В житті і в смерті

Лу Джаньсін був схожий на звіра в клітці. У нього так вирували емоції, що Ґу Манові довго довелося пояснювати йому всю історію.

Як сторонньому спостерігачу, Мо Сі було важко описати вираз обличчя Лу Джаньсіна після того, як він почув правду.

Фактично, з того моменту, як Ґу Ман заговорив про білу фігурку Дженьлон, Лу Джаньсін став мінятися в обличчі. Від подиву до збентеження, від збентеження до екстазу, від екстазу до гніву, від гніву до смутку, а в процесі час від часу виринав шок...

Коли розповідь добігла кінця, Лу Джаньсін впав на холодне кам'яне ліжко. Широко розкритими очима він дивився на низьку стелю в’язниці.

Через довгий час він пробурмотів, наче уві сні:

- Я… не підвів вас…

Очі Ґу Мана були м’якими й вологими, а голос хриплим, коли він прошепотів:

- Ніколи не підводив.

- Я вас не підвів… я не підвів вас… ха-ха… ха-ха-ха! - на лобі Лу Джаньсіня випнулися вени. Його настільки переповнювали емоції, що почервоніли щоки. Він раптом засміявся, але, розсміявшись, заплакав. Він, певно, засоромився і підняв руку прикрити вії, але прозорі сльози все одно витікали з-під руки й сковзали у волосся.

Він схлипнув і сказав:

- Я тебе не підвів…

Ґу Ман сів на край вузького кам’яного ліжка й обернувся, щоб поглянути на Лу Джаньсіна. Звичайно, він не міг бачити його очей - чоловік усе ще прикривав їх міцною рукою.

Ґу Ман трохи помовчав і раптом тихим голосом запитав:

- Джаньсіне, ти часто їх бачиш?

Це речення не мало ні голови, ні хвоста, але Лу Джаньсін зрозумів.

Мо Сі також розумів.

Ти теж часто їх бачиш? Сімдесят тисяч людей перепливають жовту річку [річку мертвих] і йдуть до тебе. Ті брати, що воювали поруч з тобою, пили з тобою перед незліченними битвами і складали з тобою обітниці - йдуть до тебе. Ти оточений сімдесятьма тисячами мертвих і вони день і ніч безперервно нарікають на тебе. Поступово ти перестаєш бачити світ перед собою. Ти несвідомо живеш з мертвими.

Ти стаєш живим надгробком, а на твоєму серці викарбовуються імена померлих.

Ти їх теж часто бачиш?

Сухі губи Лу Джаньсіна ворухнулися. Спершу він не видав жодного звуку.

З другого разу він вимовив:

- Весь час.

- …

- Я весь час бачу їх.

Після довгого мовчання Ґу Ман сказав:

- Я теж.

Свічка в темній тюремній камері тихо проливала воскові сльози.

- Джаньсіне, - сказав Ґу Ман, - після битви на горі Фен Мін ми двоє стали живими мерцями. Ти ображаєшся на мене?

Лу Джаньсін повільно опустив руку, наполовину відкривши свої вологі чорні очі.

- Що?

- Я обдурив тебе… обманом змусив тебе піти за мною цим шляхом. Я обіцяв тобі майбутнє, не маючи на це будь-яких підстав. Ти пішов за мною, але у тебе було не так багато хороших днів. Натомість ти став злочинцем та хамом, - Ґу Ман подивився на свої руки. - Я думав про те, що я за людина.

Його довгі й густі вії м’яко тріпотіли, відкидаючи легку тінь на перенісся.

- Я знаю, - тихо мовив Ґу Ман, - що в Чонхва багато чого про мене говорять, прославляють мене, принижують, обмовляють, вихваляють… Раніше мені було байдуже, тому що я відчував, що завжди чинив правильно і моя совість спокійна.

