Запрошення від Мужон Ляня

Розділ 15 - Сіхе-Дзюнь - брехун

Управляючий вивів Ґу Мана. Шия у нього була скута залізним ланцюгом, що дзвенів при кожному кроці босих ніг, поки він виходив з тіні. Коли вони бачились минулого разу, Ґу Ман був напрочуд спокійним, ніби не відчував ні найменшого хвилювання, перебуваючи на своїй території. Зараз же, хоч обличчя Ґу Мана виглядало незворушним, його м’язи були напружені, а гострий погляд, прихований за довгими віями, був дуже настороженим, пробігаючи по обличчям натовпу. Несподівано цей погляд зустрівся з очима Мо Сі і серце останнього тьохнуло. Він розумів, що його теперішнє становище було вкрай незручним. Якби Ґу Ман раптом згадав про попередню зустріч в саду Лвомей, хоча це і не мало б якихось жахливих наслідків, але нічого хорошого з цього б не вийшло. Він все це розумів, але якась частина його серця таємно кричала, сподіваючись, що Ґу Ман відреагує на нього дещо інакше. На жаль, Ґу Ман знову розчарував його. Він зовсім не зацікавився ним і, здавалося, бачив у ньому лише одного із тих дивних клієнтів. Його погляд не затримався на обличчі Мо Сі і на мить. Він просто побіжно глянув на нього і бездумно перевів погляд далі. - … Мо Сі похмуро зазирнув у свій вишуканий нефритовий кубок на столі, і став мовчки крутити його в руках. - О, колишній славетний Вівтарний звір, - з фальшивою посмішкою промовив Мужон Лянь. - Ґу Мане, чого ти так нервуєш? Ти служив моїй сім’ї з дитинства – по суті, зараз ти завітав у старе пристанище. Чого тут боятися? Ходи. Він помахав Ґу Ману. - Ходи сюди. Ґу Ман повільно зробив два кроки вперед і його погляд упав на курильницю перед Мужон Лянєм. Він чхнув, імовірно, через запах пахощів з неї, і швидко розвернувся, щоб тікати. Мужон Лянь не очікував такої реакції. Опам’ятавшись, він суворо сказав: - Ловіть його! Духовне ядро Ґу Мана вже було знищено, але сила його тіла все ще була визначною. Пронісшись на своїх довгих ногах повз натовп, він збив кількох людей. Тоді, відштовхнувшись рукою від підлоги, він підскочив у повітря, як пантера, ухиляючись від слуг, що намагалися схопити його, і надійно приземлився. Його рухи були плавними, наче вода, що перетікала. Навіть без використання магії в них відчувалася сила. Ґу Ман ударом ноги відправив переслідувача в політ. Обернувшись, він подряпав щоку і продовжив тікати. - …Зрештою, навіть голодний, верблюд все-таки більший за коня. Навіть покалічений генерал Ґу сильніший за цих, - сказав Мужон Лянь і він глянув на Мо Сі. – Ви згодні, Сіхе-Дзюню? Мо Сі, схрестивши руки на грудях, притулився до спинки крісла і проігнорував Мужон Ляня. Він спостерігав, як Ґу Ман бігав туди-сюди по залі. База бойових мистецтв Ґу Мана була справді надто хорошою. Слуги маєтку Ваншу докладали чимало зусиль, щоб приборкати його. Зрештою, усі вони були вкриті потом, їх носи кровили, на обличчях були синці. - Господарю, ми його зв’язали. - Погляньте на себе: захекались, як воли. Якби я не знав, то подумав би, що не в нього зруйновано духовне ядро, а у вас. Ідіоти! Слуги опустили голови й нервово ковтали слину. На щастя, Мужон Лянь не продовжив їх лаяти. Натомість він змахнув широкими рукавами й нетерпляче сказав: - Поверніть його. Ґу Мана знову вивели в центр зали. Оскільки