Частина сувою-літопису була розкладена на маленькому столику, випромінюючи слабке флуоресцентне світло, схожа на вмираючу людину, що лежить серед льоду й снігу, чекаючи, щоб хтось почув останню правду з її вмираючих вуст.
- Сіхе-Дзюню, - сказав Дзян Єсюе, - я нагадаю вам востаннє. Ви маєте добре подумати. Сувій-літопис не схожий на стародавнє божественне дзеркало. Зрештою, це просто світський предмет. Тож якщо Ви таки збираєтесь зануритись в його вміст, знадобиться ваша плоть і духовна енергія, щоб заповнити прогалини.
Або ж можна почекати. Його Величність може протягом місяця не дізнатися, що нефритові сувої були вкрадені Вами. Вам не доведеться ризикувати, все буде безпечніше.
Мо Сі не промовив ні слова. Його густі вії, як хмара диму, закривали світло, що струмилося в очах.
Вісім років тому, коли він побачив, як Ґу Ман впав у розпусту, він хотів почекати.
Почекати, поки Ґу Ман знову візьме себе в руки, почекати, поки час повільно загоїть його рани… але чого він чекав?
Час не може підвести стовп, що впав. Він може лише перетворити різьблені поруччя та нефритові будівлі на руїни.
- Я і так надто довго змусив його чекати, - сказав Мо Сі.
- …
- Цінсю, починаймо.
Маєток Сіхе.
Джов Хе притримував однією рукою Лєїн на поясі, іншу тримав за спиною. Поряд з ним кілька служителів тераси Сишу утримували Ґу Мана. Джов Хе провів поглядом по стурбованих мешканцях маєтку Сіхе, спітнілому управляючому Лі, похмурому Мужон Ляню, і куточок його губ піднявся в холодній посмішці.
- Не варто вам всім турбуватися і проводжати мене. Я йду.
Сказавши це, він хотів забрати Ґу Мана і піти.
Минуло вже дві години, а від Мо Сі все ще не було ніяких звісток. Крім того, в руках Джов Хе справді був імператорський указ Його Величності, в якому чорним по білому було написано, що першим місцем для випробування Ґу Мана було відомство Джов Хе.
Хоч Мужон Лянь і хотів забрати його, та шансів на це у нього не було.
Побачивши, що Джов Хе збирається вже забирати Ґу Мана, сильне бажання жити змусило управляючого Лі крикнути:
- Старійшина Джов! Не хочете залишитися ще на чашку чаю? В маєтку Сіхе є летюче листя яочи з тридцятирічної рослини з безсмертного острова Пенлай*. Це був один із подарунків нашому пану від попереднього Його Величності.
*Пенлай (кит. 蓬萊仙島; букв. «Безсмертний острів Пенлай») — легендарна країна китайської міфології. Згідно з легендою, що походить із провінції Ці в доціньський період, безсмертні живуть у палаці під назвою Палац Пенлай, розташованому на горі Пенлай.
Управляючий Лі намагався зіграти на цьому не просто так.
Джов Хе був поціновувачем чаю. Говорили, що це тому, що щоденні справи його відомства були надто кривавими і це кидало його в іншу крайність. Окрім колупання в мізках людей, Джов Хе любив куштувати чай. Щороку, доки в аукціонному домі було високоякісне чайне листя, сім’я Джов неодмінно посилала туди людей робити ставки. Це було відомо всьому Чонхва.
Звичайно, зіниці Джов Хе трохи звузилися, коли він почув про летюче листя яочи.
Управляючий Лі негайно взявся кувати залізо поки гаряче:
- Цей чай був запечатаний більше десяти років. Ми не подаємо його звичайним гостям. Тільки такий експерт, як старійшина Джов, гідний його пити!
- …
Рука Джов Хе погладила ручку клинка Лєїн. Неначе в битві зійшлися задоволення від викопування людських мізків і задоволення від куштування чаю. Однак у підсумку збочення все ж перемогло. Джов Хе стиснув губи й підняв підборіддя, щоб дати знак слузі:
- Не потрібно. Заберіть його.
- Так!
