Юе Ченьцін був останньою людиною в світі, яка б критикувала Мужона Чуї.
Він захоплювався Мужоном Чуї з дитинства і щиро любив цього дядька, який не був йому кровним родичем. Саме через це такий молодий пан, як він, захотів піти слідом за Сіхе-Дзюнєм до країни Ляо на північ. Він був готовий з головою занурюватись в усілякі сувої у спробах знайти слід еліксиру, який міг би вилікувати будь-які хвороби.
Він розумів, що вчинив неправильно, приїхавши на Острів Кажанів без дозволу. Однак, як би він не вибачався, Мужон Чуї був все такий же жорсткий, тільки й робив, що лаяв його за те, що той не дорожить життям, яке «отримав в обмін на життя матері». В решті решт він навіть сказав такі різкі слова Дзян Єсюе, який врятував його. Серце Юе Ченьціна не могло не сповнитись смутком.
- … Четвертий дядьку… Я знаю, що я не правий. Я надто дурний і надто імпульсивний… Я просто хотів побачити Вас в доброму здоров’ї. Ви мені нічого не казали, тож у мене не було іншого виходу, як шукати скрізь самому… Вибачте, що я не знайшов для вас ліків і навіть завдав Вам неприємностей… Але Ви… Ви…
Він закрив очі, з них потекли сльози.
- Чому Ви навіть не слухаєте моїх пояснень…
Ви сказали, що своє життя я отримав в обмін на життя моєї матері, назвали Дзян… Назвали його виродком… Але він не хотів народжуватися від наложниці… Я також не хотів убивати свою матір, щойно народившись! Чому Ви звинувачуєте нас? Четвертий дядьку, я вас поважаю і люблю. Стільки років я думав, що все, що Ви говорите - правильно. Мені подобалося все, що ви робили, але чи озиралися Ви на мене?
Юе Ченьцін схлипнув і продовжив:
- Ви насправді… Ви насправді бачили хоч раз в мені свого племінника?
Дзян Єсюе прошепотів:
- Ченьціне, забудь про це. Чуї, він...
Обличчя Мужона Чуї було бліде й похмуре. Він різко перебив Дзян Єсюе, втупившись в обличчя Юе Ченьціна своїми осклянілими очима і сказавши:
- Дай йому сказати!
Дзян Єсюе:
- …
Юе Ченьцін витер сльози. Він опустив голову і довго ридав, а тоді сумно пробурмотів:
- Я більше не говоритиму… Я, я не мав звинувачувати Четвертого дядька… Мені не слід було суперечити Четвертому дядькові…
Здавалося, він намагався повільно заспокоїтися, тому постійно повторював слова: «Я не мав ображати Четвертого дядька». Він бурмотів і бурмотів, але зрештою раптом підняв руку і прикрив нею обличчя.
Його плач був схожий на скиглення дитинчати.
- Ви б воліли, щоб я ніколи не народився?
Мужон Чуї:
- …
- Моєї мами вже нема. Я не Мужон Хван, я Юе Ченьцін!
Атмосфера в печері була надзвичайно напруженою. Будь-хто міг бачити, що пальці Мужона Чуї тремтіли від надмірних емоцій у його серці. Його порцелянове обличчя було трохи почервоніле, а бліді пальці міцно стиснулися в кулаки. Він подивився на Юе Ченьціна, потім на Дзян Єсюе. Нарешті заплющив очі й скрипнув зубами.
- Добре... добре.
Через деякий час Мужон Чуї розплющив свої гострі очі фенікса. Червоні й вологі, вони пробіглися лютим поглядом по цих двох. В його очах холод придушив сум.
- Я почув твоє пояснення. Я більше не буду тебе лаяти, Юе Ченьціне.
Його долоні мало не кровили від нігтів, які він в них втиснув, та все ж він підвів підборіддя й змусив себе бути холодним і спокійним.
- Роби що хочеш.
Сказавши це, він розвернувся і роздратований пішов.
- Дядьку! - сказав Дзян Єсюе.
Побачивши вираз Мужона Чуї, Юе Ченьцін ніби прокинувся від болісного кошмару. Сльози на його обличчі ще не висохли і він ошелешено дивився дядькові в спину.
- Четвертий дядько…
Але Мужон Чуї вже покинув печеру. Він навіть удав, що не бачить Ґу Мана та Мо Сі, що стояли біля її входу. Його обличчя було бліде, як перший сніг зимової ночі, і він пішов, не озираючись.
