Епілог ч.2

Мін'ї випустили з в'язниці в п’ятницю. Чидзін спеціально взяв на цей день вихідний.

Коли інших забирали з в’язниці, їхні близькі зазвичай чекали біля воріт, зустрічаючи з теплом і турботою. Але Чидзін, боявся, що його помітять колеги, тому зупинив машину на самому кінці довгої алеї.

З обох боків дороги лежало осіннє листя. Мін'ї йшов по алеї, а Чидзін мовчки спостерігав за ним через вікно, ніби гортав сторінки анімованого журналу.

Довгі, стрункі ноги Мін'ї були чітко окреслені брюками костюму. З кожним його кроком високі тюремні мури за спиною ніби зменшувалися, і коли він підійшов до позашляховика Чидзіна, тюремні ворота вже здавалися чимось далеким, майже примарним.

— Нова машина? – Сівши на переднє сидіння, запитав Мін'ї.

— Мм, – кивнув Чидзін. – Як тобі?

Мін'ї обернувся, оглядаючи простір позаду. Та поцікавився:

— Навіщо тобі такий великий автомобіль?

Чидзін завів двигун і, не приховуючи, кинув у відповідь:

— А ти як думаєш?

Мін'ї усміхнувся.

— О, зрозумів.

Вони обоє чудова знали, що коїться в головах один у одного. Чидзін не сумнівався, що, побачивши просторий салон, Мін'ї одразу зрозумів справжню причину купівлі позашляховика.

З його присутністю поруч навіть звичний маршрут додому раптом видався Чидзіну чимось новим.

Коли вони приїхали, минула лише половина ранку.

Біля вхідних дверей стояли дві нові пари капців. Чидзін зайшов першим і перевзувся, але, щойно він рушив до вітальні, Мін'ї несподівано обійняв його ззаду.

— Дзян-Дзян, — прошепотів він, занурившись обличчям у його плече.

Можливо, це довгоочікувана свобода зробила Мін'ї таким емоційним. Чидзін відчував, що той сьогодні не такий, як зазвичай.

— Що таке? – Він провів рукою по волоссю Мін'ї, заспокоюючи цього великого пса, який зараз поводився так вередливо.

У в'язниці не дозволяли мати довге волосся, тож коротка стрижка Мін'ї трохи колола долоню. Але чим довше Чидзін гладив його по голові, тим більше йому подобалося це відчуття. Зрештою, Мін'ї не так часто дозволяв собі відкрито демонструвати емоції, як зараз.

— Я просто подумав, – сказав Мін'ї, – де б я зараз був без тебе.

На це питання не було простої відповіді. Але вони обоє знали напевне: Чидзін не раз рятував Мін'ї – коли в його будинок увірвався чоловік у чорному, коли його намагався вбити Дев'ятка в душовій, коли перекинувся автобус... Якби не Чидзін, Мін'ї давно отримав би кулю в голову.

— Можеш запитати себе з паралельного всесвіту, – сказав Чидзін. – Хто знає, може, він зустрів когось зовсім іншого.

Це було всього лише жартівливе припущення, але Мін'ї підвів голову з його плеча, ніби справді задумався над цим. За мить він відповів:

— Тоді я щасливіший за нього.

Мін'ї, цей логічний маніяк, нерідко змушував голову Чидзіна йти обертом. Але доводилося визнати: інколи його логіка влучала прямо в серце.

— Гаразд, усе, відчепися від мене, – Чидзін поплескав Мін'ї по руці.

— А де твоя уніформа? – Мін'ї й не думав відпускати його.

Щойно ці слова пролунали, вся сентиментальність миттєво розчинилася в повітрі.

Чидзін, звісно, підготувався заздалегідь. Але спершу в нього була важливіша справа.

— Іди на кухню, – сказав він.

— Починаємо з кухні? – Здивувався Мін'ї.