Слуга проводив Ґу Мана й збирався запхати його у відомчу карету. Управляючий Лі був схожий на собаку, що боїться бути покараним господарем за те, що погано охороняв будинок. Він схопився за дверну раму і ледь не знепритомнів. Але в цей момент раптом відкрив рота Мужон Лянь:
- Зачекайте.
Джов Хе примружив очі:
- … Ваншу-Дзюню, вам показали імператорський указ. Ви маєте ще щось сказати?
Мужон Лянь сильно затягнувся зі своєї люльки і сказав:
- Ви можете забрати його. Але ви маєте розуміти, що не можете заходити надто далеко. Я все ще чекатиму на це тіло для свого випробування. Якщо ви використовуватимете його, доки він не помре або не стане інвалідом, тоді я не зможу провести випробування...
Він примружив очі, постукав своєю люлькою Джов Хе по щоці і холодно сказав:
- Тоді Лянь-ґе буде дуже злий. А якщо Лянь-ґе буде злий, ви більше не зможете жити в Чонхва так щасливо.
- Мужон Ляню, ви безсоромний, - посміхнувся Джов Хе. - Ви лише на три місяці старші за мене – на якій підставі називаєте себе Лянь-ґе?
У відповідь Мужон Лянь сильно затягнувся зі своєї люльки. Потім він усміхнувся й видихнув в обличчя Джов Хе:
- Бо ґеґе так подобається. Якщо вам не ні, попросіть свою матір засунути вас назад і народити знову. Якби ви були на три місяці старші за мене, можливо, я б називав вас ґе.
- Ви!...
- Гей, гей, гей, зачекайте, - Мужон Лянь раптом ткнув у нього пальцем. – Ніяких ви чи я. Лянь-ґе раптом спала на думку гарна ідея.
- …
- Чому б нам не зробити так? - Мужон Лянь закусив свою люльку й вальяжно пройшов до передньої частини карети. - У будь-якому випадку, імператорський указ видано вам. Звичайно, я не можу вас зупинити - забирайте його першим. Я прийду за ним завтра. Зрештою, мені потрібно випробувати ті демонічні закляття. Вам достатньо однієї ночі?
- Недостатньо.
Мужон Лянь різко підвів свої персикові очі. Вони здавалися дуже ніжними. Однак його зіниці були трохи підняті, знизу виднілася біла смужка, що додавало його обличчю зловісності:
- Баобею, не думай, що ти можеш бути безсовісним лише тому, що маєш імператорський указ. Тобі все одно доведеться залишатися в Чонхва в майбутньому.
Джов Хе перевів свої бліді засклені очі:
- Ваншу-Дзюню, ви коли-небудь чули про випробування, що потребує лише однієї ночі?
Мужон Лянь витріщився на чоловіка. Люлька в його руці була ніби відображенням його настрою і сердито диміла. Нарешті Мужон Лянь сказав:
- … Гаразд. Вам не потрібно обмежувати себе в часі. Але принаймні я маю бути певен, що ця людина все ще буде жива, коли потрапить мене.
- Як ви хочете бути певним? - спитав Джов Хе.
Мужон Лянь не відповів. Він зробив крок уперед, грубо схопив Ґу Мана за одяг і підтягнув його до себе. Він ліниво глянув на нього, а тоді озирнувся на Джов Хе і сказав:
- Я хочу залишити знак.
Сказавши це, він зняв перстень з лівої руки, закляв його перед очима усіх, а потім надів на великий палець Ґу Мана.
У перстень був вставлений дорогоцінний камінь, що світився синім світлом. Важко було сказати, з чого він зроблений, але коли Ґу Ман одягнув його, то раптом відчув невимовне почуття паніки, а ще - незрозумілу пульсацію.
- Це схоже на заклинання стеження, яке залишав на тобі Вогняна куля, - Мужон Лян схопив Ґу Мана за руку й деякий час дивився на неї, а тоді кивнув: - Я заклинав його і ніхто інший не може зняти його за власним бажанням. Тож живий ти чи мертвий – я про це знатиму.
Здавалося, що ці слова більше були адресовані Джов Хе, а не Ґу Манові.
Закінчивши, він роздратовано махнув рукою:
- Все, братики, можете забиратись.