У печері стояла мертва тиша. Через деякий час Мо Сі порушив мовчанку.
- … Чому ви раптом так посварилися?
- …
Дзян Єсюе зітхнув.
- Щойно Ченьцін отямився, мій дядько одразу зірвався на нього і запитав, чому він прибув на Острів Кажанів один. Ченьцін пояснив, що прийшов, щоб знайти ліки для нього. Він… Айо, він розумів, що це було марно, тому розлютився і звинувачував Ченьціна в безглуздості… Такий вже в мого дядька характер, насправді він не мав на думці нічого поганого… це справи сім'ї Юе… Перепрошую за це.
Мо Сі не знав, що сказати. Він не любив втручатися в чужі справи, тому трохи помовчав і сказав:
- Зовні надто небезпечно, я піду і знайду Мужона.
- Гей... - Ґу Ман потягнув його назад.
- Що таке?
- Красуня далеко не піде. Він розумний. Він просто хоче побути сам. Ти не бачив його обличчя, коли він виходив? - Ґу Ман глянув на Юе Ченьціна та інших і сказав тихим голосом, щоб почув лише Мо Сі: - Він майже плакав. Якщо ти підеш за ним зараз, то збентежиш його ще більше. Дай йому трохи побути на самоті.
- … — здивувався Мо Сі. Хто плакав? Мужон Чуї?
Хіба він не розлючений вилетів звідси?
Хоча Мо Сі не помітив на обличчі Мужона Чуї і натяку на слабкість, Ґу Ман завжди був більш спостережливим, ніж він. Тож, якщо Ґу Ман так сказав, хоч він не розділяв цієї думки, та не став наполягати на своєму.
Однак Дзян Єсюе все ще хвилювався:
- Мій дядько, я боюся, що він один…
- Не переживай, - Ґу Ман увійшов до печери й помахав рукою: - Хлопці, відпочиньте трохи. Через деякий час він заспокоїться і я піду знайду його. Потім ми повернемося до Чонхва.
Дзян Єсюе був здивований:
- Ти знайшов спосіб прорватися через бар’єр?
- Звичайно. Хіба ти не знаєш, хто я і наскільки я могутній?
Оскільки Ґу Ман сказав так, Дзян Єсюе зрозумів, що немає нагальної потреби одразу повертати назад Мужона Чуї. Тому він міг тільки зітхнути і замовчати.
Вони стали збиратися. Ґу Ман байдикував. Він притулився до стіни печери й відпочивав, матеріалізував магічний кинджал і грався ним своїми тонкими пальцями. Раптом він відчув на собі чийсь нерішучий погляд. Він опустив очі і вони зустрілись з великими очима Жонжон.
Та не очікувала, що Ґу Ман раптом помітить її погляд. Вона хотіла відвернутися, але було вже пізно.
Ґу Ман усміхнувся:
- Красунечко, чому ти все ще потай дивишся на мене?
- Ти, ти… — Жонжон почервоніла. Трохи повагавшись, вона тихо пробурмотіла: - Ґу Ман-ґеґе, можна сказати тобі щось по секрету?
- Звичайно.
Жонжон ще якийсь час вагалася.
- Ти…Чому на тобі запах отого ґеґе? І… він дуже важкий.
Спритні пальці Ґу Мана, що крутили кинджал, раптом зупинилися. Він був приголомшений:
- Чий?
Жонжон нічого не сказала, але її очі крадькома глянули на Мо Сі, який перевіряв травми Юе Ченціна.
- …
Ґу Ман на мить завмер, його очі потемніли. Потім куточки його губ піднялися в усмішці.
- … О, його. Це нормально. Просто ми були близько один до одного.
- Ні-ні, здається, ви...
Ґу Ман захихотів, прикриваючи їй рота й гладячи по голові. Він нахилився до її вуха і сказав:
- Добре, я знаю, що ти маєш здібності плем’я Юмінь. В мені є кров демона, а у вас дуже чутливий нюх на них, правда? Але, маленька красуне, демони та люди - вони різні. Тобі слід знати деякі людські правила. Відносно певних речей краще вдавати, що ти про них не знаєш. Добре?
Мо Сі почув шум і повернув голову:
- Що ви робите?
Ґу Ман опустив свою руку й усміхнувся:
- Нічого, просто дражню маленьку дівчинку.
Він підняв руку, зігнув палець і легенько клацнув по центру чола Жонжон:
- Запам’ятай, що я сказав. Готуйся залишити острів разом з нами.
