01
Наше перше офіційне знайомство. Неочікувано, я й гадки не мав, що мій сусід відповідає за навчання новоприбулих.
Він зовсім не має вигляду людини, яка займається подібним. Він лише викликає бажання знущатися над ним.
О, він вже дістав палицю… цікаво.
02
Не знаю, може, мені просто здається, але він не такий, як інші наглядачі.
Придивившись, я зрозумів – справа в уніформі. Вона, вочевидь, затягнута на талії, підкреслюючи його струнку фігуру. Я не можу відвести очей від кожного його руху.
Як можна настільки добре виглядати в уніформі?
03
Вдає, ніби не знає мене. Безсердечний, чесне слово. Хто ж це щодня тішив його очі оголеним тілом?
Я думав, що навіть якщо ми особисто не знайомі, між нами все одно є бодай якийсь зв’язок.
Що ж, подивимося, як довго він зможе прикидатися.
Здається, я знайшов, чим розважитися у в’язниці.
04
Тюремне життя ще нудніше, ніж я уявляв. Якби довелося б обирати знову…
Я все одно вибрав би в’язницю.
Тут безпечніше, ніж на волі. Повно часу, щоб все обдумати. А ті, хто приходить сваритися, – дурні, яких легко вгамувати кулаками. Керівник в’язниці теж простий у спілкуванні: варто лише підказати йому декілька вигідних акцій на біржі – і він одразу стає поступливішим.
Взагалі, все не так уже й погано.
А він…
Звісно, милий. Серйозно сидить над якимось елементарним судоку, а варто мені одразу сказати відповідь – кривиться, ніби образився.
Прямо як кіт.
Коли ж він навчиться ховати бажання в очах?
Невже не розуміє, що надто очевидно роздягає мене очима?
Я інший. Якщо вже щось надумав – одразу дію.
Як-от сьогодні. Сказав, що я не вмію садити полуницю? Взяв і посадив. Щоб він точно побачив.
05
Інколи мені здається, що мій мозок працює інакше, ніж у всіх інших.
Може, я просто дивак. Але сьогодні я з’ясував, що в нього теж досить дивна логіка.
Я "посадив" на ньому полуницю, а його першою реакцією було: «Як ти можеш робити таке на людях?» Тобто, якщо б це було не на публіці, то все нормально?
Схоже, мені варто якось затягти його до кімнати відпочинку.
06
Він повів відвідувачку до вбиральні. Незабаром здійнявся галас.
Я вийшов із полуничної теплиці й побачив, як він гарно перекинув Стару Дев’ятку через плече.
Не можу… Він занадто круто виглядає, коли б’ється.
У голові одразу ж зароїлася купа смачнючих непристойних думок. До зустрічі з ним я, здається, не був таким.
Стоп… Він використовує на Старій Дев’ятці наручники?!
07
Кажуть, що вправи з каліграфії виховують характер. Якраз до речі – він написав на папері моє ім’я, тож я забрав цей аркуш до камери, щоб використовувати як зразок.
Я терпіти не можу писати. Але щоб трохи заспокоїтись і менше про нього думати, все ж виводив кожен штрих. Терпіння винагороджується, я старався, доки не отримав результат, який мене більш-менш влаштував.
Попросив наглядача блоку подивитися.
Сказав, що все одно жахливо.
Чорт забирай. Здаюсь.
Заспокоїтись? Та ну. Я хочу його.
08
Коли я прийшов поговорити з Сю Шеном, він дуже здивувався, що я теж знаю про його план втечі.
Схоже, офіцер Дзян уже встиг з ним поспілкуватися.
Я виклав йому весь хід своїх міркувань, але у відповідь почув лише, щоб я не ліз не в свою справу.
Я й не збирався втручатися. Але якщо офіцер Дзян уже сунув у це носа, то, звісно ж, це стало і моєю справою теж.
Ми з Сю Шеном уклали угоду. А потім я звернувся до нього за порадою.
— Де ви зазвичай це робите з принцесою? — запитав я.
— Та будь-де, — відповів Шен. — Найбільше йому подобається перед камерами спостереження. Влаштовує виставу для охорони в кімнаті відеоспостереження.
Ось як… Я задумався.
Їхні вподобання досить сміливі. Офіцер Дзян точно не погодиться на таке.
09
Я й гадки не мав, що Стара Дев’ятка справді насмілиться направити на мене ніж.
Якби офіцер Дзян не влетів у душову в ту мить, усе могло б закінчитися жахливо.