він не слухався, вони були змушені використати заклинання, щоб міцно зв’язати його тіло та посадити перед помостом. - На коліна! Ґу Ман не хотів ставати навколішки, тож хтось із групи сильно вдарив його ногою ззаду по колінам і він упав на підлогу. Його обличчя, шия, живіт і ноги були міцно зв’язані чорною магічною мотузкою. Його очі були збентеженими й лютими, його мішкуватий одяг розхристався, оголивши значну частину блідих грудей. Мужон Лянь встав з бамбукового ложа, все ще тримаючи в руці срібну ложку, якою розгрібав попіл пахощів. Він нахилився й уважно подивився на Ґу Мана: - Увесь Чонхва під владою Мужонів… Генерале, куди ти тікаєш? Куди ти можеш втекти? Сказавши це, він відпустив Ґу Манові ляпаса. Різкий звук відлунив по залі. Мужон Лянь вклав багато сили і на щоці Ґу Мана з’явилося п’ять червоних слідів. Голова Ґу Мана схилилася вбік. Він не видав жодного звуку, а от у Мо Сі затремтіли вії. - Я витратив два роки, навчаючи тебе правил, але ти досі нічого не навчився. Мужон Лянь випростався і вдихнув запах, що залишився на ложці. Раптом він обернувся і глянув на Мо Сі. - О, Сіхе-Дзюню, я чув, що ви вправно керуєте армією. Коли ви очолили армію виродків, залишену Ґу Маном, багато старих солдатів хотіли протестувати, однак їх усіх переконала ваша присяга перед ними... Якщо у вас є такі здібності, чому б вам не навчити цього колишнього командира армії виродків за мене? Навчіть і його бути слухняним. Мужон Лянь махнув рукою, даючи знак слугам перетягнути Ґу Мана так, щоб він опинився перед Мо Сі. - Якщо вже зайшла про це мова, він колись наніс генералу Мо ЄСудар в груди і генерал Мо рано чи пізно повинен отримати... вибачення, - неспішно мовив Мужон Лянь. - Тепер ви — палач, а він лежить у вас на пласі. Можете піддати його будь-яким тортурам. Прошу. Ґу Ман не знав багатьох складних слів. «Палач», «плаха» - він не розумів їх. Однак слово «тортури» було для нього як палка для собаки, заляканої побиттям. Усе його тіло затремтіло, а очі округлилися. Його обзор був обмежений, він не міг бачити Мо Сі, що стояв в кутку позаду нього. Коли двоє слуг підхопили його з обох боків і посунули, він з усіх сил намагався озирнутися назад, але магічна мотузка, якою він був зв’язаний, утримала його голову на місці. Залізний ланцюг, що був просунутий йому між щелепами, майже впивався в його плоть, заважаючи дихати. На мить майже всі погляди в залі були прикуті до Мо Сі та Ґу Мана. Юе Ченьцін закрив руками очі й визирав крізь щілини між пальцями. - Генерале Мо, попри всю Вашу ненависть та образи, Ви не можете вбити його на моїх очах. Я ще дитина. - … Мо Сі нічого не говорив. Він повільно опустився на одне коліно, на інше сперся ліктем, а вільною рукою в чорній шкіряній рукавичці взяв Ґу Мана за підборіддя й підвів його обличчя. Рот Ґу Мана був затиснутий залізним ланцюгом і він нічого не міг сказати. Він міг лише боротися, брязкаючи ланцюгом і люто дивлячись на Мо Сі. На мить Мо Сі відчув незрозуміле тремтіння у своєму серці. Він не знав чому, але коли побачив розхристаного і зв’язаного залізним ланцюгом Ґу Мана, по його спині пробігли сироти. Чи було це хвилюванням від того, що він нарешті наступив на здобич ногою і спостерігав, як та витягує шию, щоб бути страченою? Чи