Далі все пішло гладко. Як і очікувалося, Мужон Чуї не був необдуманою людиною і не зайшов задалеко. Ґу Ман швидко знайшов його відпочиваючим під персиковим деревом і вмовив повернутись. Вони скоро знайшли слабке місце бар’єру згідно з інформацією, яку отримав Ґу Ман.
Дзян Єсюе, стоячи на морському бризі, звернувся до Мужон Чуї:
- Дядьку, твоє тіло все ще дуже слабке. Чому б нам не сісти разом на мій човен…
У відповідь Мужон Чуї взяв квітку та створив з неї власний човен, підняв бамбукову завісу й увійшов, не озираючись.
Дзян Єсюе:
- ...
Юе Ченьцін, закутаний у товсту шубу, неспокійно дивився своїми чорнильними очами йому в спину.
Хоча його четвертий дядько зазвичай не любив з ним розмовляти, Юе Ченьцін не був дурним. Він відчував, що цього разу все інакше. Серце Мужона Чуї було справді холодним.
Дитина була сумна. Дзян Єсюе погладив його по голові та зітхнув:
- Годі дивитись. Ходімо.
Прорвати бар’єр Острова Кажанів і тихо покинути це місце було не важко. Два човни пробилися крізь хмари. Коли патрульні демони-кажани помітили їх, то наздогнати вже було важко. Група людей осідлала вітер і залишила Острів Кажанів далеко позаду.
Ґу Ман також забрав з собою на човен Жонжон. Коли вони досягли глибини моря хмар, він вивів її з каюти і присів так, щоб їх обличчя були на одному рівні.
- Гора Дзьовхва прямо тут внизу. Пані Жон, ти можеш іти додому.
- П-правда?! - схвильовано схилилася через борт човна й подивилася вниз. Справді, під великими хмарами були зелені гори і слабко виднілося світло чарів Юмінь. Вона не могла не почервоніти. Деякий час вона дивилася, а потім обернулася і сказала: - Дякую, дякую, вам всім, да-ґеґе...
- Да-ґеґе? - сказав Ґу Ман з усмішкою. – Так, ти можеш називати нас ґеґе. Хоча ти старша за нас, та виглядаєш молодше. Це не твоя провина.
Дзян Єсюе сказав:
- Пані, ти допомогла Ченьціну позбутися ґу. Ми вже в боргу перед тобою. Як ми можемо наважитися прийняти твою подяку? - Потім він вклонився і сказав: - Пані, будь ласка, бережи себе.
Жонжон дуже хотіла додому. Після повторного прощання з ними на її спині з’явилася пара сліпучих золотисто-червоних крил. Вона легко стрибнула в море хмар, кілька разів облетіла навколо двох човнів, а тоді попрямувала до гори Дзьовхва.
Ґу Ман дивився їй в спину, яку повільно поглинало золоте світло, поки вона нарешті не зникла. Він не міг не зітхнути:
- Добре, ми врятували хлопця і вивели отруту. Нарешті ми можемо повернутися і добре відпочити.
Потім він додав:
- Ви не можете мене зрадити. Я планую продовжувати прикидатися дурнем після повернення до Чонхва. У нас домовленість.
Юе Ченьцін, одягнений у товсту шубу, стояв біля щогли і тупо дивився на човен Мужона Чуї вдалині. Він не був в курсі ситуації Ґу Мана, тож, почувши це, повернув голову і запитав:
- … Яка домовленість?
Побачивши, що Ґу Ман збирався заговорити, Дзян Єсюе сказав:
- Дозволь мені пояснити йому. Ти втомився минулої ночі. Іди у каюту та відпочинь. Коли ми прибудемо до столиці, то все одно доведеться доповісти Його Величності.
- А не міг би ти помінятися каютою з Сіхе-Дзюнєм? - спитав Ґу Ман. - Щоб ти спав зі мною, а Сіхе-Дзюнь в іншій каюті?
- Ви знову посварилися? - завагався Дзян Єсюе.
- Хіба ми не завжди сварилися? Не те, щоб ми добре проводили час, - Ґу Ман засміявся. - Розумієш, я його так ненавиджу, що в мене аж зуби сверблять. А ще він дуже гарний. Що якщо я, збочений демон Ляо, захоплюся, зґвалтую його, потім уб’ю, а тоді знову зґвалтую?
