Лу Джаньсін зазнав несправедливості

Розділ 118 - Готовий загинути за країну

… Ґу Ман нічого не сказав. Йому лише здавалося, що це було надто абсурдно. Та він був не єдиним, хто вважав це абсурдним - Мо Сі теж слова Імператора здалися надто смішними. Цінний? Не хоче втрачати? Викинути їх, як зношений черевик, нетерпляче відкинути... назвати соринкою в оці Імператора – це було б схоже на правду. Хто повірить, що це скарб? Імператор помітив, що Ґу Ман мовчить. Він нахилив голову й раптом запитав: - Генерале Ґу, якою людиною ти вважаєш Цього Самотнього? Губи Ґу Мана ворухнулися, а потім знову міцно зімкнулись. - Насправді, навіть якщо ти цього не скажеш, я сам добре розумію. Ви всі думаєте, що попередній Імператор — чеснотний правитель, готовий дати народженому рабом заклиначу шанс зробити собі ім’я. У ваших очах попередній Імператор був доброчесним правителем. А я? – Імператор посміхнувся. – А я зациклений на правилах упертий кам’яний стовп. Він подивився на водяну завісу, що стікала з кута карниза. Через деякий час він сказав: - Але чи ставив коли-небудь хтось із вас себе на місце Цього Самотнього і думав про ситуацію з його боку?       У мене також немає іншого вибору, - Імператор тихо зітхнув. – генерале Ґу, ти народився рабом і пройшов весь шлях до сьогоднішньої посади. Ти зіткнувся з різною критикою та незліченними невдачами. Найбільше, що я відчуваю по відношенню до тебе -не захоплення чи жаль, а співпереживання. Тому що твій шлях і мій шлях однаково важкі. Нам судилося нести незліченну кількість образ і засуджень. - … - Ні, Цей Самотній насправді поступається тобі. У будь-якому випадку, у тебе є Сіхе-Дзюнь, якому ти можеш довіритися, і група відважних воїнів, відданих тобі до смерті. А що має Цей Самотній? Мендзе... Яньпін … Мужон Ляня?... – На цьому моменті Імператор трохи посміявся з себе. - У такому великому палаці багато близьких родичів, але нікому з них насправді немає діла до Цього Самотнього. Знаєш чому? Ґу Ман похитав головою. Імператор сказав: - Тому що шлях Цього Самотнього до трону давно омитий кров’ю моїх братів. Він підняв голову й поглянув на чорнильне небо. - … Цей Самотній розповість тобі плітки. Ні… це слід вважати табу. Однак плітки — та річ, яку в цьому світі найважче придушити. Я гадаю, що генерал Ґу міг чути цю історію раніше. Ґу Ман нічого не сказав. Після павзи Імператор продовжив: - Це сталося дуже давно, коли я тільки народився… Як усім відомо, я старший син правлячої сім’ї. Логічно, що я маю бути спадкоємцем престолу. Однак у Чонхва боротьба за трон не безпрецедентна. Поки я офіційно не зійшов на трон, все може трапитися. Тому в день повного місяця мати Цього Самотнього таємно шукала ворожку Джань Янь, щоб та зробила передбачення. Ворожка сказала, що в моєму житті буде лихо: у зірковому палаці Дзі Вей мені судилося битися з моїми братами. Після цього ворожіння імператорська наложниця не могла спокійно ні їсти, ні спати. Вона серйозно хворіла кілька місяців. А після того, як одужала… - Імператор на мить замовк і заплющив очі. - З якоїсь причини, з усіх немовлят чоловічої статі, народжених наложницями в палаці, ніхто не прожив довго. Мо Сі знав, що Імператор говорив правду. Коли він був маленьким, то часто бував у палаці з батьком. І завжди бачив там лише одного молодого імператорського сина… нинішнього Імператора. А ще він пам’ятав, що колись була в палаці лагідна жінка, яка готувала смачні тістечка. Щоразу спеціально до його приходу вона робила дві коробки солодощів, щоб він узяв додому. Та наложниця мала слабке тіло і коли завагітніла, то доклала усіх зусиль, щоб народити здорову дитину. Це був хлопчик. Мо Сі ще пам’ятав, як тоді його батько обговорював з матір’ю, який подарунок підійде. Однак не встигли вони вибрати подарунок, як з палацу пролунав на всю столицю похоронний дзвін — молодий пан помер. Причини смерті Мо Сі не міг ясно пригадати, бо був тоді надто малим та й минуло дуже багато часу. Він тільки смутно пам’ятав, що це була якась гостра дитяча хвороба. Найбільше врізалося в пам’ять те, що наложниця була невтішною через смерть маленького сина і через кілька