гнівом через те, що вона була не в змозі опиратися? Чи це була якась інша емоція? Мо Сі не знав і не хотів знати. Його темні холодні очі зневажливо дивилися вниз. У мерехтливому світлі перед його взором постав Ґу Ман, лютий і жалюгідний. - … Через деякий час Мо Сі заплющив очі й підвівся. - Заберіть його. - Хм? Що Сіхе-Дзюнь має на увазі? Мо Сі відвернувся. - Він мене не цікавить. Мужон Лянь усміхнувся. - Он воно як. Мені здалося, щось зачепило слабке місце Сіхе-Дзюня і засмутило його, - говорячи, він додав трохи порошку в люльку у своїй руці. Він звузив очі й глибоко затягнувся, а тоді знову кинув свій косий погляд. - Але я справді захоплююся Сіхе-Дзюнєм. Після стількох років військової служби ви все ще такі ж благородні та доброчесні, як і раніше. Чоловіки та жінки, вороги та красуні - ніхто з них не може заслужити вашої уваги. З цікавості я б хотів запитати: яка ж це має бути неземна краса, щоб вона могла впасти вам в очі? Мо Сі нічого не сказав, його обличчя спохмурніло. Юе Ченьцін бачив, що атмосфера між ними стає все більш і більш напруженою. Він почухав голову і не втримався - зробив крок в їх сторону, щоб втрутитись. Мо Сі навіть не повернув голови. - Стій подалі. - … О… Наркотик вдарив Мужон Ляню в голову. Він глузував: - Сіхе-Дзюнь думає, що молодий пан Юе стане залежним, разочок вдихнувши цього диму? Не хвилюйтеся, це абсолютно неможливо. - Добре, якщо так, - погляд Мо Сі був схожий на вигнуте лезо у холодну ніч, що крізь клуби диму пронизував обличчя Мужон Ляня. Ймовірно, через боротьбу за владу між аристократичними сім’ями Мужон Лянь не любив клан Мо і з юності створював Мо Сі проблеми. Він завжди намагався рознюхати, що Мо Сі подобається, що не подобається, і зібрати інформацію, яку можна використати проти нього. Це був не перший раз, коли він намагався викрити його думки таким обхідним шляхом. Мужон Лянь усміхнувся й продовжив допитувати: - Ви досі не відповіли на моє запитання. У моєму саду Лвомей є різні красуні, чоловіки та жінки, загалом більше сотні людей. Невже немає хоч однієї особи, яка була б до вподоби Сіхе-Дзюню? - …Вам не потрібно турбувати себе моїми особистими справами. Мужон Лянь ще раз затягнувся і випустив дим, постукуючи по чорній люльці нефритовими пальцями. - Ех, Сіхе-Дзюню, навіщо вам стримуватися? Я знаю, що ви цінуєте свою репутацію, але, на мою думку, краще насолоджуватись, поки це можливо. Такі незначні речі, як доброчесність і вдача, схожі на швидкоплинний дим… Він випустив танцюючий шлейф диму, і на його обличчі з’явилася ледь помітна крізь сіру завісу посмішка. Він дмухнув, розганяючи цей дим, і млявим голосом сказав: - Дивіться, розчиняється за мить. - Репутація? – холодно спитав Мо Сі. - Сіхе-Дзюнь тримається подалі від чоловіків та жінок. Якщо не через репутацію, то через що? Мо Сі байдуже сказав: - Я одержимий чистотою. Мужон Лянь деякий час нічого не говорив. Він примружив очі й випустив між губами тонку цівку диму. Вони довго ще стояли один проти одного, перш ніж Мужон Лянь з усмішкою відвернувся і знову ліг на бамбукове ложе. - Ці святоші...