Запрошення від Мужон Ляня

 

- Га? Тільки Ґу Мана? Ваншу-Дзюню, можливо, варто привести ще кількох з них, - пролунав голос одного панича.

Два шляхетних пана, Сіхе і Ваншу, обидва мали причини ненавидіти Ґу Мана, тож молодий чоловік не вагаючись із сарказмом сказав:

- З нинішнім станом Ґу Мана буде вражаюче, якщо він не зіпсує всім настрою.

Мужон Лянь спершу проігнорував його, усе ще дивлячись на Мо Сі. Але коли почув останню фразу, його губи скривилися в усмішці. Побачивши це, молодші чини, що шукали його прихильності, теж посміхнулися.

- Ха-ха, і справді. Одного Ґу Мана дійсно буде недостатньо. Щоб він був люб’язним? Дратуючим – оце скоріше.

- Чи мали ви колись з ним справу?

- Крім усього іншого раніше він був відомим бабієм. Мені було цікаво, і я хотів пограти з ним – але знаєте, він…

Не встиг молодий панич закінчити, як раптом по його шиї пробіг холодок. Він озирнувся і зловив на собі морозний погляд Мо Сі. Цей погляд був як лезо у холодну ніч, настільки лякаючий, що хлопець забув, що збирався сказати. Він важко ковтнув, на спині проступив холодний піт.

Він здригнувся – що він не так сказав? Але не встиг він як слід задуматися над цим, як Мо Сі відвів погляд. До його гострого профілю уже повернулася прохолодна байдужість, без жодного натяку на якесь хвилювання.

Здавалося, що безжалісність у його погляді мить тому була лише ілюзією.

- Ну ви і смішні, - мовив Мужон Лянь, являючи собою картину владної ліні. - Хто такий по-вашому Ґу Ман? Він був головнокомандувачем Чонхва, моїм колишнім рабом і шисьоном генерала Мо.

Мо Сі:

- …

- Можливо він і не вміє бути люб’язним, але як ми можемо допустити, щоб його не було на сьогоднішньому бенкеті? – Мужон Лянь опустив на Мо Сі свій отруйний погляд. - Тепер, коли генерал Мо повернувся і збирається долучитись до цієї невеличкої вечірки в моєму маєтку, як я можу знехтувати обов’язками хорошого господаря і... не поділитись?

З кожним словом Мужон Ляня очі Мо Сі ставали дедалі похмурішими. Під кінець вони нагадували чорні хмари, що тиснули на стіни міста* - полум’я гніву перетворилося на тисячну армію, що, затамувавши в собі вбивчий намір, дрімала під його опущеними віями.

 

*З «Пісні правителя Яньмень» Лі Хе

 

Він не хотів бачити Ґу Мана в такому жалюгідному стані перед цими людьми.

Але кожне слово Мужон Ляня мітило в його слабке місце, кожне пронизувало його серце.

Сказавши це, Мужон Лянь повернув на своє обличчя прохолодну усмішку.

- Генерале Мо, ваш великий ворог, ваш Ґу-шисьон - вам не цікаво, як я приборкав його? Хіба ви не хочете побачити це на власні очі?

Зрештою, група все ж зголосилася поїхати.

Маєток Ваншу був розташований на східній стороні Чонхва - це була грандіозна і розкішна споруда. Над маєтком висіла тотемна печатка у формі кажана - емблема роду Ваншу. Більшість людей в маєтку були одягнені в темно-сині вбрання із золотистими краями.

Це було правило Чонхва. Одяг знатних сімей зазвичай був оздоблений золотими краями. Але колір фону призначався імператорським указом. Наприклад, одяг маєтку Сіхе був чорний із золотистими краями, маєтку Юе - білий із золотистими краями.

В небі сяяло вісім тисяч вишуканих небесних ліхтариків, створюючи атмосферу пишності і задоволень. Бенкет тривав уже деякий час і всі були розслаблені. Молодші чини, що спочатку були стримані, також пожвавились, випивали і грали в пальчикові ігри*. Атмосфера була дуже жвавою.

 

*Ігри для компаній, де той, хто програє, має випити обумовлений об’єм алкоголю. Детальніше про хід і правила гри можете почитати, забивши в пошук finger-guessing game або finger spoof (українською можете не шукати)

 

Мужон Лянь розкинувся на дивані з бамбуку сянфей. В його тонкій й блідій руці була срібна паличка, якою він безцільно шурхав в курильниці.

Всередині неї був особливий вид пахощів з країни Ляо. Він безпечний, якщо вдихати його здалеку, а от тих, хто знаходився безпосередньо біля джерела запаху, він накривав хвилями екстазу. Але депресія, що настає по закінченні ефекту пахощів, втричі сильніша, ніж попереднє задоволення. Щоб і далі відчувати це задоволення, пахощі треба використовувати регулярно і часто, через що важко зупинитися. Попередній Імператор у своє правління заборонив їх...