днів вона скористалася моментом, коли поряд не було покоївок та охоронців, і повісилася. Цей дивний випадок рознісся по всьому Чонхва. Крім цієї наложниці, інші жінки в палаці почувалися, що вони теж в небезпеці. Пізніше стали вважати, що народжувати Імператорові сина було не добром, а прокляттям. Хто знає, скільки після того було материнських сліз і загублених маленьких душ, але, зрештою, то були не більше, ніж чутки. Імператор дивився у безмежну дощову ніч. Його погляд був порожній, ніби він дивився на своїх рідних братів, які не змогли вирости. Він тихо сказав: - Зараз недоречно висувати припущення, чи це був збіг обставин, чи все це справді вчинила мати, однак… усі вважають, що я ступив на дорогу, заплямовану кров’ю. Наложниці попереднього імператора... хто з них побажає мені добра? Хто з їхніх далеких родичів дійсно захоче притримуватись моєї думки? Вони не бажали підкорятися мені і не присягали мені на вірність. Більше того, коли попередній імператор помирав, він хотів позбавити мене права наслідування і всиновити Мужон Ляня. Як ти думаєш, наскільки безпечним є моє становище? Ґу Ман: - … Договоривши, Імператор закусив губу. В його очах спалахнув вогник. - Тож справа не в тому, що я не хочу наслідувати шлях попереднього імператора, і не в тому, що я справді вважаю вас усіх марною ряскою на воді, а в тому, що… - Він заплющив очі. - У мене немає іншого вибору. Коли я тільки-но прийшов до влади, мали місце внутрішні та зовнішні проблеми, все було нестабільно. Ви всі, здається, думаєте, що я можу вирішити будь-які великі й малі справи в Чонхва, але насправді я нічого не можу зробити навіть з відкритим Ваншу-Дзюнєм садом Лвомей. Ось а такому становищі опинився новий Імператор Чонхва — як смішно... Ґу Ман: - Хіба сад Лвомей — не просто бордель? Чому його не можливо закрити? - Бордель… — холодно посміхнувся Імператор. Він підняв очі й поглянув на Ґу Мана. - Чи знає генерал Ґу, яка глибока вода за цим публічним будинком? Якщо ти не торкаєшся його, то знаєш лише, що це місце під опікою Ваншу-Дзюня. Але якщо ти справді захочеш викорчувати його, то побачиш, що його коріння охоплюють більше половини правлячої верхівки. Як тільки ти торкнешся цього, перед тобою постануть сховані глибоко в землі інтереси, кинуться на тебе і обернуться проти тебе.       Сад Лвомей приховує темні справи посадовців, продаж краденого, хабарництво та інші скандали… Це просто бордель... У сьогоднішньому Чонхва, коли я щось роблю, на мене дивляться десять тисяч пар очей, тисячі ротів кажуть «ні» і сотні рук тривожно спонукають мене повернутися на своє місце. Що, якщо одного дня я захочу реформувати систему обрядів, Військове відомство, чи взагалі змінити весь державний устрій Чонхва? Яка виникне ситуація? Подув вітер і зумовив косий дощ, вода заливалася на Золоту платформу. Якусь мить ніхто не говорив - ні Мо Сі, що спостерігав зі сторони, ні пара офіційних осіб того часу - усі мовчали. Невдовзі Імператор знову заговорив: - Відступати та бути консервативним — не моя воля. Це стратегія, якої Цей Самотній змушений дотримуватись.       Немає іншого вибору окрім як прийняти цю політику, немає іншого виходу, окрім як взяти на себе відповідальність... Ці дві фрази були наче цвяхи, забиті в плоть і кров Ґу Мана, змушуючи його серце тремтіти. - Генерале Ґу. Ґу Ман рвучко підняв голову. Імператор поклав тонкі пальці на край темно-червоних поручнів і тихо сказав: - Знаєш, що я найбільше хочу зробити у своєму житті? - … - Я хочу змусити цих старих дворян навчитися закривати рота. Я хочу змусити цих нікчем виплюнути сутність всіх цих марних упереджень. Чень Тан помилився у Хва По’ані. Враховуючи історію країни Ляо, деякі люди вважали, що не можна брати у заклиначі людей рабського походження. Але батько повірив у Ґу-ціна* і Чонхва отримав залізного генерала проти країни Ляо. В цьому світі колись був Хва Поань, а зараз є ти, Ґу Ман, і є Лу Джаньсін.       Попередній Імператор обрав правильний шлях, але я хочу піти далі за нього.   *посадовець, чиновник   Він замовк, його погляд був зосереджений, а пальці повільно стиснулися, ніби він збирався зіткнутися з чимось огидним. - Ці міністри, ці старі вельможі… Їм взагалі байдуже до Чонхва. Для них важливо лише те, які нагороди вони матимуть сьогодні і які титули отримають завтра. Якщо вони справді вийдуть на поле бою, вони всі будуть просто купою нікчем! Минуло стільки років… Використовуючи зраду Хва Поаня, вони радше помруть, ніж дозволять з’явитися будь-якому здібному та обізнаному заклиначу піднятися з середовища рабів. Якщо такий з’явиться, вони одразу ж зберуться й нападуть на нього, безпідставно звинувачуючи в купі злочинів, і залишать його помирати в Павільйоні Фенбо…   *Павільйон Фенбо/Павільйон Вітру І Хвиль — назва вищого суду часів династії Південна Сон. У 1142 році нашої ери стався скандал, в якому імператор Гаоцон і Цінь Хвей (один із людей Юе Фея) змовилися звинуватити Юе Фея (надзвичайно сильного патріотично налаштованого генерала) у повстанні. Не маючи жодних вагомих доказів, вони використали це необґрунтоване звинувачення, щоб убити генерала Юе Фея, його сина Юе Юна та ще одного генерала Джан Сяня в павільйоні Фенбо. (Записується так само, як і назва свони Ґу Мана)   Не тільки Ґу Ман - навіть Мо Сі був шокований цими словами. Коли ще Імператор був таким емоційним і говорив так багато на одному диханні? Більш того, коли він сказав ці слова, в його очах поступово розгоралося яскраве світло. Це світло ніби розбило шар невидимої оболонки, що вкривала його, і в цей момент він справді виглядав бадьорим молодим чоловіком з сильним духом. - Вони бояться перебудови Чонхва, бояться розуміння темної магії, бояться будь-яких невідомих змін. Вони хочуть старішатм, живучи спокійне життя. Вони не думають, що через сто років країна може бути зруйнована, а їх сім’я знищена - вони хочуть лише спокійного сьогодення... Ось такі старі вельможі Чонхва. Мої брати, - нарешті сказав Імператор. - … - Але ти інший. Мої брати, мої товариші, ті, у кого в жилах тече та сама кров, що і в мене - усе, про що вони думають, це як випити з Чонхва більше крові та як бути славетним паном ще один день. Генерале Ґу, ти інакший.       Твої брати, твоя армія - це гострий меч, який Чонхва не вдосконалював сотні років. Віриш ти в це чи ні, але це мій скарб. Опинившись під нічним дощем і не маючи змоги втекти, нічний метелик божевільно танцював біля полум’я свічки й нарешті кинувся на нього. Вогонь різко здійнявся вгору, почувся запах горілого... Метелик нарешті загинув у світлі і впав у озерце з воску. - У цьому житті я хочу не тільки продовжити шлях свого батька, але й зменшити владу дворянства, збавити їхню пиху і піти на ризик, на який не наважувалися йти мої попередники... В Чонхва не знаються на демонічному шляху, але його потрібно дослідити і знати! Що поганого в тому, щоб знати його, але дотримуватись праведного? Якби в Чонхва більше вивчали три великі заборонені техніки, чи дійшов би Лу Джаньсін до такого? Тіло Ґу Мана раптом здригнулося. - Генерале Ґу, одного Лу-ціна достатньо… Я не хочу, щоб друга чи третя людина постраждала від темної магії і це залишилося б непоміченим. Він подивився в небо і в цей момент там спалахнула блискавка. Невдовзі почувся глухий гуркіт грому. Очі Імператора освітилися блискавкою. Він пробурмотів: - Час небу Чонхва змінитися… Вночі більшість свічок у внутрішньому дворі палацу були погашені. Лише Золота платформа на вершині імператорської резиденції ще світилася серед завиваючого вітру. Ніби холодний меч, спрямований прямо на дев’яте небо, пробивався крізь густі хмари. - Генерале Ґу, мені потрібна людина. Вона має бути достатньо відданою, сміливою та розумною. Мені потрібна людина, яка могла б піти до країни Ляо та передавати інформацію для мене, яка могла б стати отрутою для країни Ляо і старих дворян. Ґу Ман не був дурним. Він уже трохи збагнув причину, з якої Імператор запросив його зустрітися сьогодні на Золотій платформі. Як і очікувалося, Імператор сказав: - Ґу-ціне, чи бажаєш ти бути правою рукою Чонхва і взяти на себе такий тягар? Ґу Ман помовчав деякий час і сказав: - Ваша Величність хоче, щоб я вдав, ніби перейшов на іншу сторону? Надзвичайна тиша. Шум вітру й дощу, що барабанив