такі нудні, - він махнув рукою до інших гостей. – Нумо, насолоджуйтесь наповну. Веселіться як забажаєте, не будьте скромними. Якщо після сьогоднішнього бенкету хоч хтось залишиться не вусмерть п’яним і без дівчини на своїх колінах, я вважатиму вас кволими імпотентами і з цього моменту Павільйон Лвомей не візьметься за те, щоб розважити вас. До Мужон Ляня підійшов слуга і безпорадно запитав: - Господарю, то… то нам забрати Ґу Мана назад чи залишити його тут? - Залиште тут, навіщо забирати його назад? - усміхнувся Мужон Лянь. – Ну, Сіхе-Дзюнь не цікавиться ним, але ж це не означає, що ніхто інший не захоче пограти. Він глянув на Мо Сі. - Сіхе-Дзюню, вам справді байдуже до нього? Якщо він вам дійсно не потрібний, то я дозволю повеселитися своїм братам. - … Побачивши, що Мо Сі знову його ігнорує, Мужон Лянь усміхнувся. В його очах спалахнуло тьмяне світло, схоже на відблиск луски змії. - Гаразд, - він кивнув і вказав на Ґу Мана. - Цей надто потворний, Сіхе-Дзюнь не хоче його. Заберіть його звідси, хай хтось інший розважиться. Натовп, звичайно, був радий цьому. Ймовірно, їм було трохи соромно публічно знущатися над звичайною куртизанкою, але знущання над Ґу Маном усі б зустріли похвалою та аплодисментами. Зрештою, це ж не їх провина, що Ґу Ман вирішив зрадити Чонхва. Ці п’яні заклиначі вмить оточили його й глузували, вигадуючи, як би його зараз принизити. Хтось помітив, що Ґу Ман виглядає голодним, і кинув перед ним тушковану свинячу кістку. - Якщо хочеш їсти - їж. У Ґу Мана були сильні звірині інстинкти. Кілька разів покружлявши навколо, він, не в силах протистояти голоду, взяв її, підніс до носа й обережно понюхав. Не відчувши нічого підозрілого, він відкрив рота і трохи відкусив. Жуючи, він пильно дивився на паничів перед собою - обережно, але зосереджено. Мо Сі краєм ока слідкував за цією сцену. Його серце стиснулось, він не втримався і відвернувся. Але байдуже куди було повернуте його обличчя, він не міг уникнути звуків, різких і пронизливих. - Ха-ха-ха, генерале Ґу, тебе називали лютим звіром, але ти справді їси кістки з підлоги? Панство зареготало. - Хіба раніше ти не був схиблений на чистоті? Як ти можеш хотіти щось, що вже валялось на підлозі? - Генерале Ґу, де твоя гордість? Кімната сповнилась вигуків презирства, але Ґу Ману було на це байдуже. Він просто мовчки гриз тушковану кісточку і за короткий час обгриз з неї все. Він облизав губи, знову підняв голову, його погляд пройшовся по цим зловісним глузливим обличчям й зупинився на бенкетному столі, заставленому тарілками. На одній з них була невеличка башта тушкованих свинячих кісток, великих і квадратних у зрізі, з достатньо просоченим жиром м’ясом. Кожен шматочок тушкованої свинини був политий насиченим ароматним соусом. Ґу Ман деякий час мовчки витріщався на це, а потім раптом сказав: - Дайте. Це було перше слово, яке він сказав, відколи увійшов до кімнати. Натовп дивився на нього так, ніби став свідком того, як зазвичай мовчазний кіт нявкнув, і кожен із них став ще більш збудженим. - Дати тобі що? Ґу Ман не відступився. Він був схожий на дикого звіра, що просить їжі: - Дайте мені м’яса. Всі зареготали: - Ха-ха-ха, дивіться, він уміє просити м’яса! - Він не розуміє інших речей, але знає про м’ясо. Оце так бісів Вівтарний звір, ха-ха. - Ти хочеш їсти? – спитав один з паничів, що сиділи за столом. Ґу Ман кивнув. Молодий панич дійсно взяв нефритовими