Але після битви на горі Фен Мін я не маю пояснень для своєї совісті. Я завжди говорив, що зміню ставлення до рабів у Чонхва і навіть у Дев’яти провінціях. Я завжди говорив усім людям, які йшли за мною, що я хотів би забрати їх додому і дати їм набагато краще майбутнє, ніж вони мають. Але виявилося, що варто мені програти битву і мене повернуть до початкового стану, як стрибаючого клоуна. Я головнокомандувач армії – і навіть не можу вимагати найелементарнішої справедливості для своїх братів.

У його вухах ніби лунав байдужий голос.

Велика сила становить загрозу правителю! Чим вище підніметься той дешевий раб, тим жалюгіднішим буде його падіння!

Він був новим Хва По’анєм!

Ні, як він може бути гідним порівняння з Хва По’анєм? Хва По’ань, принаймні зміг створити державу і дати своїм братам нагороди та привілеї. А цей Ґу Ман був просто собакою, що валялася в багнюці. Навіть якщо він мав серце, у нього не було здібностей! Він був брехуном! Він обдурив групу дурнів, щоб вони померли разом з ним. Що могли отримати ті, хто йшов за ним? Порожні мрії?

Який Вівтарний звір, ха-ха-ха...

Глумливий сміх кружляв навколо, як стерв’ятник.

Ґу Ман повільно заплющив очі.

Відкривши їх знову, він подивився на свої мозолясті руки і сказав:

- Тепер я нарешті зрозумів. Виявляється, я просто могильщик, який працював половину свого життя, щоб поховати усіх своїх братів у могилі.

- …

Лу Джаньсін нічого не сказав. Він повернув голову.

Деякий час він дивився на Ґу Мана, а тоді сказав:

- Його Величність не скасовує мій вирок, так?

Не чекаючи відповіді Ґу Мана, він сказав:

- Здається, я розумію. Стара аристократія, темні демонічні техніки… наш новий імператор все ще надто незрілий. Навіть якщо на моєму місці був би хтось інший, він би нічого не міг зробити...

Ґу Ман опустив голову і сказав:

- … Джаньсіне, вибач. Крім того, щоб розказати тобі правду, я нічого не можу зробити.

Лу Джаньсін якийсь час ошелешено дивився на стелю.

Сльози в кутиках його очей висохли. Через довгий час він сказав:

- Все гаразд. Я не звинувачую його і не звинувачую тебе.

Після зняття кайданів «винного чиновника» все тіло Лу Джаньсіна розслабилося. Так, люди відчувають складні емоції, зіткнувшись із смертним вироком для себе, але Лу Джаньсін в цей момент не почувався особливого нещасним.

- Мені не пощастило виграти приз шахової гри Дженьлон, - Лу Джаньсін взяв дві дерев’яні гральні кістки, які йому приніс Ґу Ман, і повільно потер їх. - Ти пам’ятаєш, як ми грали в кості в дитинстві? Я завжди програвав тобі і не мав іншого вибору, окрім як дати тобі з’їсти всю випічку. Мені завжди не щастило, і це ніяк ні з ким не пов’язано.

Говорячи, він недбало кинув кубики. Дві дерев’яні гральні кістки покотилися і, нарешті, зупинились на двох «одиницях».

- Бачиш, правду кажу, - сказав Лу Джаньсін.

Ґу Ман раптом опустив голову, його плечі злегка затремтіли. Через деякий час він сказав:

- Я давно чув, що в Чонхва є гравець-демон. Ця людина завжди любить з’являтися в бронзовій масці. Він виграє кожну ставку і ніколи не програє за гральним столом.

- …

- Ця людина – ти, еге ж?

Лу Джаньсін не сказав ні слова, він трохи заціпенів.

- Скільки очок ти хочеш викинути, стільки і випадає. Тобі не «не щастило», - хрипко сказав Ґу Ман. – Ти просто завжди дозволяв мені вигравати і хотів поділитися зі мною випічкою.

Лу Джаньсін подивився на Ґу Мана перед собою і через якийсь час тихо зітхнув.