Ґу Ман опустив голову й подивився на сапфірово-синю каблучку на великому пальці лівої руки. В голові майнуло якесь хвилювання і страх. Він підняв голову і збентежено подивився на Мужон Ляня, але побачив, що той уже повернувся до нього спиною. Він підняв люльку і знову затягнувся.
Ґу Ман подивився йому в спину. Він відчував, що певна частина його втраченої пам’яті пов’язана з цим перстенем. Він не пам’ятав цієї частини, а от Мужон Лянь, здавалося, знав її дуже добре.
Але наскільки він знав Мужон Ляня, той навряд розповість йому.
Та коли він торкнувся сапфірового перстеня, його серце захлиснуло відчуття, що він йому знайомий, відчуття, що цей перстень від початку мав бути його, мав завжди бути у нього.
Чому в нього таке відчуття? Що за спогади були з ним пов’язані?
Джов Хе відбув, а Мужон Лянь стояв на тому ж місці й дивився у зоряну ніч. Він повільно викурив цілу люльку Життя як сон. Після цього сильного галюциногену його обличчя виглядало так, ніби було занурене у джерельну воду. Між бровами залягло відчуття якогось комфорту. Але за цим відчуттям комфорту, здавалося, ховались якісь надзвичайно складні емоції.
Тільки коли він знову затягнувся і випустив дим, ці емоції ніби розсіялись разом з ним і поступово зникли.
- Лі Вей.
- А, що я можу зробити для Ваншу-Дзюня?
Мужон Лянь стояв спиною до ліхтаря й дивився у нескінченну темну ніч. Дерев’яна шпилька у волоссі була такою недоречною поряд з пишним вишитим золотом вбранням.
Через деякий час Мужон Лянь повернув обличчя, його очі були повні темряви.
- Мо Сі помер?
- … Що?
- Ви не могли знайти його протягом двох годин. Він помер, чи всі ви в маєтку Сіхе — просто купа мурах?
Лі Вей поспішно заговорив від імені господаря та ображених слуг особняку Сіхе:
- Це… Ваншу-Дзюню, ви не можете так казати. Ви бачили це, коли ми щойно чекали: було випущено майже сотню духовних метеликів, але жоден з них не зміг знайти господаря. Крім того, пан є важливим членом Військового відомства. Якщо він був у відомстві, духовні метелики не могли б пройти через чари, і ми не могли увійти до палацу, щоб знайти його…
Те, що він сказав, було правдою, але вираз обличчя Мужон Ляня кращим зовсім не став.
З люлькою в роті він розвернувся і підійшов.
- У всій імперській столиці, куди ще не може потрапити духовний метелик, крім Імператорського палацу?
- ...? - Лі Вей був здивований. – Ваншу-Дзюнь не знає?
- Навіщо мені знати такі непотрібні речі?! Хіба я маю потребу надсилати комусь повідомлення? – сердито сказав Мужон Лянь. - Говори!
- Ой-ой-ой, так-так-так, - відгукнувся Лі Вей. - Крім Імператорського палацу, в’язниця , маєток Дзян, майстерня Мужона Чуї – туди вони не можуть дістатися... - Він перерахував понад двадцять місць. Зрештою, його голос поступово стишився і він глянув на Мужон Ляня.
- Чому ти дивишся на мене? - з цікавістю запитав Мужон Лянь.
Лі Вей:
- Ще відкритий Вами бордель, Ваншу-Дзюню…
- …
- І Академія Вдосконалення.
- Негайно відправте людей у ці місця, - сказав Мужон Лянь, - щоб дізнатися місцеперебування Вогняної кулі.
- З такою швидкістю, я боюся, це затягнеться до завтрашнього ранку…
Зустрівшись очима з Мужон Лянєм, Лі Вей зморщився і поспішно сказав:
- Перевіримо, перевіримо, зараз перевіримо.
Віддавши наказ, Мужон Лянь нахилив голову й на мить задумався. Здавалося, він подумки перебирає ці близько двадцяти місць, які назвав Лі Вей.
Нарешті Мужон Лянь розвернувся і наказав своїм підлеглим:
- Ходімо.
