Приховане вісім років тому

 

Мо Сі повільно розплющив очі в ілюзії сувою-літопису.

Він опинився в безкрайній темряві, оточений безмежним нічним небом. По куполу проходила зелено-блакитна стрічка світла з мерехтливими маленькими печатками.

Раптом з неба почувся ефірний голос, хрипкий, як потертий сувій:

- Що… ти хочеш прочитати?

Це уламки відновилися в єдиний сувій і він зміг запросити його відстежити сліди минулого.

Мо Сі підвівся й сів, дивлячись на потік зелено-блакитну світла, схожу на зеленого дракона, що оголив свої ікла та розмахував кігтями в нічному небі, і сказав:

- Я хочу знати, чи мав Ґу Ман того року якісь приховані мотиви для зради.

- …

Стрічка світла все звивалась і звивалась, не було ніяких змін. У той момент, коли надії Мо Сі почали поступово згасати, і він подумав, що сувій-літопис, можливо, не записав нічого, пов’язаного з цим, стрічка світла раптом сліпуче спалахнула і незліченна кількість мерехтливих символів та печаток зібралися разом, утворивши форму величезного ілюзорного дракона.

У нього був довгий рот і вузькі очі, грива майоріла в повітрі. За частку секунди у створеному сувоєм всесвіті виникли хмари й грім, здійнявся вітер! Кігті ілюзорного дракона злетіли аж до дев’ятого неба, а потім різко кинулись вниз, прямуючи до Мо Сі, який був маленьким, як рисове зернятко між небом і землею!

За долю секунди здійнявся вітер з піском, яскраве блакитне світло засліпило очі Мо Сі. Почувся гучний звук! Останнє, що Мо Сі побачив – це гігантський дракон, схожий на сильну зливу з неба, а світло було схоже на тисячі стріл, що пронизують його душу.

- Минуле... вже мертве...

Ледь помітне зітхання, як останнє попередження тим, хто зазирнув у сувій.

- ... Залиш...його...позаду!...

Різнобарвне світло рвучко хлинуло йому в очі, наче міріади сніжинок, тиснуло й проникало в зіниці, ніби хотіло передати все, закарбоване в літописі, у це тіло з плоті й крові.

Раптом світло згасло.

Мо Сі задихався. В його очах все ще мерехтіло, тож він не міг одразу зрозуміти, до якого дня вісім років тому його привів сувій.

Він стояв на місці, важко кліпав очима й час від часу хитав головою, намагаючись якомога швидше відновити зір. У цей момент він розумів лише, що потрапив у дуже темне місце. Він чув стукіт дощу по карнизах і вікнах. Лив сильний дощ і вода збиралася на черепиці.

Через деякий час хтось прийшов. Здалеку долинув звук кроків і зупинився неподалік від нього.

Людина заговорила не відразу і чулися лише звуки дощу. У той момент, коли Мо Сі подумав, що кроки були ілюзією, знайомий голос нарешті порушив тишу.

Людина сказала:

- Простолюдин Ґу Ман віддає шану Вашій Величності.

Цей голос, легкий, як сніг, був схожий на удар грому, від якого кров хлинула в його кінцівки!

В очах Мо Сі все ще мерехтіли дивні та строкаті тіні. Його барабанні перетинки також дзижчали, але він не зважав на сильне запаморочення і різко повернув голову.

Подув нічний вітер, принісши з собою запах дощу і солодкий аромат нічних квітів магнолії.

Говорили, що в пам’яті людини найглибше закарбовується запах. Відчувши цей запах, навіть незважаючи на те, що він все ще не міг чітко бачити, де знаходиться, Мо Сі одразу збагнув.

Золота платформа.

Сувій-літопис повернув його до найпотаємнішого та найнедосяжнішого місця в палаці Чонхва!