Мо Сі:
- …
Дзян Єсюе:
- …
- Що? Це незручно? Якщо це дійсно незручно, то забудьте про це, я просто переночую на човні Мужона.
Дзян Єсюе негайно сказав:
- У цьому немає нічого незручного. Дядько не в гарному настрої. Не турбуйте його більше, - він посміхнувся Ґу Ману. – Ґу-сьоне, будь ласка, роби, як хочеш.
- Дзян-сьон, з тобою як і раніше легко спілкуватися, - Ґу Ман підморгнув йому, усміхаючись куточками очей. Потім підняв бамбукову завісу й увійшов до каюти.
Мо Сі мить помовчав, а потім сказав:
- … Тоді я теж піду.
Юе Ченьцін був геть приголомшений.
- Що... що з ними таке?
- Це довга історія. Якщо ти не заперечуєш і захочеш мене вислухати, я можу тобі розповісти, - кінчики пальців Дзян Єсюе легко ворухнулися, зупиняючи інвалідний візок біля Юе Ченеціна. - Ченьціне, ти не проти приділити мені увагу?
- Я… - Юе Ченьцін подивився на корабель Мужона Чуї в морі хмар, потім опустив погляд на поранену руку Дзян Єсюе і нарешті опустив голову. - ... Мені шкода. Я завдав тобі неприємностей.
- Я знаю, - зітхнув Дзян Єсюе, - що ти прийшов сюди з добрими, а не злими намірами. Мій дядько теж має це розуміти. Але він завжди такий, коли хвилюється. Не думай, що він не дбає про тебе.
Юе Ченьцін пригнічено опустив голову й нічого не сказав.
- Ти вже вибачився багато разів. Нехай минуле залишиться в минулому. Але не будь таким поспішним у майбутньому. Інакше твій батько, дядько, четвертий дядько… і я - ми всі будемо хвилюватися за тебе.
Сказавши це, Дзян Єсюе наказав двом глиняним фігуркам принести м’яку подушку та закуски. Тоді знов звернувся до Юе Ченьціна:
- Сідай. Ти тільки-но одужав. Поїси чогось солодкого. Поїси, і твій настрій покращиться. Спробуй.
Ранковий вітерець торкнувся чола Юе Ченьціна. Він сів і скоса глянув на глиняні фігурки, які несли закуски. Він ще раз подякував, а потім відкусив трохи тістечка.
З’ївши половину, він нерішуче підвів очі й сказав:
- Слухай…
- Хмм?
- Передавати кров … Це боляче? Шрам на руці виглядає дуже глибоким. Я... у мене є ліки…
- У тебе є ліки, у мене теж є, - посміхнувся Дзян Єсюе. Його очі були схожі на дві чисті водойми, наповнені квітами гарденії, аромат яких хвилями розходився навкруги. - Не хвилюйся, це не боляче. Я не буду звинувачувати тебе. Тобі не потрібно бути таким напруженим, розмовляючи зі мною.
Очі Юе Ченьціна почервоніли, підборіддям він майже уткнувся в груди.
- Вибач…
Дзян Єсюе глибоко зітхнув.
- Дурна дитино, чому ти знову просиш вибачення?
- Я... я так поводився з тобою в минулому. А ти… ти отак допомагаєш мені. Я… мені дуже шкода, - поки він говорив, кінчики його вух і щоки трохи почервоніли. - Я також прошу вибачення від імені Четвертого дядька. Ми… ми не повинні були тобі такого говорити.
Він поклав тістечко і деякий час вагався. Потім підняв свої ясні очі.
- Дзян… Е-е, старійшина Цінсю, дякую.
Зрештою, він так і не назвав Дзян Єсюе на ім’я чи старшим братом. Дзян Єсюе посміхнувся і усмішка його була як вода з перлами, як вітер, що торкався квітів, як пухнастий нічний сніг, що затримувався на річці*.
*Ім’я Дзян Єсюе, 江夜雪, буквально означає «велика річка під нічним снігом», тож тут маленька красива гра слів
- Я не звинувачую тебе, тож, звичайно, не буду звинувачувати і його, — тихо сказав Дзян Єсюе. - Я втратив багатьох людей. Свою матір, свою дружину… свій дім. Є речі, які я, можливо, розумію краще за тебе. В порівнянні з життям і смертю інші речі не такі важливі. Крім того, він… він насправді дуже хороша людина. Принаймні, він не знущався наді мною, коли я жив у маєтку Юе.
- Ти ще хочеш повернутися до маєтку Юе? - запитав Юе Ченцін.
