок», він змінився в обличчі і глянув на Мужон Ляня поглядом, про який можна було сказати «витріщився». Мужон Лянь підняв руку й наказав своїм слугам відкрити коробку у всіх на очах. Усі присутні зблідли, один із них не зміг стримати вигук: - Це рабський нашийник! Почувши це, Ґу Ман одразу підняв голову, його очі округлились. Він заціпеніло втупився поглядом в тацю із сандалового дерева над своєю головою. Вираз обличчя Мо Сі також змінився. Рабський нашийник одягали на шию лиш найбільш неслухняним і непокірним рабам і використовували для їх стримування та покарання. Якщо вже його одягали, то без дозволу власника його не можливо було зняти – майже як нашийник для собак. Якщо бути рабом вже було великим приниженням, то бути закутим у рабський нашийник було ще більш принизливо - це опускало людину настільки, що навіть інші раби дивилися на неї зверхньо. - Чому не одягаєш? - Мужон Лянь махнув рукою. – Хочеш, щоб я сказав «будь ласка, молодий пане Мужон»? Авторці є що сказати: Критерії вибору пари для шлюбу Мо Сі: Я не шукаю пари. Я можу одружитись лише зі своїм колишнім. Юе Ченьцін: Симпатична! Мила! З широкими білими стегнами! Дзян Єсюе: Я вдівець і не планую одружуватись повторно. Мужон Лянь: Усі жінки в цьому світі вульгарні. Я їх не люблю. Що? Кхе-кхе, чоловіків я теж не люблю. Ґу Ман (Серйозне обличчя): Вимоги: густа шерсть, гострий профіль, міцні кінцівки, швидко бігає, має гострий слух і чутливий нюх; особа, яка вже дала життя і виростила виводок із п’яти чи більше вовченят. Бажано жіночої статі. Мо Сі: …
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!