Задня кришка деяких антикварних годинників мала крихітний паз, завдяки якому його можна було зняти нігтем, не вдаючись до спеціальних інструментів.
Саме тому Чидзін колись міг без жодних навичок виконати такий складний трюк, як зняття кришки, – його старий годинник сконструйований за тим самим принципом.
Затуманений плутаниною в голові, він передав свій годинник Мін'ї й побачив, як той спритно зняв задню кришку, витягнувши зсередини чорну карту пам'яті.
Карта пам'яті, схоже, довго була затиснута механізмом. Щойно її дістали, пружини всередині вискочили назовні, і елегантний годинник миттєво втратив здатність відмірювати час.
Втім, власнику годинника, Чидзіну, було зараз не до того, щоб дорікати Мін'ї за зіпсований механізм. Він подивився на карту пам'яті, потім на Мін'ї й, остаточно спантеличений, запитав:
— Чому ця штука була в моєму годиннику?
— А як ти думаєш? – Мін'ї знизав плечима. – Я її туди поклав.
— Коли? – Чидзін одразу ж згадав той вечір, коли Мін'ї приходив до нього додому.
— Довга історія, – відповів Мін'ї, не поспішавши з поясненнями. Натомість він передав карту пам'яті Ю Ґвану й сказав:
— Усередині є відео з позначкою «резервна копія». Виклади його в мережу якнайшвидше, що більше людей його побачить, то краще.
— Так! – Ю Ґван, схоже, хотів ще трохи послухати подробиці, але, почувши, що Мін'ї наказав діяти швидко, зірвався з місця й миттю зник у напрямку медпункту.
— Ти казав, що не маєш при собі жодних доказів, – Чидзін поступово оговтався й, глибоко вдихнувши, намагався взяти себе в руки.
— Їх і не було при мені, – Мін'ї байдуже знизав плечима. – Вони весь цей час були при тобі.
І, якщо вже зовсім буквально, у Чидзіна вони були просто «під рукою».
Чидзін не знайшов, що відповісти. Він лише відчув, що найдовший шлях, який йому довелося пройти в цьому житті, - це звивиста дорога нескінченних інтриг Мін'ї.
— Ти пам'ятаєш, що я казав, ніби розслідував тебе?
— Після твого зникнення, – нагадав Чидзін.
Після нападу чоловіка в чорному Мін'ї наче крізь землю провалився. Спершу Чидзін подумав, що той просто зупинився в родичів або друзів, але пізніше Мін'ї зізнався, що шукав інформацію про нього.
— У той самий час я обдумував, де найкраще сховати докази, – сказав Мін'ї.
Та ще до того, як він договорив, Чидзін уже сам усе обмірковував.
На той момент Мін'ї підозрював, що серед правоохоронців є кріт, і не виключав, що це може бути Ґвань Вей.
Вей має доступ до інформації про його контакти. Тому, кому б він не передав докази, завжди залишався ризик, що Ґвань Вей їх виявить. У найгіршому випадку це могло поставити під загрозу людину, якій він їх довірив. Через це Мін'ї точно не став би віддавати докази комусь із близьких.
Але як він міг приховати їх у себе?
По-перше, він не міг пронести їх до в'язниці, там діють суворі перевірки на вході. Навіть якби він сховав докази серед особистих речей, Вей без проблем міг би скористатися розслідуванням як приводом, щоб їх забрати.
Окрім в'язниці, найпростіше було б сховати їх удома. Але й цей варіант мав свої ризики.
Після того як Мін'ї потрапив за ґрати, його будинок залишився б порожнім. Незалежно від того, чи сховав він докази під підлогою або на стелі, у іншої сторони було вдосталь часу перевернути весь дім догори дриґом. Не склало б труднощів навіть перекопати кожен сантиметр землі у дворі.
А може, варто було сховати їх у іншому знайомому місці?
У світі, де технології стеження проникли всюди, поліції не становило жодних труднощів з'ясувати, де бував Мін'ї. Достатньо було простежити його маршрут, перевірити кожну локацію – і приховане неодмінно б знайшли.
Причина, чому ці варіанти не працювали, зводилася до одного слова – відоме.
Наче гра в хованки: якщо обмежити територію до вже знайомого діапазону, то знайти заховане – лише питання часу.
Будинок, друзі, кімната для зберігання речей у в'язниці – усе це входило до «відомого діапазону», в межах якого супротивник міг робити логічні висновки.
Тож якщо Мін'ї хотів заховати докази без сліду, він мусив винести їх за межі відомого, позбавивши противника можливості їх розрахувати.
Може, випадковий кущ на узбіччі?
Прямого зв'язку не було, а отже, і здогадатися було б неможливо. Але з іншого боку, це був невідомий простір і для самого Мін'ї.
А що, якби уряд змінив маршрут дороги?
А що, якби сталася аварія, яка знесла придорожні кущі?
А що, якби вони замінили рослини на інші й перекопали ґрунт?
Коротше кажучи, було надто багато невизначених факторів. Мін'ї у в'язниці не міг повністю контролювати ситуацію.
Отже, відкинувши всі неможливі варіанти, залишалася лише одна можливість – Чидзін.
Він не входив до соціального кола Мін'ї. Ніхто б і подумати не міг, що Мін'ї сховає докази саме в нього.
На ньому не було жодного бруду. Його сім'я не відчувала нестачі в грошах, тож він не став би укладати темні угоди.
Він любив допомагати іншим, мав хороші стосунки з сусідами, керувався моральними принципами й був надійною людиною.
А найголовніше – він працював у в'язниці та приходив туди щодня по буднях.
Якщо подивитися з іншого боку, ув'язнені не можуть приносити з собою речі до в'язниці. За таких умов докази просто не могли бути при Мін'ї.