Зазвичай починають з малого – наприклад, з дружби, з перших кроків тощо. Але щоб почати з кухні? Такого Чидзін ще не чув. Втім, у цьому незвичному вислові все ж була своя логіка. Що тут скажеш – китайська мова справді багатогранна, а мозок Мін'ї і справді працює дивно.

— Йди, спершу щось поїси.

Чидзін зняв руки Мін'ї зі своїх плечей і, в нових домашніх капцях, рушив на кухню. Він відчинив холодильник і дістав молочно-білу страву.

Мін'ї підійшов ближче й запитав:

— Тофу?

За повір’ям, люди, які вийшли з в’язниці, мають з’їсти тофу, щоб позбутися поганої енергетики. Але це тофу явно відрізнявся від звичайного: він мав ніжну, шовковисту текстуру, а зверху плавали шматочки соковитих червоних фруктів.

*Вважається, що тофу відганяє нещастя, адже він білий і ніжний, ніби чистий аркуш. Тому ті, хто виходять із в’язниці, їдять тофу як символ нового початку. До того ж тофу – дуже поживний.

У розмовній мові «їсти тофу» також означає скористатися чиєю-небудь довірою, і цей вираз поширився на всю країну завдяки літературі.

— Полунично-молочний тофу, – пояснив Чидзін. – Тобі має сподобатися.

Він намагався приготувати цей десерт не менше трьох разів, і лише в четверте вийшло так, як треба. Міг би просто дати Мін'ї звичайний тофу, але це було б занадто банально. Можливо, найбільша зміна, яку кохання принесло в його життя, – це натхнення.

— Дякую. – Мін'ї обійняв Чидзіна за плечі, легенько поцілував його в губи, а потім відсунув стілець і сів за обідній стіл.

Поки Мін'ї їв полуничний тофу, Чидзін тихо піднявся на другий поверх у спальню та перевдягнувся у заздалегідь підготовлену уніформу.

Почати з кухні справді було непоганою ідеєю.

Чидзін розмірковував над цим, прикріплюючи наручники до пояса. Коли він спуститься вниз, то спершу пристебне Мін'ї до стільця, щоб той як слід покаявся за те, що так довго не виходив із в’язниці.

А якщо каяття буде достатньо щирим… ну, тоді можна буде з насолодою його «з’їсти».

З цими нехитрими, але приємно зловісними думками Чидзін спустився вниз і попрямував на кухню.

Сходи вели у вітальню, а щоб потрапити на кухню, треба було звернути за ріг.

Ось тільки щойно він завернув, як його раптово схопили за талію – Мін'ї вичікував за стіною.

У дитинстві Чидзін і сам полюбляв ховатися так, щоб налякати когось, але він і гадки не мав, що Мін'ї в його віці здатен на такі дитячі витівки.

Той міцно обхопив його однією рукою, а другою зняв наручники з його пояса та клацнув їх на лівому зап’ясті Чидзіна.

Чидзін відчув, що все йде не так, як він планував. Він спробував вирватися й обурено вигукнув:

— Ти щось плутаєш, Джен Мін'ї! Це ж мої наручники!

А точніше: я мав скувати тебе, а не навпаки!

— А що, твоїми наручниками не можна скувати тебе самого? – незворушно поцікавився Мін'ї. – У в’язниці мене тримали скованим весь день, тепер твоя черга.

З цими словами він пристебнув своє праве зап’ястя до його лівого, замикаючи руки Чидзіна за спиною.

— Що за викривлена логіка?! – Обурився Чидзін. – Тебе сковували у в’язниці, до чого тут я?!

— В’язень піднімає бунт, яка тут може бути логіка? – Мін'ї миттєво увійшов у роль, підхопив Чидзіна, притримуючи його за сідниці. – Офіцере Дзян, я давно чекав на цей день.

‘От халепа. Мені буде нелегко.’

***

Тихі післяобідні години завжди навіювали сонливість.

Чидзін не знав, скільки часу минуло, але коли Мін'ї розбудив його, за вікном вже миготіли яскраві ліхтарі вулиць.

