Старенька мадам усе ж пішла з життя.
Минуло вже два роки після тієї операції. Її здоров’я так і не покращилося, тож це не стало несподіванкою.
Траурний зал облаштували біля входу до магазинчику на розі. Чидзін і Мін'ї довго кружляли машиною, перш ніж подзвонити й дізнатися, що магазинчик розташований всередині житлового комплексу. Подружжя літніх людей мешкало на другому поверсі над магазином.
Хоча сам комплекс був занедбаним, його мешканці виглядали доброзичливими. У сучасному житловому комплексі керуюча компанія навряд чи дозволила б облаштувати траурний зал просто посеред двору.
— Вони на нас дивляться, — спокійно зауважив Чидзін, оцінюючи обстановку.
Він і Мін'ї були в офіційних чорних костюмах, що надто контрастували з місцевими мешканцями, які з цікавістю спостерігали за ними.
— Не звертай уваги, — тихо промовив Мін'ї. — Сю Шен повинен добре ладнати з цими людьми.
— Гаразд, — кивнув Чидзін.
Сю Шен завжди випромінював спокій та впевненість, умів знаходити спільну мову з будь-ким. У такій тісній спільноті він точно почувався б, як риба у воді.
Однак, коли вони наблизилися до траурного залу, виявилося, що все трохи відрізняється від очікувань.
— Ти, шматок лайна, мати не навчила тебе, як користуватися туалетом?!
Поруч із траурним залом високий, худий чоловік у чорній футболці з короткими рукавами стояв поряд з дитиною, що плаче. Його світла шкіра та витончені риси обличчя створювали доволі привабливий образ, а великі очі, схожі на пелюстки персикового цвіту, гнівно блищали. Якби не той потік відбірної лайки, що сипався з його вуст, Чидзін міг би й не впізнати в ньому принцесу.
Хоча, мабуть, це вже не зовсім правильне звертання. Тепер, коли він вийшов із в’язниці, доречніше було б називати його Лі Ї.
— Ти взагалі усвідомлюєш, що це за місце?
Поряд із дитиною було волога жовта пляма, скоріше за все, сеча.
Лі Ї не припиняв сипати прокльони, навіть коли з сусіднього будинку вибігла жінка. Вона схопила дитину на руки й, насупившись, сказала:
— Він ще малий, навіщо ти так на нього кричиш?
— Саме тому, що малий, його треба вчити. У наш час дітей слід виховувати так, щоб вони не гадили, де заманеться!
— Він ж ще маленький, — зітхнула жінка. — У такому віці вони ще нічого не розуміють. Ти справді здіймаєш галас через таку дрібницю?
— Мало того, що я здіймаю галас, я, чорт забирай, і тебе зараз виховаю! Ти взагалі бачиш, що це траурний зал? Якщо твій малий досі не вміє користуватися туалетом, то не випускай його надвір, щоб він людям життя не псував!
— Ти!..
Жінка не встигла посперечатися з Лі Ї. Тоді як з будинку вийшов чоловік, обережно потягнув її за руку й прошепотів:
— Залиш, не чіпай їх. Вони відсиділи, краще не провокувати.
У траурному залі сиділи кілька братів Шена, і кожен із них випромінював таку ауру, що бажання сперечатися зникало саме собою.
Жінка ще раз розлючено глянула на Лі Ї, після чого, забравши дитину, різко сказала:
— Запам’ятай, якщо побачиш цього чоловіка, обходь його десятою дорогою. Інакше потрапиш у в’язницю, зрозумів?
— У в’язницю потрапить твій шмаркач, бо ти його нормально виховати не спромоглася!
Лі Ї вилаявся ще раз, а тоді, обернувшись, помітив Чидзіна й Мін'ї, які стояли неподалік. В ту ж мить він відкинув роздратований тон і, повністю змінившись в обличчі, впевнено привітався:
— О, давненько не бачились!
— Справді, давненько, — відповів Чидзін, після чого підійшов до столу реєстрації, щоб залишити поминальні гроші та записати своє ім’я.
Якраз у цей момент із траурного залу вийшов Шен разом із Ґванем Веєм, якого Чидзін також давно не бачив.
Ґвань Вей майже не змінився, таким він і залишився в пам’яті Чидзіна. А от Шена в білосніжній сорочці він бачив уперше. Колишній тюремний авторитет у такому вигляді мав напрочуд витончений вигляд.
— Ви досі підтримуєте зв’язок? — поцікавився Мін'ї.
— Я з ним доволі часто спілкуюся, — Ґвань Вей простягнув Чидзіну й Мін'ї по цигарці. — Деякі справи мені незручно вирішувати особисто, тож доводиться звертатися до Шена.
Схоже, після закриття справи Мін'ї їхня з Шеном співпраця нікуди не поділася.
Поки всі неквапливо обмінювалися новинами, Лі Ї раптом штовхнув Чидзіна ліктем і, кивнувши на його руку, запитав:
— Що це у тебе?