Захоплений вираз обличчя Мужон Ляня, трохи затуманений димом, викликав у Мо Сі роздратування.

Юе Ченьцін сів поруч з Мо Сі. Він побачив, як Мужон Лянь вдихає дим, зацікавився і хотів підійти ближче, але Мо Сі зупинив його.

- Сядь.

- Що це?

Обличчя Мо Сі спохмурніло.

- «Життя як сон».

Юе Ченьцін був шокований.

- Ого! «Життя як сон» країни Ляо? - він стурбовано подивився на чоловіка. - … Ваншу-Дзюнь, здається, дуже залежний. Не дивно, що сьогодні він такий втомлений.

- Якщо ти хоч доторкнешся до цих пахощів, батько неодмінно замкне тебе на кілька років.

- Мій батько? – сказав Юе Ченьцін. - Мій батько не такий суворий. Щонайбільше він би пригрозив мене підвісити та побити. Замкнути на кілька років — це більше схоже на вашу ідею, а не його, генерале Мо.

Не чекаючи, поки Мо Сі розсердиться, Юе Ченьцін посміхнувся і сказав:

- Але Вам не варто хвилюватися. Я ні на дрібку не зацікавлений у такому ілюзорному задоволенні. Я дуже привабливий, мені не потрібне «життя, як сон», щоб відчути щастя, і не маю потреби від чогось в ньому забуватись.

Несподівано кілька його останніх слів випадково долинули до вух Мужон Ляня.

Той грався з пахощами, що залишилися в курильниці, зробленій у формі золотого звіра. По його обличчі пробіг натяк на прохолодну насмішку. Млявим, як дим, голосом він промовив:

- Забутись? Хм. «Життя як сон» тут на вагу золота. З фінансовими ресурсами твоєї родини ти не зможеш курити це навіть якщо забажаєш.

Юе Ченьцін не хотів з ним сперечатися і байдуже сказав:

- Так, Ваншу-Дзюнь має таке благородне походження. Ваші багатства можуть варті статка цілої країни. Як я можу зрівнятися з Вами?

Мужон Лянь був задоволений. Він повернув голову і запитав:

- Сіхе-Дзюню, не хочете приєднатися?

Побачивши холодне вираз обличчя Мо Сі, Мужон Лянь відкинувся назад й засміявся.

- Я мало не забув. Генерал Мо дуже ощадлива людина. Ви не любите екстравагантність і марнотратство. Ох, здається, на весь Чонхва я єдиний, хто може насолоджуватися цим скарбом країни Ляо.

Мо Сі абсолютно не мав бажання розмовляти з цією людиною більше, ніж це було необхідно. Мужон Лянь, якого він пам’ятав, уже був втіленням покидька. Хто б міг подумати, що за ці роки він зможе стати навіть гіршим?

Мужон Лянь пишався своїм статусом чистокровного дворянина, але відмовлявся сумлінно працювати, натомість дедалі глибше занурювався в трясовину. Тепер його можна було назвати безмозким, зануреним у п’яні сни марнотратником.

Лі Вей мав рацію: Мужон Лянь справді прогнив до кісток.

- Мій пане, - у цей момент увійшов управляючий маєтку Ваншу і доповів Мужон Ляню. – Люди з павільйону Лвомей вже тут, як Ви й наказували.

- О, прекрасно. Впускайте їх.

Бенкет досяг свого апогею. Гості були трохи напідпитку. Управляючий отримав наказ і, звичайно, його виконав - поплескав у долоні, даючи розпорядження слугам завести найкращих чоловіків і жінок саду Лвомей, щоб пожвавити атмосферу. Мо Сі повернув голову і його темні очі по-соколиному вчепилися у вхідні двері.

Зашурхотіли оздоблені намистинами завіси і управляючий увів всередину кілька рядів чоловіків і жінок. Кожен і кожна з них мали свій шарм - деякі з них були милими і яскравими, деякі невинно чистими, скромними чи зарозумілими, неохочими чи готовими на все.

Але Ґу Мана серед них не було.

- Це повії, яких прислали з саду Лвомей. Якщо хтось з них вам подобається - не соромтеся брати їх і розважатися, - Мужон Лянь ліниво махнув рукою. - Вони не більше ніж нікчемні виродки, якщо помруть - це буде моя відповідальність. Сьогодні цей пан піклується про вас. Хіба ви усі не маєте зараз співати хвалу і слізно дякувати мені?

Всі одразу ж взялися йому лестити.

- Ваншу-Дзюнь просто ковток свіжого повітря!

- Як і очікувалося від двоюрідного брата Імператора. Йому варто сказати лиш одне слово, щоб отримати бажане. Цьому можна позаздрити!

Натовп вилизав Мужон Ляню чоботи і став розбирати цих бідолах, щоб випити з ними та повеселитися. На мить картина бенкету перетворилася на розмитий хаос.