Золота платформа, з карнизами та арками, була побудована перед горою за палацом. Вона стояла на вершині 999 довгих сходів. Вся платформа була побудована з деревини жовтої груші шиповим з’єднанням, повільно, без жодного цвяха. Навколо неї були великі ділянки магнолії «Язик дракона» з Безсмертного острова Східного моря. Квіти були багряно-білі, мали форму хвоста коропа, і цілий рік не в’янули. Аромат був сильним і дуже особливим.

Як кажуть, «взяти меч, щоб померти за слова імператора на Золотій платформі»*. Протягом століть лише найцінніші та найдовіреніші посадовці Імператора могли досягти вершини Золотої платформи. Незліченна кількість заклиначів з дитинства несли на собі великі надії своїх батьків і сподівались, що одного дня вони отримають імператорський указ і славно та блискуче зійдуть на вершину 999 сходинок, чого не могли досягти інші.

 

*«Взяти меч, щоб померти за слова імператора на Золотій платформі» Рядок із вірша Лі Хе 《雁门太守行》报君黄金台上意,提携玉 про воїнів, які хоробро володіють мечами, щиро бажаючи померти за правителя, який їх завербував і винагородив їх за їхні таланти. З історії про правителя Янь у часи Воюючих держав, який на платформі пропонував чималі суми золота, щоб вербувати героїв народу. Це стало відомо як Золота платформа.

 

Сам Мо Сі отримав запрошенняна Золоту платформу лише після того, як склав Небесну клятву, і став «довіреною особою» Імператора. Тож він ніколи б не подумав, що першим місцем, куди його приведе сувій, буде це місце, і він ніколи б не подумав, що Імператор колись викликав сюди Ґу Мана.

Не встиг він про це подумати, як почув Імператора, який легко промовив:

- Генерале Ґу, ти нарешті тут.

Перед очима ще мерехтіли світлі плями, але вже не були такими сліпучими, як раніше. Мо Сі заплющив очі й на мить зціпив зуби. Коли він знову відкрив очі, то нарешті чітко побачив картину перед собою.

Була хмарна ніч, тож він не міг визначити час. Завіси навколо Золотої платформи майоріли під вітром і дощем, нагадуючи хвилі диму. Спина імператора була пряма, він сидів на циновці.

Біля нього була бамбукова завіса з вирізьбленим драконом в морі хмар. Бамбук трохи відгорнувся, а надворі лив проливний дощ. Нефритові намистинки води бризкали на Золоту платформу, але Імператор на це не зважав. Він відвів погляд від ледь видної зеленої гори й подивився на вхід до Золотої платформи у туманному світлі свічок.

Мо Сі прослідкував за його поглядом...

Після Дзеркала часу він знову побачив Ґу Мана восьми років тому. Але Ґу Ман у сувої-літописі був ще холоднішим. Блискавка розколола небо і осяяла обличчя Ґу Мана, зробивши його дещо зловісним.

- Генерале Ґу, будь ласка, заходь.

Ґу Ман стиснув губи. Він усе ще тримав у руці закриту парасолю з промасляного паперу, з якої крапала вода. На Золотій платформі не було слуг, тож Ґу Ман притулив парасольку до стовпа й повільно рушив далі, принісши з собою холод.

- Сідай.

Імператор жестом показав Ґу Ману.

- Цей Самотній чекав на тебе і ти нарешті прийшов.

Ґу Ман сів з іншого боку циновки.

На його обличчі, окрім холоду й спустошення, між бровами було також видно слабкий слід сумніву. Здавалося, він не розумів, навіщо Імператор хотів, щоб він прийшов на Золоту платформу, ба навіть не думав, що Імператор дозволить йому прийти сюди.

Як і очікувалося, через деякий час Ґу Ман запитав:

- Я не розумію, навіщо Ваша Величність шукали мене.

Імператор відповів не одразу. Він возився з маленькою червоною глиняною піччю перед столом і використовував маленьке бамбукове віяло, щоб розігріти чай. Гаряча пара здіймалася у холодний і мокрий вітер, і її миттєво поглинала завіса дощу.