- Пане, Ви плануєте повернутися до маєтку Ваншу?
- Ні, - Мужон Лянь ступив на оббитий атласом табурет, сів у карету та холодно сказав: - Спочатку відправимось до в’язниці , а потім до Академії Вдосконалення. Можливо, їм буде незручно йти в ці два місця. Я піду.
Півгодини потому.
Дзян Єсюе сидів на стільці із жовтого сандалового дерева, тонкі руки на колінах, і пильно дивився на Мо Сі, що лежав непритомний поряд з нефритовим сувоєм.
Світло в кімнаті було не дуже яскравим, але він чітко бачив, як вогненно-червоний потік духовної енергії витікає з грудей Мо Сі, огортаючи розтрощений сувій. Цей духовний потік, здавалося, був ланкою, яка з’єднувала частинки сувою і він ставав дедалі менш пошкодженим.
Через якийсь час Дзян Єсюе підняв руку й подивився на водяний годинник на своїй долоні. Мо Сі вже чверть години як поринув у глибокий сон.
Після втрати Мо Сі значного об’єму духовної енергії, сувої-літописи уже повністю відновилися. Імовірно, дух Мо Сі вже міг почати читати інформацію, записану в них.
Але раптом в цей момент у двері грубо постукали.
Тук-тук-тук!
Дзян Єсюе трохи нахмурився.
- Хто там?
Ззовні почувся голос Мужон Ляня.
- Клята каліко, вийди й відчини двері!
- …
Дзян Єсюе глянув на вкрадені сувої та сплячого Мо Сі на столі та сказав:
- Зараз пізня ніч. Мені незручно зустрічатися з Ваншу-Дзюнєм. Будь ласка…
Бах! Мужон Лянь відкрив двері ногою.
Вони дивилися один на одного через пил, що лився у місячному світлі. Але погляд Мужон Ляня не затримався на Дзян Єсюе надовго. Два мерехтливих вогника швидко пройшли повз Дзян Єсюе й оглянули всю кімнату. Потім, нічого не кажучи, Мужон Лянь кинувся до спальні.
Оглянувши все, він нікого не побачив.
Він повернувся до головного залу й запитав:
- Мо Сі тут немає?
Вираз обличчя Дзян Єсюе не змінився. Він виглядав спокійним і врівноваженим, а його тонкі білі пальці вже вчепилися в найпотаємніший механізм підлокітника інвалідного візка.
Дзян Єсюе ледь помітно посміхнувся.
- Чому йому бути тут? Якщо Ваншу-Дзюнь хоче знайти Сіхе-Дзюня, він може просто запитати мене. Навіщо вриватися?
Але Мужон Лянь по своїй натурі звик створювати проблеми. Якщо він міг вибити двері ногою, він їх не штовхав. Якщо міг штовхнути, то не стукав. Крім того, він не любив Дзян Єсюе. Звичайно, він не був з ним ввічливим. Він поглянув на нього й сердито сказав:
- Пес, якого цей шановний віддав під його опіку. Тепер пса спіймав Джов Хе для випробування демонічними ґу. Я маю вирішити це питання з ним!
Очі Дзян Єсюе звузилися.
- Ґу Мана забрала поатформа Сишу?
Мужон Лянь не хотів повторюватися. Він скрипнув зубами й сказав:
- Чому я ніде не можу знайти Мо Сі?… Чи може бути так, що він справді в секретній кімнаті Військової ради?
Звичайно, Мо Сі не було в секретній кімнаті Військової ради.
Він усе ще лежав поруч із сувоями-літописами, усього за кілька кроків від Дзян Єсюе та Мужон Ляня. Однак у бамбуковій хатинці Дзян Єсюе було повно механізмів. У той момент, коли Мужон Лянь увірвався, Дзян Єсюе вже активував ілюзію в залі. Тому, хоча Мо Сі все ще був на тому ж місці, Мужон Лянь не міг його побачити.
- … Ну що ж, якщо побачиш його, передай це, - Мужон Лянь сильно затягнувся з люльки, видихнув дим і сказав: - Я йду.
- Я не проводжатиму.
