Його серце раптом завмерло, а свідомість заполонила гнітюча порожнеча. Чидзін відчув, ніби його без попередження занурили в крижану морську воду.
В одну мить він отямився. Ще ніколи раніше не розвертав машину так стрімко, не зважаючи навіть на те, що її бік зачепив придорожні дерева.
Чорний седан, на відміну від перекинутого автобуса, лише зламав бампер. Подушки безпеки не спрацювали – їх, безсумнівно, заздалегідь відключили.
Водій вийшов з машини, наче збираючись оцінити ситуацію в автобусі, але автомобіль Чидзіна продовжував мчати прямо на нього. Чоловік здригнувся, відступив на крок, а тоді поспіхом заскочив назад у салон.
Коли відстань між машинами скоротилася, Чидзін нарешті розгледів водія. Той був у чорній бейсболці й чорній куртці з жорсткого матеріалу – точнісінько, як той незнайомець у чорному, якого він бачив раніше.
Автомобіль попереду різко звернув убік, явно намагаючись утекти. Спершу Чидзін хотів було кинутися за ним, але, наблизившись до автобуса, мимоволі послабив тиск на педаль газу.
Скло з вікон перекинутого автобуса вкривало землю, а з його нутра виходила тривожна аура. Чидзін мимоволі затримав подих, ніби опинившись у вакуумі, відгородженому від навколишнього шуму. Картинка перед очима розгорталася покадрово, у сповільненому темпі.
З вікна простягнулися заковані в наручники руки. На правій руці виднілася кров, що просочила рукав. Одразу після цього з тієї ж щілини вибрався силует. Фігура була згорблена, ніби не могла повністю випростатися через висоту віконного отвору. Він хитнулася двічі, немов ось-ось утратить рівновагу, але не впав.
Щойно Чидзін побачив, що Мін'ї тримається на ногах, його серце, яке підступило до горла, нарешті повернулося на місце.
Мін'ї стояв, опустивши плечі, руки вільно звисали вздовж тіла. Він підвів погляд, зустрівшись очима з Чидзіном.
Перекинутий автобус на тлі цієї сцени лише підкреслював відчуття пережитої катастрофи. В очах Мін'ї палав гнів і лють. Людина в чорному явно мала намір не допустити його до суду. А якщо піти ще далі, можливо, прийшла, щоб назавжди змусити замовкнути свідка.
Та щойно він побачив Чидзіна, ці емоції миттєво зникли, ніби його присутність заспокоїла натягнуті нерви.
Погляд Мін'ї ковзнув у той бік, куди втік нападник. Лють у його очах уже розчинилася, але брови залишалися насупленими.
На цьому сповільнений рух завершився, і до Чидзіна знову повернулося відчуття реальності – звуки, шум, гамір.
Те, що Мін'ї міг рухатися, означало, що він не зазнав тяжких поранень. Тож Чидзін не став зупиняти машину – натомість втиснув педаль газу, знову кинувшись у погоню за чорним седаном.
Раніше відстань між автомобілями була мінімальною, але зараз суперник відірвався. Чидзін розумів, що не зможе наздогнати його миттєво, тому розділив увагу: однією рукою тримаючи кермо, іншою набрав номер поліції та швидкої.
Дороги поблизу в’язниці були просторі й малолюдні. Чидзін кинув погляд на панель приладів і побачив, що стрілка спідометра вже досягла 100 км/год. На такій швидкості різкий рух керма міг легко перекинути машину.
Попереду, на щастя, починалася провінційна траса, що вела з центру міста до районного центру. Інтенсивний потік транспорту змусив чорний седан скинути швидкість.
Автомобілі, які він обганяв, інстинктивно звільняли йому дорогу, але не всі водії реагували миттєво – деякі зволікали, що лише уповільнювало його рух. Чидзін продовжував переслідування, і відстань між ними скорочувалася.
Ця траса не була надто широкою, а на ній рухалося кілька великих вантажівок. Часом седану доводилося виїжджати на зустрічну смугу, щоб випередити їх. Чидзін теж був змушений їхати проти потоку машин, аби не втратити слід. З часу отримання водійських прав він ще ніколи не водив настільки відчайдушно.
Гучні сигнали клаксонів та вереск гальм змішалися в хаотичний гул. Деякі водії не встигли уникнути зіткнення й врізалися прямо в узбічні дерева. Напруга, що стискала груди Чидзіна, дедалі зростала. Він ковзнув поглядом по дзеркалу заднього виду, намагаючись оцінити завдані збитки, але не був певен, чи не постраждали невинні.
Попереду з’явилося велике перехрестя. Машини уповільнювали хід, щоб вписатися в крутий поворот під прямим кутом.
Чидзін розумів, що чорний седан також змушений буде скинути швидкість. Він більше не відволікався на прилади, зосередившись лише на тому, щоб не дати супернику відірватися.
Але щось дивне сталося. Седан навіть не зменшив швидкості, а все ж плавно увійшов у поворот. Натомість, коли Чидзін спробував зробити те саме майже на такій же швидкості, його машину небезпечно занесло.
Чидзін миттєво натиснув на гальма, але відстань, яку він із зусиллям скорочував, знову почала зростати. Він швидко зрозумів, у чому була різниця між їхніми машинами: седан явно був професійно модифікований, що робило його стійкішим. Очевидно, чоловік у чорному передбачав можливість погоні й заздалегідь підготувався.