Цієї дощової ночі Імператор сказав:

- Генерале Ґу, ти зневажаєш Цього Самотнього?

- …

- Цей Самотній почув, що Сіхе-Дзюнь запросив тебе випити вина. Ти сказав йому, що дуже втомився, що вже не витримуєш…

Ґу Ман холодно сказав:

- Ваша Величність послав когось стежити за мною?

Імператор продовжував помахувати маленьким бамбуковим віялом і не став заперечувати.

- Навіщо це Вашій Величності? Я вже позбавлений свого військового звання, своєї військової влади, залишки моєї армії затримані.

Після павзи Ґу Ман продовжив:

- Ваша Величність також засудили мого найближчого брата.

Зараз я лише простолюдин, мені важко злетіти. Вашій Величності не варто витрачати такі зусилля на таку людину.

 

Імператор повторив:

- Цей Самотній лише хоче запитати тебе, генерале Ґу, чи сильно ти ненавидиш Цього Самотнього?

- …

- Насправді, тобі не потрібно цього говорити, Цей Самотній теж знає. Ти так довго боровся за країну, і врешті-решт, крім самого себе, у тебе нічого не залишилося. Усе забрав я. Навіть того дня ти просив у мене надгробний пам’ятник для своїх братів перед усіма цивільними та військовими чиновниками, але все, що отримав - це сарказм і догана.

Імператор засміявся.

- Якби це було можливо, генерал Ґу вже поламав би кістки Цього Самотнього, щоб приготувати суп.

Ґу Ман:

- Ваша Величність запросили мене сьогодні сюди просто побалакати?

Потрісканий порцеляновий горщик закипів, кришка на ньому з дзинчанням затремтіла. Імператор взявся за обгорнуту бамбуком ручку і налив дві чашки міцного чаю собі та Ґу Ману.

Його довгі пальці підсунули чашку Ґу Манові.

Імператор сказав:

- Ні. Цей Самотній покликав тебе, щоб очистити ім’я однієї людини.

Ніби на поверхні льоду несподівано з’явилася тріщина, обличчя Ґу Мана в холодній масці раптом виявило «людські» почуття. Він одразу підвів очі.

Через якесь усвідомлення губи Ґу Мана злегка затремтіли, і він втупився в очі імператора.

Трохи згодом він вимовив:

- Що?

За завісою спалахнула блискавка, і бліде світло освітило ніч і зелені гори, а також очі двох людей, що розмовляли серед ночі. Імператор сказав:

- Людини, про яку ти думаєш.

- …

- Лу Джаньсіна.

Грім розлетівся небом! Цей приголомшливий гуркіт був схожий на гострий меч, що пронизує дах. Тремтячий звук пронизав дах і влучив прямо Мо Сі в серце!

Холод, що леденив кістки, був схожий на жахливу хвилю, яка раптово прокотилася спиною…

Лу Джаньсіна … звинуватили помилково?

Що ще важливіше, Імператор знав, що Лу Джаньсін був засуджений несправедливо?

Сильний вітер навіяв дощ, в одну мить кілька свічок згасли.

Світло на Золотій платформі стало слабшим, але попри це Мо Сі все ще чітко бачив обличчя Ґу Мана — воно було жахливо бліде. Звичайно, ця новина приголомшила не тільки Мо Сі. Ґу Ман був ніби прибитий до місця і виглядав геть спантеличеним.

Якийсь час Ґу Ман був схожим на маріонетку, якій влили життєву силу. Він повільно запитав:

- Що?

Імператор сказав:

- Лу Джаньсін зазнав несправедливості.

- …

- Твій брат, його несправедливо хвинуватили.

Ґу Ман був настільки блідим, що походив на труп. Вітер задув кілька палацових ліхтарів на високій платформі, і мерехтливе світло грало на його безкровному обличчі.