Мужон Лянь пішов. Дзян Єсюе спрямував свій інвалідний візок до дверей і зачинив їх. Потім він повернувся до Мо Сі. У кімнаті було дуже тихо. Деякий час він дивився на Мо Сі. Потім поклав руку на його сонну артерію і трохи нахмурився.
Мо Сі вже увійшов у стан читання. Якби його силою витягнули в цей момент, ситуація стала б тільки небезпечнішою. Він міг лише чекати і не втручатися.
Він опустив руку, його очі були похмурі.
Що стосується Ґу Мана… Чи зможе він протриматися, поки Мо Сі прокинеться?
Авторці є що сказати:
Джов Хе: Мужон Лянь скористався мною і назвав мене «дитиною».
Старійшина А: Мужон Лянь також скористався мною і назвав мене «баобеєм».
Старійшина Б: Мужон Лянь також називав мене «баобеєм» та «маленьким клейким рисом». Він справді безсоромний!
Старійшина В: Найбільше хобі Мужон Ляня — використовувати свої переваги перед іншими. Він навіть називав себе «Бенван», «Лянь-ґе», «ґеґе»... Не знаю, звідки в нього така безсоромність.
А-Лянь: Звичайно, я безсоромний. Моє обличчя занадто гарне. Я прокидаюся щодня через свою красу. Будь-хто на світі для мене менший брат.
Далі
Розділ 116 - Приховане вісім років тому
Мо Сі повільно розплющив очі в ілюзії сувою-літопису. Він опинився в безкрайній темряві, оточений безмежним нічним небом. По куполу проходила зелено-блакитна стрічка світла з мерехтливими маленькими печатками. Раптом з неба почувся ефірний голос, хрипкий, як потертий сувій: - Що… ти хочеш прочитати? Це уламки відновилися в єдиний сувій і він зміг запросити його відстежити сліди минулого. Мо Сі підвівся й сів, дивлячись на потік зелено-блакитну світла, схожу на зеленого дракона, що оголив свої ікла та розмахував кігтями в нічному небі, і сказав: - Я хочу знати, чи мав Ґу Ман того року якісь приховані мотиви для зради. - … Стрічка світла все звивалась і звивалась, не було ніяких змін. У той момент, коли надії Мо Сі почали поступово згасати, і він подумав, що сувій-літопис, можливо, не записав нічого, пов’язаного з цим, стрічка світла раптом сліпуче спалахнула і незліченна кількість мерехтливих символів та печаток зібралися разом, утворивши форму величезного ілюзорного дракона. У нього був довгий рот і вузькі очі, грива майоріла в повітрі. За частку секунди у створеному сувоєм всесвіті виникли хмари й грім, здійнявся вітер! Кігті ілюзорного дракона злетіли аж до дев’ятого неба, а потім різко кинулись вниз, прямуючи до Мо Сі, який був маленьким, як рисове зернятко між небом і землею! За долю секунди здійнявся вітер з піском, яскраве блакитне світло засліпило очі Мо Сі. Почувся гучний звук! Останнє, що Мо Сі побачив – це гігантський дракон, схожий на сильну зливу з неба, а світло було схоже на тисячі стріл, що пронизують його душу. - Минуле... вже мертве... Ледь помітне зітхання, як останнє попередження тим, хто зазирнув у сувій. - ... Залиш...його...позаду!... Різнобарвне світло рвучко хлинуло йому в очі, наче міріади сніжинок, тиснуло й проникало в зіниці, ніби хотіло передати все, закарбоване в літописі, у це тіло з плоті й крові. Раптом світло згасло. Мо Сі задихався. В його очах все ще мерехтіло, тож він не міг одразу зрозуміти, до якого дня вісім років тому його привів сувій. Він стояв на місці, важко кліпав очима й час від часу хитав головою, намагаючись якомога швидше відновити зір. У цей момент він розумів лише, що потрапив у дуже темне місце. Він чув стукіт дощу по карнизах і вікнах. Лив сильний дощ і вода збиралася на черепиці. Через деякий час хтось прийшов. Здалеку долинув звук кроків і зупинився неподалік від нього. Людина заговорила не відразу і чулися лише звуки дощу. У той момент, коли Мо Сі подумав, що кроки були ілюзією, знайомий