по даху, здавалося, проникав через барабанні перетинки. Ґу Ман і Мо Сі чекали відповіді, ніби натягнута до межі тятива нефритового лука, що очікувала лиш на останній імпульс. Імператор заплющив очі і промовив: - … Так. Тятива з тріском розірвалася, а її залишки продовжували тремтіти... Хоч Мо Сі був лише стороннім спостерігачем у сувої, він відчув, наче вітер і дощ цієї ночі миттєво пробрали його до кісток. Наче вся кров у його тілі перетворилася на чорний лід і заморозила все тіло. Його кінцівки заціпеніли. Холодно. Дуже холодно. Але він чекав на правду про цю зраду. Він чекав вісім років - вісім років смутку, вісім років болю, вісім років відчаю. І коли він справді почув ці слова й дізнався, що Ґу Ман дійсно мав приховані мотиви й навіть був шаховою фігурою, яку Чонхва відправив до Країни Ляо, усі емоції цих років миттєво перетворилися на гіркоту й душевний біль… Взяти меч, щоб померти за слова імператора на Золотій платформі... Як іронічно. Тільки ті, хто справді ступив на цю високу платформу, якою захоплювалися десятки тисяч людей, знали, що означає бути «важливим чиновником». Так званий «важливий чиновник» потрапляв у нескінченну темряву. З вуст монарха сходили усі змови, хитрощі та зрадницькі жертвоприношення і сягали його вух. Відтоді блискуча та щира посмішка з кров’ю зривалася з його обличчя і на ньому міцно закріплялося нове лице, яке людина не могла обрати сама. Коли кров висохне і шрам зникне, людина підніме голову, але вже не зможе побачити свого обличчя в бронзовому дзеркалі. Так званий «герой» - можливо заради мрії, мети, чи людини, обіцянки - кивнув серед буремної ночі. З цього моменту він віддавав усе своє життя і дороги назад не було. Вітер роздував його широкі рукави, Ґу Ман відгорнув волосся зі скронь і сказав: - Ваша Величносте, Ви хочете довести, що маєте рацію. Хочете зробити щось, що потрясе небеса, і дати старим вельможам ясно побачити, чи Ви сміття, що по плоті й крові зійшло на трон, чи незламний монарх. Так? - … Його слова були надто тихими, наче він намагався придушити якісь емоції. Імператор відповів не відразу. - Ваша Величність хоче бути мудрим правителем і хоче змінити основи Чонхва. Це добре. Цей Ґу захоплюється цим. Почувши його слова, Імператор відчув певне полегшення. Він уже збирався відповісти, коли почув, як Ґу Ман сказав: - Але Ваша Величносте, я вже помер сімдесят тисяч разів. Шрами на моєму серці ще не затягнулися, а сімдесят тисяч душ не були поховані. Так, я готовий стати Вашим гострим лезом, стати отрутою, яку Ви вливатимете у черево країни Ляо, шпигуном, який збиратиме для Вас інформацію про демонічні техніки, жертвою, яку Ви принесете, щоб заспокоїти старих вельмож.       Я можу погодитися на це, я готовий це зробити. Я тільки хочу попросити Вашу Величність пощадити життя мого брата заради цих сімдесяти тисяч мертвих. - … - Я не якийсь бог війни, я лише один із сотні тисяч рабів-заклиначів. Я готовий стати призначеним Вами зрадником і все життя нести ганьбу, але я прошу Вашу Величність про справедливість, на яку вони заслуговують. Імператор повільно заплющив очі, ніби його стурбували ці слова. Він прошепотів: - Я не дозволю тобі страждати даремно. Одного разу… Ґу-ціне, одного дня я очищу твоє ім’я. Того дня я особисто подарую тобі блакитну з золотом стрічку. Я розповім усьому Чонхва, всім мирним і щасливим людям, яку жертву ти приніс, щоб цей народ існував... Очі Ґу Мана блиснули, та все ж його не зворушило майбутнє, яке описав Імператор. Він усе ще мав ясний розум і не відступався від свого. Він втупився в обличчя Імператора і вимовив слово за словом: - А як щодо Лу Джаньсіна? Імператор поглянув на нього. Між їх поглядами немов було невидиме змагання. Зрештою в цій жахливій тиші Імператор поступився. Він закрив очі і тихо сказав: - Генерале Ґу, для Лу-ціна немає виходу.     Авторці є що сказати: Імператор: Я чув, що мій вчорашній виступ не викликав довіри в розділі коментарів, тож я вирішив спробувати ще раз. Ґу Ман: Ти спочатку маєш переконати мене. Я вважаю, що вони розумніші за мене. Ти маєш спочатку переконати мене, а потім уже переконувати їх.