- Я зараз викладаю в Академії. Всі мої учні дуже милі, - Дзян Єсюе обернувся й усміхнувся. – Це неважливо, повернуся я чи ні.
Юе Ченьцін тихо зітхнув.
- У тебе такий хороший характер. Якби четвертий дядько був таким добрим…
- Тоді він не був би Мужоном Чуї, - посміхнувся Дзян Єсюе. - Гаразд, давай більше про це не говорити. Коли він заспокоїться, поговориш з ним. Тобі було цікаво дізнатися про ситуацію Ґу Мана? Дозволь мені про це розповісти.
Юе Ченьцін кивнув, перетягнув подушку й сів ближче до Дзян Єсюе.
Голос того був ніжним, наче дзюрчання води.
- Чи чув ти колись про Дзеркало Часу?…
Коли він закінчив розповідь, сонце вже було високо в небі. Дзян Єсюе вийняв із кишені вишуканий, але дуже старий пісочний годинник. Годинник був дуже дивним, бо був наповнений не піском чи водою, а малиновими намистинками. Дзян Єсюе подивився вниз і сказав:
- Вже майже час. Перш ніж ми досягнемо столиці, тобі слід піти відпочити. Не забувай зберігати в таємниці стан Ґу-сьона. Ми йому обіцяли.
Після того як Юе Ченьцін пішов спати, Дзян Єсюе наказав глиняним фігуркам прибрати подушки та залишки їжі. Вітрило роздувалося під вітром. Дзян Єсюе сидів на борту човна один і дивився на човен Мужон Чуї вдалині. Раптом бамбукова завіса того човна відгорнулася, відкривши виснажене обличчя чоловіка.
Мужон Чуї, здавалося, був засмучений. Спочатку він хотів підняти завісу, щоб подихати свіжим повітрям. Однак, перш ніж встиг вдихнути, він побачив Дзян Єсюе, що дивився на нього через море хмар.
Мужон Чуї:
- ...
- Дядько, - Дзян Єсюе посміхнувся йому. Його лагідне обличчя було освітлене яскравим золотистим сонячним світлом. Він легко крутнув пальцями і з’явився паперовий журавлик, який полетів до бамбукового вікна човна Мужона Чуї.
Той грубо і зі свистом опустив завісу.
Дзян Єсюе трохи звів брови. Він виглядав так, ніби очікував цього, але не заперечував. Він похитав головою й повернувся до своєї каюти.
Всередині було дуже тихо. Ґу Ман уже заснув на матраці.
Дзян Єсюе спочатку не звернув на нього особливої уваги, тільки глянув на нього і хотів прийняти ванну. Однак візок заледве проїхав трохи далі, як він раптом відчув у повітрі легкий запах мила.
Дзян Єсюе не міг не здивуватись. Ґу Ман щойно скупався?
Він заглянув за ширму. Так, той користувався ванною та милом. Дзян Єсюе не втримався і трохи нахмурився. У його серці зародилася невиразна підозра.
Ґу Ман був відомий ледар. Він не любив приймати ванну перед сном, віддаючи перевагу купанню вранці. Ґу Ман був його товаришем в армії, тож ця звичка була йому добре відома. Чому він раптом зрадив їй і захотів скупатися перед сном?
Дзян Єсюе тихо наблизився до ліжка Ґу Мана. Він сперся на спинку інвалідного візка і двічі оглянув Ґу Мана з ніг до голови. З першого разу він не знайшов нічого дивного. Однак в другий раз він дещо помітив...
Його темно-карі очі повільно повернулися й зупинилися на стрічці, що зв’язувала волосся Ґу Мана.
Чорній стрічці із золотистими краями...
Стрічка Сіхе-Дзюня?!
