Розлучення подруги (1)
— Чула? Леді Родейла розлучається і повертається.
У залі лунала тиха музика.
Подзенькування столового приладдя.
Жваві розмови в невеликих групах.
Серед цієї мозаїки звуків ім’я Родейли прозвучало для Анети надто виразно — не лише тому, що вона була її подругою з дитинства.
І не тільки тому, що колись вони були дуже близькі, панянки, які обговорювали благодійний базар, одразу перевели погляд на Анету, щойно пролунало це ім’я.
Анета приховала емоції, міцніше стиснувши келих вина в руці.
Родейла…
Вже давно вона не чула цього імені.
Ім’я, про яке роками старанно намагалася не згадувати.
Відтоді як вона стала дружиною барона Шрайбера, ніхто більше не вимовляв цього імені в її присутності. Можливо, поза нею ще згадували — але для Анети це ім’я зникло з вжитку.
Родейла Карвонетті.
Вернер Шрайбер.
Кілька років тому їхнє кохання сколихнуло все високе суспільство Насу — так званої другої столиці. Але тепер про нього ніхто вже не згадував.
***
Родейла — вродлива, немов порцелянова лялька, Вернер — вражаюче гарний, мов витесана скульптура. Було цілком природно, що вони закохалися одне в одного.
Вони обидва виросли в одному місті, обоє прекрасні, обоє були друзями з дитинства — і з часом стали закоханими.
Але їхнє кохання обірвалося, коли батько Родейли, граф Карвонетті, влаштував для неї шлюб із графом Ройсеном — столичним аристократом і фінансовим магнатом. Родейлі тоді було всього дев’ятнадцять, але вона покинула коханого заради родини й поїхала.
Поруч із Вернером, коли він, зламаний горем і відчаєм, лишився сам, була інша подруга з дитинства — Анета.
Через присутність Родейли Анета ніколи не наважувалась виявити свої почуття. І навіть після її від’їзду Анета так і не відкрилась. Вона просто була поруч, мовчки слухала Вернера, ділила його біль і втішала — як подруга.
Відстань між ними поступово скорочувалась — від більше ніж кроку до пів кроку, поки зрештою вони не йшли так близько, що плечі час від часу торкались одне одного.
Одного дня Анета тихо зізналася:
— Мені подобаєшся, Вернере.
Вернер відповів з гіркою усмішкою. Його слова були неочікуваними:
— Я знаю.
Він сказав, що йому шкода. І що він вдячний. Це вибачення й подяка стали прологом до пропозиції:
— Одружимось? Думаю, у нас усе вийде, якщо ти будеш поруч.
Анета розуміла: тієї пристрасної любові, що була у Вернера до Родейли, у цій пропозиції не було. Але вона вірила — так само, як і він — що з дружбою і теплом вони зможуть побудувати щось справжнє.
І в них вийшло.
Принаймні… до сьогоднішнього дня. До моменту, коли знову прозвучало ім’я Родейли.
***
Стук-стук.
Анета заплющила очі, похитуючись у кареті. Вона вже не була певна — тремтить віз чи весь світ навколо.
Родейла…
Вона покинула прийом з усмішкою. Напевно, з тією самою незворушною усмішкою, що завжди. Але панянки, які були з нею, певно знали — вона втікала.
Родейла…
Анета не довіряла собі вести далі розмову. Не тоді, коли саме це ім’я й досі вибивало ґрунт з-під ніг. Їй було соромно — за власне хвилювання, за погляди, що її супроводжували, за пальці, які тремтіли так жалюгідно.
Мабуть, вони вже пліткують. Обговорюють, чому Родейла подає на розлучення, що там у неї сталося. Анеті також було цікаво. Дуже.
Родейла…
Але вона ж утекла.
— Ми приїхали, пані.
Лише тоді, коли кучер відчинив дверцята, Анета усвідомила, що весь цей час застрягла в замкненому колі. У її голові знову й знову лунав лише один звук — ім’я подруги. Бо тільки воно захищало її від думки, яка йшла слідом.
Вона повертається. Після розлучення.
У це місто.
До чоловіка.
Анета міцно стиснула тканину спідниці, заплющивши очі.
— Пані?
Лише після другого, більш наполегливого звернення кучера, вона вдихнула глибше, зібралась — і розплющила очі.
Коли ступила на килим перед маєтком, її трохи похитнуло.
Механічним рухом вона пригладила ідеально вкладене волосся, хоч жодного сенсу в цьому не було. Просто чекала, поки мине запаморочення. І рушила вперед. Вернера вдома ще не мало бути.
Спершу вона попрямувала до кімнати свекрухи — Крістін.
— Ще мить тому вона ходила кімнатою, а щойно почула, що приїхала карета — одразу лягла, — прошепотіла Анджі, покоївка, що йшла поруч.
Навіть коли нічого не боліло, Крістін завжди казала, що щось турбує. Після п’яти років шлюбу Анета вже звикла до її театральності. Вона лише усміхнулась і поплескала Анджі по руці.
— Вона просто самотня. Це все, що їй залишилось. Насправді… навіть трохи мило.
Коли Анета тільки-но увійшла до родини, Крістін мала безліч способів мучити невістку, яку так і не прийняла.
Вона була проти шлюбу, бо Анета — сирота, вирощена дідом. А після весілля навалила на неї купу хатньої роботи, яка не пасувала баронесі: прання, прибирання, навіть готування на вимогу. І не раз давала їй ляпаса — «за зухвалість».