Звичайно, він хотів захистити цього маленького хлопця. Так просто судилося з першої зустрічі.

Тоді його щойно викупили до маєтку Ваншу. Він побачив, як Мужон Лянь знущався над чотирирічним Ґу Маном. Йому розмалювали обличчя олійною фарбою і змусили стояти з повною чашею води на голові.

Молодий пан сім’ї Мужон розлючено засміявся і сказав йому:

- Простій дві години. Якщо протягом цього часу вода з миски пролиється, усі раби в домі сьогодні не матимуть їжі.

Шлунок Лу Джаньсіна завив. Він думав, що йому справді не пощастило. Така маленька дитина, як він міг так довго витримати? Здавалося, він помре з голоду в перший же день прибуття до маєтку.

Він не очікував, що на обід кухар все ж дасть кожному з них по дві великі білі парові булочки. У цей момент Лу Джаньсін почув, що маленька дитина справді мала достатньо сил, і простояла на місці дві години. Це викликало у Мужон Ляня крайнє незадоволення. Зрештою, інших рабів це не зачепило, але Ґу Манові все одно без причини не дали обіду.

Лу Джаньсін почув це, з’їв одну парову булочку, а другу взяв і пішов шукати свого маленького друга. Він шукав по всьому великому маєтку Ваншу й нарешті знайшов Ґу Мана сидячим навпочіпки біля трави в саду.

- Гей.

Він поплескав Ґу Мана по плечу. До нього обернулося маленьке розмальоване олійною фарбою обличчя. Його щоки безшумно рухались, а губи були забруднені землею.

Лу Джаньсін не міг розгледіти риси його обличчя, але побачив пару темних очей, яскравих, як зірки на нічному небі.

Лу Джаньсін здивувався:

- Ти... чому ти їси землю?…

Ґу Ман почувався скривдженим. Чистий голос чотирирічного хлопчика звучав так, ніби він готовий був заплакати:

- Ґеґе, я голодний.

Лу Джаньсін подивився на пару безпорадних як у немовля очей і його серце раптом розтануло. Він поспішно вийняв приготовану на пару булочку і прошепотів:

- Це тобі, не плач. Айо… бідненький малий, ґеґе захистить тебе.

Лу Джаньсін в камері подивився на Ґу Мана перед собою. Виявилося, що знявши броню і славу, Ґу Ман залишився таким же безпорадним, як маленький хлопчик, що мовчки їв землю, опустивши голову. У нього нічого не було.

Вони боролися майже половину свого життя, але насправді нічого не отримали.

На брудному обличчі Лу Джаньсіна поступово з’явилися ознаки безпорадності та лагідності. Він підняв свою брудну руку і торкнувся нею обличчя Ґу Мана. Кінчиками пальців він витер куточки вологих очей Ґу Мана.

- Мане, не плач.

- …

Губи Лу Джаньсіна згорнулись в ледь помітній посмішці:

- Бідненький малий, ґеґе захистить тебе.

Ґу Ман раптом заплющив очі. Між бровами заліг смуток, адамове яблуко гірко ворушилося.

Лу Джаньсін:

- В останній раз, ґеґе захистить тебе. У майбутньому, чи будеш ти наступати чи відступати, підеш далі чи повернешся у своє рідне місто - все залежатиме від тебе.

      Мане, я дуже радий, що ти зміг розказати мені правду. Хоча здається, що нічого не можна змінити, принаймні я знаю, що я не зраджував своїх сімдесят тисяч товаришів, не зраджував тебе. Камінь з мого серця впав.

Йди далі, твій Лу-ґеґе буде радий за тебе, який би ти вибір не зробив, - з цими словами, він підтягнув до себе Ґу Мана, що кусав нижню губу, намагаючись стримати сльози. Його чоло торкнулося чола Ґу Мана, а рука сильно поплескала його по плечу. - Хто сказав тобі бути моїм братом, хоча ми ніколи не давали клятви?

Ґу Ман люто витер сльози з обличчя й підняв свої чорні очі.