Далі
Розділ 108 - Єдина пляма в його житті
Чому Ґу Ман зав’язав своє волосся стрічкою Мо Сі? Дзян Єсюе задумався. Мо Сі був помішаним на чистоті. Він не користувався чужими речами і не дозволяв іншим торкатися своїх. Та навіть і без цього це було досить дивно. За яких обставин людина помилково візьме чужу стрічку? Тільки якщо обом довелося переробляти зачіски... Чим більше він думав про це, тим серйознішим ставав вираз його обличчя. Дзян Єсюе постукав кінчиками пальців, і інвалідний візок безшумно рушив вперед і зупинився біля Ґу Мана. Тепер він бачив це чіткіше. Крім золотих країв, на стрічці також був вишитий золотом літаючий змій. Це справді була річ Мо Сі. Чи може бути … Серце Дзян Єсюе раптом забилося швидше. Він затамував подих і перевів погляд зі стрічки для волосся на шию Ґу Мана. Він уважно подивився, але не знайшов ніяких слідів, тільки маленьку родимку. У цей момент Ґу Ман інстинктивно відчув на собі погляд і раптом відкрив очі! Дзян Єсюе: - … Ґу Ман: - … Ґу Ман побачив очі іншого і з його власних зникли сонливість та настороженість. - А, Дзян-сьон, - Ґу Ман сів, занурив руку у волосся й позіхнув. - Ми майже на місці? Вже час вставати? Дзян Єсюе тихо кашлянув і швидко відвів погляд від Ґу Мана. - Ні, я просто зайшов відпочити. Я бачив, що ти міцно спиш і боявся тебе розбудити, не думав, що мої рухи потурбують тебе. Хоча він легко проговорив це, та його обличчя було трохи червоне, і він зніяковіло опустив голову. - … Ґу Ман помітив його реакцію і деякий час мовчав. Потім ліниво посміхнувся і сказав: - …Я легко прокидаюся, це не через тебе. Дзян Єсюе опустив погляд і сказав: - Тоді поспи ще трохи. Я піду умиюсь. - Добре. Коли постать Дзян Єсюе зникла за бамбуковою ширмою каюти, посмішка на обличчі Ґу Мана одразу розчинилася. Він швидко встав і підійшов до бронзового дзеркала, щоб уважно оглянути себе. Він пам'ятав, що вони з Мо Сі жодного разу не цілувалися, але в той момент він був практично немтямний, тому було важко сказати, чи правильно він все пам'ятав. Реакція Дзян Єсюе була справді дивною, тому Ґу Ман знову взявся оглядати себе. Після тривалого огляду він не знайшов жодних слідів. Лише тоді він полегшено зітхнув і ліг на ліжко. Мабуть, він забагато думав… У минулому, коли вони з Мо Сі були разом, він завжди хвилювався, що хтось дізнається про їхні стосунки. У той час після кожного разу він кілька разів перевіряв відкриті ділянки шкіри Мо Сі на наявність слідів від поцілунків, а потім просив Мо Сі допомогти йому перевірити, чи є у нього якісь сліди, які могли б викликати підозри. Він робив це не знічев’я, а тому, що їхні стосунки були надто абсурдними. Ґу Ман дуже хвилювався, що хтось дізнається. Мо Сі належав до аристократії, більше того - до найнедосяжнішої її гілки - чотирьох героїчних сімей, син тигра з роду генералів*. Навіть дочки аристократичних сімей не наважувалися мріяти вийти за нього заміж. * 将门虎子, «син тигра з родини генерала», про могутнього сина, який живе згідно зі спадщиною свого батька, героя, народженого героями Якби їх таємниця була розкрита, з чим би зіткнувся Мо Сі? У Ґу Мана нічого не було, тому його не хвилювала критика інших людей. Але Мо Сі був іншим. Його родина була благородною, репутація елегантною, він був доброзичливим і праведним. Він був ще такий молодий, такий чистий. Єдиною плямою в житті цього молодого чоловіка був Ґу Ман. І Ґу Ман не хотів, щоб це зруйнувало життя Мо Сі. Тому він відрізнявся від Мо Сі. Мо Сі поставив собі за мету найкраще майбутнє для них обох і рухався в цьому напрямку, незважаючи на наслідки. З іншого боку, Ґу Ман тримав на думці найгірший кінець для них обох як застереження для себе, щоб не впасти в розпусту. Так було тоді, а зараз ще більше. Мо Сі став першим командиром Чонхва, а він - зрадником. Прийшовши до тями, він подумав про все, що зробив Мо Сі відтоді, як вони знову зустрілися. Від