Вернер ніколи не втручався в конфлікти між матір’ю та дружиною.
— Потерпи трохи. Вона просто самотня.
— Ти ж у мене терпляча, правда? У мене й так клопотів вистачає. Якщо ще й ти почнеш...
Щоразу, коли Анета наважувалась поскаржитися на Крістін, Вернер хмурився.
Ідеальна лінія брів, крижаний відблиск у погляді — це боліло. Вона боялася, що якщо тиснутиме, він охолоне до неї.
Тож терпіла. Бо любила. Бо не хотіла стати тягарем. Не хотіла ускладнювати й без того непросте життя.
Але два роки тому все змінилося.
Коли помер дідусь Анети, і вона ще оплакувала втрату, Вернер втратив величезну суму грошей через шахрая.
Поки Вернер із Крістін метались у паніці, не знаючи, як реагувати на цю підлість, Анета взяла справу у свої руки.
Не маючи часу на скорботу, вона врятувала його необачні інвестиції, закрила збиткові справи та використала частину спадку, щоб захистити маєток Шрайберів від конфіскації.
Крістін не залишалось нічого іншого, як поступитися управлінням господарством, за яке вона так чіпко трималась. Вернер почав покладатися на Анету.
Їй більше не доводилося прибирати чи готувати, а напади Крістін стали тоншими, прихованішими — як ось зараз.
Тож усе добре.
Перед дверима Крістін Анета зібралася з духом.
Вона — незамінна для родини Шрайберів. Тож це нічого не змінює. Навіть якщо Родейла повернеться — нічого не зміниться.
Повторюючи собі це, Анета постукала в двері свекрухи.
***
— Мені дуже зле, — сказала Крістін, голосом, який аж надто добре звучав для хворої.
Після фінансової катастрофи два роки тому вона припинила з’являтись на людях — мовляв, надто соромно.
— Здається, я щось підхопила… Як тобі прийом, сподобався?
Вона вже давно відмовилась і від світських виходів, і від управління домом. Тепер єдине, що їй лишалося, — кидати Анеті завуальовані шпильки.
Ось бачиш — ти розважаєшся, поки я тут хворію.
Але в цих словах уже не було сили.
Після тієї афери Крістін почала ставитися до невістки обережніше. Анета витримала значно більше — тому ці шпильки лиш ковзали по поверхні.
— Мороз потроху відступає. Сподіваюся, ви одужаєте ще до весни.
— Навряд чи. З таким неспокоєм на серці… син і невістка надто зайняті, аби дбати про мене… Отакий от кінець життя… жалюгідний…
Анета мовчки стояла біля ліжка, слухаючи ті самі нарікання.
Колись Крістін могла кинувши отруєно: «Так і буває з сиротами» чи «Тебе ніхто як слід не виховував». Тепер же — лише скарги й втомлена жалість до себе.
І слухати жалі безсилої старої жінки вже не здавалося болем.
— Відпочиньте трохи, мамо.
Вчасно підібравши момент, Анета м’яко обірвала потік стогонів. Вона помітила, як Крістін прикусила губу, стримуючи нову порцію нарікань, — і розвернулась.
Пролунав цокіт язика, але Анета не звернула уваги. Просто вийшла й тихо зачинила двері.
Тільки тоді вона усвідомила: поки була з Крістін, жодного разу не згадала про Родейлу.
Так, Родейла. Ти повертаєшся. Після розлучення.
Притулившись до зачинених дверей, Анета озирнулась.
Родейла повертається — але нічого не змінилось.
Вона досі баронеса Шрайбер.
Крістін усе ще вважає її негідною.
Анджі й далі дивиться на неї з поєднанням тривоги й стриманого обурення.
І ця буденність, важкувата, але знайома, була Анеті навіть до вподоби. Бо, попри все, вона залишалась сталою.
***
Вернер повернувся вже давно після того, як незручна вечеря з матір’ю завершилась.
Для людини, яка вважала салони другим домом, пізні повернення не були чимось незвичним. Та коли Анета взяла в нього пальто, вона на мить затрималась — сподіваючись, що це скаже він.
Про розлучення Родейли. Про її повернення.
Він, безумовно, чув новину в салоні — місці, де сходяться всі чутки.
До їхнього шлюбу Родейла зустрічалась із Вернером. І навіть поза тим — вона була першим коханням багатьох хлопців у цьому місті.
Богиня Насу. Квітка Насу.
Такі новини не залишаються в тіні. Розлучення — тим паче, якщо йдеться про знатну жінку — одразу стає темою для пліток. Анета сподівалась, що Вернер, як завжди, згадає про це між іншим. Без напруги.
Але він мовчав. Не згадав ні про Родейлу, ні про інші плітки з салону.
І тоді, мучачись у тиші, заговорила вона:
— Кажуть, Родейла розлучається і повертається.
*******
(Тихо зачиняє за собою двері)
Доброго дня. Я перекладачка.
Ми ще не знайомі(чи може, так?), але ця історія — прекрасна.
Дякую, що відкрив(ла) цей текст.
Я довго над ним сиділа — як над пирогом. Він охолонув, настоявся, і тепер його можна подавати.
Переклала Nathaniel. Більше історій, рефлексій і перекладацьких жертвоприношень —
у моєму Telegram-каналі.
(Не змушуй мене стукати в твій дім із мовним редагуванням. Просто приєднуйся.)
Підтримка перекладача — це як тепла серветка до пирога. Річ не обов’язкова, але така приємна.
Monobank
abank24
Ko-fi