паличками шматочок і простягнув йому. Ґу Ман узяв його, але щойно збирався відкусити, як панич раптом розсміявся: - Такий зрадливий пес, як ти, хоче їсти м’ясо? Мрій далі! Сказавши це, він випустив з кінчиків пальців духовну енергію і шматок тушкованої свинини в руках Ґу Мана миттєво розчинився у клубі зеленого диму. Ґу Ман трохи отетерів. Якийсь час він дивився на свою руку, кілька разів покрутив її перед очима. Потім опустив голову, щоб пошукати на підлозі. Коли нарешті впевнився в цьому, то розгублено схилив голову: - М’ясо зникло. Присутні в залі стали змагатися в тому, щоб посміятися з нього. - Хіба це не просто – дістати їжі? Хтось змішав вино з оцтом, соусом і жиром у чаші для вина і, хихикаючи, подав йому. - Нумо, спробуй. Це чудове вино. Ймовірно, Ґу Ман довго відчував спрагу та голод, тому, хоч і не довіряв цим людям, та все одно взяв ту чашу для вина і понюхав. Знайшовши запах дивним, він обережно лизнув. Після секунди мовчання він плеснув це прямо в обличчя того панича. - … Хтось з глядачів, регочучи, ляскав собі по ногах, хтось з захопленням придумував інші способи принизити Ґу Мана. Молодий панич, якому бризнули в обличчя, був надзвичайно розлючений. Він узяв хустку й витер лице, потім схопив Ґу Мана за одяг і злісно відпустив йому ляпаса: - Жебраки не можуть бути перебірливими. Іди в пекло і там випрошуй. Отримавши удар, Ґу Ман одразу хотів дати відсіч. Однак окрім розуму країна Ляо знищила і його потужну духовну силу, тож він не був противником заклиначеві. Ті ланцюги стримали його майже миттєво і брязкали, коли він марно намагався боротися з ними. Все, що він міг - це лиш люто свердлити поглядом свого опонента. Його очі дійсно нагадували очі вовка. - Дай йому урок! Бий його! - Так! Бий його! Хто не ненавидів Ґу Мана? До того ж сьогодні були присутні Мо Сі та Мужон Лянь, тому ці молоді паничі ще й хотіли вислужитися перед двома вельможами. Жоден з них ані трохи не стримувався у своїй магії. Нестерпні закляття посипалися на Ґу Мана дощем, жорстокі настільки, наскільки було можливо, щоб контролювати їх і не вбити його на місці. Скоро під цим натиском Ґу Ман вже не міг дихати. Однак він не знав, чому ці люди так його ненавидять. Він хотів заговорити, але рот його був повний крові. Кілька паничів усе ще залишалися незадоволеними. Вони підняли недопиту чашу вина і кілька разів сплюнули в неї, а тоді підвели обличчя Ґу Мана за підборіддя й крикнули: - Відкрий рота! Краще тобі проковтнути це! - Пий! Якщо ти не вип’єш це, то навіть не думай вийти звідси сьогодні! Ця група вельмож оточила його, щоб принижувати. Вони хотіли вислужитися перед Сіхе-Дзюнєм і катувати Ґу Мана у різні способи. Раптом вони почули глухий удар у кутку. Усі повернули голови й побачили, що Мо Сі підвівся і кинув нефритовий кубок на стіл. Він весь цей час мовчки крутив його в руках, але зараз нарешті звів очі, його обличчя було похмуре як ніч.     Авторці є що сказати: А-Лянь: Ха-ха-ха, за те, що не говориш те, що думаєш, доводиться платити. Хіба ти не казав, що тобі байдуже? Тоді чого кинув кубок? Мо Сі: Моя рука зісковзнула. Молоді паничі A, B, C: Ну, давай, давай, Ґу Мане, з’їж іще шматок м’яса ~ Мо Сі: … А-Лянь (примружившись): Генерале Мо, дати тобі неслизьку чашу?