Він схопив мене, і ми кинулися тікати, аж поки не влетіли в адміністративний блок. Хоча зараз було не до подібних думок, але перше, що промайнуло в голові – це затягнути його в кімнату відпочинку, про що я так давно мріяв.
Стара Дев’ятка не пішов за нами. Ми залишилися в тісному приміщенні удвох.
Тільки Богу відомо, як сильно я хотів взяти його просто тут і зараз. Але здоровий глузд підказує – не варто.
Дражнити кота треба вміло. Чим більше напираєш, тим швидше він втече.
10
Раптом я відчув, як він відгукнувся там, унизу.
Його тіло, як і очі, зовсім не вміло приховувати бажань.
Я знав, що він теж хоче мене. Поки я вагався, чи зривати з нього уніформу, він першим притягнувся до мене і поцілував.
Зізнаюся, я на мить застиг. Не очікував, що він виявиться таким рішучим.
11
Його талія була такою тонкою, а вуста ‐ ще солодшими, ніж у найсміливіших фантазіях.
Можливо, зараз для цього ще зарано, але моє терпіння вже було на межі. І саме в ту мить, коли я вирішив взяти його без зайвих церемоній...
Він раптово зупинився й не дозволив мені навіть наблизитися.
Безсоромний покидьок. Як завжди, безсердечний до межі.
12
Можливо, через надто довгу стриманість мене охоплювала дедалі більша дратівливість. Дізнавшись про парфуми Лво Хая, я навіть на мить задумався, чи не варто вдарити Лво.
Якщо він не бажає робити цього тут, у в’язниці, то мені просто потрібно знайти спосіб вийти.
Нехай зачекає. Якщо я не доведу його до сліз у ліжку, то я не Джен.
13
Повернувшись до в’язниці, я відчув себе значно спокійніше.
У Ґвань Вея та Сю Шена все йшло за планом, а малий А-Ґван теж виявився доволі надійним.
Щодня під час післяобідньої перерви ми з Шеном зустрічалися у дворі. Він коротко переказував, що відбувається зовні, вміщуючи все у кілька речень.
Після цього ми зазвичай заводили розмови про стосунки.
— Пробував “підвісний акт”? — Раптом спитав Шен.
Це досить високорівнена поза. Я був на волі лише день – не те щоб у нас було достатньо часу на такі складні експерименти.
— Ні, — відповів я.
— Тоді що встигли? — Не вгамовувався він.
Я трохи подумав і сказав:
— 69, верхом.
Шен трохи насупився й подивився на мене з помітним розчаруванням.
14
Шен розповів мені про позиції, які вони з принцесою використовували. Хоч я й не дуже хотів це чути, довелося визнати – бос є бос.
Не бажаючи здаватися менш досвідченим, я запитав у Шена:
— А які ролі ти вже пробував?
— Ролі? – Шен застиг, не знаючи, що відповісти.
— Наприклад, охоронець і в’язень?
Шен замовк. У них із принцесою не було відповідних аксесуарів, тож, звісно, таке вони не пробували.
— А ще, скажімо, діловий костюм і краватка, покарання від суворого вчителя, спокуса сантехніка… — Я зробив паузу і підсумував, — Ви двоє, схоже, можете хіба що грати ролі ув’язнених.
Шен мовчки показав мені великий палець, і ми ще трохи обмінялися порадами.
Після розмови я, як завжди, мимоволі глянув у бік бібліотеки.
Очікувано, мій чоловік дивитися на мене.
Можу навіть посперечатися, що він нізащо не здогадається, про що ми з Шеном говорили.
15
Після того, як мене випустили з в’язниці, я іноді підтримую зв’язок з Шеном.
Він відчинив продуктовий магазин у старому місті, а принцеса став господарем цього бізнесу.
Що стосується Ю Ґвана, то Лво Хай допоміг йому налагодити зв’язки. Тепер він навчається та проходить тренування в спеціальному підрозділі.
Ті працівники громади продовжують організовувати нудні заходи. Якщо мій чоловік хоче долучитися, я завжди його супроводжую.
З часом наші сусіди, здається, почали помічати, що у нас не звичайні стосунки.
Однак, тут ніхто не надто цікавиться нашим особистим життям. Всі ставляться до нас тепло, запрошуючи на заходи.
Я поступово усвідомив одну річ: Переїзд та знайомство з моїм Дзян-Дзянем, мабуть, є найбільшою вдачою у моєму житті.