голос нарешті порушив тишу. Людина сказала: - Простолюдин Ґу Ман віддає шану Вашій Величності. Цей голос, легкий, як сніг, був схожий на удар грому, від якого кров хлинула в його кінцівки! В очах Мо Сі все ще мерехтіли дивні та строкаті тіні. Його барабанні перетинки також дзижчали, але він не зважав на сильне запаморочення і різко повернув голову. Подув нічний вітер, принісши з собою запах дощу і солодкий аромат нічних квітів магнолії. Говорили, що в пам’яті людини найглибше закарбовується запах. Відчувши цей запах, навіть незважаючи на те, що він все ще не міг чітко бачити, де знаходиться, Мо Сі одразу збагнув. Золота платформа. Сувій-літопис повернув його до найпотаємнішого та найнедосяжнішого місця в палаці Чонхва! Золота платформа, з карнизами та арками, була побудована перед горою за палацом. Вона стояла на вершині 999 довгих сходів. Вся платформа була побудована з деревини жовтої груші шиповим з’єднанням, повільно, без жодного цвяха. Навколо неї були великі ділянки магнолії «Язик дракона» з Безсмертного острова Східного моря. Квіти були багряно-білі, мали форму хвоста коропа, і цілий рік не в’янули. Аромат був сильним і дуже особливим. Як кажуть, «взяти меч, щоб померти за слова імператора на Золотій платформі»*. Протягом століть лише найцінніші та найдовіреніші посадовці Імператора могли досягти вершини Золотої платформи. Незліченна кількість заклиначів з дитинства несли на собі великі надії своїх батьків і сподівались, що одного дня вони отримають імператорський указ і славно та блискуче зійдуть на вершину 999 сходинок, чого не могли досягти інші. *«Взяти меч, щоб померти за слова імператора на Золотій платформі» Рядок із вірша Лі Хе 《雁门太守行》报君黄金台上意,提携玉 про воїнів, які хоробро володіють мечами, щиро бажаючи померти за правителя, який їх завербував і винагородив їх за їхні таланти. З історії про правителя Янь у часи Воюючих держав, який на платформі пропонував чималі суми золота, щоб вербувати героїв народу. Це стало відомо як Золота платформа. Сам Мо Сі отримав запрошенняна Золоту платформу лише після того, як склав Небесну клятву, і став «довіреною особою» Імператора. Тож він ніколи б не подумав, що першим місцем, куди його приведе сувій, буде це місце, і він ніколи б не подумав, що Імператор колись викликав сюди Ґу Мана. Не встиг він про це подумати, як почув Імператора, який легко промовив: - Генерале Ґу, ти нарешті тут. Перед очима ще мерехтіли світлі плями, але вже не були такими сліпучими, як раніше. Мо Сі заплющив очі й на мить зціпив зуби. Коли він знову відкрив очі, то нарешті чітко побачив картину перед собою. Була хмарна ніч, тож він не міг визначити час. Завіси навколо Золотої платформи майоріли під вітром і дощем, нагадуючи хвилі диму. Спина імператора була пряма, він сидів на циновці. Біля нього була бамбукова завіса з вирізьбленим драконом в морі хмар. Бамбук трохи відгорнувся, а надворі лив проливний дощ. Нефритові намистинки води бризкали на Золоту платформу, але Імператор на це не зважав. Він відвів погляд від ледь видної зеленої гори й подивився на вхід до Золотої платформи у туманному світлі свічок. Мо Сі прослідкував за його поглядом... Після Дзеркала часу він знову побачив Ґу Мана восьми років тому. Але Ґу Ман у сувої-літописі був ще холоднішим. Блискавка розколола небо і осяяла обличчя Ґу Мана, зробивши його дещо зловісним. - Генерале Ґу, будь ласка, заходь. Ґу Ман стиснув губи. Він усе ще тримав у руці закриту парасолю з промасляного паперу, з якої крапала вода. На Золотій платформі не було слуг, тож Ґу Ман притулив парасольку до стовпа й повільно рушив далі, принісши з собою холод. - Сідай. Імператор жестом