Чидзін був у невигідному становищі, але зауважив напрямок руху седана. Той, схоже, намагався виїхати на менш завантажену дорогу, де його перевага в технічному становищі могла проявитися сповна.
У голові Чидзін швидко прокрутив карту цієї приміської зони. Далі за цією провінційною трасою розташовувалася нова економічна зона, що тільки почала забудовуватися. Тамтешні дороги нещодавно відремонтували – вони були широкі, рівні, а через невелику кількість транспорту ідеальні для втечі.
Якщо седан прорветься туди, його вже точно не наздогнати.
Незабаром попереду з’явився ще один крутий поворот. Враховуючи попередній досвід, Чидзін розумів, що на цьому відрізку дистанція між ними знову збільшиться, тому цього разу вирішив діяти інакше.
Цей поворот був набагато вужчим за попередній. На швидкості, з якою він їхав, повернути без втрати керування було неможливо – машину просто викинуло б з дороги. Але замість дерев узбіччя тут межувало з широкими сільськогосподарськими полями, що тяглися до самого горизонту.
Седан попереду вже почав гальмувати, хоча все ще рухався на великій швидкості. Логічно було б, зважаючи на попередній досвід, знизити швидкість ще більше. Але Чидзін зробив протилежне – різко натиснув на газ і на повній швидкості вдарив седан у задню частину.
Модифікований автомобіль мав бути посилений у всіх аспектах. Але Чидзін здогадався про його ахіллесову п’яту – в ньому нема подушок безпеки.
Щоб перекинути автобус, седан мав завдати потужного удару, а подушка безпеки тільки заважала б водієві. Це підтвердилося ще раніше, коли Чидзін уважно спостерігав за чоловіком у чорному – при зіткненні подушка безпеки в його машині не спрацювала.
За мить автомобілі зіткнулися. Оскільки їхня швидкість була приблизно однаковою, удар вийшов не надто сильним. Але Чидзін не відпускав педаль газу – він навмисне підштовхнув седан убік, і обидві машини вилетіли з дороги, одна за одною вгрузнувши в поле.
Точніше, це було не зовсім поле.
Через підвищення дороги Чидзін не бачив, що між шосе й полем насправді був неглибокий рівчак.
Автомобілі провалилися прямо в нього й остаточно втратили рухливість. Цього разу подушка безпеки у Чидзіна все ж таки спрацювала. Хоча він був готовий до сильного удару, але, коли той стався, сила зіткнення все одно оглушила його настільки, що він мало не знепритомнів.
Намагаючись прийти до тями, він відчув, як груди стисло від задухи. Не було часу оговтуватися – Чидзін різко похитав головою, змушуючи себе зосередитися, й, доклавши зусиль, відкрив дверцята, вибираючись з машини.
Дно рівчака було вкрите зеленим мохом і слизьке, наче лід. Блідо-зелена вода змочила його штани, але він лише щільніше зібрався, намагаючись зберегти рівновагу, і рушив до седана.
Дно рівчака було вкрите зеленим мохом, і ходити ним було вкрай слизько. Блідо-зелена вода з рівчака просочилася у штани Дзян Чидзіна, але він зосередився на рівновазі й, балансуючи кожен крок, попрямував до машини.
Чоловікові в чорному дісталося значно більше. Його лоб був у крові, а повіки були ледь розплющеними. Проте він усе ще залишався при тямі. Відчинивши дверцята, він похитнувся й важко вибрався з машини.
Чидзін пришвидшився, сподіваючись використати момент, поки противник ще не оговтався, щоб знешкодити його.
Але той був професійним кілером. Навіть впавши на коліна, не в змозі підвестися, він не забув про головне – витягнув чорний пістолет і, не вагаючись, натиснув на спусковий гачок.
Чидзін був готовий до цього. Він різко відскочив убік, ухиляючись від кулі. Чоловік у чорному знову підняв руку, явно маючи намір стріляти далі, але Чидзін встиг змахнути ногою воду, заливаючи противнику очі, а сам у цей момент швидко пірнув назад за своє авто.
У подібних сутичках важила не лише фізична сила – не менш важливим було й психологічне протистояння. Підходячи ближче, Чидзін уже оцінив ситуацію. Чоловік у чорному мав лише цей пістолет і, схоже, без додаткових куль. Можливо, при ньому ще був ніж або інша зброя, але з його теперішнім станом вони навряд чи могли стати серйозною загрозою.
Чидзін нарешті підвівся з-за машини. Як і очікувалося, чоловік у чорному, усвідомлюючи, що його стан залишає бажати кращого, не наважувався на пряме зіткнення. Він стріляв лише для того, щоб виграти час і втекти.
На цей момент він уже встиг відійти на пристойну відстань. Але його кроки були хиткими, а швидкість – далекою від бігу.
Чидзін миттєво кинувся за ним. Відстань поступово скорочувалася, і приблизно через три хвилини, коли між ними залишалося лише кілька метрів, Чидзін вирішив не витрачати сили на подальше переслідування. Він просто стрибнув уперед і з розмаху вдарив супротивника ногою, збивши його прямісінько на узбіччя.
Чидзін тут же стрибнув слідом, придавивши чоловіка коліном до землі та міцно заламавши йому руки.
Той ще тримав у лівій руці балісонг, явно намагаючись чинити опір. Більшість людей не вміли поводитися з таким складним лезом, але Чидзін без жодних зусиль вибив ножа, вправно підкинув його в повітрі й без вагань ввігнав у плече супротивника.
— Ніби я, бляха, дозволю тобі втекти!