їхньої зустрічі в саду Лвомей, потім захист в маєтку Ваншу, прохання за нього у Тронній залі і до бійки на новорічному бенкеті. Він відчув на спині холодний піт. Це було неймовірно. Цей чоловік божевільний? Чому він все ще захищав його? Хіба того, що він зробив у минулому, було недостатньо аби Мо Сі зненавидів його до кісток? Не кажучи вже про абсурд минулої ночі — результат і антидот до любовної отрути. Це смішно: тим, хто отруївся, був Ґу Ман, а не Мо Сі. Чи могла така холодна красуня як генерал Мо вирішити допомогти зраднику, чиє тіло згорало від хіті, і полегшити його жагу? Вбити зрадника одним ударом вважалося б благодаттю. Ґу Ман не був дурним. Він розумів, що Мо Сі все ще тримає його в серці. Це почуття лестило йому, але також викликало розпач. Він міг прорахувати ходи кожної фігури на шахівниці, але не свого генерала, свого коханця, своєї принцеси. Найважливішої людини на шахівниці, яку він найбільше хотів захистити. Мо Сі був поза його контролем. І цей неконтрольований чоловік знову зробив помилку і ліг з ним. Але Ґу Ман розумів, що це був тупик, розумів, як і в молодості, коли вони мали безмежну пристрасть одне до одного. Їхня любов могла сягати лише цього моменту. Вони не могли побачити ні найменшого сонячного променю і ніколи не змогли б піти правильним шляхом. - … Думаючи про це, Ґу Ман не міг не озирнутися на місце, де зник Дзян Єсюе. Тоді з докорами сумління опустив голову й двічі обнюхав себе. Але все, що він відчув — це ледь помітний запах мила і більше нічого. Дзян Єсюе не був Юмінь і не міг відчути більш тонких запахів. Можливо, він забагато надумував… Ґу Ман зітхнув, ховаючи обличчя у постіль. Він мовчки вчепився пальцями в ковдру. Мо Сі, моя принцеса, мій маленький дурень. …Що мені робити з тобою… Вони проспали до заходу сонця. Увечері їхній горіховий човен нарешті прибув до столиці Чонхва. У цей час чайні лавки на околицях міста вже зачинилися. Людей на стародавній дорозі було небагато. Незабаром після того, як вони приземлилися, прибув і Мужон Чуї. Він зійшов з човна і розвернувся, щоб піти. - Четвертий... четвертий дядько… - трохи повагавшись, мовив Юе Ченьцін. Але Мужон Чуї вдавав, що нічого не чув. Він пішов, у білосніжному одязі, не оглядаючись. Юе Ченьцін опустив голову. Дзян Єсюе, заспокоюючи його, сказав: - Все гаразд. Він заспокоїться. - Угумм... Побачивши реакцію двох племінників, Мо Сі потай зітхнув. Дивлячись на спину Мужон Чуї, він подумав, що хоча той був на кілька років старший за Дзян Єсюе, та здавалося, що Дзян Єсює був емоційно стабільнішим старшим. Але це була чужа сімейна справа, тому він не говорив багато. Він вже хотів відвести погляд, як побачив кам’яний стовп біля мосту Чонхва. Очі Мо Сі не могли на мить не потемніти. Старого жебрака з Дзеркала Часу вже не було, він помер на другий рік після зради Ґу Мана. Тепер тут уже не почути знайомої пісні про опалий лотос. Ґу Ман підійшов і штовхнув його ліктем. Схрестивши руки, він розсміявся і сказав: - Гей, Сіхе-Дзюню, на що дивишся? Шукаєш пана Мужона? Мо Сі негайно обернувся і сказав: - Дурниці. - О, я мав рацію. Ти сердишся, ха-ха-ха… Трохи посміявшись, він зрозумів, що справа не лише в Мо Сі. Навіть Дзян Єсюе та Юе Ченьцін дивилися на нього серйозно. Ґу Ман тактовно стиснув губи й сухо усміхнувся: - Ну, вибачте. Я просто пожартував. Мо Сі не хотів сперечатися з ним і сказав: - Я теж піду. Я йду до палацу, щоб доповісти Імператору. - Чи маю я іти з тобою до палацу? - спитав Ґу Ман. - Немає потреби. Ти можеш повертатися до маєтку Сіхе. Ґу Ман засміявся і сказав: - А я можу погуляти? Я зміню свою зовнішність. Гарантую, що ніхто нічого не помітить. - Куди ти хочеш піти? - Куди завгодно. На сході є лоток з печивом, на заході — лялькова вистава тіней, на півдні — дім «Абрикосовий цвіт», на півночі — алея Руж… - Тобі заборонено йти, - холодно відповів Мо Сі. - Я