показав Ґу Ману. - Цей Самотній чекав на тебе і ти нарешті прийшов. Ґу Ман сів з іншого боку циновки. На його обличчі, окрім холоду й спустошення, між бровами було також видно слабкий слід сумніву. Здавалося, він не розумів, навіщо Імператор хотів, щоб він прийшов на Золоту платформу, ба навіть не думав, що Імператор дозволить йому прийти сюди. Як і очікувалося, через деякий час Ґу Ман запитав: - Я не розумію, навіщо Ваша Величність шукали мене. Імператор відповів не одразу. Він возився з маленькою червоною глиняною піччю перед столом і використовував маленьке бамбукове віяло, щоб розігріти чай. Гаряча пара здіймалася у холодний і мокрий вітер, і її миттєво поглинала завіса дощу. Цієї дощової ночі Імператор сказав: - Генерале Ґу, ти зневажаєш Цього Самотнього? - … - Цей Самотній почув, що Сіхе-Дзюнь запросив тебе випити вина. Ти сказав йому, що дуже втомився, що вже не витримуєш… Ґу Ман холодно сказав: - Ваша Величність послав когось стежити за мною? Імператор продовжував помахувати маленьким бамбуковим віялом і не став заперечувати. - Навіщо це Вашій Величності? Я вже позбавлений свого військового звання, своєї військової влади, залишки моєї армії затримані. Після павзи Ґу Ман продовжив: - Ваша Величність також засудили мого найближчого брата. Зараз я лише простолюдин, мені важко злетіти. Вашій Величності не варто витрачати такі зусилля на таку людину. Імператор повторив: - Цей Самотній лише хоче запитати тебе, генерале Ґу, чи сильно ти ненавидиш Цього Самотнього? - … - Насправді, тобі не потрібно цього говорити, Цей Самотній теж знає. Ти так довго боровся за країну, і врешті-решт, крім самого себе, у тебе нічого не залишилося. Усе забрав я. Навіть того дня ти просив у мене надгробний пам’ятник для своїх братів перед усіма цивільними та військовими чиновниками, але все, що отримав - це сарказм і догана. Імператор засміявся. - Якби це було можливо, генерал Ґу вже поламав би кістки Цього Самотнього, щоб приготувати суп. Ґу Ман: - Ваша Величність запросили мене сьогодні сюди просто побалакати? Потрісканий порцеляновий горщик закипів, кришка на ньому з дзинчанням затремтіла. Імператор взявся за обгорнуту бамбуком ручку і налив дві чашки міцного чаю собі та Ґу Ману. Його довгі пальці підсунули чашку Ґу Манові. Імператор сказав: - Ні. Цей Самотній покликав тебе, щоб очистити ім’я однієї людини. Ніби на поверхні льоду несподівано з’явилася тріщина, обличчя Ґу Мана в холодній масці раптом виявило «людські» почуття. Він одразу підвів очі. Через якесь усвідомлення губи Ґу Мана злегка затремтіли, і він втупився в очі імператора. Трохи згодом він вимовив: - Що? За завісою спалахнула блискавка, і бліде світло освітило ніч і зелені гори, а також очі двох людей, що розмовляли серед ночі. Імператор сказав: - Людини, про яку ти думаєш. - … - Лу Джаньсіна. Грім розлетівся небом! Цей приголомшливий гуркіт був схожий на гострий меч, що пронизує дах. Тремтячий звук пронизав дах і влучив прямо Мо Сі в серце! Холод, що леденив кістки, був схожий на жахливу хвилю, яка раптово прокотилася спиною… Лу Джаньсіна … звинуватили помилково? Що ще важливіше, Імператор знав, що Лу Джаньсін був засуджений несправедливо? Сильний вітер навіяв дощ, в одну мить кілька свічок згасли. Світло на Золотій платформі стало слабшим, але попри це Мо Сі все ще чітко бачив обличчя Ґу Мана — воно було жахливо бліде. Звичайно, ця новина приголомшила не тільки Мо Сі. Ґу Ман був ніби прибитий до місця і виглядав геть спантеличеним. Якийсь час Ґу Ман був схожим на маріонетку, якій влили життєву силу. Він повільно запитав: - Що? Імператор сказав: - Лу Джаньсін зазнав несправедливості. - … - Твій брат, його