— Красуне, як тебе звати?

— Ходи, наповни чашу ґеґе.

Вираз обличчя Мо Сі ставав дедалі похмурішим. Він вже довго це терпів і, зрештою, його терпіння вичерпалось. Але щойно він збирався встати й піти, як почув Мужон Ляня, що з ноткою веселощів в голосі сказав:

- Сіхе-Дзюню, тут немає нікого, хто б задовольнив вас?

- Ви випили забагато вина.

- Не забагато, - посміхнувся Мужон Лянь. – А Сіхе-Дзюню не варто так поспішати покидати нас. Особа, яку ви хочете бачити, тут. Просто останніми днями він дивно себе поводить. Він стає дуже тривожним, якщо покидає сад Лвомей. Тож весь цей час він стоїть за дверима і відмовляється заходити.

Сказавши це, він наповнив собі ще одну чашу й випив її одним ковтком.

- Якщо не вірите, погляньте самі.

Мо Сі обернувся до дверей. Як і сказав Мужон Лянь, за оздобленою намистинами завісою, що коливалася, виднівся силует, ніби там ховався і обережно визирав назовні насторожений звір.

- Побачили?- сказав Мужон Лянь. Чому б не завести його сюди, щоб ви могли повеселитись?

Мо Сі не відповів і Мужон Лянь усміхнувся. Його щоки почервоніли від вина, він витягнувся й крикнув:

- Гей, усі, почекайте хвилинку!

- Що сталося, Ваншу-Дзюню?

Мужон Лянь звузив очі. Зневага й злоба на його обличчі вмить поглибились. Він сказав:

- Як ви себе поводите? Кожен з вас поспішає обійняти красуню, але чи помітив хтось, що на колінах нашого благородного Сіхе-Дзюня досі нікого нема?

Мо Сі:

- …

За інших обставин ніхто б не наважився жартувати з ним. Однак більшість молодих паничів були марнотратниками. З легкими пораненнями вони б не пішли на поле бою, з важкими пораненнями не встали б з ліжка. Не так багато з них раніше працювали безпосередньо з Мо Сі. Крім того, вони були напідпитку, тому говорили, не замислюючись про пристойність.

- Сіхе-Дзюню, столиця не схожа на армію, - невиразно посміхнувся один із них. – К-красуні тут скрізь, а ті, що належать Ваншу-Дзюню просто к-кращі з кращих. Чому Ви в-відхиляєте його пропозицію?

- Хоч Сіхе-Дзюнь в самому розквіті сил, але завжди зайнятий військовими справами. Ви маєте час від часу відпочивати.

- Саме так. Генерал Мо вийшов з незліченної кількості битв, але не відвідав жодного заштореного ложа. Життя коротке і гірке, тож варто насолоджуватись ним тут і зараз, ха-ха.

Юе Ченьцін ще був відносно тверезий. Побачивши вираз обличчя Мо Сі, він відчув, як всередині наростає страх.

- Слухайте, - поспішно сказав він, -чому б вам усім вже не замовкнути?

Мо Сі глянув на нього і подумав, що всупереч усьому ця дитина може бути серйозною.

Але наступним, що він почув від Юе Ченьціна, було:

- Якщо ви продовжите отак чесати язиками, генерал Мо вибухне і почне вбивати людей – тоді я буду першим, хто втече!

Мо Сі:

- …

Усі, напівп’яні, перезирнулися з дурними усмішками на обличчях. У цій жахливій тиші Мужон Лянь глянув вбік своїми персиковими очима, їх погляд був п’яним, але гострим і холодним.

- Сіхе-Дзюню, навіть коли перед вами стільки незрівнянної краси, ви не хочете ні жінок, ні чоловіків. Ох, гадаю... - він злобно посміхнувся. - Той, кого ви прагнете... це ваш ворог, чи не так?

Сказавши це, він крикнув до дверей:

- Ану! Приведіть зрадника Ґу Мана для нашого генерала Мо!

 

 

Авторці є що сказати:

Серцевий біль А-Ляня

А-Лянь: Чому ви мене ненавидите? Хіба Ґу Ман, цей маленький зрадник, зможе без мене вийти онлайн? Це неможливо!

А-Лянь: Справа не в тому, що я хочу розкопати інформацію, щоб використати проти цього клятого цундере Мо Сі. Я стільки зусиль доклав, щоб переконати його прийти трохи повеселитись, але мабуть, він відмовиться розмовляти з Ґу Маном ще півтора-два тижні!

А-Лянь: Як я можу бути лиходієм? Ясно, що я помічник!

А-Лянь: На серці цього пана гірко, але рот видає тільки лайку!

А-Лянь: Ґу Мане, виходь! Я стільки працював, щоб залучити клієнтів і звести вашу парочку, а мене все одно лають! Я вимагаю компенсації за моральні збитки!

Ґу Ман: (вперто) Вийду тільки якщо у тебе буде вовчиця.