- Давай дамо.

- …

Перш ніж Лу Джаньсін встиг зреагувати, він одягнув маску та вийшов із камери, а через деякий час приніс два горщики вина цвіту білої груші.

Стримуючи сльози, Ґу Ман урочисто сказав:

- Лу Джаньсіне, після того, як я піду сьогодні, ми з тобою зможемо знову зустрітися лише восени під час страти. Я жив без сім’ї, без батька, без когось, на кого можна було покластися, тому я не смію бути безрозсудним, не смію потурати собі, я не смію переборщити, завжди стримуюсь перед іншими і рідко показую справжні почуття. Тільки ... тільки поряд з братом Лу я відчуваю, що таке мати сім’ю і старшого брата.

Коли він сказав це, очі Лу Джаньсіня також почервоніли. Вони двоє піклувалися один про одного з дитинства, і в його пам’яті промайнули сцени того, як вони підтримували одне одного.

Ґу Ман сказав:

- Дякую тобі, що піклувався про мене протягом цих двадцяти років, брате.

Лу Джаньсін різко підняв голову. Спочатку він думав, що його стратять за кілька місяців, тому він не хотів мати глибшого зв’язку з іншими людьми. Але почувши слова Ґу Мана - кожне слово було щирим, кожне слово було оплакано кров’ю - він не міг не відчути сплеск емоцій і прилив крові.

Він стримав сльози, взяв вино з цвіту білої груші з рук Ґу Мана та сказав:

- Я, Лу Джаньсін, був нікчемним, як ряска. Я ніколи не думав, що справді можу мати в цьому світі брата та сім’ю. І тим більше не міг подумати, що з моїм заплямованим ім’ям і близькою кончиною я ще можу отримати прихильність небес і поклястись бути тобі братом, але...Сьогодні… сьогодні я, Лу Джаньсін, також відчуваю себе дуже щасливим! Добре! Хай буде так!

      Навіть якщо я раб, навіть якщо наближається мій кінець, навіть якщо попереду довга і невідома дорога – сьогодні щасливий день! Ми вдвох не просимо народитися в один день, місяць і рік чи померти в один день, місяць і рік. Ми просто хочемо зберегти це в наших спогадах і ніколи не забувати – навіть на жовтій річці!

Обоє враз підняли голови і випили, потім вклонилися один одному, а тоді взялися за руки і засміялися, але на очах у них були сльози.

Ґу Ман мовив:

- Даґе.

Лу Джаньсін розсміявся і сказав:

- Відтепер ми двоє більше не самотні. Коли я піду в підземний світ, я також знатиму, що у мене є справжній брат.

У цьому скорботному й героїчному, відчайдушному й сяючому сміху сцена у в’язниці також почала розпливатись і віддалятись, а постаті двох братів поступово ставали туманними.

Лу Джаньсін…

Ґу Ман…

Брат.

Виявилося, що Ґу Ман побував у в’язниці і побачився з Лу Джаньсіном, вони стали братами за клятвою. Тому реакція Лу Джаньсіна в «Дзеркалі часу» не була щирою.

Лу Джаньсін ніколи не був зрадником, який відмовився від мрії Ґу Мана та кинув сімдесят тисяч товаришів. Його наміри... Його справжні наміри були чистими...

«Ґеґе захистить тебе. У майбутньому, чи будеш ти наступати чи відступати, підеш далі чи повернешся у своє рідне місто – все залежатиме від тебе».

«Можеш продовжувати. Твій Лу-ґеґе буде радий за тебе, який би ти вибір не зробив».

«Хто сказав тобі бути моїм братом?»

Виявилося, що того осіннього дня лезо, що впало, розділяючи Їнь і Ян, забрало не тільки останнього товариша Ґу Мана. Лезо, що впало, також забрало єдиного його родича.

Він щойно вклонився йому, щойно здобув його і назвав його так всього пару раз.

Єдиного в цьому світі.

Старшого брата.