несправедливо хвинуватили. Ґу Ман був настільки блідим, що походив на труп. Вітер задув кілька палацових ліхтарів на високій платформі, і мерехтливе світло грало на його безкровному обличчі. Дощ заливав з усіх сторін. Метелик, який несвідомо шукав притулку під стріхою, думав, що врятувався від пазурів бурі, але не знав, що на високій платформі його також чекає могила. Він змахував крилами біля мерехтливого полум’я, ніби ось-ось збирався кинутися на світло. Через певний проміжок часу Ґу Ман сказав: - …Ваша Величність жартує? - Цей Самотній знав, що у тебе буде така реакція, - Імператор знову підштовхнув чашку до руки Ґу Мана. - Пий. Якщо не питимеш, він охолоне. Це безсмертний чай з персиковим цвітом, який залишив предок Цього Самотнього, всього було п’ять порцій. Попередній Імператор якось використав одну, щоб виявити шану предкам. Цю другу Цей Самотній віддає сьогодні тобі. У цей момент Ґу Ман був не тільки вражений, але також злий і наляканий. Він був схожий на тварину, з якою граються, збиваючи з пантелику пряником і батогом. Він не розумів, що треба людині перед ним, чого вона хоче від нього і яким буде наступний крок — батіг чи пряник. Він рвучко підвівся, його груди здіймалися й опускалися, і подивився на найпочеснішого й наймогутнішого чоловіка Чонхва зверху вниз. - Що це означає?! Мо Сі бачив, що Ґу Манові довелося використати терпіння, відведене мало не на все його життя, щоб придушити свій гнів і не дозволити собі закричати. Але руки Ґу Мана тремтіли, нігті вже глибоко вп’ялися в долоні. Імператор підняв чашку і спокійно подивився на Ґу Мана. Сильний вітер роздував його широкі рукави, і Мо Сі помітив, що цього вечора Імператор був одягнений не в імператорське вбрання. На ньому був звичайний одяг, а волосся було зібране простою шпилькою з білого нефриту. - Це означає, що мені шкода, генерале Ґу. Цей Самотній був тим, хто тебе скривдив тебе. Він не став звертати увагу на приголомшені та збентежені очі Ґу Мана, одним ковтком допив міцний чай із чашки і глянув на Ґу Мана. Той зробив крок назад, його губи ворушилися в бурмотінні. Хоч він не говорив вголос, Мо Сі зрозумів, що він бурмоче. Лу Джаньсіна звинуватили несправедливо... Лу Джаньсіна звинуватили несправедливо... - Що сталося?… Чому несправедливо?... - Ґу Ман раптом трохи розгубився. Його хрипкий голос переходив від низького до високого, від повільного до швидкого, від бурмотіння до істеричного крику. – Це означає, що не він убив посланця на горі Фен Мін!? Правда!? Чому він мені не сказав? Чому він не вимагав справедливості? Чому Ви раптом говорите мені це, якщо саме Ви повідомили мені протилежне? Його зіниці майже звузилися, дивлячись на обличчя Імператора, що було незмінним. Ґу Ман справді втратив розум, аж до того, щоб будучи простолюдином насмілитись так говорити з нащадком небес, до того, що Ґу Ман, який завжди був обережним перед вельможами, наважився звернутися до Імператора безпосередньо на «ви». Імператор же повільно підняв голову. Завжди будучи підозрілим і жорстоким, зараз він не спростовував слів Ґу Мана. Він сказав: - Ні, у битві на горі Фен Мін посланник справді був убитий саме Лу Джаньсіном. - … - Ніхто його не підставляв, ніхто його не змушував — але... Дивлячись на хитку фігуру Ґу Мана, Імператор на мить зупинився, дістав із рукава закривавлену білу шахову фігуру й обережно поклав її на стіл. - Його хтось зачарував і він, сам того не знаючи, став чиєюсь фігурою, - Імператор забрав свої пальці від столу і тихо сказав: - Генерал Ґу трохи знайомий із забороненими мистецтвами. Подивись… ти впізнаєш цю білу шахову фігуру?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!