Як би він їх не приховав, якщо вони не були при ньому, будь-яка непередбачена обставина виходила за межі його контролю.
Проте все кардинально змінювалося, якщо докази залишалися в Чидзіна.
Чидзін щодня носив на роботу свій годинник, а це означало, що докази постійно перебували в полі зору Мін'ї. Навіть якщо щось станеться, замість того щоб залишатися в невіданні, він зможе одразу дізнатися про ситуацію й вжити необхідних заходів.
Пройшовши через усі ці здогади та відкриття, Чидзін зрозумів, що не був для Мін'ї «останнім вибором».
Навпаки, його несподівана поява допомогла Мін'ї знайти ідеальне місце для сховку. Було багато інших шляхів і варіантів, але жоден з них не був таким досконалим, як цей.
— Це було тоді, коли я віддавав годинник у ремонт? – спокійно запитав Чидзін.
Вже звикнувши до поведінки Мін'ї, Чидзін не відчував через це жодного розчарування. Хоча всі ці здогадки ледь не розплавили йому мозок, принаймні цього разу йому не знадобилося пояснення схеми від Мін'ї – вистачило лише трохи подумати, і вся картина склалася сама собою.
— Ага, – визнав Мін'ї. – Я нишком відкрив твою посилку.
У цьому житловому комплексі посилки зазвичай залишали біля дверей отримувача. Всі були досить тактовні, щоб не чіпати чужі посилки.
Звісно, така поведінка Мін'ї аж ніяк не заслуговувала на схвалення. Але тоді він був загнаний у глухий кут, і, якщо поглянути на це з його боку, Чидзін міг зрозуміти, чому він так вчинив.
Хоча це не означало, що він не хотів його посварити.
— Збоченець, – спокійно кинув Чидзін. – Навіть якщо я вуаєрист, то принаймні з моральними принципами. А ти?
— Вибач, Дзян-Дзяне, – щиро перепросив Мін'ї. – Я не міг залізти до тебе в квартиру, поки тебе не було, а у дворі ховати теж було ризиковано - раптом ти вирішив би його там щось зробити. Тож коли я побачив три посилки біля твоїх дверей, подумав, що, можливо, знайду там якусь підказку.
Підказку? Він знайшов ідеальне рішення.
Єдина річ, яку Чидзін щодня носив із собою на роботу, – його годинник.
Якщо подумати, якби тоді годинник раптово не зламався, Чидзін не засидівся б до пізньої ночі й випадково не допоміг Мін'ї. Якби він не відправив його на ремонт, Мін'ї не отримав би можливості використати його як схованку для своїх доказів.
— Як ти міг бути впевнений, що я носитиму його у в'язницю? – запитав Чидзін. – Це ж антикварна річ, я міг би просто залишити його вдома після ремонту.
— Я завжди бачив, як ти носиш його в супермаркет, – відповів Мін'ї. – А в ті дні, поки посилка не прибула, ти не носив жодного годинника. Це означало, що в тебе немає запасного.
І це справді було так.
Якщо Мін'ї спостерігав уважно, він міг легко дізнатися, що цей старий годинник – єдиний, яким користується Чидзін.
— Раз ти навіть знаєш, що в мене немає іншого годинника, – Чидзін кивнув у бік розібраного на частини годинника, що валявся на столі, – то що мені тепер носити, після того як ти його розвалив?
— Я ж віддав тобі свій, – нагадав Мін'ї. – Можеш поки що носити його. Це мій улюблений годинник.
— Тобто... — Чидзін злегка здригнувся. – Ти передбачав, що можеш зламати мій годинник, і залишив свій як запасний варіант?
— Мм, – підтвердив Мін'ї. – Я не надто впевнений у своїх навичках ремонту.
Чидзін закинув руки за голову й важко видихнув.
Раніше він вважав, що, з огляду на характер Мін'ї, той навряд чи міг бути таким необачним, щоб забути годинник у нього вдома.
Він перебрав купу дивних варіантів: можливо, Мін'ї хотів зробити йому подарунок, або ж просто не хотів здавати дорогий годинник до сховища у в'язниці.
Але скільки б він не перебирав цю ситуацію, у підсумку все одно повертався до першого припущення – можливо, Мін'ї справді просто забув його. День тоді був такий розслаблений, що випадкове забуття годинника цілком могло статися.
Але тепер стало очевидно – інтуїція Чидзіна його не підвела. Мін'ї, цей хитрий лис, просто не міг бути настільки необачним. У всього, що він робив, була своя мета.
— Чому ти не сказав мені? – Чидзін опустив руки й запитав з удаваною байдужістю. Насправді він уже приблизно здогадувався про причину, але не мав жодного бажання знову розбирати все по пунктах.
— Спочатку я не хотів втягувати тебе в це, – відповів Мін'ї. – Чим більше людей знають, тим вищий ризик.
— Логічно, – кивнув Чидзін. – А потім?
— Потім я не хотів завдавати тобі клопоту, – сказав Мін'ї. – Для тебе не було різниці, знаєш ти чи ні.
— Та годі, – Чидзін примружився. – Просто боявся, що я розберу годинник із цікавості, ось і все.
Якщо бути відвертим, якби він знав, що в його годиннику захована картка пам'яті, то навряд чи зміг би просто вдавати, що нічого не знає.
Мін'ї тихо засміявся, простягнув руку й ущипнув його за щоку:
— Дивлюсь, ти стаєш дедалі кмітливішим, Дзян-Дзяне.
— Відвали. – Чидзін ляснув його по руці. – То що це за відео, яке ти попросив Ю Ґвана опублікувати?
— Скоро дізнаєшся, – сказав Мін'ї.