Дощ заливав з усіх сторін. Метелик, який несвідомо шукав притулку під стріхою, думав, що врятувався від пазурів бурі, але не знав, що на високій платформі його також чекає могила. Він змахував крилами біля мерехтливого полум’я, ніби ось-ось збирався кинутися на світло.

Через певний проміжок часу Ґу Ман сказав:

- …Ваша Величність жартує?

- Цей Самотній знав, що у тебе буде така реакція, - Імператор знову підштовхнув чашку до руки Ґу Мана. - Пий. Якщо не питимеш, він охолоне. Це безсмертний чай з персиковим цвітом, який залишив предок Цього Самотнього, всього було п’ять порцій. Попередній Імператор якось використав одну, щоб виявити шану предкам. Цю другу Цей Самотній віддає сьогодні тобі.

У цей момент Ґу Ман був не тільки вражений, але також злий і наляканий. Він був схожий на тварину, з якою граються, збиваючи з пантелику пряником і батогом. Він не розумів, що треба людині перед ним, чого вона хоче від нього і яким буде наступний крок — батіг чи пряник.

Він рвучко підвівся, його груди здіймалися й опускалися, і подивився на найпочеснішого й наймогутнішого чоловіка Чонхва зверху вниз.

- Що це означає?!

Мо Сі бачив, що Ґу Манові довелося використати терпіння, відведене мало не на все його життя, щоб придушити свій гнів і не дозволити собі закричати.

Але руки Ґу Мана тремтіли, нігті вже глибоко вп’ялися в долоні.

Імператор підняв чашку і спокійно подивився на Ґу Мана. Сильний вітер роздував його широкі рукави, і Мо Сі помітив, що цього вечора Імператор був одягнений не в імператорське вбрання.

На ньому був звичайний одяг, а волосся було зібране простою шпилькою з білого нефриту.

- Це означає, що мені шкода, генерале Ґу. Цей Самотній був тим, хто тебе скривдив тебе.

Він не став звертати увагу на приголомшені та збентежені очі Ґу Мана, одним ковтком допив міцний чай із чашки і глянув на Ґу Мана.

Той зробив крок назад, його губи ворушилися в бурмотінні.

Хоч він не говорив вголос, Мо Сі зрозумів, що він бурмоче.

Лу Джаньсіна звинуватили несправедливо... Лу Джаньсіна звинуватили несправедливо...

- Що сталося?… Чому несправедливо?... - Ґу Ман раптом трохи розгубився. Його хрипкий голос переходив від низького до високого, від повільного до швидкого, від бурмотіння до істеричного крику. – Це означає, що не він убив посланця на горі Фен Мін!? Правда!? Чому він мені не сказав? Чому він не вимагав справедливості? Чому Ви раптом говорите мені це, якщо саме Ви повідомили мені протилежне?

Його зіниці майже звузилися, дивлячись на обличчя Імператора, що було незмінним.

Ґу Ман справді втратив розум, аж до того, щоб будучи простолюдином насмілитись так говорити з нащадком небес, до того, що Ґу Ман, який завжди був обережним перед вельможами, наважився звернутися до Імператора безпосередньо на «ви».

Імператор же повільно підняв голову.

Завжди будучи підозрілим і жорстоким, зараз він не спростовував слів Ґу Мана.

Він сказав:

- Ні, у битві на горі Фен Мін посланник справді був убитий саме Лу Джаньсіном.

- …

- Ніхто його не підставляв, ніхто його не змушував — але...

Дивлячись на хитку фігуру Ґу Мана, Імператор на мить зупинився, дістав із рукава закривавлену білу шахову фігуру й обережно поклав її на стіл.

- Його хтось зачарував і він, сам того не знаючи, став чиєюсь фігурою, - Імператор забрав свої пальці від столу і тихо сказав: - Генерал Ґу трохи знайомий із забороненими мистецтвами. Подивись… ти впізнаєш цю білу шахову фігуру?