просто подивитись. Я не збираюся їх знімати. Мо Сі скрипнув зубами. Він не розлютився, але, схоже, що на те, щоб придушити гнів, пішло все його терпіння та стриманість. Він опустив голову і сказав крізь зуби: - Повертайся до маєтку і залишайся там. Дзян Єсюе мовчки спостерігав за їх суперечкою. Він зітхнув і сказав: - Ґу-сьон, як тільки ти підеш до публічного будинку, той факт, що ти повернув пам’ять, стане очевидним. Красиві жінки — це добре, але хіба твоє життя не важливіше? - …Це правда. Слова Дзян-сьона цілком розумні, - зітхнув Ґу Ман. - Але в маєтку Сіхе надто тихо. Як щодо того, щоб я пішов трохи посидіти до Дзян-сьона? Дзян Єсюе перепрошуюче сказав: - Я ще маю супроводити Ченьціна до маєтку цілителя. Ґу Ман зітхнув. - Добре, добре. Тоді ти можеш іти. Я повернусь і слухняно заляжу. Мо Сі, коли ти повернешся, можеш принести мені набір листових карток? Твоя резиденція справді надто нудна. Я міг би так само повернутись до саду Лвомей... Він ще не договорив, а Мо Сі вже пішов. Перед імператорським палацом був сторожовий пост. Висока башта виглядала особливо велично в сяйві призахідного сонця. Мо Сі був важливим чиновником Військової ради, а також нащадком знатного роду. Він отримав нефритову підвіску від покійного імператора і міг увійти на територію імператора без попереднього повідомлення. Однак Мо Сі завжди розумів правила. Він розумів, що прихильність прихильністю, а серце імператора є серцем імператора. Тому, хоч і мав такі повноваження, та ніколи ними не користувався. - Сіхе-Дзюню! - Вітаю Сіхе-Дзюня! Головною доріжкою, потім коридором він ішов до головної зали. Мо Сі пройшов повз імперську гвардію, як і у Дзеркалі Часу. Солдати один за одним схиляли голови і салютували йому. Солдатські обладунки блищали, а червоні фазани на їхніх шоломах яскравіли в сяйві призахідного сонця. Раніше Мо Сі не звертав особливої уваги, але тепер, коли він придивився, то зрозумів, що імперська гвардія за вісім років вся змінилася. Серед цих охоронців він не бачив старих обличь. - Айо, Сіхе-Дзюню, Ви повернулися! - Євнух Лі вклонився Мо Сі, щойно побачив його. - Цей старий слуга вітає Сіхе-Дзюня. Мо Сі зупинився на місці. - Мені доведеться потурбувати євнуха Лі: повідомте Його Величність, що Мо Сі просить його авдієнції. Євнух Лі сказав: - Його Величність почувається погано і вже відпочиває. - … Мо Сі нічого не сказав. Він глянув на вхід до зали, де горіли свічки. Євнух Лі поспішно пояснив: - Пане Сіхе, будь ласка, не зрозумійте неправильно. Людина в залі — не Імператор. Мо Сі злегка нахмурився. - Тоді хто це? Євнух Лі хотів негайно відповісти, але, здавалося, йому щось спало на думку. Він закотив очі й зобразив теплу й двозначну посмішку, яка була добре знайома наложницям імператорського гарему. На жаль, Мо Сі не був членом імператорського гарему і не розумів значення цієї усмішки. Він лише з цікавістю запитав: - Чого Ви посміхаєтесь? Євнух Лі вклонився й повів його до зали бібліотеки. Він усміхнувся і сказав: - Нічого, нічого. Я просто вважаю, що краще прийти раніше, ніж пізніше. Цей старий слуга вважає, що вельможа в залі теж хоче побачити Сіхе-Дзюня. - ... Хто це? - Заходьте, пане Сіхе, і дізнаєтесь. Євнух Лі не відповів, а Мо Сі не любив ходити навколо. Він підозріло глянув на надмірно пліткарську посмішку євнуха, промовчав і пішов просто до зали та штовхнув двері. Сандалові двері зі скрипом відчинилися. Вечірній вітер увірвався всередину, від чого загойдалися кілька ліхтариків-феніксів. Служниця в передпокої, Юе Нян, була вражена. Вона в паніці стала навколішки й поклонилася. - Вітаю Сіхе-Дзюня! Людина за столом також підняла голову. Мендзе зустрілася очима з Мо Сі. Мо Сі: - … Гарні очі принцеси Мендзе розширилися. Вона на мить завмерла, а потім усміхнулася, як лотос, що розцвів у чистій воді. - А, Мо-даґе?
Читати
Відгуки
Оце так конспіратори з них (👍 ͡° ͜ʖ ͡°)👍