Чидзін підняв ліву руку й показав обручку на підмізинному пальці:
— Ти це маєш на увазі?
— Ага, — відповів Лі Ї, і заздрість у його очах перемогла цікавість.
— Обручка, — спокійно пояснив Чидзін. — Він зробив мені пропозицію.
— І що з того? Ви взагалі можете офіційно одружитися? — Лі Ї скривився. — Яка користь від цієї пропозиції?
— Та жодної, — Чидзін підніс руку ближче до очей, розглядаючи блискучу прикрасу на пальці. — Але принаймні в мене є це.
Лі Ї лише скривив губи й хмикнув, утримавшись від коментарів.
— Ідоле! — Раптом від входу до комплексу пролунав гучний вигук. Чидзін обернувся на звук і побачив, що до них наближається Лво Хай у супроводі високого засмаглого чоловіка.
Шен запросив багатьох тюремних наглядачів, серед яких був і Лво. Але не всі мали вихідні, як він і Чидзін, а брати відпустку спеціально для похорону мало хто хотів.
— Це ж…? — Чидзін перевів погляд на чоловіка поруч із Лво і не відразу повірив власним очам.
Риси обличчя все ще зберігали слабкий відбиток колишнього образу, але Чидзін ніяк не міг співвіднести цього високого, міцного, засмаглого хлопця з тим Ю Ґваном, якого він пам’ятав.
— Це я, офіцере Дзян, — привітався Ю Ґван, після чого відразу попрямував до Мін'ї, щоб поговорити зі своїм ідолом.
Чидзін здивовано перевів погляд з Ю Ґвана на Лво Хая:
— Це справді він…?
Лво тяжко зітхнув, вочевидь, переживаючи суперечливі почуття.
— Я й сам не очікував, — пробурчав він. — Відправив його на два роки в спецпідрозділ, а повернувся він уже ось таким…
Чидзін розумів, чому Лво так реагує. Тому завжди подобалися маленькі, милі хлопці, а не такі кремезні велетні, яким став Ю Ґван.
Він швидко оцінив їхній зріст. Колись Ю Ґван ледь сягав Лво до вуха, а тепер вони були майже одного зросту. Ба більше, плечі Ю Ґвана стали значно ширшими.
— Як ти його витримуєш? — Тихо пожартував Чидзін.
— Втримую? Я? — Лво теж перейшов на шепіт, але в його голосі чулося обурення. — Це мене…
Він урвався на пів слові, ймовірно, вирішивши, що подальше продовження розмови надто боляче вдарить по його гордості.
Лво на мить замовк, вираз його обличчя став дуже складним. Але зрештою він повільно зітхнув:
— Та якось.
Цього разу Чидзін не витримав і тихо засміявся.
Почувши це, Мін'ї кинув погляд у його бік. Побачивши, як Чидзін весело спілкується з Лво, він спокійно, але дуже гучно озвався:
— Дзян-Дзян.
Чидзін одразу вловив суть: їхня домашня бочка оцту знову була на межі перекидання. Він швидко попрощався з Лво і підійшов до Мін'ї.
— Час минає дуже швидко, — зауважив Шен, все ще пам’ятаючи Ю Ґвана зовсім іншим, і щиро здивувався, що людина може так змінитися за два роки.
— Авжеж, — підтримав його Лі Ї. — Люди постійно змінюються.
— Дійсно. Я й сам не сподівався, що вийду з в’язниці до сорока, — усміхнувся Шен.
— Я кажу про те, що люди змінюються, — повторив Лі Ї з натиском.
На цьому етапі навіть Чидзін зрозумів, до чого він хилить. Нехай Лі Ї називав пропозицію шлюбу нісенітницею, але в глибині душі йому теж хотілося почути від Шена якісь обіцянки.
— Не обов’язково, — відповів Шен, вочевидь, був не настільки кмітливий, як Лі Ї сподівався. Він сприйняв слова буквально, змусивши Лі Ї лише роздратовано закотити очі.
Чидзін розумів, що Шену та Лі Ї було нелегко дійти до цього моменту, тож вирішив підштовхнути їх у потрібному напрямку. Він узяв Мін'ї за руку, демонстративно показуючи обручку.
— Ніколи не знаєш, що чекає попереду, але найважливіше – цінувати те, що маєш зараз.
Шен нарешті зрозумів натяк і кинув погляд на похмурого Лі Ї. Ю Ґван теж задумливо кивнув, ніби й сам знайшов у цих словах щось для себе.
Мін'ї подивився на Чидзіна з ледь помітною усмішкою, ніби запитуючи: Коли це ти став експертом у коханні?
Чидзін лише злегка підняв брови, відповідаючи тим самим мовчазним запитанням: А я помиляюсь?
Мін'ї підняв вільну руку й легенько ущипнув Чидзіна за щоку, відповівши:
— Мій чоловік завжди має рацію.