У пожежі згоріли всі особисті речі Мін'ї. Чидзін міг підготувати йому необхідне, але такі речі, як одяг, доводилося вибирати самостійно.

Хоча, зрештою, все вирішував усе одно Чидзін.

Спершу йому навіть трохи не хотілося виходити з дому після такого виснажливого ранку. Але тепер він повністю занурився в радість шопінгу, змушуючи Мін'ї приміряти один костюм за іншим.

‘Як і очікувалося, костюми виглядають значно спокусливіше за тюремну форму.’

‘Кхм, точніше, просто краще.’

Мін'ї купив одразу більше десятка костюмів – офіційних і не дуже, на будь-який випадок, і кожен ідеально відповідав смакам Чидзіна.

Нове вбрання співробітники магазину відправили до пункту видачі на парковці, а вони рушили до магазину годинників у вінтажному стилі.

Чидзін не надто звертав увагу на продукцію “Старого Годинника”, але в них є насправді вдалі моделі, що нічим не поступалися годинникам міжнародних люксових брендів. Просто цей місцевий бренд завжди здавався людям «сільським», через що його продажі з роками падали.

Однак після недавньої біржової війни ця національна марка знову опинилася в центрі уваги, і багато хто був готовий підтримати її розвиток.

— Не будеш носити свої люксові годинники? – Запитав Чидзін, обираючи ремінець.

— “Старий Годинник” має для мене велике значення, – відповів Мін'ї.

Чидзін відчував те саме.

Носити “Старий Годинник” було ніби нагадуванням про те, як вони закохалися і разом дійшли до цього моменту.

Врешті-решт, вони зупинилися на однаковому дизайні циферблату, та Мін'ї взяв золотий ремінець, а Чидзін – шкіряний.

Вони приклали зап’ястя поруч. Попри разючий контраст у відтінку шкіри, схожі годинники гармонійно поєднали їхні характери, піднявши поняття парних аксесуарів на новий рівень.

Після виходу з магазину годинників Мін'ї завів Чидзіна до парфумерного.

Обрати новий аромат вони планували давно, але тільки зараз знайшли на це час. Мін'ї не став розглядати варіанти, а одразу попросив у консультанта конкретний парфум і простягнув його Чидзіну, щоб той спочатку оцінив аромат.

Смужка з ароматом м'яко змахнула під його носом. Чидзін відчув чарівний, стійкий аромат. В його глибині відлунював відтінок стриманої елегантності, а поверх нього розливалася витончена солодкуватість троянди.

— Що це? – Чидзін глянув на Мін'ї.

— Той одеколон, яким я зазвичай користуюся, – відповів той.

‘Очікувано.’

Як тільки він відчув аромат, Чидзін одразу подумав про Мін'ї. Він зрозумів, що закохався в цей запах із першого вдиху.

Дивне відчуття. Немов він був приречений купити цей одеколон, так само, як і приречений закохатися в людину на ім’я Мін'ї.

Це сталося природно, ніби їхні почуття були частиною якогось вічного закону всесвіту.

— Подобається? – запитав Мін'ї. – Якщо ні, можеш обрати інш…

— Подобається, – Чидзін без зайвих роздумів перебив його.

— Не хочеш подивитися щось ще?

— Немає сенсу, – відповів Чидзін. – Я вже зробив свій вибір.

Він навчився говорити натяками від Мін'ї, і той, звісно, одразу зрозумів прихований зміст його слів.

Обрати цей аромат означало обрати його, Мін'ї.

— Такий впевнений, що він тобі підходить? – Усміхнувся Мін'ї.

— Якщо не підійде, завжди можна змінити, – кинув Чидзін.

— Ні, змінювати не можна, – Мін'ї нахилився до нього. – Ти маєш користуватися ним усе життя заради мене.

Чидзін нічого не відповів, але обидва знали: він і не збирався нічого змінювати.

Уніформа, палиця, наручники.

Полуниця, одеколон, годинник.

Їхня тюремна історія завершилася, але нове життя тільки починалося.